Диллінджер мертвий
| Диллінджер мертвий | |
|---|---|
| Dillinger è morto | |
 |
|
| Жанр | Драма Притча Арт-хаус |
| Режисер | Марко Феррері |
| Продюсер | Евер Гаґґіаґ Альфред Лєві |
| Сценарист | Марко Феррері Серджіо Баціні |
| У головних ролях |
Мішель Пікколі Аніта Палленберґ Джино Лаваджетто |
| Оператор | Маріо Вульпіані |
| Композитор | Тео Узуеллі |
| Монтаж | Мірелла Мерчіо |
| Кінокомпанія | Pegaso Cinematografica Ital-Noleggio Cinematografico |
| Тривалість | 95 хв. |
| Мова | італійська |
| Країна |  Італія |
| Рік | 1969 |
| Дата виходу | 23 січня 1969 |
| IMDb | ID 0062893 |
| Попередній | «Сім'я людське» |
| Наступний | «Аудієнція» |
| http://www.criterion.com/films/21641 | |
«Диллінджер мертвий» (італ. Dillinger è morto) — драматичний фільм італійського режисера, сценариста, письменника та актора Марко Феррері, знятий у 1969 році.
Світова прем'єра стрічки відбулася 23 січня 1969 року в Італії[1].
Зміст |
Сюжет [ред.]
Головний герой фільму — інженер-хімік Ґлаучо. Він повертається з роботи додому і застає дружинув ліжку; в неї болить голова. На кухні його чекає вже холодна вечеря. Незадоволений Ґлаучо вирішує сам приготувати собі їжу. У процесі пошуку інгредієнтів для майбутньої страви він знаходить старий револьвер, загорнутий у газету середини 30-х років 20 сторіччя із заголовком «Диллінджер мертвий» і статтею про загибель одіозного американського гангстера. Ґлаучо чистить револьвер і покриває його фарбою, забарвлюючи зброю в червону барву в білий горошок. Потім він їсть приготовану вечерю, дивиться телевізор і грається зі зброєю, зображуючи самогубство. На світанку він знаходить новій іграшці інше застосування[2].
У ролях [ред.]
- Мішель Пікколі — Ґлаучо
- Аніта Палленберґ — Джинетт (дружина Ґлаучо)
- Джино Лаваджетто — Марінайо
- Маріо Янніллі — Капітан
- Кароль Андре — Власниця яхти
- Анні Жирардо — Сабін (покоївка)
Нагороди [ред.]
Загалом стрічка отримала 2 нагороди[3][4], зокрема:
- Венеційський кінофестиваль (1970)
- Найкращий оригінальний сценарій (Марко Феррері та Серджіо Баціні)
- Італійський національний синдикат кіножурналістів (1970)
- «Срібна стрічка» за найкращий оригінальний сценарій (Марко Феррері та Серджіо Баціні)
Номінації [ред.]
Загалом стрічка отримала 1 номінацію[5], зокрема:
Цікаві факти [ред.]
- Це перший з шести фільмів, над яким Феррері та Пікколі працювали разом
- Окрім сценарію, Марко Феррері дав Мішелю Пікколі лише кілька простих інструкцій і дозволив акторові імпровізувати під час роботи над фільмом
- Кінострічку було відзнято на квартирі італійського поп-художника Маріо Шифано, тож декотрі з робіт митця можна розгледіти на задньому плані
Посилання [ред.]
- «Диллінджер мертвий» на сайті Internet Movie Database (англ.)
- «Диллінджер мертвий» на сайті Rotten Tomatoes (англ.)
- «Диллінджер мертвий» на сайті AllRovi (англ.)
- «Диллінджер мертвий» на сайті 366 Weird Movies (англ.)
- «Диллінджер мертвий» на сайті FilmScoop.it (італ.)
- «Диллінджер мертвий» на сайті MYmovies (італ.)
- «Диллінджер мертвий» на сайті Film.ru (рос.)
- «Диллінджер мертвий» на сайті КиноПоиск.ru (рос.)
- «Диллінджер мертвий» на сайті Афиша (рос.)
- «Диллінджер мертвий» на сайті ВидеоГид (рос.)
- «Диллінджер мертвий» на сайті ИноеКино (рос.)
- «Диллінджер мертвий» на сайті World Art (рос.)
- «Диллінджер мертвий» на сайті Арт-гауз. Домівка справжнього мистецтва (укр.)
Див. також [ред.]
Примітки [ред.]
|
|||||||||||||||||
