Одеська область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Одеська область
Coat of Arms of Odesa Oblast.svg Flag of Odesa Oblast.svg
Герб Одеської області Прапор Одеської області
Розташування
Основні дані
Прізвисько: Одещина
Країна: Україна Україна
Утворена: 27 лютого 1932 року
Код КОАТУУ: 51000
Населення: 2 394 328 (на 1.09.2014)
Площа: 33310 км²
Густота населення: 71.6 осіб/км²
Телефонні коди: +380-48
Обласний центр: Одеса
Райони: 26
Міста:

обласного значення
районного значення


7
12
Райони в містах: 8
Смт: 33
Села: 1113
Селища: 23
Селищні ради: 32
Сільські ради: 439
Номери автомобілів: BH
Інтернет-домени: odessa.ua; od.ua
Мапа області
Обласна влада
65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4
Веб-сторінка: http://www.odessa.gov.ua
Голова ОДА: Палиця Ігор Петрович
Рада: Одеська обласна рада
Голова ради: Гончаренко Олексій Олексійович

Оде́ська о́бласть — область на південному заході України. На півночі та сході межує з Вінницькою, Кіровоградською та Миколаївською областями, на заході — із Молдовою та Румунією, на півдні омивається водами Чорного моря. До складу області включено острів Зміїний. Одеська область була утворена 27 лютого 1932 року. В 1954 році до її складу увійшла територія колишньої Ізмаїльської області (територія від Дністровського лиману до р. Дунай).

Історія[ред.ред. код]

Територія сучасної Одеської області заселена з часів пізнього палеоліту. Також знайдені залишки поселень часів мезоліту та неоліту, пам'ятки трипільської, гумельницької та усатівської культур. Доба бронзи представлена пам'ятками скотарських і землеробських культур (зокрема, ямної, катакомбної та зрубної культурно-історичної спільності, сабатинівської та білозерської культур). Із VII по III ст. до н. е. господарями цієї території були скіфи, а з II ст. до н. е. по III ст. н. е. — сармати. У VI ст. до н. е. на чорноморському узбережжі греки почали засновувати колонії (у тому числі Тіру та Ніконій), які проіснували до епохи Великого переселення народів. У III–IV ст. територія Одеської області входить у зону поширення черняхівської культури. Починаючи від навали гунів (кінець IV ст.), у причорноморських степах домінували кочові тюркські народи (авари, болгари, печеніги, половці).

З 1240-х рр. по XIV ст. територія Одеської області належала Золотій Орді. Наприкінці XIII ст. на руїнах античної Тіри виникло місто Аккерман (Білгород), яке стало важливим торговим осередком Північно-Західного Причорномор'я. Наприкінці XIV ст. Білгород разом з усім Буджаком відійшов до Молдавського князівства, а степи на схід від Дністра — до Великого князівства Литовського. Наприкінці XV — у 1-й третині XVI ст. майже вся територія сучасної Одещини увійшла до володінь Османської імперії (Очаківсько-Сілістрійський ейялет).

Після російсько-турецької війни 1787–1792 рр. більша частина території сучасної області за Ясським мирним договором відійшла до Російської імперії. Протягом 1797–1802 рр. вона входила до складу Новоросійської губернії, а з 1803 — до Херсонської губернії. Частина території краю, приєднана до Російської імперії в результаті російсько-турецької війни 1806–1812 рр., входила до складу Бессарабської області, яка з 1818 р. мала автономний статус, а після 1828 р. була приєднана до Новоросійського генерал-губернаторства. Наприкінці XVIII ст. почалося інтенсивне заселення Причорномор'я та Буджацького степу. Тут з'явилися численні болгарські, гагаузькі й німецькі колонії. В 1807 р. російський уряд санкціонував створення Усть-Дунайського козацького війська, яке того ж року було ліквідоване, але 1828 р. відновлене (та існувало до 1868 р.). Південна частина Буджаку з м. Ізмаїл після Кримської війни відійшла до Молдавського князівства. Після російсько-турецької війни 1877–1878 ця територія була повернута Російській імперії.

З грудня 1917 р. по січень 1918 р. існувала Одеська область, а до березня 1918 р. — Одеська Радянська Республіка. 21 грудня 1917 р. Одеса була оголошена вільним містом. У 1918 р. Румунія анексувала Бессарабію.

У 1920 р. утворено Одеську губернію, а через два роки до неї було приєднано Миколаївську губернію. Протягом 1923–1930 рр. існувала Одеська округа, а протягом 1930–1932 рр. — Одеський район, підпорядкований безпосередньо республіканському центрові. Одеську область було утворено постановою 4-ї позачергової сесії ВУЦВК 12-го скликання від 9 лютого 1932 р., її первинна територія включала міста Одеса, Зінов'євськ (нині м. Кіровоград), Миколаїв, Херсон і 46 районів.

Під час Другої світової війни вся сучасна Одещина була окупована Румунією (жовтень 1941 р. — 26 серпня 1944 р.), при цьому Буджак був включений безпосередньо до державної території Румунії, а терени на схід від Дністра — до Трансністрії.

Адміністративно-територіальний устрій[ред.ред. код]

Загальна інформація[ред.ред. код]

Адміністративний центр області — місто Одеса.

У складі області:

  • районів — 26;
  • районів у містах — 4;
  • населених пунктів — 1176, в тому числі:
    • міського типу — 52, в тому числі:
      • міст — 19, в тому числі:
        • міст обласного значення — 7;
        • міст районного значення — 12;
      • селищ міського типу — 33;
    • сільського типу — 1124, в тому числі:
      • сіл — 1101;
      • селищ — 23.

У системі місцевого самоврядування:

  • районних рад — 26;
  • міських рад — 19;
  • селищних рад — 32;
  • сільських рад — 439.

Райони[ред.ред. код]

Назва Адм. центр Адм. устрій
1 Ананьївський м. Ананьїв Адм. устрій
2 Арцизький м. Арциз Адм. устрій
3 Балтський м. Балта Адм. устрій
4 Березівський м. Березівка Адм. устрій
5 Білгород-Дністровський м. Білгород-Дністровський Адм. устрій
6 Біляївський м. Біляївка Адм. устрій
7 Болградський м. Болград Адм. устрій
8 Великомихайлівський смт Велика Михайлівка Адм. устрій
9 Іванівський смт Іванівка Адм. устрій
10 Ізмаїльський м. Ізмаїл Адм. устрій
11 Кілійський м. Кілія Адм. устрій
12 Кодимський м. Кодима Адм. устрій
13 Комінтернівський смт Комінтернівське Адм. устрій
14 Котовський м. Котовськ Адм. устрій
15 Красноокнянський смт Красні Окни Адм. устрій
16 Любашівський смт Любашівка Адм. устрій
17 Миколаївський смт Миколаївка Адм. устрій
18 Овідіопольський смт Овідіополь Адм. устрій
19 Ренійський м. Рені Адм. устрій
20 Роздільнянський м. Роздільна Адм. устрій
21 Савранський смт Саврань Адм. устрій
22 Саратський смт Сарата Адм. устрій
23 Тарутинський смт Тарутине Адм. устрій
24 Татарбунарський м. Татарбунари Адм. устрій
25 Фрунзівський смт Фрунзівка Адм. устрій
26 Ширяївський смт Ширяєве Адм. устрій

Міста обласного значення[ред.ред. код]

Міста районного значення[ред.ред. код]

Місто Входження
1 Ананьїв Ананьївський район
2 Арциз Арцизький район
3 Балта Балтський район
4 Березівка Березівський район
5 Біляївка Біляївський район
6 Болград Болградський район
7 Вилкове Кілійський район
8 Кілія Кілійський район
9 Кодима Кодимський район
10 Рені Ренійський район
11 Роздільна Роздільнянський район
12 Татарбунари Татарбунарський район

Райони у містах[ред.ред. код]

Район Входження
1 Київський м. Одеса
2 Малиновський м. Одеса
3 Приморський м. Одеса
4 Суворовський м. Одеса

Історія формування області[ред.ред. код]

Спочатку Одеська область була утворена в складі 50 адміністративних одиниць: міст, безпосередньо підпорядкованих області[1]: Одеса, Зінов'ївське, Миколаїв, Херсон та 46 районів: Анатолівський (Тилігуло-Березанський), Андріїво-Іванівський, Антоно-Кодинцівський, Арбузинський, Баштанський, Березівський, Бериславський, Біляївський, Благоївський, Бобринецький, Велико-Висківський, Великоолександрівський, Вільшанський, Вознесенський, Голованівський, Голопристанський, Гросулівський, Грушківський, Добровеличківський, Доманівський, Жовтневий, Зельцський, Знам'янський, Калініндорфський, Карл-Лібкнехтівський, Каховський, Кривоозерський, Любашівський, Новоархангельський, Новобузький, Новомиргородський, Новоодеський, Новоукраїнський, Очаківський, Первомайський, Роздільнянський, Скадовський, Снігурівський, Спартаківський, Троїцький, Устинівський, Фрунзівський (Захар'ївський), Хмельовський, Хорлівський, Цебриківський, Цюрупинський.

Карта Одеської області на 1937 рік
  • 27 лютого 1932 р. Біляївський район був ліквідований, а його територію повністю приєднано до території Одеської міськради. З частини Бобринецького району було утворено Братський, а з частини Любашівського — Велико-Врадіївський район.
  • 11 лютого 1933 р. було відновлено Савранський район. 4 липня того року було утворено Компаніївський (з частини Зінов'євської міськради) та Рівнянський (з частини Новоукраїнського) райони.
  • Постановами ВУЦВК від 22 січня та 17 лютого 1935 р. було створено ще 20 районів: Афіамський, Біляївський, Благодатнівський, Березнегуватський, Володимирівський, Варваровський, Витязівський, Горностаївський, Гайворонський, Єланецький, Єлизаветградський, Мостовський, Маловисківський, Нововоронцовський, Привольнянський, Піщано-Бродський, Тишківський, Чаплинський, Ширяївський, Янівський. Після цього кількість районів Одеської області зросла до 70-ти.
  • У 1937 р. на території приміської зони Одеської міськради було створено Одеський район.
  • Постановою ЦВК СРСР від 22 вересня 1937 р. з Одеської була виділена Миколаївська область у складі 3 міст обласного підпорядкування: Миколаїв, Херсон, Кірове та 29 районів: Анатолівського, Афіамського, Баштанського, Березнегуватського, Бериславського, Бобринецького, Варваровського, Великоолександрівського, Витязівського, Володимирівського, Голопристанського, Горностоївського, Єланецького, Єлизаветградського, Знам'янського, Калініндорфського, Каховського, Компаніївського, Новобузького, Нововоронцовського, Новоодеського, Очаківського, Привольнянського, Скадовського, Снігурівського, Устинівського, Хорлівського, Чаплинського, Цюрупинського.
  • У 1938 р. було ліквідовано Благоївський (болгарський), Зельцський, Карл-Лібкнехтовський, Спартаківський (німецькі) національні райони.
  • На підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 р. до Кіровоградської області відійшли 9 районів: Добровеличківський, Маловисківський, Новоархангельський, Новомиргородський, Новоукраїнський, Піщано-Бродський, Ровнянський, Тишківський, Хмельовський.
  • Після того, як до СРСР було приєднано Бессарабію, більша частина її території увійшла до новоствореної Молдавської РСР, а 3 повіти — Аккерманський, Ізмаїльський і Хотинський — до складу УРСР (перші два утворили в 1940 р. Ізмаїльську область).
  • У серпні 1940 р. до Одеської області було приєднано 8 районів: Ананьївський, Балтський, Валегоцуловський, Кодимський, Котовський, Красноокнянський, Піщанський, Чорнянський, які із 12 жовтня 1924 р. належали Молдавській АРСР.
  • У березні 1940 р. до Миколаївської області відійшли Арбузинський, Благодатнівський, Братський та Вознесенський райони.
  • У 1944–1945 рр. Гросуловський район був перейменований на Великомихайлівський, Валегоцуловський — на Долинський, а Янівський — на Іванівський. Із Андріїво-Іванівського було виділено новий Миколаївський район).
  • У травні 1949 р. Грушківський район було перейменовано в Ульяновський.
Адміністративно-територіальний поділ Одеської області станом на 2006 рік
  • 15 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом затвердила подання Президії Верховної Ради УРСР про ліквідацію Ізмаїльської області і передачу її території до складу Одеської. Отже, приєднувалось 13 районів: Арцизький, Болградський, Бородинський, Кілійський, Лиманський, Новоіванівський, Ренійський, Саратський, Старокозацький, Суворівський, Тарутинський, Татарбунарський, Тузлівський та міста Ізмаїл, Білгород-Дністровський, Вилкове.
  • У лютому 1954 р. від Одеської області до Миколаївської відійшли м. Первомайськ (Миколаївська область), Велико-Врадіївський, Доманівський, Кривоозерський, Мостовський, Первомайський райони, а до Кіровоградської — Вільшанський, Гайворонський, Голованівський, Ульянівський райони.
  • У листопаді 1957 р. було ліквідовано Долинський, Піщанський та Троїцький райони. Тоді ж райцентр Лиманського району був перенесений з с. Лиманського у м. Білгород-Дністровський і район отримав відповідну назву.
  • У червні 1958 р. Чорнянський та Красноокнянський були об'єднані в один Красноокнянський район.
  • У січні 1959 р. було ліквідовано Андріїво-Іванівський, Жовтневий та Тузлівський райони. У цьому ж році райцентр Суворівського району був перенесений у м. Ізмаїл і район отримав відповідну назву Ізмаїльського.
  • У 1962 р. Бородинський район увійшов до складу Тарутинського, Новоіванівський — до Болградського, а Старокозацький — до Білгород-Дністровського району.
  • У лютому 1963 р. були ліквідовані Арцизький, Білгород-Дністровський, Кілійський, Ренійський, Саратський райони.
  • У січні 1965 р. у зв'язку з розукрупненням районів Президія Верховної Ради УРСР своїм Указом затвердила таке районування колишньої Ізмаїльської області: Білгород-Дністровський, Болградський, Ізмаїльський, Кілійський, Саратський, Тарутинський, Татарбунарський райони.
  • Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1966 р. був утворений Овідіопольський район.
  • У грудні 1966 р. відновився Арцизький, а у 1969 р. Ренійський райони.

Географічне розташування[ред.ред. код]

На півночі Одеська область межує з Вінницькою та Кіровоградською, на сході — з Миколаївською областями, на заході — з Молдовою, а на південному заході — з Румунією. Всього в межах області пролягає 1362 кілометри державного кордону України. Площа Одеської області становить 5,5% території України.

Геополітичне розташування Одещини обумовлене як вигідним транспортно-географічним розміщенням, так і зростаючою активізацією її участі у великих європейських міжрегіональних організаціях — Асамблеї європейських регіонів і Робітничої співдружності придунайських країн. Будучи частиною морського фасаду країни, Одеська область значною мірою сприяє активній участі України в роботі країн-членів Чорноморського економічного співробітництва.

Гідрографія[ред.ред. код]

Гідрографічна мережа області

Річкова мережа області належить до басейнів Дунаю, Дністера, Південного Бугу та безпосередньо Чорного моря. На території області налічується близько 200 річок довжиною більш ніж 10 км, велика кількість з яких влітку пересихає.

Найбільші ріки: Дунай (із Кілійським гирлом), Дністер (із притокою Кучурган), Кодима, Саврань (притока Південного Бугу), Тилігул. Великі ріки мають важливе значення для судноплавства, зрошення, вироблення електроенергії.

У приморській смузі розташовано багато прісноводних озер: Кагул, Ялпуг, Катлабух та солоноводних (Сасик, Шагани, Алібей, Бурнас). Також на узбережжі Чорного моря розташовано ряд лиманів, повністю або частково відгороджених від моря пересипами, найбільші з яких — Хаджибейський, Куяльницький та Тилігульський.

Довжина морських і лиманних узбереж Одеської області від гирла ріки Дунай до Тилігульского лиману сягає 300 км.

Природа[ред.ред. код]

Природоохоронні зони[ред.ред. код]

На території області розташовано ряд великих об'єктів природно-заповідного фонду регіонального, національного і міжнародного масштабу. Область має перспективи для розвитку біосферно-природоохоронного сектора економіки.

У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високоцінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне значення.

Заповідники:

Заказники:

Природні ресурси[ред.ред. код]

Головне природне багатство області — її земельні ресурси, що представлені переважно чорноземними ґрунтами з високою природною родючістю. У сполученні з теплим степовим кліматом вони формують високий агропромисловий (сільськогосподарський) потенціал регіону.

В області понад 2,5 млн га сільськогосподарських угідь, у тому числі більш 2 млн га ріллі, понад 80 тис. га виноградників і садів.

Клімат краю, особливо в південній частині області, посушливий. Тому тут майже 10% оброблюваних земель зрошуються. Тепле море, лікувальні грязі, мінеральні води, морські пляжі створюють винятково високий рекреаційний потенціал Одещини.

Населення[ред.ред. код]

В Одеській області загальна кількість наявного населення, за даними Всеукраїнського перепису населення, становила 2 млн. 469 тис. осіб.

Кількість міського населення, за результатами Всеукраїнського перепису, становила 1 млн. 625 тис. осіб, або 65,8%, сільського — 844 тис. осіб, або 34,2%.

За результатами Всеукраїнського перепису населення, кількість чоловіків становила 1 млн. 155 тис. осіб, або 46,8%, жінок — 1 млн. 314 тис. осіб, або 53,2%.

За роки, що минули після перепису населення 1989 року, кількість міст та селищ міського типу в Одеській області збільшилась на 2 одиниці і на дату Всеукраїнського перепису населення склала 52.

Загальна кількість постійного населення в Одеській області станом на 5 грудня 2001 р. становила 2 млн. 456 тис. осіб, у тому числі міського населення — 1 млн. 605 тис. осіб, або 65,3%, сільського — 851 тис. осіб, або 34,7%, чоловіків — 1 млн. 149 тис. осіб, або 46,8%, жінок — 1 млн. 307 тис. осіб, або 53,2%.

Міські населені пункти з кількістю жителів понад 9,0 тисяч
за даними Держкомстату[2][3]
Одеса 1017,0 Болград 15,6
Ізмаїл 72,5 Арциз 15,0
Іллічівськ 59,8 Великодолинське 13,4
Білгород-Дністровський 50,1 Біляївка 12,0
Котовськ 40,7 Овідіополь 11,9
Южне 31,8 Татарбунари 11,0
Кілія 20,4 Теплодар 10,2
Рені 19,3 Березівка 9,8
Балта 19,1 Любашівка 9,5
Роздільна 17,9

Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризується наступним чином: зменшення частки дітей у загальній кількості населення поряд із суттєвим збільшенням частки осіб у віці, старшому за працездатний, значно ускладнює сучасну демографічну ситуацію в області і зумовлює ростуче старіння населення.

Особливістю національного складу населення Одеської області є його багатонаціональність, за даними Всеукраїнського перепису населення, на території області проживали представники 133 національностей і народностей. У національному складі населення переважна більшість українців, чисельність яких становила 1542,3 тис. осіб, або 62,8% від загальної кількості населення.

Мовний склад населення характеризується такими даними: українську мову вважали рідною 46,3% населення області, що на 5,1 відсоткового пункти більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 41,9% населення, як порівняти з минулим переписом населення цей показник зменшився на 5,2 відсоткового пункти.

Результати Всеукраїнського перепису населення засвідчили тенденцію до підвищення рівня освіти населення, зростання кількості осіб, які мають вищу і повну загальну освіту. Кількість населення, яке мало вищу та загальну середню освіту, становила 1,8 млн осіб, що перевищило відповідний показник перепису населення 1989 року на 9%.

Національний склад[ред.ред. код]

Особливістю національного складу населення Одеської області є її багатонаціональність, за даними Всеукраїнського перепису населення на території області проживали представники 133 національностей і народностей.

Народи з чисельністю більш ніж 1000 осіб (тис. осіб і %)
станом на 2001 рік[4]
Українці 1542,3 62,8 Поляки 3,2 0,1
Росіяни 508,5 20,7 Німці 2,9 0,1
Болгари 150,7 6,1 Грузини 2,8 0,1
Молдавани 123,8 5,0 Азербайджанці 2,8 0,1
Гагаузи 27,6 1,1 Татари 2,6 0,1
Євреї 13,4 0,6 Греки 2,1 0,1
Білоруси 12,8 0,5 Албанці 1,9 0,1
Вірмени 7,4 0,3 Араби 1,3 0,1
Цигани 4,0 0,2 Інші національності 45,6 1,9

Найбільша строкатість в національному складі спостерігається в південно-західній частині області в межиріччі Дністра та Дунаю. Тут переважає українське населення — 35,8%, болгари — 24,8%, росіяни — 17,7%, молдавани — 15,2%, гагаузи — 4,6% та ін. В північних та центральних районах населення більш однорідне за національним складом та складається здебільшого з українців.

В області працюють школи національних меншин: 238 шкіл з російською мовою навчання, 11 — з молдавською (румунською), 180 шкіл, де вивчається декілька мов (болгарська, гагаузька, грецька). Функціонують дві єврейські школи, одна з них приватна; дві недільні школи, в яких навчаються 48 учнів (1 — німецька, 1 — вірменська).

Підготовку кадрів для вищеназваних шкіл здійснюють Ізмаїльський університет та Білгород-Дністровське педучилище, де вивчаються болгарська і молдавська мови.

Релігія[ред.ред. код]

Чисельність парафій християнських церков різних конфесій станом на 1 січня 2009 року на Одещині[5]:

УПЦ МП[ред.ред. код]

  • Єпархій: 1
  • Парафій: 532
  • Монастирів: 10
  • Священослужителів: 445
  • Недільних шкіл: 313
  • Періодичних видань: 4

УПЦ КП[ред.ред. код]

  • Єпархій: 1
  • Парафій: 113
  • Монастирів: 1
  • Священослужителів: 69
  • Недільних шкіл: 8
  • Періодичних видань: 1

УАПЦ[ред.ред. код]

  • Єпархій: немає
  • Парафій: 7
  • Монастирів: немає
  • Священослужителів: 5
  • Недільних шкіл: немає
  • Періодичних видань: немає

УГКЦ[ред.ред. код]

  • Єпархій: 1
  • Парафій: 21
  • Монастирів: немає
  • Священослужителів: 11
  • Недільних шкіл: 3
  • Періодичних видань: немає

Економіка[ред.ред. код]

Поле в Одеській області

У галузі виробничої спеціалізації Одеська область виконує такі функції:

  • є головним морським зовнішньоторговельним виходом країни;
  • обслуговує міжнародні транзитні вантажо- і пасажиропотоки, виконує найважливіші транспортно-розподільні функції на національному і міжнародному рівнях;
  • є провідним регіоном України за рівнем розвитку морегосподарського комплексу і галузей, зв'язаних із використанням ресурсів моря і світового океану;
  • є одним із найперспективніших регіонів України щодо розвитку зовнішньоекономічної діяльності, спільного підприємництва, формування спеціальних (вільних) економічних зон;
  • має значний науково-технічний і проектно-конструкторський потенціал, є центром підготовки кадрів, а також здійснення науково-технічної, інформаційної, інноваційної й інвестиційної діяльності регіонального і національного масштабу;
  • є одним із найперспективніших рекреаційних регіонів приморського типу для розвитку туризму;
  • виділяється як важливий регіон інтенсивного сільського господарства з високою часткою зрошуваного рільництва й індустрією переробки сільськогосподарської продукції;
  • є одним із центрів машинобудування, легкої і хімічної промисловості регіонального і національного масштабу.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Станом на 1 січня 2002 р. в області зареєстровано 1031 сільськогосподарське підприємство. На базі 483 колективних сільськогосподарських підприємств створено 857 агроформувань ринкового типу, із них 15,1% становлять приватні підприємства, 32,1% — господарські товариства, 31,7% — сільськогосподарські кооперативи, 17,7 — селянські (фермерські) господарства, 3,4% — інші суб'єкти господарювання. Визначено 697 правонаступників підприємств за майновими зобов'язаннями реорганізованих КСП.

Загальна чисельність власників майнових паїв становить 346,2 тис. осіб, чисельність громадян, які набули права на земельну частку — 369,1 тис. осіб.

Державні акти, що дають право приватної власності на землю, отримали 75,9 тис. осіб.

Промисловість[ред.ред. код]

Основними промисловими галузями Одеської області є машинобудування та металообробка, паливна промисловість, хімічна та нафтохімічна промисловість, медична промисловість, легка промисловість, харчова промисловість. На території області розміщені унікальні промислові підприємства, що мають загальнодержавне значення: Одеський припортовий завод, який виробляє мінеральні добрива, ВАТ «Одеський завод радіально-свердлильних верстатів» — єдине у країні підприємство, що випускає алмазно-розточні, координатно-розточні, радіально-свердлильні і хонінгувальні верстати — єдине на півдні України підприємство — виробник литва чорних і кольорових металів для машинобудування, Одеський завод «Центроліт», ВАТ ОЗПВ «Мікрон» — провідне підприємство верстатобудівної галузі, яке виробляє металорізальні верстати з числовим програмним управлінням, багатоцільові свердлильно-фрезерно-розточні. Південний державний науково-виробничий центр «Прогрес» — підприємство з переробки брухту та відходів, які містять дорогоцінні метали.

Злочинність[ред.ред. код]

Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення складає 102,5 злочинів, з них 41,9 тяжких та особливо тяжких[6].

Транспорт[ред.ред. код]

Одеська область — приморський прикордонний район, розташований на південному заході України. У стратегічному плані територія області розташована дуже вигідно — на перетині найважливіших міжнародних водяних шляхів: дунайського, дністровського, дніпровського. Загальна довжина залізничної мережі області майже 1100 км, її обслуговує 100 залізничних станцій. Одещину перетинає також 7 автомагістралей. Усе це в сполученні з приморським розташуванням області, її транспортно-географічною своєрідністю робить Одещину могутнім експортно-імпортним потенціалом, що не може не враховуватися в проектах створення міжнародних транспортних коридорів Європейської комунікаційної інфраструктури єдиної транспортної системи країн-членів Чорноморського економічного співробітництва. Одеська область вирізняється серед інших областей провідним міжгалузевим морегосподарським комплексом, ступінь розвитку якого відбиває рівень соціально-економічного розвитку регіону.

Морегосподарський комплекс області включає в себе 7 морських портів (обсяг вантажопереробки портів області становить 74,1% від усіх портів України), 5 судноремонтних заводів (64,8%), найкрупніші державні судноплавні компанії (ДСК «ЧМП», ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», СК «Укрферрі», ДСК «Укртанкер», ДСК «Укрріфер», ДСК «УМП») та понад 20 приватних судноплавних компаній, майже 80 приватних крюїнгових та понад 90 експедиторських і агентських компаній.

Систему морських торговельних портів утворюють 7 виробничих одиниць розташованих по всьому морському узбережжю області, і в гирлі ріки Дунай. За географічним розташуванням і роллю в транспортному обслуговуванні економіки регіону і її зовнішньоекономічних зв'язків, а також за місцем розташування портів у системі міжнародних транспортних шляхів морські порти області можна розділити на дві основні групи. Дунайські порти: Рені, Ізмаїл, Усть-Дунайськ; регіон Чорного моря: Білгород-Дністровський, Іллічівськ, Одеса, Южне.

Одеська область розташована на перетині найважливіших міжнародних водних шляхів: Дунайський водний шлях після завершення будівництва в 1992 році каналу Дунай-Майн-Рейн є найкоротшим виходом із країн Європи в Чорне море, далі — у Закавказзя, Середню Азію, на Близький Схід; ріка Дністер зв'язує регіон з Молдовою, а Дніпро — з Центральною Україною і Білоруссю, а після завершення реконструкції Дніпровсько-Бузького і Дніпровсько-Неманського каналів — з Польщею і країнами Балтії. Волго-Донська система зв'язує Азово-Чорноморський басейн із Росією (аж до Санкт-Петербурга і Мурманська), Казахстаном, Туркменістаном, Азербайджаном, Іраном, забезпечуючи виходи до Каспійського, Балтійського і Білого морів.

Туризм[ред.ред. код]

Особливість економіко-географічного розташування області, сприятливі природно-кліматичні умови, різноманітні природні лікувальні ресурси, наявність піщаних пляжів, розвинута мережа водних, залізничних та автомобільних магістралей обумовлюють розвиток в області сфери туризму і рекреації.

Серед природних багатств, які активно використовуються у курортно-рекреаційному господарстві області, важливе місце посідають лікувальні грязі та ропа Куяльницького, Хаджибейського, Шаболатського лиманів, сірчано-водневі, гідрокарбонатні, йодо-бромні та натрієві мінеральні води, які дають можливість ефективно лікувати захворювання органів кровообігу, нервової системи, органів дихання не туберкульозного характеру, органів травлення, порушення обміну речовин тощо.

Своєрідність туристично-екскурсійного потенціалу області також визначена численними пам'ятками різних часів з відомими історико-культурними заповідниками, пам'ятниками та музеями. Це відомі у світі Одеський державний академічний театр опери та балету, знамениті Потьомкінські сходи, українська Венеція — місто Вилкове, фортеця XII — XV сторіччя в місті Білгород-Дністровському, розкопки античних міст Тіри і Ніконії, пам'ятники культової архітектури в містах Одесі, Ізмаїлі, Рені, Кілії та багато чого іншого.

Понад 5000 об'єктів культурної спадщини та 120 об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення створили Одещині імідж одного з найбільш відомих і популярних, насамперед через свою самобутність, місць для відвідування туристами і відпочивальниками.

На території області є 92 природно-заповідні зони, у тому числі державного значення — Дунайський біосферний заповідник, Дунайські і Дністровські плавні, Тилігульський регіональний ландшафтний парк, ботанічний сад Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, 19 парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва тощо.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Назви міст і районів подані відповідно до постанови IV Позачергової сесії ВУЦВК XII скликання від 9 лютого 1932 року «Про утворення обласних виконавчих комітетів на території УСРР» (Зб. Уз. УСРР, 1932, № 5, ст. 28)[1]
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  3. При зазначенні динаміки народонаселення бралась до уваги зміна за період з січня 2013 по січень 2014 року
  4. Дані Всеукраїнського перепису населення — див. на сайті http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/
  5. http://risu.org.ua/text/2009ua.xls
  6. МВС УКРАЇНИ

Посилання[ред.ред. код]