Юліан бен Цабар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юліан бен Цабар
Народився 5 століття
Помер 531
Візантійська імперія, Кіпр, Акротирі і Декелія, Велика Британія
·обезголовлення
Діяльність військовослужбовець

Юліан Цабар (Юліан бен Цабар) — вождь повсталих самаритян і юдеїв в 529 році. Був проголошений повсталими царем Ізраїлю.

Біографія

[ред. | ред. код]

Про походження та ранню кар'єру Юліана практично нічого не відомо. Ймовірно він походив зі старої юдейської аристократії, пов'язаної зі священством — левітами. Він був воєначальником у провінції Палестині, і очевидно мав авторитет серед населення (що власне може вказувати на його походження, адже представники священства завжди користувались повагою у юдеїв, зважаючи на те, що перші були зберігачами релігійних традицій та знавцями Мішни і Талмуда в умовах поліетнічного та поліконфесійного оточення в Ерец — Ісраель.

Повстання самаритян

[ред. | ред. код]

Повстання почалося через закони, введені візантійським імператором Юстиніаном I (527-65) проти самаритян[1]. Приводом до нього послужив влаштований християнами погром самаритян в Бейт-Шеан (Скіфополь).

Дізнавшись про розгром єврейської держави Хім'я в Скіфополі самаритяни напали на християн і спалили частину міста. У травні 529 року озброєні самаритяни увірвалися в Шхем і винищили місцевих християн, в тому числі тих, які змінили віру — відступників.

Навесні 529 року повсталі євреї і маніхеї під керівництвом Юліана почали спалювати церкви, різати священиків, в тому числі єпископа Саммона, і знать. Юліан зруйнував всі церкви в захоплених містах[2]. Він зробив своєю столицею Шхем.

Влаштувавши в Неаполі Сирійському на честь перемоги кінські арени, Юліан відрубав голову їх переможцю Нікію, коли дізнався, що той християнин.

Юстиніан звернувся за допомогою до гассанідів[3], і в 531 році візантійці та араби на чолі з шейхом Абу-Кариби придушили повстання, убивши 20 тисяч осіб і стільки ж поневоливши; Юліан відступив з Шхема в самарійські гори, але загинув в бою. За словами Феофана Сповідника, Юліану відрубали голову[4].

Візантійські джерела

[ред. | ред. код]

Прокопій Кесарійський

"Коли ж незабаром такий же закон був виданий і щодо самаритян, безладне хвилювання охопило Палестину. Ті, хто жив в моїй Кесарії і інших містах, визнавши за дурість терпіти які б то не було страждання через безглузде вчення, змінили своє колишню ім'я на ім'я християн і під такою личиною змогли уникнути загрози від цього закону. І ті з них, що були людьми розумними і благородними, аж ніяк не вважали негідним бути вірними цим вченням; багато ж, однак, розлючені тим, що не з доброї волі, але за законом змушені змінити віру батьків, негайно ж схилилися до маніхейства і так званого багатобожжя. Що стосується селян, то всі вони, об'єднавшись, вирішили підняти зброю проти василевса, поставивши царем над собою якогось розбійника на ім'я Юліан, сина Савара. Прийшовши в зіткнення з солдатами, вони деякий час трималися, потім, зазнавши поразки в битві, всі впали разом зі своїм ватажком. Кажуть, що в цій битві загинуло сто тисяч чоловік, і в підсумку цього найродючіша на землі місцевість втратила селян ".

Іоан Малала

"Архонти Палестини і дукс Феодор Кирпатий негайно ж повідомили про зухвалість тирана василевсу Юстиніану, і кинувся дукс проти [Юліана] з великим військом, взявши на себе руки і філарха Палестини. Самаритянин Юліан, дізнавшись про це, втік з Неаполя. Дукс і його військо переслідували його, і між ними сталася битва. Багатьох самаритян дукс зарубав і захопив самого самаритянина Юліана, так як Бог відвернувся від неї. Відрубавши йому голову, він [дукс] послав її разом з діадемою Василеву Юстиніану. Незабаром після того, як василевсу стало відомо про тиранію самаритян і нещасний Юліані, прийшло в Константинополь повідомлення архонтів і [послана василевсу] голова тирана. Загинуло ж з боку самаритян двадцять тисяч. Деякі [самаритяни] втекли на гору Арпарідза, інші в Трахон, на так звану залізну гору. Філарх, сарацинів римлян, захопив з них в якості видобутку двадцять тисяч юнаків і дівчат, яких продав в перських та індійських областях.

Василевс, дізнавшись, що багато маєтків Палестини самаритяни спалили відразу ж після захоплення влади, розгнівався на дукса Палестини, оскільки він не виступив проти них, як тільки почув, що вони збираються, і не розігнав їх до того, поки вони кинулися в села і місто . Змістивши без почестей цього дукса, він наказав для безпеки тримати його під вартою. Замість нього [василевс] послав дуксом Іринея, Антиохийця. Той, кинувшись проти самаритян, що переховувалися в горах, жорстоко їм помстився, убивши багатьох ".

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Alan David Crown, Reinhard Pummer, Abraham Tal A companion to Samaritan studies Coronet Books (1993) p140 entry for Julianus ben Sabar
  2. Alan David Crown The Samaritans Coronet Books (1989)p74
  3. Irfan Shahîd Byzantium and the Arabs in the Sixth Century, Volume 2, Part 2 Harvard University Press (2010) p8
  4. Alan David Crown The Samaritans Coronet Books (1989) pp74-75

Література

[ред. | ред. код]
  • Св. Савва и император Юстиниан 521—536
  • Стражи горы Гризим
  • Иоанн Малала «Хронография».