Харківська область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Харківська область
COA of Kharkiv Oblast.svg Flag of Kharkiv Oblast.svg
Герб Харківської області Прапор Харківської області
Розташування
Основні дані
Прізвисько: Харківщина
Слобожанщина
Країна: Україна Україна
Утворена: 27 лютого 1932 року
Код КОАТУУ: 63000
Населення: 2 731 795 (на 1.07.2014)
Площа: 31415 км²
Густота населення: 87.2 осіб/км²
Телефонні коди: +380-57
Обласний центр: Харків
Райони: 27
Міста:

обласного значення
районного значення


7
10
Райони в містах: 9
Смт: 61
Села: 1508
Селища: 175
Селищні ради: 60
Сільські ради: 381
Номери автомобілів: AX
Інтернет-домени: kharkov.ua; kh.ua; kharkiv.ua
Мапа області
Обласна влада
61200, м. Харків, МСП вул. Сумська, 64
Веб-сторінка: http://www.kharkivoda.gov.ua
Голова ОДА: Балута Ігор Миронович
Рада: Харківська обласна рада
Голова ради: Чернов Сергій Іванович

Ха́рківська о́бласть — область у Слобідській Україні в межах Придніпровської низовини і Середньоруської височини.

Область розташована на сході України. Вона межує з Луганською, Донецькою, Дніпропетровською, Полтавською, Сумською областями України та з Білгородською областю Росії.

  • Площа — 31,4 тис.  км²
  • Населення — 2 760 948 осіб, в тому числі міського 2 208 029 осіб і сільського 552 919 осіб[1].
  • Густота населення — вище середньої по країні, 96,2 особи на км².
  • Схематична карта Харківської області

Харківська область двічі удостоювалася вищої державної нагороди СРСР — ордена Леніна — у 1958 і 1968 рр.

Інтереси територіальних громад області представляє Харківська обласна рада. 31 жовтня 2010-го обраний депутатський корпус Харківської обласної ради VI скликання. Він складається зі 136 депутатів. В обласній раді нині діє 5 депутатських фракцій: найбільша — фракція «Партії регіонів» (95 депутатів), а також фракції партії «Сильна Україна», Комуністичної партії України, партії «Фронт змін», ВО «Батьківщина». Голова Харківської обласної ради VI скликання — Сергій Чернов.

Харківська обласна рада є засновником дитячого телевізійного фестивалю «Дитятко» та обласного літературного конкурсу ім. О. С. Масельського на найкращий літературний твір.

Географія[ред.ред. код]

Клімат[ред.ред. код]

Область розташована в зонах лісостепу і степу . Клімат - помірно континентальний. Середня температура в січні -7 º С, а в липні +21 º. Середньорічна кількість опадів становить від 450 до 600 мм.

Рельєф[ред.ред. код]

Рельєф у більшій частині області рівнинний, це північно-східна частина Придніпровської низовини. Серед ґрунтів переважають чорноземи. На півночі області є відроги Середньоруської височини, а на південному сході — Донецької височини. Ліси і кущі займають лише 11% території області, і розташовані вони переважно у річищах річок на високих правих берегах. Степові райони Харківської області характеризуються рівнинним ландшафтом, іноді зустрічаються глибокі яри.

Корисні копалини[ред.ред. код]

Значні поклади природного газу (Шебелинка, Красноград), вапняку, крейди, інших корисних копалин.

За попередніми оцінками, запаси газу в межах відомих родовищ на Харківщині становлять 75 мільярдів кубічних метрів. А перспективні прогнозні запаси газових ресурсів сягають 800 мільярдів. Харківщина була і залишається до 2010 року головним газовидобувним регіоном України. Її перспективні запаси оцінено 8 мільйонами 100 тисячами тонн.

Водойми[ред.ред. код]

Система річок Харківської області має певні особливості. Найбільшою річкою області є Сіверський Донець — найбільша річка Лівобережної України (довжина 1053 км). Сіверський Донець починається в Росії у районі міста Білгород, протікає територією Харківської, Донецької, Луганської областей і впадає в Дон у Ростовській області. Великими притоками Сіверського Дінця є Оскіл, Уди, Межова.

Друга група річок — це дрібні степові річки, що майже висихають влітку і течуть від центра області на південь. Усі вони є притоками Дніпра — Багата, Орель, Орчик, Самара та ін. Третя група дрібних річок тече серед луків та лісів на північному заході області (Коломак, Мерло та ін.). Вони також належать до басейна Дніпра, але впадають у Ворсклу.

Таким чином, на території Харківської області проходить вододіл великих водних систем Європи: Дніпра і Дону. Цей вододіл іде умовно уздовж лінії Золочів — Богодухів — Валки — Нова Водолага — Первомайський — Лозова, а його особливістю є відсутність високих гір, численні мілини на річках. Саме наявність такого вододілу визначила історичні шляхи руху народів і військ через територію Харківської області, наприклад, відомий Муравський шлях з Криму в Україну.

В області збудовано 57 водосховищ і 2 тис. 538 ставків[2]. (Див. також Водосховища Харківської області).

В області є багато лісових озер (поблизу Змієва, Чугуєва, Балаклії), які, як правило, зв'язані з руслами річок. Найбільше озеро — Лиман — розташоване недалеко від міста Зміїв. Навколишня краса лісів і лук, чиста вода самих озер роблять їх одним з місць відпочинку та об'єктом туризму.

В області є декілька штучних водосховищ, каналів. На Осколі споруджено найбільше водосховище області — Червонооскільське. Воно було побудоване у 1954 році для постачання донецьких шахт водою і простягається від Червоного Осколу (у потужному лісовому масиві на межі Харківської і Донецької областей) на північ на багато десятків кілометрів (до Куп'янська). У деяких місцях ширина водосховища досягає 1-2 км. Руслами річок Орель та інших степових річок під землею та по поверхні проходить через область канал «Дніпро-Донбас», на якому є найбільше — Червонопавлівське — водосховище, що входить до системи зрошення полів області.

На півночі області на Сіверському Дінці розташоване Печенізьке водосховище.

На берегах Сіверського Дінця та інших річок розкинулись чудові ліси та заливні луки. У лісах ростуть дуби, сосни, осики, верби та інші дерева; живуть багато зайців, птахів, інших різних тварин та комах; зустрічаються численні види грибів, трав, квітів.

Рослинний і тваринний світ[ред.ред. код]

У річках водиться чимало видів риб: щука, карась, товстолобик та ін. В області є також зариблені озера та ділянки риборозведення. А уздовж берегів річок простяглися численні пляжі, чарівні місця, наприклад, урочище Коробові Хутори, Фігуровка, місця поблизу населених пунктів Балаклія, Гороховатка, Зміїв, Ізюм, Червоний Оскіл, Червоний Донець.

Місцевість у міжріччях хвиляста, з пологими підйомами та спусками, багато дивовижних пейзажів: безмежні поля, пагорби та височини з гаями. У зелені дерев та кущів ховаються вулиці міст і сіл. Є лісонасадження уздовж доріг і навколо полів. Багаті чорноземи області утворились, зокрема, у XIII–XVIII століттях завдяки наявності неораної території так званого «Дикого поля». За кожні 100 років у середньому нарощувалось 25 см благодатного ґрунту.

Бальнеологічні ресурси представлені мінеральною водою курорту «Березовські мінеральні води» під Харковом.

Адміністративно-територіальний устрій[ред.ред. код]

Загальна інформація[ред.ред. код]

Адміністративний центр області — місто Харків.

У складі області:

  • районів — 25;
  • районів у містах — 9;
  • населених пунктів — 1755, в тому числі:
    • міського типу — 68, в тому числі:
      • міст — 17, в тому числі:
        • міст обласного значення — 7;
        • міст районного значення — 10;
      • селищ міського типу — 61;
    • сільського типу — 1677, в тому числі:
      • сіл — 1538;
      • селищ — 139.

У системі місцевого самоврядування:

  • районних рад — 27;
  • міських рад — 17;
  • селищних рад — 60;
  • сільських рад — 381.

Райони[ред.ред. код]

Район Адм. центр Адм. устрій
1 Балаклійський м. Балаклія Адм. устрій
2 Барвінківський м. Барвінкове Адм. устрій
3 Близнюківський смт Близнюки Адм. устрій
4 Богодухівський м. Богодухів Адм. устрій
5 Борівський смт Борова Адм. устрій
6 Валківський м. Валки Адм. устрій
7 Великобурлуцький смт Великий Бурлук Адм. устрій
8 Вовчанський м. Вовчанськ Адм. устрій
9 Дергачівський м. Дергачі Адм. устрій
10 Дворічанський смт Дворічна Адм. устрій
11 Зачепилівський смт Зачепилівка Адм. устрій
12 Зміївський м. Зміїв Адм. устрій
13 Золочівський смт Золочів Адм. устрій
14 Ізюмський м. Ізюм Адм. устрій
15 Кегичівський смт Кегичівка Адм. устрій
16 Коломацький смт Коломак Адм. устрій
17 Красноградський м. Красноград Адм. устрій
18 Краснокутський смт Краснокутськ Адм. устрій
19 Куп'янський м. Куп'янськ Адм. устрій
20 Лозівський м. Лозова Адм. устрій
21 Нововодолазький смт Нова Водолага Адм. устрій
22 Первомайський м. Первомайський Адм. устрій
23 Печенізький смт Печеніги Адм. устрій
24 Сахновщинський смт Сахновщина Адм. устрій
25 Харківський м. Харків Адм. устрій
26 Чугуївський м. Чугуїв Адм. устрій
27 Шевченківський смт Шевченкове Адм. устрій

Міста обласного значення[ред.ред. код]

Міста районного значення[ред.ред. код]

Місто Входження
1 Балаклія Балаклійський район
2 Барвінкове Барвінківський район
3 Богодухів Богодухівський район
4 Валки Валківський район
5 Вовчанськ Вовчанський район
6 Дергачі Дергачівський район
7 Зміїв Зміївський район
8 Красноград Красноградський район
9 Мерефа Харківський район
10 Південне Харківський район

Райони у містах[ред.ред. код]

Район Входження
1 Дзержинський м. Харків
2 Жовтневий м. Харків
3 Київський м. Харків
4 Комінтернівський м. Харків
5 Ленінський м. Харків
6 Московський м. Харків
7 Орджонікідзевський м. Харків
8 Фрунзенський м. Харків
9 Червонозаводський м. Харків

Демографія[ред.ред. код]

Найбільші населені пункти[ред.ред. код]

Міські населені пункти з кількістю жителів понад 10,0 тисяч
за даними Держкомстату (1.I.2013)[3][4]
Харків 1 451 028 Красноград 21 332
Лозова 58 307 Ківшарівка 19 422
Ізюм 51 511 Вовчанськ 19 082
Чугуїв 32 279 Дергачі 18 154
Первомайський 31 061 Богодухів 15 797
Куп'янськ 29 487 Зміїв 15 211
Балаклія 29 499 Комсомольське 14 776
Пісочин 22 658 Солоницівка 13 761
Мерефа 22 280 Нова Водолага 11 739
Люботин 21 909 Високий 10 546

Національний склад[ред.ред. код]

Національний склад населення за переписом

Національність 1970 р. 2001 р.
Українців 66,2 % 70,7 %[5]
Росіян 29,3 % 25,6 %[6]
Євреїв 2,7 % 0,4 %
Білорусів 0,6 % 0,5 %
Інших 1,2 %
Вірменів 0,4 %
Азербайджанців 0,2 %
Грузинів 0,2 %
Найпоширеніша рідна мова у містах і сільрадах Харківської області за переписом 2001 р.


Освіта та наука[ред.ред. код]

Харків відомий як студентське місто. В ньому нараховується велика кількість державних та приватних вищих навчальних закладів.

Станом на червень 2013 року у Харківській області нараховувалось 882 загальноосвітніх навчальних закладів[7]. Протягом літа 2013 року було закрито 33 загальноосвітніх шкіл комунальної власності за згодою місцевих громад та 3 приватні школи[7], що викликало незадоволення з боку частини громадськості[8].

Станом 1 вересня 2013 року у Харківській області налічується 846 загальноосвітніх шкіл[7], в яких навчається 213,5 тис. учнів[9].

Економіка[ред.ред. код]

Область відрізняється високим рівнем розвитку економіки, що обумовлено вигідним економіко-географічним положенням (близькість вугільно-металургійної бази Донбасу та Придніпров'я стимулювало розвиток машинобудування і металообробки, сусідство високорозвинених районів Росії — Центрально-чорноземного, Південно-Західного і Південного — визначило розвиток підприємств агропромислового комплексу) і достатньо багатим набором власних сировинних ресурсів. Останні дозволяють розвивати паливно-енергетичну, хімічну промисловість, скляне і фарфоро-фаянсове виробництво, виробництво будматеріалів.

Умовно область можна поділити на три промислових райони: Центральний, Східно-Харківський і Південно-Харківський. Центральний (Харків та прилеглі до нього райони) відрізняється високим рівнем спеціалізації і концентрації промисловості, тут склався комплекс енергетичного, електротехнічного, транспортного і сільськогосподарського машинобудування. Східно-Харківський район зосереджений навколо Куп'янська. Основні галузі промисловості — транспортне і сільгоспмашинобудування. Розвинені в цьому регіоні харчова і легка промисловість, виробництво будматеріалів і устаткування для цукрової промисловості. Південно-Харківський район має великі газові родовища — Шебелинське, Єфремівське, Крестищенське та інші. Міста району спеціалізуються на машинобудуванні, хімічній промисловості і виробництві будматеріалів.[10]

Сільське господарство[ред.ред. код]

Структура сільськогосподарських угідь: рілля становить 61,3%, пасовища — 9,8%, сіножаті — 3,8%

Структура посівних площ: зернові культури становлять 49%, кормові — 25%, технічні — 17%, овочі та картопля — 9%.

Головні сільськогосподарські культури: кукурудза, соняшник, пшениця, кормові трави, цукровий буряк, ячмінь та ін. Розвинене садівництво (вишні, груші, сливи, яблука тощо).

Тваринництво[ред.ред. код]

  • Скотарство
  • Птахівництво
  • Вівчарство
  • Конярство
  • Бджільництво

Промисловість[ред.ред. код]

Потужні промислові підприємства у Балаклії (виробництво цементу та будівельних матеріалів), у м. Первомайський (хімічна промисловість), Ізюмі (приладобудування, оптика), Змієві (виробництво електроенергії), Лозовій, Куп'янську, Чугуєві (машинобудування та металообробка).

Розвинена переробна та харчова промисловість, які орієнтовані на місцеве сільське господарство.

Цементно-шиферний завод в Балаклеї — один з найбільших в Європі, Ізюм відомий як центр виробництва очкової оптики. Розвинені тут також легка і харчова промисловості.

Рівень газифікації Харківської області (на середину 2009 року) — 68,8%, міст та селищ — 80,8%, сіл — 51,9%.[11]

Транспорт[ред.ред. код]

Харківська область має розгалужену транспортну мережу, 60% обсягу перевезень припадає на частку залізничного транспорту. Протяжність залізниць — 1442 км. Харківський залізничний вузол обслуговує 10 млн пасажирів на рік, автомобільний транспорт, зокрема, автобуси — майже 12 млн.

Найважливіші автомагістралі, що проходять через область: Харків-Москва, Харків-Сімферополь, Харків-Ростов-на-Дону, Харків-Полтава. В області налічується 16 міжобласних маршрутів, 68 внутрішньообласних, 342 внутрішньорайонних. Загальна протяжність автодоріг — 15 тис. км. Харківський аеропорт обслуговує внутрішні і міжнародні авіалінії, займаючись в основному пасажирськими перевезеннями.[12]

Найбільші залізничні станції — Ізюм, Куп'янськ, Люботин, Лозова. Важливі міжнародні автотраси у Донбас, на Київ, Москву, Сімферополь.

Визначні об'єкти[ред.ред. код]

Серед об'єктів області відзначаються

Природно-заповідний фонд[ред.ред. код]

Серед природних об'єктів, що охороняються, можна відзначити дендропарк у Краснокутську, садово-паркові комплекси у Сковородинівці, Старому Мерчику, Шаровці та ін.

Екологія[ред.ред. код]

Індекс забруднення атмосфери на території області знизився з 5,03 у 2007 році до 4,89 у 2008 році[13].

Злочинність[ред.ред. код]

Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення складає 112,4 злочинів, з них 35,6 тяжких та особливо тяжких.[14]

Історико-культурні ресурси[ред.ред. код]

В області багато слідів поселень людей за останні 10000 років, наприклад, у Богодухівському, Борівському, Валківському, Коломацькому, Краснокутському, Ізюмському районах. Зустрічаються сліди скіфів, хозарів (салтівська культура), сарматів і печенігів (навіть є населений пункт з такою назвою — Печеніги). З історією слов'ян та Київської Русі пов'язують матеріали розкопок на Удах поблизу Харкова. У 1111 році у районі Ізюму київський князь Володимир Мономах воював з половцями. Через 70 років князь Ігор зупиняється у районі гори Кременець в Ізюмі, де тоді був умовний кордон Київської Русі. Ця подія відбита епізодом у літописі «Слово о полку Ігореві» («О, Русская земле, ти уже за спиною…»). Татаро-монголи, що зруйнували ці землі у середині XIII сторіччя, довгий час не дозволяли орати «Дике поле». У 1596 році південніше Ізюму була заснована перша російська фортеця — Цареборисів. Зберігся меморіальний камінь масою у кілька тонн, який позначив закладення фортеці у 15961612 роках. Освоєння у другій половині XVII сторіччя району, що дістав назву «Слобідська Україна», представлене назвами багатьох населених пунктів: Балаклія, Васищеве, Ізюм, Куп'янськ, Чугуїв та десятками інших. Після 1654 року сюди переселялись з Західної та Північної України цілими селами, іноді навіть давали старі назви новим поселенням (Вільшана, Золочів та ін.). Склався оригінальний адміністративний устрій — поділ на полки (Харківський, Ізюмський та ін.). Поблизу від оборонних споруд росли села і міста. На заході області у 17081709 роках пройшли військові дії шведських і російських військ, що передували Полтавській битві. У першій половині XVIII сторіччя були споруджені на півдні області у районі Балаклії, Лозової, Первомайського потужні земельні укріплення — Українська оборонна лінія. Залишки фортець і валів цієї лінії збереглись у Краснограді та інших місцях.

Численні храми у селах і містах стали чудовими архітектурними прикрасами області.

В області є місця, пам'ятники, музеї, пов'язані з подіями, справами та подвигами династій та окремих осіб, таких як: Данилевські, Донець-Захаржевські, Каразіни, Харитоненки, Шидловські, Л.Кеніг, П.Мартинович, І.Первомайський, І.Рєпін, Г.Сковорода, К.Треньов, Г.Хоперська, А.Щусев, О.Ярош та ін.

Багато пам'ятників, присвячених подіям громадянської війни і Великої Вітчизняної війни (меморіальні комплекси «Висота маршала Конєва», «Дробицький яр», кургани Слави, братські могили, меморіал у селі Соколове та ін.).

Персоналії[ред.ред. код]

З областю пов'язані життя і діяльність таких видатних осіб:

та інших.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Держкомстат України «Чисельність населення на 1 червня 2010 року»
  2. У Харківській області паспортизовані 682 водних об'єкти
  3. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року. - Київ, Державний комітет статистики України, 2013.
  4. При зазначенні динаміки народонаселення бралась до уваги зміна за період з січня 2012 по січень 2013 року.
  5. http://www.culturalstudies.in.ua/sekcia_s_s4_4.php 1
  6. http://www.culturalstudies.in.ua/sekcia_s_s4_4.php 1
  7. а б в У Харківській області закриють 36 шкіл. Українська правда. Життя. 27.08.2013.
  8. «Свобода» пикетирует Харьковский облсовет, защищая сельские школы (+фото). Главное. 29.08.2013.
  9. Школи Харкова та області готові до нового навчального року. Харківська обласна державна адміністрація. 27.08.2013.
  10. Харьковская область (рос.)
  11. В області продовжується газифікація селищ
  12. Харківська область рос.
  13. Звіт Харківської обласної державної адміністрації «Що зроблено 2005–2010» — С. 47
  14. МВС УКРАЇНИ.

Посилання[ред.ред. код]