Гну блакитний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Блакитний гну
Блакитний гну
Блакитний гну
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Родина: Бикові (Bovidae)
Підродина: Бубалові (Alcelaphinae)
Рід: Гну (Connochaetes)
Вид: C. taurinus
Біноміальна назва
Connochaetes taurinus
(Burchell, 1823)
Підвиди
  • Connochaetes taurinus albojubatus
  • Connochaetes taurinus cooksoni
  • Connochaetes taurinus johnstoni
  • Connochaetes taurinus mearnsi
  • Connochaetes taurinus taurinus
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Connochaetes taurinus
ITIS logo.jpg ITIS: 625079
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 5229
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9927
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Connochaetes taurinus
Fossilworks: 133827

Блакитний гну, або смугастий гну (лат. Connochaetes taurinus) - вид ссавців з родини порожнисторогих (Bovidae). Це одна з небагатьох африканських антилоп, що збереглися в значних кількостях за межами національних парків, заповідників тощо.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Блакитний гну - досить великий ссавець з потужною мускулатурою, стрункими ногами, великими рогами коров'ячого типу та міцною мордою. У самців роги товстіші, ніж у самок. Ріст становить 115-145 см, маса тіла - 168-274 кг, довжина тіла - до 2 м. Голова важка. Забарвлення тваринного блакитно-сіре, з боків блакитного гну проходять темні поперечні смуги. Морда, грива і хвіст чорнуватого кольору. Забарвлення рогів сіро-чорна або чорна. Спина пряма або похила назад. У самок одна пара сосків.

Череп витягнутий. Мозковий відділ менше лицьового, і становить приблизно 1/4 - 1/3 від довжини лицьового відділу.

Голос блакитного гну - коротке, гучне, гугняве рохкання.

Поведінка[ред.ред. код]

Місця існування[ред.ред. код]

Блакитні гну мешкають у місцях, не надто вологих, але й не занадто сухих. Типові місця мешкання варіюють від безмежних низькотравних рівнин і саван до сухого рідколісся і густих заростей колючого чагарнику. Зустрічаються блакитні гну як на низинних, так і на підвищених ділянках.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Бій самців блакитного гну

Блакитні гну є територіальними суспільними тваринами. Малі стада утворюються тільки з самок і їх дитинчат. Ці стада, як правило, займають невелику територію і можуть зливатися один з одним. Через рік самці залишають стада і приєднуються до черед «холостяків». У складі стада постійно перебувають одні й ті ж самки, і коли нова самка намагається увійти до чужого стадо, вона піддається переслідуванням. Але у випадку, коли багато стад згруповані разом, для самок дуже зазвичай переходити з одного стада в інше. В кінці сезону дощів самки утворюють свої власні групи, але з настанням сухого сезону повертаються у стада. Кількість особин у стаді обумовлюється кількістю опадів, кількістю пасовищ в сухий сезон і іншими чинниками навколишнього середовища.

На відміну від топі, самці блакитного гну маркують не всі кордони ділянки, а лише подекуди залишають на траві виділення передглазнічних залоз. Величина такої ділянки в діаметрі рідко перевищує 100-120 м. Коли виникають бої на межах ділянки, самці блакитного гну стають у ту ж позу, що і самці топі - «на коліна».

У блакитних гну є одне цікаве явище - іноді практично всі особини можуть піддаватися так званому «припадку»: вони починають бігати на місці по колу, брикати задніми ногами і робити загрозливі випади головою. «Напад» триває недовго: після кількох стрибків тварини заспокоюються. Наукового пояснення цьому явищу поки що немає[1]

Харчування[ред.ред. код]

Блакитні гну харчуються тільки травами певних видів. Тому в більшості місць свого проживання у них відбуваються міграції - переміщення в ті місця, де вже пройшли дощі і є необхідний корм.

У деяких районах, які природним чином відмежовані, наприклад, в кратері Нгоронгоро , блакитні гну не мігрують, а лише здійснюють переміщення протягом дня зі схилів до низовин, оскільки там знаходяться місця водопою.

Розмноження[ред.ред. код]

Період гону у блакитних гну починається під час дощового сезону - у квітні, і триває до червня-липня. Вагітність триває 8-9 місяців. Масове народження дитинчат відбувається з лютого по березень, в деяких районах трохи пізніше. Пов'язане це з тим, що теля народжується під час дощового сезону, та може харчуватися соковитою рослинністю. Самка народжує одного, рідше двох дитинчат[2]. Поява першого теляти - досить хвилююча подія для стада, і дуже часто матері доводиться докласти чимало зусиль, щоб відігнати родичів від нього. Новонароджений покритий рівним бурим хутром, який абсолютно не нагадує хутро дорослих тварин. Як і у решти коров'ячих антилоп, теля може слідувати за матір'ю вже з перших годин життя. Така поведінка надзвичайно важлива, тому що в савані дуже багато хижаків, від яких немає де сховатися. Материнським молоком молодняк харчується до 7-8 місяців[2].

Максимальна тривалість життя в неволі - 24,3 року.Самці можуть запліднювати самок тільки після 2,5 років після народження, попри те, що статевої зрілості вони досягають набагато раніше. Самки можуть розмножуватися в більш ранньому віці.

Захист від ворогів[ред.ред. код]

Блакитні гну дуже часто стають жертвами левів і гієнових собак. Від інших хижаків вдень гну можуть відбиватися цілком успішно. Проте вночі, в загальній паніці, вони стають беззахисними перед хижаками.

При небезпеці блакитні гну можуть тікати, при цьому іноді стрибаючи високо вгору.

Багато блакитних гну гине при переправі через ріки, що кишать крокодилами.

Поширення[ред.ред. код]

Блакитний гну широко поширений в Кенії і Танзанії , Замбії , Намібії , Ботсвани , Мозамбіку і до Південної Африки .

Чисельність популяції[ред.ред. код]

За оцінками фахівців, в кінці 1990-х років чисельність популяції блакитного гну склала приблизно 1,2 млн особин. Більша частина популяції (близько 70%) водиться в Серенгеті . Там налічується близько 942 тис. особин цього виду.Кількість блакитних гну значно впала після важкої посухи 1993 .

Загрози[ред.ред. код]

Хоча вважається, що блакитні гну відчувають природні коливання популяції, зараз їх кількість скоротилася через екологічні фактори, такі як посуха . Виду також загрожує господарська діяльність, яка проявляється у поширенні людських поселень, тваринництві та сільському господарстві. Проте найбільшу загрозу наносять огорожі, які не дозволяють блакитним гну мігрувати у звичні місця проживання. До них відносять паркани та ліквідації джерел води в результаті зрошення.

У МСОП блакитний гну має категорію таксону, що знаходиться під найменшою загрозою.[3]

Примітки[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]