Гурійське князівство
| |||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
-en.svg)
Гурійське князівство — феодальне князівство у Західній Грузії. Виокремилося як апанаж від Одіського (Мегрельського) еріставства наприкінці XIV ст. Надалі правителі Гурії активно брали участь у боротьбі за владу в Імеретії, внаслідок чого перетворилися на потужних суперників Мегрелії. Декілька представників Гурійського князівства ставали царями Імеретії. Наприкінці XVIII ст. князівство стало місцем протистояння Російської і Османської імперії. Перемоги першої призвели у 1829 році до ліквідації Гурійського князівства.
Історія[ред. | ред. код]
З XIII ст. Гурія була частиною володінь роду Дадіані, еріставі Одіши. 1385 року після смерті Георгія II його син Кахабер отримав еріставство Гурійське. Активно розбудовував дипломатичні відносини з трапезундським імператором Олексієм III. Згодом зумів закріпити за собою область Ачара з містом Батумі. Загалом він та його син Георгій і онук Мамія зберігали союзні відносини з родичами зроду Дадіані.
1450 року зі смертю Мамії Дадіані Перша династія гурелі припинила існування. Гурійське князівство знову поєднується з Мегрелією. Правитель останньої 1450 року Ліпарит I передає Гурію молодшому синові Мамії, що став засновником Другої династії Гуріелі. Він оженився з донькою останнього трапезундського імператора Давида Великого Комніна, завдяки чому його нащадки стали вважатися спадкоємцями Трапезундської імперії. 1463 року Мамія приєднався до повстання еріставів проти Георгія VIII, царя Грузії, поразка якого в битві біля Чихорі призвела до розпаду Грузинського царства.
Натомість Мамія Гуріелі отримав титул мтаварі, тобто самостійного князя. Втім лише 1491 року Георгій I був визнаний суверенним князем. З цього часу Гурієлі також інвестував місцевих єпископів у Шемокмеді, Джумати та Хіноцмінда, що номінально перебували під духовним керівництвом Абхазьких католикосів.
У 1533 року укладено військово-політичний союз з Мегрелією. 1535 року мтаварі Ростом допоміг імеретинському війську підкорити князівство Самцхе, за що отримав Робласті Чанеті, Аджарію й Мачахелі.
Наступні правителі князівства загалом діяли спільно з мегрельськими князями, номінально визнаючи їх зверхність. Активні дії у 1477—1510-х роках сприяли зміцненню незалежності Гурійського князівства від Імеретинського царства.
У 1540-х роках гурійські князі стикнулися з османською загрозою, внаслідок поразок втратили Аджарію, Північну Чанеті і Мачахелі. У 1560-х роках посилення Гурії призвело до переорієнтації політики від союзу до протистояння з Мегрелією, до чого додалося суперництво за вплив в Західній Грузії та відносини з Османською імперією. У 1565 році Георгію II вдалося завдати поразки Левану I Дадіані. У 1580-х роках посилюється боротьба Гурії і Мегрелії, при цьому починається втручання гурійських князів в справи Імеретії.
У 1609 році мтаварі Мамія II відвоював Аджарію і Чаннеті, але вже 1614 року внаслідок поразок мусив поступитися цими землями на користь Османської імперії, визнати зверхність останньою та сплачувати щорічну данину. Надалі вдалося повернути Чанеті і Аджарію.
1681 року Георгій III першим з роду став царем Імеретії. Втім після смерті останнього 1684 року внаслідок внутрішньої боротьби за владу відбувається послаблення Гурійського князівства. Його син Мамія тричі ставав царем Імереті у 1701—1702, 1711 та 1713 роках. Син Мамії — Георгій — двічі ставав царем Імеретії — у 1716 і 1720 роках. Зрештою мусив боротися проти свого брата Кайхосро, якого здолав з допомогою османських військ. В цей час 1718 року стратив Аджарію і Чанеті, від яких 1723 року мусив остаточно відмовитися на користь Османської імперії. Також було втрачено гурійське узбережжя з Потійською фортецею.
Наступний мтаварі Мамія IV спільно з Соломоном I, царем Імеретії, і Іраклієм II, царем Картлі-Кахетії, вів постійні війни з Османською імперією. Тривалі збройні сутички та набіги османів призвели до того, що князівство стало безлюдним і до 1770 року в ньому мешкало лише 5-6 тисяч родин.
У 1769 році під час російсько-османської війни спроба мтаварі Симона II здобути підтримку Російської імперії зустріло відповідь османського війська, яке захопило Кобулеті з округою, Ціхісдзірі та Квемо-Гурію. 1770 року було втрачено фортеці Аскан, Ліхаурі та Букісцихе. Натомість мтаварі Гурії перестав сплачувати османам щорічну данину. 1771 року спільно з імеретинським царем Соломоном I відвоював втрачені укріплення, але Кобулеті і Квемо-Гурія залишилися під владою османської адміністрації. Натомість Мамія IV мусив визнати зверхність Імеретії. За умовами кучук-Кайкарджійського мирного договору Гурійське князівство визнавалося під владою Стамбулу.
У 1770-х роках знову почалася боротьба за владу в князівстві, що ще більше погіршилося політичне й економічне становище. 1784 року османські війська сплюндрували гурію і Імеретію, захопивши численних полонених 1785 років похідімеретинського царя з метою відвоювання Аджарії зазнав поразки. З початком 1787 року нової російсько-соманської війни Гурійське князівство перетворилося на місце бойових дій.
19 червня 1810 року Мамія V прийняв російське підданство. Його сина Давида під час чергової російсько-турецької війни запідозрили у перемовинах з османами, через що 2 вересня 1829 року князівство було ліквідовано й утворено Озургетський повіт у складі Кутаїської губернії.
Територія[ред. | ред. код]
Гурійське князівство охоплювала області Гурія з містами Поті й Озургеті та Ачара (Аджарія) з містом Батумі.
Устрій[ред. | ред. код]
Мтаварі Гурії мав вищу політичну, військову й судову владу, а також фактичну владу над місцевою церквою. Вищі посади обіймала знать (родини Гугунаві, Мачутадзе, Максименішвілі, Накашидзе, Тавдгіридзе, Шалікашвілі, Зедгінідзе та Еріставі-Шервашидзе), що мала чималий вплив на справи князівства. Найвищою посадою після мтаварі був сахлтухуцесі, що виконував фінансові, господарські та адміністративні функції. Цю посаду послідовно обіймали представники родів Квергелідзе, Берідзе і Мачутадзе. Наступнною за значущістю була посада бокаултухуцес (виконавець покарань, очільник поліції). Іншими за значеннями були мдіванбегі (головний суддя, секретар), калахтухуцес (інспектор ринків і торгівлі). Чиновники отримували винагороду в натуральній формі.
Суспільство складалося з феодалів (мтварі та його родини, знаті і дрібної шляхти), селян та рабів.
Економіка[ред. | ред. код]
Основу становило сільське господарство. Вирощували переважно гомі й кукурудзу. Поширено було примітне виноградарство. Допоміжними галузями сільського господарства були шовківництво та бджільництво. Тривалий час була поширена работоргівля. Проте тваринництво було ледве розвинено. Джерелом існування князя були податки та повинності.
Періодичні ярмарки проводились у Двабзу, Нагомарі, Ланчхуті, Ваніскеді та Джумати. гурійські торгівці їздили на імеретинські ярмарки. Найбільший імпорт ішов з Османської імперії. До 1808 року в обігу були переважно османські гроші.
Джерела[ред. | ред. код]
- Lang, David M. (1957), The Last Years of the Georgian Monarchy: 1658—1832. New York City: Columbia University Press
- Suny, Ronald Grigor (1994), The Making of the Georgian Nation: 2nd edition. Indiana University Press, ISBN 0-253-20915-3