Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІЛЛІНСЬКА ЦЕРКВА

ІЛЛІНСЬКА ЦЕРКВА, Іллі пророка церква або Свято-Іллінська церква. 1) у м. Київ. Перша християн. церква, що згадується в «Повісті временних літ» в оповіді про договір вел. кн. київ. Ігоря Старого з Візантією 944 (див. Договори Київської Русі з Візантією). Як повідомляється в «Повісті…», «… а християнську Русь водили [до присяги] в церкву святого Іллі, що є над Ручеєм в кінці Бесіди Пасинців і Козарського, тут-бо була соборна церква, багато бо було варягів християни». Дружинники, котрі, як і сам кн. Ігор, були язичниками, присягалися виконувати угоду біля ідола Перуна.

М.Закревський та деякі ін. дослідники Києва вважають, що Ручеєм у літописі названа р. Почайна (давня прит. Дніпра) й, отже, саме на березі Почайни стояла дерев’яна церква св. Іллі. Коли Почайна злилася з Дніпром, то церква тоді мала опинитися на березі Дніпра: саме там, де розташована нині діюча кам’яна І.ц., побудована 1692 власним коштом киянина Івана Гудими-Левковича, рід якого (див. Гудими-Левковичи) й надалі опікувався храмом.

М.Максимович доводив, що літописна церква св. Іллі знаходилася біля підніжжя або на схилі київ. гір біля Боричева узвоза. К.Лохвицький локалізовував її місцезнаходження неподалік Йорданської церкви (не збереглася; стояла поблизу сучасної вул. Фрунзе), де він у 30-х рр. 19 ст. знайшов залишки фундаменту та ін. руїни стародавнього храму.

Сучасна І.ц. вважається наступницею храмової споруди візант.-романського стилю (будував її «майстер од грек»), що знаходилася на тогочасному березі Дніпра (після злиття з ним його прит. Почайна). Проте, можливо, на цьому місці змінилося кілька церков. Документи згадують про одну з них під 1632.

Сучасна І.ц. успадкувала риси тризрубних укр. дерев’яних церков, вона має одну баню (за планом Києва 2-ї пол. 17 ст., виконаним С.Ушаковим, у церкви, однак, окрім головної, були ще 4 декоративні баньки та хрещаті барочні вікна). Прикраси її вікон та форми її півбані «видають» (за словами Ф.Ернста) моск. походження її зодчого. Однак у цілому в декорі будови домінує укр. естетика. Ліворуч церкви була побудована, ймовірно на поч. 18 ст., дзвіниця з шатровим верхом і «слухами» — віконцями для дзвонів. 1755 під час оновлення церкви після пожежі (1718) до неї була прибудована придільна церква Усікновення чесної глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього святого Іоанна, а напроти її зх. дверей у стилі укр. бароко зведена брама храмового подвір’я. Арка брами завершується розірваним бароковим фронтоном, а по обидва її боки стоять парні колони. В 2-й пол. 18 ст. на пн. та зх. сторонах церк. подвір’я були побудовані приземкуваті одноповерхові кам’яні корпуси. Пн. корпус використовувався певний час як гуртожиток для бідних студентів Києво-Могилянської академії (т. зв. Мала бурса; див. також Бурса). 1811 церква знову горіла. Під час відновлення до неї було прибудовано чотириколонний портик та пд. приділ у стилі класицизму.

Більшу частину розписів інтер’єру виконано після пожежі 1811. Зберігся ктиторський портрет І.Гудими-Левковича, написаний 1755 з приводу його столітнього ювілею на замовлення його родини (портрет нині перебуває в Національному художньому музеї України).

За рад. часів І.ц. була закрита й використовувалась як склад для збіжжя. Ін. споруди, а саме дзвіниця та бурса, були віддані під житло й у зв’язку з цим не раз перебудовувалися. 1956—58 здійснено реставрацію розписів храму, від 1960 тут відновлено богослужіння. Нині в корпусі, де була Мала бурса, розташовано хрищальню для охрещення малят і дорослих через повне занурення в воду. І.ц. належить громаді УПЦ (МП).

Літ.: Закревський М.В. Описание Киева, т. 1. М., 1868; Берлинський М.Ф. Історія міста Києва. К., 1991; Антонович В.Б. Киев в дохристианское время. В кн.: Антонович В.Б. Моя сповідь. К., 1995; Плотнікова І. Прогулянки старим Подолом. К., 2003; Дятлов Вл. Свято-Іллінська церква на Подолі. http: www.orthodoxy.org.ua/page-1114.html.

П.В. Голобуцький, О.В. Зорька.

2) у с. Суботів. Розташов. над р. Тясмин (прит. Дніпра) в с. Суботів. Відома ще як Богданова церква в Суботові. Зведена 1653 у родовому маєтку гетьмана Б.Хмельницького, фундована ним 1651 як церква-крипта, де він і був похований 1657 (церква була пограбована татарами, прах Б.Хмельницького винесено). Церква мурована, відповідає найпростішому типові дерев’яної церкви — хатньому, де основою споруди є центр. видовжене приміщення, перекрите звичайним циліндричним склепінням. Вважається прикладом безбаневої церкви зального типу. Зберігся малюнок церкви, зроблений Т. Г. Шевченком. 1869 добудовані дзвіниця та галерея, що з’єднувала дзвіницю з церквою. В процесі реставраційних робіт, завершених 1977, галерею розібрано і церкву відновлено в початковому вигляді (архітектор С.Кілессо). 1995 проведено ще один етап реставраційних робіт, у результаті якого було замінено черепичний дах на мідний та на основі знайденого в Санкт-Петербурзі метричного архіву храму (з фотографіями) відтворено різьблений дерев’яний іконостас. І.ц. є однією з кращих архіт. пам’яток укр. бароко або, відповідно до ін. визначень цього періоду в арх-рі України, «національного архітектурного стилю», «українського Відродження», «козацького Відродження».

Літ.: Історія українського мистецтва, т. 2. К., 1967; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: Иллюстрированный справочник-каталог, т. 4. К., 1986; Довганюк І. Архітектура українських церков. Львів, 1997; Пам’ятки архітектури та містобудування України. Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. К. 2002.

Р.І. Бондаренко.

3) у м. Чернігів. Розташов. на штучній терасі схилу Болдиних гір на тер. Чернігівського Свято-Троїцького Іллінського монастиря, на пд.-зх. околиці Чернігова. В писемних джерелах не згадується про буд-во І.ц. Найімовірніше, зведена на поч. 12 ст. тією ж самою буд. артіллю, що й Борисоглібський собор, Успенський собор та ін. Незважаючи на неодноразові перебудови 17—18 ст., збереглася майже без змін. Це одноглава одноапсидна безстовпна церква із зх. нартексом (13 ќ 7,5 м). Осн. приміщення перекрите банею на парусах, що спирається на підпружні арки, що прилягають до стін. У церкві було три портали (два з них бокові, нині замуровані). Її пн. фасад майже примикає до гори, а пн. портал веде з храму до Антонієвих печер. Над нартексом були розташов. хори, ввійти на які можна було дерев’яними сходами, що примикали ззовні до пн. стіни. Перед зх. порталом містився невеликий притвор.

І.ц. збудована в техніці рівношарової кладки зі світло-жовтих цеглин (осн. формат — 3,5 ќ 26—28 ќ 31—33 см), зі знаками на торцях та мітками на постелі кладки. Зовн. поверхня стін була затерта рожевим розчином, по якому простежуються сліди розбивки на квадрати, що імітують кам’яне мурування. Фундамент складений з каменю на вапняному розчині. Долівка була покрита неполив’яними керамічними плитками. Під час розкопок зібрано багато уламків фрескових розписів, а також знайдено фрагмент білокам’яної різьбленої капітелі із зображенням голови лева.

І.ц. не раз піддавалася дослідженням, із яких найбільш значні проведені Ю.Асєєвим та Г.Логвиним (1948—51), М.Холостенком (1952, 1964—65).

Література

• Асєєв Ю.С., Логвин Г.Н. Архітектура Іллінської церкви в Чернігові. В кн.: Питання історії архітектури та будівельної техніки України. К., 1959;
• Холостенко Н.В. Ильинская церковь в Чернигове по исследованиям 1964–1965 гг. В кн.: Древнерусское искусство: Художественная культура домонгольской Руси. М., 1972;
• Раппопорт П.А. Русская архитектура Х– XIII вв.: Каталог памятников. Л., 1982;
• Коваленко В.П., Раппопорт П.А. Этапы развития древнерусской архитектуры Чернигово-Северской земли. «Russia Mediaevalis», 1992, т. 7, 1.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: В.П. Коваленко.; url: http://history.org.ua/?termin=Illinska_cerkva; том: 3