Бринцев Василь Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бринцев.
Бринцев Василь Дмитрович
Суддя Конституційного Суду України
4 серпня 2006 — 12 листопада 2015
Заступник Голови Конституційного Суду України.
грудень 2007 — грудень 2010
Президент Віктор Ющенко (до 25.02.2010),
Віктор Янукович (з 25.02.2010)
Народився 6 лютого 1951(1951-02-06) (73 роки)
с. Асіївка, Балаклійський район, Харківська область
Відомий як суддя
Громадянство Україна Україна
Національність росіянин
Професія юрист
Нагороди
Заслужений юрист України
Заслужений юрист України

Васи́ль Дми́трович Бринцев (нар. 6 лютого 1951, с. Асіївка) — український державний службовець, суддя Конституційного Суду України, заступник Голови Конституційного Суду України (2007—2010), юрист, професор, доктор юридичних наук. Заслужений юрист України.

Біографія[ред. | ред. код]

Василь Дмитрович Бринцев народився 6 лютого 1951 року в селі Асіївка Балаклійського району Харківської області.

Трудову діяльність розпочав учнем слюсаря, у 1966—1970 роках навчався в Харківському рентгено-електротехнічному медичному технікумі. У 1970—1972 роках проходив строкову військову службу. Після демобілізації два роки працював електромонтером телефонного зв'язку та сигналізації. З 1974 року по 1980 рік обіймав посаду заступника секретаря комітету комсомолу Фізико-технічного інституту АН УРСР у м. Харкові.

У 1980 році закінчив Харківський юридичний інститут ім. Ф. Е. Дзержинського. Одразу після закінчення інституту розпочав фахову діяльність як народний суддя Київського районного народного суду м. Харкова. У липні 1982 року В. Д. Бринцев призначений суддею Харківського обласного суду, а в червні 1987 року очолив цей судовий заклад (з серпня 2001 року — Апеляційний суд Харківської області). У травні 1994 року В. Д. Бринцеву присвоєний 1-й кваліфікаційний клас судді.

У листопаді 2005 року VII з'їздом суддів України призначений суддею Конституційного Суду України[1]. Присягу склав 4 серпня 2006 року. З грудня 2007 року по грудень 2010 року обіймав посаду заступника Голови Конституційного Суду України.

У квітні 2010 року В. Бринцев не поставив свій підпис під рішенням Конституційного суду від 6 квітня про легітимізацію так званої «коаліції тушок» (рішення КСУ дозволяло депутатам Верховної Ради всупереч Конституції індивідуально входити до складу коаліції депутатських фракцій у парламенті)[2]

Восени 2010 року разом з іншими суддями Конституційного суду скасував поправки 2004 року до Конституції України (так званий «Конституційний переворот»), зокрема, був одним з підписантів Рішення № 20-рп/2010 від 30.09.2010 р.[3]. Внаслідок цього потрапив у «чорний список» державних службовців, яким було заборонено в'їзд до країн Європейського Союзу і США[4].

24 лютого 2014 року Верховна Рада України прийняла постанову № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді», в якій була рекомендація «Раді суддів України у триденний строк скликати позачерговий з'їзд суддів України, на якому розглянути питання дострокового припинення повноважень та звільнення з посад суддів Конституційного Суду України у зв'язку з порушенням ними присяги судді, які були призначені з'їздом суддів України». Також ця Постанова наказувала Генеральній прокуратурі України порушити кримінальне провадження по факту прийняття Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010 і притягти усіх винних осіб до відповідальності[5].

У травні 2014 року В. Д. Бринцев подав, але пізніше відкликав заяву про складення повноважень судді КСУ за власним бажанням[6].

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

У 1995 році В. Д. Бринцев захистив кандидатську дисертацію на тему «Одноособовий суддя у правовій державі. Статус та функції» отримав науковий ступінь кандидата юридичних наук. В 2011 році захистив докторську дисертацію на тему «Система організаційного забезпечення судової влади України»[7].

З 1998 року є доцентом кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, з вересня 2004 року — виконуючим обов'язки професора.

Автор і співавтор 93 наукових праць, у тому числі 16 монографій з проблем судоустрою та організаційних аспектів судової влади (зокрема, «Судебная власть (правосудие): Пути реформирования в Украине» (1998)), 8 методичних матеріалів.

Вибрані наукові праці[7][8][ред. | ред. код]

  1. Адміністративне судочинство: нормативна база, судові прецеденти, коментарі, зразки процесуальних документів
  2. Кримінальне судочинство в Україні: Законодавство та практика застосування: Навчальний посібник для вузів
  3. Організаційно-правове забезпечення судової влади (нормативна база)
  4. Стандарти правової держави: втілення у національну модель організаційного забезпечення судової влади
  5. Судовий конституціоналізм в Україні: доктрина і практика формування

Нагороди та почесні звання[ред. | ред. код]

  • Заслужений юрист України (08.2001)
  • «Харків'янин століття» (2001, Асамблея ділових кіл України, Інститут рейтинґових досліджень).
  • «Харків'янин року-2003».

Родина[ред. | ред. код]

Росіянин за національністю. Батько — Дмитро Нілович (1927—2010), мати — Марія Миколаївна (1930). Одружений на Бринцевій Людмилі Василівні (1953), має двох дітей — сина Олексія (1975) та доньку Олену (1978).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 29 жовтня 2014. Процитовано 29 жовтня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 29 жовтня 2014. Процитовано 29 жовтня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Повний текст рішення КС про скасування політреформи 2004 року. Українська правда. 1 жовтня 2010. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 30 травня 2021.
  4. ↑ «ЧОРНІ СПИСКИ» українських високопосадовців, чиновників, працівників судових і правоохоронних органів, яким заборонено в'їзд до країн Європейського Союзу і США. Цензор.нет. 16 лютого 2011. Архів оригіналу за 26 жовтня 2017. Процитовано 30 травня 2021. (рос.)
  5. ↑ Постанова Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24.02.2014 № 775-VII
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 29 жовтня 2014. Процитовано 29 жовтня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 29 жовтня 2014. Процитовано 30 травня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 30 травня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бринцев_Василь_Дмитрович&oldid=36530450