Севано-Разданський каскад
Севано-Разданський каскад (Севан-Разданський каскад, Севанський каскад) — комплекс гідроелектростанцій, розміщених на річці Раздан, у Вірменії. Каскад складається з 8 ГЕС, із них шість на Раздані та дві на Арташатському іригаційному каналі, що відходить від Раздана.
Історія[ред. | ред. код]
Створення каскаду почалось 1923 року з початком будівництва малої Єреванської ГЕС на Арташатському каналі. 1932 року там же було збудовано Єреванську ГЕС-2. 1931 року була складена схема використання вод озера Севан, що мала на меті поступове зниження рівня озера на 50 м; при цьому площа озера значно зменшувалась, що дозволило б використовувати для потреб іригації (з виробленням електроенергії) значні обсяги води, що випаровуються з поверхні озера. Проект було прийнято до реалізації — почалось будівництво іригаційних систем, а також Канакерської ГЕС на Раздані, яку було запущено 1936 року.
З 1933 через заглиблене русло Раздана почався поступовий спуск озера. 1940 року було розпочато будівництво головної ГЕС каскаду — Севанської, призупинене на час війни. Севанська ГЕС була запущена 1949 року, Гюмушська (найпотужніша ГЕС каскаду), Арзнінська ГЕС — 1953, Єреванська ГЕС-3 — 1955, Атарбекянська ГЕС — 1959, Єреванська ГЕС-1 — 1962 року; також, у 1960-их роках планувалось будівництво ще трьох ГЕС (Верхньо-Аргавандської, Нижньо-Аргавандської та Норагавітської), однак їх збудовано не було[1].
Однак, зниження рівня озера (за одночасного його забруднення) призвело до виникнення низки екологічних проблем, в результаті чого 1958 року було прийнято рішення відмовитись від форсованого спуску озера. Скидання з озера було значно знижено та прив'язано до потреб іригації, в результаті чого вироблення електроенергії на ГЕС Севано-Разданського каскаду істотно знизилось. Для поповнення запасів води в озері 1961 року було прийнято рішення про будівництво тунелю для перекидання частини стоку річки Арпа в Севан. Будівництво тунелю довжиною 48,3 км було завершено 1981 року, після чого було розпочато будівництво тунелю Воротан-Арпа довжиною 21,7 км, завершене 2003 року. Після запуску тунелю рівень озера почав поступово зростати.
Конструктивно всі ГЕС каскаду побудовані за дериваційною схемою, переважно з безнапорною деривацією, представленою як каналами, так і тунелями. Будівлі Севанської та Арзнінської ГЕС розміщені під землею. Статус Єреванської ГЕС-II не з'ясовано, решта 7 ГЕС перебувають у працездатному стані. Обладнання ГЕС каскаду морально застаріло й фізично зношене, у зв'язку з чим проводиться його поступова реконструкція (зокрема, на Гюмушській, Канакенській та Єреванській ГЕС-I).
| Характеристики ГЕС Севан-Разданського каскаду[2],[3] | ||||||||
| Назва ГЕС | Потужність, МВт | Середньобагаторічне вироблення, млн кВт•год, проектна/сучасна | Тип ГЕС | Напор, м | Кількість гідроагрегатів | Рік початку будівництва | Рік запуску першої турбіни | Рік завершення будівництва |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Севанська | 34,2 | 130/15 | дериваційна | 60,3/42,5 | 3 | 1940 | 1949 | |
| Атарбекянська (Разданська)40°30′27″ пн. ш. 44°45′44″ сх. д. / 40.50750° пн. ш. 44.76222° сх. д. | 81,6 | 375/40 | дериваційна | 136,5 | 2 | 1959 | ||
| Гюмушська (Аргельська) 40°22′44″ пн. ш. 44°36′26″ сх. д. / 40.37889° пн. ш. 44.60722° сх. д. | 224 | 870/200 | дериваційна | 285 | 4 | 1953 | ||
| Арзнінська | 70,6 | 300/80 | дериваційна | 118 | 3 | 1956 | ||
| Канакерська 40°13′14″ пн. ш. 44°31′06″ сх. д. / 40.22056° пн. ш. 44.51833° сх. д. | 100 (102)[3] | 425/110 | дериваційна | 169 | 6 | 1936 | ||
| Єреванська ГЕС-I | 44 | 210/50 | дериваційна | 90,8 | 2 | 1957 | 1962 | 1962 |
| Єреванська ГЕС-II | 2,4 | 18 | дериваційна | 19 | 1 | 1930 | 1932 | 1932 |
| Єреванська ГЕС-III40°09′51″ пн. ш. 44°30′05″ сх. д. / 40.16417° пн. ш. 44.50139° сх. д. | 5,0 | 10/5[3] | дериваційна | 37[3] | 1 | ? | 1955 | 1955 |
Севанська ГЕС[ред. | ред. код]
В деяких джерелах має назву Озерної ГЕС. Головна станція каскаду, що забезпечує водозабір з озера Севан. Проектна потужність ГЕС — 34,2 МВт, фактична — 24 МВт. Будівництво було розпочато 1940 року, однак із початком Великої Вітчизняної війни було законсервовано й відновлення після її завершення. Має підземну будівлю ГЕС, гребель, водосховищ і басейнів регулювання не має.
Атарбекянська ГЕС[ред. | ред. код]
У низці джерел має назву Разданська ГЕС. Є другим ступенем каскаду. Перший гідроагрегат запущено 1959 року, таким чином ця ГЕС є однією з наймолодших у каскаді. Є класичною дериваційною ГЕС без гребель, водосховищ і басейнів регулювання.
Гюмушська ГЭС[ред. | ред. код]
Іноді називається Аргельською ГЕС. Є третім ступенем каскаду. Найпотужніша ГЕС каскаду й Вірменії. Має стратегічне значення для вірменської енергосистеми, здійснюючи регулювання частоти в енергосистемі, а також зняття піків навантажень. Окрім того, ГЕС забезпечує пряме енергопостачання власних потреб Вірменської АЕС, підвищуючи її надійність. Перший агрегат було запущено 1953 року. У травні 1995 року поблизу станції стався зсув, що спричинив затоплення будівлі ГЕС, що призвело до необхідності проведення тривалих і коштовних відновлювальних робіт.
Арзнінська ГЕС[ред. | ред. код]
Інколи має назву Арзнійська ГЕС. Є четвертим ступенем каскаду. Перший гідроагрегат було запущено 1956 року. Є дериваційною ГЕС із головним водосховищем і підземною будівлею ГЕС.
Канакерська ГЕС[ред. | ред. код]
Має ім'я Йосипа Тер-Аствацатряна, є п'ятим ступенем каскаду. Одна з найстаріших гідроелектростанцій у Вірменії — перший гідроагрегат запущено 1936 року. Розташована в межах міста Єреван. Має стратегічне значення, забезпечуючи водою столицю, а також здійснюючи роботу в піковій частині графіку роботи енергосистеми. Конструктивно є дериваційною ГЕС із головним вузлом, басейном добового регулювання й наземною будівлею ГЕС.
Єреванська ГЕС-I[ред. | ред. код]
На момент будівництва (й до 1970-их років як мінімум) мала назву Єреванська ГЕС № 3 чи просто Єреванська ГЕС. Назву Єреванська ГЕС № 1 мала ГЕС, введена в експлуатацію 1926 року; у подальшому назва цієї ГЕС була змінена на Єреванську ГЕС-III. Гідроелектростанція розташована в центральній частині міста Єреван, має стратегічне значення, забезпечуючи енергопостачання центра міста, включаючи урядові будівлі й метрополітен. Остання за часом запуску ГЕС Севано-Разданського каскаду (запущена 1962 року), є його п'ятим ступенем. Конструктивно є дериваційною гідроелектростанцією з головним водосховищем, напорною тунельною деривацією та наземною будівлею ГЕС.
Єреванська ГЕС-II[ред. | ред. код]
У низці джерел — Єреванська ГЕС № 2. Введена в експлуатацію 1932 року. Мала ГЕС дериваційного типу на Арташатському іригаційному каналі. В будівлі ГЕС встановлено 1 гідроагрегат, що працює на напорі 19 м.
Єреванська ГЕС-III[ред. | ред. код]
Розташована на Арташатському іригаційному каналі в межах міста Єреван. Конструктивно є дериваційною гідроелектростанцією з наземною будівлею ГЕС.
Існувала також ще одна Єреванська ГЕС, перша за часом запуску ГЕС Севано-Разданського каскаду та найстаріша ГЕС Вірменії — будівництво почалось 1923 року, перша черга запущена в травні 1926 року, друга — 1929 року[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Коротка географічна енциклопедія, Том 3, стаття «Севано-Разданський каскад гідроелектростанцій». — 1962. — 580 с.
- ↑ Гідроенергетичні об’єкти СРСР. Довідкові дані про ГЕС і ГАЕС станом на 1976 рік. — М., 1977.
- ↑ а б в г Офіційний сайт ОАО «Міжнародна енергетична корпорація». Архів оригіналу за 4 липня 2012. Процитовано 6 травня 2013.
- ↑ Папікян Степан Рафікович. ЕНЕРГЕТИКА ВІРМЕНІЇ. ВЧОРА, СЬОГОДНІ Й ЗАВТРА. Архів оригіналу за 9 квітня 2012. Процитовано 6 травня 2013.