Польська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Польська мова
Język polski
Поширення польської мови (темно-синій — мова більшості, світло-синій — мова меншості).
Поширення польської мови (темно-синій — мова більшості, світло-синій — мова меншості).
Поширена в: Польща (38,5 млн.), Білорусь, Україна, Литва, Велика Британія, Німеччина, США, Чехія, Росія, Бразилія, Аргентина, Канада, Франція, Австралія, Ірландія, Ізраїль.
Регіон: Східна Європа
Місце: 26/27
Писемність: латиниця (польський варіант)
Класифікація: Індо-Європейська

 Слов'янська
  Західнослов'янська
   Лехитська

Офіційний статус
Державна: Польща Польща
Офіційна: Польща Польща
Flag of Europe.svg Європейський Союз
Регулює: Рада польської мови
Коди мови
ISO 639-1 pl
ISO 639-2 pol
SIL POL

По́льська мо́ва (język polski, polszczyzna) — одна зі слов'янських мов, офіційна мова Польщі. Найбільше поширена серед поляків. Разом із чеською, словацькою, кашубською, нижньолужицькою, верхньолужицькою та мертвою полабською мовами належить до групи західних слов'янських мов. За кількістю носіїв польська мова займає друге або третє місце серед слов'янських мов — після російської та, можливо, української. (Число носіїв української та польської мов у світі коливається приблизно в однакових межах — від 40 до 48 млн.) Польська мова використовує абетку на основі латинки.

Поширення[ред.ред. код]

Діалекти[ред.ред. код]

Польська мова стала більш однорідною в другій половині 20-го століття, частково через переселення кількох мільйонів поляків зі сходу на захід країни. Це переселення стало наслідком двох подій: радянської анексії Кресів 1939 року та приєднання колишніх німецьких територій після Другої світової війни. Цій тенденції до більшої однорідності мови сприяла також авторитарна форма Польської Народної Республіки.

Мешканці різних регіонів Польщі досі розмовляють літературною польською трохи по-різному, хоча відмінності між цими «діалектами» є незначними. Людина, для якої польська є рідною, запросто зрозуміє ці варіанти мови. Натомість труднощі з розумінням регіональних особливостей можуть виникнути в людини, для якої польська не є рідною.

Існує сім великих польських діалектів. Серед них троє основних:

Два з них опинилися за межами сучасної Польщі:

  • Північнокреський (Литва і Білорусь). Іноді його об'єднують з мазовецьким діалектом.
  • Південнокреський (Україна). Цей діалект фактично припинив існування внаслідок переселення українських поляків на захід Польщі в 1940-их роках. Ті його рештки, що поширені на південному сході Польщі, часто об'єднують із малопольським діалектом.
Мапа польських діалектів (на ній немає креських діалектів, натомість показано територію поширення нових мішаних діалектів).

Ще два часто класифікують як окремі мови:

  • Сілезький (південний захід). Групу сілезьких діалектів частіше класифікують як окрему сілезьку мову, оскільки вона має достатньо значних відмінностей (зокрема поляки дуже погано її розуміють). Мова поширена в Сілезії на захід від Катовиць. Згідно з переписом 2002 року нею розмовляють бл. 60 тис. осіб.
  • Кашубський (північний захід). Має статус, подібний до сілезького. Кашубська мова поширена в Помор'ї на захід від Ґданська (узбережжя Балтійського моря). Згідно з переписом 2002 року кашубською мовою розмовляють бл. 53 тис. осіб.

На колишніх німецьких землях, заселених поляками після Другої світової війни, утворилася мішанина різних діалектів, яку називають «нові мішані діалекти».

До інших характерних, але менших за поширеністю діалектів належать:

  • Ґуральський діалект (gwara podhalańska), поширена в гірських районах біля кордону з Чехією та Словаччиною. На формування цього діалекту вплинула румунська мова, більшість міських поляків погано його розуміють.[1]
  • Познанська ґвара, поширена в Познані та якоюсь мірою в усьому регіоні, що колись належав Пруссії (за винятком Верхньої Сілезії); в ній відчутно значний вплив німецької мови.
  • У деяких містах існують свої місцеві говірки — наприклад, у Варшаві. Варшавською ґварою частково розмовляють в районі Праґа, що на східному березі Вісли (Праґа — це єдина частина Варшави, чиє населення лишилося відносно незмінним після Другої світової війни). Втім ці говірки зараз зникають, змішуючись із розмовною польською мовою.
  • Багато поляків за кордоном (наприклад, у США), чиї родини покинули США одразу ж після Другої світової війни вживають у своїй повсякденній мові слова, притаманні першій половині 20-ого століття, які тепер, з точки зору сучасних мешканців Польщі, звучать архаїчно.

За межами Польщі[ред.ред. код]

Польська мова поширена також серед поляків, які мешкають на змішаних етнічних територіях за межами Польщі, головно в сусідніх із Польщею країнах — в Україні, Білорусі, Литві, Словаччині та Чехії. Крім того її використовують поляки, що емігрували з Польщі. Найбільші такі групи перебувають у Західній Європі (Німеччина, Франція, Велика Британія), в Америці (США, Канада, Бразилія, Аргентина), в Австралії та Ізраїлі.

Через значне розпорошення поляків за кордоном і відсутність сучасних досліджень поширеності польської мови серед них, сьогодні є досить складно точно оцінити кількість носіїв мови за межами Польщі. В різних джерелах ця кількість коливається від 3,5 до 10 мільйонів.[2] Саме через ці неточності немає точних даних щодо кількості носіїв польської мови у світі загалом.

Історія[ред.ред. код]

Польська мова походить із праіндоєвропейської за посередництва праслов'янської, чиї сліди можна віднайти в чергуваннях. Виділення польської мови відбулося у 8-9 ст., коли настав остаточний розпад праслов'янської єдності. В той же час почала формуватися польська державність, зміцнена після прийняття християнства 966 року за часів короля Мешка I. Втім якийсь час польська залишалася мовою усного спілкування, оскільки функції книжної мови виконували церковнослов'янська та латина.

Перше речення, записане польською мовою: Day ut ia pobrusa, a ti poziwai (в сучасному правописі daj, ać ja pobruszę, a ty poczywaj)

Перше речення, записане польською мовою, міститься в монастирській «Книзі генриковій» (від назви міста Генрикова біля Вроцлава), датованій 1279 роком.[3] Воно має такий вигляд: «daj, ać ja pobruszę, a ty poczywaj» (дай, хай я молотиму, а ти відпочивай) — так звернувся польський селянин до своєї дружини, яка молола зерно.

Першим текстом, записаним польською мовою, був лицарський гімн «Bogurodzica» (Богородиця), що походить із 14 ст.[3] Він був дуже популярним у польському війську, тому його неодноразово переписували і доповнювали, внаслідок чого сьогодні існує декілька його версій — від дво- до двадцятидвострофної.

Літературна мова сформувалася в 16 ст. на базі великопольських, малопольських та мазовецьких говірок. За періодизацією літературну мову поділяють на такі етапи:

  • Давньопольська мова — до 1500 року;
  • Середньопольська мова — з XVI століття по другу половину XVIII століття.
  • Новопольська мова — з другої половини XVIII століття.

Фонетика[ред.ред. код]

Докладніше у статті Польська фонологія

Особливості польської фонетики:

  1. Наявність носових голосних ą та ę: dąb (дуб), sąd (суд), pięć (п'ять), mięso (м'ясо);
  2. Постійний наголос на передостанньому складі;
  3. Заміна властивих українській та більшості інших слов'янських мов м'яких або твердих приголосних t, d, r на ć, , rz («ж»): ciasto (тістечко), dzień (день), rzeka (річка);
  4. Чергування е перед передньоязиковими твердими приголосними, залежно від походження, з а чи о: wierzyć (вірити) — wiara (віра), nieść (нести) — niosę (несу);
  5. Чергування сполучення -er- після м'яких перед передньоязиковими твердими приголосними з -ar-: twierdzić (твердити) — twardy (твердий);
  6. Чергування перед кінцевими дзвінкими приголосними ó («у») з о, ą з ę: bób (біб) — bobu (бобу), błąd (помилка) — błędu (помилки).

Голосні[ред.ред. код]

Польські голосні
  Передні Середні Задні
Оральні Назальні Оральні Назальні
Високі i   ɨ u  
Середні ɛ ɛ̃   ɔ ɔ̃
Низькі     a    

Назальні голосні [ɛ̃] та [ɔ̃] мають сильну тенденцію до дифтонгізації (до [ɛ̃ɯ̃] та [ɔ̃ũ]).

Приголосні[ред.ред. код]

Польська має 27 приголосних фонем і два півголосних (апроксиманти).

Польські приголосні
  Губно-губні Губно-зубні Зубні Ясенні Заясенні Т.-піднеб. М.-піднеб.
Проривні p b   t d       k g
Африкати     t͡s d͡z   t͡ʃ d͡ʒ t͡ɕ d͡ʑ  
Носові m   n     ɲ ŋ
Дрижачі       r      
Фрикативні   f v s z   ʃ ʒ ɕ ʑ x
Бокові       l      
Напівголосні w         j  

Письмо[ред.ред. код]

Польська абетка складається з 32 літер:

A a ą B b C c Ć ć D d E e ę
F f G g H h I i J j K k L l Ł ł
M m N n ń O o Ó ó P p R r S s
Ś ś T t U u W w y Z z Ź ź Ż ż

Примітки.

  • Букви Ą, Ę, Ń і Y не вживаються на початку слова, тому можуть бути прописними тільки при написанні всього слова прописними буквами. Літера Ó трапляється на початку слова лише в кількох словах (здебільшого в словах ósemka, ósmy (вісімка, восьмий) та ów (той) і похідних від них)
  • Букви Ć, Ń, Ś та Ź перед голосними втрачають знак м'якості, але між ними і голосним з'являється i. Таким чином: się — правильно, а śę — неправильно тощо.
  • Q, V та X використовуються тільки в словах іноземного походження, які не полонізувалися.
  • Окрім перелічених вище літер в польській мові часто трапляються диграфи, які передають окремі звуки. Всього існує сім різних диграфів: Ch, Cz, Dz, , , Rz, Sz.

Граматика[ред.ред. код]

Іменник і прикметник[ред.ред. код]

Польські іменники, займенники та прикметники відмінюються за сімома відмінками (як і в українській):

Кличний відмінок вживають переважно у формальному контексті; натомість у розмовному використовують називний: Janie! — Jan! Цікаво, що кличний відмінок не упускають при осудливому звертанні: złodzieju! — злодію!; idioto! — ідіоте!.

В сучасній польській є лише два числа — однина й множина. Раніше була також двоїна, проте вона зникла в 15 ст. і сьогодні її можна простежити лише в кількох випадках. Наприклад, приказка «Mądrej głowie dość dwie słowie» (Мудрому достатньо двох слів) граматично є некоректною (мало би бути «Mądrej głowie dość dwa słowa»), проте dwie słowie в цьому випадку є залишком двоїни.

Польська система родів має три категорії: роду (чоловічий, середній, жіночий), особовості (особова та неособова) та істотності (істота та неістота). Особовість та істотність мають значення лише для іменників чоловічого роду, поділяючи їх на три групи: чоловічо-особові, чоловічо-тваринні та чоловічо-речові. В парадигмі відмінювання ці три групи стоять на одному рівні з іменниками жіночого та середнього роду. Цей поділ особливо відчутно при утворенні множини.

Рід Називний однини Знахідний однини Називний множини Значення
Прикметник Іменник Прикметник Іменник Прикметник Іменник
Чоловічо-особовий nowy uczeń nowego ucznia nowi uczniowie «новий учень»
Чоловічо-тваринний nowy pies nowego psa nowe psy «новий пес»
Чоловічо-речовий nowy stół nowy stół nowe stoły «новий стіл»
Жіночий nowa szafa nową szafę nowe szafy «нова шафа»
Середній nowe krzesło nowe krzesło nowe krzesła «нове крісло»

В однині прикметник розрізняє чотири групи (1 і 2 зливаються), а в множині — дві (2, 3, 4, 5 зливаються). Особові займенники розрізняють три групи в однині і дві в множині (див. таблицю):

Рід Однина Множина
Чоловічо-особовий on oni
Чоловічо-тваринний one
Чоловічо-речовий
Жіночий ona
Середній ono

Дієслова[ред.ред. код]

Польські дієслова також відмінюються за родом, особою та числом, а от часові форми значною мірою спростилися (зникли давні аорист, недоконаний та давноминулий часи). У сучасній мові дієслова розрізняють за такими показниками:

  • три часи (теперішній, минулий і майбутній)
  • три види (дійсний, наказовий та умовний)
  • три стани (активний, пасивний та зворотний).

Крім того, як і в українській, дієслово має поняття виду — доконаного й недоконаного.

Особові займенники — виконавці дії вживають лише для смислового наголошення. Розуміння того, хто виконує дію, дає дієслівний постфікс: pisali (вони) писали — pisaliśmy (ми) писали. Ці показники є однаковими для всіх часів, проте в першій і третій особі однини вони бувають різними залежно від дієвідміни дієслова. Приблизне уявлення про польське дієвідмінювання можна скласти на основі відмінювання дієслова być (бути):

Однина Множина
Теперішній час Перша особа jestem jesteśmy
Друга особа jesteś jesteście
Третя особа jest
Однина Множина
Чоловічий Жіночий Середній Чол.-особова Інші
Минулий час Перша особа byłem byłam byliśmy byłyśmy
Друга особа był był byliście byłyście
Третя особа był była było byli były
Однина Множина
Майбутній час Перша особа będę będziemy
Друга особа będziesz będziecie
Третя особа będzie będą

Міжмовні зв'язки[ред.ред. код]

Польсько-українські[ред.ред. код]

Українсько-польські міжмовні контакти є дуже давніми, вони стосуються не лише періоду перебування України в складі Речі Посполитої та міжвоєнної Польщі, але й часів Русі[4]. Впливу на рівні фонетики, морфології та лексики зазнали не лише говірки на межі мов, але й обидві літературні мови.

Хоча польська та українська мови належать до різних груп (західнослов'янської та східнослов'янської), від початку виділення обох мов зі праслов'янської їхній розвиток часто був паралельним (наприклад, фонетичні зміни того періоду: в українській *wъlъ → волъ → вуол → вуіл → віл, у польській *wъlъ → wół).

Під впливом української польська мова втратила первісне якісне розрізнення між колишніми короткими й довгими голосними, що встановилося після їхнього занепаду: в сучасній польській літературній мові збереглися тільки а, о, е, u (ó), у, і, втрачено тонкі розрізнення між закритими й відкритими варіантами кожного звука (через те, що їх не могли засвоїти нові носії польської, колишні носії української мови — вони збереглися тільки в польських говірках). Під впливом колишніх носіїв української мови, що не могли вимовити польського rz, подібного до чеського ř, замінюючи його на ż (ж), у польській мові зникло розрізнення rz < *rj і ż (пол. morze «море» вимовляється так само, як і пол. może «може») — воно зберігається тільки в деяких польських говірках. Українська мова вплинула й на граматику польської мови, що зумовило за наявності спільного підмета заміну модально-з'ясувальних і цільових підрядних речень інфінітивними зворотами, приєднаними до головного речення сполучниками żeby (iżby), aby «щоб, аби» (при неможливості такої заміни в чеській мові): пол. Przyszedłem, aby (żeby) go zobaczyć — «Я прийшов, щоб (аби) його побачити», але чеськ. Přišel jsem, abych ho uviděl — (букв.) «Я прийшов, щоб (я) його побачив».

Польська мова має низку українських запозичень, про походження яких свідчить їхня фонетична форма: повноголосся, h (замість польського g), непом'якшеність приголосних перед е: пол. czereśnia (застаріле пол. trześnia) «черешня»; пол. czereda «натовп, юрба» (питомо пол. trzoda «стадо»); пол. porohy «річкові пороги» (і питомо пол. progi «пороги (при дверях)», в однині пол. próg «поріг»), пол. hołoble «голоблі», пол. hołota «наволоч; (застар.) голота», пол. hołysz «голяк» (і питомо пол. goły «голий»), пол. hreczkosiej «гречкосій» (і польське пол. gryka «гречка»), пол. serce (і давнє пол. sierce) «серце».

Під впливом польської мови в українській літературній мові у кінці складу та слова зараз вживається тверде р : писарь → писар, гърькый → гіркий). У граматиці завдяки польському впливові в українській літературній мові набуло загального поширення закінчення -ові (-еві): чоловікові, коневі (давальний відмінок однини чоловічого роду), хоча ця форма є питомо українською, зафіксованою ще у графітті часів Русі на стінах Софійського собору в Києві.

До української мови увійшли деякі польські слова (хоча набагато більше було слів латинського та німецького походження, що засвоїлися за посередництвом польської мови, ніж власне польських слів): певен (певний) (<*ръvьnъ(jь) — пол. pewien, pewny, що при українському походженні мало б дати *повний; хлопець (при холоп) — пол. chłopiec (chłop); червоний — пол. czerwony (давньопольс. czyr(z)wiony) (при українському діалектному черлений < чьрвленый); поетичне злото — пол. złoto (золото); квіти — пол. kwiaty (при цвіт, діалактне цвіти); строкатий < *срокатий — пол. srokaty (пор. сорока, діалектне сорокатий — пол. sroka «сорока»)

Кожна з мов передавала іншій також власні фразеологічні звороти або ставала посередницею для передачі фразеологізмів інших мов. Так, польська мова була безпосереднім джерелом, звідки взято (з відповідними змінами) зворот «Як ся маєш?» пол. («Jak się masz?», для якого першоджерелом — за чеського посередництва — була мова паннонських слов'ян). Водночас джерелом для польського звороту пол. bić czołem «бити чолом» (звідки пол. czołobitny «принижений») була українська мова (пор. укр. бити чолом).

Приклад[ред.ред. код]

Вигляд[ред.ред. код]

«Заповіт» Тараса Шевченка польською мовою у перекладі Пастернака.

Testament
Kiedy umrę to na wzgórzu
Wznieście mi mogiłę,
Pośród stepu szerokiego
Ukrainy miłej.
Aby łany rozłożyste
I brzeg Dniepru stromy
Można było widzieć, słyszeć
Jego grzmiące gromy.
Gdzie uniesie z Ukrainy
Do sinego morza
Wrażą krew… dopiero wtedy
I łany, i wzgórza — : Wszystko rzucę i ulecę
Do samego Boga,
Aby modlić się… aż dotąd…
Pochowajcie mnie i wstańcie,
I kajdany rwijcie,
I posoką, wrażą juchą,
Wolność swą obmyjcie.
Mnie zaś w wielkiej już rodzinie,
W kraju wolnym, nowym,
Pamiętajcie wspomnieć czasem
Dobrym, cichym słowem.

Порівняння[ред.ред. код]

Польською Чеською Словацькою Українською
Rada Europejska wskazuje Unii Europejskiej ogólny kierunek działań politycznych i wytycza jej ogólne priorytety. Wraz z wejściem w życie traktatu z Lizbony 1 grudnia 2009 r. zyskała status instytucji. Evropská rada vymezuje obecné politické směry a priority Evropské unie. Dne 1. prosince 2009 se vstupem Lisabonské smlouvy v platnost stala jedním z orgánů EU. Európska rada stanovuje všeobecné politické smerovanie a priority Európskej únie. Po nadobudnutí platnosti Lisabonskej zmluvy 1. decembra 2009 sa z nej stala inštitúcia. Європейська Рада визначає загальний напрямок політики та прокладає загальні пріоритети Європейського Союзу. З набранням чинності Лісабонського договору 1 грудня 2009 р. одержала статус інституції.

Фрази[ред.ред. код]

  • Українська [мова] — Język ukraiński
  • Так — Tak
  • Ні — Nie
  • Привіт! — Cześć!
  • Як справи? — Jak sprawy?
  • Ласкаво просимо! — Witamy!
  • До побачення! — Do widzenia!
  • Будь ласка — Proszę 
  • Дякую — Dziękuję
  • Даруйте — Przepraszam
  • Пробачте — Przykro mi.
  • Як вас звати? — Jak pan/pani ma na imię?
  • Мене звати… — Mam na imię…
  • Скільки? — Ile?
  • Я не розумію. — Nie rozumiem.
  • Ви розмовляєте українською мовою? — Czy pan/pani mówi po ukraińsku?
  • Я не знаю. — Nie wiem.
  • Успіхів! — Powodzenia!
  • Приємної подорожі! — Życzę miłej podróży!
  • Я тебе кохаю. — Kocham cię. / Kocham ciebie.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Magosic, Paul Robert (2005). «The Rusyn Question».(англ.)
  2. Por. Bogdan Walczak, Język polski na Zachodzie. [w:] Współczesny język polski, pod red. Jerzego Bartmińskiego, Wydawnictwo UMCS, Lublin 2001, ISBN 83-227-1699-0, s. 565 (пол.)
  3. а б Юрій Пучковський. Польська мова. Практичний курс. Посібник для студентів гуманітарних спеціальностей. — Київ: Чумацький Шлях, 2008. — с. 3-4 ISBN 966-8272-07-2(укр.)
  4. Ткаченко Орест. Українсько-польські мовні контакти // Енциклопедія «Українська мова», 2000.

Література[ред.ред. код]

  • Юрій Пучковський. Польська мова. Практичний курс. Посібник для студентів гуманітарних спеціальностей. — Київ: Чумацький Шлях, 2008. — с. 3-4 ISBN 966-8272-07-2 (укр.)
  • Алла Кравчук. Польська мова — українцям: Іменна словозміна з елементами синтаксису: — Львів: Українська академія друкарства, 2008. — 288 с. ISBN 978-966-322-135-9 (укр.)

Посилання[ред.ред. код]