Збройні сили України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Збройні сили України
Емблема Збройних сил України[1][2]
Емблема Збройних сил України[1][2]
Види збройних сил
Emblem of Ukrainian Ground Forces Сухопутні війська
Emblem of Ukrainian Air Force Повітряні сили
Emblem of Ukrainian Navy Військово-морські сили
Нарукавний шеврон 140-го окремого центру спеціального призначення Сил спеціальних операційСили спеціальних операцій
Керівництво
Штаб: м. Київ
Головнокомандувач: Порошенко Петро Олексійович[3]
Міністр оборони: Полторак Степан Тимофійович
Глава штабу: Муженко Віктор Миколайович
Штат
Активні службовці: 250 тис. осіб, у тому числі — 204 тис. військовослужбовців (2015)[4][5]
Призовний вік: 18[6]
Призовний закон: Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу»[6]
Термін призову: 9, 12, 18 місяців
Витрати та промисловість
Щорічні витрати: 90 млрд грн. (2015)[4]
Доля військових витрат у ВВП: 3% (2015)[7]
Головні національні постачальники: Державний концерн «Укроборонпром»
Історія
Засновані: 1917 (відтворені 1991)

Радянсько-українська війна 
Польсько-українська війна (1918—1919) 
Українська місія в Іраку 
Миротворчі операції 
Російська інтервенція до Криму 
Війна на сході України
Військові звання та нагороди
Військові звання 
Державні нагороди України
Прапор Збройних сил України[1][2]
Прапор Збройних сил України[1][2]

Збро́йні си́ли Украї́ни — військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності[8].

Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України а також беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом[8].

З'єднання, військові частини і підрозділи Збройних сил України відповідно до закону можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, боротьби з тероризмом і піратством, посилення охорони державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні і континентального шельфу України та їх правового оформлення, протидії незаконним перевезенням зброї, наркотичних засобів та психотропних речовин, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України[8].

Зміст

Історія

Докладніше у статті Армія Української Народної Республіки
Докладніше у статті Армія Української Держави

Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України, вона успадкувала від СРСР одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств — Міністерства оборони України. Отже, під юрисдикцію України перейшли: 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад (9 293 танки і 11 346 бойових машин)[9], бригада спецпризначення, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, три повітряні армії (близько 1 500 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 1 272 міжконтинентальних балістичних ракет, а також близько 2 500 одиниць тактичної ядерної зброї. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ в Україні нараховувала близько 980 тисяч осіб[10].

Створення національних Збройних сил характеризувалося одночасним формуванням правової основи діяльності Збройних сил, реорганізацією структур, створенням відповідних систем управління й забезпечення та інших елементів, необхідних для їх функціонування. Крім того, становлення Збройних сил України супроводжувалося значним скороченням військових структур, чисельності особового складу, кількості озброєнь та військової техніки.

В основу процесу створення власного війська були закладені політичні рішення керівництва України стосовно без'ядерного і позаблокового статусу держави. При цьому враховувалися також обмеження, пов'язані з ратифікацією договору «Про звичайні збройні сили в Європі» та виконанням Ташкентської угоди 1992 року, якою встановлювалися не тільки максимальні рівні озброєння для кожної держави колишнього СРСР, а й для так званого «флангового району». В Україні до нього входили Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим.

У стислі терміни Верховною Радою України був прийнятий пакет законодавчих актів стосовно воєнної сфери: Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України, постанова № 1658-XII від 11 жовтня 1991 року «Про Раду оборони України», Закони України «Про оборону України»[11], «Про Збройні Сили України»[8], Воєнна доктрина України тощо. На ті ж роки припадає й реалізація ядерного роззброєння України. Воно є однією із найзначніших історичних подій, оскільки вперше в історії людства держава добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю. На 1 червня 1996 року на території України не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу.

Управління

Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України є Президент України. Він, згідно зі статтею 106 Конституції України, призначає на посади і звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави[12].

Безпосереднє військове керівництво Збройними силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних сил України. Головнокомандувачем Збройних сил України є за посадою начальник Генерального штабу Збройних сил України, якого призначає і звільняє в установленому порядку Президент України. Адміністративне та військово-політичне керівництво Збройними силами України здійснює Міністр оборони України[8].

Міністерство оборони України, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України, бере участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони. Це міністерство також має аналізувати військово-політичну обстановку, визначати рівень воєнної загрози національній безпеці України, забезпечувати функціонування Збройних сил і їх готовність до виконання покладених на них функцій і завдань тощо[13].

Склад

Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб.

Організаційно, Збройні сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій. До складу Збройних сил України належать також об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до зазначених вище видів.

Станом на 2015 рік, до складу Збройних сил України входять:

Сухопутні війська

Прапор Сухопутних сил

Сухопутні війська України були сформовані у складі Збройних сил України на підставі Указу Президента України відповідно до Закону України «Про Збройні Сили України» у 1996 році[8].

Організаційно, станом на 2015 рік, Сухопутні війська Збройних сил України складаються з:

Міністр оборони Степан Полторак заявив про плани створення 4 оперативних командувань по територіальному принципу замість 2 та одинадцяти бригад, чотирьох полків, вісімнадцяти батальйонів, шістнадцяти окремих рот та тринадцяти взводів різного призначення[14][5].

Сухопутні війська Збройних сил України є головним носієм бойової могутності Збройних сил незалежної України. Станом на 2013 рік, наземні війська налічували 49 100 особового складу, 683 танки, 1965 бойових броньованих машин, 72 бойові вертольоти та 379 артилерійських систем калібром більше 100 міліметрів (8 механізованих бригад, 2 танкові бригади, 3 артилерійські бригади, 1 ракетна бригада, а також інші частини забезпечення та підтримки)[15]. За своїм призначенням та обсягом покладених на них завдань, вони відіграють вирішальну роль у виконанні Збройними силами України своїх функцій як у мирний, так і воєнний час.

Механізовані та танкові війська

Механізовані і танкові війська, що складають основу Сухопутних військ, виконують завдання щодо утримання зайнятих районів, рубежів і позицій, відбиття ударів противника, прориву оборони противника, розгрому його військ, захоплення важливих районів, рубежів і об'єктів, діють у складі морських та повітряних десантів. У спадок від СРСР українські Сухопутні війська отримали потужний арсенал, що включав у себе сучасні зразки бронетанкової техніки. Після проголошення незалежності, на вітчизняному підприємстві ХКБМ танки Т-64 було модернізовано до рівня Т-64БМ «Булат», а на базі Т-80 було створено новий український танк Т-84 «Оплот».

Т-64БВ 1.jpg
Т-64БМ.jpg
Ukrainian BMP-2 IFVs during the Independence Day parade in Kiev.JPG
Ukrainian BTR-80.jpg

Ракетні війська та артилерія

Докладніше у статті Ракетні війська і артилерія Сухопутних військ України

Ракетні війська та артилерія Сухопутних військ складаються із з'єднань оперативно-тактичних і тактичних ракет, з'єднань і частин гаубичної, гарматної, реактивної та протитанкової артилерії, артилерійської розвідки, мінометних підрозділів та підрозділів протитанкових керованих ракет. Вони призначені для ураження живої сили, танків, артилерії, протитанкових засобів противника, авіації, об'єктів ППО та інших важливих об'єктів при веденні загальновійськової операції (бою). За умови відсутності в України ядерної зброї, ракетні війська та артилерія є найпотужнішою ударною силою в складі Збройних сил. Сучасні артилерійські з'єднання, що перебувають у складі української армії, здатні швидко передислоковуватися та наносити удари по супротивнику за будь-яких погодних умов та в будь-який час доби.

BM-30 Smerch of the Ukrainian Army.jpg
BM-27 Uragan of the Ukrainian Army.jpg
2S19 howitzers, Independence Day parade in Kiev.JPG
Ukrainian 2S1 Gvozdika, Independence Day parade in Kiev, 2008.jpg

Армійська авіація

Докладніше у статті Армійська авіація України

Армійська авіація є найбільш маневровим родом Сухопутних військ, призначеним для виконання завдань у різноманітних умовах загальновійськового бою. Частини і підрозділи армійської авіації ведуть розвідку, знищують бойову техніку та живу силу противника, здійснюють вогневу підтримку під час наступу чи контратаки, висаджують тактичні десанти, доставляють у вказані райони бойову техніку та особовий склад, виконують інші важливі завдання.

Mil Mi-8MTV, Ukraine - Air Force AN1837498.jpg
Mil Mi-24P, Ukraine - Army AN1387384.jpg
Mil Mi-24P, Ukraine - Army AN1387321.jpg

Спеціальні війська

Спеціальні війська призначені для забезпечення бойової діяльності військ, що виконують вузькоспеціалізовані функції, та мають на озброєнні спеціально призначену для цього бойову та іншу техніку. До складу спеціальних військ входять:

Високомобільні десантні війська

Докладніше у статті Високомобільні десантні війська (Україна)

Високомобільні десантні війська (до липня 2012 року — аеромобільні) — наймобільніший компонент Сухопутних військ, до складу якого входять повітряно-десантні та аеромобільні частини Збройних сил України. Вони призначені для виконання бойових завдань (ведення бойових дій), які неможливо виконати (вести) іншими силами та засобами збройної боротьби у тактичному та оперативному тилу ворога.

Станом на 2013 рік, чисельність високомобільних десантних військ становила 6 000 осіб, в їх складі перебувало 262 бойових броньованих машин та 90 артилерійських систем калібром більше 100 міліметрів[15].

Повітряні сили

Прапор Повітряних сил
Докладніше у статті Повітряні сили України

Повітряні сили Збройних сил України — один з головних носіїв бойового потенціалу Збройних сил України. Цей високоманеврений вид Збройних сил призначений для охорони та оборони повітряного простору держави, особливо важливих та стратегічних державних об'єктів, ураження з повітря об'єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних десантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки.

Станом на 2013 рік, у складі Повітряних сил перебувало 36 300 осіб, 160 бойових та 27 транспортних літаків[15].

Бомбардувальна авіація

Бомбардувальна авіація є основним ударним засобом Повітряних сил і призначена для ураження та знищення угрупувань військ, авіації, флоту, зруйнування важливих воєнних, військово-промислових, енергетичних об'єктів у стратегічній і оперативній глибині за будь-яких погодних умов як вдень, так і вночі. На озброєнні має літаки Су-24М.

Штурмова авіація

Штурмова авіація є засобом авіаційної підтримки військ і призначена для ураження та знищення військ, наземних (морських) об'єктів переважно на передньому краї у тактичній глибині, забезпечення безпосередньої підтримки бойових дій Сухопутних військ, Військово-морських сил та Повітряних сил. На озброєнні стоять літаки Су-25.

Винищувальна авіація

Винищувальна авіація є одним з основних засобів боротьби з повітряним противником і призначена для ураження повітряних цілей (літаків, гелікоптерів, крилатих ракет), а також ураження наземних (морських) об'єктів, тобто завоювання переваги в повітрі, захисту території країни та забезпечення бойових дій інших родів авіації. На озброєнні має літаки Су-27 та МіГ-29.

Військово-транспортна авіація

Військово-транспортна авіація призначена для перекидання та десантування аеромобільних й повітряно-десантних підрозділів, повітряних перевезень військ і бойової техніки, доставки вантажів чи інших матеріальних засобів повітрям, евакуації поранених тощо. Має на озброєнні літаки Іл-76МД, Ан-70, Ан-24, Ан-26, вертольоти Мі-8МТ.

Розвідувальна авіація

Розвідувальна авіація призначена для ведення повітряної розвідки місцевості, погоди, наземних та морських об'єктів в оперативній та тактичній глибинах для забезпечення дій усіх видів Збройних сил. На озброєнні має два типи літаків (розвідувальні Су-24MP та аерофотозйомки Ан-30) та безпілотні засоби.

Ukrainian Air Force Su-25UB with two MiG-29s (9-13) in background.jpg
Antonov An-26, Ukraine - Air Force JP7198729.jpg
Ukrainian Air Force IL-76.jpg
MAKS Airshow 2013 (Ramenskoye Airport, Russia) (528-05).jpg

Протиповітряна оборона

Докладніше у статті Війська ППО України

Протиповітряна оборона призначена для прикриття військ від ударів противника з повітря у всіх видах бойових дій, при перегрупуванні та розташуванні їх на місці. Сили протиповітряної оборони включають зенітно-ракетні комплекси, сотні ракет різної дальності, винищувальну авіацію, радіотехнічні війська, також сюди входять підрозділи радіоелектронної боротьби і спеціальні війська.

Станом на 2010 рік, зенітно-ракетні комплекси з радіусом враження до кількох сотень кілометрів створювали пересічні між собою зони і повністю захищали територію країни[16]. Проте 30 жовтня 2014 року Україна відмовилась від єдиного комплексу дальної дії С-200 через його моральну та фізичну застарілість[17]. На озброєнні лишились зенітно-ракетні комплекси меншого радіусу дії, що покривають окремі міста, промислові і стратегічні об'єкти — «Бук», «Оса», С-300 та С-300В.

Ukrainian 9k33 Osa SAMS during the Independence Day parade in Kiev 2014 IMG 7671 01.JPG
9K22 Tunguska during the Independence Day parade in Kiev.JPG
Ukrainian S-300P SAMs 2014 IMG 7672 03.JPG
Зенітні самохідні установки
«Тунгуска»
Зенітно-ракетний комплекс
С-300

Військово-морські сили

Докладніше у статті Військово-морські сили України
Прапор Військово-морських сил

Військово-морські сили Збройних cил України призначені для захисту суверенітету і державних інтересів України на морі, розгрому угруповань флоту противника в своїй операційній зоні самостійно та у взаємодії з іншими видами Збройних сил України, сприяння Сухопутним військам України на приморському напрямку. Операційна зона Військово-морських сил України включає акваторії Чорного і Азовського морів, річок Дунай, Дністер, Дніпро, а також інші райони морів, які визначаються інтересами держави.

Станом на 2013 рік, чисельність Військово-морських сил Збройних сил України становила 14 700 осіб, в їх складі перебувало 22 бойових кораблів та катерів, 11 протичовнових літаків та гелікоптерів, 40 танків, 199 бойових броньованих машин та 54 артилерійських систем калібром більше 100 міліметрів[15].

Внаслідок російського вторгнення 2014 року Військово-морські сили України втратили основну частину бойових кораблів та значну частину особового складу[18][19]. Також втрачені об'єкти військової інфраструктури, що перебували на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим.

За своїм функціональним призначенням Військово-морські сили Збройних сил України розподілені на морський компонент Об'єднаних сил швидкого реагування та Основних сил оборони Збройних сил України, які, в свою чергу, мають відповідні корабельні, авіаційні та берегові складові[20]. Головна база Військово-морських сил — м. Одеса, де знаходиться академія Військово-морських сил.

Надводні сили

Надводні сили призначені для пошуку та знищення корабельних угруповань і підводних човнів противника, захисту пунктів базування і морських комунікацій, постановки мінних та сіткових загороджень, порушення морських комунікацій противника, участі у вогневій підтримці Сухопутних військ на узбережжі, забезпечення висадки морських десантів, ведення розвідки та радіоелектронної боротьби, пошуку та рятування екіпажів літальних апаратів, надводних суден, підводних човнів, які зазнали аварії.

Морська піхота

Докладніше у статті Морська піхота України

Морська піхота України — передовий загін сил висадки, призначений для дій у складі тактичних і оперативно-тактичних десантів, а також оборони пунктів базування Військово-морських сил, островів, ділянок узбережжя, портів, аеродромів та інших важливих об'єктів.

Морська авіація

Морська авіація є тактичним з'єднанням, організаційно зведеним у морську авіаційну групу, що має на озброєнні літаки та вертольоти наземного і корабельного базування і включає: протичовнову, транспортну та пошуково-рятувальну авіацію.

Берегові ракетно-артилерійські війська

Берегові ракетно-артилерійські війська мають стаціонарні рухомі ракетні і артилерійські комплекси оперативно-тактичного та тактичного призначення. Головним завданням цих військ є ураження надводних кораблів, десантних загонів, конвоїв і суден противника.

Het'man Sahaidachnyi ide na chornomu mori 2012-07-17.jpg
U206 Vinnitsya.jpg
U401-kirovograd.jpg
Ukrainian BTR-80 in Tendra, 2010.jpg
Флагман ВМС України
фрегат «Гетьман Сагайдачний»
БТР-80 під час висадки
морської піхоти

Сили спеціальних операцій

Докладніше у статті Сили спеціальних операцій України

Сили спеціальних операцій України — один з чотирьох видів Збройних сил України, поряд з Військово-повітряними силами, Військово-морським флотом і Сухопутними військами.[21]

12 березня 2015 коку міністр оборони Степан Полторак під час звіту про 100 днів роботи уряду заявив що у складі Збройних сил України створено сили спеціальних операцій.

"Значно збільшилась чисельність Збройних сил України на сході України...

Розгорнуто чотири оперативні командування, створено сили спеціальних операцій, нарощено угруповання військ за рахунок створення 10 бригад і

одного полку", - сказав Полторак.

Інші підрозділи


Батальйони територіальної оборони України

Докладніше у статті Батальйони територіальної оборони України

Військова служба правопорядку

Vsp.jpg

Військова служба правопорядку — це спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних сил України, підпорядковане Міністерству оборони України. Призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців та має чисельність не більше 1,5% чисельності Збройних сил[22].

Медична служба

Докладніше у статті Військова медицина в Україні

Станом на кінець 2014 року йде активна підготовка до законодавчого затвердження Військово-медичної доктрини держави[23].

Провідним військово-медичним закладів України у загальнодержавній системі військових шпиталів-госпіталів є Головний військово-медичний клінічний ордена Червоної Зірки центр «Головний військовий клінічний госпіталь». У зв'язку з бойовими діями на території держави та вичерпної заповненості військово-медичних закладів, 29 травня 2014 року Верховною Радою України прийнято Постанову № 4897 про оперативне нагальне лікування у клінічній лікарні «Феофанія» за рахунок державного бюджету поранених та травмованих військовослужбовців Збройних сил України[24].

Капеланство

Знак Департаменту капеланів України 2011 році

Після розвалу СРСР колишні республіки та країни Варшавсього договору швидко впровадили капеланство. На відміну від них, в Україні цей інститут відроджується поволі[25]. Українські капелани беруть участь[26] у бойових діях на сході України та несуть втрати (станом на початок 2015 року 1 капелан загинув, а 6 зазнали поранень)[27].

Соціально-психологічна служба

Докладніше у статті Соціально-психологічна служба Міністерства оборони України

22 квітня 1992 року директивою Міністерства оборони України структура «політруків» була перетворена на загальну структуру соціально-психологічної служби Міністерства оборони України як органу управління. Ця дата започаткувала історію практичної діяльності органів виховної роботи у Збройних силах України.

Реформування української армії

Військовий бюджет

Військова освіта

Докладніше у статті Військові навчальні заклади України

Система підготовки військових фахівців, яка створена в Україні, є складовою державної системи освіти. Вона включає в себе:

  • вищі військові навчальні заклади;
  • військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів;
  • військові коледжі;
  • військовий ліцей та ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Міжнародне співробітництво

Збройні сили України та НАТО

Міжнародні операції

Докладніше у статті Миротворчі місії України

Участь України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-XII «Про участь батальйонів Збройних сил України в Миротворчих силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії»[28].

Балканський півострів

Українські миротворці спеціального батальйону

З прибуттям в липні 1992 року 240 окремого спеціального батальйону (УКРБАТ-1) до Сараєво, Боснія і Герцеговина, його підрозділи були неодноразово атаковані ворогуючими сторонами. Бойова діяльність українських миротворців здійснювалася з застосуванням штатної зброї у відповідь на напади місцевих збройних формувань для деблокування позицій батальйону, знищення снайперів, та забезпечення евакуації поранених та тіл загиблих[29].

19 квітня 1994 року на Балкани прибув 60-й окремий спеціальний батальйон Збройних сил України (УКРБАТ-2), який 24 квітня 1994 року разом з опергрупою 240 осіб, підрозділами збройних сил Великої Британії, Франції, Норвегії, Росії та Єгипту увійшов до зони активних бойових дій між сербськими та мусульманськими підрозділами в анклаві Горажде. Нападу з обох сторін зазнала 1 спеціальна рота із 60 осіб[29].

На початку червня 1994 року підрозділ було перекинуто з Горажде до Гліна, Хорватія, де він вів безпосередні бойові дії з метою захисту позицій батальйону та зони безпеки ООН у анклаві Біхач. У вересні 1994 року 11 та 12 спостережні пункти зі складу 1-ї спеціальної роти батальйону зазнали нападу з боку підрозділів «Баня Лукського» корпусу армії боснійських сербів, загону спеціального призначення «Маузер» Ратко Младича та 505-ї бригади 5-го Армійського корпусу Армії Боснії і Герцеговини. Особовий склад 11 пункту був захоплений у заручники боснійськими сербами, а 12 — протягом тижня перебував в зоні активних бойвих дій підрозділів Армії Боснії та Герцеговини та бригад зі складу боснійсько-сербської армії та армії Сербської Країни. Зазнав важких поранень один український військовослужбовець, позицію підрозділу було знищено ворогуючими сторонами[29].

В липні 1995 року штаб української роти у н. п. Вітковічі в анклаві Горажде було атаковано батальйонами мусульманської бригади «Горажде», з метою примушення українського підрозділу віддати важку зброю та бронетехніку. Позиції роти обстрілювалися з мінометів, безвідкатних гармат, гранатометів, важкої та стрілецької зброї. Протягом декількох годин українська рота вела бій проти переважаючих за чисельністю мусульманських підрозділів, в ході бою важкі поранення отримали декілька українських миротворців. Британський батальйон, який знаходився у Горажде, проігнорував напад на український підрозділ та не надав будь-якої підтримки[29].

В липні 1995 року в анклаві Жепа підрозділ з 79 українських миротворців було атаковано боснійсько-сербським корпусом «Дріна» та мусульманськими підрозділами «Жепа». Незважаючи на відсутність підтримки з боку ООН та НАТО, ігноруючи погрози й наказ Младіча відповідно до таємної директиви Радована Караджича про знищення миротворців та цивільного населення Жепи, в результаті операції українці врятували більше дев'яти тисяч осіб цивільного населення Жепи та біженців, що втекли зі Сребрениці (де нідерландський батальйон у складі 650 осіб не зміг виконати завдання, через що сербські підрозділи вбили там більше дев'яти тисяч мирних жителів)[29].

Близький Схід

Докладніше у статті Українська миротворча місія в Іраку
Українські військові спільно з бійцями Корпусу морської піхоти США здійснюють патрулювання під час Війни в Іраку

Українська місія в Іраку в складі коаліційних військ під проводом США тривала з 11 серпня 2003 року по 9 грудня 2008 року. Перший бій регулярного підрозділу Збройних сил України стався 6 квітня 2004 року в місті Ель-Кут (Ірак), коли українське миротворче з'єднання було атаковане бойовиками «Армії Магді». Українці прийняли бій і протягом кількох годин утримували доручені під їхню охорону об'єкти. Втрати українских військових склали один загиблий та шестеро легкопоранених.

Іноземна військова допомога Україні

Війна на сході України

Загін морської піхоти ВМС України брав участь в антитерористичній операції

Після перемоги в Києві Євромайдану в лютому 2014 року, Росія розпочала військову агресію проти української держави. Першим її етапом стала окупація Криму, внаслідок чого було вбито 2 військовослужбовця Збройних сил: Кокуріна Сергія та Карачевського Станіслава, Україна втратила 85% кораблів флоту[18] та 50% українських військових з Криму, що склали присягу окупанту[19].

Наступним етапом агресії стало захоплення проросійськими активістами адмінбудівель та відділків міліції в містах Донбасу (Слов'янську, Артемівську та Краматорську). У відповідь на це українська влада оголосила про проведення антитерористичної операції, що переросла у повноцінну війну.

Незважаючи на численні докази присутності російських військ на території України, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, відтак з українського боку війна розглядається як неоголошена[30]. Ряд українських політиків називають війну на сході України «гібридною війною» Росії проти України[31].

Комплектування і чисельність

Чисельність Збройних сил України затверджується Верховною Радою України за поданням Президента України[8].

Українська армія комплектується за рахунок призову на строкову та договірну службу[32] чоловіків від 18 років. Граничний вік перебування на військовій службі осіб рядового, сержантського та старшинського складу — 45 років[6].

Восени 2013 року передбачалося здійснити крайній призов на строкову військову службу і перехід вітчизняного війська на комплектування за контрактом[32]. У квітні 2014 року Верховна Рада України рекомендувала в. о. Президента України Олександрові Турчинову відновити призов до армії[33]. 1 травня 2014 року в. о. Президента України підписав указ про заходи щодо підвищення обороноздатності держави, яким відновлено призов у 2014 році[34].

Зброя та спорядження

Уніформа української армії

Професійні військові свята

Див. також

Примітки

  1. а б «Символіка та нагороди ЗСУ». «Міністерство оборони України». Процитовано 20 лютого 2015. 
  2. а б «Військова символіка ЗСУ». «Українське геральдичне товариство». Процитовано 20 лютого 2015. 
  3. «Указ Президента України № 507/2014 від 7 червня 2014 року «Про прийняття повноважень Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України»». «Офіційне представництво Президента України». Процитовано 20 лютого 2015. 
  4. а б в г «Кабмін хоче збільшити чисельність війська до 250 тисяч». «BBC Україна». Процитовано 20 лютого 2015. 
  5. а б в «Закон України «Про чисельність Збройних Сил України»». «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 05 березня 2015. 
  6. а б в «Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу»». «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 20 лютого 2015. 
  7. «Указ Президента України № 842/2014 від 12 вересня 2014 року». «Офіційне представництво Президента України». Процитовано 20 лютого 2015. 
  8. а б в г д е ж «Закон України «Про Збройні Сили України»». «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 20 лютого 2015. 
  9. «Танки: за і проти». «Центр Разумкова». 10 лютого 2001. Процитовано 21 липня 2010. 
  10. а б Лазоркін Віталій Збройні сили України: 1991 - 2001 // «Універсум», (листопад-грудень 2011) (№ 217-218).
  11. «Закон України «Про оборону України»». «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 20 лютого 2015. 
  12. «Конституція України». «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 21 лютого 2015. 
  13. «Указ Президента України № 406/2011 від 6 квітня 2011 року «Про Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України»». «Офіційне представництво Президента України». Процитовано 21 лютого 2015. 
  14. «В Україні без офіційного оголошення стартувала четверта хвиля мобілізації». ТСН. 12 грудня 2014. Процитовано 21 лютого 2015. 
  15. а б в г д е ж и Біла книга 2013. Збройні сили України (PDF). «Міністерство оборони України». 2014. с. 75. Процитовано 20 лютого 2015. 
  16. «Система протиповітряної оборони України». «Український мілітарний портал». Процитовано 25 лютого 2015. 
  17. «Україна остаточно відмовилася від ЗРК С-200». «Український мілітарний портал». Процитовано 26 лютого 2015. 
  18. а б «Україна втратила свій військовий флот: майже 90% кораблів перейшло під контроль РФ». «УНІАН». 26 березня 2014. Процитовано 26 лютого 2015. 
  19. а б «Близько 50% українських військових у Криму перейшли на бік РФ - Міноборони». «УНІАН». 24 березня 2014. Процитовано 26 лютого 2015. 
  20. «Військово-Морські Сили». «Український мілітарний портал». Процитовано 26 лютого 2015. 
  21. В Україні створено сили спецоперацій
  22. «Закон України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України»». «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 21 лютого 2015. 
  23. «В Україні працюють над створенням нової військово-медичної доктрини». «УНІАН». 10 листопада 2014. Процитовано 26 лютого 2015. 
  24. «Постанова про забезпечення належним медичним обслуговуванням учасників бойових дій, які зазнали поранень під час проведення антитерористичної операції (АТО) на Сході України 2014». «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 26 лютого 2015. 
  25. «Священики зможуть стати штатними капеланами у військових структурах України». «Релігійно-інформаційна служба України». 31 липня 2014. Процитовано 21 лютого 2015. 
  26. «Військові капелани із Західної України підтримують учасників АТО». «Львівські новини». 22 червня 2014. Процитовано 21 лютого 2015. 
  27. Ільченко Владислав Серед учасників АТО і військові капелани (PDF) // газета «Народна армія», (грудень 2014) (№ 100 (5333)) С. 2.
  28. «Історія участі Збройних Сил України у міжнародних миротворчих операціях». «Український мілітарний портал». Процитовано 25 лютого 2015. 
  29. а б в г д «Югославська війна». «Український мілітарний портал». Процитовано 25 лютого 2015. 
  30. «Порошенко: Нинішня неоголошена війна може стати Вітчизняною для українців». «112.UA». 24 серпня 2014. Процитовано 6 березня 2015. 
  31. «Путін веде гібридну війну в Україні – експерт». «Сегодня.UA». 27 квітня 2014. Процитовано 6 березня 2015. 
  32. а б «Міністерство оборони планує впродовж двох років здійснити перехід до професійної армії». УНІАН. 07 лютого 2013. Процитовано 20 лютого 2015. 
  33. «Рада рекомендує Турчинову відновити призов до армії». Українська Правда. 17 квітня 2014. Процитовано 6 травня 2014. 
  34. «В. о. Президента України Олександр Турчинов підписав указ про заходи щодо підвищення обороноздатності держави». «Офіційне представництво Президента України». 1 травня 2014. Процитовано 6 травня 2014. 
  35. а б в г «Закон України «Про чисельність Збройних Сил України на 2000-2004 роки»». «Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 22 лютого 2015. 
  36. а б в г Біла книга 2007. Оборонна політика України (PDF). «Міністерство оборони України». 2008. Архів оригіналу за 20 лютого 2015. Процитовано 20 лютого 2015. 

Джерела

Посилання