Болото

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Болото (рос. болото англ. bog, swamp, marsh, moor, morass; нім. Moor, Sumpf, Morast) - надмірно зволожена ділянка земної поверхні, вкрита вологолюбними рослинами. В болоті, зазвичай, відбувається процес накопичення нерозкладених рослинних залишків та утворення торфу. Переважання процесів акумуляції над розкладанням — головна відмінність болотяних екосистем від інших. Болота вважають торфовим, коли внаслідок процесу торфонакопичення коренева система основної маси рослин розташовується в шарі торфу, що відклався і не досягає підстилаючого мінерального ґрунту. У середньому мінімальна товщина шару торфу в цьому випадку складає 30 см. Загальна площа болот в світі приблизно становить 3,5 млн. км², з них бл. 50 % — торфові з глибиною торфу більше 0,5 м. Найбільші території, зайняті болотами зосереджені в Білорусі, Канаді, Фінляндії, США, Росії. В Україні болотяні масиви зосереджені на північному заході — Поліссі.

Не всі зволожені ділянки суходолу є болотами. Болотами вважаєються лише ті з них, які мають шар торфу товщиною не менше 0.3 м.

[ред.] Типи боліт

Болота розділяють на 3 основних типи:

• низинні
• верхові
• перехідні

Низинні болота утворюються в низинах, де збираються ґрунтові води. Завдяки багатому мінеральному складу ґрунтових вод низинні болота мають рясну рослинність і, зазвичай, вкриті зеленими мохами, хвощем, високою густою осокою, очеретом, заростями верби, вільхи та берези.

Верхові болота живляться лише за рахунок опадів. Ґрунтових вод в таких болотах або дуже мало, або ж вони розташовані занадто глибоко. Оскільки дощова вода майже не містить мінеральних речовин, на верхових болотах розвиваються лише рослини, пристосовані до дуже бідного харчування. Головним чином, це мох сфаґнум.

Перехідні болота мають добре виражені ознаки як низинного, так і верхового боліт. На перехідних болотах росте велика кількість сфаґнума, можна зустріти журавлину та росичку.

[ред.] Географія боліт

Болота, в основному, зосереджені в Північній півкулі Землі, і їх загальна площа складає близько 350 млн. га.

---

УРЕ:

Болото — ділянка суходолу, яка характеризується надмірним зволоженням і наявністю вологолюбної болотяної рослинності, з залишків якої звичайно утворюється торф. Б. розвиваються в місцях, де характер рельєфу зумовлює надмірне зволоження; в країнах з вологим кліматом вони можуть утворюватися і на вододілах.

За типом водопостачання розрізняють болота джерельного, річкового і атмосферного живлення; за хімічним складом води, що надходить, Б. поділяються наоліготрофні, вода яких, а в зв'язку з цим і торф, що на них утворюється, характеризуються малим вмістом мінеральних солей (зольність торфу звичайно менша як 5%); е в т р о ф н і — із значним вмістом мінеральних солей (зольність торфу 8—17%) таалкалітрофні — з надмірним вмістом мінеральних солей, зокрема карбонатів (зольність торфу 18—40% і більше). Болота, перехідні між оліготрофними і евтрофними, називаються мезотрофни-ми (зольність торфу 4—8%).

На болотах ростуть вологолюбні рослини, з яких найпоширеніші — мохи, осокові (різні види осоки, комишу, пухівки, ринхоспора), деякі злаки (очерет, куничник), рогіз, шейхцерія, бобівник, журавлина, буяхи, багульник, верби, сосна, вільха, береза Залежно від водного режиму та характеру мінерального живлення ці рослини утворюють різні угруповання з переважанням мохів і трав'янистих рослин або кущів і дерев.

В Україні болота займають понад 1200 тис. га з запасами повітряно-сухого торфу більш як 3 млрд. т. Найбільше боліт в УРСР на Поліссі (900 тис. га), менше — в Лісостепу (близько 300 тис. га.), ще менше — в Степу і гірських районах. В нашій країні проводиться велика робота по освоєнню боліт.

[ред.] Література

• Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. ISBN 966-7804-14-3
• Українська радянська енциклопедія
• Зєров Д. К. Болота УРСР, рослинність і стратиграфія. К., 1938;
• Бачурина А. Ф., Брадис Е. М. Торфяные болота Украинской ССР. «Труди Н.-и. института местной и топливной промьтш-ленности при Госплане УССр». к., 1958; в. 13;
• Доктуровский В. С. Торфяные болота. Изд. 2. М.-Л., 1935;
• KulezyAski S. Torfowiska Polesia, t. 1—2. Krakow, 1939—40.