Гузенко Сергій Олександрович
| Сергій Гузенко | ||||
|---|---|---|---|---|
 Старший сержант | ||||
 | ||||
| Загальна інформація | ||||
| Народження |
16 жовтня 1987 Павлівка, Херсонська область, УРСР | |||
| Смерть |
4 лютого 2019 (31 рік) Опитне, Донецька область, Україна | |||
| Громадянство |
 Україна | |||
| Псевдо | «Вовк», «Шериф» | |||
| Військова служба | ||||
| Роки служби | 2014-2015: 2016-2019 | |||
| Приналежність |
Україна | |||
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська | |||
| Рід військ |
 Механізовані війська | |||
| Формування | ||||
| Війни / битви | ||||
| Нагороди та відзнаки | ||||
| ||||
Сергі́й Олекса́ндрович Гузе́нко (нар. 16 жовтня 1987 — 4 лютого 2019) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1987 року в селі Павлівка (Верхньорогачицький район, Херсонська область). 2004 року закінчив 11 класів Самійлівської школи. Ще під час навчання активно брав участь у спортивних заходах, за що отримав псевдо «Ребров», навіть замінював вчителя фізичного виховання, коли той був відсутній — мріяв і сам стати вчителем з цього предмету. Після школи деякий час працював трактористом на фермерському господарстві у своєму селі та охоронцем-інкасатором «ПриватБанку» в Новій Каховці.
З червня 2014 по травень 2015 року проходив службу за мобілізацією. Брав участь у боях за Іловайськ, Вуглегірськ, Дебальцеве та біля ДАП[2] В грудні 2016-го підписав контракт; старший сержант, головний сержант 1-ї мотопіхотної роти 42-го батальйону «Рух опору» 57-ї бригади. З червня 2018 року мешкав у місті Берислав.
4 лютого 2019 року загинув вдень біля селища Опитне (Ясинуватський район) від кулі ворожого снайпера — прикривши собою побратима, дістав проникаюче наскрізне поранення грудної клітки з ураженням обидвох легень.
8 лютого 2018-го похований в селі Павлівка[3].
Без Сергія лишилися батько Олександр Миколайович та мама Валентина Іванівна, двоє старших братів та вагітна на той час дружина.
Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]
- орден «За мужність» III ступеня (11.02.2020, посмертно), — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[4]
- нагрудний знак НГШ «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеню
- медаль «За зміцнення обороноздатності» (Міністерство оборони України)
- медаль «За участь у боях»
- медаль «За незламність духу»,
- медаль «За службу державі»
- пам'ятний знак «Іловайськ-2014»
- пам'ятний знак «Дебальцеве 2015»
- нагрудний знак «57-а окрема мотопіхотна бригада»
- медаль «Операція об'єднаних сил. За звитягу та вірність».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Херсонщина втратила ще одного захисника. Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 17 вересня 2019.
- ↑ Гузенко Сергій Олександрович (позивний Шериф). Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 17 вересня 2019.
- ↑ Із загиблим від кулі снайпера воїном 57-ї ОМПБр Сергієм Гузенком попрощалися на Херсонщині. Архів оригіналу за 10 лютого 2019. Процитовано 17 вересня 2019.
- ↑ Указ Президента України від 11 лютого 2020 року № 50/2020 «Про відзначення державними нагородами України»
Джерела[ред. | ред. код]
- Гузенко Сергій Олександрович [Архівовано 31 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті
- Старші сержанти (Україна)
- Народились 16 жовтня
- Народились 1987
- Померли 4 лютого
- Померли 2019
- Військовики 42-го окремого мотопіхотного батальйону «Рух опору»
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Нагороджені нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі»
- Нагороджені нагрудним знаком «За зміцнення обороноздатності»
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Уродженці Верхньорогачицького району
- Померли в Ясинуватському районі
- Поховані в Каховському районі