Донецька область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Донецька область
Герб Донецької області Прапор Донецької області
Розташування
Основні дані
Прізвисько: Донеччина
Країна: Україна Україна
Утворена: 3 червня 1938 року.
Код КОАТУУ: 14000
Населення: 4 538 900 (2008)
Площа: 26 517 км²
Густота населення: — осіб/км²
Телефонні коди: +380-62
Обласний центр: Донецьк
Райони: 18
Міста:

обласного значення
районного значення
28
24
Райони в містах: 21
Смт: 131
Села: 1121
Селища: 244
Селищні ради: 81
Сільські ради: 253
Номери автомобілів: —
Інтернет-домени: donetsk.ua; dn.ua
Мапа району
Обласна влада
Веб-сторінка: http://www.donoda.gov.ua
Голова ОДА: Логвиненко Володимир Іванович
Рада: Донецька обласна рада
Голова ради: —

Донецька область (до 1941 та з 1943 до 1961 року — Сталінська, з 1941 до 1943 року — Юзівська) — адміністративно-територіальна одиниця України. Утворена 3 червня 1938 року. Площа — 26 517 км² (4,4% загальної території України). Населення — близько 4,62 мільйони чоловік. Адміністративний центр — місто Донецьк.

Зміст

[ред.] Географія

Область розташована на південному сході України в межах Донецького кряжа, Приазовської височини та частково Придніпровської низовини. На заході межує із Запорізькою та Дніпропетровською, на північному заході з Харківською, на північному сході та сході з Луганською областями України та з Ростовською областю Росії. Із півдня область омивається Азовським морем.

Довжина області з півночі на південь — 255 км, із заходу на схід — 180 км. Загальна довжина меж області складає 1 526 км, з них: сухопутні — 1 376 км, морські — 140 км. Найвище місце області — курган Могила-Гостра (331 м), розташований поблизу селища Польове Шахтарського району, найнижче місце (− 0,4 м) — рівень води в Азовському морі.

Крайня північна точка області — висота 195 м в Краснолиманськом районі, південна — село Білосарайська Коса Першотравневого району, західна — поблизу селища Комишуваха Великоновосілківського району, східна — поблизу села Верхній Кут Шахтарського району.

Географічний центр області знаходиться в селищі Піски Ясинуватського району.

[ред.] Історія

Докладніше: Історія Донеччини

До її складу увійшли Артемівська, Ворошилівська, Горлівська, Кадіївська, Костянтинівська, Краматорська, Краснолуцька, Луганська, Макіївська, Маріупольська, Риківська, Сталінська міські ради й Гришинський, Лисичанський, Ровеньківський, Сорокинський та Чистяківский райони.

Зі складу Харьковскої області були передани 13 районів: Біловодський, Білолуцький, Верхньо-Тепловський, Лиманський, Марковський, Меловський, Ново-Айдарський, Ново-Псковський, Рубіжанський, Сватовський, Слов'янський, Старобільський й Троїцький (Покровський). Із Дніпропетровської областї було передано 5 районів: Велико-Янисольський, Волновахський, Старо-Каранський, Старо-Керменчикський і Старо-Миколаївський (Володарський).

Обласним центром був Артемівськ, а з 16 липня 1932 року - Сталіно.

Із червня 1938 року Донецька область була поділена на Сталінську і Ворошиловоградську. У складі Сталінської області залишилося 10 міст: Сталіно, Артемівськ, Горлівка, Костянтинівка, Краматорськ, Макіївка, Маріуполь, Орджонікідзе, Слов'янськ, Чистякове; 4 селища міського типу: Дебальцеве, Дружківка, Красноармійськ, Микитівка; 22 сільських райони: Авдіївський, Олександрівський, Амвросіївський , Андріївський, Велико-Янисольський, Будьонівський, Волноваський, Володарський, Дзержинський, Добропільський, Красноармійський, Краснолиманський, Мангуський, Петро-Мар'їнський, Ольгінський, Селідівський, Сніжнянський, Старобешевський, Старо-Каранський, Старо-Керменчикський, Тельманівський і Харцизький.

Територія області з жовтня 1941 року по вересень 1943 року була окупована німецько-фашистськими військами і їх союзниками. Тимчасово повернуто історичну назву: Юзівська область.

У листопаді 1961 року Сталінська область переіменована на Донецьку.

У 1965 році в області було 19 міст обласного підпорядкування: Донецьк, Артемівськ, Горлівка, Дебальцеве, Дзержинськ, Добропілля, Дружківка, Єнакієве, Жданов, Костянтинівка, Краматорськ, Красноармійськ, Макіївка, Селидове, Слов'янськ, Сніжне, Харцизьк, Торез, Шахтарськ. Згодом до них долучилися 1976 року Ясинувата, у 1979 - Красний Лиман, у 1987 - Кіровське, у 1990 році - Авдіївка, у 1991 році - Вугледар, у 1992 році - Жданівка, Докучаєвськ, Новогродівка.

У грудні 1962 року були збільшені сільські райони, чисельність яких склала 9 замість 21: Амвросіївський, Артемівський, Великоновоселівський, Волновахський, Володарський, Красноармійський, Мар'їнський, Новоазовський, Слов'янський. У 1963 році був утворений Старобешівський район. У січні 1965 року створено 15 районів: Олександрівський, Амвросіївський, Артемівський, Великоновоселівський, Волноваський, Володарський, Костянтинівський, Красноармійський, Мар'їнський, Новоазовський, Слов'янський, Шахтарський і Ясинуватський. У грудні 1966 року були утворені додатково три райони: Добропільський, Першотравневий і Тельманівський.

[ред.] Населення

Див. також Міграційні та демографічні процеси в Донецькій області: 1943-1951 роки

Донецька область — найбільш густонаселений регіон України. Тут мешкає близько 10% загальної чисельності населення країни. Область — промислова частина Донбасу з переважаючим міським населенням. Населення характеризується багатонаціональністю — тут мешкають представники понад 120 етносів: українці, росіяни, греки, євреї, німці, татари та інші.

Національності області (2001, тис. чол.):

Мови області (2001, %)

  • російська - 74,9
  • українська - 24,1
  • вірменська - 0,13

Найбільші міста області: Донецьк (987 тис. чол., оцінка, 2005), Маріуполь (482), Макіївка (377), Горлівка (279), Краматорськ (176), Слов'янськ (121), Єнакієве (99) та інші.

Міське населення (2006) - 90,3%

Донецьк
Маріуполь

За переписом населення (01.01.2001), тис. чол.:

Населення районів області (тис. чол., 01.12.2001):

  • Волноваський - 92,6
  • Мар’їнський - 90,4
  • Старобешівський - 56,0
  • Амвросіївський - 55,1
  • Артемівський - 53,9
  • Великоновосілківський - 49,3
  • Слов’янський - 39,2
  • Новоазовський - 38,9
  • Красноармійський - 37,4
  • Тельманівський - 35,1
  • Володарський - 31,2
  • Ясинуватський- 30,2
  • Першотравневий - 29,2
  • Краснолиманський - 24,8
  • Шахтарський - 23,6
  • Олександрівський - 22,9
  • Костянтинівський - 21,0
  • Добропільський - 20,5

Економічне зайняте населення — 1724070 (2001), у т.ч. 23,9% - у обробній промисловості, 13,9% - у добувної, 11,6% - в торгівлі та ремонті, 7,9% - в транспорті, 7,5% - в освіті, 7,3% - в охороні здоров'я, 6,7% - в сільському та лісному господарстві.

Освіта економічне зайнятого населення - 20,4% - повна вища освіта, 0,7% - базова вища, 30,2% - неповна вища, 40,6% - повна загальна освіта, 7,2% - базова загальна, 0,8% - початкова загальна, 0,1% - без початкової освіти.

Зміна кількості населення області (населення на 01.01.кожного року)

  • 1971 - 4934 тис. чол.
  • 1987 - 5368 тис. чол.
  • 1995 - 5267 тис. чол.
  • 2000 - 4953 тис. чол.
  • 2001 (перепис 01.12.2001) - 4825,6 тис. чол.
  • 2006 - 4622,9 тис. чол.

[ред.] Природні умови

Клімат регіону - різко континентальний з досить спекотним засушливим літом і порівняно холодною зимою.

Донецька область має багаті природні ресурси. Тут є дивожні місця і лікувальні джерела. Бальнеологічне значення мають Слов'янські солоні озера і джерела мінеральних вод. Національну цінність складають дві заповідні зони — Хомутовський степ і Святогір'я. В останньому створено Національний парк України „Святі гори“. Унікальні природні лікувальні властивості має соляна шахта в м. Соледарі, де створений спелеологічний санаторій. Азовське узбережжя за оздоровчим ефектом — прекрасна рекреаційна зона.

Область багата плодючими чорноземами, має велику мінерально-сировинну базу. Головні корисні копалини — кам'яне вугілля (запаси оцінюються в 25 млрд тонн), кам'яна сіль, вапняки, вогнетривка глина, калійна сіль, ртуть, крейда, гіпс, азбест, графіт та інші — всього близько 100 найменувань, включаючи залізну руду і рідко-земельні метали.

[ред.] Економіка

Початками промислового Донбасу слід вважати Соляні промисли Донеччини у 17-18 ст.

Наявність в Донецькому регіоні власних паливно-енергетичних і мінерально-сировинних ресурсів, близькість залізорудних родовищ Криворізького басейну, вихід до моря, сприяли формуванню великого промислового комплексу з високою концентрацією галузей важкої промисловості, створенню досить розвинутої виробничої, наукової і соціальної інфраструктури, високого ступеня урбанізації.

Вагоме місце в економіці Донеччини посідає промисловість. Область виробляє п'яту частину загальнодержавного обсягу промислової продукції, посідає перші та провідні місця в Україні з виробництва цілого ряду основних видів промислової продукції, з обсягу експорту. Тут сконцентровано понад 2000 промислових підприємств гірничовидобувної, металургійної, хімічної галузей, енергетики, важкого машинобудування і будівельних матеріалів, експлуатується близько 300 родовищ корисних копалин.

В структурі промислового виробництва переважають металургійний (49%) та паливно-енергетичний комплекси (23,5%). 2 найбільших промислових центра виробляють більш ніж половину загального об'єму промислового виробництва області: Донецьк (18%), Маріуполь (37%).

[ред.] Промисловість області

Економіка області представлена також потужним агропромисловим комплексом. Динамічно працюють харчова і переробна промисловість: товаровиробничий комплекс, розвивається торгівля.

Економіку обслуговують 137 банків і банківських установ, 17 страхових компаній, 24 біржі. Розвиток банківської системи, що відбувається в умовах економічного зростання, стабільності грошової одиниці України, зниження відсоткових ставок за кредити, характеризується зростанням активів і зобов'язань, підвищенням рівня капіталізації банків, розширенням кредитування економіки.

Регіон відрізняється високою транспортною засвоєністю території. Транспортна система представлена майже усіма видами транспорту — залізничним, автомобільним, авіаційним та морським. У місті Донецьку будується метро.

[ред.] СЕЗ та теріторії пріоритетного розвитку

[ред.] Родовища корисних копалин

[ред.] Екологія

Див. Екологія Донеччини

Нинішню екологічну ситуацію в Донецькій області можна визначити як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, коли перевага в області надавалася розвитку сировинно-видобувних, енергогенеруючій, металургійній, хімічній та іншим найбільш екологічно небезпечним галузям промисловості. В поєднанні з недостатністю правових та економічних механізмів захисту природного середовища, низькою забезпеченістю та ефективністю захисних споруд, а також з низьким рівнем екологічної свідомості суспільства це призвело до небезпечного екологічного стану у Донецькій області. В незалежній Україні на державному рівні визнано, що необхідно здійснювати таку політику в сфері охорони довкілля, яка б забезпечувала стійкий з екологічного погляду розвиток, ефективне зниження та попередження негативних впливів на навколишнє середовище.

[ред.] Культура

[ред.] Релігія

Див. Релігійне життя на Донеччині

На території Донецької області станом на 1 січня 2006 року з правом юридичної особи діє 1367 релігійних організацій, а саме: 1308 релігійних громад, 18 релігійних центрів і управлінь, 9 монастирів, 1 лавра, 20 місій, 1 братство, 10 вищих духовних навчальних закладів. У 2005 році зростання релігійної мережі відбулося на 43 юридичні особи. Це є на рівні 2004 року, але значно менше в порівнянні з попередніми роками (у 1991 році діяло 216 релігійних громад, у 1992 р. зареєстровано 49 громад, у 1993 р. — 40, у 1994 р. — 59, у 1995 р. — 59, у 1996 р. — 86, у 1997 р. — 96, у 1998 р. — 85, у 1999 р. — 120, у 2000 р. — 160, у 2001 р. — 115, у 2002 р. — 79, у 2003 р. — 61). При цьому ускладнення релігійної мережі на Донеччині продовжує зростати, релігійна карта області дуже строката — 49 конфесійних напрямків: 95,7 % всіх релігійних організацій області складають християнські конфесії. В області також діють 22 мусульманських, 18 іудейських, 10 буддійських релігійних організацій, 6 релігійних громад міжнародного товариства свідомості Крішни, 4 релігійні громади Всесвітньої чистої релігії, 2 релігійні громади «Наука Розуму» та по одній релігійній громаді РУНВіри, Церкви Нового Єрусалиму, індуїстського тантризму та Церкви Останнього Заповіту (Віссаріонівці). Свою діяльність на Донеччині продовжують послідовники бахаїзму, Церкви Об'єднання (муністи), Саї-Баби, Трансцедентальної Медитації ™ тощо, які поки що не вирішили питання набуття прав юридичної особи.

[ред.] Театри і кінотеатри

[ред.] Митці світової слави

[ред.] Мистецькі колективи

[ред.] Бібліотеки

[ред.] Музеї

[ред.] Пам'ятники

  • ДАВНІ ПАМ'ЯТНИКИ НА ДОНЕЧЧИНІ

1. Руїни хрестоподібної купольної церкви 1792 р. в степу на території села Олександро-Шульгіного Констянтинівського району. Ззовні стоять дорійські, а всередині коринфські колони. На коринфських частково збереглися розписи.

2. Однокупольний храм Одигітрійської Богододиці з перелому XIX-XX ст. у візантійському стилі у селищі міського типу Грузько-Ломівка на залізничній лінії між станціями Макіївка-Моспине.

За переказами ікону Богородиці, названу Одигітрією, намалював євангелист Лука. Нею благословляв візантійський імператор Костянтин IV Мономах (1042-1054) дочку, коли вона вінчалася з князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого. На початку XII ст. син Всеволода Володимир Мономах переніс цю ікону до Смоленська.

3. Кам'яна Святопокровська церква XIX ст. на місці запорізької дерев'яної в селищі Зайцевому, що в межах Горлівки.

4. Миколаївський собор, відбудований 1905 р. в псевдоруському стилі в селищі Штерівка м. Горлівки.

5. Церква Олександра Невського з 1897 р. в Слов'янську біля залізничного вокзалу. Має три престоли: Миколая Чудотворця, Олександра Невського й московського митрополита Олексія.

6. Цвинтарна церква Всіх святих з початку XX ст. біля Артемівського автовокзалу.

Чимало церков, на жаль, було зруйновано в 1930-их роках. серед них і кам'яну Миколаївську церкву в Ясенівці з 18-ти метровою (по висоті) дзвіницею. Загальна висота цієї церкви - 40 метрів. Долішню її частину змуровано з природного каменя. Товщина стін біля півтора метрів. Решта 18 метрів була дерев'яна. Там висіло шість дзвонів. При пожежі. або,як треба було зібрати нарід, можна було бити, не піднімаючися на дзвіницю. В безвітряну погоду звук головного дзвона лунав на 15 кілометрів. Стіни і стелю всередині церкви було розмальовано на біло-блакитному фоні.

До давніх пам'ятників належать також Савур-Могила, Архангельська могила та інші.

  • ПАМ'ЯТНИКИ НА ДОНЕЧЧИНІ, ПОСТАВЛЕНІ В XX СТОРІЧЧІ

В Донецьку поховано борця проти самодержав'я В Флеровського (1829-1918). На його могилі в сквері його імені стоїть обеліск із рожевого донецького полірованого граніту, на якому відлито бронзовий барельєф і вінок. Флеровський проїхав під конвоєм 19 тисяч верст, а 3500 верст пройшов пішки, сидів у 32 острогах, декілька років у одиночках. До Юзівки приїхав з підірваним здоров'ям у 1897 р.

На проспекті РККА ("рабоче-крестьянской красной армии") поховано відважних повітреплавателів, які вивчали стратосферу: П. Батенка, Д. Стовбуна, Я. Українського і С. Кучумова. На їхній могилі на постаменті установлено двометрову фігуру стратонавта, що дивиться у безкраї простори повітряного океану. На меморіальній дошці бронзові барельєфи чотирьох героїв.

Інший - арктичний океан досліджував Георгій Сєдов (1857-1914) родом із Кривої Коси (тепер Сєдове), що біля Новоазовська. Він народився в сім'ї рибалки і був штурманом далекого плавання. В 1903-04 р. брав участь у гідрографічній експедиції до Північного льодовитого океану. В 1909 р. шукав гірло річки Колими, в 1910 - обслідував Хрестову Губу на Новій Землі. 1912 р. вирушив з Архангельська з зимівлею на Нову Землю, а в серпні 1913 р. ходив на Землю Франца-Йосифа. В 1914 р. помер, їдучи на собачих запряжках до Північного полюса, не дійшовши до острова Рудольфа. Похований на мисі Аук. Пам'ятником цій мужній людині є сама назва його рідного містечка - Сєдове.

Після останньої війни радянська влада установляла пам'ятники видатним поетам і письменникам: у Донецьку - Т. Шевченкові, М. Горькому та погруддя О. Пушкіна й І. Франка. А от у Слов'янську "отцы города" зняли пам'ятник нашому Кобзареві з вулиці Т. Шевченка на початку 1970-их років. Біля 20 років валявся він десь на смітнику й тільки протести патріотів змусили владу повернути пам'ятник назад на вулицю Т. Шевченка. В Слов'янську є погруддя Т. Шевченка.

На Донбасі в Горлівці повстали проти царату в 1905 р. робітники. коли 16 грудня царськи солдати відкрили вогонь по учасниках страйку, до багатьох міст вислано телеграми. До ранку з Єнакієвого, Дебальцевого, Харцизька, Ясинуватої, Алчевська, Дружківки, Гришиного й Авдіївки надійшли до Горлівки збройні дружини. Царські війська побоялися. що повстанці отримають допомогу й одступили. Героїв цього повстання увічено пам'янтиком-ансамблем на майдані Революції.

Героям і жертвам громадянської війни присвячено декілька пам'ятників:

- у селищі Нижня Кринка, де 30 грудня 1917 р. білоказаки розстріляли 118 робітників рудника Ясенівський;

- у селищи Кринична, де в 1918 р. білоказаки розстріляли більшовицького комісара Петра Дергачова;

- у Новоекономічному - партизанові громадянської війни Ф. Наумову;

- у Липовому гаю біля автотраси Ханженкове-Красний Октябрь - обеліск у честь першої маївки робітників Дмитріївська й Харцизька.

У березні 1918 р. в Юзівці, Констянтинівці, Гришиному й Маріуполі створено опорні пункти для спротиву німецьким кайзерівським окупантам. На весні 1919 р. залізнична станція Дебальцеве була осередком боєвих операцій і червоноармійці тримали 350-кілометровий фронт проти денікінців на північ од Дебальцевого, на південь од Бахмута й далі до Волновахи. Звідтіль до узбережжя Азовського моря діяла махновська бригада, що входила до складу червоноармійської Задніпровської дивізії. Під час відступу наприкінці грудня білогвардійці створили вузли опору Бахмут-Попасна, Горлівка-Дебальцеве та Іловайськ-Леонове. Махновські повстанці в 1919, будучи союзниками радянської армії, двічі здобували Маріуполь. У жовтні махнівсько-денікінський фронт протягнувся понад 1200 км. Коли ж більшовики в 1920 р. розірвали угоду з Махно і 17 липня 1921 його повстанці проходили через Юзівський район, на них напали червоні. Втекла кіннота, а 2000 піхотинців здалися більшовикам у полон. Їх розстріляли біля станції Курахівка. Тоді ж більшовицькі броньовики біля села Голодівки три дні поливали кулеметним вогнем відділ Махна, що прямував на Велику Анадоль. Зі 100-150 шабель вирвалося тільки 60 повстанців. Могил махновців, на жаль, немає.

Коли 23 жовтня після триденних боїв німці заняли Сталіне, мешканці міста відчинили браму тюрми й побачили три ями, наповнені трупами. Деякі мерці були без рук і ніг. НКВД закопало й заасфальтувало в центрі міста 4000 невинних жертв. Решту розстріляних і закатованих у будинку по вулиці Артема 44, де тепер філармонія, а в 1932-66 рр. лютували чекісти, вивозили на "Рутченкове поле" в Кіровському районі міста. В Донецькій області в 1930-50 рр. репресовано за політичними мотивами понад 100000 громадян. Тільки зараз встановлено пам'ятні знаки на місці деяких поховань цих невинних жертв.

Німці теж тероризували населення області. Вони морили голодом радянських полонених, масово розстрілювали євреїв, а також арештованих актевістів Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) і Організації українських націоналістів, вивозили працездатних на примусовіі роботи до Німеччини. В Сталіному окупаційна влада створила концентраційний табір, у якому перебував, зокрема, український письменник Яків Качура, закатований у жовтні 1943 р.

Після війни увічено пам'ять про жертви німецького терору:

  • - 43 робітників заводу ім. Ілліча, страчених у березні 1942 р.;
  • - маріупольского сталевара Макара Мазая, замученого в катівні гестапо;
  • - членів Дружківської підпільної організації "Ленінська кузня";
  • - жертв фашизму в Макіївці (пам'ятник встановлено біля входу до парку "Піонерський".

В Донецьку понад 70 пам'ятників і понад 70 меморіальних дощок, присвячених героям другої світової війни 1941-45 рр.

В центрі міста пам'ятники генерал-лейтенантові К. Гурову, гвардії-полковникові Грінкевичу, в парку Ленінського комсомолу - меморіал "Твоїм визволителям, Донбасе". В Сніжному відкрито музей бойової слави. За братніми могилами полеглих ходять мешканці Харцизька, Краматорська, Красноармійська, Сніжного, сіл Петропавлівки, Благодатного, Гранітного (до 1946 р. - Старої Карані), Богородичного, Пришиба, Кривої Луки (загинуло 1035 радянських вояків). У Слов'яногірську встанослено меморіальний комплекс воїнам-визволителям, а на розгалуженні доріг на гребні крейдяної гори - пам'ятник лейтенантові В. Камишеву, який з високого дуба коректував вогнем своєї батареї. Знаряд зніс корону дуба, а лейтенанта переховали на місці згину. Там на стовбурі в обрамленні п'ятикутної зірки вирізано обличчя бійця.

Пам'ятники погиблим встановлено також у Єнакієвому, Дмитрові (14 пам'ятників воякам, підпільникам і партизанам), Амросіївці (сквер-пам'ятник) і Новоазовську (десантникам). Там же й у висілку Мелекіному (морякам-десантникам), а також у Слов'яногірську й Сергіївці коло Красноармійська та на підступах до Єнакієвого споруджено меморіальні комплекси. В Макіївці є алея 42 мешканців міста, що стали Героями Радянського Союзу.

В Маріуполі в одному з парків на 10-метровому постаменті стоїть бронекатер, на якому хоробрі десантники штурмували берег. Морякам-азовцям присвячено в парку 50-річчя Жовтня 15-метровий обеліск, прикрашений унизу барельєфами, на яких відображено бойові епізоди. У центральному парку на обеліску висічено на мармурі винищувач, а під ним барельєфи героїв Володимира Семенішина й Миколи Савицького, які збили над Маріуполем 27 ворожих літаків. У цьому приморському місті у вуличному бою загинув 14- річний Толя Балабуха, який кинув гранату у неприятельский бронетранспортер. На місці, де поліг піонер, стоїть пам'ятник.

Обеліски воїнам-визволителям установлено в Карло-Марсовому й на могилі Єнакіївських партизан, а меморіальні комплекси - в селах Удачному й Миколаївці. В Південно-(Южно) Комунарську біля шахти "Юнком" стоїть обеліск на могилі єнакіївських партизан. На тій шахті заступник її начальника І. Сингучов організував партизанський відділ, але перед відступом німців його й інших партизан схопили й після довгих катувань усіх стратили.

Багато пам'ятників, зв'язаних з останньою війною. Це не дивно: оборонні бої велися на захід од Красноармійська й під Горлівкою. Тримати оборону радянським воїнам помагало 19 партизанських загонів. З кінця жовтня 1941 р. до літа 1942 р. фронт проходив по лінії Красний Лиман-Лисичанськ східніше Шахтарського. Під час наступу радянських військ влітку 1943 р. на ворожі війська нападали партизани й підпільники залізничної станції Рутченкове, мешканці робітничого селища Курахівської ДРЕС й робітники шахти No 38. Найжорстокіші бої велися за Савур-Могилу. Під натиском радянських військ впали неприступні позиції німців над Міусом (фронт по Міусу).

[ред.] Влада

[ред.] Керівництво Донецької обласної державної адміністрації

  • Чупрун Вадим Прокопович - голова
  • Дергунов Сергій Геннадійович - перший заступник з питань економіки, бюджету і фінансів
  • Адамов Борис Ісаєвич - заступник з питань організації діяльності апарату облдержадміністрації з організаційної, правової, кадрової і контрольної роботи
  • Клименко Олександр Іванович - заступник з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту та зв’язку
  • Гримчак Юрій Миколайович - заступник з питань політико-правової роботи
  • Братанов Олександр Олександрович - заступник з питань гуманітарної і соціальної сфери
  • Гришин Геннадій Олександрович - заступник з питань розвитку територій, підприємництва, зовнішньоекономічної діяльності та машинобудування
  • Жерновий Ігор Анатолійович - заступник з питань агропромислового комплексу
  • Хіврич Юрій Єгорович - заступник з питань будівництва, житлового, комунального та шляхового господарства

[ред.] Керівництво Донецької обласної ради

[ред.] Вибори 2006 (26 березня 2006)

[ред.] Вибори 2004

3-ій тур (26 грудня 2004)

2-ий тур (21 листопада 2004)

1-ий тур (31 жовтня 2004)

[ред.] Вибори 2002 (31 березня 2002)

[ред.] Вибори 1999

2-ий тур (14 листопада 1999)

1-ий тур (31 жовтня 1999)

[ред.] Вибори 1998 (29 березня 1998)

[ред.] Голови міст

Донецьк Лук’янченко Олександр Олексійович

Авдіївка Черкасов Юрій Олександрович

Артемівськ Рева Олексій Олександрович

Вугледар Ханін Віктор Іванович

Горлівка Сахарчук Іван Андрійович

Дебальцеве Архіпов Микола Миколайович

Дзержинськ Слєпцов Володимир Микитович

Димитров Ключка Віталій Леонідович

Добропілля Дерипаска Віктор Трохимович

Докучаєвськ Самборський Леонід Васильович

Дружківка Захватов Леонід Йосипович

Єнакієве Рухадзе Сергій Жоржович

Жданівка Русанова Віра Степанівна

Кіровське Ткаченко Василь Іванович

Костянтинівка Ракітін Володимир Михайлович

Краматорськ Кривошеєв Віктор Петрович

Красний Лиман Перебийніс Леонід Григорович

Красноармійськ Приймаченко Микола Петрович

Маріуполь Хотлубей Юрій Юрійович

Новогродівка Безворотній Віктор Павлович

Селідове Ремізов Віктор Володимирович

Слов’янськ Левіт Анатолій Вікторович

Сніжне Чепурний Валентин Семенович

Торез Антонов Віктор Михайлович

Харцизьк Ляшенко Олег Георгійович

Шахтарськ Наумович Олександр Володимирович

Ясинувата Русаченко Олександр Йосипович

[ред.] Голови райдержадміністрацій

на 16 травня 2005 року

  • Амвросіївський О. Суржков
  • Артемівський В. Данилов
  • Великоновосілківський В. Красьоха
  • Волноваський І. Овчинников
  • Володарський П. Троян
  • Добропільський М. Гапич
  • Костянтинівський В. Беленець
  • Красноармійський В. Руденко
  • Мар'їнський В. Рекун
  • Новоазовський І. Болбат
  • Олександрівський В. Рашевський
  • Першотравневий Д. Кияненко
  • Слов'янський В. Горбачов
  • Старобешівський В. Панько
  • Тельманівський О. Афенкіна
  • Шахтарський В. Панченко
  • Ясинуватський М. Панютчев

[ред.] Пенітенціарні заклади

Докладніше у статті: Пенітенціарні заклади Донецької області

[ред.] Посилання

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до цієї статті:
п • о • р
Донецька область
Райони Амвросіївський · Артемівський · Великоновосілківський · Волноваський · Володарський · Добропільський · Костянтинівський · Красноармійський · Краснолиманський · Мар'їнський · Новоазовський · Олександрівський · Першотравневий · Слов'янський · Старобешівський · Тельманівський · Шахтарський · Ясинуватський Прапор Донецької області
Міста обласного значення Авдіївка · Артемівськ · Вугледар · Горлівка · Дебальцеве · Дзержинськ · Димитров · Добропілля · Докучаєвськ · Донецьк · Дружківка · Єнакієве · Жданівка · Кіровське · Костянтинівка · Краматорськ · Красний Лиман · Красноармійськ · Макіївка · Маріуполь · Новогродівка · Селидове · Слов'янськ · Сніжне · Торез · Харцизьк · Шахтарськ · Ясинувата
п • о • р
  Міста і смт Донецької області
Міста: Авдіївка • Амвросіївка • Артемівськ • Артемове • Білицьке • Білозерське • Волноваха • Вуглегірськ • Вугледар • Гірник • Горлівка • Дебальцеве • Дзержинськ • Димитров • Добропілля • Докучаєвськ • Донецьк • Дружківка • Єнакієве • Жданівка • Зугрес • Іловайськ • Кіровське • Комсомольське • Костянтинівка • Краматорськ • Красний Лиман • Красноармійськ • Красногорівка • Курахове • Макіївка • Мар'їнка • Маріуполь • Миколаївка • Моспине • Новоазовськ • Новогродівка • Родинське • Світлодарськ • Святогірськ • Сіверськ • Селидове • Слов'янськ • Соледар • Сніжне • Торез • Українськ • Харцизьк • Часів Яр • Шахтарськ • Юнокомунарівськ • Ясинувата
Смт: Андріївка (Слов'янський район) · Андріївка (Сніжнянська міськрада) · Андріївка (Тельманівський район) · Билбасівка · Біленьке · Благодатне · Бражине · Булавинське · Велика Новосілка · Велике Оріхове · Верхньоторецьке · Високе · Вишневе · Вільхівка · Водянське · Войкове · Войковський · Володарське · Володимирівка · Вугляр · Гірне · Гірницьке · Гольмівський · Горбачево-Михайлівка · Гостре · Гродівка · Грузько-Зорянське · Грузько-Ломівка · Гусельське · Донецьке · Донське · Дробишеве · Дружне · Желанне · Зайцеве · Залісне · Землянки · Зуївка · Іллінка · Карло-Марксове · Керамік · Кірове · Кіровськ · Колосникове · Комишівка · Комишуваха · Комсомольський · Контарне · Корсунь · Красна Гора · Красний Октябр · Красноторка · Кринична · Курахівка · Курдюмівка · Кутейникове · Ларине · Ленінське · Лиманчук · Лісне · Луганське · Малотаранівка · Мангуш · Маяк · Межове · Миколаївка · Мирне · Миронівський · Московське · Неліпівка · Нижня Кринка · Никифорове · Новгородське · Новий Світ · Новоамвросіївське · Новогригорівка · Новодонецьке · Новоекономічне · Новомиколаївка · Новоселівка · Новотроїцьке · Олександрівка (Краматорськ) · Олександрівка (Мар'їнський район) · Олександрівка (Олександрівський район) · Олександрівське · Олексієво-Дружківка · Оленівка · Оленівка · Ольгинка · Ольховатка · Очеретине · Пантелеймонівка · Пелагіївка · Первомайське · Первомайський · Петрівка · Побєда · Покровка · Прибережне · Пролетарське · Райгородок · Райське · Розсипне · Сартана · Свердлове · Святогорівка · Сердите · Сєверне · Сєдове · Софіївка · Старий Крим · Старобешеве · Старомихайлівка · Стіжківське · Талаківка · Тельманове · Троїцько-Харцизьк · Удачне · Цукурине · Черкаське · Шабельківка · Шахтне · Шевченко · Широке · Щербинівка · Ялта · Ямпіль · Ярова · Ясинівка · Ясна Поляна · Ясногірка
п • о • р
Адміністративний поділ України
Автономна республіка Крим Прапор України
Області Вінницька • Волинська • Дніпропетровська • Донецька • Житомирська • Закарпатська • Запорізька • Івано-Франківська • Київська • Кіровоградська • Луганська • Львівська • Миколаївська • Одеська • Полтавська • Рівненська • Сумська • Тернопільська • Харківська • Херсонська • Хмельницька • Черкаська • Чернівецька • Чернігівська
Міста державного значення Київ • Севастополь
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C
Особисті інструменти