Решуцьк
| село Решуцьк | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Рівненська область | ||||
| Район |  Рівненський район
| ||||
| Тер. громада | Олександрійська сільська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA56060430120011870 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1569 (455 років) | ||||
| Населення | 349 осіб | ||||
| Площа | 0,465 км² | ||||
| Густота населення | 584,95 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 35322 | ||||
| Телефонний код | +380 362 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 50°43′0″ пн. ш. 26°16′44″ сх. д. / 50.71667° пн. ш. 26.27889° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
182 м | ||||
| Водойми | Горинь | ||||
| Найближча залізнична станція | Решуцьк | ||||
| Відстань до залізничної станції |
1 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 35320, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Олександрія, вул. Святопреображенська, 66 | ||||
| Карта | |||||
  Решуцьк | |||||
 Решуцьк | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
Решу́цьк — село в Україні, в Олександрійській сільській громаді Рівненського району Рівненської області. Населення становить 349 осіб.
Сучасний нам топонім утворено суфіксальним способом, що свідчить про його прикметникове походження. Основою могло стати говіркове слово «решка» – зарості горішника, або ім’я чи прізвище власника поселення, наприклад, Решук.
Існують й інші теорії походження назви. Одна з них стверджує, що топонім походить від імені аббасидського халіфа Гаруна аль-Рашида як арабізм[1]. Інша шукає корені у слові «рішучий»[2]. За народними переказами, село з’явилося «на рештках» знищеного татарами городища Оселиця, тому первісною назвою була Рештки[3].
Автори проєктів — Андрій Гречило та Юрій Терлецький.
У золотому полі на синій основі зелений овальний острів, на якому виростає червоний дуб із зеленими листочками і жолудями.
Квадратне полотнище, яке складається з двох горизонтальних смуг — жовтої та синьої (співвідношення їхніх ширин рівне 4:1), на лінії ділення — зелений овальний острів, на якому виростає червоний дуб із зеленими листочками і жолудями.
Розкриває місцеву легенду про острів, на якому стояв замок, а дуб є символом міцності та сили і характеризує місцеву рослинність.
Решуцьк належав князям Несвицьким, з XVI століття — Острозьким, пізніше Кердеям, з яких походять Олізари, у XVIII столітті — Стецьким, з XIX століття — Радзивілам і Сементковським[4].
Перша згадка про село датується 1569 роком[5]: в описі майнових меж Василя-Костянтина Острозького й Олізара Кердея Мильського воно фігурувало як Жешецьк, що далі трансформувалося у Речишину, Жешуцько та інші подібні видозміни.
За часів Хмельниччини, у 1652 році «решуцкие крестьяне» долучалися до розорення поміщицьких маєтків[6].
Наприкінці ХІХ століття село з населенням 437 жителів було парафією Коптовичів[7]; мало водяний млин, лісничівку та тартак, смолярню, ставкове господарство[6].
З 1920-х років XX століття частка населення, що перебувала у селі виключно у літній період почала зростати. Так, рівняни забудовували берег Горині дачними будинками або винаймали помешкання у тамтешніх мешканців. У міжвоєнний період у селі функціонував театральний колектив, що ставив спектаклі українською мовою, а також музичний ансамбль.
У 1939—1945 роках в Решуцьку фіксуються випадки вбивств польського населення. Чисельні знахідки вибухонебезпечних предметів свідчать про розташування у місцевому лісі складів боєприпасів радянської армії, що підтверджують старожили.
Уродженцем села Решуцьк є художник-пейзажист Степанюк Костянтин (1965)[3].
Інфраструктуру села складають початкова школа, крамниця, медичний пункт та майстерні. Туристичний комплекс «Monte Carlo» та сезонні бази відпочинку, розташовані на території поселення, виконують рекреаційну функцію. Вже понад 40 років у селі відбуваються обласні змагання зі спортивного орієнтування.
З донесення Кустинської волості кінця XIX століття про збережені пам'ятки давнини відомо про курган Бойчина могила, розташований у решуцькому лісі[8].
Село Решуцьк згадується в еротичному трилері Миколи Сухомозського, написаного назвами населених пунктів України[9].
- ↑ Тищенко, К. М. (2010). Східний світ в українській топонімії (IV. Арабський світ. V. Кавказ. VI. Мадяри). Східний світ. № 1. с. 152—172. ISSN 1608-0599. Процитовано 7 лютого 2021.
- ↑ Україна і Русь? Яка назва первісна? — Оксентій Онопенко — Тека авторів. Чтиво. Процитовано 7 лютого 2021.
- ↑ а б Войтович, В. (2012). Рівне та околиці Рівного: стежками етнографічних подорожей. Рівне. с. 254.
- ↑ Orłowicz, М. (1929). Ilustrowany przewodnik po Wołyniu. Łuck. с. 213—214.
- ↑ Тучинське Погориння: минувшина та сьогодення — В'ячеслав Вінічук — Тека авторів. Чтиво. Процитовано 7 лютого 2021.
- ↑ а б Войтович, В. (2012). Рівне та околиці Рівного: стежками етнографічних подорожей. Рівне. с. 252.
- ↑ Теодорович, Н. (1889). Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т. 2: Уезды Ровенский, Острожский и Дубенский. Почаев. с. 503.
- ↑ Антонович, В. Б. (1900). Археологическая карта Волынской губернии. М.: Тип. Г. Лисснера и А. Гешеля. с. 43.
- ↑ Мохнатка — Микола Сухомозський — Тека авторів. Чтиво. Процитовано 7 лютого 2021.