Дзьобак чорногузий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дзьобак чорногузий

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Дятлоподібні (Piciformes)
Родина: Дятлові (Picidae)
Рід: Дзьобак (Dinopium)
Вид: Дзьобак чорногузий
Dinopium benghalense
(Linnaeus, 1758)
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Picus benghalensis
Brachypternus benghalensis
Посилання
Вікісховище: Dinopium benghalense
Віківиди: Dinopium benghalense
ITIS: 554151
МСОП: 61517196
NCBI: 1343486

Дзьоба́к чорногузий[2] (Dinopium benghalense) — вид дятлоподібних птахів родини дятлових (Picidae). Мешкає на Індійському субконтиненті[3][4].

Опис[ред. | ред. код]

Чорногузий дзьобак
Чорногузий дзьобак
Чорногузий дзьобак

Довжина птаха становить 26-29 см, вага 86-133 г. У самців номінативного підвиду потилиця і верхня частина спини чорні, середина спини і плечі яскраво-золотисто-жовті, нижня частина спини і надхвістя чорні, хвіст чорний. Верхні покривні пера крил переважно золотисто-оливкові, внутрішні опахала першорядних покривних пер по центру поцятковані білою смугою, зовнішні опахала другорядних і третьорядних покривних пер чорні з трикутними білими плямами. Махові пера бурувато-чорні, другорядні махові пера мають золотисто-оливкові зовншні опахала, першорядні махові пера і внутрішні опахала другорядних махових пер поцятковані білими плямками. Нижня частина тіла переважно біла, пера на грудях мають широкі чорні краї і кінчики, на боках вони більш вузкі або відсутні, на животі вони менш виражені. Нижня сторона крил коричнева, нижні покривні пера крил білі, поцятковані чорними смужками. Нижні покривні пера хвоста чорнувато-коричневі.

Лоб і тім'я чорні, пера на них мають червоні кінчики, на тімені є характерний червоний чуб. Від верхнього краю очей до потилиці ідуть широкі білі "брови", від заднього краю очей до скронь ідуть широкі чорні смуги. Від основи дзьоба через щоки до шиї і верхньої частини грудей ідуть білі смуги. Підборіддя і горло чорні, щоки поцятковані дрібними білими плямками. Райдужки червонувато-карі або червоні, навколо очей зелені кільця. Дзьоб відносно довгий, вузький біля основи, загострений, чорнуватий або сірувато-чорний, іноді з роговим відтінком. Лапи зеленувато-сірі. Спостерігалися випадки лейкізму[5].

У самиць лоб і передня частина тімені чорні, поцятковані дрібними білими плямками, задня частина тімені і чуб у них червоні, як у самців.

У представників підвиду D. b. dilutum спина і верхні покривні пера крил блідіші, ніж у номінативного підвиду, золотисто-жовті, нижня частина тіла у них більш біла. У представників підвиду D. b. puncticolle спина і верхні покривні пера кил більш золотисто-жовті, горло поцятковане білими плямками, живіт має кремово-охристий відтінок. У представників підвиду D. b. jaffnense надхвістя і верхні покривні пера крил мають помітний оливковий відтінок, а білі плями на зовнішніх опахалах покривних пер у них менші або відсутні.

Таксономія[ред. | ред. код]

Чорногузий дзьобак був науково описаний шведським натуралістом Карлом Ліннеєм у десятому виданні його праці «Systema Naturae» під біномінальною назвою Picus benghalensis[6]. При описі виду Лінней опирався на більш ранні описи, зроблені двома англійськими натуралістами: Елєазаром Альбіном[en] у 1738 році, в праці «A Natural History of Birds» і Джорджем Едвардсом у 1751 році, в праці «A Natural History of Uncommon Birds»[7][8]. Пізніше чорногузий дзьобак був переведений до роду Дзьобак (Dinopium), введеного французьким науковцем Константином Самюелем Рафінеском у 1814 році[9].

Підвиди[ред. | ред. код]

Виділяють п'ять підвидів:[10]

  • D. b. benghalense (Linnaeus, 1758) — від північної Індії до Ассама і південно-західної М'янми;
  • D. b. dilutum (Blyth, 1852) — Пакистан і північний захід Індії;
  • D. b. tehminae (Whistler & Kinnear, 1934) — Західні Гати (південний захід Індії);
  • D. b. puncticolle (Malherbe, 1845) — центр і південь Індії (за винятком Західних Гат);
  • D. b. jaffnense (Whistler, 1944) — північ Шрі-Ланки.

Карміновий дзьобак раніше вважався підвидом чорногузого дзьобака, однак був визнаний окремим видом[11].

Поширення і екологія[ред. | ред. код]

Чорногузі дзьобаки мешкають в Пакистані, Індії, Непалі, Бутані, М'янмі, Бангладеш і на Шрі-Ланці. Вони живуть у вологих і сухих тропічних лісах, на узліссях, в пальмових гаях, на плантаціях, в парках і садах. Уникають густих тропічних лісів. В Індії птахи зустрічаються на висоті до 1700 м над рівнем моря, в М'янмі на висоті до 915 м над рівнем моря.

Золотоспинні дзьобаки зустрічаються парами або невеликими зграйками, іноді приєднуються до змішаних зграй птахів[12]. Вони живляться переважно мурахами Camponotus і Meranoplus, їх личинками і лялечками, а також гусінню, довгоносиками, іншими жуками, павуками та іншими безхребетними, іноді також плодами і нектаром[13][14]. Птахи шукають їжу в усіх ярусах лісу, а також на землі. Гніздування відбувається переважно у березні-квітні, південні популяції також повторно розмножуються у липні-серпні. Птахи гніздяться і дуплах дерев, на висоті від 3 до 6 м над землею і вище, вхід в дупло має діаметр 8 см. В кладці 2-3 білих яйця[15][16]. Інкубаційний період триває 17-19 днів, насиджують і доглядають за пташенятами і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 3 тижні після вилуплення.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2016). Dinopium benghalense: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 15 лютого 2023
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Ali S, Ripley SD (1983). Handbook of the Birds of India and Pakistan. Volume 4 (вид. 2nd). New Delhi: Oxford University Press. с. 196—201.
  4. Rasmussen, Pamela C.; Anderton, John C. (2012). Birds of South Asia. The Ripley Guide. Т. 2: Attributes and Status (вид. 2nd). Washington D.C. and Barcelona: Smithsonian National Museum of Natural History and Lynx Edicions. с. 289. ISBN 978-84-96553-87-3.
  5. Khacher, Lavkumar (1989). An interesting colour phase of the Lesser Goldenbacked Woodpecker (Dinopium benghalense). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 86 (1): 97.
  6. Linnaeus, Carl (1758). Systema Naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (лат.). Т. 1 (вид. 10th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 113.
  7. Albin, Eleazar; Derham, William (1738). Bengall Woodpecker. A Natural History of Birds : Illustrated with a Hundred and One Copper Plates, Curiously Engraven from the Life. Т. 3. London: Printed for the author and sold by William Innys. с. 21, Plate 22.
  8. Edwards, George (1751). The spotted Indian Woodpecker. A Natural History of Uncommon Birds. Т. Part 4. London: Printed for the author at the College of Physicians. с. 182, Plate 182.
  9. Rafinesque, Constantine Samuel (1814). Principes Fondamentaux de Somiologie (фр.). Palerme. Inside front cover.
  10. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Woodpeckers. IOC World Bird List Version 13.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 15 лютого 2023.
  11. Fernando, Saminda P.; Irwin, Darren E.; Seneviratne, Sampath S. (2016). Phenotypic and genetic analysis support distinct species status of the Red-backed Woodpecker (Lesser Sri Lanka Flameback:Dinopium psarodes) of Sri Lanka. The Auk. 133 (3): 497. doi:10.1642/AUK-15-233.1.
  12. Kotagama, SW; E Goodale (2004). The composition and spatial organisation of mixedspecies flocks in a Sri Lankan rainforest (PDF). Forktail. 20: 63—70. Архів оригіналу (PDF) за 10 червня 2011.
  13. Chakravarthy, AK (1988). Predation of Goldenbacked Woodpecker, Dinopium benghalense (Linn.) on Cardamom Shoot-and-Fruit Borer, Dichocrocis punctiferalis (Guene). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 85 (2): 427—428.
  14. Balasubramanian, P (1992). Southern Goldenbacked Woodpecker Dinopium benghalense feeding on the nectar of Banana Tree Musa paradisiaca. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 89 (2): 254.
  15. Whistler, Hugh (1949). Popular handbook of Indian birds (вид. 4th). Gurney and Jackson, London. с. 285—287. ISBN 1-4067-4576-6.
  16. Hume, AO (1890). The nests and eggs of Indian birds. Volume 2 (вид. 2nd). R H Porter, London. с. 309—311.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Hans Winkler, David A. Christie and David Nurney: Woodpeckers. A Guide to the Woodpeckers, Piculets and Wrynecks of the World. Pica Press, Robertsbridge 1995, ISBN 0-395-72043-5, S. 72–73, 230–231.