Консонанс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Консона́нс (від лат. consonantia — гармонія, співзвуччя) — співзвуччя двох або більше звуків, що сприймається на слух, як гармонійне, лагідне. В сучасній теорії музики до консонансів відносяться такі інтервали: пріма, мала та велика терції, кварта, квінта, мала та велика сексти та октава.

З точки зору акустики, консонансом є співзвуччя, співвідношення частот звукових коливань тонів якого є відношенням невеликих чисел, наприклад — квінта, або — велика терція (у натуральному строї, не в рівномірно-темперованому). Музичні звуки крім основного тону мають як правило гармонічні обертони. У консонансів деякі обертони звучать в унісон.

Протилежністю консонансу є дисонанс.

Див. також[ред.ред. код]