Перегляд вихідного коду сторінки Українська Радянська Соціалістична Республіка

{{Картка:Колишня країна
|native_name = Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР)<br/>{{lang-ru|Украинская Советская Социалистическая Республика (УССР)}}
|conventional_long_name = 
|common_name = Української Радянської Соціалістичної Республіки
|national_anthem = [[Гімн УРСР|Гімн Української РСР]] [[Файл:Anthem_Ukrainian_SSR.ogg]]
|continent   = Європа
|region      = Східна Європа
|year_start  = 1919
|year_end    = 1991
|date_start  = [[10 березня]] [[1919]]
|date_end    = [[24 серпня]] [[1991]]
|event_start = Проголошено
|event1      = [[Договір про утворення СРСР]]
|date_event1 = [[30 грудня]] [[1922]]
|event2      = [[Радянська анексія західноукраїнських земель]]
|date_event2 = 15 листопада 1939
|event3      = [[Держави-члени Організації Об'єднаних Націй|Членство ООН]]
|date_event3 = 24 жовтня 1945
|event4      = 
|date_event4 = 
|event_end   = [[Проголошення незалежності України 1991|Проголошення незалежності України]]
|p1          = [[Українська Народна Республіка]]
|flag_p1     = Flag_of_Ukraine.svg
|p2          = [[Польща]]
|flag_p2     = Flag of Poland.svg
|p3          = [[Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР|Румунія]]
|flag_p3     = Flag of Romania.svg
|p4          = [[Чехословаччина]]
|flag_p4     = Flag_of_the_Czech_Republic.svg
|p5          = [[РРФСР]]
|flag_p5     = Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic.svg
|s1          = Україна
|flag_s1     = Flag of Ukraine.svg
|image_coat  = Emblem of the Ukrainian SSR.svg
|symbol      = Герб Української РСР
|image_flag  = Flag_of_Ukrainian_SSR.svg
|flag        = Прапор Української РСР
|image_map   = Soviet Union&nbsp;- Ukrainian SSR.svg
|image_map_caption = УРСР в [[1954 в Українській РСР|1954]]—1991 роках у складі СРСР
|capital     = [[Харків]] (1919—1934), [[Київ]] (1934—1991)
|government_type = [[Адміністративний поділ СРСР|Радянська республіка]]
|title_leader = Секретар ЦК КПУ
|leader1     = [[П'ятаков Юрій Леонідович|Георгій П'ятаков]]
|year_leader1 = 1918
|leader2     = [[Гуренко Станіслав Іванович|Станіслав Гуренко]]
|year_leader2 = 1990—1991
|common_languages = [[Українська мова|Українська]]&nbsp;— офіційна (1920—1989) <br/>потім державна (1989—1991), <br/>[[Російська мова|російська]]&nbsp;— офіційна
|stat_area1  = 603700
|stat_pop1   = 51706746|-
|stat_year1  = <ref>1991</ref>
|currency    = [[Радянський карбованець|карбованець]] (SUR)
|footnotes   = 
}}
'''Украї́нська Радя́нська Соціалісти́чна Респу́бліка''', ('''УРСР''') ([[6 січня]] [[1919]]&nbsp;— [[24 серпня]] [[1991]]) &nbsp;— одна із [[Адміністративний поділ СРСР|союзних республік]] у складі [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]. Згідно означення «[[Енциклопедія українознавства|Енциклопедії українознавства]]», УРСР&nbsp;— [[комунізм|комуністична]] державно-політична формація, що постала як результат [[Радянсько-українська війна (1917—1921)|збройної агресії більшовицької Росії]] з допомогою місцевих [[Більшовики|більшовиків]] проти [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]]<ref>''[[Маркусь Василь|Маркусь В]].'' Українська Совєтська Соціялістична Республіка…&nbsp;— Т. 9.&nbsp;— С. 3389.</ref>. За радянськими джерелами, УРСР&nbsp;— [[соціалізм|соціалістична]] держава<ref>Український Радянський Енциклопедичний Словник: В 3-х т. / Редкол. : … А.&nbsp;В.&nbsp;Кудрицький (відп. ред.) та ін.&nbsp;— 2-ге вид.&nbsp;— К. : Головна ред. УРЕ, 1987.&nbsp;— <br/>
: Т. 3. Портулак&nbsp;— Ь.&nbsp;— 736 с., іл.&nbsp;— С. 460.</ref><ref name="const_ussr_1936">Конституция Союза Советских Социалистических Республик 1936 года. {{ref-ru}}</ref><ref>Конституция Союза Советских Социалистических Республик 1977 года. {{ref-ru}}</ref>. Була утворена після [[Радянська окупація України|радянської окупації України]].

У деяких працях українських істориків після [[1991]] року стверджується, що в деякі періоди свого існування УРСР мала певні формальні ознаки державності у структурі органів урядування.<ref>''Гриневич В.&nbsp;А''.&nbsp;Утворення Наркомату оборони УРСР у 1944: з історії однієї політичної гри // [[Український історичний журнал]].&nbsp;— 1991.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С. 29—37.</ref><ref>''Гриневич В.&nbsp;А.''&nbsp;Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії (1944—1945 pp.) // Український історичний журнал.&nbsp;— 1995.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— С. 35—46.</ref> Відома масштабною індустріалізацією, [[тоталітаризм]]ом [[Сталінізм|сталінського штибу]] та [[геноцид]]ом українців, зокрема, кількома [[Голодомори в Україні|голодоморами]], які прийшли на зміну [[Українізація (1920—1930-ті)|українізації 1920—1930-х]] років. У [[Західна Україна|Західній Україні]], яку анексував СРСР восени 1939 року, з метою встановлення більшовицького режиму та придушення [[Український визвольний рух 1920—1950 років|українського визвольного руху]] проводили [[Депортації українців у часи СРСР|масові депортації місцевого населення]] та численні [[Спецгрупи НКВС|каральні акції НКВС—МДБ]].

Керівною силою в УРСР проголошено [[Комуністична партія України (1918—1991)|Комуністичну партію (більшовиків) України]] (згодом перейменовано на КПУ), що входила на правах організації до [[Комуністична партія Радянського Союзу|РКП(б)]] (пізніше КПРС) і спиралася на [[Червона армія|Червону армію]] та структури державної безпеки ([[Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР|НК]]-[[Об'єднане державне політичне управління|ОДПУ]] > [[Народний комісаріат внутрішніх справ Української СРР|НКВС]] > [[Міністерство державної безпеки СРСР|МДБ]] > [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ]]).

[[1945]] року стала однією зі співзасновниць [[Організація Об'єднаних Націй|Організації Об'єднаних Націй (ООН)]]<ref>Як республіка формально конфедеративної держави, разом з [[БРСР]] та [[РРФСР]]. Однією з основних причин, що змусили Йосипа Сталіна та союзне керівництво розширити повноваження УРСР на міжнародній арені, стало бажання збільшити свій вплив у новій міжнародній структурі за рахунок додаткових голосів.</ref>. 1934 року столицею УСРР став [[Київ]], до того часу був [[Харків]].

24 серпня 1991 року [[Верховна Рада Української РСР|Верховна Рада УРСР]] [[Акт проголошення незалежності України|проголосила незалежність України]], після чого УРСР припинила своє існування.

== Назва ==
Від проголошення [[6 січня]] [[1919]]<ref>{{Cite web |url=http://history.org.ua/uk/chronology/32781 |title=Цей день у новітній історії України / 6 січня 1919 (понеділок) |website=Інститут історії України НАН України |archive-date=31 травня 2024 |archive-url=https://web.archive.org/web/20240531100357/http://history.org.ua/uk/chronology/32781 }}</ref> і до [[5 грудня]] [[1936]]<ref name="const_ussr_1936"/> державне утворення мало назву '''Украї́нська Соціалісти́чна Радя́нська Респу́бліка, УСРР''', згідно з [[Харківський правопис|правописом 1928 року]]&nbsp;— '''Українська Соці<span style="color:#444444">я</span>лістична Радянська Республіка'''<ref>{{Cite web |url=https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001316-29#Text |title=Конституція (основний закон) Української соціялістичної радянської республіки |date=15 травня 1929 |author=XI Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів |website=Офіційний сайт ВРУ |archive-date=30 листопада 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20211130210309/https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001316-29#Text }}</ref>. У [[Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937|Конституції УРСР]] від 30 січня 1937 року вже зазначалася назва з урахуванням [[Український правопис 1933 року|правопису 1933 року]]&nbsp;— '''Украї́нська Радя́нська Соці<span style="color:#444444">а</span>лісти́чна Респу́бліка''', '''УРСР'''.<br>Також неофіційно вживаються назви:
* Українська Совєтська Соціалістична Республіка
* УССР
* Совєтська Україна
* Радянська Україна

== Історія створення та існування ==
{{main|Українська Народна Республіка Рад}}

=== Створення ===
За історіографією часів СРСР, початком існування [[Компартійно-радянська влада|радянської влади]] на українських землях вважається 12 (25) грудня 1917, коли російськими більшовиками (РСДРП(б))<ref>Після невдалої спроби відібрати владу у Центральної Ради на Першому Всеукраїнському з'їзді Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів у Києві 4 (17) грудня, та вже після проголошення [[Третій Універсал Української Центральної Ради|Третім універсалом Центральної Ради]] УНР</ref> разом із російськими соціалістами-революціонерами був організований Перший Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові, на якому обраний Народний секретаріат, оголошений «радянським урядом України». Таким чином, радянська історіографія веде історію УРСР від [[25 грудня]] [[1917]]&nbsp;р.

Під час виборів до [[Всеросійські установчі збори|Установчих зборів]] восени 1917<ref>Результати виборів наведені у роботі депутата від Харківського виборчого округу М. Святицького «Итоги выборовъ во Всероссійское Учредительное Собраніе.&nbsp;— В кн.: Годъ русской революциіи (1917—1918 г.г.): Сборникъ статей.&nbsp;— Московское издательство „Земля и Воля“, 1918.&nbsp;— С. 115». Цими даними користувався [[Ленін|В. Ульянов]]: ПСС, т. 40, с. 1—24.</ref> за [[Більшовики|більшовиків]] в Україні проголосувало лише 10&nbsp;% виборців: 754 тис. голосів. В усій Росії більшовики спиралися на містян і робітників промисловості. В Україні ці групи були нечисленними та складалися переважно з [[Росіяни|«великоросів»]]. У Волинській, Київській, Полтавській, Таврійській губерніях та на Чорноморському флоті не було обрано жодного депутата від більшовиків.
{{text|Намагаючись розв’язати проблему протистояння політичних сил на свою користь, [[більшовики]] скликали 17 грудня 1917 Перший Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів. <…> Серед 2500 учасників з’їзду більшовицьких  депутатів було тільки 60 (за іншими даними — 130). Звичайно, при такому співвідношенні сил більшовики не могли захопити владу в [[Україна|Україні]] у легальний спосіб. <…> Відносно мала кількість більшовицьких делегатів на з’їзді не була випадковою — це відбивало дійсну картину впливу більшовиків на території України. <…>}}
{{text|
Під час дискусії виявилася неабияка розбіжність у поглядах делегатів на те, як саме проводити національну політику в Україні. Були й такі, що радили відкликати з [[Південно-Західний фронт (Перша світова війна)|Південно-Західного фронту]] гвардійський корпус, який був під впливом більшовиків, і кинути його на [[Центральна Рада|Центральну Раду]]. Подібні заяви [[Ауссем Володимир Християнович|Володимира Аусема]] та [[Бош Євгенія Богданівна|Євгенії Бош]] викликали гострий осуд більшості з’їзду.

Маневр більшовиків України не вдався: замість вибрати нову Центральну Раду, підконтрольну більшовикам, з’їзд висловив діючій Центральній Раді повне довір’я. <…>
Зрозумівши, що в Києві їм не вдасться нічого вдіяти проти Центральної Ради, більшовики разом із фракцією лівих [[Соціалісти-революціонери|російських соціалістів-революціонерів]] покинули з’їзд і переїхали до [[Харків|Харкова]]. Тут вони об’єдналися зі з’їздом Рад Донецького та Криворізького басейнів, що якраз відбувався, і оцей об’єднаний з’їзд проголосив себе першим Всеукраїнським з’їздом Рад, який обрав [[Всеукраїнський центральний виконавчий комітет|Центральний виконавчий комітет]] і [[Народний секретаріат]], тобто перший радянський уряд України.<ref name="ReferenceA">Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.&nbsp;— К.: Либідь, 1993.&nbsp;— С. 116—117.</ref>}}
У такий спосіб був створений [[Маріонеткова держава|маріонетковий]] окупаційний уряд. В цей час, затягуючи [[Берестейський мир (3 березня 1918)|переговори у Бересті]], [[Рада народних комісарів РСФРР|Раднарком Радянської Росії]] бажав виграти час, щоб завершити захоплення значної частини території України, включаючи її столицю [[Київ]], сподіваючись замінити делегацію [[УНР]] делегацією створеного маріонеткового уряду «Радянської України»
{{text|Не зайве ще раз підкреслити, що більшовики України були членами [[Російська соціал-демократична робітнича партія|Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків)]], а не аналогічної української партії, якої на той час ще не існувало. Тобто вони виступали нічим іншим, як територіальною агентурою проводу більшовиків [[РСФРР|Росії]], котрий використовував їх для здійснення своїх планів в Україні. А плани були ясні: за допомогою українського радянського уряду підірвати [[УНР|Українську Народну Республіку]] зсередини, а Центральну Раду розчинити у радах робітничих, селянських і солдатських депутатів.<ref>Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.&nbsp;— К. : Либідь, 1993.&nbsp;— С. 117.</ref>}}
{{text|Усвідомлюючи справжній стан речей, [[Затонський Володимир Петрович|Затонський]] в одній із своїх тодішніх промов сказав таке:<ref>Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.&nbsp;— К.: Либідь, 1993. — С. 116—117.</ref>
{{початок цитати}}«Поки ще серед українців розколу немає і не передбачається, а тому доводиться вести війну з українським народом, а більшовиків тільки невеличка жменька»<ref name="ReferenceA"/><ref>Попов М. Нарис історії Комуністичної партії (більшовиків) України.&nbsp;— Б. м., 1928.&nbsp;— С. 134.</ref>{{кінець цитати}}}}
Варто зазначити, що партія більшовиків&nbsp;— [[Комуністична партія Радянського Союзу|РКП(б)]]&nbsp;— була загальноросійською партією, а [[Комуністична партія України (1918—1991)|КП(б)У]]:{{цитата|Формально заснована у квітні 1918 як самостійна партія, але вже через 3 місяці, на своєму I з'їзді, КП(б)У увійшла до РКП(б) з підпорядкуванням спільним партз'їздам і ЦК.<ref>Малая Советская Энциклопедия. Том четвертый. Ковальская—Массив.&nbsp;— М.: Акционерное общество «Советская энциклопедия», 1929.&nbsp;— С. 278.</ref>
{{oq|ru|Формально основана в апреле 1918 как самостоятельная компартия, но уже через 3 мес., на своём I съезде, КП(б)У вошла в РКП(б) с подчинением общим партсъездам и ЦК.}} }}
[[Всеукраїнський з'їзд рад (Харків)|Перший Всеукраїнський з'їзд Рад]] прийняв резолюції «Про організацію влади на Україні» та «Про самовизначення України». З'їзд проголосив, що «Україна проголошується Республікою Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів». Українську робітничо-селянську радянську республіку в офіційних радянських актах відразу ж після її утворення називали «[[Українська Народна Республіка Рад|Українською Народною Республікою Рад]]».

У [[1917]]—[[1920]] відбулися три спроби встановлення радянської влади (а точніше&nbsp;— [[більшовики|більшовицької]] [[Диктатура пролетаріату|диктатури]]) в УНР, супроводжувані [[Радянсько-українська війна|військовою інтервенцією Радянської Росії]].

У березні 1918 року раніше створена більшовиками [[Українська Народна Республіка Рад]] зі столицею у Харкові була проголошена незалежною державою<ref>''Гриценко А. П.'' [http://www.history.org.ua/?termin=Drugy_vsukr_zizd_rad_1918 Другий всеукраїнський з'їзд рад] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160421020003/http://history.org.ua/?termin=Drugy_vsukr_zizd_rad_1918 |date=21 квітня 2016 }} // {{ЕІУ}}</ref>.

28 листопада 1918 у [[Курськ]]у створено «[[Тимчасовий робітничо-селянський уряд України]]» та його [[Українська радянська армія|збройні формування]], після чого більшовики розгорнули наступ на Україну. Частини радянської (Червоної) армії 3&nbsp;січня 1919&nbsp;р. взяли [[Харків]]. А 6 січня [[1919]] року «Тимчасовим робітничо-селянським урядом України» вперше затверджено назву «Українська Соціалістична Радянська Республіка». УСРР {{Fact|(до січня [[1919]] використовувала назву «Українська Народна Республіка »)}} формально проголошена як «окрема держава» на [[III Всеукраїнський з'їзд Рад|3-му&nbsp;Всеукраїнському з'їзді Рад]] 6—10 березня [[1919]], коли ухвалено першу [[Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919|Конституцію УСРР]]. Остаточно вона затверджена Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом на засіданні 14 березня 1919, підписана членами президії з'їзду: [[Раковський Християн Георгійович|Раковським]], [[П'ятаков Юрій Леонідович|П'ятаковим]], [[Бубнов Андрій Сергійович|Бубновим]] та [[Квірінг Еммануїл Йонович|Квірінгом]], відомими більшовиками, але їх право виступати представниками українського народу дуже сумнівне<ref>Карр Эдвард. История Советской России. Кн.1: Том 1 и 2: Большевистская революция. 1917—1923./Пер. с англ. Предисл. Ненарокова А. П.&nbsp;— М.: Прогресс, 1990.&nbsp;— С. 244.</ref>.

УСРР проголошена 10 березня 1919 на 3-му&nbsp;Всеукраїнському з'їзді Рад у Харкові стосовно території, що знаходилася під контролем [[Червона армія|Червоної армії]] РСФРР<ref>За радянськими статистичними даними в 1921 в Червоній Армії на Україні було тільки 8&nbsp;% українців.&nbsp;— Бойко Ю. Шлях нації / Ю. Бойко.&nbsp;— К.: Козаки, 1992.&nbsp;— С. 73.</ref>. До початку 1923 року мала формальні ознаки незалежної держави, що від грудня 1920 року мала союзні відносини із [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РСФРР]], [[Білоруська Радянська Соціалістична Республіка|БСРР]], [[Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка|ЗСФРР]]. На час створення УСРР керівною силою в ній проголошено [[Комуністична партія України (1918—1991)|КП(б)У]], що входила на правах обласної організації до [[Комуністична партія Радянського Союзу|РКП(б)]] і спиралася на збройні сили РСЧА РСФСР. КП(б)У була на той час нечисленною (4364 членів, з яких 130 українців, наприкінці 1918&nbsp;р. на десятки мільйонів українського населення)<ref>Варгатюк П.&nbsp;Л.&nbsp;На шляху до І з'їзду КП(б)У / П.&nbsp;Л.&nbsp;Варгатюк, І.&nbsp;Л.&nbsp;Гошуляк, І.&nbsp;Ф.&nbsp;Курас // Про минуле&nbsp;— заради майбутнього / упоряд. Ю.&nbsp;І.&nbsp;Шаповал; редкол.: І.&nbsp;Ф.&nbsp;Курас та ін.&nbsp;— К. : Вид-во при Київ. ун-ті, 1989.&nbsp;— С. 29.</ref> і, внаслідок цієї обставини, не була представником ні українського робітничого класу, ні українського селянства.

[[Затонський Володимир Петрович|Володимир Затонський]], народний секретар у справах освіти радянської України:
{{Цитата|''Називали себе урядом, та самі до того ставилися трохи гумористично. Та й насправді: який же з нас уряд без армії, фактично без території, бо навіть Харківська рада нас не визнавала. Апарату жодного...''<ref name="Рибалка">Калініченко В. В., Рибалка І. К. Історія України. Ч. ІІІ: 1917-2003 рр. Підручник для історичних факультетів вищих навчальних закладів.— Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2004.— 628 с.</ref>}}

[[Шахрай Василь Матвійович|Василь Шахрай]], народний секретар у військових справах радянської України, у розмові з [[Лапчинський Георгій Федорович|Георгієм Лапчинським]]:
{{Цитата|''...Що це за уряд український, що його члени зовсім не знають і не хочуть знати української мови? Що не тільки не користуються жодним впливом серед українського суспільства, але воно навіть й не чуло раніше їхніх прізвищ? Що я за «військовий міністр», коли всі українізовані частини в Харкові мені доводиться роззброювати, бо не хочуть іти за мною на оборону радянської влади? За єдину військову підпору для нашої боротьби проти Центральної Ради ми маємо лише військо, що привів на Україну з Росії Антонов і що на все українське дивиться, як на вороже, контрреволюційне?...''<ref name="Рибалка" />}}

На думку історика [[Рибалка Іван Климентійович|Івана Рибалки]]:

{{Цитата|''…проголошення харківського зібрання Всеукраїнським з'їздом рад, на якому було представлено менше третини рад, що тоді існували в Україні, не можна вважати легітимним. Через це й проголошення влади рад, утворення уряду, який майже цілком складався з більшовиків, теж не мало належних правових основ, тим більше, що на виборах до Всеросійських установчих зборів у листопаді 1917&nbsp;р. за більшовиків проголосувало всього 10% українських виборців. ЦВК рад України і народний Секретаріат фактично були створені з волі Леніна для того, щоб виправдати й узаконити їхню війну проти УНР, Центральної Ради, зобразити її як внутрішню боротьбу революційних сил проти «буржуазної» політики Центральної Ради в українському суспільстві за встановлення радянської влади. До радянського уряду, в якому було тільки три українці (Скрипник, Затонський, Терлецький) входили люди, невідомі широким масам українського народу... Щоб видавати радянську владу в Україні за українську, більшовики перехопили й назву «Української Народної Республіки», а уряд назвали фактично за прикладом Генерального Секретаріату Народним Секретаріатом. Оголосили Україну федеративною частиною Росії, а федерального уряду там не було: радянська «УНР» фактично була адміністративним краєм, її органи влади виконували розпорядження Раднаркому Росії і, передусім, директиви ЦК РСДРП(б).''<ref name="Рибалка" />}}

=== Вступ до СРСР ===
28 грудня 1920 під час VIII Всеросійського з'їзду Рад у Москві підписаний [[Союзний договір між РСФРР та УСРР (1920)|«Союзний договір між РСФРР та УСРР»]] про «військовий та господарський союз»: з боку РСФРР&nbsp;— Головою Раднаркому РСФРР [[Ленін Володимир Ілліч|В. Леніним]] та Наркомом закордонних справ РСФРР [[Чичерін Георгій Васильович|Г. Чичеріним]], з боку УСРР&nbsp;— Головою Раднаркому УСРР та Наркомом закордонних справ [[Раковський Християн Георгійович|Х. Раковським]]<ref>Раковський Х. був направлений на цю посаду Раднаркомом РСФРР і обійняв посаду від 24 січня 1919.—[http://history.org.ua/JournALL/journal/2002/1/6.pdf Український історичний журнал. 2001, №&nbsp;2.— С. 86.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171216021839/http://history.org.ua/JournALL/journal/2002/1/6.pdf |date=16 грудня 2017 }}</ref><ref>Союзный рабоче-крестьянский договор между Российской Социалистической Федеративной Советской Республикой и Украинской Социалистической Советской Республикой.— В кн.: Собрание Узаконений и Распоряжений Правительства.— М.: Управление Делами Совнаркома СССР, 1944.— С. 16—17.</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1920(12)28.sojuznyi_dogovir.php |title=Союзный договор между Российской Социалистической Федеративной Советской Республикой и Украинской Социалистической Советской Республикой.— Особистий сайт Павла Гай-Нижника, доктора історичних наук |accessdate=26 лютого 2018 |archive-date=29 грудня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171229231931/http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1920(12)28.sojuznyi_dogovir.php }}</ref>. Для досягнення проголошеної мети об'єднувалися «Комісаріати: 1) Воєнних та Морських Справ, 2) Вища Рада Народного Господарства, 3) Зовнішньої Торгівлі, 4) Фінансів, 5) Праці, 6) Шляхів Сполучення і 7) Пошти й Телеграфу». Від цього часу всі рішення стосовно господарської діяльності в Україні приймалися урядом РСФРР, а уряд УСРР ставав його виконавчим підрозділом.

[[14 грудня]] [[1922]] року на вечірньому засіданні п'ятого (завершального) дня VII-го Всеукраїнського З'їзду Рад було прийнято запропоновану Фрунзе Постанову '''«Про загальносоюзний з'їзд та вибір делегатів на нього»''' ({{lang-ru|Об общесоюзном с'езде и выборе делегатов на него}}), в третьому (прикінцевому) пункті якої йшлося про таке:
{{цитата|3) Делегатів, обраних на Всеросійський з'їзд наділити від імені УССР делегатськими повноваженнями '''на розробку та остаточне затвердження конституції''' Союзу С.&nbsp;Р.&nbsp;Республік<ref>[https://drive.google.com/file/d/10WI2_nhcDtr9KjRSB2XnJ66oe4AxQPdw/view?usp=drivesdk Бюлєтень VII-го Всеукраїнського З'їзду Рад] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220124191044/https://drive.google.com/file/d/10WI2_nhcDtr9KjRSB2XnJ66oe4AxQPdw/view?usp=drivesdk |date=24 січня 2022 }}.&nbsp;— 16.12.1922.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. 10.</ref>.
{{oq|ru|3) Делегатов, избранных на Всероссийский с'езд облечь от имени УССР делегатскими полномочиями '''на разработку и окончательное утверждение конституции''' Союза С.&nbsp;С.&nbsp;Республик.}} }}
Слід наголосити, що жодними іншими повноваженнями делегатів від УСРР на Перший Союзний З'їзд Рад наділено не було.

[[30 грудня]] [[1922]] року у Москві зазначений з'їзд відкрив свою роботу. Сталін зачитав Декларацію та Договір про утворення СРСР і запропонував їх затвердити. Однак, промовець від імені делегацій республік Фрунзе наголосив на передчасності остаточного ухвалення поданих документів, делегації автономних держав вважали необхідним внести додаткові гарантії, з цією метою повноважні делегації запропонували Договір прийняти за основу, розіслати на затвердження в республіки та, врешті, остаточно ратифікувати його під час Другого Союзного З'їзду Рад<ref>[https://drive.google.com/file/d/10Z1p3YitI0vQfDk4yWvbjcCmVmPbZe1O/view?usp=drivesdk Вісти ВУЦВК] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220124191047/https://drive.google.com/file/d/10Z1p3YitI0vQfDk4yWvbjcCmVmPbZe1O/view?usp=drivesdk |date=24 січня 2022 }}.&nbsp;— 31.12.1922.&nbsp;— №&nbsp;297.&nbsp;— С. 2.</ref>. Постанову про затвердження Договору ''в основному'' і було прийнято з'їздом. Текст [[Договір про утворення СРСР|Договору]], наданий Сталіним, надалі було подано на підпис делегатам, свої підписи під ним поставили 23 з-поміж обраних від України 352 осіб.

Усе вищезазначене дає всі підстави стверджувати, що 30 грудня 1922 року УСРР '''де-юре не увійшла''' до складу Радянського Союзу, оскільки, по-перше, делегати від України на союзний з'їзд були уповноважені на розробку та остаточне затвердження '''Конституції''' (і не мали повноважень на прийняття чи розробку чи остаточне затвердження інших союзних документів&nbsp;— Декларації та/або Договору), по-друге, сам Договір з подачі Фрунзе був затверджений лише '''в основному''', і по-третє, підписи під юридично нікчемним для УСРР документом поставили лише 23 делегати від України.

Таким чином, з [[30 грудня]] [[1922]] року Українська СРР де-факто була анексована, втрачаючи номінальну незалежність, яку мала доти. Втім, незалежність республіки до 1929 року все ще була закріплена в змінах до артикулу (статті) 6 Конституції УСРР, внесених у 1925 році<ref>[http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_ir/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=00000331%5F02 Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України 1925&nbsp;р.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220124191043/http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_ir/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=00000331_02 |date=24 січня 2022 }}&nbsp;— Харків: Друкарня ПУ УВО ім. М. Фрунзе, 1925.&nbsp;— Ч. 47.&nbsp;— Арт. 302.</ref>.

У жовтні [[1924]] [[Таганрізький округ (Область війська Донського)|Таганрізький]] та [[Шахтинський повіт|Шахтинський]] округи передані до складу [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РСФРР]]. У жовтні [[1925]] постановою ЦВК СРСР «Про врегулювання кордонів Української СРР з Російською СФРР і Білоруською СРР» до УСРР приєднано територію з населенням 278 000 осіб, а до складу інших республік, передусім до РСФРР, передано від України територію з населенням близько 479 000 осіб.<ref>ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЧАСТИНА ІІІ: 1917—2003&nbsp;рр.[http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/Kalinichenko_3.5.htm Національно-державне будівництво. Українізація] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090118142538/http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/Kalinichenko_3.5.htm |date=18 січня 2009 }}</ref>. Водночас [[Кубань]], заселена переважно українцями, не увійшла до УРСР і була поступово зросійщена.

[[Файл:Зміни адміністративного поділу сучасної території України 1921–1994.gif|thumb|249x249px|Зміни адміністративного поділу сучасної території України 1921—1994]]

На час утворення СРСР назва республіки була ''Українська Соціялістична Радянська Республіка.'' Згідно з [[Конституція СРСР 1936 року|Конституцією 1936 року]], порядок слів у назві республіки змінено на «Українська Радянська Соціалістична Республіка» (УРСР). Територія УСРР/УРСР зазнала низки змін і остаточно сформувалася в [[1954 в Українській РСР|1954]].

=== Українізація ===
{{main|Українізація|Українізація 1920—30-х}}
[[Файл:Ukposter.jpg|міні|250пкс|Плакат часів українізації]]

У квітні [[1923]] XII з'їзд РКП(б) проголосив політику [[коренізація|коренізації]]. Її метою було посилення більшовицького контролю та впливу в національних районах шляхом сприяння розвитку національної за формою культури. Український варіант коренізації називався [[українізація]]<ref name="Мета укр">[http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/Kalinichenko_3.5.htm Мета і труднощі українізації] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090118142538/http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/Kalinichenko_3.5.htm |date=18 січня 2009}} {{Калініченко-Рибалка}}</ref>. Вона проводилася шляхом залучення українців до державного апарату та керівних органів громадських організацій, запровадження [[українська мова|української мови]] в усьому суспільному житті, в усіх установах і навчальних закладах. Хоча частка українців серед населення України становила 80&nbsp;%, у керівному апараті [[Комуністична партія України (1918—1991)|КП(б)У]] їх було менш як 30&nbsp;%<ref name="Мета укр"/>. Органи радянської влади в Україні на 95&nbsp;% складалися з російських або зросійщених працівників<ref name="Мета укр"/>. Через це значна частина керівництва КП(б)У на чолі з [[Лебідь Дмитро Захарович|Дмитром Лебедем]] опиралася українізації. Їй протистояла група, очолювана [[Скрипник Микола Олексійович|Миколою Скрипником]], [[Шумський Олександр Якович|Олександром Шумським]], [[Затонський Володимир Петрович|Володимиром Затонським]]<ref name="Мета укр"/>.

[[27 липня]] [[1923]] року [[Рада народних комісарів Української РСР|Раднарком УСРР]] видав декрет «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних та культурно-освітніх установ», яким визначав порядок і терміни переведення викладання на українську мову у навчальних закладах. 1 серпня того ж року видано постанову «[[s:ЗУРРСУУ/1927/1/34/Про забезпечення рівноправности мов та про сприяння розвиткові української культури|Про забезпечення рівноправності мов та про сприяння розвиткові української культури]]», яка проголошувала рівноправність усіх мов на території УСРР й офіційність української мови як основної для офіційних зносин. Ставилася на меті українізація всього державного апарату задля зміцнення союзу влади і населення<ref name="ХУ">[http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/Kalinichenko_3.5.htm Хід українізації] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090118142538/http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/Kalinichenko_3.5.htm |date=18 січня 2009 }} {{Калініченко-Рибалка}}</ref>. Протягом [[1924]]—1925 років українська мова запроваджена у більшості шкіл та установ республіки. Нагляд за проведенням українізації здійснював секретар [[Центральний комітет Комуністичної партії України|ЦК КП(б)У]] Володимир Затонський. 30 квітня 1925 року Президія [[Всеукраїнський центральний виконавчий комітет|ВУЦВК]] і Раднаркому УСРР створили Всеукраїнську центральну комісію українізації на чолі з головою уряду [[Чубар Влас Якович|Власом Чубарем]]. 20—29 листопада [[1927]] року, в Харкові, пройшов [[X з'їзд КП(б)У|Х з'їзд КП(б)У]], який відзначив «величезні досягнення» у галузі проведення національної політики<ref name="ХУ"/>. Чисельність українців у КП(б)У тоді становила 54,5&nbsp;% її складу, у [[комсомол]]і&nbsp;— 65&nbsp;%<ref name="ХУ"/>. Понад 50&nbsp;% серед відповідальних працівників і працівників окружкомів партії було українців, у складі ЦК КП(б)У&nbsp;— 35&nbsp;%, Політбюро ЦК КП(б)У&nbsp;— 66&nbsp;%. Українською велося викладання і видання газет, журналів і літератури. Керівництво УСРР надавало культурну допомогу українцям Кубані, у Курській і Воронезькій губерніях, на Далекому Сході і в Казахстані.

Негативно на розвитку української культури позначилася діяльність одного з найближчих соратників Сталіна [[Каганович Лазар Мойсейович|Лазаря Кагановича]], який у 1925—[[1928]] роках був генеральним секретарем ЦК КП(б)У. Він займався дискредитацію керівних діячів КП(б)У, був упередженим до української інтелігенції, опирався українізації, вишукуючи націоналістичні ухили<ref name="ХУ"/>. 26 квітня [[1926]] року Сталін надіслав Кагановичу та іншим членам Політбюро ЦК КП(б)У листа, у яких розкритикував політику українізації. Цей документ використано проти лідерів українізації, зокрема Олександра Шумського. 2 лютого 1927 року під тиском Кагановича Політбюро ЦК КП(б)У звільнило Шумського з посади наркома освіти УСРР. На об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК КП(б)У, що працював 26 лютого&nbsp;— 3 березня 1927 року, Каганович дав початок кампанії боротьби проти «шумськізму», «хвильовизму» й «волобуєвщини», що загальмувало українізацію. На початку 1930-х років Сталін і його прихильники остаточно припинили її. Активні українізатори були репресовані більшовицьким режимом<ref name="ХУ"/>.

=== Освіта ===
{{main|Ліквідація неписьменності}}
Після громадянської війни партія більшовиків намагалася підпорядкувати під свій контроль всі сфери культурно-освітнього і духовного життя суспільства. Ставилося на меті комуністичне виховання українського населення. Для цього насамперед було проведено кампанію з [[Ліквідація неписьменності|ліквідації неписьменності]], що тривала з [[1921]] по [[1935]] роки<ref name="Непис"/>. В її роботі брали участь громадські й партійні організації, а також школи та пункти ліквідації неписьменності. Завдяки кампанії кількість писемних збільшилася з 53&nbsp;% ([[1920]]) до 70&nbsp;% дорослого населення у містах і 50&nbsp;% у селах (1927)<ref name="Непис">[http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/Kalinichenko_3.6.htm Заходи з ліквідації неписьменності] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140201185011/http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/Kalinichenko_3.6.htm |date=1 лютого 2014 }} {{Калініченко-Рибалка}}</ref>.

У 1920—1930-х роках в УСРР діяла [[загальна освіта|загальноосвітня]] [[трудова школа]] двох ступенів: першого&nbsp;— 1—4 класи (8—11 років) і другого&nbsp;— 5—7 класи (12—15 років)<ref name="Наро"/>. [[Середня освіта|Середню освіту]] (15—18 років) давали [[професійні школи]] з 3-річним строком навчання. Існувала мережа [[Фабрично-заводська семирічка|фабрично-заводського учнівства]] (ФЗУ) і гірничопромислових шкіл, де навчалися 3—4 роки ті, хто закінчив чотирирічну початкову школу<ref name="Наро"/>. Тут готували робітників масових професій нижчої кваліфікації. Попри ріст кількості шкіл&nbsp;— від 17 тисяч ([[1923]]) до 20 тисяч (1928)&nbsp;— понад третина дітей шкільного віку залишалися без освіти. Викладання велося переважно українською мовою, хоча існували й національні школи. В 1920—1930-х роках в освіті панував [[класова боротьба|класовий підхід]], за яким представники робітничого класу мали привілеї. У школах впроваджено вивчення [[марксизм]]у<ref name="Наро">[http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/Kalinichenko_3.6.htm Народна освіта] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140201185011/http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/Kalinichenko_3.6.htm |date=1 лютого 2014 }} {{Калініченко-Рибалка}}</ref>.

=== Індустріалізація і Голодомор ===
{{main|Індустріалізація УСРР 1920-1930-х рр.}}
{{main|Голодомор в Україні 1932—1933}}

З 1928 року впроваджено в життя [[П'ятирічки СРСР|5-річний план]], а з ним [[колективізація|колективізацію]] [[сільське господарство|сільського господарства]] та [[індустріалізація|індустріалізацію]] коштом селянства. Тоді ж припинено [[Нова економічна політика|НЕП]], а в національній політиці [[Москва]], побоюючись українського культурного відродження, вдарила по діячах культури, науки і релігійного життя, інспірувавши [[процес Спілки визволення України]] [[1930]] року. Від колективізації жахливо потерпало село, особливо в часи штучно викликаного [[Голодомор в Україні (1932—1933)|голодомору]] [[1932]]—[[1933]]&nbsp;рр.

У 1930-х pp. проведено кількаразові чистки в державному та партійному апараті УСРР; перші секретарі ЦК КП(б)У чергувалися один за одним ([[Каганович Лазар Мойсейович|Лазар Каганович]], [[Косіор Станіслав Вікентійович|Станіслав Косіор]], [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]]).

У [[1935]]—[[1937]]&nbsp;рр. чистку перенесено на всі щаблі партійних і урядових кадрів. Косіор і другий секретар КП(б)У [[Постишев Павло Петрович|Постишев]] були ліквідовані, кілька керівних діячів наклали на себе руки. [[Розстріляне відродження|Масово розстрілювали діячів української культури]]. Було скасовано рештки адміністративної й економічної [[Автономія|автономії]] УРСР.

Згідно з Конституцією [[1936]] року, порядок слів у назві республіки змінено на «'''Українська Радянська Соціалістична Республіка'''» (УРСР)

Щойно після того, як у великій чистці обезголовили на 70—80&nbsp;% державно-партійний апарат УРСР, [[1938]] року на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У скерували Микиту Хрущова.

=== Політика керівництва Радянської Росії та СРСР щодо УСРР—УРСР ===
{{main|Індустріалізація УСРР 1920-1930-х рр.}}
{{main|Голодомор в Україні 1932—1933}}
Від першого дня захоплення влади у Російській республіці<ref>Була проголошена у вересні 1917</ref>, більшовицьке крило РСДРП провадило політику насильницького утримання українських земель під владою Росії.

1928 року, вперше в СРСР, у журналі «Більшовик України» (№&nbsp;2—3) економістом-географом [[Волобуєв Михайло Симонович|Михайлом Волобуєвим]] у статті «До проблеми української економіки»<ref>{{Cite web |url=http://vpered.wordpress.com/2013/02/04/volobuev-ukrainian-economy/ |title=Волобуєв М. До проблеми української економіки. — Документи українського комунізму. — Нью-Йорк: «Пролог», 1962. — Стор. 132—230. |accessdate=30 грудня 2013 |archive-date=29 грудня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20131229114625/http://vpered.wordpress.com/2013/02/04/volobuev-ukrainian-economy/ }}</ref> було викрито колоніальний характер політики російського керівництва держави щодо українських земель у складі СРСР. У статті окреслено фази розвитку [[Колоніальна політика|колоніальної політики]] царату в Україні до 1917 року і спростовано версію про повну єдність дореволюційної російської економіки. На думку Волобуєва, економіка була єдиною на антагоністичній імперіалістичній основі, але, з погляду відцентрових сил пригнічених нею [[Колонія|колоній]], вона являла собою комплекс національних економік. Україна ж являла собою єдиний господарський комплекс.

Однак, за радянської влади, ці обставини ігнорували і російські економісти, і московські керівні установи (зокрема [[Держплан СРСР]]), які взагалі уникали навіть назви «Україна», віддаючи перевагу термінам «Південь», «Південний район», «Південно-Західний», «Південь Європейської Росії», «Південноросійське господарство», і, також, вважали Україну [[Колонія|колонією]] європейського типу, що увійшла до складу [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]. Волобуєв заявив, що Україна має всі ознаки колонії Росії і економічно експлуатується нею<ref>Гунчак Тарас. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.&nbsp;— К.: Либідь, 1993.&nbsp;— С. 193.</ref>.

За перше пореволюційне десятиріччя питання про конфлікти між Україною і Росією, питання українських домагань й опозиційних рухів стояло близько десяти разів перед керівництвом [[Комуністичний інтернаціонал|Комінтерну]]&nbsp;— на міжнародних конгресах і на пленумах<ref>Костюк Г. Теорія і дійсність. До проблеми вивчення теорії, тактики і стратегії більшовизму в національному питанні.&nbsp;— Б.м. (Мюнхен): «Сучасність», 1971.&nbsp;— 145 с. (Суспільно-політична бібліотека ч. 9(28)).&nbsp;— С. 132.</ref>.

За рішенням ЦК ВКП(б) від [[24 січня]] [[1933]] року другим секретарем ЦК КП(б)У призначений Павло Постишев, з наданням йому диктаторських повноважень. Одночасно із ним в Україну направлено до кожного району близько 30 «політкомісарів», що разом складало близько 15 000 осіб<ref>Гунчак Тарас. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.&nbsp;— К.: Либідь, 1993.&nbsp;— С. 199.</ref>. Ця акція ознаменувала початок насильницького втручання Москви в українській внутрішні справи.

Одночасно із організацією [[Голодомор в Україні (1932—1933)|Голодомору 1932—1933 років]] провадилося нищення національної культури та інтелігенції України усіх національностей. [[Гунчак Тарас Григорович|Тарас Гунчак]]<ref>Гунчак Тарас. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.&nbsp;— К.: Либідь, 1993.&nbsp;— С. 201—202.</ref> наводить підрахунки [[Костюк Григорій Олександрович|Григорія Костюка]]:
{{text|1. Знищено [[Українська автокефальна православна церква 1919–1937|Українську автокефальну православну церкву]] з усім єпископатом, духівництвом і багатьма віруючими.
2. Знищено основоположника і творця новітньої української історичної школи академіка [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]], всіх його учнів і всі наукові заклади, де вони працювали.<br />
3. Знищено історичну школу академіка [[Яворський Матвій Іванович|Матвія Яворського]] разом з усіма учнями і заснований ним [[Інститут історії]].<br />
4. Знищено філософську школу академіка [[Юринець Володимир Олександрович|Юринця]], усіх його учнів, а також [[Інститут філософії]].<br />
5. Знищено [[Науково-дослідний інститут літературознавства імені Шевченка]], а його директора [[Пилипенко Сергій Володимирович|Сергія Пилипенка]] та більшість працівників ув'язнено або розстріляно.<br />
6. Знищено [[Науково-дослідний інститут історії української культури імені академіка Дмитра Багалія]] з усіма його співробітниками.<br />
7. Розгромлено [[Інститут мовознавства Академії наук]]. Переважну більшість співробітників Інституту знищено.<br />
8. Знищені [[Сільськогосподарська академія]] і [[Науково-дослідний інститут економіки та організації сільського господарства]] з його керівниками і співробітниками.<br />
9. Розгромлено [[Український науково-дослідний інститут сходознавства (1930-1933)|Український науково-дослідний інститут сходознавства]], а директора Л.І.Величка і більшість наукових співробітників заарештовано.<br />
10. Розгромлено всі літературно-мистецькі об'єднання та організації, а всіх основних письменників і критиків заарештовано (за неповними даними — 97 осіб).<br />
11. Знищена велика [[мистецька школа бойчукістів]] на чолі з видатним художником [[Бойчук Михайло Львович|Михайлом Бойчуком]].<br />
12. Знищено [[Березіль|театр «Березіль]]», а його керівника [[Лесь Курбас|Леся Курбаса]] і ряд визначних акторів ув'язнено. Курбас загинув у концтаборі.<br />
13. Розгромлено видавництво і редакцію [[Українська радянська енциклопедія|Української Радянської Енциклопедії]], а керівництво і редакторів її знищено.<br />
14. Заборонено студії над історією [[КП(б)У]] на підставі архівних джерел, а визначних істориків [[Равич-Черкаський Мойсей Юхимович|М. Равича-Черкаського]] та [[Попов Микола Миколайович (партійний діяч)|М. Попова]] разом з їхніми співпрацівниками знищено.<br />
15. Майже весь професорський склад усіх українських вищих навчальних закладів був заарештований і знищений.<ref>Kostiuk H.Stalinist Rule in the Ukraine: A Study of the Decade of Mass Terror, 1929—39.&nbsp;— London, 1960.&nbsp;— P. 142—144.</ref>}}

=== Друга світова війна ===
[[Файл:Sssr polsha 1939 plakat.jpeg|thumb|right|250пкс|Плакат 1939&nbsp;р., який закликає голосувати за входження Західної України до складу Української РСР]]
Унаслідок політичної угоди між СРСР та гітлерівською Німеччиною у вересні [[1939]]&nbsp;р. і червні-липні [[1940]]&nbsp;р. до УРСР було приєднано західноукраїнські землі, які до того перебували у складі Польщі та Румунії.
{{main|Пакт Молотова — Ріббентропа}}
{{main|Радянська анексія західноукраїнських земель}}
Ще до формального узаконення включення захоплених земель до складу СРСР була розпочата депортація населення у східні регіони СРСР<ref name="ReferenceB">[[Депортація українців у часи СРСР]]</ref>.

У кінці вересня 1939 до Львова прибули член Військової Ради Українського фронту М. Хрущов та нарком внутрішніх справ УРСР І. Сєров. Останній особисто керував масовими арештами, виконуючи наказ Л. Берія «очистити» територію Західної України від «українських буржуазних націоналістів» та «польських ворожих елементів»<ref>{{Cite web |url=http://www.history.org.ua/?hrono&inyear=1939 |title=Архівована копія |accessdate=24 вересня 2012 |archive-date=5 квітня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130405224426/http://history.org.ua/?hrono&inyear=1939 }}</ref>. 28 червня 1940&nbsp;р. територія Північної Буковини та Хотинщини була окупована та анексована [[СРСР]] за таємним додатковим протоколом [[Пакт Молотова — Ріббентропа|пакту Молотова&nbsp;— Ріббентропа]].
{{main|Бессарабсько-буковинський похід}}
Територія краю стала Чернівецькою областю [[УРСР]]. Уже 3 липня на анексованих територіях розпочалися [[політичні репресії]].
{{main|Політичні репресії на Північній Буковині та Хотинщині (Чернівецька область України) в добу сталінізму (1940-1941, 1944-1953 рр.)}}
Вересень 1940, Москва. Нарком оборони СРСР К. Ворошилов видав наказ '''забезпечити''' у Галичині та на Волині доброзичливе ставлення до німецьких колоністів. Містилася категорична заборона реквізицій, вимога розраховуватися за придбані товари грішми.

Того ж місяця нарком оборони СРСР К. Ворошилов видав наказ №&nbsp;0059, у якому констатував доведені до відома Й. Сталіна повідомлення про злочинні дії бійців і командирів 6-ї армії Українського фронту на зайнятій ними території Західної України, зокрема випадки самочинних розстрілів. Командарму армії Ф. Голікову і члену Військової Ради Захаричову …оголошено догану. [http://www.history.org.ua/?hrono&inyear=1919] {{Webarchive|url=https://www.webcitation.org/6HaQ2QWW2?url=http://www.history.org.ua/?hrono |date=23 червня 2013 }}

[[Німецько-радянська війна]] ([[1941]]—[[1945]]) відбувалася значною мірою на українських землях, й Україна зазнала в ній великих руйнацій і шкоди. Територію окупованої німецькими військами України знову було адміністративно розподілено на західну ([[Дистрикт Галичина]] у складі Генерал-губернії Польща) та східну ([[Райхскомісаріат Україна]]) частини, права корінного населення значно обмежено, попри періодичні, суто формальні, вияви «симпатії» до українства (наприклад, заборона в деяких містах на вживання російської мови в адміністративних установах). У [[1943]]—[[1944]]&nbsp;рр. Червона армія звільнила територію УРСР від німців і почала відновлювати радянські порядки.

Початково на Західній Україні велася дещо відмінна політика (наприклад, колективізацію відкладено на [[1948]]—[[1950]] pp.), проте ліквідація [[Українська Греко-Католицька Церква|Греко-Католицької Церкви]] (1946) і боротьба проти збройного підпілля [[УПА]] (1944—1952) створила з західноукраїнських земель пацифіковану зону з масовими депортаціями й арештами<ref name="ReferenceB"/><ref>[[Операція «Вісла»]]</ref>.

Початкові надії, що автономія й зовнішній престиж (вступ УРСР до [[ООН]]) після війни зростуть, не виправдалися. Сталін і партійне керівництво в Москві повели «політику твердої руки».

=== Вступ до ООН та пов'язані із ним події ===
[[1945]] року Українська РСР стала однією зі співзасновниць [[Організація Об'єднаних Націй|Організації Об'єднаних Націй]] (ООН), разом з [[Білоруська Радянська Соціалістична Республіка|Білоруською РСР]] та [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]].<ref>{{Cite web|url=https://www.eurointegration.com.ua/articles/2022/02/8/7133682/|title=Росія фальсифікує своє членство в ООН та Радбезі? Детально про звинувачення України|date=8 ЛЮТОГО 2022|publisher=ЄВРОПЕЙСЬКА ПРАВДА}}</ref><ref>{{Cite web|title=Абсолютно безпідставно вважати РФ членом ООН чи її Ради Безпеки: експерти назвали аргументи|url=https://zn.ua/ukr/POLITICS/absoljutno-bezpidstavno-vvazhati-rf-chlenom-oon-chi-jiji-radi-bezpeki-eksperti-nazvali-arhumenti-.html|website=Зеркало недели {{!}} Дзеркало тижня {{!}} Mirror Weekly|accessdate=2022-10-18}}</ref><ref>{{Cite web|title=Цей день в історії : 22 серпня 1945 : Вступ України в ООН|url=https://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/m/tm.pl?Month=08&Day=22&a=Q|website=Цей день в історії|date=2015-08-21|accessdate=2022-10-18|language=}}</ref>

Створенню Організації Об'єднаних Націй сприяли результати Московської конференції міністрів закордонних справ США, Великої Британії та СРСР у жовтні 1943&nbsp;р. 30 жовтня 1943&nbsp;р. США, Велика Британія, СРСР та Китай (за дорученням свого уряду&nbsp;— посол Китаю у СРСР) підписали Декларацію про загальну безпеку&nbsp;— документ, який вперше зафіксував рішення про заснування Організації Об'єднаних Націй, що потім став основою майбутнього Статуту ООН.

4 березня 1944&nbsp;р. з Москви до Києва надійшла директива, на основі якої 6-та сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон «Про утворення союзно-республіканського Народного комісаріату закордонних справ УРСР», також внесла відповідні зміни до своєї Конституції<ref>''Віднянський С.'' [http://history.org.ua/LiberUA/journal_2015_5/journal_2015_5.pdf {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160917081151/http://history.org.ua/LiberUA/journal_2015_5/journal_2015_5.pdf |date=17 вересня 2016 }} Чому та як Українська РСР стала однією з країн-засновниць ООН? [Text]: (до 70-річчя Організації Об'єднаних Націй і членства в ній України) // Український історичний журнал.&nbsp;— 2015.&nbsp;— №&nbsp;5 (524).&nbsp;— С. 172—185.</ref>.

Однією з основних причин, що змусили Сталіна та союзне керівництво розширити повноваження УРСР на міжнародній арені, стало бажання збільшити свій вплив у новій міжнародній структурі за рахунок додаткових голосів.

=== Післявоєнна відбудова ===
Знищена війною матеріально і вичерпана у людських ресурсах, Україна боролася з труднощами відбудови і відновлення. Згідно з радянською статистикою воєнні збитки України становили 285&nbsp;млрд крб у довоєнній валюті {{немає АД|11|01|2020}}. Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки&nbsp;— крім пограбованих і виведених з ладу німецькими фашистами тисяч промислових підприємств, було вщент розорено сільське господарство. В Україні промислове виробництво у 1945 складало лише 26&nbsp;% рівня 1940&nbsp;р.<ref>{{Cite web|title=Україна у 1945-1953 рр.: період післявоєнної відбудови народного господарства. Реферат|url=http://ru.osvita.ua/vnz/reports/history/35848/|website=Освіта.UA|accessdate=2019-09-26|language=ru|archive-date=26 вересня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190926214631/http://ru.osvita.ua/vnz/reports/history/35848/}}</ref> Україні самій доводилося відбудовувати своє народне господарство{{Немає АД|18|06|2023}}, майже без зовнішньої допомоги (Радянський Союз відкинув [[План Маршалла]]), до того ж необхідно було давати свої незначні засоби і робочу силу на відбудову майже всього Радянського Союзу. Ряд евакуйованих у глибину СРСР підприємств не повернено в Україну{{Немає АД|18|06|2023}}. 1946 Україна зазнала чергового [[Голодомор в Україні (1946—1947)|голоду]]. Поряд з тим почався наступ на деякі концесії, надані українській культурі під час війни, також наприкінці 1940-х pp. проведено чергову чистку в КП(б)У під закидом боротьби з буржуазним націоналізмом{{Немає АД|18|06|2023}}.

У 1950-х pp. далі тривав наступ російського [[Великодержавний шовінізм|великодержавного шовінізму]] на українство, зокрема на західноукраїнських землях після Другої світової війні майже винищено організоване українське збройне й політичне підпілля (УПА, ОУН). У 1951 році московська газета «Правда», «викривала націоналістичні ухили» у творах таких режимних авторів, як [[Сосюра Володимир Миколайович|В. Сосюра]] (поезія «Любіть Україну») й [[Корнійчук Олександр Євдокимович|О. Корнійчук]] (лібрето опери «[[Хмельницький Богдан|Богдан Хмельницький]]»). Це було продовження «[[ждановщина|ждановщини]]» у національній політиці, здійснюване першим секретарем ЦК КПУ росіянином Л. Мельниковим. Стан «Холодної війни» Кремлівська влада використала як додатковий аргумент для посилення терору в Україні, поширеного й на єврейське населення. {{немає АД|11|01|2020}}

Однак смерть Сталіна і наступна боротьба за владу в Кремлі деякою мірою захитали цей курс. Це виявилося в усуненні першого секретаря ЦК КПУ Л. Мельникова, звинуваченого в русифікації західноукраїнських земель, і призначенні на його місце О. Кириченка, першого українця від часу короткого секретарства Д. Мануїльського (1922). Нове колективне керівництво намагалося знайти тимчасовий [[компроміс]] між імперіальними інтересами СРСР і національними прагненнями неросійських народів. В Україні створилися можливості деякої культурної діяльності: пільги в дослідженні і публікаціях з гуманітарних і суспільних наук, почалася контрольована лібералізація («відлига») в літературі і мистецтві. Але ювілей 300-ліття Переяславської угоди 1654, т.&nbsp;зв. возз'єднання України з Росією, Москва максимально використала для ідеологічного зміцнення «єдності» (гасло «навіки разом») України з Росією, підкреслюючи іноді ідею партнерства «двох великих народів» СРСР. У «Тезах про 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654—[[1954 в Українській РСР|1954]])» була викладена спотворена концепція історії України: спільність походження (з праруського народу) росіян, українців і білорусів, їх нерозривна єдність і ніби прагнення до неї протягом історії, вигоди спілки України й Росії навіть під пануванням царів. Пропагандивним виявом «дружби» України з Росією був закон прийнятий [[Верховна Рада СРСР|Верховною Радою СРСР]] 26 квітня 1954 про передачу Кримської області до складу УРСР<ref name=":0">{{Cite web |url=http://elib.shpl.ru/ru/nodes/32444-zasedaniya-verhovnogo-soveta-sssr-4-go-sozyva-pervaya-sessiya-20-27-aprelya-1954-g-stenograficheskiy-otchet-1954#mode/inspect/page/549/zoom/4 |title=Заседания Верховного Совета СССР 4-го созыва, первая сессия (20—27 апреля 1954 г.): стенографический отчет.— 1954.— С. 545. |accessdate=11 січня 2020 |archive-date=29 вересня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180929132112/http://elib.shpl.ru/ru/nodes/32444-zasedaniya-verhovnogo-soveta-sssr-4-go-sozyva-pervaya-sessiya-20-27-aprelya-1954-g-stenograficheskiy-otchet-1954#mode/inspect/page/549/zoom/4 }}</ref>

Намагаючись здобути собі прихильність суспільства, колективне керівництво заініціювало ряд нових законів, в основному в господарській сфері. Для збільшення продукції збіжжя М. Хрущов, поряд з укрупненням колгоспів, проголосив [[1954 в Українській РСР|1954]] план засвоєння цілинних земель Сибіру і Казахстану. З України для постійного поселення на цілинних землях мобілізовано близько 100 000 осіб, переважно молоді. Колгоспам надано деякі пільги й декретовано підвищення цін на сільськогосподарські продукти. Але цілинний проєкт не дав бажаних наслідків, і Хрущов запровадив подальші реформи: 1958 скасовано машинно-тракторні станції (МТС) з залишенням у руках держави лише ремонтно-технічних функцій (РТС). Проведено кампанію за збільшення посіву кукурудзи, а також збільшеної продукції хімічних добрив. Одночасно запроєктовано т.&nbsp;зв. міжколгоспні об'єднання, але для обмежених цілей виробництва будівельних матеріалів і будівництва.

Після досягнення на поч. 1950-х pp. рівня довоєнної продукції, насамперед у видобутку вугілля й металургії, в УРСР розпочато розбудову й інших галузей промисловості, головним чином паливно-енергетичної, машинобудівної і металообробної. Курс Г. Маленкова на підвищення виробництва продуктів споживання не дав бажаних наслідків, й Україна далі терпіла на велику нестачу житлової площі, брак товарів першого вжитку і назагал низьку купівельну спроможність населення, не зважаючи на деяке підвищення заробітної плати.

Реорганізація промисловості відбувалася у двох напрямах: децентралізація господарського управління і творення господарських районів (ради народного господарства). В УРСР постало кілька союзно-республіканських міністерств (чорної й кольорової металургії, вугільної промисловості та ін.), наслідком чого частка промислової продукції УРСР, підпорядкована всесоюзним міністерствам у Москві, зменшилася з 64&nbsp;% 1953 до 24&nbsp;% 1956{{Немає АД|18|06|2023}}. Розширення повноважень республіканських урядів радянська пропаганда підносила як вияв автономізації республік й усунення т.&nbsp;зв. «антипартійної групи» Молотова, Маленкова, Кагановича виправдувала їх опозицією до розширення прав союзних республік.

=== Хрущовські реформи ===
З травня 1957 господарське планування й управління перейшло на систему господарських районів, керованих [[Раднаргосп|радами народного господарства]], яких в УРСР було 14, згодом 7. Через те, що [[децентралізація]] управління й утворення раднаргоспів, призвели до т.&nbsp;зв. «місницьких» тенденцій (висування місцевих і республіканських інтересів перед загальносоюзними), 1962 розпочато рецентралізацію, а після усунення від влади Хрущова відновлено повністю стару централізовану бюрократичну систему управління господарством (1965).

Однією з хрущовських ініціатив у плані боротьби з [[Культ особи Сталіна|«культом особи»]] (про яку було оголошено на [[XX з'їзд КПРС|XX з'їзді КПРС]]) була реабілітація частини політичних в'язнів і повернення багатьох засланих в Україну. Однак це не стосувалося засуджених на значні терміни політичних діячів й учасників підпілля [[Українська повстанська армія|УПА]] та багатьох церковних діячів. Намагання відновити «соціалістичну законність» мало своїм наслідком нову кодифікацію радянського законодавства. В культурній сфері режим пішов на заснування нових українських друкованих видань, відновлення установ та товариств, які раніше були ліквідовані або створення нових. Розпочато загальний перехід на обов'язкове 8-річне шкільне навчання. Запроваджена законом 17.04.1959 «Про зміцнення зв'язку школи з життям» реформа шкільництва підкреслювала, з одного боку, потребу виробничо-технічних знань, але водночас була розрахована на [[Русифікація України|русифікацію]] освіти в Україні. Дискусія над проєктом закону виявила тривожні голоси з боку української інтелігенції, яка побоювалася, що цим узакониться другорядне становище української мови, яку учні відтепер не будуть зобов'язані вивчати як мову республіки. У цьому законі, схваленому в усіх республіках, крилася нова доктрина національної політики [[Комуністична партія Радянського Союзу|КПРС]]&nbsp;— злиття націй і культур («зближення та взаємозбагачення»), що була схвалена на [[XXII з'їзд КПРС|XXII з'їзді КПРС]]. В Україні цю нову політику пропагували І. Кравцев та А. Скаба, а Москва висунула на ідеолога концепції «злиття націй» узбека Б. Ґафурова. Разом з тим у 1957—1962 pp. посилено велася антирелігійна боротьба, у ході якої ліквідовано близько половини парафій і церковних громад, дві третини монастирів та дві з трьох православних духовних семінарій в Україні.

Критикою «культу особи» та засудженням практики сталінізму радянський режим мимоволі відкрив дорогу прагненням до справжньої лібералізації, які вже було не легко контролювати. На національному відтинку це була оборона мови, культурної спадщини, зростання зацікавлення незфальшованою історією, а головне&nbsp;— настанова підвищити рівень літературної і мистецької творчості. На цьому тлі народився рух «[[Шістдесятники|шістдесятників]]», який став популярним спершу серед молодої літературної генерації, а згодом і серед ширшої громадськості як нове суспільне явище. Він стимулював громадську думку, критику національної політики комуністичної партії. Витворився творчий фермент, який знаходив вияв і в офіційних установах республіки, в основному&nbsp;— в культурі, та в пресі.

З метою укріплення своїх позицій М. Хрущов притягнув до Москви деяких своїх соратників з України: А. Кириленка, [[Підгорний Микола Вікторович|М. Підгорного]], а ще раніше Л. Брежнєва, що викликало на Заході припущення, ніби в Кремлі урядує «українська мафія». Проте тон у національній політиці задавали російські консервативні апаратники, протектором яких був М. Суслов, головний ідеолог КПРС. Падіння [[Хрущов Микита Сергійович|Хрущова]] зміцнило позицію централістів, зокрема в галузі народного господарства (галузева перебудова управління 1965), а в національній політиці партії призвело до посилення російського [[Шовінізм|шовіністичного]] курсу, [[Русифікація|русифікації]] та звуження повноважень союзних республік.

=== Дисидентський рух ===
{{main|Дисидентський рух}}
В УРСР посилено боротьбу проти дисидентського руху, який набрав форм боротьби з [[Русифікація України|русифікацією]], з порушеннями законності, оборони громадянських і національних прав. [[1965]]&nbsp;р. проведена перша хвиля арештів у Києві та на Заході України. Опозиція набрала прилюдного характеру й почала виявлятися у формі «[[Самвидав]]у». Вже раніше почало наростати невдоволення, що виявилося в критиці радянської національної політики в офіційних установах та організаціях, наприклад, у [[Національна спілка письменників України|Спілці письменників]], у наукових установах (конференція з питань культури мови в [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київському Університеті]] в лютому 1963). Носіями цього руху була здебільшого молодь, найвиразнішими представниками якої стали [[Симоненко Василь Андрійович|В. Симоненко]], [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|В. Чорновіл]], [[Світличний Іван Олексійович|І. Світличний]], [[Горська Алла Олександрівна|А. Горська]], [[Сокульський Іван Григорович|І. Сокульський]], [[Мороз Валентин Якович|В. Мороз]] і зокрема [[Дзюба Іван Михайлович|І. Дзюба]] з його самвидавною працею «[[Інтернаціоналізм чи русифікація?]]», яка стала своєрідною політичною програмою руху опору 1960-х років. Стихійне відзначення шевченківських роковин, протести (з приводу підпалу фонду рукописів бібліотеки [[Національна академія наук України|АН УРСР]]), політичні процеси, спонтанна художня самодіяльність стали каталізаторами нового відродження, що охопило широкі кола суспільності. Хоч почалися вже репресії, проте режим також ніби робив деякі поступки (спроба за міністра вищої освіти [[Даденков Юрій Миколайович|Ю. Даденкова]] поширення викладання українською мовою, заснування [[Донецький національний університет імені Василя Стуса|Донецького університету]] [[1965]], дні і декади української культури в різних республіках і за кордоном, участь УРСР у міжнародних виступах, серед іншого&nbsp;— на ярмарку в [[Марсель|Марселі]], усунення 1968 [[Скаба Андрій Данилович|А. Скаби]], що був відповідальним за ідеологічні справи, з секретаріату ЦК КПУ).

Найважливішим політичним процесом 1960-х років став таємний процес 7 українських юристів ([[Лук'яненко Левко Григорович|Л. Лук'яненка]], [[Кандиба Іван Олексійович|І. Кандиби]] та ін.) перед обласним судом у Львові 16—20 травня 1961. Підсудним закидали, що вони нібито хотіли силою відірвати УРСР від інших радянських республік. Насправді підсудні збиралися тільки зовсім мирно й легально агітувати за вихід УРСР на підставі статті 17 конституції СРСР 1936. «За зраду батьківщини» Лук'яненка засудили на розстріл, інших на тривале ув'язнення. Верховний суд УРСР, проте, замінив смертний вирок на 15 років ув'язнення.

Дискримінація української культури, репресії проти окремих діячів та взагалі протестний рух збудили інтерес до українських справ за кордоном, зокрема й у [[Комуністична партія Канади|Комуністичної партії Канади]], яка 1967&nbsp;р. вислала офіційну делегацію для ознайомлення з ситуацією в Україні. Звіт делегації був критичним, і Москва домоглася відкликання його.

На господарському відтинку декретовано гарантовану мінімальну зарплату колгоспникам (1966), чим відносно покращено долю селян, частина підприємств (бл. 20&nbsp;%) перейшла на нову систему планування й економічного стимулювання (реформа, запропонована [[харків]]ським економістом [[Ліберман Овсій Григорович|Є. Ліберманом]], яку введено експериментально в усьому СРСР, але згодом її дуже обмежено). Індустріальний потенціал України збільшився завдяки побудові значного числа нових великих заводів (бл. 900) й модернізації ряду інших. Українська промисловість частково зорієнтовано на експортну продукцію.

Наприкінці 1960-х pp. події в Чехословаччині мали деякий відгомін в Україні. Радянська збройна інтервенція пояснювалась зокрема побоюванням Москви щодо можливості впливу «[[Празька весна|Празької весни]]» на сусідні республіки СРСР. Разом з тим відчувалися труднощі у партійних і бюрократичних взаєминах між центром і Києвом. Місцеві партійні керівники, очолені [[Шелест Петро Юхимович|П. Шелестом]], відстоювали в Москві деякі господарського права і домагання УРСР щодо інвестицій і політики в питанні кадрів, а також певного ступеня культурної автономії. Цю ситуацію ще більше ускладнювала наявність дисидентського руху. На початку 1970-х pp. московське керівництво твердило, що київські комуністи не можуть дати собі ради з дисидентами, і вимагало розгрому опозиції. Оскільки цього не зроблено в 1970—1971 pp., Москва доручила провести чергову хвилю арештів (січень-квітень 1972) серед діячів руху опору, а разом з тим з України усунено в травні 1972 П. Шелеста, пов'язане з критикою його книги «Україно наша радянська» за «національні ухили». З відходом Шелеста від керівництва КПУ замінено й відповідального за ідеологічні справи в КПУ [[Овчаренко Федір Данилович|Федора Овчаренка]] [[Маланчук Валентин Юхимович|Валентином Маланчуком]]. Тоді ж розпочато чистку секретарів обкомів (1972—1973 замінено 5 перших секретарів). Першим секретарем ЦК КПУ після Шелеста став [[Щербицький Володимир Васильович|В. Щербицький]], який під протекцією [[Брежнєв Леонід Ілліч|Леоніда Брежнєва]] слухняно провадив лінію Москви. У партії він зміцнив дисципліну й усунув від впливів більш незалежні елементи, особливо з т.&nbsp;зв. харківської (висуванці М. Підгорного) і київської груп (П. Шелеста), залучаючи до керівництва людей Л. Брежнєва (дніпропетровська група). У середині 1970-х років з'явилося більше росіян на впливових постах у партії й уряді, наприклад, у січні [[1976 в Українській РСР|1976]]&nbsp;р. росіянин [[Соколов Іван Захарович|Іван Соколов]] був призначений другим секретарем ЦК КПУ (відповідальний за кадри). Назагал партійна і державна бюрократія стала ще більш відчуженою від народних мас. Частково толеровану українізацію окремих установ і шкільництва припинено; багато свідоміших одиниць, які активізувалися в 1960-х pp., усунено. Одночасно проведено чистку в різних українських науково-культурних установах, зокрема в інститутах археології, історії і філософії АН УРСР, в Українському Товаристві охорони пам'ятників історії та культури та ін.

Проте хвиля арештів 1972&nbsp;р. не зупинила руху опору, хоч завдала йому дошкульних ударів. «[[Український вісник (1970—1972, 1987—1989)|Український Вісник]]» (1 випуск 1970) з'являвся до 1974&nbsp;р., на Захід почали доходити інші документи [[Самвидав|«Самвидаву»]]. У 1972—1973&nbsp;рр. невдоволення населення почало виявлятися в страйках і заворушеннях (Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Київ). Розпочата між Заходом і СРСР політика «розрядки» якоюсь мірою сприяла цим ферментам і рухові опору, зокрема після підписання [[Гельсінські угоди|Кінцевого акту Гельсінських угод про європейську безпеку і співробітництво]] (1975). На цій підставі оформився в СРСР і УРСР правозахисний рух. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод постала в листопаді [[1976 в Українській РСР|1976]]&nbsp;р. під проводом письменника [[Руденко Микола Данилович|Миколи Руденка]]; до неї приєднався відомий дисидент українського роду в Москві генерал [[Григоренко Петро Григорович|Петро Григоренко]]. У 1977—1980 pp. групу, яка поповнювалася новими членами, майже ліквідовано (останній голова на волі Оксана Мешко заарештована 1980&nbsp;р.). Документи київської Гельсінської групи, що реєстрували порушення національних і людських прав в Україні, вияскравили важкий підневільний стан України перед світовою думкою, в основному на Бєлградській і Мадридській конференціях, скликаних для перевірки виконання Гельсінських угод. Ряд нових документів політ. в'язнів з таборів після 1977&nbsp;р. ще виразніше унагляднюють політичні цілі руху опору&nbsp;— державне визволення України (звернення Українського Національного Визвольного руху до ООН 1979&nbsp;р. і заяви Українського Патріотичного руху).

На релігійному відтинку особливо переслідуються євангельські християни [[Баптизм в Україні|баптисти]] «ініціативники», як також інші протестантські групи ([[П'ятдесятництво|п'ятдесятники]], [[Свідки Єгови]]), поширені в Україні. Окремі греко-католицькі священники, що діяли нелегально, разом з мирянами домагалися легалізації своєї Церкви на Західній Україні, але безуспішно; їхні громади продовжують діяти підпільно, причому були арешти і процеси проти їх активістів ([[1969 в Українській РСР|1969]] засуджено таємного єп. [[Величковський Василь|Василя Величковського]]). За винятком зах. укр. земель, правосл. Церква в Україні піддана русифікації. Офіційна пропаганда поборює концепцію української автокефалії та окремої східної Української Католицької Церкви. Екзарх України, київський митрополит [[Філарет (Денисенко)|Філарет]] відігравав чималу роль в ієрархії Російської православної церкви, головоно в її зовнішніх зв'язках.

Протягом 1970-х pp. посилився еміграційний рух єврейського населення з СРСР, у тому числі й з України, до Ізраїлю і на Захід, який охопив бл. 100—125 000 українських євреїв. Але з українських діячів опору видалені на Захід лише одиниці: Леонід Плющ ([[1976 в Українській РСР|1976]]), Петро Григоренко (1977), [[Світлична Надія Олексіївна|Надія Світлична]] (1978), Валентин Мороз і пастор [[Вінс Георгій|Георгій Вінс]] (1979) та [[Караванський Святослав Йосипович|Святослав Караванський]], [[Караванська Ніна Антонівна|Ніна Строката]] (дружина С. Караванського) і [[Малинкович Володимир Дмитрович|Володимир Малинкович]] (1980).

Народне господарство УРСР повнотою інтегроване в загальну радянську економічну систему, підлягало тим самим змінам, що й загальна радянська економіка. Частка УРСР у загальному союзному національному прибутку (бл. 20&nbsp;%) не була пропорційно відбита в капіталовкладеннях. Україна докладала для розвитку інших районів СРСР. В УРСР не реалізовано жодних більших проєктів розбудови промисловості чи транспорту й капітального будівництва. Закінчено розпочату давніше побудову т.&nbsp;зв. Дніпрового каскаду ГЕС, який, дає електроенергію не лише для внутрішнього вжитку, але й на експорт.

Економічна ситуація СРСР з середини 1970-х pp. назагал погіршилася, темпи річного приросту сповільнилися (з 8,5&nbsp;% у 1970 до 3,2&nbsp;% 1981), на що вплинула й світова енергетична криза. Кілька неврожаїв спричинили харчову кризу, що змусило радянський уряд імпортувати значну кількість збіжжя. При цьому радянське керівництво продовжувало витрачати поважні суми на озброєння та коштовні міжпланетарні дослідження. Немало коштують радянській економіці чималі видатки, пов'язані з зовн. допомогою та військовими інтервенціями в Африці і на Близькому Сході. Факт, що українці гинуть з 1980 в Афґаністані, створив атмосферу війни, якою погрожує воєнна верхівка в Кремлі, драматизуючи ситуацію ще й китайською небезпекою. Курс на військову перевагу СРСР та використання слабих місць Зах. чи «третього світу» створив нове напруження між Зах. і сов. блоком. Змін чи їх ознак не вніс і 26 з'їзд КПРС (лютий 1981), який підтвердив попередні позиції та те саме керівництво в Москві і в УРСР. Події у Польщі 1980—1981 викликали ще більшу чуйність Москви у зах. респ., гол. в УРСР; запроваджено ряд обмежень щодо руху населення. Далі зберігається суворо олігархічний характер сов. влади, при чому до слова більше приходять рос. націоналістичні кола. Укр. елементи, які в 1960-х pp. могли мати ще деякі впливи в Кремлі, тепер мають лише номінальне представництво.

=== Територіальні зміни ===
У часи [[Друга світова війна|Другої світової війни]] [[1939]]—[[1945]] років територія УРСР зросла за рахунок [[Радянська анексія західноукраїнських земель|анексованих СРСР земель Західної України]]. Проте одночасно, на підставі рішень керівництва СРСР, низка територій була передана іншим республікам: [[Берестейщина]] та північне [[Полісся]]&nbsp;— [[БРСР|Білорусі]]; [[Стародубщина]], [[Таганрізька округа|Таганрозька]] та [[Шахтинська округа|Шахтинська]] округи&nbsp;— [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]]; [[Молдавська АРСР|Придністров'я]] ([[Подністров'я (УНР)|Подністров'я]])&nbsp;— [[Молдавська РСР|Молдавській РСР]].

У [[1954 в Українській РСР|1954]] [[Передача Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР|до складу УРСР включена]] [[Кримська область]]<ref name=":0"/>.

Від [[1959]] року УРСР була поділена на 25 [[область|областей]]. У [[1970]]—[[1980]]-х роках була третьою союзною республікою СРСР за площею після РРФСР та [[Казахська РСР|Казахстану]]. За економічними і демографічними показниками була другою після [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]]. Виробляла чверть усієї продукції СРСР. За останнім [[перепис населення УРСР 1989|переписом населення]] [[1989]] року нараховувала 52&nbsp;млн мешканців.

<gallery>
Файл:USSR map Europe.jpg|Мапа європейської частини СРСР, [[1929]] р.
Файл:Карта УСРР, 1931 рік.JPG|УСРР, [[1931]] р.
Файл:Ukrainian SSR 1938.jpg|УРСР, [[1938]] р.
Файл:Ukrainian RSR 1947.jpg|УРСР, [[1947]] р.
</gallery>

=== Припинення існування та правонаступництво ===
{{main|Акт проголошення незалежності України|Проголошення незалежності України 1991|Правонаступництво України|Розпад СРСР}}

16 липня 1990 року [[Верховна Рада Української РСР|Верховна Рада УРСР]] прийняла [[Декларація про державний суверенітет України|Декларацію про державний суверенітет України]], якою проголосила верховенство [[Конституції Української РСР|Конституції]] і законів УРСР на своїй території.

24 серпня 1991 року [[Верховна Рада Української РСР|Верховна Рада УРСР]] [[Акт проголошення незалежності України|проголосила незалежність України]] та створення самостійної української держави&nbsp;— '''України'''. Зокрема, було визначено, що «віднині на території України мають чинність виключно [[Конституція України|Конституція]] і закони України».

Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991&nbsp;р. проголосив Україну правонаступницею УРСР.

8 грудня 1991 року [[Кравчук Леонід Макарович|Леонід Кравчук]] та [[Фокін Вітольд Павлович|Вітольд Фокін]] підписали від імені України, як однієї з країн-засновниць [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]], [[Біловезька угода|Біловезьку угоду]], якою було констатовано припинення існування Радянського Союзу і припинено діяльність усіх союзних органів на території України та інших країн-підписантів.

1992 року [[Уряд УНР в екзилі]] передав повноваження та атрибути державної влади новообраному Президентові України.

== Культура ==
{{main|Українізація | Русифікація|Розстріляне відродження|Дисидентський рух }}

== Державно-політичний устрій ==
{{main|Конституція СРСР 1936 року|Конституція СРСР 1977 року|Комуністична партія України (1918—1991)|Керівники найвищого органу державної влади Української РСР|Керівники уряду Української РСР}}

Радянські органи в Україні за революції&nbsp;— Центральний Виконавчий Комітет України і Народний Секретаріат (гол. Є. Медведєв, згодом [[Скрипник Микола Олексійович|М. Скрипник]]), утворені в Харкові 25 і 30 грудня 1917&nbsp;р., як і створений у Курську наприкінці 1918 [[Тимчасовий Робітничо-Селянський Уряд України]] (голова [[П'ятаков Юрій Леонідович|Ю. Пятаков]]), були задумані як протиставлення урядові УНР. Більшовики проголосили Україну «республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів» у тісному федеративному зв'язку з Радянською Росією. Проте конституція УСРР 14.03.1919&nbsp;р. не згадувала про федеративні зв'язки і номінально створила «незалежну» державу. Фактично ж весь час діяла зверхність Москви (партії й уряду [[РРФСР]]) над УСРР, насамперед через КП(б)У, яка, за винятком короткого періоду між партійною конференцією в Таганрозі в квітні 1918&nbsp;р. і першим з'їздом КП(б)У в Москві у липні 1918&nbsp;р., була не тільки фактично, але й формально складовою частиною [[РКП(б)]] (що пізніше була перейменована на [[ВКП(б)]], а потім на [[КПРС]]).

Утворені, згідно з конституцією, органи влади УСРР були цілковитою подобою органів та інституцій РРФСР, таким же було й радянське законодавство в Україні. Навіть законодавчі акти РРФСР застосовувалися автоматично в Україні. Видимість державності УСРР при її фактичному підпорядкуванні російській центральній владі були лише перехідною стадією, диктованою станом війни і наявністю в Україні чи в екзилі уряду УНР. Цей стан мав стабілізуватися створенням союзної держави&nbsp;— СРСР, складовою частиною якого стала УСРР.

Найвищим органом державної влади за 1919—1922 pp. був Всеукраїнський З'їзд робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, який обирав Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет, що здійснював верховну владу між Всеукраїнськими З'їздами; виконавчо-адміністративним органом була Рада Народних Комісарів. На місцях поставали подібні ради: міські, сільські, волосні, повітові і губерніальні з їх виконавчими комітетами. Ці органи влади творилися шляхом посередніх виборів, при чому міське робітниче та сільське населення не були однаково репрезентовані (з дискримінацією останнього), при відлученні від участі у виборах різних категорій громадян, позбавлених права голосу.

Включення УСРР до РРФСР відбувалося шляхом об'єднання наркоматів унаслідок укладення т.&nbsp;зв. союзно-оборонних і господарських договорів між двома, або й всіма наявними радянськими республіками (1.06.1919 і 28.12.1920). Спільне керівництво, а насправді обмеження і підпорядкування найважливіших ділянок державної влади російському центрові (оборона, транспорт, праця, зовнішня торгівля, пошта-телеграф) робили характер УСРР як окремої державної формації, сумнівним.

УСРР мала у новій і формальній федерації СРСР після 1922 року номінально рівноправне місце з РРФСР, Білоруською РСР та Закавказькою Федерацією. Згідно зі зміненою у травні 1925 року конституцією УСРР та її новим варіантом 1929 року, верховні органи влади були подібні до попередніх: Всеукраїнський З'їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (голова Г. Петровський) і Рада Народних Комісарів ([[Чубар Влас Якович|В. Чубар]], [[Любченко Панас Петрович|П. Любченко]]). Органи державного управління&nbsp;— наркомати були поділені на: а) злиті, які існували в уряді СРСР і мали в республіках своїх уповноважених, б) об'єднані (існували при урядах і СРСР і УСРР) та в) самостійні (діяли лише у республіках). За союзним договором було створено 5 загальносоюзних наркоматів: закордонні справи, оборона, зовнішня торгівля, транспорт та пошта і телеграф. Проте шляхом внесення змін до законодавства поступово об'єднано низку інших ділянок державного життя.

Ще більшу централізацію влади і державного управління установили нові конституції СРСР ([[Конституція СРСР 1936 року|1936]]) і УРСР (1937), згідно з якими була впроваджена система прямих виборів та надано всім громадянам однакові виборчі права. Найвищу владу за цими конституціями здійснювала Верховна Рада та її президія, а виконавчу&nbsp;— Рада Народних Комісарів (з 1946&nbsp;— Рада Міністрів). Наркомати було поділено на: а) загальносоюзні, б) союзно-республіканські і в) республіканські, при чому обсяг безпосередньо чи опосередковано централізованих галузей поширився.

Конституційним законом від 01.02.1944 поширено компетенцію УРСР на зовнішні справи й оборону утворенням союзно-республіканських наркоматів (згодом міністерств з цих ділянок). З кінця 1940-х pp. припинено призначення міністра оборони УРСР.

[[Сталін|Й. Сталін]] у своєму листі до президента [[США]] [[Франклін Делано Рузвельт|Франкліна Делано Рузвельта]] (11 лютого 1945), пов'язаному з обговоренням питання створення [[ООН]], фактично визнавав повністю залежний характер УРСР:
{{цитата|
Я цілком згодний з Вами, що, оскільки число голосів Радянського Союзу збільшується до трьох у зв'язку з включенням до списку членів Асамблеї Радянської України і Радянської Білорусі, належить також збільшити кількість голосів для США.<ref>Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны, 1941—1945 гг.: Сборник документов / М-во иностр. дел СССР.&nbsp;— М.: Политиздат, 1984.&nbsp;—Т. 4. Крымская конференция руководителей трех союзных держав — СССР, США и Великобритании (4—11 февр. 1945 г.).&nbsp;— С. 242.</ref>
{{oq|ru|Я совершенно согласен с Вами, что, поскольку число голосов Советского Союза увеличивается до трех в связи с включением в список членов Ассамблеи Советской Украины и Советской Белоруссии, следует также увеличить количество голосов для США.}}
}}

Після смерті Сталіна відбулися деякі зміни у державно-правовому статусі УРСР. Від кінця 1950-х років поширено права виборних рад по лінії т.&nbsp;зв. демократизації і більшої участі рад у розв'язуванні державних справ. У Верховній Раді УРСР було створено постійні комісії, які збиралися раз на 3 місяці на короткі сесії для розгляду доручених їм питань. Крім попередніх комісій (мандатної, законодавчих передбачень, закордонних справ і старійшин), було утворено комісії: планово-бюджетну, важкої промисловості, легкої і харчової промисловості, місцевої промисловості, будівництва, транспорту і зв'язку, сільського господарства, комунального господарства і побутового обслуговування, торгівлі, освіти й науки, культури, охорони здоров'я і соціального забезпечення, охорони природи, молоді (за станом на 1971). Постійні комісії також було утворено при місцевих радах. Серед інших, комісії, до складу яких входили і не члени рад, мали своїм завдання сприяти виконанню заходів місцевого управління.

У зв'язку з курсом на «розширення прав союзних республік» УРСР шляхом відповідних конституційних змін було надано деякі повноваження, які раніше належали загальносоюзними органами управління: у справах [[Адміністративно-територіальна реформа в УРСР (1956–1957)|адміністративно-територіального поділу]], судоустрою і судочинства, деякі права у розробці місцевого бюджету та господарського планування. УРСР одержала право на власне законодавство у цих сферах, щоправда, в межах загальносоюзного законодавства і лише з доручення союзних органів. За таким самим порядком було опрацьовано наприкінці 1950—1960-х років низку нових кодексів УРСР, які розробили на підставі загальних основ союзного законодавства; вони засадничо нічим не відрізнялися від кодексів інших республік.

Подібним чином було розширено повноваження виконавчої влади УРСР з середини 1950-х років. В уряді УРСР було утворено деякі союзно-республіканські міністерства, які раніше не існували: зв'язку, вищої освіти (якому в УРСР підпорядковано 58 вишів), енергетики й електрифікації; збільшилося число союзно-республіканських комітетів; було переведено союзно-республіканські міністерства в розряд республіканських (торгівлі, будівельних матеріалів, хлібопродуктів, юстиції, внутрішніх справ, охорони громадського порядку). Тоді ж ряд міністерств у Москві і Києві було ліквідовано, а управління тими галузями перейшло до рад народного господарства. Цей децентралізаційний курс, що з нього скористалися республіканські уряди, припинився в середині 1960-х років, і тоді було відновлено центральні міністерства у Москві, а в УРСР перетворено ряд республіканських на союзно-республіканські (освіти, торгівлі, внутрішніх справ, сільського господарства, монтажних і спеціальних робіт, промислового будівництва, лісової і деревообробної промисловості, харчової промисловості, будівельних матеріалів, радгоспів) або їх було скасовано взагалі (юстиції, охорони громадського порядку). Так само ряд комітетів Ради Міністрів УРСР стали союзно-республіканськими комітетами; союзно-республіканське міністерство хімічної промисловості стало загальносоюзним у 1970 році.

З кін. 1960-х років Рада Міністрів розрослася знову на важку централізовану бюрократичну машину з перевагою союзно-республіканських міністерств і державних комітетів (1978&nbsp;— 28 і 16 з кількома ін. підпорядкованими органами) тільки при шістьох республіканських міністерствах.

Нова [[Конституція (Основний Закон) Української РСР 1978|конституція УРСР 1978 року]], ухвалена на зразок [[Конституція СРСР 1977 року|конституції СРСР 1977]] року, повторювала дослівно головні статті останньої і вносила лише мінімальні зміни до структури влади: Верховна Рада обиралася на 5 років у складі 650 депутатів; місцеві ради обиралися на 2,5 роки. У складі Ради Міністрів УРСР було утворено президію, яка фактично існувала й раніше, хоч досі не була конституційним органом. Міністерства і далі поділялися на союзні, союзно-республіканські і республіканські, яких нова конституція не перераховувала. Зміни у структурі і категоріях міністерств регулювалися тепер уже звичайними законами. Конституція уже не згадувала повноважень УРСР у сфері збройних сил, таким чином було формально ліквідовано союзнореспубліканське міністерство оборони.

УРСР формально і фактично була унітарною формацією і не мала у своєму складі ніяких автономних одиниць. До 1940 року була в її складі [[Молдавська АРСР]], яка перейшла на статус союзної республіки. Тогочасна Кримська область УРСР до 1944 року була АРСР у межах РРФСР. Бувши сама централізованою одиницею, УРСР входила у ширшу централізовану структуру СРСР; органам влади останньої підпорядковувалися державні органи УРСР. Керівною силою політичної системи УРСР була КПРС, яка діяла в Україні через повністю інтегровану в неї Комуністичну Партію України.

Наслідуючи інші держави, УРСР, як і 14 інших радянських союзних республік, мала деякі зовнішні ознаки також держави: прапор, державний гімн і герб.

Питання суверенітету, правосуб'єктивності та природи радянської союзної республіки в колах теоретиків державного права були й лишаються дискусійними. Радянська доктрина наполягала на наявності суверенних прав союзних республік, у тому числі й УРСР. Натомість більшість західних правників заперечували суверенний характер союзних республік. Обмежена участь УРСР, як і деяких інших республік, у міжнародних взаєминах до 1923 року та після 1944 року надавала їм лише часткову правосуб'єктність, яку не можна було вважати істотною функцією українського радянського державного організму, а можна було говорити лише про тактичне значення для зверхньої держави&nbsp;— СРСР. Саме СРСР визначав доцільність чи недоцільність тих чи інших дій УРСР у зовнішніх зв'язках, маніпулюючи ними з погляду інтересів радянської великодержавної політики. Обсяг формально окремих міжнародних зв'язків УРСР був надзвичайно вузьким і селективним: право на посольства здійснювалося лише мінімально (представництво УРСР при ООН і місія при ЮНЕСКО в Парижі; у Києві не було ні одного акредитованого дипломатичного представника іноземної держави), існували лише генеральні консульства європейських соціалістичних країн, а в [[1976 в Українській РСР|1976]]—1979 існувало консульство США; в Одесі були розташовані генеральні консульства Болгарії, Куби й Індії. УРСР брала участь лише у тих міжнародних конференціях, де це не підносило її престижу як окремої держави (наприклад, в технічних і адміністративних). УРСР підписала тільки колективні (багатосторонні) міжнародні угоди (в 1944—1945 була сиґнатором двох двосторонніх угод), але не політичного характеру; УРСР не брала жодної участі як окрема держава в нарадах і міжнародних організаціях країн соціалістичного блоку.

Участь УРСР в [[ООН]] та спеціалізованих і міжурядових організаціях, очевидно, була умотивована лише можливістю здобуття таким чином додаткового впливу і голосів для СРСР. Розбудований для цих обмежених зовнішньополітичних дій апарат в уряді УРСР був мінімальним: міністерство закордонних справ, комісія закордонних справ Верховної Ради, згадані вже місії в Нью-Йорку і Парижі (представник УРСР у Женеві входив до складу загальнорадянської місії при європейській штаб-квартирі ООН). В 1947 році Москва відкинула пропозицію Великої Британії про встановлення прямих дипломатичних зв'язків з Києвом. Так само не існувало у Києві неурядових установ міжнародного спілкування, як це було в Москві чи столицях інших країн радянського блоку (асоціації сприяння ООН тощо). [[Український Червоний Хрест]], Республіканський Комітет молоді тощо не були членами відповідних міжнародних союзів. Т.&nbsp;зв. товариства дружби і культурного зв'язку з закордонними країнами (СРСР&nbsp;— Франція, СРСР&nbsp;— Італія тощо) діяли у загальносоюзному масштабі, а їх роботу в Києві лише координувало Українське товариство дружби і культурних зв'язків, що було підрозділом Союзу радянських товариств дружби. У цьому ж плані діяло й товариство культурних зв'язків з українцями за кордоном «Україна». Конституція УРСР 1978 року не внесла ніяких змін у зовнішньополітичні повноваження УРСР, хоч деякі українські радянські правники (І. Лукащук) свого часу вказували на потребу чіткішого розмежування і визначення їх.

Не зважаючи на мінімальні вияви прав УРСР у практиці зовнішньої політики та на їх допоміжну функцію у радянській зовнішній політиці, з погляду позитивного міжнародного права (чинне право і його виявлення в актах) можна ствердити часткову правосуб'єктність УРСР, при чому потенційно вона могла бути значно поширена.

Суверенний характер УРСР можна ставити під сумнів не лише з погляду міжнародного, але й державного права. У принципі класична теорія держави не знає такого прецеденту, щоб одна державно-політична одиниця, як УРСР, була так залежна від іншої зверхньої держави,&nbsp;— СРСР,&nbsp;— і водночас претендувала б на статус окремої держави. Лише деякі васальні держави і протекторати у минулому були в подібному становищі.

[[24 серпня]] [[1991]] року Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України, підтверджену всенародним [[референдум]]ом [[1 грудня]] [[1991]] року.

== Адміністративно-територіальний поділ ==
{{main|Адміністративний поділ УРСР|Адміністративний поділ СРСР}}

На момент створення УСРР фактично не охоплювала території [[Західна Україна|Західної України]] ([[Львів]], [[Рівне]], [[Тернопіль]], [[Дрогобич]] та ін.), Криму, територій [[Донецько-Криворізька Радянська Республіка|Донецько-Криворізької радянської республіки]] ([[Харків]], [[Луганськ]], [[Донецьк]], [[Кривий Ріг]] та ін.), Північної Буковини (з [[Чернівці|Чернівцями]]), [[Закарпаття]], частини Бессарабії, [[Одеса|Одеси]]. Одночасно, з самого початку свого існування вона претендувала на територію 9 українських губерній (Таврійської&nbsp;— без Криму). Постановою ЦК РКП(б) від [[15 березня]] [[1918]] року Донецький басейн був визнаний територією України. На Другому Всеукраїнському з'їзді рад були присутні делегати від Донбасу, а Україна була проголошена незалежною радянською федеративною республікою. При цьому до складу УСРР входили південні території сучасної Гомельської області Білорусі.

=== Зміни 1919—1926&nbsp;рр. ===

Після закріплення радянської влади в Україні, її столицею до середини березня 1919&nbsp;р. був Харків. До складу УСРР якийсь час входили [[Білгородський повіт|Білгородський]] і [[Грайворонський повіт]]и дореволюційної [[Курська губернія|Курської губернії]]. 31 січня [[1919]]&nbsp;р. РНК УСРР приймає постанову про утворення Донецької губернії в складі двох повітів&nbsp;— Бахмутського та Слов'яносербського. У чернетці постанови обмовлялося, що український уряд не претендує на Донську область [[РСФРР]]. 25 лютого [[1919]]&nbsp;р. розглядалося питання про кордони між РСФРР і УСРР. Основним рішенням було зберегти дореволюційні кордони між губерніями як кордони між республіками, але 4 північні повіти Чернігівської губернії були передані РСФРР, яка включила їх до складу [[Гомельська губернія|Гомельської губернії]]&nbsp;— першої нової губернії, яку створило радянське керівництво.

15 березня [[1920]]&nbsp;р. РСФРР передала УСРР станиці Гундорівську, Кам'янську, Калітвянську, Усть-Белокалітвянську, волость Карбово-Обріську Донецького округу, ст. Володимирську, Олександрівську Черкаського округу і далі по лінії ст. Козачі Лагері, Мало-Несветайская, Нижньо-Крепінська, Таганрог (разом з округом). У серпні [[1924]] року частина [[Шахтинська округа|Шахтинської]] і [[Таганрозька округа|Таганрозької]] округ [[Донецька губернія|Донецької губернії]] Української РСР були повернені до складу РСФРР.

У 1925—1926&nbsp;рр. продовжилося збільшення території України: 16 жовтня 1925&nbsp;р. РСФРР передає частину Курської губернії (територія Путивльського повіту (без Крупецької волості), Кренічанську волость Грайворонського повіту, 2 неповні волості Грайворонського та Бєлгородського повітів); 1 квітня 1926 додана Семенівська волость Новозибківського повіту Брянської губернії; Троїцька волость Валуйського повіту Воронезької губернії.

=== Зміни 1939—[[1954 в Українській РСР|1954]]&nbsp;рр. ===
У вересні 1939 року радянські війська [[Вторгнення СРСР до Польщі (1939)|окуповують]] у [[Польська республіка (1918—1939)|Польщі]] територію [[Західна Україна|Західної України]], яка [[14 листопада]] [[1939]]&nbsp;р. офіційно увійшла до складу УРСР. З придбаних територій [[16 серпня]] 1945&nbsp;р. Польщі були зроблені деякі поступки, лінія кордону УРСР з [[Польська Народна Республіка|Польщею]] проведена по [[Лінія Керзона|лінії Керзона]] з невеликими відхиленнями на користь Польщі (в тому числі місто [[Перемишль]]).

[[28 червня]]&nbsp;— [[3 липня]] [[1940]]&nbsp;р. війська СРСР зайняли Бессарабію і Північну Буковину, що належали Румунії. 2 серпня 1940&nbsp;р. зі складу УРСР виведено Придністров'я (воно разом з рядом територій у Бессарабії утворило [[Молдавська РСР|Молдавську РСР]]). УРСР одержала Північну Буковину з Чернівцями, південні райони Бессарабії з містом Білгород-Дністровський (Аккерман).

У березні [[1945]] року, згідно з радянсько-польськими договорами, частина [[Дрогобицька область|Дрогобицької області]] ([[Бірчанський район|Бірчанський]], [[Ліськівський район|Ліськівський]] і західна частина [[Перемишльський район|Перемишльського району]] з містом Перемишль) були передані Польщі.

[[29 червня]] [[1945]]&nbsp;р. у [[Москва|Москві]] було підписано угоду про входження [[Карпатська Україна|Підкарпатської Русі]], що належить Чехословаччини, до складу УРСР. Крім того, були передані деякі власне словацькі території. Нові території отримали назву Закарпаття.

У травні [[1948]] [[Медиківський район]] зі складу Дрогобицької області передано Польщі.

[[15 лютого]] [[1951]] відбувся [[Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 року|обмін територіями]] між [[СРСР]] і [[Польща|Польщею]], в результаті чого УРСР втратила частину території Дрогобицької області ([[Нижньо-Устріцький район]]).

[[19 лютого]] [[1954 в Українській РСР|1954]] зі складу РРФСР до складу УРСР [[Передача Криму УРСР у 1954 році|передано]] [[Кримський півострів|Крим]] (без вказівки статусу міста [[Севастополь|Севастополя]]).

Адміністративний поділ Української РСР станом на [[17 січня]] [[1979]]:

{| class="wikitable sortable" border=1 cellspacing=0 cellpadding=3 align=center width=80 %
! Області || Райони || Сільради || Міста || смт || Міські райони || Нас., тис.|| % містян || Густота на 1 км²
|-
| '''Українська РСР''' || 479 || 8 522 || 412 || 899 || 120 || 49 755 || 61 || 82,4
|-
|[[Вінницька область|Вінницька]] || 26 || 591 || 11 ||&nbsp;— || 28 || 2 046 || 35 || 77,2
|-
|[[Волинська область|Волинська]] || 15 || 309 || 10 || 20 ||&nbsp;— || 1 015 || 40 || 50,3
|-
|[[Луганська область|Ворошиловградська]] || 18 || 170 || 37 || 105 || 4 || 2 787 || 85 || 104,4
|-
|[[Дніпропетровська область|Дніпропетровська]] || 20 || 219 || 18 || 54 || 18 || 3 639 || 80 || 114,1
|-
|[[Донецька область|Донецька]] || 18 || 204 || 49 || 134 || 20 || 5 160 || 89 || 194,7
|-
|[[Житомирська область|Житомирська]] || 22 || 531 || 9 || 41 || 2 || 1 597 || 44 || 53,4
|-
|[[Закарпатська область|Закарпатська]] || 13 || 257 || 9 || 28 ||&nbsp;— || 1 155 || 38 || 90,2
|-
|[[Запорізька область|Запорізька]] || 18 || 228 || 13 || 20 || 6 || 1 947 || 71 || 71,6
|-
|[[Івано-Франківська область|Івано-Франківська]] || 14 || 350 || 13 || 26 ||&nbsp;— || 1 332 || 36 || 95,8
|-
|[[Київська область|Київська]] (вкл.&nbsp;[[Київ]]) || 25 || 559 || 23 || 29 || 12 || 4 068 || 74,1 || 140,7
|-
|[[Кіровоградська область|Кіровоградська]] || 21 || 293 || 12 || 26 || 2 || 1 251 || 52 || 50,9
|-
|[[Автономна Республіка Крим|Кримська]] || 15 || 231 || 15 || 54 || 10 || 2 183 || 67 || 80,9
|-
|[[Львівська область|Львівська]] || 20 || 487 || 39 || 36 || 5 || 2 584 || 53 || 118,5
|-
|[[Миколаївська область|Миколаївська]] || 19 || 216 || 7 || 20 || 4 || 1 242 || 60 || 50,5
|-
|[[Одеська область|Одеська]] || 26 || 349 || 17 || 29 || 8 || 2 544 || 62 || 76,4
|-
|[[Полтавська область|Полтавська]] || 25 || 375 || 15 || 21 || 5 || 1 741 || 50 || 60,5
|-
|[[Рівненська область|Рівненська]] || 15 || 306 || 9 || 18 ||&nbsp;— || 1 121 || 36 || 55,8
|-
|[[Сумська область|Сумська]] || 18 || 341 || 15 || 20 || 2 || 1 463 || 53 || 61,5
|-
|[[Тернопільська область|Тернопільська]] || 16 || 423 || 16 || 14 ||&nbsp;— || 1 163 || 31 || 84,3
|-
|[[Харківська область|Харківська]] || 25 || 327 || 16 || 62 || 9 || 3 056 || 75 || 97,3
|-
|[[Херсонська область|Херсонська]] || 18 || 214 || 8 || 30 || 3 || 1 164 || 58 || 40,8
|-
|[[Хмельницька область|Хмельницька]] || 20 || 466 || 11 || 25 ||&nbsp;— || 1 558 || 36 || 75,6
|-
|[[Черкаська область|Черкаська]] || 20 || 412 || 15 || 19 || 2 || 1 547 || 44 || 74,0
|-
|[[Чернівецька область|Чернівецька]] || 10 || 204 || 10 || 9 || 3 || 890 || 38 || 109,9
|-
|[[Чернігівська область|Чернігівська]] || 22 || 460 || 15 || 31 || 2 || 1 502 || 44 || 47,1
|}

== Збройні сили ==
{{main|Червоне козацтво|Українська радянська армія|Червоний флот УСРР}}
''Див. також:'' ''[[Червона армія]], [[Радянська армія]], [[Чорноморський флот (СРСР)]]''

За часів [[СРСР]] на території України збільшувалася кількість ядерної зброї, яка знаходилася на території України.

До цього угруповання входило:

1. 176 стаціонарних МБР:

* 130 рідинних, по шість боєголовок кожна.
* 46 твердопаливних МБР по десять боєголовок, з дальністю польоту до 11 000&nbsp;км.

2. Частини мобільних стратегічних ракет типу «Темп» з ядерними боєголовками.

3. Фронтові та армійські бригади оперативно-тактичних ракет з ядерними боєголовками. Були розміщені в усіх військових округах на території УРСР, у [[Київський військовий округ|Київському військовому окрузі]]&nbsp;— у Білій Церкві, Кіровограді, Кременчуці.

4. Частини тактичних ракет, що могли нести ядерні боєголовки.

5. 44 важких стратегічними бомбардувальниками Ту-95МС (25 одиниць) і Ту-160 (19 одиниць), оснащених ядерними крилатими ракетами класу «повітря&nbsp;— земля» великої дальності (1080 одиниць) і декількома сотнями одиниць тактичної ядерної зброї.

За своїм кількісним складом та потужністю ядерна зброя, що залишилася на 1992 рік на території України, посідала третє місце у світі після Росії і США.

== Населення ==
{{main|Населення України|Перепис населення УРСР 1989}}
<gallery mode="packed" heights="225" caption="">
Файл:Languages-UkrSSR-1926.PNG|300px|thumb|left|Найпоширеніші рідні мови в Українській РСР за даними перепису 1926 р.
Файл:Ethnic-Ukrainians.jpg|300px|thumb|centre|Українські етнічні терени, 1945
Файл:Национальный состав населения городов УССР в 1925.gif|300px|thumb|Національний склад населення міст УСРР, 1925
</gallery>
На початку [[1920-ті|1920-х]] років, унаслідок політики царизму, українські міста були [[Зросійщення України|зросійщені]]. [[Українці]] у містах становили менше третини населення, а в Києві&nbsp;— 17&nbsp;%, у Харкові&nbsp;— менше ніж 25&nbsp;%, в Одесі&nbsp;— не більше 10&nbsp;%<ref name="Мета укр"/>. Так само російськими або російськомовними були більшовицька верхівка, [[інтелігенція]] та [[пролетаріат]]<ref name="Мета укр"/>. З 3702 відповідальних працівників губернського, окружного і районного рівнів українською мовою володіли лише 797 чол. Ще менше таких працівників було у республіканських установах<ref name="Мета укр"/>. З усім тим, станом на 1926 рік частка українців у населенні України становила 80&nbsp;%, тоді як інших національностей&nbsp;— лише 20&nbsp;%<ref name="Мета укр"/>.

=== Населення УРСР згідно з переписами ===
{| class="wikitable"
|-
! 1926<ref>{{Cite web |url=http://demoscope.ru/weekly/ssp/ussr_26_b.php?reg=13 |title=Перепис 1926 |accessdate=29 грудня 2014 |archive-date=29 грудня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20141229235316/http://demoscope.ru/weekly/ssp/ussr_26_b.php?reg=13 }}</ref> !! 1931<ref>оцінка на 1 січня</ref>!!1937<ref>{{Cite web |url=http://ecsocman.hse.ru/data/810/785/1219/3-25.pdf |title=Перепис 1937 |accessdate=29 грудня 2014 |archive-date=24 березня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140324222904/http://ecsocman.hse.ru/data/810/785/1219/3-25.pdf }}</ref> !! 1939 !! [[Перепис населення УРСР 1959|1959]] !! 1970!! 1979!! [[Перепис населення УРСР 1989|1989]]
|-
| 29 018 187 || 31 403 200||28 387 609|| 30 946 218 || 41 869 046|| 47 126 517 || 49 754 642 || 51 706 742
|}

ПП&nbsp;— [[природний приріст]] у порівнянні з попереднім переписом.
<div style="font-size: 95%;">
{| class="wikitable sortable"
|-
! Національності
! 1926
! %
! [[1939]]
! %
! [[Природний приріст|ПП]] %
! [[Перепис населення УРСР 1959|1959]]
! %
!ПП %
! [[1970]]
! %
!ПП %
! [[1979]]
! %
!ПП %
! [[Перепис населення УРСР 1989|1989]]
! %
!ПП %
|-
| [[Українці]]
| 23218,9
| 80,01
| 23667,5
| 76,48
|align="right" |[[Файл:Green Arrow Up.svg|10px]] 1,93
| 32158,5<ref>Цифра також враховує українців, які опинилися у складі УРСР після приєднання Волині, Бесарабії, Буковини, Галичини і Закарпаття.</ref>
| 76,81
|align="right" |[[Файл:Green Arrow Up.svg|10px]] 35,87
| 35283,9
| 74,87
|align="right" |[[Файл:Green Arrow Up.svg|10px]] 9,71
| 36489,0
| 73,55
|align="right" |[[Файл:Green Arrow Up.svg|10px]] 3,41
|align="right" | {{СЧТ|37419053}}
|align="right" | {{СЧТ|72.73}}
|align="right" |[[Файл:Green Arrow Up.svg|10px]] 2,54
|-
| [[Росіяни]]
| 2677,2
| 9,23
| 4175,3
| 13,49
|align="right" |[[Файл:Green Arrow Up.svg|10px]] 55,95
| 7090,8
| 16,94
|align="right" |[[Файл:Green Arrow Up.svg|10px]] 69,82
| 9126,3
| 19,37
|align="right" |[[Файл:Green Arrow Up.svg|10px]] 28,70
| 10471,6
| 21,11
|align="right" |[[Файл:Green Arrow Up.svg|10px]] 14,74
|align="right" | {{СЧТ|11355582}}
|align="right" | {{СЧТ|22.07}}
|align="right" |[[Файл:Green Arrow Up.svg|10px]] 8,44
|-
| [[Білоруси]]
| 75,842
| 0,26
| 158,2
| 0,51
|
| 290,9
| 0,69
|
| 385,8
| 0,82
|
| 406,1
| 0,82
|
|align="right" | {{СЧТ|440045}}
|align="right" | {{СЧТ|0.86}}
|
|-
| [[Кримські татари]]
|
|
|
|
|
| 0,193
| 0,00
|
| 3,554
| 0,008
|
| 6,636
| 0,01
|
|align="right" | {{СЧТ|46807}}
|align="right" | {{СЧТ|0.09}}
|
|-
| [[Молдовани]]
| 257,8
| 0,89
| 260,4
| 0,84
|
| 241,7
| 0,58
|
| 265,9
| 0,56
|
| 293,6
| 0,59
|
|align="right" | {{СЧТ|324525}}
|align="right" | {{СЧТ|0.63}}
|
|-
| [[Болгари]]
| 92,078
| 0,32
| 113,5
| 0,37
|
| 219,4
| 0,52
|
| 234,4
| 0,50
|
| 238,2
| 0,48
|
|align="right" | {{СЧТ|233800}}
|align="right" | {{СЧТ|0.45}}
|
|-
| [[Угорці]]
| 0,869
| 0,003
|
|
|
| 149,2
| 0,36
|
| 157,7
| 0,33
|
| 164,4
| 0,33
|
|align="right" | {{СЧТ|163111}}
|align="right" | {{СЧТ|0.32}}
|
|-
| [[Румуни]]
| 1,530
| 0,005
| 0,825
| 0,003
|
| 100,9
| 0,24
|
| 112,1
| 0,24
|
| 121,8
| 0,25
|
|align="right" | {{СЧТ|134825}}
|align="right" | {{СЧТ|0.26}}
|
|-
| [[Поляки]]
| 476,4
| 1,64
| 357,7
| 1,16
|
| 363,3
| 0,87
|
| 295,1
| 0,63
|
| 258,3
| 0,52
|
|align="right" | {{СЧТ|219179}}
|align="right" | {{СЧТ|0.43}}
|
|-
| [[Євреї]]
| 1574,4
| 5,43
| 1532,8
| 4,95
|
| 840,3
| 2,01
|
| 776,1
| 1,65
|
| 632,9
| 1,28
|
|align="right" | {{СЧТ|486326}}
|align="right" | {{СЧТ|0.95}}
|
|-
| [[Греки]]
| 104,7
| 0,36
| 107,0
| 0,35
|
| 104,4
| 0,25
|
| 106,9
| 0,23
|
| 104,1
| 0,21
|
|align="right" | {{СЧТ|98594}}
|align="right" | {{СЧТ|0.19}}
|
|-
| [[Вірмени]]
| 10,631
| 0,04
| 21,688
| 0,07
|
| 28,024
| 0,07
|
| 33,439
| 0,07
|
| 38,646
| 0,08
|
|align="right" | {{СЧТ|54200}}
|align="right" | {{СЧТ|0.11}}
|
|-
| [[Татари]]
| 22,281
| 0,08
| 55,456
| 0,18
|
| 61,334
| 0,15
|
| 72,658
| 0,15
|
| 83,906
| 0,17
|
|align="right" | {{СЧТ|86875}}
|align="right" | {{СЧТ|0.17}}
|
|-
| [[Цигани]]
| 13,578
| 0,05
| 10,443
| 0,03
|
| 22,515
| 0,05
|
| 30,091
| 0,06
|
| 34,411
| 0,07
|
|align="right" | {{СЧТ|47917}}
|align="right" | {{СЧТ|0.09}}
|
|-
| [[Азербайджанці]]
| 0,056
| 0,00
| 4,626
| 0,015
|
| 6,680
| 0,02
|
| 10,769
| 0,02
|
| 17,235
| 0,03
|
|align="right" | {{СЧТ|36961}}
|align="right" | {{СЧТ|0.07}}
|
|-
| [[Грузини]]
| 1,265
| 0,004
| 10,063
| 0,03
|
| 11,574
| 0,03
|
| 14,650
| 0,03
|
| 16,301
| 0,03
|
|align="right" | {{СЧТ|23540}}
|align="right" | {{СЧТ|0.05}}
|
|-
| [[Німці]]
| 393,9
| 1,36
| 392,5
| 1,27
|
| 23,243
| 0,06
|
| 29,871
| 0,06
|
| 34,139
| 0,07
|
|align="right" | {{СЧТ|37849}}
|align="right" | {{СЧТ|0.07}}
|
|-
| [[Гагаузи]]
| 0,014
| 0,00
|
|
|
| 23,530
| 0,06
|
| 26,464
| 0,06
|
| 29,398
| 0,06
|
|align="right" | {{СЧТ|31967}}
|align="right" | {{СЧТ|0.06}}
|
|-
! Загалом
! 29018,2
! 100,0
! 30946,2
! 100,0
|
! 41869,0
! 100,0
!
! 47126,5
! 100,0
!
! 49609,3
! 100,0
!
! align="right" | {{СЧТ|51452034}}
! align="right"| {{СЧТ|100.0}}
!
|}
</div style>

{| class=wikitable
|-
!colspan=4| Зміна національного складу УРСР в 1926—1989 роках
|-
|{{Перепис населення УРСР 1926}}
|{{Перепис населення УРСР 1959}}
|{{Перепис населення УРСР 1979}}
|{{Перепис населення УРСР 1989}}
|}

== Економіка ==

=== Первинний сектор ===
{{main|Сільське господарство УРСР 1950—75}}

=== Вторинний сектор ===

=== Третинний сектор ===
{{main|Торгівля УРСР}}

== Транспорт ==
[[Файл:00 139g Kiev, Obuszug.jpg|thumb|[[система багатьох одиниць#СМЕ на тролейбусах|Поїзд]] з двох тролейбусів Škoda 9Tr з'єднаних за системою [[Веклич Володимир Пилипович|Володимира Веклича]]<ref name="KievInv"/> в Києві (1986 рік)]]
{{main|Транспорт УРСР 1950-77}}

Транспорт в УРСР був важливим сектором народного господарства, який в економіці УРСР становив 12—13&nbsp;% всіх коштів продукції, а в таких галузях, як нафтопереробна, вугільна чи хімічна, доходило до 27—35&nbsp;%. Транспорт в УРСР поділявся на залізничний, річковий, морський, автомобільний, повітряний, трубопровідний і міський пасажирський. [[1977]] року обіг сектора транспорту (включно з сектором зв'язку) обчислювано на 4,1&nbsp;млрд крб. (5,6&nbsp;% усього народного доходу УРСР, 1956&nbsp;— 3,1&nbsp;%). [[1975]] року у транспортній сфері працювало 1,7&nbsp;млн осіб (10,8&nbsp;%). Частка України в загальносоюзній продукції транспорту [[1975]] року становила 16,1&nbsp;%, число працівників&nbsp;— 18,5&nbsp;%.

В УРСР вперше у світовій практиці<ref>''[[Брамський Казимир Антонович|Брамський К. А.]]'' Перший у світі [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|тролейбусний поїзд]] // Міське господарство України.&nbsp;— 2013.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 30-31.&nbsp;— ISSN 0130-1284</ref> київський винахідник [[Веклич Володимир Пилипович|Володимир Веклич]]<ref name="Train">[[Енциклопедія сучасної України]]: в 25 т. / Під ред. [[Дзюба Іван Михайлович (Герой України)|І.&nbsp;М.&nbsp;Дзюба]] та ін.&nbsp;— Київ : 2005.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— С. 187&nbsp;— ISBN 966-02-3354</ref><ref name="TrainKrat">''Крат В. І.'' [[Веклич Володимир Пилипович|Володимир Пилипович Веклич]] // Коммунальное хозяйство городов. Київ: Техніка&nbsp;— 1998.&nbsp;— №&nbsp;17.&nbsp;— С. 3-9.&nbsp;— ISSN 0869-1231</ref> створив [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|тролейбусний поїзд]]<ref>''Фонова М.'' «Ракета» [[Веклич Володимир Пилипович|Веклича]] // газета «[[Вечірній Київ]]», 2 листопада 1970.&nbsp;— С. 2.</ref>, який вийшов у перший рейс [[12 червня]] [[1966]] року<ref name="KievInv">
{{cite web | url  = http://www.autoconsulting.com.ua/article.php?sid=34275 | title  = Стаття «Який київський винахід зумовив розвиток міського транспорту на декілька десятиліть» {{ref-ru}}. На сайті «www.autoconsulting.com.ua» | accessdate  = 2015-09-11 | archiveurl  = https://www.webcitation.org/6bWvVXkzD?url=http://www.autoconsulting.com.ua/article.php?sid=34275 | archivedate  = 2015-09-14 | deadurl  = no }}
</ref><ref>''[[Веклич Володимир Пилипович|Веклич В. П.]]'' [[Система багатьох одиниць#СБО на тролейбусах|Поїзд із тролейбусів МТБ-82]] з керуванням за системою «багатьох одиниць» // Міське господарство України.&nbsp;— 1967.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С. 37-38.&nbsp;— ISSN 0130-1284</ref>.

[[30 грудня]] [[1978]] року в Києві стала до ладу перша в СРСР [[Київський швидкісний трамвай|лінія швидкісного трамвая]] побудована за ініціативою [[Веклич Володимир Пилипович|Володимира Веклича]]<ref>{{cite web | url = http://www.autoconsulting.ua/article.php?sid=35059 | title = Стаття «Як в Києві з'явилася перша в СРСР лінія швидкісного трамвая. Історичні фото».{{ref-ru}} На сайті «www.autoconsulting.ua» | accessdate = 2015-12-25 | archiveurl = https://www.webcitation.org/6e30WrJlq?url=http://www.autoconsulting.ua/article.php?sid=35059 | archivedate = 2015-12-25 | deadurl = no }}</ref> та Василя Дяконова (1978)<ref>{{cite web | url  = http://kpt.kiev.ua/information/about-kyivpastrans/Miskiy_tramvay/ | title  = Стаття «Історія розвитку міського трамваю». На сайті «КИЇВПАСТРАНС» | accessdate  = 2016-02-04 | archiveurl  = https://www.webcitation.org/6f2mqavz7?url=http://kpt.kiev.ua/information/about-kyivpastrans/Miskiy_tramvay/ | archivedate  = 2016-02-04 | deadurl  = yes }}</ref>.

== Оцінка діяльності урядів УРСР ==
{{main|Музей совєтської окупації}}

== Див. також ==
* [[Радянська окупація України]]
* [[Крути 1918]]&nbsp;— фільм про події часів [[радянсько-українська війна|радянсько-української війни]]
* [[Чорний ворон (фільм)|Чорний ворон]]&nbsp;— фільм про партизанів [[Холодноярської Республіки|Холодного Яру]]
* [[На чорних лядах]]&nbsp;— фільм про партизанів [[БНР|Білоруської Народної Республіки]]
* [[Ціна правди]]&nbsp;— фільм про [[Голодомор|Голодомор-геноцид українського народу]]
* [[Купала (фільм)|Купала]]&nbsp;— фільм заборонений [[режим Лукашенко|режимом Лукашенка]] у якому висвітлюється тема заборон білоруської мови урядом Російської імперії, [[Розстріл білоруських діячів (1937)|знищення білоруської інтелігенції у СРСР]] (у фільмі також згадується українське [[Розстріляне відродження]]) , [[Червнева депортація|депортації народів]] радянською владою, та [[русифікація|русифікації країни]]

== Примітки ==
{{reflist|3}}

== Джерела та література ==
* ''Маркусь В.'' Українська Совєтська Соціялістична Республіка // {{ЕУ}}&nbsp;— Т. 9.&nbsp;— С. 3389—3398.
* [http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/248doc.php Гай-Нижник П. «Самостійна» УСРР: хронологія виникнення маріонеткової псевдодержави та її «добровільного» вступу до СРСР ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190219020054/http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/248doc.php |date=19 лютого 2019 }}// Україна Incognita: вебдодаток до всеукраїнської газети «День».&nbsp;— 2011.&nbsp;— 27 грудня [Електронний ресурс].&nbsp;— Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/xronologiya-viniknennya-marionetkovoyi-psevdoderzhavi.html {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190219015718/http://incognita.day.kiev.ua/xronologiya-viniknennya-marionetkovoyi-psevdoderzhavi.html |date=19 лютого 2019 }}
* ''Алексєєв Ю. М., Кульчицький С. В., Слюсаренко А. Г.'' Україна на зламі історичних епох. (Державотворчий процес 1985—1999&nbsp;рр.).&nbsp;— К., 2000.
* ''Баран В. К., Даниленко В. М.'' Україна в умовах системної кризи (1946—1980-ті рр.)&nbsp;— К., 1999.
* ''Баран В. К.'' Україна 1950—1960&nbsp;рр. еволюція тоталітарної системи.&nbsp;— Львів, 1996.
* ''Баран В. К.'' Україна після Сталіна: нарис історії 1953—1985.&nbsp;— Львів.,1992.
* ''Баран В. К.'' Україна: новітня історія (1945—1991&nbsp;рр.)&nbsp;— Львів, 2003.
* ''Білас І.'' Репресивно-каральна система в Україні. 1917—1953. Суспільно-політичний та правовий аналіз. У 2 кн.&nbsp;— К., 1994.
* ''Білокінь С.'' Масовий терор як засіб державного управління в СРСР.&nbsp;— К., 1999.
* ''М.&nbsp;М.&nbsp;Білоусов''. Дипломатія УРСР // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т./Редкол.:Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К: Знання України, 2004&nbsp;— Т. 1&nbsp;— 760с. ISBN 966-316-039-X
* ''Бондарчук П. М.'' Національно-культурна політика більшовиків на початку 1920-х рр.&nbsp;— К., 1998.
* ''Бондарчук П. М.'' Українізаційні процеси у профспілковому русі УСРР.&nbsp;— К., 1999.
* ''Верменич Я. В., Слюсаренко А. Г.'' Політика коренізації в Україні 1920—30-ті рр.: досвід і уроки. // Теоретичні проблеми вітчизняної історії, історіографії та джерелознавства. Лекції спецкурсів.&nbsp;— К.,1993.
* ''Винар Б.'' Економічний колоніалізм в Україні.&nbsp;— Париж, 1958.
* Голодомор 1932—1933&nbsp;рр. в Україні: причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція, Київ, 9—10 вересня 1993&nbsp;р.: Матеріали.&nbsp;— К., 1995.
* ''Гриневич В. А.'' Німецько-радянська війна 1941—1945&nbsp;рр. // Політична історія України XX століття.&nbsp;— К., 2003.&nbsp;— С. 129—304.
* ''Гриневич В. А., Даниленко В. М., Кульчицький С. В., Лисенко О. Є.'' Україна Росія в історичній ретроспективі. Нариси в 3-х томах.&nbsp;— Т. 2. Радянський проект для України.&nbsp;— К., 2004.
* ''Грицак Я.'' Нарис історії України. Формування модерної української нації. ХІХ-XX століття.&nbsp;— К., 2000.
* ''Данилюк Ю. З., Бажан О. Г.'' Опозиція в Україні (друга половина 50-х&nbsp;— 80-ті рр. XX&nbsp;ст.&nbsp;— К., 2000.
* ''Зленко А.'' Державний устрій Української РСР.&nbsp;— К., 1959.
* [http://www-history.univer.kharkov.ua/old/e-library/kalinichenko_textbook/{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} Історія України. Частина ІІІ: 1917—2003 рр]{{Недоступне посилання|date=жовтня 2019 |bot=InternetArchiveBot }}. Під ред. [[Калініченко Володимир Вікторович|Калініченка В. В.]], [[Рибалка Іван Климентійович|Рибалки І. К.]]&nbsp;— Харків: [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|ХНУ ім. В.&nbsp;Н.&nbsp;Каразіна]], 2004.&nbsp;— 628 с.
* ''Король В. Ю.'' Історія України.&nbsp;— К., 1999.
* ''Костюк Г.'' Сталінізм в Україні (Генеза і наслідки): Дослідження і спостереження сучасника.&nbsp;— К., 1997.
* ''[[Кравченко Павло Миколайович|Кравченко П. М.]]'' Індустріалізація в Україні: ідеологічне підґрунтя і політична боротьба (1920-ті&nbsp;— перша половина 1930-х рр.).&nbsp;— Вінниця, 1997.
* ''Кульчицький С. В.'' Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919—1928).&nbsp;— К., 1996.
* ''Кульчицький С. В.'' Особливості індустріалізації народного господарства УРСР. // УІЖ.&nbsp;— 1989.&nbsp;— №&nbsp;10.
* ''Кульчицький С. В.'' УСРР в добу НЕП (1921—1928): Спроба побудови концептуальних засад реальної історії.&nbsp;— К., 1995.
* ''Кульчицький С. В.'' Ціна «великого перелому».&nbsp;— К., 1991.
* ''Курносов Ю. О.'' Проблеми перебудови в Українській РСР. // УІЖ, 1990.&nbsp;— N7.
* ''Лановик Б. Д., Матисякевич З. М., Матейко Р. М.'' Економічна історія України i світу.&nbsp;— К. 1999.
* ''Майстренко І.'' Історія Комуністичної Партії України.&nbsp;— Мюнхен, 1979.
* ''Марочко В. І.'' Голод на Україні (1931—1933): причини і наслідки. // Проблеми історії України: факти, судження пошуки.&nbsp;— К., 1991.
* ''Мейс Д. та ін.'' Політичні причини голодомору в Україні (1932—1933).// УІЖ.&nbsp;— 1995.&nbsp;— №&nbsp;1.
* ''Мороз О., Злупко С.'' Українське селянство перша половина XX&nbsp;ст.: трагедія і героїзм.&nbsp;— Львів, 1997.
* ''Муковський I., Лисенко О. Є.'' Звитяга i жертовність: Українці на фронтах Другої світової війни.&nbsp;— К., 1997.
* Нариси з історії української інтелігенції: перша половина XX&nbsp;ст. У 3-х кн.&nbsp;— К., 1994.
* ''Наулко В.'' Етнічний склад Української РСР.&nbsp;— К., 1965.
* Новітня історія України. 1900—2000.&nbsp;— К., 2002.
* ''Новохатько Л. М.'' Національний аспект доктрини «соціалістичної реконструкції».&nbsp;— К., 1997.
* ''Новохатько Л. М.'' Проблеми соціально-економічного і культурного розвитку України в контексті національної політики (20—30-ті роки XX&nbsp;ст.).&nbsp;— К., 1998.
* Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-XX&nbsp;ст. Історичні нариси.&nbsp;— К., 2002.
* Україна: друга половина XX століття.&nbsp;— К., 1997.
* Український народ в другій світовій війні: навч. посібник.&nbsp;— К., 1998.
* Українська РСР // {{УРЕ}} т. 17.&nbsp;— К., 1965.
* Україна в період розгорнутого будівництва комунізму, тт. 1—5.&nbsp;— К., 1967.
* Українська інтелігенція під судом КГБ (зб. Самвидаву).&nbsp;— Мюнхен, 1976.
* Уряди України у XX&nbsp;ст.&nbsp;— К.: Наукова думка. 2001. 608 с.
* ''Феденко П.'' Україна після смерти Сталіна.&nbsp;— Мюнхен, 1956.
* ''Шаповал Ю. І.'' Україна XX століття: Особи та події в контексті важкої історії.&nbsp;— К., 2001.
* ''Шаповал Ю. І.'' Людина i система. (Штрихи до портрету тоталітарної доби в Україні).&nbsp;— К.,1994.
* ''Шаповал Ю. У ті трагічні роки. Сталінізм на Україні.&nbsp;— К., 1990.
* ''Шаповал Ю. І.'' Сталінізм в Україні.&nbsp;— К., 1992.
* ''Шаповал Ю. І.'' Україна: 1920—1950-і рр.: сторінки ненаписаної історії&nbsp;— К., 1993.
* ''Шаповал Ю. І., Золотарьов В. А.'' Всеволод Балицький: особа, час, оточення.&nbsp;— К., 2002.
* ''Шелест П.'' Україно наша Радянська.&nbsp;— К., 1970.


* {{ref-en}} Academy of Sciences Ukr. SSR. Soviet Ukraine.&nbsp;— K., 1970.
* {{ref-en}} ''Armstrong J.'' The Soviet Bureaucratic Elite: Case Study of the Ukrainian Apparatus.&nbsp;— Нью-Йорк, 1959.
* {{ref-en}} ''Bilinsky Y.'' The Second Soviet Republic: The Ukraine after World War II.&nbsp;— Нью-Брансвік, 1964.
* {{ref-en}} ''Birth J.'' The Ukrainian Nationalist Movement in the USSR since 1956.&nbsp;— Лондон, 1971.
* {{ref-en}} ''Brovne M. (ed.).'' Ferment in the Ukraine.&nbsp;— Лондон, 1971.
* {{ref-en}} ''Chornovil V.'' The Chornovil Papers.&nbsp;— Торонто, 1968.
* {{ref-en}} ''Dziuba I.'' Internationalism or Russification.&nbsp;— Лондон, 1968.
* {{ref-en}} ''Kolasky J.'' Education in Soviet Ukraine: A Study in Discrimination and Russification.&nbsp;— Торонто, 1968.
* {{ref-en}} ''Potichnyj P. (ed.).'' Ukraine in the Seventies.&nbsp;— Обквіль, 1975.
* {{ref-en}} ''Savczuk K.'' «Ukraine: A Sovereign and Independent State: A Juridical Approach». The Ukrainian Quarterly, No. 3, 1973.
* {{ref-en}} ''Sullivant R.S.'' Soviet Politics and the Ukraine, 1917—1957.&nbsp;— Нью-Йорк, 1962.
* {{ref-en}} ''Verba L., Yasen В. (ed.).'' The Human Rights Movement in Ukraine: Documents of the Helsinki Group, 1976—1980.&nbsp;— Балтімор&nbsp;— Вашингтон&nbsp;— Торонто, 1980.


* {{ref-de}} ''[[Анна Вероніка Вендланд|Anna Veronika Wendland]]'' Die ukrainischen Länder 1945 bis 1993, in: Frank Golczewski (Hrsg.): Geschichte der Ukraine, Göttingen, 1994, с. 269—312 (огляд повоєнної історії України).
* {{ref-de}} ''Lewytzkuj В.'' Die Sowjetukraine 1944—1963.&nbsp;— Кельн&nbsp;— Берлін, 1964.


* {{ref-ru}} Украина. Общий обзор / Отв. ред. А.&nbsp;М.&nbsp;Маринич.&nbsp;— М.: Мысль, 1969.&nbsp;— 309 с. с илл., карт и диагр.; 9 л. илл., 1 л. карт. (Советский Союз. Геогр. описание в 22-х томах)
* {{ref-ru}} Конституция СССР, Конституции союзных республик.&nbsp;— Москва, 1978.
* {{ref-ru}} ''[[Латиш Юрій Володимирович|Латыш Ю.]]'' Украина в годы послевоенного восстановления (1944—1953). К., 2011. 204 с.
* {{ref-ru}} Сборник законов Украинской ССР и указов Президиума Верховного Совета Украинской ССР: 1938—1979. В 2-х т. / Сост. З.&nbsp;К.&nbsp;Калинин; под. ред. Я.&nbsp;Я.&nbsp;Колотухи и Ф.&nbsp;Г.&nbsp;Бурчака.&nbsp;— К.: Изд-во полит. лит-ры (Политиздат Украины), 1980.&nbsp;— Т. 1. XV, 740 с.&nbsp;— Т. 2. VIII, 648 с.
* Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень уряду Української РСР (1917—1961): в 7 [8] т. / Україна. Закони ; Ред.-упоряд. Степан Давидович Михальчук .&nbsp;— Київ: Держполітвидав УРСР, 1963.
* ''Кузьменко, Володимир.'' [http://dspace.oduvs.edu.ua/bitstream/123456789/1993/1/Куз_менко._Радянс_ка_Украiна.pdf Радянська Україна: проект і реалізація (1917—1924&nbsp;рр.). Специфіка державотворення крізь призму національної політики більшовиків: монографія / В.Кузьменко; ОДУВС&nbsp;— Одеса: видавець Букаєв Вадим Вікторович, 2008.&nbsp;— 363 с.]


== Посилання ==
* [http://leksika.com.ua/13250108/legal/ukrayinska_sotsialistichna_radyanska_respublika  Українська Соціалістична Радянська Республіка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170222170330/http://leksika.com.ua/13250108/legal/ukrayinska_sotsialistichna_radyanska_respublika |date=22 лютого 2017 }} // {{Юридична енциклопедія|6}}
* [http://istmat.info/node/40019 Украинская Социалистическая Советская Республика] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191230074331/http://istmat.info/node/40019 |date=30 грудня 2019 }} // Атлас Союза Советских Социалистических Республик . Изд. ЦИК СССР, 1928.
{{Вікіцитати1}}
{{commonscat|Ukrainian Soviet Socialist Republic}}
* [https://web.archive.org/web/20160304093943/http://www.sbu.gov.ua/sbu/doccatalog/document?id=39281 Вадим Золотарьов, НАЧАЛЬНИЦЬКИЙ СКЛАД НКВС УСРР У СЕРЕДИНІ 30-х рр.]

{{Україна в темах}}
{{Історія України}}
{{Адміністративний поділ СРСР}}
{{Комуністичні країни Європи}}{{ac}}

[[Категорія:УРСР| ]]
[[Категорія:Республіки СРСР]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Радянські окупації]]
[[Категорія:Держави і території, засновані 1919]]
[[Категорія:Держави і території, зникли 1991]]
[[Категорія:Колишні держави-члени ООН]]
[[Категорія:Колишні соціалістичні республіки]]
[[Категорія:Колишні новітні держави України]]
[[Категорія:Засновані в Україні 1919]]
[[Категорія:Березень 1919]]
[[Категорія:Українсько-радянські відносини]]
[[Категорія:Зникли в Україні 1991]]
[[Категорія:Історія України 1917—1991]]