Перегляд вихідного коду сторінки Османська імперія

{{Картка:Колишня країна
|common_name = Османської імперії
|native_name = Блискуча Османська Держава<br>
|conventional_long_name = {{lang-ota|دولت عالیه عثمانیه}}<br>{{lang-tr|Devlet-i Âliyye-i Osmâniyye}}
|common_languages = {{plainlist|
* [[Османська мова|османська]] <small>(офіційна)</small>
* [[Арабська мова|арабська]] <small>([[Мова богослужіння|літургійна]]; серед арабомовних жителів)</small>
* [[Перська мова|перська]] <small>(дипломатія, поезія, історіографічні твори, літературні твори, викладається в державних школах)</small><ref>{{Cite book|url=https://books.google.com/books?id=cOAzDwAAQBAJ&pg=PA30&dq=ottoman+court+language+persian+isfahan+turkic#q=ottoman%20court%20language%20persian%20isfahan%20turkic|title=The Western Christian Presence in the Russias and Qājār Persia, c.1760–c.1870|last=Flynn|first=Thomas O.|date=2017-08-07|publisher=BRILL|isbn=9789004313545|language=en}}</ref><ref>
* [[Грецька мова|грецька]] (деякі султани і серед грекомовних спільнот)
* ''Learning to Read in the Late Ottoman Empire and the Early Turkish Republic'', B. Fortna, page 50;«''Although in the late Ottoman period '''Persian was taught in the state schools'''….''»
* ''Persian Historiography and Geography'', Bertold Spuler, page 68, «''On the whole, the circumstance in Turkey took a similar course: in Anatolia, the '''Persian language had played a significant role as the carrier of civilization'''.[..]..where it was at time, to some extent, '''the language of diplomacy'''…However '''Persian maintained its position also during the early Ottoman period in the composition of histories''' and even Sultan Salim I, a bitter enemy of Iran and the Shi'ites, '''wrote poetry in Persian.''' Besides some poetical adaptations, the most important historiographical works are: Idris Bidlisi's flowery „Hasht Bihist“, or Seven Paradises, begun in 1502 by the request of Sultan Bayazid II and covering the first eight Ottoman rulers..''»
* ''Picturing History at the Ottoman Court'', Emine Fetvacı, page 31, «'''''Persian literature''', and belles-lettres in particular, were '''part of the curriculum''': a '''Persian dictionary''', a manual on prose composition; and Sa'dis „Gulistan“, one of the classics of Persian poetry, were borrowed. All these title would be '''appropriate in the religious and cultural education of the newly converted young men.'''''
* ''Persian Historiography: History of Persian Literature A, Volume 10, edited by Ehsan Yarshater, Charles Melville, page 437;»''…'''Persian held a privileged place in Ottoman letters. Persian historical literature was first patronized during the reign of Mehmed II and continued unabated until the end of the 16th century.'''''</ref>
* [[Французька мова|французька]] <small>(іноземна мова серед освічених людей в {{nowrap|після-танзімату/пізньої імперії)}}</small><ref name=StraussConstp26>{{cite book |last=Strauss |first=Johann|chapter-url=https://menadoc.bibliothek.uni-halle.de/menalib/download/pdf/2734659?originalFilename=true |year=2010 |chapter=A Constitution for a Multilingual Empire: Translations of the ''Kanun-ı Esasi'' and Other Official Texts into Minority Languages | editor=Herzog, Christoph|editor2=Malek Sharif|title= The First Ottoman Experiment in Democracy|publisher=[[Orient-Institut Istanbul]] |location= [[Вюрцбург|Wurzburg]]|pages= 21–51 |accessdate= |isbn= |issn= |oclc= }} ([http://menadoc.bibliothek.uni-halle.de/urn/urn:nbn:de:gbv:3:5-91645 info page on book] at [[Університет Мартіна Лютера|Martin Luther University]]) // CITED: p. 26 (PDF p. 28): «French had become a sort of semi-official language in the Ottoman Empire in the wake of the ''Tanzimat'' reforms.[…]It is true that French was not an ethnic language of the Ottoman Empire. But it was the only Western language which would become increasingly widespread among educated persons in all linguistic communities.»</ref>
* багато інших}}
|continent   = Азія
|status      = 
|life_span   = 1299—1923
|year_start  = 1299
|year_end    = 1923
|date_end    = 29 жовтня
|event_start = Засновано
|event_end   = Створення [[Туреччина|Турецької республіки]]
|event1      = Взяття Константинополя
|date_event1 = 1453
|event2      = [[Перша Конституційна Ера (Оттоманська імперія)|1. Конституційність]]
|date_event2 = 1876—1878
|event3      = [[Друга Конституційна Ера (Оттоманська імперія)|2. Конституційність]]
|date_event3 = 1908—1918
|event4      = [[Скасування султанату]]
|date_event4 = 1 листопада
|year_event4 = 1922
|event_post  = [[Скасування халіфату]]
|date_post   = 3 березня
|year_post   = 1924
|p1          = 
|flag_p1     = 
|s1          = 
|flag_s1     = 
|image_flag  = Flag of the Ottoman Empire (1844–1922).svg
|image_flag_caption = Ottoman flag
|image_coat  = Coat of arms of the Ottoman Empire (1882–1922).svg
|image_map   = Ottoman small animation.gif
|image_map_caption = експансія Османської імперії
|national_motto = {{ubl|{{Lang|ota|دولت ابدمدت}}|{{transliteration|ota|Devlet-i Ebed-müddet}}|«Вічна держава»<ref>{{Cite journal |last1=McDonald |first1=Sean |last2=Moore |first2=Simon |date=2015-10-20 |title=Communicating Identity in the Ottoman Empire and Some Implications for Contemporary States |url=https://doi.org/10.1080/15456870.2015.1090439 |journal=Atlantic Journal of Communication |volume=23 |issue=5 |pages=269–283 |doi=10.1080/15456870.2015.1090439 |issn=1545-6870 |s2cid=146299650 |access-date=24 березня 2021 |archive-date=14 січня 2023 |archive-url=https://web.archive.org/web/20230114151026/https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/15456870.2015.1090439 |url-status=live }}</ref>}}
|national_anthem = [[Османські імперські гімни|різні]]
|capital     = [[Сьогют]] (1299—1331)<br/>[[Ізнік]] (1331—1335)<br/> [[Бурса (місто)|Бурса]] (1335—1363)<br/>[[Едірне]] (1363—1453)<br/>[[Стамбул]] (1453—1922)
|government_type = {{*}} [[абсолютна монархія]] <small>(1299—1876; 1920—1922)</small> та [[халіфат]] <small>(1517—1924<ref name=finkel111>{{Cite book|last=Finkel |first=Caroline |title=Osman's Dream: The Story of the Ottoman Empire, 1300-1923 |place=New York |publisher=Basic Books |date=2005 |isbn=978-0-465-02396-7 |pages=110–1}}</ref>)</small><br/>{{*}} абсолютна монархія за [[автократія|автократичної]] [[тоталітаризм|тоталітарної]] [[диктатура|диктатури]] <small>(1878—1908)</small><br/>{{*}} [[конституція|конституційна]] [[парламентська монархія]] <small>(1876—1878; 1908—1913; 1918—1920)</small><br/>{{*}} парламентська монархія за [[однопартійна система|однопартійної]] тоталітарної [[Три Паші|військової диктатури]] <small>(1913—1918)</small>
|title_leader = [[Османська династія|Султани]]
|leader1     = Осман I
|year_leader1 = 1281—1326 (перший)
|leader2     = Мехмед VI
|year_leader2 = 1918—1922 (останній)
|title_deputy = [[Список великих візирів Османської імперії|Великі візири]]
|deputy1     = [[Алаеддін-паша]]
|year_deputy1 = 1320—1331 (перший)
|deputy2     = [[Ахмед Тевфік Окдай|Ахмед Тевфік]]
|year_deputy2 = 1920—1922 (останній)
|stat_year1  = 1680
|stat_area1  = 5200000
|stat_year2  = 1856
|stat_pop2   = 35350000
|stat_year3  = 1906
|stat_pop3   = 20884000
|stat_year4  = 1914
|stat_pop4   = 18520000
|stat_year5  = 1919
|stat_pop5   = 14629000
|currency    = [[акче]], [[куруш]], [[турецька ліра|ліра]]
|footnotes   = 
}}
'''Осма́нська імпе́рія''' ({{lang-ota|دولت عالیه عثمانیه}}, {{lang-tr|Devlet-i Âliyye-i Osmâniyye}}<ref>{{Cite web|url=http://twareekh.com/images/upload/aboutus/ottmani10liras1334F-.jpg|title=Ottoman banknote with Arabic script|accessdate=2021-12-17|archive-date=2017-03-28|archive-url=https://web.archive.org/web/20170328141013/http://www.twareekh.com/images/upload/aboutus/ottmani10liras1334F-.jpg}}</ref>)&nbsp;— [[іслам]]ська [[монархія|монархічна]] держава [[турки|турецької]] [[Династія|династії]] [[Османи|Османів]]. Існувала у 1299–1922 роках. Заснована султаном [[Осман I|Османом І]] на території півострова [[Мала Азія]]. У [[Ранній новий період|ранньому новому часі]] була [[наддержава|наддержавою]] в [[Європа|Європі]] та [[Середземномор'я|Середземномор'ї]]. Знищила [[Візантійська імперія|Візантійську імперію]], захопивши її столицю [[Константинополь]] (1453). У часи найбільшого розквіту в XVI&nbsp;— XVII століттях займала [[Анатолія|Анатолію]], [[Близький Схід]], [[Магриб|Північну Африку]], [[Балканський півострів]] і прилеглі до нього з півночі землі [[Європа|Європи]]. Мала численних [[васал]]ів&nbsp;— [[Волощина|Волощину]], [[Молдавське князівство|Молдову]], [[Трансильванія|Трансильванію]], [[Рагузька республіка|республіку Рагуза]], [[Кримське ханство]], [[Мекка|Мекку]], [[Імеретинське царство|Імеретінське царство]] та інших. Очолювали її [[султан]]и, що також носили титули [[падишах]]а, [[халіф]]а й [[Імператор Стародавнього Риму|імператора Риму]]. Керувалася централізованим урядом ([[Блискуча Порта|Порта]]) та багатонаціональною [[бюрократія|бюрократією]] на місцях. Столиця була у містах [[Сегют|Сьогют]] (1299—1331), [[Ізнік]] (1331—1335), [[Бурса (місто)|Бурса]] (1335—1363), [[Едірне]] (1363—1453) та [[Стамбул]] (1453—1922). Панівною релігією був [[сунізм|сунітський]] [[іслам]], представників інших релігій обкладали [[Податок|податком]]. Основною мовою панівної верстви була [[османська мова|османська турецька]]. Серед багатонаціонального населення найчисленнішими [[етнос]]ами були [[турки]], [[греки]], [[вірмени]] і [[араби]]. У XVI—XVII століттях мала одну з найкращих армій світу, каркас якої становили [[артилерія]] та [[яничари|яничарська піхота]]. Вела перманентні війни із [[Сефевіди|Персією]], [[Священна Римська імперія|Священною Римською Імперією]], [[Угорське королівство|Угорським королівством]], [[Венеційська республіка|Венеційською республікою]], [[Папська держава|Папською державою]], [[Мальта|Мальтійським орденом]], [[Королівство Польське|Польщею]] та [[Російська імперія|Російською імперією]]. На вершині своєї могутності, під час правління [[Сулейман I|Сулеймана I]] (1520—1566), простягалася від [[Відень|Відня]] до [[Перська затока|Перської затоки]], від [[Крим|Криму]] до [[Марокко]]. Вступила в [[Епоха|епоху]] занепаду після поразки у [[Велика турецька війна|Великій турецькій війні]] (1683—1699). Сильно ослабла внаслідок корупції чиновництва, [[Яничари|яничарських]] бунтів, поразок у [[російсько-турецькі війни|російсько-османських війнах]] XVIII&nbsp;— XIX століть та націоналістичної політики [[Молодотурки|молодотурків]]. Розпалася після [[Перша світова війна|Першої світової війни]] 1914—1918 років. 1922 року скасовано [[Монархія|монархію]], а 1924 року&nbsp;— [[халіфат]]. Розпад держави закріпив [[Лозаннський мирний договір (1923)|Лозаннський договір]] [[1923]] року, внаслідок якого постала [[Туреччина|Турецька республіка]], наступниця імперії. Колишні володіння Османів стали незалежними державами або володіннями [[Велика Британія|Великої Британії]], [[Третя Французька Республіка|Франції]] та [[Російська імперія|Росії]].

== Назва ==
* Блискуча Османська Держава&nbsp;— офіційна назва; походить від назви правлячої династії, турецького дому [[Османи|Османів]].
* Блискуча держава &nbsp;— скорочена офіційна назва.
* Вічна держава
* Османська держава ({{lang-tr|Osmanlı Devleti}}, {{lang-ota|عثمانلى دولتى}})&nbsp;— скорочена офіційна назва.
* Османська імперія ({{lang-tr|Osmanlı İmparatorluğu}}, {{lang-fr|Empire ottoman}})&nbsp;— від назви правлячої династії [[Османи|Османів]], а також титулів [[падишах]]а (імператора) й [[Імператор Стародавнього Риму|імператор Риму]], які носили правителі династії.
* [[Оттоманська Порта|Оттоманська]] імперія&nbsp;— від англійського Ottoman (Оттоман), спотвореної назви турецького [[Осман I|«Осман»]].
* Османське [[бейство]] ({{lang-tr|Osmanlı Beyliği}})&nbsp;— від назви [[бейлик|бейства]] Османа, на основі якого виникла імперія; вживається лише для окреслення імперії до 1453 року.
* Порта&nbsp;— від назви [[Блискуча Порта|Порти]], урядової канцелярії держави. Також&nbsp;— Блискуча Порта, Османська Порта тощо.
* Турецька імперія ({{lang-la|Imperium Turcicum}})&nbsp;— латинська назва від імені панівного народу імперії, [[турки|турків]].
* Туреччина ({{lang-la|Turchia}})&nbsp;— неофіційна скорочена латинська назва. Використовувалася у більшості тогочасних європейських мов.

== Географія ==
Займала терени таких сучасних країн:
* [[Австрія]], [[Азербайджан]], [[Албанія]], [[Алжир]], [[Бахрейн]], [[Болгарія]], [[Боснія і Герцеговина|Боснія і Герцоговина]], [[Вірменія]], [[Греція]], [[Грузія]], [[Еритрея]], [[Єгипет]], [[Ємен]], [[Йорданія]], [[Ізраїль]], [[Ірак]], [[Іран]], [[Катар]], [[Кіпр]], [[Косово]], [[Кувейт]], [[Ліван]], [[Лівія]], [[Північна Македонія]], [[Молдова]], [[Об'єднані Арабські Емірати]], [[Оман]], [[Палестина]], [[Росія]], [[Румунія]], [[Саудівська Аравія]], [[Сербія]], [[Сирія]], [[Словаччина]], [[Сомалі]], [[Судан]], [[Туніс]], [[Туреччина]], [[Угорщина]], [[Україна]] ([[Ханська Україна]], [[Поділля]], [[Єдисан]], [[Буджак]], [[Південне узбережжя Криму|Південний Крим]]), [[Хорватія]], [[Чорногорія]].

Країни і землі, що увійшли до імперії:
* [[Бейлик|Анатолійські бейства]] (Мала Азія), [[Друге Болгарське царство|Болгарське царство]] (Болгарія, Румунія), [[Боснійське королівство]] (Боснія і Герцоговина, Сербія), [[Візантійська імперія]] (Мала Азія, Греція), [[Зета (держава)|Зетське князівство]] (Чорногорія, Сербія), [[Епірський деспотат]] (Греція), [[Морейський деспотат]] (Греція), [[Трапезундська імперія]] (Мала Азія), [[Сербське царство]] (Сербія, Косово, Македонія), [[Угорське королівство]] (Угорщина, Румунія), [[Хорватія в унії з Угорщиною|Хорватське королівство]] (Хорватія), [[Мамелюцький султанат]] (Єгипет, Лівія, Палестина, Ізраїль, Ліван, Сирія), [[Хафсіди|Хафсідський султанат]] (Туніс), [[Заяніди|Заянідський султанат]] (Алжир), венеційський Кіпр.

Країни і землі, на які розпалася імперія:
* [[Туреччина|Турецька Республіка]], [[Перша грецька республіка|Грецька Республіка]], [[Кавказьке намісництво|Російський Кавказ]], [[Французький Алжир]], [[Французький протекторат у Тунісі|Французький Туніс]], [[Кондомініум Боснія і Герцеговина|Австро-угорська Боснія і Герцеговина]], [[Князівство Сербія|Сербське князівство]], [[Князівство Албанія|Албанське князівство]], [[Румунське королівство]], [[Князівство Болгарія|Болгарське князівство]], Британсько-французька Палестина, Сирія і Ліван (OETA), [[Британський мандат у Месопотамії|Британський Ірак]], [[Королівство Хіджаз|Хіджазьке королівство]], [[Кіпр у складі Британської імперії|Британський Кіпр]], [[Італійська Північна Африка]], [[Султанат Єгипет|Єгипетський султанат]].

== Історія ==
{{main|Історія Османської імперії}}
{{Історія Османської імперії}}

=== Постання (1299—1453) ===
{{main|Утворення Османської держави}}
{{see also|Османи|Кайи|Падіння Константинополя|Візантійсько-османські війни}}
[[Файл:Benjamin-Constant-The Entry of Mahomet II into Constantinople-1876.jpg|250px|міні|Вступ Мехмеда II до Константинополя.]]
[[Осман I|Осман І]] (1258—1324), засновник Османської імперії, прибув до Анатолії з [[Мерв]]а (Туркменістан) із 400 вершниками для допомоги [[Конійський султанат|румелійським туркам-сельджукам]] у боротьбі з Візантією. Після занепаду Румелійського султанату в XIV столітті Анатолія опинилася розділеною на самостійні тюркські бейства, одне з яких очолив Осман І. Його бейство отримало назву Османського від його імені, а піддані стали називатися османами. В ході завоювань Осман І, що прийняв титул [[султан]]а, розширив межі своїх володінь до кордону з Візантією.

Після смерті засновника, османи збагатилися землями у Східному Середземномор'ї та Балканах. 1324 року син Османа І, султан [[Орхан I|Орхан]], захопив Бурсу, візантійський форпост у північно-західній Анатолії, й переніс туди столицю своєї держави. 1387 року османи здобули візантійські [[Салоніки|Фессалоніки]]. Перемога Османів у [[Битва на Косовому полі (1389)|битві на Косовому полі 1389 року]] поклала край сербській гегемонії на Балканах й відкрила шлях османській експансії в Європу. Організовані західноєвропейськими країнами хрестові походи проти османів намагалися спинити їх натиск, але були розгромлені у битвах [[Битва при Нікополі (1396)|при Нікополі]] 1396 року і [[Битва під Варною (1444)|при Варні]] в 1444 році.

Внаслідок виходу Османів на Балкани першочерговою задачею стало завоювання візантійської столиці&nbsp;— Константинополя. Османи поставили під свій контроль майже всі землі довкола неї, але були змушені відкласти штурм через напад [[Тимур|Тімура]] на східну Анатолію. 1402 року тімурські війська розбили Османів у [[Ангорська битва (1402)|битві при Анкарі]] й полонили султана [[Баязід I Блискавичний|Баязіда І]]. Це спричинило смуту в Османській державі 1402—1413 років, в ході якої султанські сини вели війну за батькову спадщину<ref name="inalcik">Іналджик Г. Османська імперія: класична доба, 1300-1600, ( пер. з англ. [[Галенко Олександр Іванович|Олександр Галенко]]) — Київ : Критика, 1998.— С. 26. — ISBN 966-02-0564-3.</ref>. Міжусобиці завершилася перемогою [[Мехмед I|Мехмеда І]], який став новим султаном й повернув собі Анатолію.

У 1430—1440 роках султан [[Мурад II|Мурад ІІ]] відновив османську владу над балканськими територіями (Фессалоніками, [[Македонія (історична область)|Македонією]] і [[Косово|Косовом]]), що відкололися під час смути. 1444 року він розбив угорсько-польсько-волоські [[Хрестовий похід на Варну|війська хрестоносців]] в [[Битва під Варною (1444)|битві під Варною]], що намагалися здобути місто. 1448 року султан знову завдав поразки угорсько-волоським силам в другій [[Битва на Косовому полі (1448)|битві при Косові]].

[[File:Sultani of Ahmed III, 1703.jpg|250px|міні|Монета, карбована за [[Ахмед III|Ахмеда III]] ([[1703]] рік) з написом ''Kostantiniyye'']]

Син Мурада II, [[Мехмед II Фатіх|Мехмед II Завойовник]], зреформував Османську державу і військо. 29 травня [[1453]] року він [[Падіння Константинополя|захопив візантійський Константинополь]]. Попри поширену думку, він не перейменовував місто і назва «Константинополь» (Kostantiniyye, {{lang-ota|قسطنطينيه}}) продовжувала використовуватися аж до розпаду імперії.

Після завоювання Султан прийняв титул [[падишах]]а та [[Імператор Стародавнього Риму|імператора Риму]]. Він дарував [[Константинопольська православна церква|Константинопольському патріархату]] право самоврядування в обмін на визнання османської влади. Візантійські еліти та населення, що не мігрувало, прийняло мусульманське панування, вважаючи його кращим за венеційське. Останнім центром спротиву Османам на Балканах лишалася [[Албанія]], що заважала османам вторгнутися в Італію. 1478 року васалом імперії стало [[Кримське ханство]], активний учасник усіх подальших османських завоювань в Європі.

<gallery>
Osman_I_area_map.PNG|Османська держава за Османа І
Orhan_I_area_map.png|Османська держава за Орхана І
3 -Murad I map.PNG|Османська держава за Мурада І
Territorial changes of the Ottoman Empire 1481.jpg|Османська держава за Мехмеда II
</gallery>

=== Експансія (1453—1566) ===
[[Файл:EmperorSuleiman.jpg|250px|міні|[[Сулейман Пишний]], найвидатніший султан імперії.]]
XV—XVI століття були часом активної експансії Османської імперії. Вона взяла під свій контроль основні торговельні шляхи між Азією та Європою, що забезпечило їй тривале економічне зростання.

Султан [[Селім І]] (1512—1520) розширив володіння імперії на схід і південь, завдавши поразки перським військам [[Сефевіди|Сефевідів]] у [[Чалдиранська битва|Чалдиранській битві]] 1514 року. Він також знищив [[Мамлюцький султанат|Каїрський мамлюцький султанат]], захопив [[Єгипет]], [[Алжир]], [[Лівія|Лівію]] й [[Хіджаз]], вийшов на береги [[Червоне море|Червоного моря]]. Внаслідок цього імперія перетворилася на провідну країну ісламського світу, й стала конкурувати з іспанцями і португальцями в [[Середземне море|Середземномор'ї]].

Наступний султан [[Сулейман Пишний|Сулейман І Пишний]] (1520—1566) захопив угорський [[Белград]] в 1521 році, а також південні й центральні угорські землі. Перемога османських військ [[Битва при Могачі (1526)|під Могачем]] 1526 року встановила османський контроль над Угорщиною та частиною центральноєвропейських країн. Хоча в [[Облога Відня (1529)|1529]] і 1532 роках султан не зміг здобути австрійський [[Відень]], сусідні князівства [[Трансильванія|Трансильванії]], [[Волощина|Волощини]] і [[Молдовське князівство|Молдова]] стали васальними державами Османів. 1535 року Сулейман здобув перський [[Багдад]], отримавши контроль над [[Месопотамія|Месопотамією]] та вихід до [[Перська затока|Перської затоки]]. 1555 року держави Османів і Сефевідів [[Мир в Амасьї|поділили]] [[Кавказ]], внаслідок чого [[Західна Вірменія]] та [[Грузія]] опинилися під османським верховенством, а [[Дагестан]], [[Вірменія|Східна Вірменія]] та [[Азербайджан]]&nbsp;— під перським. Союзником Сулеймана в Європі була [[Франція]], що разом протистояла [[Габсбурги|Габсбургам]]. Вони разом захопили [[Ніцца|Ніццу]], [[Естерґом|Естергом]] (1543) і [[Корсика|Корсику]] (1553).

Із виходом до Червоного моря і Перської затоки в сферу інтересів Османської імперії потрапляє Індійський океан, на якому в цей час панував португальський флот. Відбулась серія [[Османські військово-морські експедиції в Індійському океані|османських військово-морських експедицій]] в Індійському океані. 1559 року султанські війська підкорили африканський [[Адал]] й почали експансію в районі [[Сомалі]] та [[Сомалійський півострів|Африканського Рогу]]. Це посилило присутність Османів в [[Індійський океан|Індійському океані]], де їхніми ворогами стали португальці та [[Аджуран (держава)|аджуранці]].

На кінець Сулейманового правління Османська імперія нараховувала 15&nbsp;млн мешканців й простягалася на 3 континентах. Вона стала наймогутнішою морською силою в регіоні Середземномор'я й домінантною потугою у політичній системі Європи. Сучасники [[Жан Боден]] та [[Франческо Сансовіно]] порівнювали успіхи Османів зі здобутками [[Римська імперія|Римської імперії]].

<gallery>
Territorial changes of the Ottoman Empire 1520.jpg|Османська держава за Селіма І
1526-Suleiman the Magnificent and the Battle of Mohacs-Hunername-large.jpg|Битва при Могачі
Siege_of_Esztergom_1543.jpg|Облога Естергома
Territorial changes of the Ottoman Empire 1566.jpg|Османська держава за Сулеймана І
</gallery>

=== Стагнація (1566—1700) ===
{{main|Довга війна (1591–1606)|Жіночий султанат|Епоха Кепрюлю|Велика турецька війна}}
[[Файл:Battle of Lepanto 1571.jpg|250px|міні|Битва під Лепанто (1571).]]
[[Файл:Battle of Vienna 1683 11.PNG|250px|міні|Битва під Віднем (1683).]]
З 2-ї половини XVI століття Османська імперія вступила у період стагнації, що інколи переривався намаганнями реформувати централізований державний організм. Причинами стагнації були некомпетентність та [[корупція]] центрального уряду, які сприяли росту [[сепаратизм]]у в провінціях; зростання технічної й політичної ролі європейських ворогів, насамперед [[Габсбурзька монархія|Австрії]] та [[Московське царство|Московського царства]]; економічна стагнація та занепад, спричинені надмірними воєнними витратами, [[інфляція|інфляцією]] та зміною торговельних шляхів.

За правління [[Селім II|Селіма ІІ]] (1566—1574) османи не змогли [[Облога Мальти (1565)|здобути Мальту]] (1565) й зазнали великої поразки від італійсько-іспанського флоту у морській [[Битва при Лепанто (1571)|битві при Лепанто]] (1571). Ці події знищили міф про непереможність Османів. Імперія втратила домінування в Середземномор'ї й зайнялася посиленням впливу в Північній Африці. За наступних султанів [[Мурад III|Мурада III]] (1574—1595), [[Мехмед III|Мехмеда III]] (1595—1603) й [[Ахмед I|Ахмеда І]] (1603—1617) тривала неуспішна [[Довга війна (1591–1606)|Довга турецька війна]] (1593—1606) проти Габсбурзької Австрії. Внаслідок безперервних воєн порушилася система набору військ, що спричинило падіння дисципліни. Демобілізація спричинила [[Повстання джелялі|повстання у курдських джелялі]] 1595—1610 років, яке охопило усю [[Анатолія|Анатолію]].

У 1603—1618 роках Османська імперія [[Турецько-перська війна (1603—1618)|вела війну з персами]], що закінчилася втратою Кавказу. Попри воєнні невдачі та економічно-соціальні проблеми (нестача землі для 30&nbsp;млн населення в 1600 році) держава Османів залишалася могутньою.

Султани [[Мустафа I]] (1617—1618) та [[Осман II]] (1618—1622) загинули в результаті військових і палацових заколотів. Їхній наступник [[Мурад IV]] (1623—1640) відновив силу центрального уряду та наповнив казну. 1639 року він повернув захоплений персами Ірак та частину Кавказу, вів переможні війни із козаками і венеціанцями, а також придушив повстання [[друзи|друзів]] (1623—1637). Проте вже за правління [[Ібрагім I|Ібрагіма І]] (1640—1648) державними справами став завідувати султанський гарем, який руками [[яничари|яничар]] погубив самого султана. В [[Епоха Кепрюлю|епоху Кепрюлю]] (1656—1703) фактичне управління імперією перейшло до рук [[великий візир|великих візирів]] з албанського роду [[Кепрюлю]]. Їм вдалося відновити імперський контроль над Трансільванією, захопити [[Крит]] (1669), а також здобути володіння Речі Посполитої в Південній [[Україна|Україні]]&nbsp;— [[Буковина|Буковину]] і [[Поділля]] (1676). Однак нова [[Велика турецька війна]] 1683—1699 років поклала кінець планам візирів повернути османську велич: австрійські війська та війська Речі Посполитої розбили османську армію [[Віденська битва|під Віднем]] (1683) та в ряді інших боїв, а [[Московське царство|московити]] [[Російсько-турецька війна (1686—1700)|з потугами здобули]] фортецю [[Азов (місто)|Азов]] (1696). Султан [[Мустафа II]] (1695—1703) намагався вернути втрачене, але був розбитий австрійцями під [[битва під Зентою|Зентою]] (1697). Внаслідок поразки Османи поступилися своїми завоюваннями в Угорщині, Хорватії, Сербії, Волощині, Україні та Приазов'ї на користь [[Карловицький конгрес|Австрії]] та [[Константинопольський мирний договір (1700)|Московії]].

<gallery>
Siege_of_malta_1.jpg|Облога Мальти
Territorial_changes_of_the_Ottoman_Empire_1672.jpg|Османська держава за Кепрюлю
A_zentai_csata_Eisenhut_Ferenc_képe.jpg|Битва під Зентою
</gallery>

=== Занепад (1700—1828) ===
[[Файл:January Suchodolski - Ochakiv siege.jpg|250px|міні|Росіяни беруть Очаків (1788).]]
Після невдалої Великої османської війни імперія вступила у добу занепаду. Наступальна політика й намагання повернути вплив в Європі змінилися обороною земель і спробами зберегти статус-кво.

За правління султана [[Ахмед III|Ахмеда III]] (1703—1730) Османи вступили у [[Велика Північна війна|Велику Північну війну]] проти Московії. 1711 року вони [[Прутський похід|розбили московитів]] й повернули собі Азов. Проте під час  в [[Австро-турецька війна (1716-1718)|нового конфлікту з Австрією]] в 1716–1718 роках втратили [[Банат]], [[Сербія|Сербію]] й [[Олтенія|Олтенію]]. У [[Російсько-турецька війна (1735—1739)|наступній війні]] 1735–1739 років, що велася проти Російської та Австрійської імперій, султан повернув собі контроль над Сербією та Олтенією, але був змушений віддати Азов і Запорожжя. 1768 року українські [[гайдамаки]], за підтримки Росії, вдерлися до османського міста [[Балта]] й вирізали його населення. Це розв'язало нову [[Російсько-турецька війна (1768—1774)|російсько-османську війну]] 1768—1774 років, яка завершилася поразкою Османів. За умовами [[Кючук-Кайнарджійський мирний договір|Кючюк-Кайнарджійського договору]] османський уряд визнав незалежність Криму, а за Росією&nbsp;— статус патрона християн Валахії й Молдавії.

Поразки посилили бажання Османів оновити свою східну імперію, подібно до того, як це зробив із власною країною [[Петро I|Петро І]]. За панування султанів [[Махмуд I|Махмуда I]] (1730—1754), [[Мустафа III|Мустафи III]] (1757—1774) і [[Абдул-Гамід I|Абдул-Гаміда I]] (1774—1789) розпочато військові, освітні й технологічні реформи. Османи налагодили виробництво західної артилерії та друк нерелігійної літератури. Проте перетворення зустріли сильний опір ісламського духовенства, яничар та консервативної частини суспільства. Так, султан [[Селім III]] (1789—1807), який намагався реформувати військо на західний взірець, загинув після повстання яничарів. Його наступник султан [[Махмуд II|Махмуд ІІ]] (1808—1839) розгорнув криваві репресії проти опозиціонерів й 1826 року ліквідував яничарський корпус.

[[Сербська революція]] 1804—1815 років започаткувала епоху [[націоналізм|національного відродження]] на Балканах і так зване [[Східне питання]]. 1821 року спалахнула [[Грецька революція|Грецька війна за незалежність]], внаслідок якої постала незалежна [[Грецька республіка|грецька держава]] в 1829 році. Сербські та грецькі національні рухи підігріли [[сепаратизм]] в інших провінціях, спричинивши виступи волохів, молдаван, чорногорців, болгар. Через перманентність повстань й неефективність султанського уряду в їхній пацифікації європейці називали Османську імперію «хворий Європи». У 1860—1870-х роках васальні держави османів в Сербії, Волощини, Молдавії та Чорногорії здобули незалежність.

<gallery>
Territorial changes of the Ottoman Empire 1830.jpg|Османська держава за Махмуда II
</gallery>

=== Розпад (1828—1908) ===
{{main|Танзимат}}
[[Файл:Kanun-i Esasi.jpg|250px|міні|Перша Конституція Османської імперії (1876).]]
У період [[Танзимат]]у (1839—1876) уряд Османів провів ряд базових реформ, які запроваджували в імперії новітню [[Військовий обов'язок|призовну армію]], банківську систему, світське законодавство, заводи та гільдії. 1840 року запроваджено міністерство пошти, а 1847 року встановлено першу османську телеграфну лінію (Стамбул-Едірне-Шумну). Період реформаторства закінчився ухваленням першої османської [[Конституція 1876 року|Конституції]] 1876 року, що була чинною всього лише 2 роки.

Сильним ударом по Османській імперії стала [[Кримська війна]] 1853—1856 років. Під час неї різко зріс [[Османський борг|державний борг]] перед іноземними кредиторами. Османи не змогли повернути собі Крим, але отримали міграційну проблему&nbsp;— через війну близько 200 тисяч [[кримські татари|кримських татар]] переїхали до Балкан і Османської імперії. Внаслідок [[геноцид черкесів|геноциду черкеських народів]], влаштованого Росією на Кавказі, до імперії переселилися від 500 до 700 тисяч [[черкеси|черкесів]], що ще більше загострило міжетнічну ситуацію в країні. Одночасно з цим, християнське населення імперії стало поступово витісняти мусульман з освіти та торгівлі. Прагнення султана [[Абдул-Гамід II|Абдул-Гаміда ІІ]] встановити панісламську ідеологію вилилися у християнські бунти, які спричинили [[Гамідійська різня|масові вбивства вірмен]] та інших християн у 1894—1896 роках.

1876 року османські [[башибузуки]] жорстоко придушили [[квітневе повстання|болгарське повстання]], що спровокувало нову [[Російсько-турецька війна (1877—1878)|війну Османів з Росією]] 1877—1878 років. Вона закінчилася [[Берлінський конгрес|поразкою імперії]], яка погодилася на незалежність [[Об'єднане князівство Волощини і Молдови|Румунії]], [[Сербія|Сербії]], [[Чорногорія|Чорногорії]], а також визнала автономію [[Князівство Болгарія|Болгарії]]. Користуючись слабкістю Османів, 1878 року Австро-Угорщина захопила [[Боснія та Герцоговина|Боснію-Герцоговину]] та [[Новопазарський Санджак (регіон)|Новий Пазар]]. Одночасно з цим Велика Британія, що виступала за збереження османського впливу на Балканах, того ж року окупувала [[Кіпр]], а 1882 року&nbsp;— [[Єгипетський хедиват]], автономію в складі Османської імперії.

Внаслідок втрати Османами більшості балканських володінь звідти мігрували балканські мусульмани, які переселялися до Стамбула й центральної Анатолії. Внаслідок цих міграцій станом на 1923 рік лише столиця імперії, Анатолія та Східна Фракія залишилися ісламськими теренами.

<gallery>
Territorial_changes_of_the_Ottoman_Empire_1829.jpg|Османська держава в 1829
Pyotr_Nikolayevich_Gruzinsky_-_The_mountaineers_leave_the_aul.jpg|Міграція черкесів
Territorial_changes_of_the_Ottoman_Empire_1881.jpg|Османська держава в 1881
Konstantin_Makovsky_-_The_Bulgarian_martyresses.jpg|Башибузуки в Болгарії
Territorial_changes_of_the_Ottoman_Empire_1882.jpg|Османська держава в 1882
</gallery>

=== Ліквідація (1908—1923) ===
{{main|Розпад Османської імперії|Розділ Османської імперії|Турецька війна за незалежність|Турецька Республіка}}
[[Файл:Declaration of the 1908 Revolution in Ottoman Empire.png|250пкс|thumb|Проголошення [[Молодотурецька революція|Молодотурецької революції]] (1908).]]
[[Файл:Sultanvahideddin.jpg|thumb|250пкс|Останній султан [[Мехмед VI]] покидає країну після [[Ліквідація Османського султанату|ліквідації монархії]] ([[17 листопада]] [[1922]]).]]

1908 року [[молодотурки]] [[Молодотурецька революція|повалили султана]] [[Абдул-Гамід II|Абдул-Гаміда II]], після чого монархія в Османській імперії стала формальною. В січні 1913 року становився [[тріумвірат]] [[Енвер-паша|Енвера-паші]], [[Талаат-паша|Талаата-паші]] та [[Джемаль-паша|Джемаля-паші]].

1912 року [[Італія]] захопила османську [[Триполітанія|Триполітанію]] та [[Киренаїка|Киренаїку]] ([[Лівія]]). У [[Перша Балканська війна|Першій балканській війні]] 1912–1913 років імперія втратила переважну більшість своїх європейських володінь: [[Албанія|Албанію]], [[Північна Македонія|Македонію]], північ [[Греція|Греції]]. Проте у 1913 році османам вдалося відвоювати невелику частину земель [[Болгарія|Болгарії]] в ході [[Друга Балканська війна|Другої Балканської війни]].

Заслабла Османська імперія спробувала спертися на допомогу [[Німеччина|Німеччини]]. Це втягнуло її в [[Перша світова війна|Першу світову війну]] 1914—1918 років, що закінчилася поразкою [[Центральні держави|Центральних держав]]. У 1917—1918 роках країни-члени [[Антанта|Антанти]] захопили близькосхідні володіння імперії. Після Першої світової війни [[Сирія]] і [[Ліван]] перейшли під контроль [[Франція|Франції]], [[Палестина]], [[Йорданія]] та [[Ірак]]&nbsp;— [[Велика Британія|Великої Британії]]; на заході Аравійського півострова за підтримки британців ([[Томас Едвард Лоуренс|Лоуренс Аравійський]]) утворилися незалежні держави: [[Хіджаз]], [[Неджд]], [[Асир]] і [[Ємен]]. Згодом Хиджаз і Асир увійшли до складу [[Саудівська Аравія|Саудівської Аравії]].

30 жовтня 1918 року Османська імперія підписала [[Мудроське перемир'я]], за яким 10 серпня 1920 року укладено [[Севрський мирний договір]]. Фактично імперію розчленували, залишивши лише Туреччину й прилеглі території. Одне з найбільших міст Малої Азії&nbsp;— [[Ізмір]]&nbsp;— мусило перейти до [[Греція|Греції]]. 15 травня 1919 року його зайняла грецька армія, що спричинило [[Турецька війна за незалежність|Турецьку війну за незалежність]]. Турецькі націоналісти під головуванням [[Ататюрк Мустафа Кемаль|Ататюрка]] відмовилися визнати мирний договір і силою вигнали греків з країни. 18 вересня 1922 року Туреччина була звільнена від іноземних військ. Це зафіксували в Лозаннському договорі 1923 року, що визначив нові кордони турецької держави. 29 жовтня 1923 була проголошена [[Туреччина|Турецька республіка]] на чолі з Ататюрком.

<gallery>
Territorial_changes_of_the_Ottoman_Empire_1912.jpg|Османська держава в 1912
Territorial_changes_of_the_Ottoman_Empire_1913.jpg|Османська держава в 1913
Territorial_changes_of_the_Ottoman_Empire_1920.jpg|Османська держава в 1920
Europe in 1923.jpg|Турецька республіка в 1923
</gallery>

== Державний устрій ==
[[Файл:Jean Baptiste Vanmour - Dinner at the Palace in Honour of an Ambassador - Google Art Project.jpg|thumb|250пкс|Посли в султанському палаці [[Топкапи]].]]
[[Деспотія|Деспотична]] [[Бюрократія|бюрократична]] [[Централізована держава|централізована]] [[монархія]].
* [[Титули в Османській імперії]]

З моменту свого заснування Османська імперія була монархією, правлячою династією була династія [[Османи|Османів]]. Тривалий час Османська держава існувала у вигляді абсолютної монархії, потім короткими періодами конституційної монархії, аж доки монархія не була скасована. 

У системі управління державою [[султан]] посідав найголовнішу роль, очолюючи політичну, юридичну, соціальну та будь-яку іншу сфери держави. Усі гілки влади підпорядковувалися султанові та мали виконувати султанські укази [[ферман]]и, які мали силу закону. 

Очільники Османської імперії послуговувалися східними титулами [[султан]], [[падишах]], [[хан]], [[хакан]], шехіншах та ін. Після завоювання Константинополя султани стали послуговуватися також титулом [[кайзер]] та [[імператор]]. Після завоювання Єгипту у 1517 році [[Селім I|Явуз («Грізний») Султан Селім]] обійняв титул [[халіф]]а. 

Церемонія інтронізації султанів називалася [[джулюс|джюлус]] і мала декілька важливих етапів. На відміну від західної традиції вдягання монархові корони, османським султанам пов'язували меч.

Найдовше правив Султан [[Сулейман I|Сулейман I Пишний]] — 46 років, найкоротший термін правління був у [[Мурад V|Мурада V]] — всього 93 дні.

Осередком державної влади був палац султана, що набув своєї класичної структури після зведення [[Топкапи]]. Він складався з трьох основних блоків: [[гарем]]у, [[ендерун]]у та [[бірун]]у. 

=== Гарем ===
Гарем не був напряму вмонтований у схему державного урядування й ухвалення державних рішень, але в реальності частина його членів як родичі султана могла особисто впливати на правителя, члени династії Османів носили офіційні титули в залежності від близькості до особи монарха, а в деякі історичні періоди (наприклад, [[жіночий султанат]]) саме члени гарему визначали державну політику і фактично керували країною.  

'''[[Валіде-султан]]''' — мати чинного султана, очільниця гарему. Найвищий жіночий титул держави. В Османській імперії не уснувало інституту регентства<ref>İnalcık H. Kösem Sultan. İç-savaş dönemi 1623-1632. NTV Tarih, #38, Mart 2012. — s. 51—62.</ref>, але деякі матері фактично керували державою,  доки їхні сини не були на це здатні в силу малого віку (див. [[Кесем-султан]], [[Турхан-султан]]).<br/>'''[[Шехзаде]]''' — син або онук чинного султана. На початку існування Османської держави після отримання початкової освіти від матері та гаремних учителів призначався на державну службу — намісником до [[санджак]]у. Пізніше від цієї практики відмовилися, шехзаде усунули від державного управління та утримували в гаремному [[кафес]]і.<br/>

=== Центральний уряд ===

'''[[Великий візир]]''' — друга після султана людина в державі. Мав у розпорядженні султанську печатку.<br/>'''[[Візир]]''' — наступна найвпливовіша після Великого візира фігура. Їхнє число не було сталим і могло доходити до семи, всі були членами [[Диван]]у. Виконували накази Великого візира.<br/>'''[[Кадіаскер|Казаскер]]''' — військовий суддя. Їх було двоє: казаскер [[Румелія|Румелії]] та казаскер [[Анатолія|Анатолії]]. За статусом казаскер Румелії був вищим за анатолійського. Призначали місцевих [[кадій|кадіїв]]. Обидва були членами Дивану. У 1516 році було започатковано посаду третього казаскера — арабських і перських земель, але її було швидко скасовано<ref>Aydın M. A. Osmanlı Hukukuna Giriş - Klasik Dönem. İstanbul: İSAM: 2023. — 105—106 s. — ISBN: 9786254284182</ref>.<br/>'''[[Дефтердар]]''' — міністр фінансів. Їх також було двоє: дефтердар [[Румелія|Румелії]] та дефтердар [[Анатолія|Анатолії]]. За статусом дефтердар Румелії був вищим за анатолійського. Обидва були членами Дивану.<br/>'''[[Нішанджи]]''' — у його віданні були справи власності, кадастру, ведення реєстрів оподаткування і т.п. Член Дивану.<br/>'''[[Шейх-уль-іслам]]''' — головний [[муфтій]]. Відав справами [[шаріат]]у. Часом видавав [[фетва|фетву]] на відпвідність [[іслам]]у певних державних рішень. Членом Дивану не був, але його могли запрошувати, коли була потреба отримати від нього інформацію. Мав рівних до Великого візира статус.<br/>'''[[Капудан-паша]]''' — адмірал флоту, відповідав за флот і мореплавство. Міг брати участь у засіданнях Дивану, коли перебував у Стамбулі, але постійним членом Дивану не був.

Диван було розпущено за указом [[Махмуд II|Махмуда II]], замість нього започатковано систему міністерств, на чолі яких були назири.

'''[[Блискуча Порта|Порта]]''' — урядова канцелярія. За правління [[Абдул-Гамід II|Абдул-Гаміда II]], який прагнув сконцентрувати все державне управління в палаці, її функції перебрав на себе [[Мабейн]].

=== Регіональний уряд ===
'''[[Бейлербей]]''' / '''[[Валі (посада)|Валі]]'''&nbsp;— очільник найбільшої адміністративної одиниці Османської імперії.<br/>'''[[Санджак-бей]]'''&nbsp;— голова [[санджак]]у.<br/>'''[[Кадій]]'''&nbsp;— очільник [[Каза (округ)|кази]].<br/>'''[[Наїб]]'''&nbsp;— заступник кадія.<br/>

== Адміністративний поділ ==
{{main|Адміністративний поділ Османської імперії}}
[[Файл:Podolia_Eyalet,_Ottoman_Empire_(1683).svg|250px|міні|[[Подільський еялет]] у складі імперії (1672—1699).]]
Наприкінці XIV століття Османська імперія поділялася на провінції. Ними керували провінціали, призначені султанами<ref name="Imber">{{cite web|last=Imber|first=Colin|title=The Ottoman Empire, 1300–1650: The Structure of Power|url=http://www.fatih.edu.tr/~ayasar/HIST236/Colin%20_Imber.pdf|year=2002|pages=177–200|accessdate=7 червня 2015|archiveurl=https://web.archive.org/web/20140726115700/http://www.fatih.edu.tr/~ayasar/HIST236/Colin%20_Imber.pdf|archivedate=26 липня 2014|deadurl=yes}}</ref>.

З 1362 року імперія поділялася на [[еялет]]и (в перекладі: «країни»), що також називалися бейлербействами або [[пашалик]]ами. Керування цими адміністративними одиницями здійснювали [[бейлербей|бейлербеї]] або [[паша|паші]], яких призначав султанський уряд. Еялети поділялися на менші одиниці&nbsp;— [[санджак]]и (в перекладі: «хоругви»), аналог областей<ref>{{cite book|author1=Raymond Detrez|author2=Barbara Segaert|title=Europe and the historical legacies in the Balkans|url=http://books.google.com/books?id=htMUx8qlWCMC&pg=PA167|accessdate=1 червня 2013|date=1 січня 2008|publisher=Peter Lang|isbn=978-90-5201-374-9|page=167}}</ref>.

1864 року в Османській імперії серед інших реформ Танзимату провели адміністративно-територіальну реформу)<ref>{{cite book|author1=Naim Kapucu|author2=Hamit Palabiyik|title=Turkish Public Administration: From Tradition to the Modern Age|url=http://books.google.com/books?id=DWceNjwTggUC&pg=PA164|accessdate=1 червня 2013|year=2008|publisher=USAK Books|isbn=978-605-4030-01-9|page=164}}</ref>, в ході якої за новою постановою «Про організацію віляєтів»<ref name="trt">{{cite book|author=Maḥmūd Yazbak|title=Haifa in the Late Ottoman Period 1864–1914: A Muslim Town in Transition|url=http://books.google.com/books?id=DPseCvbPsKsC&pg=PA28|accessdate=1 червня 2013|year=1998|publisher=BRILL|isbn=978-90-04-11051-9|page=28}}</ref> еялети замінили новими утвореннями&nbsp;— [[вілаєт]]и (в перекладі: «губернія». Була встановлена наступна ієрархія адміністративних одиниць: [[вілаєт]] (губернія), [[санджак]] (область), каза (повіт) і [[село]] (сільська рада). За новим законом про вілаєти 1871 року до них додавався набіє (муніципалітет)<ref name="jpn">{{cite book|author1=Martha Mundy|author2=Richard Saumarez Smith|title=Governing Property, Making the Modern State: Law, Administration and Production in Ottoman Syria|url=http://books.google.com/books?id=thUKJ53-yyQC&pg=PA50|accessdate=1 червня 2013|date=15 березня 2007|publisher=I.B.Tauris|isbn=978-1-84511-291-2|page=50}}</ref>

<gallery>
Ottoman Empire (1609).png|Еялети (1600)
Ottoman Empire (1795).png|Еялети (1795)
Ottoman Empire (1900).png|Вілаєти (1900)
</gallery>

=== Васали і протекторати ===
* [[Волощина|Волоське князівство]] (1417–1859)
* [[Молдавське князівство]] (1456—1812)
* [[Рагузька республіка|Рагузька (Дубровницька) республіка]] (1458—1808)
* [[Кримське ханство|Крим]] (1478—1774)
* [[Шаріфат Мекки]] (1517—1880)
* [[Трансильванія|Трансильванське князівство]] (1570—1683)
* [[Гетьманщина|Військо Запорозьке (Правобережне)]] (1672)
* [[Імеретинське царство]] (1555—1810)
* [[Князівство Сербія|Сербське князівство]] (1815—1878)
* [[Князівство Болгарія|Болгарське князівство]] (1878—1908)
* [[Об'єднане князівство Волощини і Молдови]] (1859–1877).

== Економіка ==
У 1889&nbsp;р. були оголошені вільними [[раб]]и, власники яких не могли довести, що володіють ними на законній підставі; у 1890&nbsp;р. прийняті дієві заходи до припинення [[работоргівля|торгівлі рабами]], забороненою ще в 1858&nbsp;р. З того часу рабство може вважатися майже зниклим з європейської частини імперії, проте в Малій Азії воно зберігалося меншою мірою аж до оголошення Турецької республіки.

У 1889&nbsp;р. в Берліні відбувся третейський розгляд суперечки між Портою і бароном Гіршем, власником залізниць в Османській імперії. Третейським суддею був обраний проф. Гнейст. Рішення було значною мірою на користь Порти; завдяки йому Порта набула права користуватися деякими залізницями й дістала можливість будувати інші, що і зробила в Малій Азії.

Два десятиліття, що пройшли після війни 1876—1878&nbsp;р., були періодом деякого економічного підйому країни і разом з тим деякого поліпшення її міжнародного стану. За цей час покращились її стосунки з найзапеклішими її ворогами. У 1883&nbsp;р. князь Чорногорський Микола відвідав Константинополь; у 1892&nbsp;р. в Константинополі був болгарський міністр Стамбулов; дружні взаємини з Болгарією були закріплені в 1898&nbsp;р. відвідинами Константинополю князем і княгинею болгарськими. У 1893&nbsp;р. султан отримав в подарунок від імператора Олександра III цінний альбом. У 1894&nbsp;р. в Константинополі був король сербський. Ще набагато більше значення мало відвідини султана імператором і імператрицею німецькими.

== Суспільство ==
Поряд з [[Кріпацтво|кріпосним правом]] існувало і справжнє рабство: раби використовувались переважно як домашня прислуга, рабині&nbsp;— як наложниці в гаремі. Торг невільниками проводився в досить широких розмірах в Константинополі і в інших містах. Цивільне управління стояло на дуже низькому рівні; чиновники і судді дивилися на свої посади як на засіб збагачення; процвітало найгрубіше [[хабарництво]]. Султани намагалися боротися з цим злом; так, [[Баязид I]] в один день повісив 80 суддів, викритих в хабарництві, але за відсутності правильно організованого контролю з боку суспільства або хоч би уряду, при затурканості населення, позбавленого можливості протестувати, подібні заходи не приводили до бажаних результатів. Духовне управління [[Мехмед II Фатіх|Мехмед II]] передав у верховне завідування муфтія, або [[шейх-уль-іслам]]а, духовного голови всіх правовірних, що призначався султаном. [[Фетва|Фетви]] (ухвали), які він видавав, мали характер діючого права. Нерідко, попри всю обачність при їх призначенні, шейхи-уль-іслам виявлялися сильними супротивниками того або іншого султана; іноді при їх допомозі здійснювалися державні перевороти. [[Шейх-уль-іслам]] стояв також на чолі суду.
* [[Міллет]]
* [[Рая]]
* [[Накіб оль-ешраф]]
* [[Книга костюмів Роламба]]

== Військо ==
{{main|Армія Османської імперії|Війни Османської імперії|Перелік османських нападів, битв та облог|}}
Перші збройні сили Османської держави були створені наприкінці XIII століття Османом І. Вони складалися з членів різних мусульманських племен Західної Анатолії, основну силу яких становили [[турки]]. У XIV—XV століттях, під час трансформації Османського бейства в імперію, військова організація ускладнилася. Держава поєднувала систему [[Військовий обов'язок|всезагального призову]] та маєткового [[ополчення]]. Основний корпус Османської армії становили [[яничари]] ([[піхота]]), [[сипахи]], [[акинджи]] ([[кіннота]]) та [[мехтери]] (музики). Ця армія вважалася однією з найкращих в XV—XVII століттях завдяки ефективному використанню [[вогнепальна зброя|вогнепальної зброї]]&nbsp;— [[мушкет]]ів та [[гармата|гармат]]. Зокрема, під час взяття Константинополя 1453 року Османи одними з перших застосували [[фальконет]]и. Османська кіннота покладалася на швидкість і мобільність [[туркменський кінь|туркменських]] і [[арабський кінь|арабських]] коней, а не важку броню. Вершники були озброєні короткими луками та мечами, й вживали тактику відступу-нападу подібно до монголів та інших кочівників-степовиків. Якість Османського війська почала занепадати з середини XVII століття, особливо після невдалої [[Велика турецька війна|Великої турецької війни]] 1683—1699. У XVIII столітті Османи вже не могли тягатися на рівних із наземними європейськими арміями Австрійської чи Російської імперій. У XIX столітті османи розпочали вестернізацію свого війська, що стало початком модернізації Османської держави загалом. 1862 року султан Махмуд II скасував корпус яничар і заснував Османську армію «нового зразка». Започаткували інститут іноземних військових радників та практику стажування османських офіцерів у європейських країнах. Саме з середовища цих молодих стажерів сформувався рух [[Молодотурки|молодотурків]].

* [[Азапи]] / [[Башибузуки]] / [[Джебелі]] / [[Зейбеки]] / [[Мюселлем]]
* [[Перелік османських нападів, битв та облог]]
* [[Австро-турецькі війни]] / [[Велика турецька війна]]
* [[Балканські війни]]
* [[Польсько-турецькі війни]]
* [[Російсько-турецькі війни]]
* [[Османсько-саудівська війна]]
* [[Турецька війна за незалежність]] (1919—1922)


== Населення ==
Різке зростання чисельності османів пояснюється легкістю, з якою вони [[Асиміляція (культурна)|асимілювали]] інші народності, тюркські племена Анатолії, греків, слов'ян; з середовища останніх османами ставали ті, хто погоджувався пожертвувати релігією заради придбання привілейованого становища&nbsp;— а таких було чимало. Балканські народи повинні були платити податок не тільки грошима (джиз'є), але й дітьми (девширме), з яких після звернення в іслам виховували [[яничари|яничарів]] і капи-кулу,&nbsp;— особистих рабів султана. Батьки часто самі добровільно віддавали своїх дітей османським чиновникам, оскільки при дворі раби досягали іноді дуже високого становища. Походження від християнських батьків аніскільки не заважало кар'єрі. Так, великим візиром при Мехмеді II був Махмуд-паша, син православних серба і гречанки. При Сулеймані Кануні великим візиром був також колишній раб [[Мехмед-паша Соколлу]] (Соколович).
[[Файл:Pasos od 1912 godina.jpg|міні|Османський [[паспорт]], виданий у 1912]]
Зміна фізичних рис османів прискорювалося тим, що гарем османів здебільшого складався з полонянок європейського або кавказького походження. У політичному і культурному відношенні завойовники Константинополя теж аж ніяк не були османською ордою; вони були великою державою зі складною адміністрацією і складним характером життя. Власне османи становили в ньому привілейований, переважно військовий, також чиновницький прошарок, але зовсім не замкнуту касту. Виключно з них призначалися адміністратори і судді; вони ж були армією.

[[Військова повинність|Військової повинності]] для підкорених християнських народів османи ніколи не вводили, хоча брали іноді допоміжні загони у васальних народів. Багато османів отримували у вигляді нагород або іншим способом набували значних земельних володінь (чифліки) і були великими землевласниками, що господарювали в своїх маєтках за допомогою кріпацької праці підвладного християнського населення.

Поряд з ними з'явилися і дрібні землевласники-селяни, частково османи, але переважно греки, серби або болгари, що прийняли іслам. Втім, і положення завойованих християнських народів під владою османів (окрім, зрозуміло, рабів) було, особливо спочатку, не особливо важким, ймовірно, дещо легшим, ніж положення нижчих класів народу в тодішній Західній Європі. Скорені народи були цінні для османів як платники податків; позбавляти їх можливості працювати за більш-менш нормальних умов не мало сенсу.

Османи свідомо зберігали місцеве самоврядування підвладної «райї»; про релігійні переслідування вони і не думали. Негайно після узяття Константинополю Мехмед запропонував грецькому духівництву вибрати нового патріарха (колишній був убитий під час облоги) і негайно затвердив обраного. Для його охорони була приставлена варта з яничарів, що відразу додало йому характер османського чиновника. Патріарх разом з собором набув значення верховного управління над греками і суду в суперечках між ними. Вони могли призначати грекам покарання, до страти включно, і османська влада зазвичай без заперечень виконувала їх. Так само поступали османи і з іншими народами. Цим вони легко примиряли їх на початку зі своєю владою, але церква ставала силою, яка згодом немало сприяла звільненню цих народів. У перші сторіччя османи майстерно сіяли розбрати між греками, сербами і болгарами за допомогою окремих привілеїв на користь то однієї, то іншої народності.

У XIX столітті християнське населення імперії стало переважати мусульман в освітній сфері<ref name="books.google_b">{{cite book|last=Stone|first=Norman|editor=Mark Erickson, Ljubica Erickson|title=Russia War, Peace And Diplomacy: Essays in Honour of John Erickson|url=https://books.google.com/books?id=xM9wQgAACAAJ|accessdate=11 лютого 2013|year=2005|publisher=Weidenfeld & Nicolson|isbn=978-0-297-84913-1|page=95|chapter=Turkey in the Russian Mirror}}</ref>. Зокрема, [[1861]] року в 571 початкових і 94 середніх школах навчалося 140 тисяч учнів-християн, які переважали свої ісламських однолітків-школярів. Християни мали, зазвичай, вищий освітній рівень й більшу роль в економіці країни. Так, на 1911 рік з 654 компаній Стамбула, що займалися гуртовою торгівлею, 528 управлялися етнічними греками<ref name="books.google_b" />.

=== Етнічні чистки ===
* 1894—1896: [[Гамідійська різня]] (до 300 тисяч убитих християн, особливо вірмен)
* 1914—1923: [[Геноцид понтійських греків]] (450—900 тисяч убитих)
* 1914—1923: [[Геноцид ассирійців]] (150—300 тисяч убитих)
* 1914—1923: [[Геноцид вірмен]] (до 1,5&nbsp;млн убитих)

== Культура ==
* [[Османська архітектура]]
* [[Османська мова]]
* [[Турецьке мистецтво]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* ''О.&nbsp;І.&nbsp;Галенко''. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Osmanska_imperiia Османська імперія] // {{ЕІУ|7|652}}
* [[Галіль Іналджик|Іналджик Г.]] ''Османська імперія: класична доба 1300—1600'' [http://www.history.org.ua/?litera&id=8452] / Пер. з англ. О. Галенко; наук. ред. В. Остапчук; Інститут сходознавства НАН України.&nbsp;— Київ: Критика, 1998.&nbsp;— 286 с.
* Кримський А. ''Історія Туреччини'' [http://chtyvo.org.ua/authors/Krymskyi_Ahatanhel/Istoriia_Turechchyny/]. Вступ. стаття О. Пріцака. Інститут сходознавства НАН України.&nbsp;— Київ&nbsp;— Львів: Олір, 1996.&&nbsp;— 287 с.
* Черних, І.&nbsp;Д.&nbsp;Османська імперія як ісламський тип державності // ''Записки історичного факультету Одеського державного університету імені Мечникова.&nbsp;— Одеса, 1999.&nbsp;— Вип. 8.&nbsp;— С. 246—254.
* Льюис Р. ''Османская Турция. Быт, религия, культура''.&nbsp;— М.: Центрполиграф, 2004.&nbsp;— 240 с.
* Хитцель, Ф. ''Османская империя'' [http://gendocs.ru/docs/30/29413/conv_2/file2.pdf].&nbsp;— М.: Вече, 2006.&nbsp;— 384 с.

== Посилання ==
{{Вікіцитати1}}
{{Commons|Ottoman Empire}}
* [http://leksika.com.ua/11100917/legal/osmanska_imperiya Османська імперія] // {{Юридична енциклопедія|4}}
* ''Галіль Іналджик''.[http://shron1.chtyvo.org.ua/Inaldzhyk_Halil/Osmanska_imperiia_klasychna_doba_1300-1600.pdf Османська імперія. Класична доба 1300—1600]
* [https://web.archive.org/web/20100612125401/http://www.lahana.org/blog/index.htm Османська імперія]
* [https://web.archive.org/web/20100117100950/http://www.lahana.org/resimler/thumbnails.php?album=7 Османська імперія]
* [http://tochka.gerodot.ru/military/glava3.htm Збройні сили Османської імперії в XV—XVII&nbsp;ст.]
* [https://www.youtube.com/watch?v=XIjPPRf0YZk&t=0s Islam's Dark History of Slavery (Whitewashed and Forgotten)] {{ref-en}}
{{Тюркські країни}}
{{Монархії Близького Сходу}}
{{Перша світова війна}}
{{Імперії, імперіалізм і колоніалізм}}
{{ВП-портали|Османська імперія|Перша світова війна|Історія}}
{{Бібліоінформація}}
[[Категорія:засновані в Азії 1299]]
[[Категорія:Перша світова війна]]
[[Категорія:Османська імперія| ]]
[[Категорія:Держави і території, засновані 1299]]
[[Категорія:Держави і території, зникли 1923]]