Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Новомиргород, місто Кіровоградької обл.

НОВОМИРГОРОД — місто Кіровоградської області, райцентр. Розташов. на берегах р. Велика Вись. Населення 13,2 тис. осіб (2001). Засноване 1740 на місці запороз. зимівника Тресяги селянами-переселенцями та козаками Миргородського полку, що послугувало підставою для назви поселення. У серед. 18 ст. Н. став центром сформованої сербськими переселенцями військово-адм. одиниці Нова Сербія (1752). У Н. розміщувався штаб гусарського полку. 1753 збудовано земляний шанець (укріплення). 1764 Нова Сербія і Новослобідський козацький полк були розформовані, а їхні території під назвою Єлизаветинської провінції ввійшли до складу Новоросійської губернії (утворена 22 березня 1764). У Н. проживало майже 3,5 тис. мешканців, налічувалося бл. 700 дворів, діяли винокурня, броварня, цегельний з-д. 1799 тут засновано правосл. єпархію (проіснувала до 1804), до міста переведено з Полтави семінарію (відкрита 15 березня 1799). 1773 Н. отримав статус міста. З 1784 — адм. центр однойменного повіту Катеринославського намісництва, якийсь час Н. був повітовим центром Вознесенської губ.; після її ліквідації мав статус заштатного міста Миколаївської, з 1803 — Херсонської губернії. З лютого 1820 Н. підпорядковувався відомству військових поселень. До поч. 20 ст. в місті постійно розташовувалися військ. частини. 1836 в Н. перебували управління 5—8-го округів Новорос. військ. поселення, адміністрація 7-го округу. В цей час розпочалась активна перебудова міста на військ. лад: збудовано штабні приміщення, манежі, військ. склади, стайні. На 1846 з 3,7 тис. населення Н. понад 3,3 тис. складали військ. поселенці. Після скасування військ. поселень управління містом здійснювала міська дума (створена 1860). З 1923 — райцентр Єлизаветградської (з 1924 — Зінов’євської) округи (після 1930 — Новомиргородського р-ну); з 1939 — Кіровогр. обл. У роки Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 Н. був окупований нім. військами від 1 серпня 1941 до 11 березня 1944. 1959 в межі Н. включені м. Златопіль (до 1787 — Гуляйполе) і села Виноградівка та Катеринівка. Поселення отримало статус міста районного підпорядкування. Пам’ятки історії та к-ри: церква св. Іллі (цегляна, 1786) — найдавніша архіт. пам’ятка Кіровогр. обл., що збереглася; будівлі колиш. Златопільської г-зії (19 ст.), міської лікарні (1910—13). У Н. народилися: декабрист кн. Є.Оболенський (1796—1865), прозаїк і драматург Ю.Мокрієв, письменники Б.Гончаренко, Ю.Коваль, поет, журналіст, засл. працівник к-ри П.Біба. У Сіверському полку перебував на військ. службі І.Котляревський. Під час заслання в місті (1820, 1821) побував рос. поет О.Пушкін. У Златопільській г-зії (відкрита 1868) навчалися: письменник і політ. діяч В.Винниченко; композитор, диригент, нар. арт. УРСР Б.Лятошинський. Тут працювали: поет і літературознавець М.Зеров, етнограф і громад. діяч О.Русов.

Література

Городские населения в Российской империи, т. 5, ч. 2. СПб., 1865; ІМіС УРСР: Кіровоградська область. К., 1972; Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. К., 2000; Омельчук І.В. Рідний край: Історико-краєзнавчі дослідження. К., 2004;

• Кузик Б.М., Білошапка В.В. Кіровоградщина: Історія та сучасність центру України, т. 2. Дніпропетровськ, 2005; Пам’ятки архітектури та містобудування України: Офіційний інтернет-сайт Новомиргородської районної державної адміністрації. Web: http:// nmrda.kw.ukrtel.net/kult/kult.htm

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7.

Автор: О.В. Андрощук.; url: http://history.org.ua/?termin=Novomyrhorod_mst; том: 7