Пить-Ях

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
місто Пить-Ях
рос. Пыть-Ях
Герб Пить-Яха Прапор Пить-Яха
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Ханти-Мансійський автономний округ
Муніципальний район Пить-Яхський міський округ
Код ЗКАТУ: 71185000000
Код ЗКТМО: 71885000001
Основні дані
Населення 40294 особи (2018[1])
Площа 80,4 км²
Поштовий індекс 628380–628387
Телефонний код +7 3463
Географічні координати: 60°45′00″ пн. ш. 72°47′00″ сх. д. / 60.750000000028° пн. ш. 72.78333333336078680986247491° сх. д. / 60.750000000028; 72.78333333336078680986247491Координати: 60°45′00″ пн. ш. 72°47′00″ сх. д. / 60.750000000028° пн. ш. 72.78333333336078680986247491° сх. д. / 60.750000000028; 72.78333333336078680986247491
Вебсторінка adm.gov86.org
Мапа
Пить-Ях (Росія)
Пить-Ях
Пить-Ях

Пить-Ях (Ханти-Мансійський автономний округ — Югра)
Пить-Ях
Пить-Ях

Мапа


CMNS: Пить-Ях у Вікісховищі

Пить-Ях (рос. Пыть-Ях) — місто у складі Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області, Росія. Адміністративний центр та єдиний населений пункт Пить-Яхського міського округу.

Населення — 40294 особи (2018, 41488 у 2010[2], 41813 у 2002[3]).

Етимологія[ред. | ред. код]

Пить-Ях — хантийське слово на сургутському (юганському) діалекті. Ях — люди, громада, спільнота, поселення. Слово Ях може мати також значення «річка». У ненецькій мові «річка» звучить як «яха». Слово «пить» має двозначне значення у народностей, які проживали ближче до даної місцевості: 1) по етимологічному словнику І. П. Фролова «пить» означає «шлях»; 2) хантийське значення слова «пить» — «лігво».

З перерахованих вище словотворчих частин виводиться доцільне значення, у якому «Пить-Ях» розкривається як «річковий шлях».

Історія[ред. | ред. код]

На початку XX століття по праву сторону річки Великий Балик недалеко від річки Питьях стояли юрти Очимкіних. Займалися вони промислом білки по обох берегах Великого Балика. Навесні "рибу промишляють в Долматкіному полу… Взимку рибу промишляють по річці Пить-Ях коцами і добувають до 6 пудів щуки "[4].

До речі, дослідники зараховують до роду Очимкіних і хантийського князя Тонью, який вважається міфічної особистістю і згадується в переказах і легендах[5].

1965 року відкрито Мамонтовське родовище нафти. 1 січня 1968 року а на березі річки Великий Балик була заснована Мамонтовська контора буріння. З 1970 року почалася розробка Мамонтовського родовища. Це родовище вважалося другим після Самотлора за запасами нафти в Західному Сибіру. 1970 року селище представляло собою хаотичне скупчення бараків і вагончиків з численними дерев'яними містками і містками через болота, що оточували Мамонтово. Але і в цих умовах нафтовики з Тюмені, Куйбишева, Казані та Уфи жили й добували нафту.

2 березня 1980 році будівництво селищ Мамонтово і Пить-Ях очолило нафтогазовидобувне підприємство НГВУ Мамонтовнефть, яким керував легендарний нафтовик Нурієв Борис Ісаєвич. Безпосередньо саме будівництво очолив заступник. начальника по кап. будівництва НГВУ Мамонтовнефть Вашкевич Олег Олександрович, який зумів в умовах півночі і радянської системи забезпечити місто як робочою силою, так і будівельними матеріалами. Великий десант будівельників прибув з Магнітогорська. Саме Магнітка становила кістяк СУ-79, який проводив будівельні роботи. Всього прибуло близько 10 тис. чоловік. Чималу допомогу надавав керівник ПО Юганскнефтегаз Кузоваткін Роман Іванович.

У березні 1982 року селища Мамонтово, Пить-Ях і Південний Балик були об'єднані в одне селище міського типу — Пить-Ях.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2018 года — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)
  2. Численность населения Курганской области — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)
  3. Численность населения России, субъеков Российской Федерации в составе федеральных округов, районов, городских поселений, сельских населённых пунктов - районных центров и сельских населённых пунктов с населением 3 тысячи и более человек — Всеросійський перепис населення 2002 року (рос.) [Архівовано з першоджерела 3 лютого 2012.]
  4. Дунін-Горкавіч А. А. Тбіліський Північ. т. 2 Географічне і статистико-економічний опис країни по окремих географічних районах. Тобольськ. Губернська друкарня, 1910.
  5. Ділова преса. Архів оригіналу за 15 травня 2013. Процитовано 31 січня 2019.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]