Збройні сили України
| Збройні сили України | |
|---|---|
Емблема Збройних сил України |
|
| Роки існування | 1917 - 1921
відновлені 1991 року |
| Країна | |
| Належність | |
| Збройні сили | збройні сили |
| Чисельність | 186 000 осіб |
| Ювілеї | 6 грудня 1991 |
| Війни/битви | Громадянська війна в Росії
Українсько-радянська війна 1917—1921 Українсько-польська війна 1918—1919 Миротворчі операції: Ірак, Югославія, , Сьєрра-Леоне, Косово, Ліберія |
| Командири | |
| Поточне командування |
Начальник Генерального штабу – Головнокомандувач ЗС України генерал-полковник Педченко Г. М. |
Збро́йні си́ли Украї́ни — це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.[1]
Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.
З'єднання, військові частини і підрозділи Збройних сил України відповідно до закону, в межах, визначених указами Президента України, що затверджуються Верховною Радою України, можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного типу, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.
Зміст |
[ред.] Чисельність
Українська армія комплектується за рахунок призову на строкову та договірну службу чоловіків 18-40 років.
| Дата | Чисельність | В тому числі військовослужбовців |
В тому числі цивільних |
Посилання |
|---|---|---|---|---|
| 2010 | 186 000 | 136 000 | 50 000 | [2] |
| на 31 грудня 2011 | 192 000 | 144 000 | 48 000 | [3] |
[ред.] Історія
Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності та пізнішого розпаду Радянського Союзу, Україна як незалежна держава успадкувала одне з найбільш потужних угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств — Міністерства оборони України.
З 24 серпня 1991 р. під юрисдикцію України перейшли: 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад (9293 танки і 11346 бойових машин)[4], бригада спецназу, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, три повітряні армії (близько 1100 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 176 міжконтинентальних балістичних ракет, а також близько 2600 одиниць тактичної ядерної зброї. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ в Україні нараховувала близько 700 тисяч чол.
Уряд України приступив до створення Збройних сил. Характерними ознаками того періоду були одночасне формування правової основи діяльності Збройних сил, реорганізація їх структур, створення відповідних систем управління, забезпечення та інших елементів, необхідних для їх функціонування. Крім того, становлення Збройних сил України супроводжувалося значним скороченням військових структур, чисельності особового складу, кількості озброєнь та військової техніки.
В основу процесу створення власного війська були закладені політичні рішення керівництва України стосовно без'ядерного і позаблокового статусу держави. При цьому враховувалися також обмеження, пов'язані з ратифікацією Договору «Про звичайні збройні сили в Європі» та виконанням Ташкентської Угоди 1992 року, якою встановлювалися не тільки максимальні рівні озброєння для кожної держави колишнього СРСР, а й для так званого «флангового району». В Україні до нього входили Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим.
У стислі терміни Верховною Радою України був прийнятий пакет законодавчих актів стосовно воєнної сфери: Концепція оборони і будівництва Збройних сил України, постанова «Про Раду оборони України», Закони України "Про оборону України", "Про Збройні сили України", Воєнна доктрина України тощо.
На ті ж роки припадає й реалізація ядерного роззброєння України. Воно є однією із найбільш значних історичних подій кінця ХХ-го сторіччя. Вперше в історії людства держава добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю. На 1 червня 1996 року на території України не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу.
Так були закладені основи національного війська незалежної держави: за короткий термін були створені Міністерство оборони, Генеральний штаб, види Збройних сил, системи управління, підготовки і всебічного забезпечення військ (сил) тощо.
Нині Українське військо бере активну участь у миротворчих операціях. Участь України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-XII «Про участь батальйонів Збройних сил України в Миротворчих силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». У наш час[Коли?] понад 20 000 військовослужбовців Збройних сил України беруть участь в операціях з підтримання миру у більше ніж 10 країнах світу.
[ред.] Перший бій
- Детальніше у статті Миротворчі місії України
Перші бойові дії підрозділів ЗС України відбулися в липні 1992 року.
З прибуттям 240 окремого спеціального батальйону (УКРБАТ-1) до м.Сараєво, Боснія і Герцеговина, підрозділи батальйону були неодноразово атаковані ворогуючими сторонами.
Бойова діяльність українських миротворчих підрозділів здійснювалася з застосуванням штатної зброї у відповідь на напади місцевих збройних формувань для деблокування позицій батальйону, знищення снайперів, та забезпечення евакуації загиблих та поранених.
З квітня 1994 року починається окрема сторінка бойової діяльності ЗС України на Балканах, 19 квітня до Сараєво прибув 60 окремий спеціальний батальйон ЗС України (УКРБАТ-2), який 24 квітня 1994 року разом з опергрупою 240 осб, підрозділами ЗС Великобританії, Франції, Норвегії, Росії та Єгипту увійшов до зони активних бойових дій між сербськими та мусульманськими підрозділами в анклаві Горажде. Нападу з обох сторін зазнала 1 спеціальна рота 60 осіб.
На початку червня 1994 року підрозділи 60 осіб було перекинуто з Горажде до м. Гліна, Хорватія, де батальйон мав безпосереднє ведення бойових дій з метою захисту позицій батальйону та зони безпеки ООН у анклаві Біхач. У вересні 1994 року збройних нападів зазнали 11 та 12 спостережні пункти зі складу 1-ї спеціальної роти батальйону. Особовий склад зазнав збройних нападів збоку підрозділів «Баня Лукського» корпусу армії боснійських сербів, загону спеціального призначення «Маузер» Р. Младіча та 505 бригади 5 Армійського корпусу Армії Боснії і Герцеговини. Особовий склад 11 СП. був захоплений у заручники боснійськими сербами. Особовий склад 12 СП протягом тижня перебував в зоні активних бойвих дій підрозділів Армії БіГ та бригад зі складу боснійсько-сербської армії та армії Сербської Країни. Зазнав важкі поранення один український військовослужбовець, позицію підрозділу було знищено ворогуючими сторонами.
В липні 1995 року штаб української роти в н.п. Вітковічі в анклаві Горажде було атаковано батальйонами мусульманської бригади ОГ «Горажде», з метою примушення українського підрозділу віддати важку зброю та бронетехніку. Позиції роти обстрілювалися з мінометів, безвідкатних гармат, гранатометів, важкої та стрілецької зброї. Протягом декількох годин українська рота вела бій проти переважаючих за чисельністю мусульманських підрозділів, в ході бою важкі поранення отримали декілька українських миротворців. Британський батальон який знаходився у центрі м. Горажде, проігнорував напад на український підрозділ та не надав будь якої підтримки українським військовим.
В липні 1995 року в анклаві Жепа, БіГ відбулася найуспішніша бойова операція в історії ЗС України. Підрозділ з 79 українських миротворців було атаковано боснійсько-сербським корпусом «Дріна» та мусульманськими підрозділами ОГ «Жепа».
Результатом української операції, не дивлячись на відсутність підтримки збоку ООН та НАТО, та ігноруючи загрози та наказ Р. Младича відповідно до таємної директиви Р.Караджича на знищення миротворців та цивільного населення Жепи, став порятунок, без втрат серед українців, більш ніж дев'яти тисяч осіб цивільного населення Жепи та біженців, що втекли зі Сребрениці (де нідерландський батальйон у складі 650 осіб не зміг виконати задачу, та було вбито сербськими підрозділами більш ніж девять тисяч мирних жителів).
Але жоден український миротворець — учасник подій у Жепі не відзначений і досі. Інформація про роль та участь українських військових досі навмисно замовчується.
- Детальніше у статті Українська миротворча місія в Іраку
Перший бій в Іраку регулярного підрозділу Збройних сил України трапився 6 квітня 2004 р. в місті Аль-Кут (Ірак), коли українське миротворче з'єднання було атаковане бойовиками «Армії Магді». Українці прийняли бій і протягом кількох годин утримували доручені під їхню охорону об'єкти.
[ред.] Керівництво
Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України є Президент України. Він, згідно зі статтею 106 Конституції України, призначає на посади і звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави. Міноборони України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав.
Безпосереднє керівництво Збройними силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних сил України. Головнокомандувачем Збройних сил України є за посадою Міністр оборони України, якщо він військовослужбовець, або начальник Генерального штабу ЗС України, якого призначає і звільняє в установленому порядку Президент України.
Міністерство оборони України, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України, бере участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони. Це міністерство також має аналізувати воєнно-політичну обстановку, визначати рівень воєнної загрози національній безпеці України, забезпечувати функціонування Збройних сил і їх готовність до виконання покладених на них функцій і завдань тощо.
Міноборони і Генштаб здійснюють керівництво через низку управлінь:
- Головне управління особового складу Генерального штабу Збройних Сил України
- Департамент Головного управління розвідки
- Головне оперативне управління Генерального штабу Збройних Сил України
- Головне управління визначення потреб та організації забезпечення
- Головне управління оборонного планування
- Головне управління зв'язку та інформаційних систем
- Головне фінансово-економічне управління
- Правове управління
- Головне управління виховної та соціально-психологічної роботи
- Департамент міжнародного співробітництва
- Головна інспекція
- Головне управління розквартирування військ і капітального будівництва
- Воєнно-наукове управління
- Центр військового співробітництва та верифікації
- Військово-оркестрова служба
- Центральне управління метрології і стандартизації Міністерства оборони України
[ред.] Структура
Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб.
Організаційно Збройні сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
До складу Збройних сил України належать також об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до зазначених вище видів.
Сьогодні до складу ЗС України входять:
[ред.] Сухопутні війська
Сухопутні війська України були сформовані у складі Збройних сил України на підставі Указу Президента України відповідно до статті 4 Закону України «Про Збройні сили України» у 1996 році.
Сухопутні війська Збройних сил України є головним носієм бойової могутності Збройних сил незалежної Української держави.
Наземні війська налічують 74379 особового складу (8 механізованих бригад, 2 танкові бригади, 2 аеромобільні бригади, 1 повітряно-десантна бригада, 3 артилерійські бригади, 1 ракетна бригада, а також частини забезпечення та підтримки)[5]
26 листопада 1997 року у рамках українсько-польської угоди був сформований польсько-український миротворчій батальйон, який використовується у Косово.
За своїм призначенням та обсягом покладених на них завдань вони відіграють вирішальну роль у виконанні Збройними силами України своїх функцій як у мирний, так і воєнний час.
Вони включають оперативні командування:
Роди військ Сухопутних військ Збройних сил України:
[ред.] Механізовані і танкові війська
Механізовані і танкові війська, що складають основу Сухопутних військ, виконують завдання щодо утримання зайнятих районів, рубежів і позицій, відбиття ударів противника, прориву оборони противника, розгрому його військ, захоплення важливих районів, рубежів і об'єктів, діють у складі морських та повітряних десантів.
[ред.] Ракетні війська та артилерія
Ракетні війська та артилерія Сухопутних військ складаються із з'єднань оперативно-тактичних і тактичних ракет, з'єднань і частин гаубичної, гарматної, реактивної та протитанкової артилерії, артилерійської розвідки, мінометних підрозділів та підрозділів протитанкових керованих ракет. Вони призначені для ураження живої сили, танків, артилерії, протитанкових засобів противника, авіації, об'єктів ППО та інших важливих об'єктів при веденні загальновійськової операції (бою).
[ред.] Армійська авіація
Армійська авіація є найбільш маневровим родом Сухопутних військ, призначеним для виконання завдань у різноманітних умовах загальновійськового бою. Частини і підрозділи армійської авіації ведуть розвідку, знищують бойову техніку та живу силу противника, здійснюють вогневу підтримку під час наступу чи контратаки, висаджують тактичні десанти, доставляють у вказані райони бойову техніку та особовий склад, виконують інші важливі завдання.
[ред.] Аеромобільні війська
Аеромобільні війська — високомобільний компонент Сухопутних військ. До них відносяться з'єднання, частини та підрозділи зі складу сухопутних військ і армійської авіації, що цілеспрямовано підготовлені для спільних дій у тилу противника. Склад: 25 окрема повітряно-десантна бригада (місце дислокації: смт. Гвардійське, Дніпропетровська обл.); 80 окремий аеромобільній полк (місце дислокації: м. Львів); 95 окрема аеромобільна бригада (місце дислокації: м. Житомир); 79 окрема аеромобільна бригада (місце дислокації: м. Миколаїв); 28 окремий навчальний батальйон аеромобільних військ (місце дислокації: смт. Десна)
[ред.] Протиповітряна оборона
Протиповітряна оборона Повітряних сил призначена для прикриття військ від ударів противника з повітря у всіх видах бойових дій, при перегрупуванні та розташуванні їх на місці.
Небо над Києвом і Київською областю захищає 96-а зенітно-ракетна бригада, її підрозділи розташовані в шести районах області: Києво-Святошинському, Вишгородському, Васильківському, Обухівському, Бориспільському і Броварському. Одна з ключових частин знаходиться поряд з селом Нові Петрівці на північ від Києва. Тут сили ППО за допомогою зенітний-ракетних комплексів С-300 охороняють ЧАЕС, дамбу Дніпра і столицю. С-300 здатний уражати повітряні цілі на відстані до 70 кілометрів і на висоті до 30 кілометрів. Могутніший комплекс розташований у Васильківському районі. Недалеко від села Данилівка знаходиться військова частина з шістьма військовими зенітний-ракетними комплексами С-200. Ця установка здатна вражати носії ракет і будь-які повітряні цілі на відстані до 250 кілометрів.
В цілому на території України розташовано приблизно 10 зенітно-ракетних формувань. На їх озброєнні знаходяться до 50 зенітно-ракетних комплексів, сотні ракет різної дальності. Щоденне бойове чергування в українських силах ППО несуть близько двох тисяч чоловік. Сили ППО включають зенітний-ракетні комплекси, винищувальну авіацію (МіГ-29, Су-27), радіотехнічні війська; також сюди входять підрозділи радіоелектронної боротьби і спеціальні війська.
Зенітно-ракетні комплекси С-200 з радіусом враження до 250 кілометрів створюють пересічні між собою зони і повністю захищають територію країни. За таким же принципом розташовані бази літаків-винищувачів. Їх зона дії складає декілька сотень кілометрів і також покриває всю територію держави. Окремі міста, промислові і стратегічні об'єкти додатково охороняють зенітно-ракетні комплекси меншого радіусу дії — «Бук», «Оса», С-300.[6]
[ред.] Повітряні сили
Повітряні Сили Збройних Сил України — один з головних носіїв бойового потенціалу Збройних сил України. Цей високоманеврений вид Збройних сил призначений для охорони та оборони повітряного простору держави, особливо важливих та стратегічних державних об`єктів, ураження з повітря об'єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних десантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки.
У складі ПС України 47900 осіб.[7]
Основні завдання Військово-повітряних сил України :
- завоювання переваги у повітрі;
- прикриття угруповань військ і об'єктів від ударів противника з повітря;
- авіаційна підтримка Сухопутних військ та забезпечення бойових дій Військово-Морських Сил зрив маневру військ противника та його перевезень
- висадка повітряних десантів та боротьба з десантами противника на землі і у повітрі;
- ведення повітряної розвідки;
- здійснення повітряних перевезень своїх військ і матеріальних засобів;
- руйнування та знищення військових, військово-промислових, енергетичних об'єктів, вузлів і комунікацій противника.
Повітряні сили несуть в собі такі основні складові частини:
[ред.] Військова авіація
[ред.] Зенітно-ракетні війська
[ред.] Радіотехнічні війська
[ред.] Спеціальні війська (забезпечення, РЕБ, зв'язку)
Повітряні сили України включають роди авіації:
[ред.] Бомбардувальна
Має на озброєнні літаки Су-24М. Є основним ударним засобом ВПС і призначена для ураження угрупувань військ, авіації, ВМС, зруйнування важливих воєнних, воєнно-промислових, енергетичних об'єктів у стратегічній і оперативній глибині.
[ред.] Штурмова
Має на озброєнні літаки Су-25. Є засобом авіаційної підтримки військ і призначена для ураження військ, наземних (морських) об'єктів переважно на передньому краї у тактичній глибині.
[ред.] Винищувальна
Має на озброєнні літаки Су-27, МіГ-29. Є одним з основних засобів боротьби з повітряним противником і призначена для ураження літаків, гелікоптерів, крилатих ракет у повітрі, а також ураження наземних (морських) об'єктів.
[ред.] Розвідувальна
Має на озброєнні літаки Су-24MP та законсервовані, на зберіганні Су-17М4Р. Призначена для ведення повітряної розвідки противника, місцевості та погоди.
[ред.] Військово-транспортна
Має на озброєнні літаки Іл-76МД, Ту-134, Ан-24, Ан-26, Ан-30, вертольоти Мі-8МТ. Призначена для десантування повітряних десантів, перевезення військ і матеріальних засобів повітрям.
[ред.] Війська Протиповітряної оборони
[ред.] Військово-Морські Сили
Військово-морські сили Збройних Сил України призначені для захисту суверенітету і державних інтересів України на морі, розгрому угруповань ВМС противника в своїй операційній зоні самостійно та у взаємодії з іншими видами Збройних сил України, сприяння Сухопутним військам України на приморському напрямку.
На початок 2009 року чисельність Військово-Морських Сил Збройних Сил України складала близько 15 тисяч осіб.
У складі Військово-Морських Сил Збройних Сил України перебуває 26 бойових кораблів та катерів, 12 протичовнових літаків та гелікоптерів, близько 55 суден та катерів забезпечення, 39 танків, 178 бойових броньованих машин та 65 артилерійських систем калібром більше 100 міліметрів.
За своїм функціональним призначенням Військово-Морські Сили Збройних Сил України розподілені на морський компонент Об'єднаних сил швидкого реагування та Основних сил оборони Збройних Сил України, які в свою чергу мають відповідні корабельні, авіаційні та берегові складові.
На середньострокову перспективу (кінець 2011 року) у складі ВМС передбачено мати 4 бригади, 2 військово-морські бази та 4 дивізіони, чисельність особового складу становитиме близько 11 тис. осіб.
Операційна зона ВМС ЗС України включає акваторії Чорного і Азовського морів, річки Дунай, Дністер, Дніпро, а також інші райони морів, які визначаються інтересами держави.
Головна база Військово-морських сил — м. Севастополь. Основні пункти базування ВМС ЗС України: Одеса, Новоозерне, Саки, Севастополь.
До складу Військово-Морських Сил Збройних Сил України входять: [8]
- надводні сили у складі бригад надводних кораблів;
- морська авіація у складі морської авіаційної бригади;
- берегові ракетні війська;
- війська берегової оборони та морська піхота;
- військово-морські бази;
- Академія Військово-морських сил імені П.С.Нахімова, військово-морський ліцей.
[ред.] Інші воєнізовані формування
[ред.] Внутрішні війська України
Підпорядковані міністерству внутрішніх справ України. Чисельність — 33300 осіб (включно з 600 цивільними працівниками)[9]
[ред.] Військова служба правопорядку
Підпорядковані Міністерство оборони України. Чисельність — 43 підрозділи 1,753(2005)[10]
[ред.] Державна прикордонна служба України
Чисельність — 48000 прикордонників (включно з 6000 цивільними працівниками)[11]
[ред.] Війська Цивільної оборони України
Чисельність — 10218 осіб (включно з 668 цивільними працівниками)[12]
[ред.] Військова освіта
Дивись докладніше статтю Військові навчальні заклади України
Система підготовки військових фахівців, яка створена в Україні, є складовою державної системи освіти. Вона включає в себе:
- Вищі військові навчальні заклади
- Військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів
- Військові коледжі
- Військовий ліцей та ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою
[ред.] Соціально-психологічна служба
Дивись докладніше статтю Соціально-психологічна служба Міністерства оборони України
22 квітня 1992 р. директивою МО України введена загальна структура соціально-психологічної служби Міністерства оборони України як органу управління. Ця дата, на думку автора, і започаткувала історію практичної діяльності органів виховної роботи у ЗС України.
[ред.] Професійні військові свята
- 14 лютого — День військ радіаційного, хімічного, біологічного захисту.
- 23 лютого — День захисника Вітчизни.
- 19 квітня — День Військова служба правопорядку у Збройних Силах України.
- 8 липня — День Військ Протиповітряної оборони ЗС України
- 1 серпня — День Військово-морських сил ЗС України
- 2 серпня — День аеромобільних військ
- 8 серпня — День військ зв'язку
- 15 серпня — День військово-повітряних сил України
- 7 вересня — День військової розвідки
- 9 вересня — День танкістів
- 14 вересня — День мобілізаційного працівника
- 29 жовтня — День військового фінансиста
- 3 листопада — День ракетних військ і артилерії
- 3 листопада — День інженерних військ
- 16 листопада — День Морської Піхоти України.
- 30 листопада — День радіотехнічних військ Повітряних Сил Збройних Сил України
- 6 грудня — День Збройних сил України
- 12 грудня — День Сухопутних військ ЗС України
- 23 грудня — День військовослужбовців оперативного управління (відділу, відділень) штабів усіх рівнів Збройних сил України
- 24 грудня — День працівників військових представництв Міністерства оборони України.
[ред.] Див. також
[ред.] Виноски
- ↑ "ЗАКОН УКРАЇНИ Про Збройні сили України
- ↑ Біла книга 2010. Збройні Сили України. стор. 27
- ↑ http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3312-17
- ↑ http://www.razumkov.org.ua/ukr/article.php?news_id=572 Процитовано 2010-07-21
- ↑ Українські збройні сили 2007 Біла книга стор. 110
- ↑ Генштаб: Украина готова отразить атаку извне
- ↑ Збройні сили України стр.111
- ↑ Військово - Морські Сили Збройних Сил України
- ↑ Закон України про структуру міністерства внутрішніх справ 10.01.2002 № 2925-III
- ↑ [ http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3099-14 З А К О Н У К Р А Ї Н И Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 32, ст.225 )
- ↑ Закон України про структуру Державної прикордонної служби України 03.04.2003 № 661-IV
- ↑ Закон України Про загальну структуру і чисельність військ Цивільної оборони 22.12.1998 № 328-XIV
[ред.] Література
- Біла книга 2005. Оборонна політика України
- Біла книга 2006. Оборонна політика України
- Біла книга 2007. Оборонна політика України
- Біла книга 2010. Оборонна політика України
|
|||||
| Військові звання України | ||||
| Армія | ||||
| Рядовий склад: | Солдат • Старший солдат | |||
| Сержантський і старшинський склад: | Молодший сержант • Сержант • Старший сержант • Старшина • Прапорщик • Старший прапорщик | |||
| Офіцерський склад: | Молодший лейтенант • Лейтенант • Старший лейтенант • Капітан | |||
| Старший офіцерський склад: | Майор • Підполковник • Полковник | |||
| Вищий офіцерський склад: | Генерал-майор • Генерал-лейтенант • Генерал-полковник • Генерал армії України | |||
|
|
||||
|---|---|---|---|---|
| Рядовий склад: | Матрос • Старший матрос | |||
| Сержантський і старшинський склад: | Старшина II статті • Старшина I статті • Головний старшина • Головний корабельний старшина • Мічман • Старший мічман | |||
| Офіцерський склад: | Молодший лейтенант • Лейтенант • Старший лейтенант • Капітан-лейтенант | |||
| Старший офіцерський склад: | Капітан III рангу • Капітан II рангу • Капітан I рангу | |||
| Вищий офіцерський склад: | Контр-адмірал • Віце-адмірал • Адмірал | |||
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||

