Збройні Сили України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Збройні сили України)
Перейти до: навігація, пошук
Збройні сили України
Emblem of the Ukrainian Armed Forces.svg
Емблема Збройних сил України [1],[2]
На службі 1917-1921

відновлені 6 грудня 1991 року

Країна Україна Україна
Належність MoD symbol.jpg Міністерство оборони України
Вид ЗС Emblem of Ukrainian Ground Forces Сухопутні війська

Emblem of Ukrainian Air Force Повітряні Сили
Emblem of Ukrainian Navy Військово-Морські Сили

Чисельність 250 тис. осіб, у тому числі — до 148 тис. військовослужбовців (2015)
Марш «Запорозький марш»
Ювілеї 6 грудня 1991
Війни/битви Українсько-радянська війна 1917—1921
Українсько-польська війна 1918—1919
Українська місія в Іраку
Миротворчі операції

Російська інтервенція в Україну 2014
Війна на сході України 2014

Командири
Поточне
командування
Standard of the President of Ukraine.png
Президент України — Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Порошенко Петро Олексійович[3]
Shtandart mo.jpeg
Міністр оборони України Полторак Степан Тимофійович
Standard of the Chief of the General Staff.jpg
Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України Муженко Віктор Миколайович
Українські військові формування
Alex K Kievan Rus..svg Військо Київської Русі

Alex K Halych-Volhynia.svg Військо Галицько-Волинського князівства

Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Військо Запорозьке

Реєстрові козаки


Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Чорноморське козацьке військо

Азовське козацьке військо
Бузьке козацьке військо
Дунайське козацьке військо

Osmanli-nisani.svg Задунайське козацьке військо
Wappen Österreich-Ungarn 1916 (Klein).png Українські січові стрільці

Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Alex K Ukrainska Derzhava.svg Армія Української Держави
Flag of Green Ukraine.svg Українське Далекосхідне Незалежне Військо
ZUNR coa.svg Українська Галицька армія

повстанці Революційна повстанська армія України

Red Army flag.svg Українська радянська армія

Karptska Ukraina COA.svg Карпатська Січ
Badge BBH front.jpg Військові відділи націоналістів
OUN-B-01.svg Дружини українських націоналістів
Coat of Arms of UNR.svg Поліська Січ
Українське Визвольне Військо.png Українське Визвольне Військо
Dyvizia Galychyna.svg Дивізія «Галичина»
Шеврон українських національних частин у складі німецької армії 1944 рік.png Українська національна армія
OUN-B-01.svg УПА

Emblem of the Ukrainian Armed Forces.svg Збройні сили України
Прапор Збройних сил України

Збро́йні Си́ли Украї́ни — військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.[4]

Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.

З'єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до закону, в межах, визначених указами Президента України, що затверджуються Верховною Радою України, можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного типу, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Зміст

Чисельність[ред.ред. код]

Українська армія комплектується за рахунок призову на строкову та договірну службу[5] чоловіків від 18 років. Граничний вік перебування на військовій службі осіб рядового, сержантського та старшинського складу — 45 років.[6] Передбачалося восени 2013 року здійснити крайній призов на строкову військову службу і перехід вітчизняного війська на комплектування за контрактом<ref name="Заман"/>. У квітні 2014 року Верховна Рада України рекомендувала в.о. Президента України Олександрові Турчинову відновити призов до армії.<ref>{{cite web |title=Рада рекомендує Турчинову відновити призов до армії |date=17.04.2014 |url=http://www.pravda.com.ua/news/2014/04/17/7022769/ |publisher=[[Українська Правда]] |accessdate=6.05.2014}}</ref> 1 травня 2014 року в.о. Президента України підписав указ про заходи щодо підвищення обороноздатності держави, яким відновлено призов у 2014 році.<ref>{{cite web |title=В. о. Президента України Олександр Турчинов підписав указ про заходи щодо підвищення обороноздатності держави |date=1.05.2014 |url=http://www.president.gov.ua/news/30329.html |publisher= |accessdate=6.05.2014}}</ref>

Дата Чисельність В тому числі
військовослужбовців
В тому числі
цивільних
Посилання
2010 186 000 136 000 50 000 [7]
на 31 грудня 2011 192 000 144 000 48 000 [8]
на 31 грудня 2013 168 201 125 482 42 719 [9]

Історія[ред.ред. код]

Історія українського війська сягає тих древніх часів, коли тодішні мешканці земель сучасної України вперше змушені були взятися за зброю щоб боронити життя і свободу себе і своїх близьких, свого народу і суспільства. Вся історія державності України тісно пов'язана з утворенням і розвитком тих чи інших військових формацій, які забезпечували державний лад, захист і безпеку громадян як від зовнішніх агресорів так і від внутрішніх дестабілізуючих факторів. В часи Київської Русі основу українського війська складали князівські дружини і народне ополчення — загони самооборони тих чи інших населених пунктів, в ті часи кожний дорослий чоловік мав право і часто був зобов'язаний носити зброю. В ординські часи частина жителів України потрапляє під ясак (військову повинність) і служить у ординському війську (є згадки про службу тодішніх руських воїнів на землях сучасного Китаю), в той час як інші борються з ігом, утворюючи численні козацькі загони, по типу партизанських. У XIV–XVI ст. україно-руські люди служать у складі війська Великого князівства Литовського, потім Речі Посполитої, Московської держави і навіть Кримського ханства. Крім того, на основі самоорганізованих загонів самооборони починається формування козацького війська, яке пізніше у документах отримало назву Військо Запорізьке Низове. Саме особовий склад Війська Запорізького відіграє вирішальну роль у Визвольній війні 1648–1657 рр. українського народу середини XVII ст під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Після проголошення союзу з Московським царством 1654 року, Військо Запорізьке починає все більше асимілюватися із військовими силами Московії. З посиленням гніту царату Українське козацьке військо втрачає свою колишню могутність. Цьому сприяє ліквідація указом імператриці Катерини ІІ Гетьманщини, як українського державного утворення, та зруйнування 1775 року Запорізької Січі, що була справжнім оплотом українського козацтва. Тепер із українців Наддіпрянщини комплектується значна частина особового складу новоутвореного Чорноморського імперського флоту та армії. Українські воїни на Російсько-японській війні були представлені X армійським корпусом, який був переправлений на Далекий Схід з Київського військового округу навесні 1904 р., і складався з 9-й (переважно полтавці) і 31-й (харків'яни) піхотних дивізій. У боях з ворогом корпус зазнав великих втрат. Особливо постраждала 9-а артилерійська бригада: японці вночі несподівано напали на один з її дивізіонів і повністю вирізали його особовий склад. Навесні 1905 р. з Одеського військового округу на Далекий Схід було також перекинуто 15-у піхотну дивізію і 4-ту стрілецьку бригаду. Слід зазначити, що з початком Російсько-японської війни чимало офіцерів і генералів українського походження добровільно перевелися на Далекий Схід. До того ж на початку і наприкінці війни командувачем російської Манджурськоі армії, яка вела бойові дії проти японців, був українець — чернігівський дворянин, генерал від інфантерії Микола Петрович Ліневич (24.12.1837-10.04.1908). Після падіння Російської імперії на українських землях утворюються численні військові формації, в тому числі Армія УНР, загони Вільного козацтва, Українська Повстанська Армія батька Махно, а також Червоне козацтво. Останнє стає основою збройних сил УСРР і СРСР — РСЧА.

Докладніше у статті Україна у Першій світовій війні

А після розвалу Австро-Угорської імперії на захист Західно-Української Народної Республіки постала Українська Галицька Армія, основу якої склали формування Українських Січових Стрільців. З розгортанням Другої світової війни українці починають творити свої власні збройні формування. Першим таким можна вважати Карпатську Січ — парамілітарну організацію, яку формують у 1938–1939 рр. українці Закарпаття для захисту власної держави — Карпатської України.

Докладніше у статті Україна у Другій світовій війні

В часи Великої вітчизняної війни Україна направила до лав Радянської Армії і Військово-морського Флоту близько 2,5 мільйона своїх співгромадян. У військах 1 — 4 Українських фронтів у стройових, переважно піхотних частинах і з'єднаннях, українці становили 60-80% і брали найактивнішу участь у визволенні своєї батьківщини від фашистських загарбників. Було створено 650 винищувальних батальйонів, в яких налічувалося 150 тисяч бійців. У народне ополчення вступило близько 1,3 млн чоловік. Понад 2 млн брали участь у будівництві оборонних рубежів. У складних умовах з липня по жовтень 1941 р. з України було евакуйовано понад 500 великих підприємств, які продовжували працювати в різних куточках Радянського Союзу. Серед маршалів і генералів, що очолювали п'ятнадцять фронтів, що діяли під час Великої Вітчизняної війни, було багато українців за походженням. Серед них: командуючі фронтами І. Р. Апанасенко, М. П. Кирпонос, С. К. Тимошенко, А. І. Єременко, І. Д. Черняхівський, Р. Я. Маліновський, Ф. Я. Костенко, Я. Т. Черевиченко. Близько 2,5 млн українців-вояків нагороджені орденами і медалями, зокрема звання Героя Радянського Союзу удостоєно 2069 осіб. 1940 року за дорученням Уряд УНР в екзилі Тарас Бульба-Боровець формує на Поліссі збройну формацію, яка має розпочати боротьбу за Незалежність України. Це військо дістало назву Поліська Січ та нараховувало до 10 000 бійців. Саме на основі Поліської Січі сформувалося озброєне крило Організації українських націоналістів — Українська Повстанська Армія (УПА). Датою створення цього війська прийнято вважати 14 жовтня 1942 року, проте сам процес його формування був досить складним та фактично тривав до 1943–1944 років. Метою УПА було вибороти Незалежність України, а отже вона вела збройну боротьбу як проти Червоної армії, та і проти німецького Вермахту. Очолив УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич. Після його смерті 5 березня 1950 року (його було вбито в бою з радянським каральними частинами) командування Українськими повстанцями взяв на себе Василь Кук. Спочатку УПА вела відкриту боротьбу з ворожими частинами, а з кінця 1940-х перейшла до партизанського підпілля. Останній бій між вояками УПА і радянськими каральним військами відбувся аж 14 квітня 1960 року[10]. З 25 грудня 1979 р. по 15 лютого 1989 р. понад 160 тисяч українців брали участь в бойових діях у складі Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані, з яких близько 3360 склали свої голови, 3560 стали інвалідами, були поранені і контужені понад 8 тисяч.

Dryzhyna 2.png
Spotkanie z Tuhaj Bejem 2.jpg
Ukrainian-bluecoats-1918.jpg
Opening ceremony for Ex STEADFAST JAZZ (10643676786).jpg

Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності та пізнішого розпаду Радянського Союзу, Україна як незалежна держава успадкувала одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств — Міністерства оборони України. З 24 серпня 1991 р. під юрисдикцію України перейшли: 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад (9293 танки і 11346 бойових машин)[11], бригада спецпризначення, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, три повітряні армії (близько 1100 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 176 міжконтинентальних балістичних ракет, а також близько 2600 одиниць тактичної ядерної зброї. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ в Україні нараховувала близько 700 тисяч осіб. Уряд України приступив до створення Збройних сил. Характерними ознаками того періоду були одночасне формування правової основи діяльності Збройних сил, реорганізація їх структур, створення відповідних систем управління, забезпечення та інших елементів, необхідних для їх функціонування. Крім того, становлення Збройних сил України супроводжувалося значним скороченням військових структур, чисельності особового складу, кількості озброєнь та військової техніки. В основу процесу створення власного війська були закладені політичні рішення керівництва України стосовно без'ядерного і позаблокового статусу держави. При цьому враховувалися також обмеження, пов'язані з ратифікацією Договору «Про звичайні збройні сили в Європі» та виконанням Ташкентської Угоди 1992 року, якою встановлювалися не тільки максимальні рівні озброєння для кожної держави колишнього СРСР, а й для так званого «флангового району». В Україні до нього входили Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим. У стислі терміни Верховною Радою України був прийнятий пакет законодавчих актів стосовно воєнної сфери: Концепція оборони і будівництва Збройних сил України, постанова «Про Раду оборони України», Закони України оборону України", Збройні Сили України", Воєнна доктрина України тощо. На ті ж роки припадає й реалізація ядерного роззброєння України. Воно є однією із найзначніших історичних подій кінця ХХ-го сторіччя. Вперше в історії людства держава добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю. На 1 червня 1996 року на території України не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу. Так були закладені основи національного війська незалежної держави: за короткий термін були створені Міністерство оборони, Генеральний штаб, види Збройних сил, системи управління, підготовки і всебічного забезпечення військ (сил) тощо. Нині Українське військо бере активну участь у миротворчих операціях. Участь України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-XII «Про участь батальйонів Збройних сил України в Миротворчих силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». У наш час[Коли?] понад 20 000 військовослужбовців Збройних сил України беруть участь в операціях з підтримання миру у більше ніж 10 країнах світу.

Українське капеланство[ред.ред. код]

Докладніше у статті Капелан
Знак Департаменту капеланів України 2011 р.

Впродовж віків складовою частиною українського війська було традиційне капеланство (військове душпастирство, військові священики, «польові духовники», духовна опіка у війську). Яке підросійський уряд УРСР після підбиття УНР примусово замінив на атеїстів з посадою «політичних керівників» від КПУ (насправді членів КПРС), в оригіналі «політруків» (від рос. политический руководитель, полит.рук., адже словотворення та вживання української мови було під тиском заборони та переслідувалося). А релігійних діячів репресували. Паралельно існувала стара назва — «комісар» в армії СРСР (УРСР). Після проголошення незалежності України стара підросійська номенклатура УРСР з радянськими стереотипами зашкарублого мислення здатна була лишень перетворити структуру «політруків» на Соціально-психологічну службу на протистояння тенденціям впровадження капеланства. Хоча інші країни бувшого СРСР та «країн Варшавсього договору» провели люстрацію проти носіїв підросійської ментальності з епохи СРСР та впровадили капеланство раніше від України. Нині інститут українського капеланства поволі відроджується.

Докладніше у статті Капеланство НАТО

Під час військових дій (див. Війна на сході України, Російська інтервенція до Криму 2014) на захист державності українського народу українські капелани приймають участь[12][13][14][15][16].

Миротворча діяльність[ред.ред. код]

Докладніше у статті Миротворчі місії України

Перші бойові дії підрозділів ЗС України відбулися в липні 1992 року. З прибуттям 240 окремого спеціального батальйону (УКРБАТ-1) до м.Сараєво, Боснія і Герцеговина, підрозділи батальйону були неодноразово атаковані ворогуючими сторонами. Бойова діяльність українських миротворчих підрозділів здійснювалася з застосуванням штатної зброї у відповідь на напади місцевих збройних формувань для деблокування позицій батальйону, знищення снайперів, та забезпечення евакуації загиблих та поранених. З квітня 1994 року починається окрема сторінка бойової діяльності ЗС України на Балканах, 19 квітня до Сараєво прибув 60-й окремий спеціальний батальйон ЗС України (УКРБАТ-2), який 24 квітня 1994 року разом з опергрупою 240 осіб, підрозділами ЗС Великої Британії, Франції, Норвегії, Росії та Єгипту увійшов до зони активних бойових дій між сербськими та мусульманськими підрозділами в анклаві Горажде. Нападу з обох сторін зазнала 1 спеціальна рота із 60 осіб. На початку червня 1994 року підрозділ було перекинуто з Горажде до м. Гліна, Хорватія, де він вів безпосередні бойові дії з метою захисту позицій батальйону та зони безпеки ООН у анклаві Біхач. У вересні 1994 року збройних нападів зазнали 11 та 12 спостережні пункти зі складу 1-ї спеціальної роти батальйону. Особовий склад зазнав збройних нападів з боку підрозділів «Баня Лукського» корпусу армії боснійських сербів, загону спеціального призначення «Маузер» Р. Младіча та 505-ї бригади 5-го Армійського корпусу Армії Боснії і Герцеговини. Особовий склад 11 СП. був захоплений у заручники боснійськими сербами. Особовий склад 12 СП протягом тижня перебував в зоні активних бойвих дій підрозділів Армії БіГ та бригад зі складу боснійсько-сербської армії та армії Сербської Країни. Зазнав важких поранень один український військовослужбовець, позицію підрозділу було знищено ворогуючими сторонами. В липні 1995 року штаб української роти в н.п. Вітковічі в анклаві Горажде було атаковано батальйонами мусульманської бригади ОГ «Горажде», з метою примушення українського підрозділу віддати важку зброю та бронетехніку. Позиції роти обстрілювалися з мінометів, безвідкатних гармат, гранатометів, важкої та стрілецької зброї. Протягом декількох годин українська рота вела бій проти переважаючих за чисельністю мусульманських підрозділів, в ході бою важкі поранення отримали декілька українських миротворців. Британський батальйон, який знаходився у центрі м. Горажде, проігнорував напад на український підрозділ та не надав будь-якої підтримки українським військовим. В липні 1995 року в анклаві Жепа, БіГ відбулася найуспішніша бойова операція в історії ЗС України. Підрозділ з 79 українських миротворців було атаковано боснійсько-сербським корпусом «Дріна» та мусульманськими підрозділами ОГ «Жепа». Результатом української операції, незважаючи на відсутність підтримки збоку ООН та НАТО, та ігноруючи загрози й наказ Р. Младича відповідно до таємної директиви Р.Караджича на знищення миротворців та цивільного населення Жепи, став порятунок, без втрат серед українців, більш ніж дев'яти тисяч осіб цивільного населення Жепи та біженців, що втекли зі Сребрениці (де нідерландський батальйон у складі 650 осіб не зміг виконати задачу, і там було вбито сербськими підрозділами більш ніж дев'ять тисяч мирних жителів).

Українські військові спільно з бійцями Корпусу морської піхоти США здійснюють патрулювання під час Війни в Іраку

Але жоден український миротворець — учасник подій у Жепі не відзначений і досі. Інформація про роль та участь українських військових досі навмисно замовчується.[Джерело?]


Докладніше у статті Українська миротворча місія в Іраку

Українська місія в Іраку в складі коаліційних військ під проводом США тривала з 11 серпня 2003 року по 9 грудня 2008 року. Перший бій в Іраку регулярного підрозділу Збройних сил України стався 6 квітня 2004 р. в місті Ель-Кут (Ірак), коли українське миротворче з'єднання було атаковане бойовиками «Армії Магді». Українці прийняли бій і протягом кількох годин утримували доручені під їхню охорону об'єкти.

Керівництво[ред.ред. код]

Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України є Президент України. Він, згідно зі статтею 106 Конституції України[17], призначає на посади і звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави. Міноборони України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав. Адміністративне та військово-політичне керівництво Збройними Силами України здійснює Міністр Оборони України згідно зі статтею 8 Закону «Про Збройні Сили України»[4]. Безпосереднє військове керівництво Збройними силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних сил України. Головнокомандувачем Збройних сил України є за посадою начальник Генерального штабу ЗС України, якого призначає і звільняє в установленому порядку Президент України.

Міністерство оборони України, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, бере участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони. Це міністерство також має аналізувати військово-політичну обстановку, визначати рівень воєнної загрози національній безпеці України, забезпечувати функціонування Збройних сил і їх готовність до виконання покладених на них функцій і завдань тощо. Міноборони і Генштаб здійснюють керівництво через низку управлінь:

  • Головне управління особового складу Генерального штабу Збройних Сил України
  • Департамент Головного управління розвідки
  • Головне оперативне управління Генерального штабу Збройних Сил України
  • Головне управління визначення потреб та організації забезпечення
  • Головне управління оборонного планування
  • Головне управління зв'язку та інформаційних систем
  • Головне фінансово-економічне управління
  • Правове управління
  • Головне управління виховної та соціально-психологічної роботи
  • Департамент міжнародного співробітництва
  • Головна інспекція
  • Головне управління розквартирування військ і капітального будівництва
  • Військово-наукове управління
  • Центр військового співробітництва та верифікації
  • Військово-оркестрова служба
  • Центральне управління метрології і стандартизації Міністерства оборони України

Структура[ред.ред. код]

Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій. До складу Збройних сил України належать також об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до зазначених вище видів. Сьогодні до складу ЗС України входять:

Сухопутні війська[ред.ред. код]

Сухопутні-війська.jpg

Сухопутні війська України були сформовані у складі Збройних сил України на підставі Указу Президента України відповідно до статті 4 Закону України «Про Збройні Сили України» у 1996 році. Сухопутні війська Збройних сил України є головним носієм бойової могутності Збройних сил незалежної Української держави. Наземні війська налічують 74379 особового складу (8 механізованих бригад, 2 танкові бригади, 3 аеромобільні бригади, 1 повітряно-десантна бригада, 3 артилерійські бригади, 1 ракетна бригада, а також частини забезпечення та підтримки)[18]

26 листопада 1997 року у рамках українсько-польської угоди був сформований польсько-український миротворчий батальйон, який використовується у Косово. За своїм призначенням та обсягом покладених на них завдань вони відіграють вирішальну роль у виконанні Збройними силами України своїх функцій як у мирний, так і воєнний час.

Сухопутні війська Збройних сил України включають оперативні командування:


Роди військ Сухопутних військ Збройних сил України:[ред.ред. код]

Механізовані і танкові війська[ред.ред. код]

Механізовані і танкові війська, що складають основу Сухопутних військ, виконують завдання щодо утримання зайнятих районів, рубежів і позицій, відбиття ударів противника, прориву оборони противника, розгрому його військ, захоплення важливих районів, рубежів і об'єктів, діють у складі морських та повітряних десантів. У спадок від СРСР українські Сухопутні війська отримали потужний арсенал, що включав у себе сучасні зразки бронетанкової техніки, що за своїми показниками були лідерами серед світових аналогів. Після проведеного скорочення та оптимізації, в ЗСУ списали або перевели до резерву танки Т-55, Т-62, Т-72, Т-80 та ПТ-76. Основним танком було вибрано Т-64, згодом на вітчизняному підприємстві ХКБМ ці танки було модернізовано до рівня Т-64БМ «Булат». Вже після відновлення незалежності на базі Т-80 було створено новий український танк Т-84 «Оплот».

Т-64БВ 1.jpg
Т-64БМ.jpg
Ukrainian BMP-2 IFVs during the Independence Day parade in Kiev.JPG
Ukranian BTR-80.jpg
Ракетні війська та артилерія[ред.ред. код]

Ракетні війська та артилерія Сухопутних військ складаються із з'єднань оперативно-тактичних і тактичних ракет, з'єднань і частин гаубичної, гарматної, реактивної та протитанкової артилерії, артилерійської розвідки, мінометних підрозділів та підрозділів протитанкових керованих ракет. Вони призначені для ураження живої сили, танків, артилерії, протитанкових засобів противника, авіації, об'єктів ППО та інших важливих об'єктів при веденні загальновійськової операції (бою). За умови відсутності в України ядерної зброї ракетні війська та артилерія є найпотужнішою ударною силою в складі ЗСУ. Сучасні артилерійські з'єднання, що перебувають у складі української армії, здатні швидко передислоковуватися та наносити тактичні удари по супротивнику за будь-яких погодних умов та в будь-який час доби.

BM-30 Smerch of the Ukrainian Army.jpg
BM-27 Uragan of the Ukrainian Army.jpg
2S19 howitzers, Independence Day parade in Kiev.JPG
Ukrainian 2S1 Gvozdika, Independence Day parade in Kiev, 2008.jpg
Армійська авіація[ред.ред. код]

Армійська авіація є найбільш маневровим родом Сухопутних військ, призначеним для виконання завдань у різноманітних умовах загальновійськового бою. Частини і підрозділи армійської авіації ведуть розвідку, знищують бойову техніку та живу силу противника, здійснюють вогневу підтримку під час наступу чи контратаки, висаджують тактичні десанти, доставляють у вказані райони бойову техніку та особовий склад, виконують інші важливі завдання.

Mil Mi-8MTV, Ukraine - Air Force AN1837498.jpg
Mil Mi-24P, Ukraine - Army AN1387384.jpg
Ukrainian Mil Mi-24 helicopters.jpg
Mi-26 rostov.jpg
Високомобільні десантні війська[ред.ред. код]

Аеромобільні війська — наймобільніший компонент Сухопутних військ. До них відносяться з'єднання, частини та підрозділи зі складу сухопутних військ і армійської авіації, що цілеспрямовано підготовлені для спільних дій у тилу противника. Склад: 25 окрема повітряно-десантна бригада (місце дислокації: смт. Гвардійське, Дніпропетровська обл.); 80 окрема аеромобільна бригада (місце дислокації: м. Львів); 95 окрема аеромобільна бригада (місце дислокації: м. Житомир); 79 окрема аеромобільна бригада (місце дислокації: м. Миколаїв); 28 окремий навчальний батальйон аеромобільних військ (місце дислокації: смт. Десна)

Протиповітряна оборона[ред.ред. код]
Зенітні самохідні установки «Тунгуска»

Протиповітряна оборона Повітряних сил призначена для прикриття військ від ударів противника з повітря у всіх видах бойових дій, при перегрупуванні та розташуванні їх на місці. Небо над Києвом і Київською областю захищає 96-а зенітно-ракетна бригада, її підрозділи розташовані в шести районах області: Києво-Святошинському, Вишгородському, Васильківському, Обухівському, Бориспільському і Броварському. Одна з ключових частин знаходиться поряд з селом Нові Петрівці на північ від Києва. Тут сили ППО за допомогою зенітно-ракетних комплексів С-300 охороняють ЧАЕС, дамбу Дніпра і столицю. С-300 здатний уражати повітряні цілі на відстані до 70 кілометрів і на висоті до 30 кілометрів. Могутніший комплекс розташований у Васильківському районі. Недалеко від села Данилівка знаходиться військова частина з шістьма військовими зенітний-ракетними комплексами С-200. Ця установка здатна вражати носії ракет і будь-які повітряні цілі на відстані до 250 кілометрів. В цілому на території України розташовано приблизно 10 зенітно-ракетних формувань. На їх озброєнні знаходяться до 50 зенітно-ракетних комплексів, сотні ракет різної дальності. Щоденне бойове чергування в українських силах ППО несуть близько двох тисяч чоловік. Сили ППО включають зенітно-ракетні комплекси, винищувальну авіацію (МіГ-29, Су-27), радіотехнічні війська; також сюди входять підрозділи радіоелектронної боротьби і спеціальні війська.

Зенітно-ракетні комплекси С-200 з радіусом враження до 250 кілометрів створюють пересічні між собою зони і повністю захищають територію країни. За таким же принципом розташовані бази літаків-винищувачів. Їх зона дії становить декілька сотень кілометрів і також покриває всю територію держави. Окремі міста, промислові і стратегічні об'єкти додатково охороняють зенітно-ракетні комплекси меншого радіусу дії — «Бук», «Оса», С-300.[19]

Повітряні сили[ред.ред. код]

180

Повітряні Сили Збройних Сил України — один з головних носіїв бойового потенціалу Збройних сил України. Цей високоманеврений вид Збройних сил призначений для охорони та оборони повітряного простору держави, особливо важливих та стратегічних державних об'єктів, ураження з повітря об'єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних десантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки. У складі ПС України 47900 осіб.[20] Основні завдання Військово-повітряних сил України :

  • завоювання переваги у повітрі;
  • прикриття угруповань військ і об'єктів від ударів противника з повітря;
  • авіаційна підтримка Сухопутних військ та забезпечення бойових дій Військово-Морських Сил зрив маневру військ противника та його перевезень
  • висадка повітряних десантів та боротьба з десантами противника на землі і у повітрі;
  • ведення повітряної розвідки;
  • здійснення повітряних перевезень своїх військ і матеріальних засобів;
  • руйнування та знищення військових, військово-промислових, енергетичних об'єктів, вузлів і комунікацій противника.

Повітряні сили несуть в собі такі основні складові частини:

Повітряні сили України включають роди авіації:

Су-27 відстрілює повітряні пастки

Бомбардувальна авіація[ред.ред. код]

Має на озброєнні літаки Су-24М. Є основним ударним засобом ВПС і призначена для ураження угрупувань військ, авіації, ВМС, зруйнування важливих воєнних, військово-промислових, енергетичних об'єктів у стратегічній і оперативній глибині.

Штурмова авіація[ред.ред. код]

Має на озброєнні літаки Су-25. Є засобом авіаційної підтримки військ і призначена для ураження військ, наземних (морських) об'єктів переважно на передньому краї у тактичній глибині.

Винищувальна[ред.ред. код]

Має на озброєнні літаки Су-27, МіГ-29. Є одним з основних засобів боротьби з повітряним противником і призначена для ураження літаків, гелікоптерів, крилатих ракет у повітрі, а також ураження наземних (морських) об'єктів.

Розвідувальна авіація[ред.ред. код]

Має на озброєнні літаки Су-24MP та літаки аерофотозйомки Ан-30. На зберіганні знаходяться розвідники старішої моделі Су-17М4Р. Призначена для ведення повітряної розвідки противника, місцевості та погоди.

Військово-транспортна авіація[ред.ред. код]

Має на озброєнні літаки Іл-76МД, Ту-134, Ан-24, Ан-26, вертольоти Мі-8МТ. Перспективним військово-транспортним літаком для Повітряних сил України є вітчизняний Ан-70. Військово-транспортна авіація призначена для десантування повітряних десантів, перевезення військ і матеріальних засобів повітрям.

Tu 134AK.jpeg
Antonov An-26, Ukraine - Air Force JP7198729.jpg
Ukrainian Air Force IL-76.jpg
MAKS Airshow 2013 (Ramenskoye Airport, Russia) (528-05).jpg

Війська Протиповітряної оборони[ред.ред. код]

Сили протиповітряної оборони в складі Повітряних сил існують для прикриття неба над територією України як у мирний, так і у військовий час. Основу сил ППО складають системи протиповітряної оборони радянського виробництва середньої дальності дії — С-300. Також на озброєнні перебувають ЗРК Бук малого радіусу дії. Комплекси С-300 проходять плановий ремонт та модернізацію на вітчизняних підприємствах оборонно-промислового комплексу.

Військово-Морські Сили[ред.ред. код]

Військово-морський прапор і прапор Командуючого ВМС (зверху)
Naval Ensign of Ukraine.svg

Військово-морські сили Збройних Сил України призначені для захисту суверенітету і державних інтересів України на морі, розгрому угруповань ВМС противника в своїй операційній зоні самостійно та у взаємодії з іншими видами Збройних сил України, сприяння Сухопутним військам України на приморському напрямку. На початок 2009 року чисельність Військово-Морських Сил Збройних Сил України становила близько 15 тисяч осіб. У складі Військово-Морських Сил Збройних Сил України перебувало до 26 бойових кораблів та катерів, 12 протичовнових літаків та гелікоптерів, близько 55 суден та катерів забезпечення, 39 танків, 178 бойових броньованих машин та 65 артилерійських систем калібром більше 100 міліметрів.

БТР-80 під час висадки морської піхоти

За своїм функціональним призначенням Військово-Морські Сили Збройних Сил України розподілені на морський компонент Об'єднаних сил швидкого реагування та Основних сил оборони Збройних Сил України, які в свою чергу мають відповідні корабельні, авіаційні та берегові складові. На середньострокову перспективу (кінець 2011 року) у складі ВМС передбачалося мати 4 бригади, 2 військово-морські бази та 4 дивізіони, з чисельністю особового складу близько 11 тис. осіб. В наслідок російського вторгнення 2014 року ВМС України втратили основну частину бойових кораблів та значну частину особового складу. Також втрачені об'єкти військової інфраструктури, що перебували на території тимчасово окупованої Автономної республіки Крим. Операційна зона ВМС ЗС України включає акваторії Чорного і Азовського морів, річки Дунай, Дністер, Дніпро, а також інші райони морів, які визначаються інтересами держави. Головна база Військово-морських сил — м. Одеса . Основні пункти базування ВМС ЗС України: Одеса, Новоозерне, Саки.

До складу Військово-Морських Сил Збройних Сил України станом на початок 2014 року входили:[21]

Hetman Sahaidachnyi ship side view.JPG
Zaporizhya.jpg
KostiantynOl'shans'kyi2010Tendra.jpg
Флагман ВМС України
фрегат «Гетьман Сагайдачний»

Інші воєнізовані формування[ред.ред. код]

Національна гвардія України[ред.ред. код]

Emblem of the National Guard of Ukraine.svg

Військове формування з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України. Існувала в 19912000 роках. Відновлена 13 березня 2014 на базі Внутрішніх військ України та Самооборони Майдану із залученням нових військових кадрів. Запланована чисельність — близько 60 000 військовослужбовців.

Військова служба правопорядку[ред.ред. код]

Vsp.jpg

Спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України. Призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України. Підпорядкована Міністерству оборони України. Чисельність — 43 підрозділи, 1 753 осіб(2005)[22]

Державна прикордонна служба України[ред.ред. код]

Gerb of State Border Guard Service of Ukraine.gif

Правоохоронний орган спеціального призначення, на який покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України та охорони суверенних прав України в її винятковій (морській) економічній зоні. Чисельність — 48 000 прикордонників (включно з 6000 цивільними працівниками)<ref>Закон України про структуру Державної прикордонної служби України 03.04.2003 № 661-IV</ref>

Антитерористичний центр при Службі безпеки України[ред.ред. код]

Anti-Terrorist Center (Ukraine).png

Постійно діючий орган при Службі безпеки України, який здійснює координацію діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом усіх воєнізованих відомств держави у запобіганні:

  • терористичним актам щодо державних діячів, критичних об'єктів життєзабезпечення населення, об'єктів підвищеної небезпеки,
  • актам, що загрожують життю і здоров'ю значної кількості людей на певних територіях, та їх припиненні.


Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту України[ред.ред. код]

Gerb mns.gif

Спеціальне воєнізоване формування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, на яке покладається захист населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного і військового характеру, участь у заходах територіальної оборони, а також міжнародних рятувальних та інших гуманітарних операціях. Чисельність — 44 881 осіб

Державна спеціальна служба транспорту[ред.ред. код]

Спеціалізований державний орган транспорту у складі Міністерства інфраструктури України, призначений для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану.

Військово-лікарські комісії[ред.ред. код]

При всіх воєнізованих відомствах держави діють військово-лікарські комісії, на які покладено повноваження експертного визначення медичної та психологічної придатності особи до проходження військової служби в мирних та військових умовах в Збройних силах України, а також експертне визначення втрати здоров'я внаслідок бойових дій або проходження військової служби в мирний час і встановленні відповідної групи інвалідності учаснику бойових дій, експертне визначення зв'язку смерті/загибелі військовослужбовця з вогнестрільним пораненням при захисті Батьківщини. Рішення ВЛК є підставою для отримання статусу члена родини загиблого військовослужбовця. Комісії є важливими структурними підрозділами усіх військово-медичних закладів України.

Військова освіта[ред.ред. код]

Дивись докладніше статтю Військові навчальні заклади України, а також Військова медицина в Україні.

Система підготовки військових фахівців, яка створена в Україні, є складовою державної системи освіти. Вона включає в себе:

  • Вищі військові навчальні заклади
  • Військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів
  • Військові коледжі
  • Військовий ліцей та ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою

Соціально-психологічна служба[ред.ред. код]

Дивись докладніше статтю Соціально-психологічна служба Міністерства оборони України

22 квітня 1992 р. директивою МО України введена загальна структура соціально-психологічної служби Міністерства оборони України як органу управління. Ця дата, на думку автора, і започаткувала історію практичної діяльності органів виховної роботи у ЗС України.

Розробка Військово-медичної доктрини України[ред.ред. код]

Наразі йде активна підготовка до законодавчого затвердження Військово-медичної доктрини держави.

Професійні військові свята[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Військова символіка ЗСУ на УГТ
  2. Символіка та нагороди ЗСУ
  3. Указ Президента України №&amp;nbsp;507/2014 від 7 червня 2014 року «Про прийняття повноважень Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України»
  4. а б ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Збройні сили України»
  5. УНІАН: Міністерство оборони планує впродовж двох років здійснити перехід до професійної армії
  6. UAPravo. Граничний вік перебування на військовій службі
  7. Біла книга 2010. Збройні Сили України. стор. 27
  8. https://archive.is/20120805205758/zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3312-17
  9. http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JG2TK00A.html
  10. Останній бій УПА. 1960 рік]
  11. http://www.razumkov.org.ua/ukr/article.php?news_id=572 Процитовано 2010-07-21
  12. Священики зможуть стати штатними капеланами у військових структурах України, сайт «Релігійно-інформаційна служба України»
  13. Офіційний сайт українських капеланів
  14. Військові капелани, сайт «Кредо»
  15. Військові капелани УГКЦ опікуються бійцями АТО, сайт «Новости мира»
  16. Військові капелани із Західної України підтримують учасників АТО, сайт «Львівські новини»
  17. http://www.president.gov.ua/content/chapter05.html Конституція України&amp;nbsp;— Розділ V
  18. Українські збройні сили 2007 Біла книга стор. 110
  19. Генштаб: Украина готова отразить атаку извне
  20. Збройні сили України стр.111
  21. Військово&amp;nbsp;— Морські Сили Збройних Сил України
  22. [ http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3099-14 З А К О Н У К Р А Ї Н И Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 32, ст.225)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]