Гватуа Нонна Акакіївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гватуа Нонна Акакіївна
Народилася 12 січня 1928(1928-01-12)
Сухумі, Соціалістична Радянська Республіка Грузія[d], Закавказька РФСР, СРСР
Померла 17 грудня 1988(1988-12-17) (60 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Діяльність кардіолог
Alma mater Перший московський державний медичний університет імені І. М. Сеченова
Науковий ступінь доктор наук
Вчене звання професор
Науковий керівник Айзенберг Олександр Абрамович
Заклад Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска

Нонна Акакіївна Гва́туа (12 січня 1928, Сухумі — 17 грудня 1988, Київ) — українська лікарка-кардіолог грузинського походження. Заслужений діяч наук УРСР, лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки.

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчила Перший Московський медичний інститут (1952). Учениця факультетської терапевтичної клініки у В. М. Виноградова[1] та московського кардіолога В. Г. Попова[2].

Написала дисертацію під керівництвом Анатолія Міхньова. Доктор медичних наук (1967), професор (1974).

Від 1958 — в Українському НДІ кардіології імені академіка М. Д. Стражеска (Київ): 1970–88 — завідувач першого в Україні відділення гострої коронарної недостатності, яке й заснувала[2]. Головний кардіолог Міністерства охорони здоров'я УРСР (від 1980).

Померла у 60-річному віці 17 грудня 1988 року.

Дослідження[ред. | ред. код]

Основний напрям наукових досліджень — інфаркт міокарда, зокрема вивчення особливостей його клінічного перебігу за умов різних порушень гемодинаміки, що дало змогу забезпечити раціональний вибір диференційованої терапії. Обґрунтувала новий напрям у розробленні методів попередження серцевої недостатності при інфаркті міокарда. Розробила показання до застосування бета-блокаторів під час цього захворювання. Постійно співпрацювала з професоркою Іриною Следзевською[3].

З деякими доповненнями професора О. Й. Грицюка виділила, зокрема, атипові форми інфаркта міокарда.[1] У 1979 р. ними була запропонована нова класифікація даної патології, у якій вперше обґрунтовано та описано перехід дрібновогнищевого інфаркту міокарда у великовогнищевий та запропоновано метод перідуральної анестезії.[4]

Відзнаки та вшанування[ред. | ред. код]

Окремі праці[ред. | ред. код]

  • Грицюк А.И., Гватуа Н.А., Следзевская И.К. Инфаркт миокарда. — Киев : Здоровье, 1979. — 272 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Середюк Н.М., Нейко Є.М. Госпітальна терапія. — К. : Здоров'я, 2003. — ISBN 5-311-01307-9.
  2. а б Завідувач кафедри - Кардіологія. cardio.bsmu.edu.ua. Архів оригіналу за 26 грудня 2017. Процитовано 19 грудня 2017.
  3. Ирина Следзевская: «В работе я всегда ценила ум, честность и порядочность»
  4. Н.О. Теренда (2013). Вчення про інфаркт міокарда в історичному аспекті (PDF) (1 (55)). ISSN соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України. {{cite journal}}: Перевірте значення |issn= (довідка)
  5. Розробка та впровадження в широку медичну практику комплексу заходів по боротьбі з інфарктом міокарда | Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. www.kdpu-nt.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано 19 грудня 2017.
  6. Нонна Гватуа — головний кардіолог України. У співавторстві з В. Мельниченком
  7. На честь доктора медичних наук, професора Гватуа Н. А. | Централізована бібліотечна система Солом'янського району м. Києва. www.lib.solor.gov.ua. Процитовано 19 грудня 2017.[недоступне посилання з липня 2019]

Джерела[ред. | ред. код]