Ренньо

Ренньо
яп. 蓮如
Псевдо	Хонґандзі, Сінсоін
Народився	25 лютого 1415(14150225) Кіото
Помер	25 березня 1499 Осака
Країна	Японія
Національність	японець
Діяльність	лідер буддистської секти
Знання мов	японська
Конфесія	буддизм і Honganji-had
Батько	Дзонньо
Родичі	Q109793095?
У шлюбі з	Q108960428? і Q108960950?
Діти	Junnyod, Renjōd, Renkōd, Renseid, Jitsunyod, Renjund, Rengod, Rengeid, Jikkend, Jitsugod, Jitsujund, Jikkōd, Jitsujūd, Q96715719?, Q108964188?, Q108964553? і Q108965484?
Медіафайли у Вікісховищі

|Посмертне ім'я= |Дитяче ім'я=

Ренньо (蓮如, 25 лютого 1415 — 25 березня 1499 ) — японський чернець, 8-й очільник буддистської секти Дзьодо-сінсю та голова (моншу) монастиря Хонґан-дзі періоду Муромачі.

Життєпис

Був сином 7-го голови (моншу) буддистської секти Дзьодо-сінсю. Про мати нічого не відомо. Знано, що вона була з незнатного роду. У 1421 році Дзонньо розлучив Ренньо з матір'ю. У Ренньо виник конфлікт з мачухою Ниоенні, яка намагалася зробити спадкоємцем секти свого сина Оґена. Проте завдяки дядькові Ниодзьо, Ренньо обрано спадкоємцем Дзонньо. У 1457 році після смерті батька він очолив Дзьодо-сінсю.

Тоді ж Ренньо розпочав активну роботу як місіонер у провінції Омі задля сприяння підвищенню добробуту секти. Проте просування ідей секти Дзьодо-сінсю ображало ченців найстаріших храмів секти Тендай, і Ренньо був змушений тікати в провінцію Омі, коли був атакований ченцями Енрякудзі у 1465 році. У 1469 році перебирається до провінції Канто.

У 1471 році Ренньо знову був вимушений тікати. Він вирушив до Йосідзакі, де побудував храм, що привернув безліч послідовників. Ідеї Ренньо багато в чому призначалися для селян, які пізніше формують секту Ікко-ікки. Ренньо був пацифістом, проте, визнаючи небезпеку для своїх послідовників і їхніх храмів від інших релігійних секттаі від даймьо, він підтримував зміцнення храмів і навчанням Ікко-монті (послідовників) військової справи.

У 1475 році він повернувся до Кіото і створює нові храми, а так само нову базу секти — монастир Ямасіна Хонґандзі Мідо. В цей же час Ренньо встановив нову форму літургії (гонґьо), включаючи елементи, які стануть основою Хонґандзі-сінсю буддизму. Він також переписав безліч буддійських текстів у кана, роблячи тексти більш доступними для звичайної малограмотної людини.

У 1496 році Ренньо віддалився до сільського району річки Едо, де звів келію. Ця область була відома як «о-дзака» («великий схил»). Його невелика келія швидко виросла в храм і наповнилася послідовниками. Вже до часу смерті Ренньо у 1499 році цей комплекс споруд став відомий як монастир Ісіяма Хонґандзі, який виявився найбільшим укріпленим монастирем в японській історії.

Велика була значимість Ренньо у вченні Сінран. Його пасторальні листи відомі як «Гобун се» або «Офумі», часто прочитувалися вголос під час проповідей. У той же час були і розмови щодо правильності політики Ренньо. З одного боку, Ренньо організував Сінсю в послідовну структуру — перевів вчення Сінран на більш просту мову і розвивав просту літературу. З другого боку, Ренньо впроваджував в Сінсю деякі елементи, що відносяться до доктрини конкурента Сейдзан Дзьодо і також допускав віру в сінто-камі (богів з синтоїзму) більшою мірою, ніж це було характерно для Сінран. Разом з тим без зусиль Ренньо секта Дзьодо-сінсю майже напевно була б зруйнована та поглинена іншими сектами. Послідовники записували проповіді та висловлювання Ренньо, що увійшли до збірки «Ґойтідай Кікаґаку» («Запис почутого»).

Рух Ікко-ікки (послідовників Дзьодо-сінсю) збільшило свій вплив в провінціях Каґа і Етідзен і ставало все більш некерованим. У 1488 році вони витіснили губернатора провінції Каґа на ім'я Тогасі і фактично взяли під свій контроль всю провінцію. Рух Ікко-ікки раз за разом завдавало поразки воїнам клану Асакура з Етідзен, яких послало бакуфу, щоб втихомирити повсталих. Після смерті у 1499 році Ренньо вплив його секти продовжував зростати.

Джерела

• Jérôme Ducor (1998). La vie de Rennyo (1415–1499); The Rennyo Shônin Reader (ed. by Institute of Jodo-Shinshu Studies and Hongwanji International Center; Kyôto, Jôdo-Shinshû Hongwanji-ha International Center, 1998), p. 57-90.
• Volker Zotz: Der Buddha im Reinen Land. Shin-Buddhismus in Japan. München 1991, ISBN 3-424-01120-7