Фемінізм третьої хвилі: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Створено шляхом перекладу сторінки «Third-wave feminism»
(Немає відмінностей)

Версія за 12:26, 29 червня 2021

Ребекка Уокер в 2003 році. Термін " третя хвиля" зараховується до статті Уокера "Становлення третьої хвилі" 1992 року. [1]

Фемінізм третьої хвилі є повторенням феміністичного руху. Він розпочався у США [2] на початку 1990-х і тривав до підйому четвертої хвилі в 2010-х. [3] [4] Народившись у 1960-х та 1970-х роках, членки покоління X, спираючись на досягненні громадянські права другої хвилі, феміністки третьої хвилі взяли за основу індивідуалізм жінок та різноманітність та прагнули перевизначити, що означає бути феміністкою. [2] [5] [6] Під час третьої хвилі з’явилися нові феміністичні течії та теорії, такі як інтерсекційність, секс-позитивний фемінізм, вегетаріанський екофемінізм, трансфемінізм та постмодерністський фемінізм. На думку вченої-феміністки Елізабет Еванс, «плутанина навколо того, що становить фемінізм третьої хвилі, є в деяких аспектах його визначальною рисою». [7]

Третя хвиля сходить до виникнення riot grrrl феміністської панк субкультури в Олімпії, штат Вашингтон на початку 1990 - х років [a] та до скандалу 1991 року довкола Аніти Хілл, яка стала жертвою афро-американського судді Кларенса Томаса, який сексуально переслідував її. Термін «третя хвиля» приписується Ребекці Уолкер, яка відповіла на призначення Томаса до Верховного суду статтею в журналі Ms. (1992). [9] [1] [6] Вона написала:

So I write this as a plea to all women, especially women of my generation: Let Thomas' confirmation serve to remind you, as it did me, that the fight is far from over. Let this dismissal of a woman's experience move you to anger. Turn that outrage into political power. Do not vote for them unless they work for us. Do not have sex with them, do not break bread with them, do not nurture them if they don't prioritize our freedom to control our bodies and our lives. I am not a post-feminism feminist. I am the Third Wave.[10][1]

Уолкер прагнула довести, що фемінізм третьої хвилі був не просто реакцією, а рухом сам по собі, оскільки феміністична справа мала ще багато роботи. Термін «інтерсекційність» ― для опису ідеї того, що жінки відчувають «рівні пригноблення», спричинені, наприклад, гендером, расою та класом ― був введений Кімберлі Вільямс Креншоу в 1989 році, і саме під час третьої хвилі ця концепція почала процвітала. [11] Феміністки вийшли в Інтернет наприкінці 1990-х та на початку 2000-х років та охопили глобальну аудиторію за допомогою блогів та електронних журналів, вони розширили свої цілі, зосередившись на скасуванні гендерно-рольових стереотипів та розширенні фемінізму, включаючи жінок з різними расовими та культурними ідентичностями. [12] [13]

Історія

Права та програми, отримані феміністками другої хвилі, послужили основою для третьої хвилі. Досягнення включали рівний доступ до освіти, публічну дискусію щодо жорстокого поводження та зґвалтування жінок, доступ до засобів контрацепції та інших репродуктивних послуг (включаючи легалізацію абортів), створення та забезпечення політики протидії сексуальним домаганням на робочому місці, створення притулків для жертв домашнього насильства, служб догляду за дітьми, фінансування освіти для молодих жінок та навчальних програм для жінок.

Феміністки другої хвилі, таких як Одрі Лорд, Максін Хонг Кінгстон і інші кольорові феміністки, намагався знайти місце в рамках феміністської думки. [14] [15] Вони стверджували, що фемінізм другої хвилі зосереджувався насамперед на проблемах білих жінок. Наголос на перетині між расою та гендером ставав дедалі помітнішим.

В інтермедії кінця 1970-х ― початку 1980-х років феміністичні секс-війни виникли як реакція проти радикального фемінізму другої хвилі та його поглядів на сексуальність. [16]

Перші роки

Riot grrrl

Кетлін Ханна, солістка групи Bikini Kill 1991

Виникнення riot grrrl, феміністичної панк-субкультури, на початку 1990-х років в Олімпії, штат Вашингтон, ознаменувало початок фемінізму третьої хвилі. [17] Потрійне «r» мало повернути слово дівчина (англ. girl). [18] [19] Заснований на жорсткому панк-році, рух створив мистецтво, розповів про зґвалтування, патріархат, сексуальність та розширення можливостей жінок, підтримував та організовував жінок у музиці. [20]

Riot grrrl базувався на саморобній філософії панк-цінностей, приймаючи антикорпоративну позицію щодо самодостатності та незалежності. [18] Його акцент на загальній жіночій ідентичності та сепаратизмі часто виявляється більш тісно пов'язаним з фемінізмом другої хвилі. [21] Групи, пов’язані з цим рухом, включали Bratmobile, Excuse 17, Jack Off Jill, Free Kitten, Heavens to Betsy, Huggy Bear, L7, Fifth Column та Team Dresch. [20]

Ел Хант із NME стверджує: «Групи Riot grrrl загалом були дуже зосереджені на створенні місця для жінок на концертах. Вони зрозуміли важливість надання жінкам платформи та голосу для виступу проти зловмисників. Для багатьох молодих жінок та дівчат, які, ймовірно, взагалі не стежили за сценою Riot grrrl, The Spice Girls привнесли цей дух у загальнодоступне русло». [22]

Аніта Хілл

Аніта Хілл, 2014 рік

У 1991 році під час допиту Аніта Хілл звинуватила афроамериканського суддю Кларенса Томаса, який був висунутий до Верховного суду США, у сексуальних домаганнях (херасмент). Томас заперечував звинувачення, називаючи їх «високотехнологічним лінчем». Після обширних дебатів Сенат Сполучених Штатів проголосував 52–48 за Томаса. [14] [15] [23] У відповідь Журнал Ms. опублікувала статтю Ребекки Уокер під назвою «Стати третьою хвилею», в якій вона заявила: «Я не феміністка постфемінізму. Я третя хвиля». Багато хто стверджував, що Томас повинен бути виправданий через його плани створити можливості для кольорових людей. Коли Уолкер запитала свого партнера про його думку, і він сказав те саме, вона запитала: «Коли прогресивні чорношкірі чоловіки нададуть пріоритет моїм правам і добробуту?» Вона хотіла расової рівності, але не протиставляла це жінкам. [1]

У 1992 році, названому «Роком жінки», чотири жінки увійшли до Сенату Сполучених Штатів, і приєдналися до двох уже там. Наступного року інша жінка, Кей Бейлі Гатчісон, перемогла на виборах, довівши число до семи. У 1990-х роках перша жінка ― генеральна прокурорка США (Джанет Рено) і державна секретарка (Мадлен Олбрайт), а також друга жінка у Верховному суді Рут Бадер Гінзбург і перша леді США Гіларі Клінтон мали незалежну політичну, юридичну та активістську кар’єру.

Призначення

Дженніфер Баумгарднер, співавтор книги " Маніфеста" (2000), у 2008 році

Можливо, найбільшим викликом фемінізму третьої хвилі було те, що здобутки фемінізму другої хвилі сприймалися як само собою зрозумілі, а значення фемінізму не розумілося. Баумгарднер і Річардс (2000) писали: «Для тих, хто народився після початку 1960-х, наявність фемінізму в нашому житті сприймається як само собою зрозуміле. Для нашого покоління фемінізм ― це як фтор. Ми навряд чи помічаємо, що він у нас є ― він просто у воді». [6]

По суті, стверджувалося, що гендерна рівність вже була досягнута першими двома хвилями, і подальші спроби відстоювати права жінок були неактуальними та непотрібними, або, можливо, навіть відсунули маятник занадто далеко на користь жінок. Це питання проявилося у бурхливих дискусіях щодо того, чи є позитивні дії створенням гендерної рівності чи покаранням білих чоловіків середнього класу за біологічну історію, яку вони успадкували. [24] Тому фемінізм третьої хвилі зосередився на підвищенні свідомості ― «те, що нам потрібно, ― це здатність людини відкрити свій розум на те, що чоловіче панування впливає на жінок нашого покоління». [6] [25]

Феміністки третьої хвилі часто займалися «мікрополітикою» і кидали виклик парадигмі другої хвилі щодо того, що корисно для жінок. [26] [27] [14] [28] Прихильниціи фемінізму третьої хвилі заявили, що це дозволяє жінкам визначати фемінізм для себе. Описуючи фемінізм третьої хвилі в «Маніфесті: молоді жінки, фемінізм та майбутнє» (2000), Дженніфер Баумгарднер та Емі Річардс припустили, що фемінізм може змінюватися з кожним поколінням та окремими людьми.

Протестуючі на жіночому марші у 2017 році

Феміністки третьої хвилі використовували особисті наративи як форму феміністичної теорії. Висловлення особистого досвіду дало жінкам простір усвідомити, що вони не самотні у пригнобленні та дискримінації, з якими вони стикаються. Використання цих облікових записів має переваги, оскільки в ньому записуються особисті дані, які можуть бути недоступні в традиційних історичних текстах. [29]

Ідеологія третьої хвилі зосереджувалась на більш постструктуралістському трактуванні гендеру та сексуальності. [30] Постструктуралістські феміністки розглядали бінаризм (чоловік-жінка), як штучну конструкцію, створену для підтримки влади домінуючої групи. [31] Джоан В. Скотт писала в 1998 р., що «постструктуралісти наполягають на тому, що слова та тексти не мають фіксованого або внутрішнього значення, що між ними не існує прозорих або очевидних взаємозв'язків між ідеями чи речами, немає базової або остаточної відповідності між мовою та світом». [32] [b]

Відносини з другою хвилею

Другу хвилю фемінізму часто звинувачують у тому, що вона елітарна і ігнорує такі групи, як кольорові жінки та трансгендери, натомість зосереджуючись на білих, середньому класі та цисгендерних жінках. Феміністки третьої хвилі поставили під сумнів переконання своїх попередниць і почали застосовувати феміністичну теорію до більш широкого кола жінок, які раніше не були включені до феміністичної діяльності. [34]

Проблеми

Насильство проти жінок

Монологи про вагіну відбулись у Нью-Йорку у 1996 році.

Насильством проти жінок, включаючи зґвалтування, домашнє насильство та сексуальні домагання стали центральними питаннями. Такі організації, як V-Day, створені з метою припинення ґендерного насильства, та мистецькі виступи, такі як «Монологи про піхву» , породжували обізнаність. Феміністки третьої хвилі хотіли перетворити традиційні уявлення про сексуальність і охопити «дослідження жіночих почуттів щодо сексуальності, яке включало такі важливі вагіноцентричні теми, як різноманітність оргазму, народження та зґвалтування». [35]

Репродуктивні права

Однією з головних цілей фемінізму третьої хвилі було продемонструвати, що доступ до контрацепції та абортів є репродуктивними правами жінок. За словами Баумгарднера та Річардса, «метою фемінізму не є контроль за родючістю будь-якої жінки, а лише звільнення кожної жінки для контролю над своєю власною». [6]

Статеве звільнення

Оскільки фемінізм третьої хвилі спирався на різні особисті визначення для пояснення фемінізму, існує суперечка навколо того, що насправді передбачає сексуальне звільнення. Багато феміністок третьої хвилі підтримували ідею, що жінки повинні прийняти свою сексуальність як спосіб повернути свою владу. [36]

Інші питання

Фемінізм третьої хвилі розглядав права раси, соціального класу та трансгендерів [37] [38] як центральні проблеми. Він також звернув увагу на такі питання на робочому місці, як скляна стеля, несправедлива політика щодо відпусток по вагітності та пологах, [39] підтримка материнства для одиноких матерів шляхом забезпечення добробуту та догляду за дітьми, поваги до працюючих матерів та прав матерів, які вирішили залишити свою кар’єру та виховувати своїх дітей повний робочий день. [40]

Критика

Відсутність згуртованості

Одне з питань, порушених критиками, ― відсутність згуртованості через відсутність єдиної цілі фемінізму третьої хвилі. Перша хвиля боролася за жінок і отримала виборчі права. Друга хвиля боролася за право жінок мати доступ до рівних можливостей серед робочої сили, а також за припинення дискримінації за статтю. Третя хвиля нібито не мала цілісної ідеї, і її часто розглядали як продовження другої хвилі. [18] Деякі стверджували, що третю хвилю можна назвати «Другою хвилею, частина друга», коли справа стосується політики фемінізму, і що «лише молода феміністична культура» є «справді третьою хвилею». [6] Однією з аргументацій було те, що рівняння фемінізму третьої хвилі з індивідуалізмом перешкоджало зростанню руху і його політичним цілям.

Заперечення проти "«побудови хвилі»"

Такі вчені-феміністи, як Шира Таррант, заперечували проти «хвильової конструкції», оскільки вона ігнорувала важливий прогрес між періодами. Крім того, якщо фемінізм є глобальним рухом, вона стверджувала, що той факт, що «періоди першої, другої та третьої хвиль найбільш відповідають американським феміністичним подіям», породжує серйозні проблеми щодо того, що фемінізм не визнає історію політичних питань світу. [41] Критики стверджували, що «хвильова конструкція» також зосереджувалась на виборчому праві білих жінок і продовжувала маргіналізувати проблеми кольорових жінок та жінок нижчого класу. [36]

Відносини з кольоровими жінками

Феміністки третьої хвилі проголошують себе найбільш інклюзивною хвилею фемінізму. Критики відзначають, що проблема виключення кольорових жінок залишилась. Чорношкірі феміністки стверджують, що «рухи за права жінок не були унікальними для звільнення чорношкірих людей або чорношкірих жінок. Швидше, такі зусилля, як виборче право жінок та скасування рабства, зрештою підняли, зміцнили та принесли користь Білому суспільству та Білим жінкам». [42]

«Дівочий» фемінізм

Фемінізм третьої хвилі часто асоціювався, в першу чергу, його критиками з появою так званих «помад» чи «дівочих» феміністок та піднесенням «розгульної культури». Це відбувалось тому, що ці нові феміністки виступали за «вираження жіночності та жіночої сексуальності як виклик об'єктивації». Відповідно, сюди входило скасування будь-яких обмежень, визнаних патріархальними чи феміністичними суспільствами, щоб визначити або контролювати, як жінки чи дівчата повинні одягатися, діяти чи висловлюватися. [43] Ці нові позиції суттєво контрастували з антипорнографічними напрямками фемінізму, поширеними у 1980-х. Фемінізм другої хвилі розглядав порнографію як заохочення до насильства щодо жінок. Нові феміністки стверджували, що здатність робити самостійний вибір щодо самовираження може бути посилюючим актом опору, а не просто інтерналізованим гнобленням .

Такі погляди критикували через суб'єктивний характер розширення можливостей та автономії. [44] Незалежно від того, «дівочі» феміністки намагалися бути відкритими, зберігаючи діалог про значення ідентичності та жіночності в сучасному світі.

Date Event
1990 Publication of Naomi Wolf, The Beauty Myth.
1991 Riot grrrl movement begins in Olympia, Washington and Washington, D.C. in the US.[18]
March 1991 In R v R, the House of Lords in the UK rules that a marital rape exemption does not exist in English law.
March 1991 In United Automobile Workers v. Johnson Controls, Inc., the US Supreme Court declares that employers cannot exclude women from jobs in which exposure to toxic substances could harm a developing fetus.[45]
May 1991 Release of the film Thelma and Louise: "It took all those feelings of alienation and anger—which until that point had mostly found expression in things like 'Take Back the Night' rallies—and turned them into something rebellious, transgressive, iconic, punk rock and mainstream." – Carina Chocano, New York Times.
31 July 1991 The US Senate votes overwhelmingly to open combat positions for women aviators.[46]
1991 Susan Faludi publishes Backlash: The Undeclared War Against American Women.[47]
July 1991 Clarence Thomas Supreme Court nomination and the televised testimony in October of Anita Hill that he had sexually harassed her.
October 1991 "Opportunity 2000" is launched in the UK to increase women's employment opportunities.[48][49]
January 1992 In response to the Thomas nomination, American feminist Rebecca Walker publishes "Becoming the Third Wave" in Ms. magazine.[1]
1992 Four women enter the US Senate to join the two already there, lending 1992 the label "Year of the Woman" in the US.
1992 Third Wave Direct Action Corporation (later Third Wave Foundation) founded in the US by Rebecca Walker and Shannon Liss-Riordan to support young activists[50][51]
1993 Family and Medical Leave Act becomes law in the US.[52]
1993 Janet Reno nominated and confirmed as the first female US Attorney General after President Bill Clinton's previous choices, Zoë Baird and Kimba Wood, fail because of Nannygate.
1993 "Take Our Daughters to Work Day" debuts in the US to build girls' self-esteem and open their eyes to a variety of career possibilities for women. It was later renamed Take Our Daughters and Sons to Work Day.[53]
1993 First edition of Bust magazine appears, founded by Laurie Henzel, Marcelle Karp, and Debbie Stoller.
1994 Women taking back the word bitch are helped by the single "All Women Are Bitches" by the all-woman Canadian band Fifth Column.
1994 Criminal Justice and Public Order Act 1994 confirms that marital rape is illegal in the UK.
1994 Violence Against Women Act becomes law in the US and establishes the Office on Violence Against Women.[54]
1995 Publication of Rebecca Walker (ed.), To Be Real: Telling the Truth and Changing the Face of Feminism.[55]
1995 Fourth World Conference on Women held in China.
1996 Northern Ireland Women's Coalition founded.
1996 Feminist play The Vagina Monologues, by American playwright Eve Ensler, premieres in New York.[56][57]
1996 In United States v. Virginia, the US Supreme Court rules that male-only admissions policy of state-supported Virginia Military Institute violates the Fourteenth Amendment.[58]
1996 First edition of the magazine Bitch: Feminist Response to Pop Culture appears.[59]
1997 Publication of Leslie Heywood and Jennifer Drake (eds.), Third Wave Agenda: Being Feminist, Doing Feminism.
1997 Turkish feminist Şenal Sarıhan shared the Robert F. Kennedy Human Rights Award.
1997 Layli Miller-Muro founds the Tahirih Justice Center in the US following Matter of Kasinga, an asylum case dealing with female genital mutilation.[60]
1998 Eve Ensler and others, including Willa Shalit, a producer of the Westside Theatre production of The Vagina Monologues, launch V-Day, a global non-profit movement that raises over $75 million for women's anti-violence groups.[61]
1999 Publication of Germaine Greer, The Whole Woman
1999 Publication of Marcelle Karp and Debbie Stoller (eds.), The BUST Guide to the New Girl Order.
1999 Publication of Elizabeth Wurtzel, Bitch: In Praise of Difficult Women.[62]
1999 Publication of Carol Ann Duffy, The World's Wife

Примітки

 

Список літератури

 

Бібліографія

  • Chamberlain, Prudence (2017). The feminist fourth wave : affective temporality. Springer. ISBN 9783319536828. Процитовано 27 May 2019.
  • Evans, Elizabeth (2015). The Politics of Third Wave Feminisms: Neoliberalism, Intersectionality, and the State in Britain and the US. London: Palgrave Macmillan. ISBN 978-1-137-29527-9.
  • Gillis, Stacy; Howie, Gillian; Munford, Rebecca (2007). Third Wave Feminism: A Critical Exploration (вид. Revised). Palgrave Macmillan. ISBN 978-1-4039-1821-5.
  • Henry, Astrid (2004). Not My Mother's Sister: Generational Conflict and Third-Wave Feminism. Bloomington: Indiana University Press. ISBN 978-0-253-21713-4. OCLC 53932637.
  • Baumgardner, Jennifer; Richards, Amy (2000). Manifesta: Young Women, Feminism, and the Future. New York: Farrar, Straus and Giroux. ISBN 978-0-374-52622-1.
  • Newman, Jacquetta A.; White, Linda Ann (2012). Women, Politics, and Public Policy: The Political Struggles of Canadian Women (вид. 2nd). Toronto: Oxford University Press. ISBN 9780195432497.
  • Snyder, R. Claire (1 September 2008). What Is Third‐Wave Feminism? A New Directions Essay. Signs: Journal of Women in Culture and Society. 34 (1): 175—196. doi:10.1086/588436. ISSN 0097-9740. JSTOR 10.1086/588436.
  1. ↑ а б в г д Walker, Rebecca (January 1992). Becoming the Third Wave (PDF). Ms.: 39—41. ISSN 0047-8318. OCLC 194419734. Архів оригіналу (PDF) за 15 січня 2017. Процитовано 13 жовтня 2016. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Walker1992» визначена кілька разів з різним вмістом
  2. ↑ а б Evans, 2015, 22.
  3. ↑ Rivers, Nicola (2017). Postfeminism(s) and the Arrival of the Fourth Wave. Palgrave Macmillan. 8.
  4. ↑ Cochrane, Kira (10 December 2013). The Fourth Wave of Feminism: Meet the Rebel Women. The Guardian. Архів оригіналу за 14 March 2016. Процитовано 2 June 2019.
  5. ↑ "The Third Wave of Feminism" [Архівовано 2019-05-28 у Wayback Machine.], Encyclopaedia Britannica.
  6. ↑ а б в г д е Baumgardner та Richards, 2000
  7. ↑ Evans, 2015, 49.
  8. ↑ Feliciano, Steve (19 June 2013). The Riot Grrrl Movement. New York Public Library. Архів оригіналу за 3 April 2019. Процитовано 2 June 2019.
  9. ↑ "Becoming the Third Wave" by Rebecca Walker
  10. ↑ "Becoming the Third Wave" by Rebecca Walker
  11. ↑ Evans, 2015, 19.
  12. ↑ Brunell, Laura (2008). "Feminism Re-Imagined: The Third Wave" [Архівовано 2018-09-22 у Wayback Machine.]. Encyclopædia Britannica Book of the Year. Chicago: Encyclopædia Britannica, Inc.
  13. ↑ Tong, Rosemarie (2009). Feminist Thought: A More Comprehensive Introduction (вид. Third). Boulder, CO: Westview Press. с. 284—285, 289. ISBN 978-0-8133-4375-4. OCLC 156811918.
  14. ↑ а б в Gillis, Howie та Munford, 2007
  15. ↑ а б Heywood, Leslie; Drake, Jennifer, ред. (1997). Third Wave Agenda: Being Feminist, Doing Feminism. Minneapolis: University of Minnesota Press. ISBN 978-0-8166-3005-9. OCLC 36876149.
  16. ↑ As noted in:
  17. ↑ Piepmeier, Alison (2009). Girl Zines: Making Media, Doing Feminism. New York: New York University Press. с. 45.
  18. ↑ а б в г Rowe-Finkbeiner, Kristin (2004). The F Word: Feminism in Jeopardy. Emeryville, CA: Seal Press. с. 85. ISBN 978-1-58005-114-9. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Rowe-Finbeiner» визначена кілька разів з різним вмістом
  19. ↑ Starr, Chelsea (2000). "Adolescent girls and feminism", in Code, Lorraine (ed.). Encyclopedia of Feminist Theories. London and New York: Routledge, p. 3. ISBN 0-415-30885-2.
  20. ↑ а б Schilt, Kristen (2003). "'A Little Too Ironic': The Appropriation and Packaging of Riot Grrrl Politics by Mainstream Female Musicians", in Popular Music and Society, 26.
  21. ↑ Rosenberg, Jessica and Gitana, Garofalo (Spring 1998). "Riot Grrrl: Revolutions from within", Signs, 23(3). JSTOR 3175311
  22. ↑ Spice Girls: What happened to Girl Power?. BBC. Архів оригіналу за 25 травня 2019. Процитовано 25 травня 2019.
  23. ↑ Walker, Rebecca (1995). To Be Real: Telling the Truth and Changing the Face of Feminism. New York: Anchor Books. ISBN 978-0-385-47262-3. OCLC 32274323.
  24. ↑ Newman та White, 2012, с. 14–15.
  25. ↑ MacKinnon, Catharine A. (1989). Toward A Feminist Theory of the State. Harvard University Press. с. 83.
  26. ↑ Freedman, Estelle B. (2002). No Turning Back: The History of Feminism and the Future of Women. London: Ballantine Books. OCLC 49193867.
  27. ↑ Henry, 2004.
  28. ↑ Faludi, Susan (1991). Backlash: The Undeclared War Against Women. New York: Crown Publishing Group. ISBN 978-0-517-57698-4. OCLC 23016353.
  29. ↑ YU, SU-LIN (October 2011). Reclaiming the Personal: Personal Narratives of Third-Wave Feminists. Women's Studies (англ.). 40 (7): 873—889. doi:10.1080/00497878.2011.603606. ISSN 0049-7878.
  30. ↑ Hardin, Marie; Whiteside, Erin (2013). From Second-Wave to Poststructuralist Feminism. The International Encyclopedia of Media Studies: Media Effects/Media Psychology. Blackwell. doi:10.1002/9781444361506.wbiems991. ISBN 9781405193566.
  31. ↑ Elizabeth Adams St. Pierre (2000). Poststructural feminism in education: An overview. International Journal of Qualitative Studies in Education. 13 (5): 477—515. doi:10.1080/09518390050156422.
  32. ↑ Scott, Joan W (1988). Deconstructing Equality-versus-Difference: Or, the Uses of Poststructuralist Theory for Feminism. Feminist Studies. 14 (1): 32—50. doi:10.2307/3177997. JSTOR 3177997.
  33. ↑ Zimmerman, Amber Lynn; McDermott, M. Joan; Gould, Christina M. (2009). The Local is Global: Third Wave Feminism, Peace, and Social Justice. Contemporary Justice Review. 12: 77—90. doi:10.1080/10282580802681766. S2CID 143985823.
  34. ↑ Davies, Edward (2018). Third Wave Feminism and Transgender: Strength Through Diversity (вид. 1). London: Routledge. ISBN 9781315107776.
  35. ↑ Brunell, Laura (2008). "Feminism Re-Imagined: The Third Wave" [Архівовано 2018-09-22 у Wayback Machine.]. Encyclopædia Britannica Book of the Year. Chicago: Encyclopædia Britannica, Inc.
  36. ↑ а б Harnois, Catherine (Spring 2008). Re-Presenting Feminisms: Past, Present, and Future. NWSA Journal. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:1» визначена кілька разів з різним вмістом
  37. ↑ Yenor, Scott (31 липня 2017). The Rolling Revolution in Sex and Gender: A History. Public Discourse. Witherspoon Institute. Архів оригіналу за 15 December 2018. Процитовано 21 April 2019.
  38. ↑ Grady, Constance (20 липня 2018). The waves of feminism, and why people keep fighting over them, explained. Vox. Архів оригіналу за 5 April 2019. Процитовано 21 April 2019.
  39. ↑ Munden, Frank (7 May 2003). Female medical workers feel maternity leave unfair. The Kapi'o Newspress. 36 (28). Архів оригіналу за 28 February 2009.
  40. ↑ Iannello, Kathleen (2010). Women's Leadership and Third-Wave Feminism. У O'Connor, Karen (ред.). Gender and Women's Leadership: A Reference Handbook. Sage Publishing. с. 70—77. ISBN 978-1412960830.
  41. ↑ Tarrant, Shira (2006). When Sex Became Gender. New York: Routledge. с. 222. ISBN 978-0-415-95347-4. OCLC 62281555.
  42. ↑ Marbley, Aretha Faye (Fall 2005). African-American Women's Feelings of Alienation from Third-Wave Feminism: A Conversation with My Sisters. Western Journal of Black Studies.
  43. ↑ Newman та White, 2012
  44. ↑ Newman та White, 2012, с. 247.
  45. ↑ FindLaw | Cases and Codes. Caselaw.lp.findlaw.com. Архів оригіналу за 14 листопада 2012. Процитовано 28 вересня 2012.
  46. ↑ Schmitt, Eric (1 August 1991). Senate Votes to Remove Ban on Women as Combat Pilots. The New York Times. Архів оригіналу за 7 March 2016. Процитовано 2 June 2019.
  47. ↑ Wilson, Emily (13 December 2005). Backlash by Susan Faludi. The Guardian. Архів оригіналу за 28 December 2017. Процитовано 2 June 2019.
  48. ↑ Equal opportunities for women Training Activity – TrainerActive, Training Activity Portal. Fenman.co.uk. Архів оригіналу за 23 листопада 2012. Процитовано 31 жовтня 2012.
  49. ↑ BBC Radio 4 – Woman's Hour – Women's History Timeline: 1990–1999. BBC. Архів оригіналу за 19 березня 2012. Процитовано 31 жовтня 2012.
  50. ↑ Third Wave Foundation. History. Third Wave Foundation. Архів оригіналу за 25 жовтня 2015. Процитовано 31 жовтня 2012.
  51. ↑ Schoenberg, Shira (22 травня 2019). Shannon Liss-Riordan touts 'fresh perspective' in campaign to unseat U.S. Sen. Ed Markey. masslive.com (амер.). Процитовано 2 серпня 2019.
  52. ↑ Family and Medical Leave Act (1993) | LII / Legal Information Institute. Law.cornell.edu. 12 жовтня 2012. Архів оригіналу за 25 жовтня 2012. Процитовано 31 жовтня 2012.
  53. ↑ Ms. Foundation for Women – Take Our Daughters and Sons to Work. ms.foundation.org. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012.
  54. ↑ History of the Violence Against Women Act. Legal Momentum. Архів оригіналу за 19 травня 2016. Процитовано 26 квітня 2016.
  55. ↑ Snyder, 2008
  56. ↑ "Vagina Monologues" performances mark S.A. V-Day. QSanAntonio. 25 February 2012. Архів оригіналу за 10 August 2012. Процитовано 28 September 2012.
  57. ↑ Ensler, Eve (2001). The Vagina Monologues. New York: Villard. ISBN 978-0-375-75052-6. OCLC 37492271.
  58. ↑ United States v. Virginia. The Oyez Project at IIT Chicago-Kent College of Law. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 31 жовтня 2012.
  59. ↑ Bitch Magazine: Our History. Bitch: Feminist Response to Pop Culture. Архів оригіналу за 10 червня 2011. Процитовано 2 червня 2019.
  60. ↑ Tahirih Justice Center. Services. Архів оригіналу за 6 October 2014. Процитовано 30 November 2014.
  61. ↑ Schnall, Marianne (30 січня 2008). From Superdome to SUPERLOVE—V-Day at 10. Архів оригіналу за 4 January 2010.
  62. ↑ Wurtzel, Elizabeth (1998). Bitch: In Praise of Difficult Women. New York: Doubleday. ISBN 978-0-385-48400-8. OCLC 38144418.


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «lower-alpha», але не знайдено відповідного тегу <references group="lower-alpha"/>

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фемінізм_третьої_хвилі&oldid=32849475