Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІЗМАЇЛ

ІЗМАЇЛ — місто обласного підпорядкування Одеської області, райцентр. Розташов. на лівому березі Кілійського гирла Дунаю, за 80 км від Чорного м. Залізнична станція. Нас. 83 тис. осіб (2004).

Давні поселення на тер. І. належать до перших ст. н. е. У 9—10 ст. між Дністром і Дунаєм жили східнослов’ян. племена тиверців. З серед. 12 ст. землі Подунав’я перебували під впливом Галицького князівства та Галицько-Волинського князівства, в 13 ст. поневолені монголо-татарами, з кін. 14 ст. входили до складу Молдавського князівства. В цей час на місці І. існувало слов’ян. с-ще Сміл, захоплене наприкінці 15 ст. турками. Під час молдов. походу С.Наливайка один із козац. загонів здобув Сміл. Невдовзі турки знову оволоділи с-щем і збудували тут міцну фортецю, її було названо І. Фортеця служила туркам форпостом спочатку в боротьбі проти запороз. війська (успішним був напад запорожців на І. 1609, під час якого фортецю було зруйновано), а згодом — в останній третині 18 ст. — проти рос. військ. У лип. 1770 20-тис. гарнізон фортеці капітулював перед рос. військами під командою кн. М.Рєпніна під час російсько-турецької війни 1768—1774, але за умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 І. лишився за Османською імперією. Вдруге рос. війська на чолі з ген.-аншефом О.Суворовим підійшли до значно краще укріпленої фортеці наприкінці 1790 під час російсько-турецької війни 1787—1791. За стандартами того часу фортеця вважалася неприступною, але 22(11) груд. 1790 її було взято штурмом (див. Ізмаїла штурм 1790). Але за умовами Ясського мирного договору 1791 І. знову відійшов до Туреччини. Третє здобуття рос. військами І. відбулося 1809 під час російсько-турецької війни 1806—1812. За Бухарестським мирним договором 1812 І. увійшов до складу Російської імперії.

Отримавши статус міста, І. швидко перетворився на значний мор. та річковий порт, нас. якого зростало за рахунок селян-утікачів, переселенців з турец. володінь — болгар, молдован, греків; в кін. 1820-х рр. тут оселилося чимало колиш. запорожців, що повернулися з-за Дунаю. Від 1813 І. — повітовий центр Бессарабської обл.; 1830—35 — центр Ізмаїльського градоначальства. 1856 у місті проживало 30,6 тис. осіб.

Після невдалої для Росії Кримської війни 1853—1856 за Паризьким мирним договором 1856 І. відійшов до Молдав. князівства, яке перебувало під верховною владою Осман. імперії. За розпорядженням царського уряду фортецю було висаджено в повітря. Остаточно І. перейшов до складу Рос. імперії після російсько-турецької війни 1877—1878. Розвивався переважно як торг. порт. До 1917 — повітовий центр Бессарабської губ.

4 лют. 1918 окупований Румунією, під владою якої перебував до 28 черв. 1940. Після розв’язання багаторічного рад.-румун. конфлікту Ізмаїльський пов. Бессарабії було включено до складу УРСР. 7 серп. 1940 була утворена Акерманська обл., до якої увійшли Ізмаїльський та Акерманський повіти. 7 груд. того ж року центр області перенесено до І., а область перейменовано в Ізмаїльську область. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 від 22 лип. 1941 по 26 серп. 1944 місто було окуповане румун. військами. 1954 Ізмаїльську обл. ліквідовано, а її тер. включено до складу Одес. обл. Райцентр 1940—41 та від 1959.

Істор. пам’ятки: мечеть 16 ст., залишки середньовічної фортеці, церква Різдва (1823), Свято-Покровський собор, Свято-Миколаївська церква (обидва — 1831). Археол. пам’ятки: поселення 5—4 ст. до н. е.

Література

ІМіС УРСР. Одеська область. К., 1969;

• Клименко А.И. Измаил. Путеводитель. Одесса, 1984.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: Я.В. Верменич.; url: http://history.org.ua/?termin=Izmail; том: 3