Борищак Олексій Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борищак Олексій Андрійович
 Підполковник
Загальна інформація
Народження 1 серпня 1979(1979-08-01)
Первомайське
Смерть 29 серпня 2014(2014-08-29) (35 років)
Побєда
Поховання Кременчук
Громадянство Україна Україна
Alma Mater Харківський інститут танкових військ
Військова служба
Роки служби 1998-2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ  Механізовані війська
Формування
 93 ОМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Командування
заступник командира батальйону
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)

Олексі́́й Андрі́́йович Борища́к (1 серпня 1979(19790801), Первомайське (Куп'янський район), Харківська область — 29 серпня 2014, Побєда (Щастинський район), Донецька область) — підполковник (посмертно) Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Короткий життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1979 року в селі Першотравневе (Шевченківський район, Харківська область). З 1983 року із батьками проживав у місті Кременчук Полтавської області, 1994-го закінчив 9 класів кременчуцької ЗОШ № 31, Кременчуцький технікум залізничного транспорту, займався гирьовим спортом, займав призові місця. Вступав до військових вищих навчальних закладів, але не проходив по конкурсу.

З 1998 році призваний на строкову службу, під час неї вступив до Харківського інституту танкових військ. На 3-му курсі одружився — закінчив навчання 2003 року. З 2003 року був командиром роти снайперів в навчальному центрі «Десна», згодом служив на командних посадах у 93-й ОМБ — 2013 року «Десну» почали розформовувати та Олексій разом з дружиною перевівся в Черкаське.

Майор, заступник командира 1-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. З березня 2014-го із підрозділом вирушив в Луганську область на кордон з Росією. 28 липня повернувся на ротацію, 19 серпня після бойового злагоджування знову вирушив в зону бойових дій під Іловайськ.

Востаннє виходив на зв'язок із рідними 29 серпня. Загинув під час виходу з Іловайського котла «зеленим коридором» на дорозі в районі села Побєда — майор Борищак лишився прикривати відхід підрозділу.

Був тимчасово похований місцевими мешканцями у братській могилі села Побєда. Ексгумований 18 вересня 2014-го пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»), привезений до Дніпропетровська[1]. Лежав в одній могилі разом з Віктором Ілляшенком, Романом Яковцем та невідомими загиблими.

Лютим 2015 року ідентифікований серед похованих під Дніпропетровськом невідомих Героїв. 13 березня 2015-го з Олексієм попрощались у Кременчуці, перепохований на Свіштовському кладовищі.[2]

Залишилися мама Людмила, дружина Оксана, донька Валерія 2004 р.н.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений

  • 22 вересня 2015 року — орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[3]
  • нагороджений відзнакою «За вірність народу України» І ступеня Полтавської обласної ради, 21 жовтня 2015-го (посмертно)
  • 24 жовтня 2015-го в кременчуцькій ЗОШ № 31 відкрито меморіальні дошки випускникам Олексію Борищаку, Богдану Гавелі, Юрію Гудзенку та Антону Кирилову[4][5]
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 5, місце 34
  • Вшановується 29 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[6]
  • Іловайський Хрест (посмертно)

Прримітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Борищак Олексій Андрійович - Книга пам'яті загиблих. memorybook.org.ua. Процитовано 17 травня 2023.
  2. ↑ Заступника комбата Борищака перепоховають в Кременчуці
  3. ↑ Указ Президента України від 22 вересня 2015 року № 553/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  4. ↑ В школе №31 открыли мемориальные доски погибшим в АТО кременчужанам. Всі новини Кременчука на сайті Кременчуцький ТелеграфЪ (укр.). Процитовано 17 травня 2023.
  5. ↑ Рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 16.10.2015 № 616 «Про увічнення пам'яті Гавелі Б. В., Борищака О. А., Кирилова А. С., Гудзенка Ю. О. в м. Кременчуці»
  6. ↑ Ранковий церемоніал вшанування загиблих героїв 29 серпня

Джерела[ред. | ред. код]

Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Борищак_Олексій_Андрійович&oldid=41660501