Перегляд вихідного коду сторінки Рондо (музика)

{{Otheruses}}
'''Ро́ндо''' ({{lang-it|rondo}} від {{lang-fr|rondeau}}&nbsp;— «коло», «рух колом»)<ref>{{ЕСУМ5}}</ref>&nbsp;— [[музична форма]], в якій неодноразове (не менше 3-х) проведення головної теми ([[рефрен]]у) чергуються з відмінними один від одного епізодами<ref>Рефрен деякі музикознавці називають головною темою, епізоди&nbsp;— побічними темами. Ці терміни прийняті в німецькій музикознавчої школі і використовувалися в дореволюційній України.{{факт}}</ref>. Є найпоширенішою музичною формою з рефреном.

В узагальненому вигляді схема форми має такий вигляд:

<center>A&nbsp;— B&nbsp;— A&nbsp;— C&nbsp;— A&nbsp;— …&nbsp;— A</center>

== Рондо в XIII–XIV століттях ==

Рондо виникло як різновид [[Трувери|труверської]] [[кансона|кансони]]. Склалося в [[XIII століття|XIII столітті]] у творчості [[Адам де ла Аль|Адама де ла Аля]] (помер 1287 року). Найтиповіше 8-рядкове рондо з дворядковим рефреном, із наступною схемою кореляції музики та тексту (r1&nbsp;— перший рядок рефрену, r2&nbsp;— другий рядок рефрену):

{| class="wikitable"
|-
! рядок
! рима
! музика
|-
| 1.
| a (r1)
| A
|-
| 2.
| b (r2)
| B
|-
| 3.
| a
| A
|-
| 4.
| a (r1)
| A
|-
| 5.
| a
| A
|-
| 6.
| b
| B
|-
| 7.
| a (r1)
| A
|-
| 8.
| b (r2)
| B
|}

Таку форму має і більшість рондо [[Гійом де Машо|Гійома де Машо]], найяскравішого представника цього жанру в XIV столітті. У [[Жанно де Лекюрель|Жанно де Лекюреля]], Адама де ла Аля, Машо та багатьох анонімних композиторів XIV століття трапляються також 11-, 13-, 16- і 24-рядкові рондо.

== Старовинне (куплетне) рондо ==
[[Файл:Couperin tic toc choc autograph.jpeg|thumb|Початок п'єси Франсуа Куперена «Le Tic-Toc-Choc, ou Les Maillotins», написаної у формі куплетно рондо (автограф)]]
Назва походить від [[Французька мова|французького]] слова Couplet, яким в нотах композитори [[XVIII століття]] позначали розділи, названі нами епізодами. Рефрен називався «рондо».

Куплетне рондо було однією з улюблених форм французьких клавесиністів&nbsp;— [[Шамбоньєр]]а, [[Франсуа Куперен|Ф. Куперена]], [[Рамо]] та інших. У більшості це [[Програмна музика|програмні]] п'єси, зазвичай&nbsp;— мініатюри різного характеру. У цій формі ці композитори писали й танці. У німецькому бароко рондо зустрічається рідко. Іноді застосовується у фіналах концертів (напр. [[Йоганн Себастьян Бах|Й.&nbsp;С.&nbsp;Бах]]. Концерт для скрипки з оркестром E-dur, 3-а частина). У сюїтах це часто наслідування французькому стилю (в тій чи іншій мірі) чи танцям французького походження (напр. Й.&nbsp;С.&nbsp;Бах. Пасп'є з Англійської сюїти e-moll).

Як правило, рондо складається з п'яти або семи частин. Мінімальна кількість частин&nbsp;— три (Ф. Куперен. «Le Dodo, ou L'Amour au berceau»), а максимальне відоме для цієї форми&nbsp;— 17 (Пасакалія Ф. Куперена).

Рефрен викладає головну тему, що має яскраво виражену домінуючу роль. Зазвичай вона написана компактно, в [[гомофонії|гомофонній]] [[фактура (музика)|фактурі]] і має пісенний характер. Здебільшого вона має квадратну будову (у тому числі у [[Йоганн Себастьян Бах|І.&nbsp;С.&nbsp;Баха]]) і має форму [[період (музика)|періоду]].

Наступні проведення рефрену, як правило, майже незмінні і пишуться завжди в головній [[Тональність (музика)|тональності]]. Єдине нормативне зміна&nbsp;— відмова від повторення (якщо воно було в першому проведенні рефрену). [[Варіаційна форма|Варіювання]] рефрену вкрай рідко.
Куплети майже ніколи не мають нового матеріалу, вони розвивають тему рефрену, відтіняючи її стійкість. У більшості випадків має місце одна з двох тенденцій: малі відмінності куплетів один від одного або цілеспрямований розвиток куплетів, накопичення руху у фактурі.

== Старовинна концертна форма ==
Одним із різновидів форм рондо є старовинна концертна форма. Її відмінність полягає у значних змінах першої теми (тут&nbsp;— ритурнелі) при її повторних викладеннях: всі вони (крім заключного) транспоновані, часто проводяться в скороченому вигляді. При цьому досягається не характерна для рондо динаміка розвитку, що іноді навіть перевершує динаміку сонатної форми у класиків.

== Рондо в творчості К. Ф.&nbsp;Е.&nbsp;Баха ==
[[Файл:BachC.P.E-739858.jpg|thumb|Карл Філіпп Емануель Бах]]

Стиль [[Бах Карл Філіпп Емануель|Карла Філіппа Емануеля Баха]] значно відрізнявся від стилю французьких клавесиністів. Звертаючись до форми рондо, К. Ф.&nbsp;Е.&nbsp;Бах використовував її набагато вільніше, ніж його попередники і багато композиторів наступних епох. Рефрен активно розвивається (чого немає у французьких клавесиністів і [[Віденська класична школа|віденських класиків]]), транспонується (причому не обов'язково в споріднену тональність), мають місце скорочення, розробка або розширення рефрену (часто за рахунок включення фантазійних елементів&nbsp;— [[Каденція|каденцій]] тощо). На фантазійному матеріалі часто будуються епізоди. Зростає контраст між частинами та їх кількість. Загальний тональний план позбавлений врівноваженості, як і масштаби розділів. Зростає й індивідуальність конструкції кожного твору. Іноді в його рондо присутній риси [[сонатна форма|сонатної форми]], що виражається у поверненні одного з епізодів у кінці форми в основній тональності. Цим він готує [[рондо-соната|рондо-сонату]] [[Віденська класична школа|віденського класицизму]].

Наприклад, Рондо К. Ф.&nbsp;Е.&nbsp;Баха B-dur для [[клавір]]у має наступну схему<ref>Схема складена [[Холопова Валентина Миколаївна|В.&nbsp;М.&nbsp;Холоповою]]</ref>. Перший рядок&nbsp;— тип розділу (Р&nbsp;— рефрен, ЕП&nbsp;— епізод), друга&nbsp;— кількість тактів, третя&nbsp;— локальна форма розділу, четверта&nbsp;— тональність розділу, п'ята&nbsp;— аналогія розділів твору з розділами [[сонатна форма|сонатної форми]] (ГП&nbsp;— головна партія, ПП&nbsp;— побічна партія):

{|align="center" border="0"
|-
| width="70"|'''Р'''
| width="70"|'''ЕП<sup>1</sup>'''
| width="70"|'''Р'''
| width="70"|'''ЕП²'''
| width="70"|'''Р'''
| width="70"|'''ЕП³'''
| width="70"|'''Р'''
| width="70"|'''ЕП<sup>4</sup>'''
| width="70"|'''Р'''
| width="70"|'''ЕП<sup>5</sup><br/><small>(ЕП²)</small>'''
| width="70"|'''Р'''
| width="70"|'''ЕП<sup>6</sup>'''
| width="70"|'''Р'''
| width="70"|'''Р<sup>1</sup>'''
| width="70"|'''ЕП<sup>7</sup><br/><small>(ЕП<sup>3, 4</sup>)</small>'''
| width="70"|'''Р'''
|-
| 8+4+8
| 12
| 8
| 11
| 8
| 8+8
| 4+8
| 11
| 8
| 8
| 4+4
| 8+25
| 8
| 23
| 8+16+14+19
| 15
|-
| 3 ч. ф.
|
| період
|
| період
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|-
| B
| c-B
| F
| B-Es
| Es
| c
| c
| c-E
| E
| a
| d
| d-B
| B
| B
| b
| B
|-
| (ГП)
|
| (ПП)
|
|
| (ПП²)
|
|
|
|
|
|
|
| (ГП)
|
| (ПП²)
|}

== Рондо класичної епохи ==
Рондо в музиці [[віденська класична школа|віденських класиків]] займає велике місце. Після К. Ф.&nbsp;Е.&nbsp;Баха ця форма знову знайшла врівноваженість і стрункість. Частини класичного рондо суворо регламентовані, свобода мінімальна. Таке розуміння форми відповідає загальній для класиків концепції гармонійного і розумно влаштованого світу.

Область застосування рондо в цей період&nbsp;— фінали або повільні частини [[сонатно-симфонічний цикл|циклів]] (тобто частини, де важлива стійкість, завершеність і відсутня конфліктність). Рідше зустрічаються окремі п'єси у формі рондо ([[Моцарт Вольфґанґ Амадей|Моцарт]]. Рондо a-moll; [[Бетховен]]. Рондо «Лють з приводу загубленого гроша»).

За кількістю тем виділяють мале рондо (1 або 2 теми) і велика рондо (3 теми і більше):

=== Мале рондо ===

==== Однотемне рондо ====
Структура цього типу форми має виклад теми та її повторення, пов'язані модулюючим ходом<ref>Перша форма рондо за А. Марксом.</ref>). Схема цієї форми виглядає так:
{|align="center" border="0"
|-
|А
|—
|хід
|—
|А
|-
|align="center"|Т
|
|align="center"|→
|
|align="center"|Т
|}

Основна якість цієї форми, що дозволяє віднести її до форм рондо&nbsp;— наявність [[хід (музика)|ходу]]. Така форма в чистому вигляді зустрічається рідко, часто має місце зародження нового тематичного матеріалу (і образності) усередині ходу, що наближає ціле до двотемного рондо.

Тема зазвичай написана в [[Прості форми (музика)|простій двочастинній формі]], чим обумовлюється самостійне значення ходу (а не його серединна роль), рідше [[Прості форми (музика)|проста тричастинна]] або період (у цьому випадку хід має розміри, що набагато перевершують тему).

Самостійні п'єси в цій формі зустрічаються рідко.
''Приклади:''
* [[Л. Бетховен]]. Багатель, ор. 119 №&nbsp;6 (тема&nbsp;— проста двочастинна безрепризна форма).
* [[Р. Шуман]]. Новелета №&nbsp;2 D-dur (тема&nbsp;— [[період (музика)|період]], хід займає 74 такти).

==== Двотемне рондо ====
Також називається «формою Adagio» або «формою Andante»&nbsp;— оскільки в цій формі написано більшість повільних частин сонатно-симфонічних циклів композиторів-класиків (традиційно Andante або Adagio) (друга форма рондо за А. Марксом).

Схема цієї форми має такий вигляд:
{|align="center" border="0"
|-
| А
| —
| хід
| —
| B
| —
| хід
| —
| A
|-
| Т
|
| →
|
| не-Т
|
| →
|
| Т
|}

Така структура називається ''непарним рондо''(за кількістю проведень тем, не рахуючи ходів). Іноді твір може закінчуватися другою темою (B), така структура називається ''парним рондо'':

{|align="center" border="0"
|-
| А
| —
| хід
| —
| B
| —
| хід
| —
| A
| —
| хід
| —
| B<sub>1</sub>
|-
| Т
|
| →
|
| не-Т
|
| →
|
| Т
|
| →
|
| Т
|}

Форма може бути продовжена ще і завершуватися на проведенні головної теми:

{|align="center" border="0"
|-
|align="center"| А
|align="center"|&nbsp;— |align="center"| хід
|align="center"|&nbsp;— |align="center"| B
|align="center"|&nbsp;— |align="center"| хід
|align="center"|&nbsp;— |align="center"| A
|align="center"|&nbsp;— |align="center"| хід
|align="center"|&nbsp;— |align="center"| B<sub>1</sub>
|align="center"|&nbsp;— |align="center"| хід
|align="center"|&nbsp;— |align="center"| A
|-
|align="center"| Т
|align="center"|
|align="center"| →
|align="center"|
|align="center"| не-Т
|align="center"|
|align="center"| →
|align="center"|
|align="center"| Т
|align="center"|
|align="center"| →
|align="center"|
|align="center"| Т
|align="center"|
|align="center"| →
|align="center"|
|align="center"| Т
|}

Двотемне рондо застосовується переважно в повільній музиці ліричного характеру (повільні частини [[сонатно-симфонічний цикл|циклів]], [[ноктюрн]]и, [[романс]]и тощо) і у жвавій моторній, часто жанрово-танцювальній (фінали циклів, [[етюд (музика)|етюди]], окремі п'єси і&nbsp;т.&nbsp;д.).

Головна (перша) тема зазвичай написана в простій формі, найчастіше в [[проста двочастинна форма|простій двочастинній]]. Вона стійко викладається в головній тональності і має ясну [[Каданс|каденцію]].

Друга тема в тій чи іншій мірі контрастує з першою і має самостійне значення. За тематизму вона може бути похідною від головної. У більшості випадків вона стійка, але може бути і нестійкою. Часто друга тема написана в [[Прості форми (музика)|простій двочастинній]], рідше&nbsp;— у формі періоду.

Іноді може пропускатися один з ходів (частіше&nbsp;— відвідний). Ходи можуть мати свій тематичний матеріал або ж розвивати матеріал теми.

''Приклади:''
* [[Л. ван Бетховен]]. Концерт №&nbsp;1 для фортепіано з оркестром, II частина.
* Л. ван Бетховен. Соната для фортепіано №&nbsp;3 до мажор, ор. 3 №&nbsp;3, II частина.
* [[В. А. Моцарт]]. Концерт для фортепіано з оркестром A-dur (KV 488), II частина.

=== Велике рондо ===
До великих рондо належать форми, які мають від трьох тем і більше.

Велике рондо прийнято ділити: за кількістю тем&nbsp;— на тритемне, чотиритемне тощо; за правильністю повернення рефрену&nbsp;— на регулярне і нерегулярне; за повторюваними розділами&nbsp;— можливі форми, де крім рефрену повертається один з епізодів.

Велике рондо складається з тих же частин, що і мале рондо&nbsp;— з тем і ходів. Аналогічні ж і характеристики цих розділів&nbsp;— теми стійкіші, ходи&nbsp;— менш.

[[Вступ (музика)|Вступ]] у великому рондо, коли воно є частиною циклу, зустрічається рідко, якщо воно і є, то невелике і несамостійне. Навпаки, в окремих творах вступ може розростатися до великої інтродукції ([[Каміль Сен-Санс|Сен-Санс]]. Інтродукція та рондо-капричіозо).

[[Кода]] у великому рондо є майже завжди. Часто вона містить у собі останнє проведення головної теми.

==== Велике регулярне рондо ====
У цьому типі рондо (третя форма рондо за А. Марксом) рефрен послідовно повертається після епізодів. Схема форми має такий вигляд:

{|align="center" border="0"
|-
| А
| →
| B
| →
| A
| →
| C
| →
| A
| …
| A
|}

Загальне число тим може різнитися, але в більшості випадків їх три, відповідно, всього п'ять розділів.

Головна тема має ті ж характеристики, що і в малому рондо. Вона може варіюватися при своїх повторних проведеннях. У рондо [[класицизм (музика)|класичної епохи]] рефрен завжди проводиться в головній тональності, в пізніший час рефрен може транспонуватися ([[Ф. Шуберт]]. Соната a-moll, op. 164, 2-а частина) .

Епізоди зазвичай мають мотивну самостійність. Часто використовується принцип наростання контрасту&nbsp;— кожен наступний епізод контрастніший рефрену, ніж попередній.

==== Велике регулярне рондо з повторенням побічних тем ====
У цьому типі рондо (Четверта форма рондо за А. Марксом) одна або декілька побічних тем (епізодів) повторюються&nbsp;— зазвичай з транспозицією, дуже рідко в тій же тональності. Застосовується вона майже виключно у фіналах [[сонатно-симфонічний цикл|сонатно-симфонічних циклів]].

Схема найпоширенішого різновиду така:

{|align="center" border="0"
|-
| А
| →
| B
| →
| A
| →
| C
| →
| A
| →
| B
| →
| A
|-
| Т
|
| D
|
| T
|
| S
|
| T
|
| T
|
| Т
|}

Позначення тональностей умовні (для епізодів), хоча тональний план, показаний на схемі, поширеніший.

Іноді може бути пропущене одне з проваджень рефрену при повторенні ([[Йозеф Гайдн|Гайдн]]. Симфонія №&nbsp;101 D-dur, 4-а частина).

Структура цього типу рондо відрізняється масштабнішими пропорціями. Початкова ділянка форми (ABA) сприймається як цілий експозиційний розділ. У більшості випадків перед центральним епізодом (С) відсутній хід, завдяки чому він яскравіше відокремлюється від експозиції та репризи. Контраст між рефреном і центральним епізодом більший, ніж між рефреном і першим епізодом&nbsp;— часто змінюється характер (наприклад, з рухомого танцювального на наспівний і ліричний).

==== Велике нерегулярне рондо ====
У цьому типі рондо чергування частин вільне, поруч можуть перебувати два або більше епізоду. Типової планування ця форма не має. Приклад: [[Шуберт]]. Рондо для фортепіано в 4 руки e-moll, ор. 84 №&nbsp;2. Його схема така:

{|align="center" border="0"
|-
| А
| B
| →
| C
| →
| A
| →
| B
| C
| →
| B
| A
|}

==== Сонатна форма з епізодом замість розробки ====
Цей тип форми може трактуватися подвійно&nbsp;— і як різновид рондо, і як змішана форма.
Від [[Рондо-соната|рондо-сонати]] вона відрізняється відсутністю розробки і тим, що в кінці експозиції не повертається головна тональність (у рондо-сонаті друге проведення головної партії звучить в головній тональності)

Ця форма має деякі риси [[Сонатна форма|сонатної форми]]&nbsp;— типову сонатну експозицію і репризу. Однак вона позбавлена головного для сонатної форми розділу&nbsp;— розробки, яку замінює епізод з новим тематичним матеріалом. Тому ця форма виявляється ближчою до рондо.

Схема форми має такий вигляд:
{|align="center" border="0"
|-
| '''А'''<br/>(ГП)
| '''B'''<br/>(ПП)
| '''C'''<br/>(Епізод)
| '''A'''<br/>(ГП)
| '''B'''<br/>(ПП)
|-
| T
| не-Т
|
| Т
| Т
|}

Основна сфера використання цієї форми&nbsp;— фінали [[Сонатно-симфонічний цикл|сонатно-симфонічних циклів]] (наприклад, фінал Сонати для фортепіано №&nbsp;1 [[Бетховен]]а).

== Примітки ==
{{Примітки}}

== Література ==
* Бонфельд М.&nbsp;Ш.&nbsp;Анализ музыкальных произведений: Структуры тональной музыки.&nbsp;— Ч. 2.&nbsp;— М.: Владос, 2003. ISBN 5-691-01039-5
* Григорьева Г.&nbsp;В.&nbsp;Анализ музыкальных произведений: Рондо в музыке ХХ века.&nbsp;— М.: «Музыка», 1995. ISBN 5-7140-0615-1
* Кюрегян Т. Форма в музыке XVII—XX веков. М., 1998. ISBN 5-89144-068-7
* Мазель Л. Строение музыкальных произведений. М.: «Музыка», 1979.
* Протопопов В.&nbsp;В.&nbsp;Форма рондо в инструментальных произведениях Моцарта.&nbsp;— М.: Музыка, 1978.
* Ручьевская Е.&nbsp;А.&nbsp;Классическая музыкальная форма.&nbsp;— СПб.: «Композитор», 1998. ISBN 5-7379-0049-5
* Тюлин Ю.&nbsp;Н.&nbsp;Музыкальная форма.&nbsp;— Л.: «Музыка», 1974.
* Фраёнов В. Музыкальная форма. Курс лекций. М., 2003. ISBN 5-89598-137-2
* Холопова В. Формы музыкальных произведений. Санкт-Петербург, «Лань», 1999. ISBN 5-8114-0032-2
* Цуккерман В.&nbsp;А.&nbsp;Анализ музыкальных произведений: Рондо в его историческом развитии.&nbsp;— Ч. 1, 2.&nbsp;— М.: «Музыка», 1988, 1990.

== Див. також ==
*[[Рондò]]
{{Бібліоінформація}}
[[Категорія:Музичні терміни]]
[[Категорія:Музичні форми]]
[[Категорія:Музика епохи Відродження]]