Глас (музика)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Глас (грец. ἦχος — букв. відголосок; пізніше також звук, звучання; мелодія, наспів) - багатозначний термін, що застосовується в православної літургіки і музиці православного побуту. У професійному лексиконі гласи також (використовуючи транслітерацію з грецької мови) іменують «іхос»[1].

Визначення гласу[ред.ред. код]

  1. В візантійській теорії музики глас - (а) те саме, що ладовий звукоряд; (б) вид модального ладу, зі специфічним набором (типово модальних) категорій і функцій. Вісім таких гласів трактувалися як єдина система і іменувалися осьмогласіє, або октоїх.
  2. В давньоруській церковній монодії за традицією гласом називається комплекс поспівок (мелодійних формул); глас ідентифікується за наявністю в ньому характерних поспівок[2]. У сучасній науці поспівкова теорія піддається критиці. Противники традиційного уявлення розглядають давньоруський глас як (модальний) лад, однак згоди серед учених у питаннях теорії давньоруського ладу досі так і не знайдено[3].
  3. У багатоголосній православній музиці - цілісна мелодія-модель, гармонізована за правилами тональності класико-романтичного типу. На основі таких моделей (в сукупності іменуються «обіходом») в ​​сучасній Православній Церкві розспівуються багато молитвословних текстів - стихири, тропарі, ірмоси і др .[4]

Гласи православного церковного співу типологічно споріднені псалмовим тонам ктолицького співу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Наприклад, в кн.: Лозовая И.Е. Древнерусский нотированный Параклит XII века: Византийские источники и типология древнерусских списков. Москва, 2009.
  2. «Гласове мислення в співочому мистецтві Русі довгий час вивчалося з точки зору формульності, тоді як ладові характеристики гласів визнавалися абстрактними, такими що не мають відношення до давньоруського гласу, протиставляється візантійським, або "грецькому"» (И. Е. Лозовая. Глас // Православная энциклопедия, т. XI, с.551-552).
  3. «Формальність і ладо-звукорядна структура голосу в співочій практиці не протистоять один одному, вони нерозривно пов'язані між собою» (И. Е. Лозовая. Там же). Теоретична модель давньоруського ладу («повсякденній ладу»), розроблена Ю. М. Холоповим і його ученицею Г. С. Бичковою (Федоровою) ще в 1980-х роках, не прийнята дослідниками давньоруського церковного співу.
  4. Например, см: Обиход регентской Школы при Московской Духовной Академии, для смешанного хора. Сергиев Посад, 2009.

Литература[ред.ред. код]

  • Арнольд Ю.К. Теория древне-русского церковного и народного пения <...>. М., 1880,
  • Лозовая И. Е. и др. Глас // Православная энциклопедия. М., 2006, т. XI, сс.551-559.
  • Насонова М. Л. и др. Глас // Большая российская энциклопедия. М., 2007, т.7, сс.221-222.
  • Холопов Ю. Н. Проблема обиходных ладов. // В его кн.: Гармония. Теоретический курс. М., 1988.
  • Федорова Г. С. Ладовая система русской монодии: на материале нотолинейных певческих книг. Дисс… канд. искусствоведения. М., 1989 (рукопись).
  • Холопов Ю. Н. Гексаих — ладовая система древнерусской монодии // Musica Theorica-4. Сб. статей. — М.: МГК, 1998, с. 4-8.