Бихівське сидіння

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Биховське сидіння)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Бихівське сидіння, Бихівський арешт генералів, Бихівський полон (ув'язнення) генералів — події, пов'язані з арештом і утриманням під вартою владою Тимчасового уряду частини генералів і офіцерів Російської армії за участь і підтримку Корніловського виступу, що мали місце в період з 11 вересня[1] по 19 листопада 1917 у в'язниці міста Бихів Могильовської губернії.

Російський військовий герб Бихова — дві схрещені гармати (1781 )

Арешт[ред. | ред. код]

Бихівська в'язниця. Будівля колишньої жіночої гімназії.

Влітку 1917 року, особливо з урахуванням липневого виступу більшовиків, обстановка в країні продовжувала залишатися революційною. Глава Тимчасового уряду А. Ф. Керенський в кінці серпня 1917 запевнив Верховного головнокомандувача Російської армією Л. Г. Корнілова, що згоден з усіма його пропозиціями про наведення жорсткого порядку в країні і армії. Корнілов віддає наказ про наступ частин на Петроград. При цьому, 27 серпня 1917 екстрені випуски газет називають Корнілова «державним зрадником».[2] У цей же день Керенський в телеграмі вимагає від Корнілова добровільного складання повноважень, а 29 серпня віддає наказ про відрахування з посад і віддання під суд «за заколот проти Тимчасового уряду» генерала Корнілова і його старших сподвижників. 1 вересня 1917 Корнілов був заарештований зайняли посаду наштаверха при самопризначеного головковерх Керенськім лише для порятунку Корнілова і його співробітників[3] генералом М. В. Алексєєвим, і після допиту в слідчій комісії, вранці 11 вересня 1917[1] року був під конвоєм привезли в Старий Бихів, що за 50 км від Могильова. Генерал Корнілов, а з ним ще три десятки військових і цивільних чинів — «співучасників», — були ув'язнені в місцевій в'язниці, двоповерховому похмурому будинку колишнього католицького монастиря[1].

27 серпня 1917, в день оголошення вимоги Керенського скласти Корніловим повноваження Верховного головнокомандувача, командувач Південно-Західним фронтом генерал А. І. Денікін у своїй телеграмі[4] висловив недовіру діям Тимчасового уряду, підтримавши генерала Корнілова. Одночасно начальник штабу Південно-західного фронту генерал С. Л. Марков також послав уряду телеграму, що підтримує думку Денікіна.

Тимчасовий уряд відреагував на ці дії арештом всього вищого командного складу Південно-Західного фронту на чолі з Денікіним і Марковим та їх ув'язненням в Бердичеві. Арешт був проведений 29 серпня 1917 комісаром Південно-Західного фронту Йорданським. 27 вересня 1917 в'язні були переправлені з Бердичева в Бихівську в'язницю, ледь не ставши жертвою самосуду революційної натовпу під час пересилки на вокзалі в Бердичеві, чого не сталося, на думку А. І. Денікіна, тільки завдяки рішучим діям штабс-капітана В. Е. Бетлінга.[5]

28 серпня 1917 Тимчасовий уряд заснував «Надзвичайну комісію для розслідування справи про колишнього верховного головнокомандувача генерала Л. Г. Корнілова і співучасників його». Головою комісії був призначений військово-морський прокурор І. С. Шабловський, а членами — військові юристи полковники Н. П. Українцев і Р. Р.фон Раупах, судовий слідчий Н. А. Колоколов. Незважаючи на тиск з боку Керенського, Комісія мала неупереджене ставлення до обвинувачених, яке незабаром перейшло в співчуття. З ініціативи членів комісії у вересні 1917 року була опублікована телеграфна стрічка переговорів Керенського і Корнілова, яка представила Корнілова у вигідному світлі в очах громадськості.

Склад ув'язнених[ред. | ред. код]

Заарештовані з Корніловим[ред. | ред. код]

«Бердичівська» група арештованих генералів[ред. | ред. код]

Група генералів Південно-західного фронту, які містилися у в'язниці Бердичева, і пізніше були переведені в Бихівську в'язницю:

Крім того:

  • Князь Крапоткін — штабс-ротмістр, комендант поїзда головнокомандувача;
  • В. В. Клецанда, поручник чеських військ (заарештований за поранення солдата 28 серпня);[6]

Інші заарештовані[ред. | ред. код]

«Сидіння», звільнення і втеча[ред. | ред. код]

У Бихівській в'язниці. На прогулянці. Зліва направо: генерал-лейтенант С. Л. Марков, генерал-лейтенант А. І. Денікін, генерал-лейтенант І. П. Романовський

Колишнього Верховного головнокомандувача, а також його сподвижників від солдатського самосуду вберегли відданість Корнілову охороняючих в'язницю вершників Тікінського кінного полку і надійність товстих кам'яних стін самої в'язниці[1].

Після Жовтневого перевороту стало ясно, що більшовики незабаром відправлять загін проти Ставки. Голова слідчої комісії у справі Корнілова І. С. Шабловський, ґрунтуючись на даних слідства, до 18 листопада звільнив всіх заарештованих, крім п'ятьох (Корнілова, Лукомського, Романовського, Денікіна і Маркова). За іншими відомостями[7], після жовтневого перевороту голова комісії І. С. Шабловський був змушений втекти, і його місце зайняв полковник Р. Р.фон Раупах, якому і належить ініціатива звільнення заарештованих.

19 листопада 1917 виконувач обов'язків верховного головнокомандувача Російської армією Н. Н. Духонін віддав розпорядження (що виявилося для нього останнім) про звільнення генералів, заарештованих у зв'язку з корніловським виступом у серпні 1917 року. Для виконання розпорядження він відрядив в Бихів, де утримувалися під арештом у колишньому католицькому монастирі Бихівський в'язниці, полковника П. А. Кусонського. Увечері 19 листопада всі заарештовані генерали і офіцери покинули Бихів. 20 листопада 1917 Духонін був заарештований призначеним радянською владою Верховним головнокомандувачем Н. В. Криленком і, перебуваючи під арештом у його вагоні, в той же день був убитий революційними матросами на станції Могильов.[8] Генерали Денікін, Марков, Лукомський і Романовський, розбившись на групи і замаскувавшись, різними шляхами через кілька днів опинилися на Дону в районі формування Добровольчої армії. Генерал Корнілов, який вийшов з Бихова на чолі загону з особистим конвоєм текинців, прориваючись з боями, дістався на Дон на кілька днів пізніше з великими труднощами, розпустивши по дорозі конвой.

Більшість Бихівських ув'язнених стали засновниками Добровольчої армії, утворивши ядро її командного складу.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Карпенко С. В.Білі генерали і червона смута / С. В. Карпенко. — М. Віче, 2009. — 432 с. (За віру і вірність). ISBN 978-5-9533-34792, стор 9
  2. ↑ Родін І. Перший бунтівник-доброволець. Генерал Корнілов — полководець, розвідник, географ, дипломат // Кіевскій Телеграф 14 — 20 січня 2005 року. — № 2 (244). Архів оригіналу за 11 жовтня 2009. Процитовано 6 серпня 2011.
  3. ↑ Карпенко С. В.Білі генерали і червона смута / С. В. Карпенко. — М. Віче, 2009. — 432 с. (За віру і вірність). ISBN 978-5-9533-34792, стор.11
  4. ↑ Денікін А. І. Нариси російської смути. Том 1. Крах влади і армії. (Лютий-вересень 1917). Глава 36. Корніловського виступу і відгомін його на Південно-західному фронті [Архівовано 5 січня 2012 у Wayback Machine.] Текст телеграми був наступним:

    Я солдат і не звик грати в хованки. 16-го червня, на нараді з членами Тимчасового уряду, я заявив, що цілим рядом військових заходів воно зруйнувало, розбестили армію і втоптали в бруд наші бойові знамена. Залишення своє на посту головнокомандувача я зрозумів тоді, як усвідомлення Тимчасовим урядом свого тяжкого гріха перед Батьківщиною, і бажання виправити вчинене зло. Сьогодні, отримавши звістку, що генерал Корнілов, який пред'явив відомі вимоги, що можуть ще врятувати країну і армію, зміщується з поста Верховного головнокомандувача; вбачаючи в цьому повернення влади на шлях планомірного руйнування армії і, отже, загибелі країни; вважаю обов'язком довести до відома Тимчасового уряду, що цим шляхом я з ним не піду. Денікін.

  5. ↑ Денікін А. І. Нариси російської смути. Том 1. Крах влади і армії. (Лютий-вересень 1917). Глава 37. У Бердичівської в'язниці. Переїзд «бердичівській» групи заарештованих у Бихів. Архів оригіналу за 20 лютого 2013. Процитовано 6 серпня 2011.
  6. ↑ Денікін А. І. Нариси російської смути. Том 1. Крах влади і армії. (Лютий-вересень 1917). Глава 35. Бердичівської в'язниці. Переїзд «бердичівській» групи затриманих в Бихові. Архів оригіналу за 20 лютого 2013. Процитовано 6 серпня 2011.
  7. ↑ Викладається по вступній статті С. А. Манькова до книги:Р. Р.фон Раупах. Facies Hippocratica (Лик вмираючого). СПб., Алетейя, 2007
  8. ↑ Базанов С. Генерал Духонін — перша жертва жовтня
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бихівське_сидіння&oldid=35970778