Збройні сили України

Збройні сили України
Емблема Збройних сил України
На службі	1917 - 1921 відновлені 6 грудня 1991 року
Країна	Україна
Належність	Міністерство оборони України
Вид	Збройні сили
Чисельність	186 000 осіб
Ювілеї	6 грудня 1991
Війни/битви	Громадянська війна в Росії Українсько-радянська війна 1917—1921 Українсько-польська війна 1918—1919 Миротворчі операції: Ірак, Югославія, Сьєрра-Леоне, Косово, Ліберія
Командири
Поточне командування	Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗС України генерал-полковник Замана В. М.

Українські військові формування
	Військо Київської Русі
	Військо Галицько-Волинського князівства
	Військо Запорозьке Реєстрові козаки
	Чорноморське козацьке військо Азовське козацьке військо Бузьке козацьке військо Дунайське козацьке військо
	Задунайське козацьке військо
	Українські січові стрільці
	Армія УНР
	Армія Української Держави
	Українське Далекосхідне Незалежне Військо
	Українська Галицька армія
	Революційна повстанська армія України
	Карпатська Січ
	Військові відділи націоналістів
	Дружини українських націоналістів
	Поліська Січ
	Українське Визвольне Військо
	Дивізія «Галичина»
	Українська національна армія
	УПА
	Збройні сили України

Прапор Збройних сил України

Збро́йні си́ли Украї́ни — це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.

З'єднання, військові частини і підрозділи Збройних сил України відповідно до закону, в межах, визначених указами Президента України, що затверджуються Верховною Радою України, можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного типу, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Чисельність

Див. також: Ухилення від призову на строкову військову службу

Українська армія комплектується за рахунок призову на строкову та договірну службу чоловіків 18-40 років.

Передбачається восени 2013 року здійснити крайній призов на строкову військову службу і перехід вітчизняного війська на комплектування за контрактом.

Дата	Чисельність	В тому числі військовослужбовців	В тому числі цивільних	Посилання
2010	186 000	136 000	50 000
на 31 грудня 2011	192 000	144 000	48 000

Історія

Історія українського війська сягає тих древніх часів, коли тодішні мешканці земель сучасної України вперше змушені були взятися за зброю щоб боронити життя і свободу себе і своїх близьких, свого народу і суспільства.

Вся історія державності України тісно пов'язана з утворенням і розвитком тих чи інших військових формацій, які забезпечували державний лад, захист і безпеку громадян як від зовнішніх агрессорів так і від внутрішніх дестабілізуючих факторів.

В часи Київської Русі основу українського війська складали князівські дружини і народне ополчення — загони самооборони тих чи інших населених пунктів, в ті часи кожний дорослий чоловік мав право і часто був зобов'язаний носити зброю.

В ординські часи частина жителів України потрапляє під ясак (військову повинність) і служить у ординському війську (є згадки про службу тодішніх руських воїнів на землях сучасного Китаю), в той час як інші борються з ігом, утворюючи численні козацькі загони, по типу партизанських.

У XIV–XVI ст. україноруські люди служать у складі війська Великого князівства Литовського, потім Речі Посполитої, Московської держави і навіть Кримського ханства. Крім того, на основі самоорганізованих загонів самооборони починається формування козацького війська, яке пізніше у документах отримало назву Військо Запорізьке Низове.

Саме особовий склад Війська Запорізького відіграє вирішальну роль у Визвольній війні 1648–1657 рр. українського народу середини XVII ст під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Після проголошення союзу з Московським царством 1654 року, Військо Запорізьке починає все більше асимілюватися із військовими силами Московії.

З посиленням гніту царату Українське козацьке військо втрачає свою колишню могутність. Цьому сприяє ліквідація указом імператриці Катерини ІІ Гетьманщини, як українського державного утворення, та зруйнування 1775 року Запорізької Січі, що була справжнім оплотом українського козацтва. Тепер із українців Наддіпрянщини комплектується значна частина особового складу новоутвореного Чорноморського імперського флоту та армії.

Українські воїни на Російсько-японській війні були представлені X армійським корпусом, який був переправлений на Далекий Схід з Київського військового округу навесні 1904 р., і складався з 9-й (переважно полтавці) і 31-й (харків'яни) піхотних дивізій. У боях з ворогом корпус зазнав великих втрат. Особливо постраждала 9-а артилерійська бригада: японці вночі несподівано напали на один з її дивізіонів і повністю вирізали його особовий склад. Навесні 1905 р. з Одеськоого військового округу на Далекий Схід було також перекинуто 15-ю піхотну дивізію і 4-ту стрілецьку бригаду. Слід зазначити, що з початком Російсько-японської війни чимало офіцерів і генералів українського походження добровільно перевелися на Далекий Схід. До того ж на початку і наприкінці війни командувачем російської Манджурськоі армії, яка вела бойові дії проти японців, був українець - чернігівський дворянин, генерал від інфантерії Микола Петрович Ліневич (24.12.1837-10.04.1908).

Після падіння Російської імперії на українських землях утворюються численні військові формації, в тому числі Армія УНР, загони Вільного козацтва, Українська Повстанська Армія батька Махно, а також Червоне козацтво. Останнє стає основою збройних сил УСРР і СРСР — РСЧА.

А після розвалу Австро-Угорської імперії на захист Західно-Української Народної Республіки постала Українська Галицька Армія, основу якої склали формування Українських Січових Стрільців.

З розгортанням Другої світової війни українці починають творити свої власні збройні формування. Першим таким можна вважати Карпатську Січ — парамілітарну організацію, яку формують у 1938–1939 рр. українці Закарпаття для захисту власної держави — Карпатської України.

В часи Великої вітчизняної війни Україна направила до лав Радянської Армії і Військово-морського Флоту близько 2,5 мільйона своїх співгромадян. У військах 1 - 4 Українських фронтів у стройових, переважно піхотних частинах і з'єднаннях, українці становили 60-80% і брали найактивнішу участь у визволенні своєї батьківщини від фашистських загарбників. Було створено 650 винищувальних батальйонів, в яких налічувалося 150 тисяч бійців. У народне ополчення вступило близько 1,3 млн. чоловік. Понад 2 млн. брали участь у будівництві оборонних рубежів. У складних умовах з липня по жовтень 1941 р. з України було евакуйовано понад 500 великих підприємств, які продовжували працювати в різних куточках Радянського Союзу. Серед маршалів і генералів, що очолювали п'ятнадцять фронтів, що діяли під час Великої Вітчизняної війни, було багато українців за походженням. Серед них: командуючі фронтами І.Р. Апанасенко, М.П. Кирпонос, С. К. Тимошенко, А.І. Єременко, І.Д. Черняхівський, Р.Я.Маліновскій, Ф.Я.Костенко, Я.Т. Черевиченко. Близько 2,5 млн. українців-вояків нагороджені орденами і медалями, зокрема звання Героя Радянського Союзу удостоєно 2069 осіб.

1940 року за дорученням Уряд УНР в екзилі Тарас Бульба-Боровець формує на Поліссі збройну формацію, яка має розпочати боротьбу за Незалежність України. Це військо дістало назву Поліська Січ та нараховувало до 10 000 бійців. Саме на основі Поліської Січі сформувалося озброєне крило Організації українських націоналістів — Українська Повстанська Армія (УПА). Датою створення цього війська прийнято вважати 14 жовтня 1942 року, проте сам процес його формування був досить складним та фактично тривав до 1943–1944 років. Метою УПА було вибороти Незалежність України, а отже вона вела збройну боротьбу як проти Червоної армії, та і проти німецького Вермахту. Очолив УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич. Після його смерті 5 березня 1950 року (його було вбито в бою з радянським каральними частинами) командування Українськими повстанцями взяв на себе Василь Кук. Спочатку УПА вела відкриту боротьбу з ворожими частинами, а з кінця 1940-х перейшла до партизанського підпілля. Останній бій між вояками УПА і радянськими каральним військами відбувся аж 14 квітня 1960 року.

З 25 грудня 1979 р. по 15 лютого 1989 р. понад 160 тисяч українців приймали участь в бойових діях у складі Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані, з яких близько 3360 склали свої голови, 3560 стали інвалідами, були поранені і контужені понад 8 тисяч.

Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності та пізнішого розпаду Радянського Союзу, Україна як незалежна держава успадкувала одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств — Міністерства оборони України.

З 24 серпня 1991 р. під юрисдикцію України перейшли: 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад (9293 танки і 11346 бойових машин), бригада спецназу, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, три повітряні армії (близько 1100 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 176 міжконтинентальних балістичних ракет, а також близько 2600 одиниць тактичної ядерної зброї. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ в Україні нараховувала близько 700 тисяч осіб.

Уряд України приступив до створення Збройних сил. Характерними ознаками того періоду були одночасне формування правової основи діяльності Збройних сил, реорганізація їх структур, створення відповідних систем управління, забезпечення та інших елементів, необхідних для їх функціонування. Крім того, становлення Збройних сил України супроводжувалося значним скороченням військових структур, чисельності особового складу, кількості озброєнь та військової техніки.

В основу процесу створення власного війська були закладені політичні рішення керівництва України стосовно без'ядерного і позаблокового статусу держави. При цьому враховувалися також обмеження, пов'язані з ратифікацією Договору «Про звичайні збройні сили в Європі» та виконанням Ташкентської Угоди 1992 року, якою встановлювалися не тільки максимальні рівні озброєння для кожної держави колишнього СРСР, а й для так званого «флангового району». В Україні до нього входили Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим.

У стислі терміни Верховною Радою України був прийнятий пакет законодавчих актів стосовно воєнної сфери: Концепція оборони і будівництва Збройних сил України, постанова «Про Раду оборони України», Закони України оборону України», Збройні сили України», Воєнна доктрина України тощо.

На ті ж роки припадає й реалізація ядерного роззброєння України. Воно є однією із найзначніших історичних подій кінця ХХ-го сторіччя. Вперше в історії людства держава добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю. На 1 червня 1996 року на території України не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу.

Так були закладені основи національного війська незалежної держави: за короткий термін були створені Міністерство оборони, Генеральний штаб, види Збройних сил, системи управління, підготовки і всебічного забезпечення військ (сил) тощо.

Нині Українське військо бере активну участь у миротворчих операціях. Участь України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-XII «Про участь батальйонів Збройних сил України в Миротворчих силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». У наш час^[Коли?] понад 20 000 військовослужбовців Збройних сил України беруть участь в операціях з підтримання миру у більше ніж 10 країнах світу.

Перший бій

Докладніше у статті Миротворчі місії України

Перші бойові дії підрозділів ЗС України відбулися в липні 1992 року.

З прибуттям 240 окремого спеціального батальйону (УКРБАТ-1) до м.Сараєво, Боснія і Герцеговина, підрозділи батальйону були неодноразово атаковані ворогуючими сторонами.

Бойова діяльність українських миротворчих підрозділів здійснювалася з застосуванням штатної зброї у відповідь на напади місцевих збройних формувань для деблокування позицій батальйону, знищення снайперів, та забезпечення евакуації загиблих та поранених.

З квітня 1994 року починається окрема сторінка бойової діяльності ЗС України на Балканах, 19 квітня до Сараєво прибув 60-й окремий спеціальний батальйон ЗС України (УКРБАТ-2), який 24 квітня 1994 року разом з опергрупою 240 осіб, підрозділами ЗС Великобританії, Франції, Норвегії, Росії та Єгипту увійшов до зони активних бойових дій між сербськими та мусульманськими підрозділами в анклаві Горажде. Нападу з обох сторін зазнала 1 спеціальна рота із 60 осіб.

На початку червня 1994 року підрозділ було перекинуто з Горажде до м. Гліна, Хорватія, де він вів безпосередні бойові дії з метою захисту позицій батальйону та зони безпеки ООН у анклаві Біхач. У вересні 1994 року збройних нападів зазнали 11 та 12 спостережні пункти зі складу 1-ї спеціальної роти батальйону. Особовий склад зазнав збройних нападів з боку підрозділів «Баня Лукського» корпусу армії боснійських сербів, загону спеціального призначення «Маузер» Р. Младіча та 505-ї бригади 5-го Армійського корпусу Армії Боснії і Герцеговини. Особовий склад 11 СП. був захоплений у заручники боснійськими сербами. Особовий склад 12 СП протягом тижня перебував в зоні активних бойвих дій підрозділів Армії БіГ та бригад зі складу боснійсько-сербської армії та армії Сербської Країни. Зазнав важких поранень один український військовослужбовець, позицію підрозділу було знищено ворогуючими сторонами.

В липні 1995 року штаб української роти в н.п. Вітковічі в анклаві Горажде було атаковано батальйонами мусульманської бригади ОГ «Горажде», з метою примушення українського підрозділу віддати важку зброю та бронетехніку. Позиції роти обстрілювалися з мінометів, безвідкатних гармат, гранатометів, важкої та стрілецької зброї. Протягом декількох годин українська рота вела бій проти переважаючих за чисельністю мусульманських підрозділів, в ході бою важкі поранення отримали декілька українських миротворців. Британський батальон, який знаходився у центрі м. Горажде, проігнорував напад на український підрозділ та не надав будь-якої підтримки українським військовим.

В липні 1995 року в анклаві Жепа, БіГ відбулася найуспішніша бойова операція в історії ЗС України. Підрозділ з 79 українських миротворців було атаковано боснійсько-сербським корпусом «Дріна» та мусульманськими підрозділами ОГ «Жепа».

Результатом української операції, незважаючи на відсутність підтримки збоку ООН та НАТО, та ігноруючи загрози й наказ Р. Младича відповідно до таємної директиви Р.Караджича на знищення миротворців та цивільного населення Жепи, став порятунок, без втрат серед українців, більш ніж дев'яти тисяч осіб цивільного населення Жепи та біженців, що втекли зі Сребрениці (де нідерландський батальйон у складі 650 осіб не зміг виконати задачу, і там було вбито сербськими підрозділами більш ніж дев'ять тисяч мирних жителів).

Але жоден український миротворець — учасник подій у Жепі не відзначений і досі. Інформація про роль та участь українських військових досі навмисно замовчується.

Докладніше у статті Українська миротворча місія в Іраку

Перший бій в Іраку регулярного підрозділу Збройних сил України стався 6 квітня 2004 р. в місті Аль-Кут (Ірак), коли українське миротворче з'єднання було атаковане бойовиками «Армії Магді». Українці прийняли бій і протягом кількох годин утримували доручені під їхню охорону об'єкти.

Керівництво

Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України є Президент України. Він, згідно зі статтею 106 Конституції України, призначає на посади і звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави. Міноборони України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав.

Безпосереднє керівництво Збройними силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних сил України. Головнокомандувачем Збройних сил України є за посадою Міністр оборони України, якщо він військовослужбовець, або начальник Генерального штабу ЗС України, якого призначає і звільняє в установленому порядку Президент України.

Міністерство оборони України, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України, бере участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони. Це міністерство також має аналізувати воєнно-політичну обстановку, визначати рівень воєнної загрози національній безпеці України, забезпечувати функціонування Збройних сил і їх готовність до виконання покладених на них функцій і завдань тощо.

Міноборони і Генштаб здійснюють керівництво через низку управлінь:

• Головне управління особового складу Генерального штабу Збройних Сил України
• Департамент Головного управління розвідки
• Головне оперативне управління Генерального штабу Збройних Сил України
• Головне управління визначення потреб та організації забезпечення
• Головне управління оборонного планування
• Головне управління зв'язку та інформаційних систем
• Головне фінансово-економічне управління
• Правове управління
• Головне управління виховної та соціально-психологічної роботи
• Департамент міжнародного співробітництва
• Головна інспекція
• Головне управління розквартирування військ і капітального будівництва
• Воєнно-наукове управління
• Центр військового співробітництва та верифікації
• Військово-оркестрова служба
• Центральне управління метрології і стандартизації Міністерства оборони України

Структура

Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб.

Організаційно Збройні сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

До складу Збройних сил України належать також об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до зазначених вище видів.

Сьогодні до складу ЗС України входять:

Сухопутні війська

Гаубиця Д-20

Сухопутні війська України були сформовані у складі Збройних сил України на підставі Указу Президента України відповідно до статті 4 Закону України «Про Збройні сили України» у 1996 році.

Сухопутні війська Збройних сил України є головним носієм бойової могутності Збройних сил незалежної Української держави.

Наземні війська налічують 74379 особового складу (8 механізованих бригад, 2 танкові бригади, 2 аеромобільні бригади, 1 повітряно-десантна бригада, 3 артилерійські бригади, 1 ракетна бригада, а також частини забезпечення та підтримки)

26 листопада 1997 року у рамках українсько-польської угоди був сформований польсько-український миротворчий батальйон, який використовується у Косово.

За своїм призначенням та обсягом покладених на них завдань вони відіграють вирішальну роль у виконанні Збройними силами України своїх функцій як у мирний, так і воєнний час.

Вони включають оперативні командування:

• Західне оперативне командування
• Південне оперативне командування
• Територіальне управління "Північ"

Роди військ Сухопутних військ Збройних сил України:

Механізовані і танкові війська

Механізовані і танкові війська, що складають основу Сухопутних військ, виконують завдання щодо утримання зайнятих районів, рубежів і позицій, відбиття ударів противника, прориву оборони противника, розгрому його військ, захоплення важливих районів, рубежів і об'єктів, діють у складі морських та повітряних десантів.

Ракетні війська та артилерія

РСЗВ 9К58 «Смерч»

Ракетні війська та артилерія Сухопутних військ складаються із з'єднань оперативно-тактичних і тактичних ракет, з'єднань і частин гаубичної, гарматної, реактивної та протитанкової артилерії, артилерійської розвідки, мінометних підрозділів та підрозділів протитанкових керованих ракет. Вони призначені для ураження живої сили, танків, артилерії, протитанкових засобів противника, авіації, об'єктів ППО та інших важливих об'єктів при веденні загальновійськової операції (бою).

Армійська авіація

Гелікоптер Мі-26

Армійська авіація є найбільш маневровим родом Сухопутних військ, призначеним для виконання завдань у різноманітних умовах загальновійськового бою. Частини і підрозділи армійської авіації ведуть розвідку, знищують бойову техніку та живу силу противника, здійснюють вогневу підтримку під час наступу чи контратаки, висаджують тактичні десанти, доставляють у вказані райони бойову техніку та особовий склад, виконують інші важливі завдання.

Аеромобільні війська

Аеромобільні війська — високомобільний компонент Сухопутних військ. До них відносяться з'єднання, частини та підрозділи зі складу сухопутних військ і армійської авіації, що цілеспрямовано підготовлені для спільних дій у тилу противника. Склад: 25 окрема повітряно-десантна бригада (місце дислокації: смт. Гвардійське, Дніпропетровська обл.); 80 окремий аеромобільній полк (місце дислокації: м. Львів); 95 окрема аеромобільна бригада (місце дислокації: м. Житомир); 79 окрема аеромобільна бригада (місце дислокації: м. Миколаїв); 28 окремий навчальний батальйон аеромобільних військ (місце дислокації: смт. Десна)

Протиповітряна оборона

Протиповітряна оборона Повітряних сил призначена для прикриття військ від ударів противника з повітря у всіх видах бойових дій, при перегрупуванні та розташуванні їх на місці.

Небо над Києвом і Київською областю захищає 96-а зенітно-ракетна бригада, її підрозділи розташовані в шести районах області: Києво-Святошинському, Вишгородському, Васильківському, Обухівському, Бориспільському і Броварському. Одна з ключових частин знаходиться поряд з селом Нові Петрівці на північ від Києва. Тут сили ППО за допомогою зенітний-ракетних комплексів С-300 охороняють ЧАЕС, дамбу Дніпра і столицю. С-300 здатний уражати повітряні цілі на відстані до 70 кілометрів і на висоті до 30 кілометрів. Могутніший комплекс розташований у Васильківському районі. Недалеко від села Данилівка знаходиться військова частина з шістьма військовими зенітний-ракетними комплексами С-200. Ця установка здатна вражати носії ракет і будь-які повітряні цілі на відстані до 250 кілометрів.

В цілому на території України розташовано приблизно 10 зенітно-ракетних формувань. На їх озброєнні знаходяться до 50 зенітно-ракетних комплексів, сотні ракет різної дальності. Щоденне бойове чергування в українських силах ППО несуть близько двох тисяч чоловік. Сили ППО включають зенітний-ракетні комплекси, винищувальну авіацію (МіГ-29, Су-27), радіотехнічні війська; також сюди входять підрозділи радіоелектронної боротьби і спеціальні війська.

Зенітно-ракетні комплекси С-200 з радіусом враження до 250 кілометрів створюють пересічні між собою зони і повністю захищають територію країни. За таким же принципом розташовані бази літаків-винищувачів. Їх зона дії складає декілька сотень кілометрів і також покриває всю територію держави. Окремі міста, промислові і стратегічні об'єкти додатково охороняють зенітно-ракетні комплекси меншого радіусу дії — «Бук», «Оса», С-300.

Повітряні сили

Бомбардувальник Су-24M

Повітряні Сили Збройних Сил України — один з головних носіїв бойового потенціалу Збройних сил України. Цей високоманеврений вид Збройних сил призначений для охорони та оборони повітряного простору держави, особливо важливих та стратегічних державних об'єктів, ураження з повітря об'єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних десантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки.

У складі ПС України 47900 осіб.

Основні завдання Військово-повітряних сил України :

• завоювання переваги у повітрі;
• прикриття угруповань військ і об'єктів від ударів противника з повітря;
• авіаційна підтримка Сухопутних військ та забезпечення бойових дій Військово-Морських Сил зрив маневру військ противника та його перевезень
• висадка повітряних десантів та боротьба з десантами противника на землі і у повітрі;
• ведення повітряної розвідки;
• здійснення повітряних перевезень своїх військ і матеріальних засобів;
• руйнування та знищення військових, військово-промислових, енергетичних об'єктів, вузлів і комунікацій противника.

Повітряні сили несуть в собі такі основні складові частини:

Спеціальні війська (забезпечення, РЕБ, зв'язку)

Повітряні сили України включають роди авіації:

Бомбардувальна

Су-25

Має на озброєнні літаки Су-24М. Є основним ударним засобом ВПС і призначена для ураження угрупувань військ, авіації, ВМС, зруйнування важливих воєнних, воєнно-промислових, енергетичних об'єктів у стратегічній і оперативній глибині.

Штурмова

Має на озброєнні літаки Су-25. Є засобом авіаційної підтримки військ і призначена для ураження військ, наземних (морських) об'єктів переважно на передньому краї у тактичній глибині.

Винищувальна

Винищувач МіГ-29

Має на озброєнні літаки Су-27, МіГ-29. Є одним з основних засобів боротьби з повітряним противником і призначена для ураження літаків, гелікоптерів, крилатих ракет у повітрі, а також ураження наземних (морських) об'єктів.

Розвідувальна

Транспортник Іл-76МД

Має на озброєнні літаки Су-24MP та літаки аерофотозйомки Ан-30. На зберіганні знаходяться розвідники старішої моделі Су-17М4Р. Призначена для ведення повітряної розвідки противника, місцевості та погоди.

Військово-транспортна

Має на озброєнні літаки Іл-76МД, Ту-134, Ан-24, Ан-26, вертольоти Мі-8МТ. Призначена для десантування повітряних десантів, перевезення військ і матеріальних засобів повітрям.

Військово-Морські Сили

Військово-морський прапор і прапор Командуючого ВМС (зверху)

Військово-морські сили Збройних Сил України призначені для захисту суверенітету і державних інтересів України на морі, розгрому угруповань ВМС противника в своїй операційній зоні самостійно та у взаємодії з іншими видами Збройних сил України, сприяння Сухопутним військам України на приморському напрямку.

На початок 2009 року чисельність Військово-Морських Сил Збройних Сил України становила близько 15 тисяч осіб.

У складі Військово-Морських Сил Збройних Сил України перебуває 26 бойових кораблів та катерів, 12 протичовнових літаків та гелікоптерів, близько 55 суден та катерів забезпечення, 39 танків, 178 бойових броньованих машин та 65 артилерійських систем калібром більше 100 міліметрів.

БТР-80 під час висадки морської піхоти

За своїм функціональним призначенням Військово-Морські Сили Збройних Сил України розподілені на морський компонент Об'єднаних сил швидкого реагування та Основних сил оборони Збройних Сил України, які в свою чергу мають відповідні корабельні, авіаційні та берегові складові.

На середньострокову перспективу (кінець 2011 року) у складі ВМС передбачено мати 4 бригади, 2 військово-морські бази та 4 дивізіони, чисельність особового складу становитиме близько 11 тис. осіб.

Операційна зона ВМС ЗС України включає акваторії Чорного і Азовського морів, річки Дунай, Дністер, Дніпро, а також інші райони морів, які визначаються інтересами держави.

Головна база Військово-морських сил — м. Севастополь. Основні пункти базування ВМС ЗС України: Одеса, Новоозерне, Саки, Севастополь.

До складу Військово-Морських Сил Збройних Сил України входять:

• надводні сили у складі бригад надводних кораблів;
• морська авіація у складі морської авіаційної бригади;
• берегові ракетні війська;
• війська берегової оборони та морська піхота;
• військово-морські бази;
• Академія Військово-морських сил імені П.С.Нахімова, військово-морський ліцей.

• 
• 
• 
• 

Інші воєнізовані формування

Внутрішні війська України

Підпорядковані міністерству внутрішніх справ України. Чисельність — 33300 осіб (включно з 600 цивільними працівниками)

Військова служба правопорядку

Підпорядковані Міністерству оборони України. Чисельність — 43 підрозділи, 1 753 осіб(2005)

Державна прикордонна служба України

Чисельність — 48000 прикордонників (включно з 6000 цивільними працівниками)

Війська Цивільної оборони України

Чисельність — 10218 осіб (включно з 668 цивільними працівниками)

Військова освіта

Дивись докладніше статтю Військові навчальні заклади України

Система підготовки військових фахівців, яка створена в Україні, є складовою державної системи освіти. Вона включає в себе:

• Вищі військові навчальні заклади
• Військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів
• Військові коледжі
• Військовий ліцей та ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою

Соціально-психологічна служба

Дивись докладніше статтю Соціально-психологічна служба Міністерства оборони України

22 квітня 1992 р. директивою МО України введена загальна структура соціально-психологічної служби Міністерства оборони України як органу управління. Ця дата, на думку автора, і започаткувала історію практичної діяльності органів виховної роботи у ЗС України.

Професійні військові свята

• 14 лютого — День військ радіаційного, хімічного, біологічного захисту.
• 23 лютого — День захисника Вітчизни.
• 3 липня — День Зенітних ракетних військ Повітряних Сил ЗС України
• Перша неділя серпня — День Повітряних Сил ЗС України
• 1 серпня — День Військово-морських сил ЗС України
• 2 серпня — День високомобільних десантних військ
• 8 серпня — День військ зв'язку
• 7 вересня — День військової розвідки
• 9 вересня — День танкістів
• 3 листопада — День ракетних військ і артилерії
• 3 листопада — День інженерних військ
• 16 листопада — День Морської Піхоти України.
• 30 листопада — День Радіотехнічних військ Повітряних Сил ЗС України.
• 6 грудня — День Збройних сил України
• 12 грудня — День Сухопутних військ ЗС України
• 24 грудня — День працівників військових представництв Міністерства оборони України.

Див. також

• Ядерна зброя України
• Український Мілітарний Портал
• Науково-дослідний центр Збройних Сил України «Державний океанаріум»

Література

• Біла книга 2005. Оборонна політика України
• Біла книга 2006. Оборонна політика України
• Біла книга 2007. Оборонна політика України
• Біла книга 2010. Оборонна політика України