Віцинський монастир
Віцинський монастир ЧСВВ — колишній монастир східного обряду Руської унійної та греко-католицької церков. Діяв у селі Віцин (Віцинь, нині Смереківка, Перемишлянський район, Львівщина[1]).
Відомості[ред. | ред. код]
За даними Людвіка Дзедзіцького (пол. Ludwik Dzedzicki), фундаторами монастиря були шляхтичі Собеські (село Віцинь входило до складу так званого «Поморянського ключа», яким володіли Собеські[2]). Василіян у Віцинь запросив Ян ІІІ Собєський у 1695 році, а привілей видав Александер Собеський у 1703 році. Спочатку належав до Унівської архимандрії. У 1709 році Варлаам (Шептицький) записав для нього фундуш розміром 2000 злотих польських.[3]
Після закриття монастиря в Литвинові до Віцинського перенесли чудотворну ікону Святого Онуфрія.
У 1701 році ігуменом монастиря, який підлягав Унівській лаврі, став Варлаам (Шептицький)[4].
У 1759 році малярі-василіяни Памво Козаркевич і о. Самсон Скрипецький[5] (1723—після 1786) продовжували роботу над іконостасом новозбудованої[6] мурованої монастирської церкви у Віцині.[2] У 1767 році о. Самсон Скрипецький малював в Уневі ікони для іконостасу монастирської церкви.[6] Також для іконостасу церкви кілька ікон виконав Василь Петранович. Монастирська церква згоріла в 1846 році.[7]
Руїни церкви ігумен Ганкевич продав мазурам на розбирання. Так на місці колишнього монастиря виникла польська колонія. Ще на початку ХХ ст. фільварок на цьому місці називали «Василіянами».[8]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Зілінко Р. Іконостас Озернянський // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 680–681. — ISBN 966-528-197-6.
- ↑ а б Вуйцик В. Краснопущанський іконостас Василя Петрановича [Архівовано 26 серпня 2016 у Wayback Machine.]… — С. 412.
- ↑ Wicyń z Mereszówką // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 285. (пол.) — S. 285. (пол.)
- ↑ Skoczylas I. Szeptycki Bazyli, w zakonie Barlaam, h. własnego (1647—1715) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2012. — T. XLVIII/2, zeszyt 197. — S. 230. — ISBN 978-83-86301-01-0 całość, ISBN 978-83-88909-95-5. (пол.)
- ↑ іноді помилково Скритецький → Бакович О.. Майстри сакрального образотворчого мистецтва Західного Поділля другої половини XVIII століття // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Мистецтвознавство / редкол.: М. Є. Станкевич, О. М. Голубець, Л. А. Кондрацька [та ін.] ; голов. ред. О. С. Смоляк. — Тернопіль: ТНПУ, 2014. — Вип. 1. — С. 221.
- ↑ а б Бакович О.. Майстри сакрального образотворчого мистецтва Західного Поділля другої половини XVIII століття… — С. 221.
- ↑ Зілінко Р. Іконостас Озернянський… — С. 681.
- ↑ Смереківка (Віцинь). www.castles.com.ua (англ.). Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 27 лютого 2018.
Джерела[ред. | ред. код]
- Вуйцик В. Краснопущанський іконостас Василя Петрановича // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том CCXXXVI. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. — Львів, 1998. — С. 412—416.
- Зілінко Р. Іконостас Озернянський // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 680–681. — ISBN 966-528-197-6.
