Аустеніт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кристалічна структура аустеніту: атоми заліза (сірі) утоворюють кубічну гранецентровану ґратку, а атоми вуглецю (сині) розташовуються у міжвузлових положеннях
Фази залізовуглецевих сплавів.

Аустені́т (за ім'ям англійського металурга Вільяма Робертса-Остіна; 18431902) — одна з структурних складових залізовуглецевих сплавів, твердий розчин вуглецю (до 2%) у гамма-залізі.

Кристалічна ґратка — гранецентрована кубічна .

Відзначається високою густиною, помірною твердістю, зниженою пружністю, значною міцністю та високою в'язкістю, немагнітний.

У сталі та чавуні звичайно стійкий лише при температурі, вищій від критичної точки А1 (див. Критичні точки металів), що лежить близько 723°.

Залежно від швидкості охолодження сталі аустеніт при температурі, нижчій від точки А1, перетворюється в інші структурні компоненти. Внаслідок додавання до сталі мангану, нікелю, хрому та інших елементів у ній при звичайній (кімнатній) температурі може зберігатися в суміші з мартенситом деяка кількість сталого, т. з. залишкового аустеніту.

Залишковий аустеніт можна одержати також у вуглецевій сталі внаслідок гартування. Сталь, легована достатньо великою кількістю вищезгаданих елементів, може мати при кімнатній температурі структуру, що складається переважно з аустеніту.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Хільчевський В. В. Матеріалознавство і технологія конструкційних матеріалів: Навчальний посібник.  К.: Либідь, 2002. — 328 с. ISBN 966-06-0247-2
  • Лахтин Ю. М. Основы металловедения. — М.: Металлургия, 1988. — 320 с.
  • Линчевский Б. В., Соболевский А. Л., Кальменев А. А. Металлургия черных металлов — М.: Металлургия, 1986. — 360 с.
  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.

Посилання[ред.ред. код]