Гадючник болотяний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Гадючник в'язолистий)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гадючник в'язолистий
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Розоцвіті (Rosales)
Родина: Трояндові (Rosaceae)
Рід: Гадючник (Filipendula)
Вид:
Гадючник в'язолистий (F. ulmaria)
Біноміальна назва
Filipendula ulmaria
(L.) Maxim., 1879
Синоніми

Filipendula denudata (J. et C. Presl) Fritsch, Filipendula stepposa Juz.

Гадю́чник боло́тяний, також лаба́зник[1], гадю́чник в'язоли́стий (Filipendula ulmaria (L.) Maxim.) — за морфологічними ознаками близький до гадючника звичайного.

Морфологічна характеристика[ред. | ред. код]

Багаторічна трав'яниста рослина 1-1,2 м заввишки. Має товсте дерев'янисте повзуче кореневище без бульб. Листки переривчасто-перисті з великим 3-5-роздільним кінцевим сегментом, бокових часток 25 пар. Зверху листки голі, зелені; зісподу з густим і тонким сіро- або білоповстистим запушенням. Чашолистків і пелюсток по п'ять (рідко шість). Квітки жовтувато-білі.

Екологія та поширення[ред. | ред. код]

Гадючник в'язолистий

Росте в заболочених листяних лісах, вільшняках, на лісових еутрофних болотах, у заплавних дібровах. Рослина тіньовитривала. Поширена по всій Україні, але на півдні трапляється рідше. Цвіте у червні — липні.

Хімічний склад[ред. | ред. код]

У рослині знайдено дубильні речовини, летку олію з саліциловим альдегідом, геліотропін, аскорбінову та саліцилову кислоти, барвні речовини.[2]

Застосування[ред. | ред. код]

З лікувальною метою застосовують траву гадючника, яку збирають під час цвітіння (у червні-липні). Корені викопують рано навесні або пізно восени. Сировину добре висушують (корені попередньо миють та подрібнюють) і зберігають у щільній упаковці.

У народній медицині корені гадючника в'язолистого застосовують для лікування ревматизму, запалення верхніх дихальних шляхів, геморою, запалення сечових шляхів, для промивання гнійних ран, виразок, фурункулів[2].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Filipendula ulmaria // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. а б Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]