Білл Клінтон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Білл Клінтон
Bill Clinton
Білл КлінтонBill Clinton

Час на посаді:
20 січня 1993 — 20 січня 2001
Попередник Джордж Герберт Вокер Буш
Наступник Джордж Вокер Буш

Час на посаді:
9 січня 1979 — 19 січня 1981
Попередник Джо Перселл
Наступник Джо Перселл

Народився 19 серпня 1946(1946-08-19) (68 років)
США м. Гоуп, Арканзас, США
Політична партія Демократична партія США
Дружина Гілларі Клінтон
Hillary Clinton
Діти дочка Челсі
Релігія Баптизм
Підпис Signature of Bill Clinton.svg

Ві́льям Дже́фферсон «Білл» Клі́нтон (англ. William Jefferson «Bill» Clinton, МФА: [ˈbɪl ˈklɪntən]; * 19 серпня 1946, Хоуп Арканзас як Ві́льям Дже́фферсон Блайт ІІІ) — 42-й Президент Сполучених Штатів Америки з 1993 до 2001 рр. Він також був губернатором штату Арканзас протягом 12 років. Білл Клінтон — третій наймолодший президент США після Теодора Рузвельта та Джона Кеннеді.

Дитинство та юність[ред.ред. код]

Вільям Джефферсон Блайт ІІІ народився 19 серпня 1946 року у місті Хоуп, штат Арканзас. Його батько, Вільям Джефферсон Блайт молодший (19181946), був комівояжером по продажу обладнання. Мати, Вірджинія Делл Кесседі (19231994), закінчивши школу, поїхала вчитися на медсестру-анестезіолога у Шривпорт, штат Луїзіана, де й познайомилася із Вільямом. І в 1943 році вони одружилися, після чого Вільяма було призвано до армії і відправлено у Єгипет на Другу світову війну. Закінчив службу він вже в Італії в грудні 1945. Коли він повернувся, вони з Вірджинією ненадовго переїхали до Чикаго і зібралися придбати будинок у Хоупі, поряд з її батьками, але 17 травня 1946 року, повертаючись із Чикаго в Хоуп, Вільям загинув в автокатастрофі. Вірджинія була його четвертою дружиною, а Білл третьою дитиною. В батька залишилось ще двоє дітей від двох попередніх шлюбів, які жили у родинах своїх матерів: син — Генрі Леон 1938 р.н. та дочка Шарон Лі 1941 р.н.

Мати Білла після народження дитини повернулась в Шривпорт вчитися, і перші роки виховання дитини було покладено на бабусю й дідуся — Елдриджа й Едіт Кесседі. У них була власна лавка бакалійних товарів, де вони, всупереч звичаям сегрегації, обслуговували, в тому числі в кредит, усіх жителів міста незалежно від кольору шкіри. Бабуся і дідусь прищеплювали таке відношення до людей і онуку: терпимість, рівність, політкоректність — з усіма цими поняттями Білл познайомився, будучи ще маленькою дитиною. Коли Біллу було 4 роки, мати вийшла заміж за торговця автомобілями Роджера Клінтона. В 1953 році сімейство переїхало до міста Хот Спрингс, Арканзас, а в 1956 у Білла народився брат Роджер Клінтон. Білл взяв прізвище вітчима, коли йому було 15 років.

У школі Клінтон був одним із найкращих учнів і керівником джаз-бенда, де він грав на саксофоні. У липні 1963 року Білл у складі делегації від національної юнацької організації брав участь у зустрічі із Дж. Кеннеді, де удостоївся рукостискання президента, після чого він вирішив присвятити життя публічній діяльності і політиці. Після закінчення школи по черзі вчився в університеті Джорджтаун і Вашингтоні, Оксфорді, Єлі. Не зважаючи на те, що сім'я Білла за американськими мірками належала до середнього класу, грошей на освіту в престижному університеті у його батьків не було, а вітчим вже серйозно до того часу страждав алкоголізмом, і Білл справлявся самотужки: отримував підвищену стипендію, працював на трьох роботах одночасно. У Єльському університеті, який він закінчив в 1973 році, він познайомився з Гілларі Родем, на якій 11 жовтня 1975 року одружився. Після закінчення університету Білл недовго викладав у юридичному інституті Арканзаського університета в Файттвіллі. Його дружина Гілларі Клінтон незабаром після нього зайнялася викладацькою діяльністю у тому ж університеті.

Політична кар'єра[ред.ред. код]

Допрезидентський період[ред.ред. код]

Свою політичну кар'єру Білл почав у штаті Арканзас, коли він невдало балотувався на посаду депутата в Палату Представників Конгресу США у 1974 році. Пізніше він балотувався і був вибраний на посаду губернатора штату Арканзас, ставши наймолодшим губернатором штату. Однак у 1980 р. він зазнав поразки і не був переобраний. Попри це, у 1982 р. його знову обрано губернатором штату. У 1992 р. Клінтон успішно балотувався на посаду президента США від Демократичної партії і виграв вибори, випередивши свого найближчого конкурента з Республіканської партії Джорджа Буша — старшого. У 1993 році журнал «Тайм» назвав Клінтона «людиною року».

Період на посаді Президента[ред.ред. код]

У своїй першій інавгураційній промові Білл Клінтон оголосив курс на оновлення Америки, якій належить очолювати світ після колапсу Радянського Союзу.

Президентство Клінтона припало на той час, коли в світі відбувалися суттєві зміни, спричинені розвалом СРСР і кінцем Холодної війни. Міжнародні обставини позначилися на внутрішньополітичному курсі Клінтона, який отримав назву «світове лідерство» («велика стратегія») і зводився до глобального політичного, економічного та військового впливу США. Президент намагався підтримувати конструктивні відносини з пострадянськими країнами, спрямовані на поширення демократії та ринкової економіки. Саме він висунув тезу перетворення НАТО на політичну організацію та розширення її на Схід, хоча за це зазнав критики як серед американської, так і світової, громадськості. Його адміністрація вживала заходів для урегулювання війни в Югославії та на Близькому Сході. Під час його президентства у березні — травні 1999 року США разом із НАТО брали участь у війні проти Сербії через конфлікт у Косово (операція «Союзницька сила»). Також за його участю були підписані історичні угоди між Ізраїлем та Організацією Визволення Палестини (вересень 1993 рік, Вашингтон). У 1994 році Клінтон став ініціатором підписання ізраїльсько-йорданської мирної угоди, а в листопаді 1995 року — Дейтонських угод щодо врегулювання конфліктів у Боснії та Герцеговині. У період його Президенства США брали участь в інтеграційних процесах Амекриканського континенту, кінцевою метою яких було створення якомога більшої кількості зон вільної торгівлі. Проте миротворчі місії Президента виявилися безуспішними, за що він зазнав критики: місія морської піхоти в Сомалі 1994 року, операції в Гаїті, Камбоджі, Афганістані. Клінтон був ініціатором розв'язання конфліктів на Корейському півострові, в Північній Ірландії, Кубі, неодноразово наголошував на необхідності стратегічного партнерства з Ізраїлем. У 1998–1999 р. спалахнув конфлікт у Перській затоці з Іраком у зв'язку з намаганням С. Хуссейна порушити накладені у 1991 році санкції. Американська авіація піддала бомбардуванню оборонні об'єкти Іраку. Клінтон припинив програму СОІ, розпочату Рейганом, та започаткував розробку нової програми ПРО. Важливе значення приділялося боротьбі з тероризмом. Було зменшено кількість армії, проте здійснено заходи щодо збільшення її мобільності та боєготовності, що дало змогу закріпити військову гегемонію США. З метою покращення відносин з КНР у травні 1998 року Президент здійснив туди візит. Вагоме місце у зовнішній політиці США посідали відносини з РФ. У березні 1997 року на зустрічі Клінтона з Президентом Росії Єльциним у Гельсінкі було прийнято рішення про підписання документу, який би визначив суть співробітництва між НАТО та Росією, що було зроблено у травні того ж року. У липні 1997 року на саміті лідерів НАТО в Мадриді було прийнято рішення про вступ до НАТО Польщі, Чехії та Угорщини.

У внутрішній політиці під час його правління у США почався один з найдовших періодів економічного зросту та стабільності. Внутрішньополітичний курс Клінтона мав назву «відродження Америки» і зводився до зростання державного регулювання економіки, надання федеральним органам влади більших повноважень для реалізації економічної політики. Його президентство ознаменувало собою завершення «неоконсервативної хвилі» (1981–1992), пов'язаної з періодом попередніх президентів Р. Рейгана та Дж. Буша-старшого, коли відбувався процес зведення до мінімуму державного регулювання економіки. Здійснювалося стимулювання інвестицій у будівництво шосейних доріг, комунальний благоустрій, енергозбереження, підтримку молоді і т. д., надавалися податкові пільги підприємствам, що створювали нові робочі місця. У зв'язку з новою міжнародною обстановкою, Клінтон скоротив військові витрати. Паралельно здійснювалося скорочення витрат на малоефективні програми за рахунок збільшення урядових доходів, що допомогло скоротити дефіцит державного бюджету, і досягти профіциту. Здійснювалося підвищення податків, хоча в період передвиборчої кампанії Клінтон обіцяв їх зменшити. Відбулися деякі зміни у побуті Білого дому, зокрема Клінтон скоротив кількість його працівників, а також ліквідував безплатне харчування для них. Проводилася боротьба з наркоманією та злочинністю. Вагоме місце у внутрішній політиці Клінтона посідали соціальні видатки, проте реалізація соціальних реформ Клінтона була значно ускладнена республіканською більшістю конгресу, адже на виборах 1996 року перемогли республіканці. Проте, після переобрання Клінтона у 1998 році на другий термін, між Президентом та конгресом намітився компроміс: Клінтон погодився взяти курс на зменшення податків, чого вимагав конгрес, а останній, в свою чергу, змушений був затвердити соціальні перетворення Президента. До останніх належали розширення комп'ютеризації та інтернетизації суспільства, захист навколишнього середовища, будівництво житла, збільшення навчання від 12 до 14 років, включаючи середню школу та дворічні коледжі, Закон про безкоштовну медичну допомогу для непрацездатних та людей похилого віку. Період 1993–2000 рр. характеризувався посиленням впливу «середнього класу» — соціальної опори Клінтона. Його президентство також було відмічене скандалом з позашлюбними відносинами з практиканткою Білого Дому Монікою Левінскі. У 1998 році в результаті цього скандалу і слідства, що за ним слідувало, він був підданий процедурі імпічменту за лжесвідчення та перешкоджання слідству. Процедура імпічменту була винесена Палатою Представників США, а пізніше Сенат США виправдав його звинувачення і йому було дозволено закінчити другій термін на посту президента США. Ці події увійшли в історію під назвою «Монікагейт» і стали третім найбільшим політичним скандалом в історії США (після «Вотергейта» Річарда Ніксона та «Іран-контрас» Рональда Рейгана).

Щодо відносин з Україною у період Клінтона, то вони були неоднозначними. Так, почавши з підтримки України та проголошення стратегічного партнерства, його адміністрація поступово істотно змінила свій курс і почала відверто використовувати Україну як розмінну карту у грі з РФ. 1993 р. Президент підписав Договір про подальше скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-2), до якого приєдналися Україна й Казахстан. 3-7 березня 1994 року під час візиту Президента України Л. Кравчука до США Клінтон підписав «Спільну заяву про розвиток дружби й співробітництва між двома країнами», а 11-12 травня 1995 року вже Клінтон за запрошенням Л. Кучми відвідав Україну, підписав Спільну заяву та деякі інші документи. Політичне значення цього візиту для обох країн полягало в тому, що це був перший державний візит Президента США до України. 20-22 лютого 1996 року Клінтон приймав Кучму з робочим візитом, а в червні 2000 р. Президента США знову можна було побачити у Києві. Цей візит запам'ятався також тим, що Клінтон цитував Т. Шевченка, заявляючи «Борітеся — поборете». Проте, події, що передували цим, свідчать про обережну політику адміністрації Клінтона щодо України. Остання підтримала курс Дж. Буша-старшого на скоординоване з Росією ядерне роззброєння України, що було реалізовано 14 січня 1994 року, коли в Москві Президенти США, РФ та України підписали заяву «Про ліквідацію ядерної зброї на території України». 8 лютого 1994 року з ініціативи Клінтона представники України підписали документи, що стосувалися участі у програмі НАТО «Партнерство заради миру». У липні 1997 року на саміті лідерів НАТО в Мадриді Клінтон став одним з ініціаторів підписання Хартії особливого партнерства з Україною, проте саме Президент США став ініціатором того, щоб хартія Україна-НАТО не була підписана в такому вигляді, який би найбільше відповідав інтересам України. Саме США відіграли провідну роль в істотному обмеженні зовнішнього фінансування України, перед тим призвичаївши її до регулярності цих процесів.

Постпрезидентський період[ред.ред. код]

Після закінчення його терміну в Білому Домі Білл Клінтон займався благодійною діяльністю та виступав з промовами в багатьох навчальних закладах та для загальної аудиторії. Він також є засновником Фундації Вільяма Клінтона, яка займається гуманітарною допомогою на міжнародній арені і піклується вдосконаленням системи профілактики та лікування СНІДу та проблемою глобального потепління. Останнім часом Білл Клінтон активно допомагав своїй дружині Гілларі Родем Клінтон в її намірі балотуватися на пост президента США у 2008 році. В разі обрання його дружини він міг би повернутися знову у Білий Дім та стати першим в історії США Першим Джентльменом.

18-23 квітня 2010 року Клінтон у якості гостя брав участь у Міжнародній конференції з питань СНІДу у Відні разом із такими зірками кіно та спорту, як Елізабет Герлі, Вупі Ґолдберґ та Борис Беккер. Усесвітній форум лікарів (до австрійської столиці з'їхалися 25 тисяч експертів) був присвячений поборюванню дискримінації ВІЧ-інфікованих та протистоянню поширенню самого вірусу теренами Східної Европи, зокрема й України.

Джерела[ред.ред. код]

Попередник:
Джордж Буш-старший
19811989
Seal of the President of the United States.svg
42-й Президент США

20 січня 199320 січня 2001
Наступник:
Джордж Буш-молодший
20012009