Квітка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Квіти» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Квітка — видозмінений укорочений, нерозгалужений пагін з обмеженою здатністю до росту, метаморфізованими листками, призначений для запилення, статевого процесу і утворення насіння та плодів, що формується у квіткових рослин.

Квітка — складна система органів, що забезпечує насіннєве розмноження покритонасінних (квіткових) рослин. У двостатевій квітці проходять мікро- і мегаспорогенез, мікро- і мегагаметогенез, запилення, запліднення, розвиток зародка, утворення плоду з насінням. Поява квітки в процесі еволюції — ароморфоз, який забезпечив широке розселення покритонасінних на Землі.

Квіткою закінчується головне або бічні стебла. Безлиста частина стебла під квіткою називається квітконіжкою. У сидячих квіток квітконіжка вкорочена або відсутня. Квітконіжка переходить у вкорочену вісь квітки, її стеблову частину — квітколоже. Форма квітколожа може бути різною, на ньому розташовані усі інші частини квітки: чашолистки, що утворюють чашечку, пелюстки, які формують віночок, тичинки і маточка. В повній квітці є всі частини. Нижні її долі утворюють оцвітину, що часто складається з чашечки та віночка, вище розташовані тичинки та маточка з приймочкою.

Пагін, на якому розташована квітка або суцвіття, часто називають квітконосом. Листок, з пазухи якого виходить квітка, називають криючим по відношенню до даної квітки. У рослин на квітконожці є невеликі листочки — приквітки. Іноді приквітками називають криючі листки, а листочки на квітконіжках — приквітничками (наприклад, у фіалки).

Квіти різних таксонів рослин

Гіпотези походження квітки[ред.ред. код]

Зі спроб зрозуміти походження найбільш типово для покритонасінних двостатевої квітки з так чи інакше влаштованою оцвітиною зародилися основні гіпотези походження покритонасінних рослин (Angiospermae) як таксону.

  • Псевдантова теорія:

Час: початок XX століття. Основоположники: Адольф Генріх Густав Енглер, Ріхард Веттштейн.

Теорія заснована на уявленні про походження квіткових від гнетоподібних голонасінних предків. Була розроблена оригінальна концепція походження квітки — ідея про незалежне виникнення частин квітки як органів «sui generis». Передбачалося, що первинними у покритонасінних були роздільностатеві обпилювані вітром квіти з невеликим і строго фіксованим числом частин, а подальша їх еволюція йшла по лінії від простого до складного.

  • Стробілярна, або евантова теория:

Час: кінець XVIII століття — начало XX століття. Основоположники: Й.В.Ґете, О.П.Декандоль (типологічні побудови), Н. Арбер та Дж.Паркін.

Відповідно до цієї теорії, найближчі до предків покритонасінних мезозойські бенетити, а вихідний тип квітки представляється схожим з тим, що спостерігається у багатьох сучасних багатоплодних: двостатева ентомофільна квітка з подовженою віссю, великим і невизначеним числом вільних частин. Подальша еволюція квітки в межах покритонасінних мала редукційний характер.

  • Теломна теорія:

Час: з 30-х років XX століття. Основоположник: Вальтер Циммерман.

Відповідно до цієї теорії, всі органи вищих рослин походять та незалежно розвиваються з теломів; вищі рослини зі справжніми коренями і пагонами походять від риніофітів, тіло яких було представлено системою дихотомічно розгалужених простих циліндричних осьових органів — теломів та мезомів. У ході еволюції в результаті перевершинювання, сплощення, зрощення і редукції теломів виникли всі органи покритонасінних рослин. Листя насіннєвих рослин виникли з сплощених та зрощених між собою систем теломів; стебла — завдяки бічному зрощенню теломів; коріння — з систем підземних теломів. Основні частини квітки — тичинки і маточки — виникли з спороносних теломів і еволюціонували незалежно від вегетативних листків.

Утворення квітки[ред.ред. код]

Фази утворення квітки[ред.ред. код]

Як ми бачимо, процес утворення квітки складний і багатоступеневий. Він індукується довжиною дня або фотоперіодом та холодом (яровизація). Лише в деяких видів при відсутності індуктивних умов утворення квіток не спостерігається зовсім — повний контроль цвітіння зовнішнім середовищем. У видів індуктивні умови прискорюють цей процес (кількісний контроль) або зовсім не діють (автономне утворення квіток).

Після закінчення першої фази ініціації цвітіння наступає друга, завершальна (евокація), під час якої в апексі відбуваються процеси, які обумовлюють появу зачаткових елементів квітки. Якщо сприйняття фотоперіоду можна назвати листковою фазою ініціації цвітіння, то евокація — це фаза, яка реалізується в апексі стебла. В ході евокації під впливом флорального стимулу в конусі наростання стебла індукується експресія генів, що відповідають за морфогенетичну програму квіткоутворення. Збільшується кількість клітинних поділів, змінюється форма апекса.

Фізіологічні та морфологічні процеси утворення квітки[ред.ред. код]

Фізіологічно і морфологічно виділяються групи ініціальних клітин, особливості поділу яких визначають наступний етап морфогенезу кожної частини квітки. Першими закладаються чашолистки, з'являються примордії пелюсток, потім послідовно закладаються тичинки і плодолисточки.

Примордії плодолисточків поступово набувають підковоподібної форми, подовжуються і зростаються краями. Таким чином утворюється маточка. На внутрішній стороні кожного плодолисточка закладається примордій сім'ябруньки. Сім'ябрунька розростається, формуючи складові частини насінного зачатка, з якого після запліднення розвивається насінина. Насінний зачаток закладається на плаценті і здебільшого має кулясто видовжену форму. В центрі формується нуцелус, що у більшості рослин обростає покривами (інтегументами, одним чи двома), які на верхівці не зростаються один з одним, залишаючи отвір — мікропіле. Частина насінного зачатка, від якої відходить насінна ніжка, називається халазою. Насінна ніжка з'єднує сформований зачаток із плацентою і містить судинний пучок.

Нуцелус виконує функції мегаспорангія. Одна з його клітин стає археспоріальною, вона ділиться редукційним шляхом (мейоз) з утворенням чотирьох гаплоїдних макроспор. Три з них руйнуються, а одна дає початок зародковому мішку (жіночий гаметофіт). Внаслідок трьох наступних послідовних мітозів із неї у зародковому мішку появляються 8 гаплоїдних ядер, причому після першого поділу два дочірні ядра направляються до протилежних полюсів поляризованого гаметофіта і там діляться ще два рази. Три ядра у кожного полюса відокремлюються в клітини. Одна з клітин біля мікропіле стає яйцеклітиною (жіночою гаметою), а дві інші — синергідами. Інші три ядра на протилежному полюсі утворюють клітини-антиподи. Решта двоє ядер мігрують до центра, зливаються, перетворюючись на вторинне диплоїдне ядро центральної клітини, що дає початок ендосперму. Яйцеклітина і жіночий гаметофіт у такому вигляді готові до запліднення.

Тичинкова нитка утворюється за рахунок апікального, а потім інтеркалярного поділу і росту клітин примордія. В дистальній частині ініціальні клітини дають початок тканинам пиляка.

В пиляку клітини спорогенної тканини послідовно діляться шляхом мейозу. В результаті з материнської клітини утворюються 4 гаплоїдні мікроспори. У процесі утворення мікроспор спорогенні материнські клітини гублять більшу частину цитоплазматичних РНК і білків. Із кожної такої мікроспори формується пилкове зерно (чоловічий гаметофіт). При цьому вона збільшується в розмірах, вкривається подвійною оболонкою. Ядро мікроспори ділиться мітотично й асиметрично, в результаті чого всередині пилкового зерна з вегетативним ядром з'являється маленька генеративна клітина зі своїм генеративним ядром. Генеративна клітина ділиться й утворює два спермії (чоловічі гамети). У багатьох видів це відбувається уже в пилковій трубці. Вегетативна клітина забезпечує життєдіяльність пилкового зерна та ріст пилкової трубки.

Таким чином, у процесі розвитку пилкового зерна шляхом мейозу, а потім мітозу, в ньому утворюється дуже редукований чоловічий гаметофіт. Він складається з однієї (покритонасінні) або кількох (голонасінні) вегетативних клітин та однієї маленької генеративної клітини зі своїм генеративним ядром, яка здебільшого поділяється на два спермії (чоловічі гамети), що беруть участь у заплідненні.

Важливу фізіологічну функцію в редукційному діленні при мікроспорогенезі виконують каротин і каротиноїди. Понижений вміст їх у пиляках призводить до порушення мікроспорогенезу та утворення абортивного пилку.

У процесі мега- і мікроспорогенезу в клітинних стінках на ранніх фазах розвитку відкладається калоза (β-1,3-глюкан), яка забезпечує тимчасову ізоляцію клітин, що переходять на генеративний шлях розвитку. Генеративна клітина при формуванні також на деякий час покривається клітинною оболонкою з калози, що необхідно для її ізоляції від цитоплазми вегетативної клітини. Потім калоза зникає і генеративна клітина залишається оточеною оболонкою з целюлози й пектину. Таким чином, тимчасова ізоляція клітин — важлива умова для переходу до генеративної фази розвитку.

Тривалість періоду цвітіння окремої квітки коливається від 2-3 год. (Hibiscus) до 80 днів (тропічна орхідея Odontoglossum). Тривалість цвітіння залежить від кількості утвореного квіткою пилку, кількості квіток та періоду цвітіння першої й останньої квітки.

Будова[ред.ред. код]

Будова квітки

Квітка складається із стеблової частини (квітконіжка і квітколоже), листової частини (чашолистки, пелюстки) та генеративної частини(тичинки, маточка або маточки). Квітка займає апікальне становище, але при цьому вона може розташовуватися як на верхівці головного пагона, так і бічного. Вона прикріплюється до стебла за допомогою квітконіжки. Якщо квітконіжка сильно вкорочена або відсутня, квітка називається сидячою (подорожник, вербена, конюшина). На квітконіжці розташовуються також два (у дводольних) і один (у однодольних) маленьких передлистки - приквітки, які часто можуть бути відсутні. Верхня розширена частина квітконіжки називається квітколоже, на якому розташовуються всі органи квітки. Квітколоже може мати різні розміри і форму - плоску (півонія), опуклу (суниця, малина), увігнуту (мигдаль), подовжену (магнолія). У деяких рослин в результаті зрощення квітколожа, нижніх частин покрову та андроцея утворюється особлива структура - гіпантій . Форма гіпантія може бути різноманітною і іноді брати участь в утворенні плоду (цінарродій - плід шипшини, яблуко). Гіпантій характерний для представників сімейств розових, аґрусових, ломикаменевих, бобових.

Частини квітки ділять на фертильні, або репродуктивні (тичинки, маточка або маточки), і стерильні (оцвітина).

Оцвітина[ред.ред. код]

Оцвітину називають простою, якщо всі її листочки однотипні (квітка тюльпана). Подвійна оцвітина складається з чашечки та віночка. Чашечка — це зовнішнє коло подвійної оцвітини, що виконує переважно функцію захисту; листочки, що складають чашечку — чашолистки — найчастіше бувають зеленими , рідше — забарвленими у інший колір.

Віночок[ред.ред. код]

Квітка тюльпана має просту оцвітину

Віночок — внутрішня, найпомітніша частина подвійної оцвітини, що пристосована для приваблення запилювачів. Листочки, що утворюють віночок, називаються пелюстками. Віночок буває роздільнопелюстковим або зрослопелюстковим. В пелюстці нижня, більш вузька частина — нігтик — може значно відрізнятися від верхньої, розширеної — відгону.

В зрослопелюстковому віночку розрізняють трубку, відгін та зів — місце переходу трубки у відгін. Кількість зубців, лопастей або доль відгону звичайно вказує на кількість зрощених пелюсток.

Залежно від співвідношення величин трубки та відгону та від форми відгону, розрізняють різні форми віночка, наприклад: колесоподібний, дзвоникоподібний (у дзвоника), трубчастий, язичковий, двогубий (у яснотки).

Насінневий зачаток[ред.ред. код]

При анатомічному дослідженні насіннєвого зачатка розрізняють такі складові частини: насіннева ніжка, нуцелус, покриви (інтегументи), пилковхід (мікропіле), зародковий мішок. Насінневий зачаток виник у філогенезі спороносних органів. Уперше він з'являється у насінних папоротей. У голонасінних насінні зачатки містяться на плодолистках відкрито, у покритонасінних — усередині зав'язі. Маточка виникла в процесі еволюції рослин як орган, у якому відбувається запліднення і який у цілому бере участь у формуванні плоду.

Види квітів[ред.ред. код]

З огляду на різну будову та екологію, квіти можна поділяти за різними критеріями. До критеріїв, які використовуються найчастіше можна віднести колір оцвітини, наявність або відсутність запаху, стійкість квітки. У науці в основному використовуються наступні критерії:

Поділ з огляду на стать
Квіти бувають одно- і двостатеві. Одностатеві квітки несуть або тільки маточки, або тільки тичинки, як, наприклад, у дуба, тиса, тополі. У двостатевих (гермафродитних) чоловічі і жіночі статеві органи розвиваються в одній квітці (проліски, горох). Відповідно є одно- та дводомні рослини. В однодомних рослин чоловічі й жіночі квітки ростуть окремо на одній рослині (дуб, ліщина, бук). У дводомних — чоловічі і жіночі квітки знаходяться на різних рослинах, тобто кожна конкретна рослина є або жіночою, або чоловічою (тис, тополя, гостролист, обліпиха). Існують також форми нестатеві (без тичинок і маточки), які служать як приваблення (крайні квіти волошки синьої).
Поділ за характером запилення
Значно частіше у природі зустрічаються квіти адаптовані до запилення чужим пилком (взятим з інших квітів або рослин). Такі квіти називаються перехреснозапильними (алогамними). Їх протилежність — квіти, що запиляються власним пилком, називаються самозапильними (аутогамними). Серед самозапильних є клейстогамні квіти — ті, що ніколи не відкриваються. Серед перехреснозапильних виділяють: вітрозапильні, комахозапильні рослини, рослини, які запилюються водою і птахами.
Поділ за наявністю нектарників
  • Квіти з легкодоступними нектарниками,
  • Квіти з частково приховані нектарниками,
  • Квіти із повністю схованими нектарниками,
  • Квіти без нектарників (т. зв. квіти пилкові)
Поділ за формою оцвітини
  • Лійкоподібні квіти - безстатеві зигоморфні квітки; трубка віночка довга, вигнута, догори сильно розширена. Число зубців більше, ніж у трубчастих квіток, через часткове розщеплення вільних верхівок пелюсток.[1]. Слугують лише для приваблення комах-запилювачів і тому не мають тичинок та маточки. Віночок утворений зрослими у вигляді лійки яскраво забарвленими пелюстками.
  • Дзвоникоподібні квіти,
  • Трубчасті квіти - актиноморфні квітки, мають довгу трубку, зверху утворить розширення, або ж мають короткий пятизубчатим відгин, сформований вільними верхівками пелюсток. Гермафродитні (двостатеві), рідше одностатеві.
  • Метеликоподібні квіти,
  • Квіти бобові,
  • Квіти-пастки.

Симетрія квітки[ред.ред. код]

Характер симетрії в розташуванні та формі органів, особливо віночка квітки, є класифікаційною ознакою. Якщо через квітку можна провести декілька площин симетрії — квітку називають правильною, або актиноморфною. Якщо ж частини одного кола квітки різні і розташовані так, що площина симетрії тільки одна — її називають зигоморфною або неправильною.

Якщо через квітку не можна провести жодної площини симетрії, її називають несиметричною, або асиметричною.

Актиноморфні квіти[ред.ред. код]

Зигоморфні квіти[ред.ред. код]

Докладніше: Зигоморфна квітка

Асиметричні квіти[ред.ред. код]

За аналогією з актиноморфністю, зигоморфністю і асиметричністю квітки в цілому говорять і про актиноморфність, зигоморфність і асиметричність віночка.

Формула та діаграма квітки[ред.ред. код]

Діаграма квітки. 1 - вісь суцвіття, 2 - приквітки, 3 - чашолистки, 4 - пелюстка, 5 - тичинка, 6 - маточка, 7 - криючий листок.

Для короткого і умовного позначення будови квіток застосовують формули, в яких за допомогою буквених і цифрових позначень кодують різні морфологічні ознаки: стать і симетрію квітки, число кіл у квітці, а також число членів у кожному колі, зрощення частин квітки і положення маточок (верхня або нижня зав'язь).

Формула квітки — це коротка характеристика, її опис за допомогою символів. Квітку вивчають в акропетальному порядку і в цій послідовності записують такі символи: полісиметричної квітки (актиноморфної) — *, зигоморфної — ↑, асиметричної — •│:, — потім символ чашечки — К (Са), віночка — С (Со), андроцею — А, гінецею – G, простої оцвітини (perigonium) — P. Кількість елементів кожної частини квітки позначається відповідним числом, якщо ж цих елементів більше дванадцяти значком — ∞ ; факт зрощення частин квітки позначається дужками, розміщення даної частини квітки у різних колах розділяється знаком +. Верхня зав’язь позначається рискою (–), поставленою під числом карпел гінецею, нижня зав’язь — над числом, а середня — поряд із числом карпел. Наприклад, формула квітки свиріпи (Barbarea) має такий вигляд: *К4С4А2+4G(2); груші (Pyrus): *K5C5A∞G(5); тюльпана (Tulipa): *P3+3A3+3G(3)-; бузини (Sambucus): *K5C5A5G(3)-.

Найповніше уявлення про будову квітки дають діаграми, які представляють схематичну проекцію квітки на площину, перпендикулярну осі квітки і проходить через криючий листок і вісь суцвіття або пагін, на якому розташована квітка.

Циклічність квітки[ред.ред. код]

У більшості рослин частини квітки утворюють добре помітні мутовки або кола (цикли). Найпоширеніші п'яти- і чотирьохкругові, тобто пента- і тетрациклічні квітки. Число частин квітки на кожному колі може бути різним. Найчастіше квіти бувають пентациклічні: два кола оцвітини (чашечка і віночок), два кола тичинок (андроцей) і одне коло з плодолистків (гінецей). Таке розташування квіток характерно для лілійних, амарилісових, гвоздичних, геранієвих. У тетрациклічних квіток - зазвичай розвивається два кола оцвітини: одне коло андроцея і одне коло гінецея (півникові, орхідні, бересклетові, ранникові, губоцвіті та ін.)

Іноді спостерігається зменшення числа кіл та членів в них (безпокровні, одностатеві квітки) або збільшення (особливо у садових форм). Квітку із збільшеним числом кіл називають махровою. Махровість зазвичай пов'язана або з розщепленням пелюсток в процесі онтогенезу квітки, або із перетворенням в пелюстки частини тичинок.

У будові квіток проявляються певні закономірності, зокрема правило кратних відносин. Його суть полягає в тому, що в різних колах квітки є однакова або кратна кількість членів. У більшості однодольних рослин найчастіше зустрічаються тричленні, у дводольних - п'ятичленні, рідше дво-або чотирьохчленні (капустяні, макові) квітки. Відступ від цього правила часто спостерігається в колі гінецея, число його членів буває менше, ніж в інших колах.

У більшості покритонасінних всі частини квітки розташовані на квітколожі у вигляді концентричних кіл (квітка кругова, циклічна квітка). В інших випадках (магнолія, купальниця) вони розташовані по спіралі (квітка спіральна, ациклічна квітка). Іноді одні частини квітки розташовані в колах, інші по спіралі (квітка напівколова, геміциклічна квітка або спіроциклічна). В останніх оцвітина має циклічне, а тичинки і маточка - спіральне розташування (жовтець), або чашка - спіральне, а інші частини квітки - циклічне (шипшина). Зазвичай вважають, що еволюційно ациклічні квітки архаїчніші ніж циклічні, тобто вони утворилися в процесі еволюції раніше ніж у останніх.

У квітці спіралі виражаються тими ж формулами, що і листорозміщення. Іноді вони дуже складні, особливо серед тичинок. У циклічних квітках здебільшого чітко видно, що члени будь-якого кола чергуються з членами сусідніх кіл, а не протистоять їм. Звідси виводять правило чергування кіл. Якщо тичинки розташовані у два кола, то зовнішнє коло буває зазвичай протичашечним, а члени внутрішнього кола протистоять пелюсткам. Відступ від цього правила іноді виникає в результаті редукції одного з кіл, тобто при переході від пентациклічної до тетрациклічної квітки, зберігається або зовнішній (крушини), або внутрішнє коло (бересклетові).

Символізм квітів[ред.ред. код]

Червона троянда
Докладніше: Мова квітів

Багато квітів мають важливе символічне значення у культурі різних народів. Присвоєння значень для квітів відома як «мова квітів». Деякі з найпоширеніших прикладів:

У мистецтві багатьох культур в усьому світі існує виражена тенденція пов'язувати жіночність із квітами.

Завдяки своїй різноманітній і колоритної зовнішності, квіти давно стали улюбленим предметом для зображення художниками. Деякі з найвідоміших картин знаменитих художників відображають квіти, такі як «Соняшники» Ван Гога, серія з ліліями Клода Моне. Квіти також засушують методом сублімаційного сушіння і створють тривимірні витвори мистецтва.

У міфології квіти пов'язані з богами, наприклад римська богиня квітів, садів та весни Флора та грецька богиня весни, квітів і природи Хлорида.

В індуістській міфології, квіти мають значний статус. Вішну, одного з трьох головних богів в індуїстській системі, часто зображують стоячи прямо на квітці лотоса.[2] Крім зв'язку з Вішну, індуїстська традиція також вважає, що лотос має духовне значення.[3] For example, it figures in the Hindu stories of creation.[4]

Використання[ред.ред. код]

Декоративне квітникарство[ред.ред. код]

Ікебана
Докладніше: Квітникарство

Квіти використовуються в основному для декоративних цілей, що забезпечує джерело естетичного задоволення. Особливо цінуються як декоративні рослини види квітів з оцвітиною вражаючою з точки зору розміру і кольору, ароматні, з оригінальною формою чашолистків. Іноді естетичну цінність мають не окремі квітки, а все суцвіття або приквіткові листки. Популярні квіти декоративних кущів: бузок, форзиція, троянда, серед трав'янистих рослин: тюльпан, гладіолус, хризантема, нарцис, та багато інших. Вирощування та виробництво квітів у садівництві називається квітникарство. Мистецтво аранжування квітів — флористика, на Далекому Сході (Японія) таке мистецтво є традиційним та має назву ікебана. Квітки часто використовуються як декоративний елемент та є предметом натхнення художників.

Медоносні рослини[ред.ред. код]

Суцвіття гречки
Докладніше: Медоноси

Деякі квіти забезпечують бджіл сировиною для виробництва медунектаром та пилком. Через це вирощують все більше число видів медоносних рослин, таких, наприклад, як гречка, конюшина, ріпак та ін.

Ефірні олії[ред.ред. код]

Лаванда канарська (Lavandula canariensis), Канарські острови
Докладніше: Ефірні олії

Деякі рослини вирощують для того щоб отримувати ефірні олії власне з квітів. Ефірні олії є сировиною, наприклад, для парфумерної та фармакологічної промисловості. З пелюсток троянд отримують трояндову олію, з кошичків рум'янку — рум'янкову олію, з суцвіть лаванди — лавандову олію та ін.

Кулінарія[ред.ред. код]

Суцвіття артишоку

Квіти та суцвіття мають менше значення в кулінарії ніж інші частини рослин, але деякі види є важливими овочами та спеціями. Поживними овочами, є наприклад молоді суцвіття цвітної капусти, брокколі, артишоку. Крім того, можна вживати в їжу квіти та суцвіття гарбуза, кабачка, бузини чорної. Суцвіття хмелю є ключовою спецією у виробництві пива. Тичинки з квітів шафрану належать до найдорожчих прянощів, використовуються також як барвник. Пелюстки календули додані в корми для птиці надають» інтенсивнішого забарвлення яєчним жовткам.

Лікарські рослини[ред.ред. код]

Докладніше: Лікарські рослини

Деякі квіти та суцвіття також використовуються як лікарські рослини. Наприклад, квіти ромашки лікарської та суцвіття липи використовуються як протизастудний, протизапальний та спазмолітичний засіб.

Література[ред.ред. код]

  • Фёдоров Ал. А., Артюшенко З. Т. Атлас по описательной морфологии высших растений. Цветок / АН СССР; Ботанич. ин-т им. В. Л. Комарова. — Л.: Наука, Ленингр. отд, 1975. — 352 с. — 3300 прим.
  • Лотова Л. И. Ботаника: Морфология и анатомия высших растений. — Москва: КомКнига, 2007. — С. 65—69, 107. — ISBN 978-5-484-00698-4
  • Ботаника с основами фитоценологии: Анатомия и морфология растений / Т. И. Серебрякова, Н. С. Воронин, А. Г. Еленевский. — Москва: ИКЦ «Академкнига», 2007. — 543 с. — ISBN 978-5-94628-237-6

Примітки[ред.ред. код]

  1. Природа навколо нас - Сімейство Складноцвіті.
  2. «Vishnu». Bbc.co.uk. 2009-08-24. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-08-30. 
  3. «God's Favorite Flower». Hinduism Today. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-08-30. 
  4. «The Lotus». Theosociety.org. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-08-30. 

Посилання[ред.ред. код]