Розв'язання (музика)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Розв'язання в теорії музики — це перехід нестійкого звука ладу у стійкий або відносно стійкий, або перехід від дисонансу до консонансу. Необхідність і очікування розв'язання є найважливішим чинником тяжіння у тональній системі.

Складна система розв'язань мелодичної і акордової напруги властива насамперед європейській музиці XVIIXIX і більшості течій XX століття. Проте вона не характерна древній та середньовічній монодії, яким властивий принцип модального тяжіння, а також не властива атональній музиці XXXXI століть, де діє принцип емансипованого дисонансу.

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]