Телебачення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кількість телевізорів на 1000 людей
   1000+
   500-1000
   300-500
   200-300
   100-200
   50-100
   0-50
   Немає інформації

Телеба́чення (від грец. τῆλε — далеко) — загальний термін, що охоплює всі аспекти технології та практичної діяльності, пов’язаних з передачею зображень із звуковим супроводом на далекі віддалі. Телебачення є потужним засобом комунікації, засобом масової інформації. Водночас, у вужчому сенсі під телебаченням розуміють галузь техніки і відповідної технічної науки.

Телебаченням називають також виробництво аудіовізуальних програм та передач або комплектування (пакетування) придбаних аудіовізуальних програм та передач і їхнього поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження[1].

Телебачення було винайдене в 20-их роках 20 століття і відтоді поступово стало звичним в оселях людей та в різних областях діяльності, служачи для передачі інформації, розваг, реклами, моніторингу. З винаходом лазерних дисків та інших компактних засобів запису й відтворення зображень, телевізори використовуються не тільки для прийому телепередач, а й для перегляду записаної інформації. З винаходом Інтернету з'явилося й розвивається Інтернет-телебачення.

Історія телебачення[ред.ред. код]

На ранніх стадіях розвитку, телебачення використовувало поєднання оптичних, механічних та електронних технологій для отримання, передачі та відображення візуальних зображень. Системи телебачення від кінця 1920-х років до сучасних систем використовують тільки оптичні і електронні технології. Однак, знання, отримані при роботі з електромеханічними системами, мали вирішальне значення в розвитку повністю електронного телебачення.

Пантелеграф

Перші зображення, передані з використанням електрики, були відправлені давніми механічними факсами, у ​​тому числі пантелеграфами, опрацьованими в кінці дев'ятнадцятого століття. Концепція передачі за допомогою електрики рухомих телевізійних зображень вперше з'явилася в 1878 році, невдовзі після винаходу телефону, як телефоноскоп. Думка, що, коли-небудь, світло можна буде передати по мідних дротах як звуки, у той час, була витвором уяви авторів наукової фантастики.

Ідея використовувати сканування для передачі зображень була фактично впроваджена в практику в 1881 році в пантелеграфах, за допомогою маятникоподібного механізму сканування. З цього часу сканування, у тій чи іншій формі, використовується майже в кожній технології передачі зображення, включаючи сучасні телевізор. Це концепція «растеризації», процес перетворення візуального образу в потік електричних імпульсів.

Телевізор Braun HF 1, Німеччина, 1958

У 1884 році Пауль Ґотліб Ніпков, 23-річний студент університету в Німеччині, запатентував першу електромеханічну систему телебачення, яка використовувала сканувальний диск, що обертався переміщаючи спіральні ряди отворів, через які здійснювалась растеризація. Отвори були розташовані в рівних кутових інтервалах, кожен оборот диска дозволяв світлу проникати через кожний отвір на світлочутливий селеновий сенсор, який виробляв електричні імпульси. Коли зображення фокусувалося на обертовому диску, кожна дірка здійснювала горизонтальний «зріз» всього зображення.

Винахід Ніпкова не використовувався у практиці аж до розвитку технології лампових підсилювачів. Пристрій надавався, як і раніше, лише для передачі півтонових зображень представлених рівновіддаленими точками різного розміру по телеграфних або телефонних лініях. Пізніше конструкції використовували рухомий дзеркальний барабанний сканер для зняття зображення та електронно-променеві трубки, як пристрій відображення, але передавання рухомих зображень, як і раніше, не було можливим через погану чутливість селенових датчиків. У 1907 році російський вчений Борис Розінг став першим винахідником, який використав електронно-променеві трубки (ЕПТ) в приймальнику експериментальної системи телебачення. Для передачі простих геометричних форм до ЕПТ він використав дзеркальний барабанний сканер.[2]

Використовуючи диск Ніпкова, шотландському винахідникові Джону Лоґі Берду в Лондоні в 1925 році вдалося продемонструвати передачу зображення рухомого силуету.[3] і рухомого монохроматичного зображення в 1926 році. Сканувальний диск Берда, з подвійною спіраллю лінз, давав зображення з розділювальною здатністю 30 ліній, достатньою, щоб розгледіти обличчя людини.[4] Це демонстрація Берда, зазвичай, вважається першою у світі справжньою демонстрацією телебачення, хоч механічні телевізійні пристрої віддавна не використовуються. Примітно, що в 1927 році Берд також винайшов першу у світі систему відеозапису «відеофон» (англ. Phonovision): шляхом модуляції вихідного сигналу його телекамери до звукового діапазону, він був в змозі записати сигнал на 10-дюймовому восковому аудіо дискові за допомогою звичайної технології аудіозапису. Кілька записів з Бердового «відеофону» вижили, були в 1990-х роках розшифровані і рендеровані, з використанням сучасних технологій обробки цифрових сигналів, у видимі зображення.[5]

У 1926 році угорський інженер Кальман Тіганий (угор. Kálmán Tihanyi) розробив телевізійну систему, яка використовувала повністю електронні елементи сканування і відображення, використовуючи принцип «накопичення заряду» в сканері (камері).[6][7][8][9]

У 1927 році російський винахідник Лев Термен розробив телевізійну систему з дзеркальним барабанним сканером, яка давала зображення з розділювальною здатністю 100 рядків з переплетенням (100i).[10]

Крім того, у 1927 році, Герберт Івс (англ. Herbert E. Ives) з Bell Labs передавав рухомі зображення зняті диском з 50 отворами з частотою 16 кадрів на хвилину кабелем з Вашингтона до Нью-Йорка, і по радіо з Уіппані, Нью-Джерсі. Івс використовував екрани розміром 60 на 75 см. Суб'єктом трансмісії був Герберт Гувер, тоді міністр торгівлі, пізніше президент США. Журналісти могли бачити Гувера і розмовляти з ним.

У 1927 році Філо Фарнсуорт зробив першу у світі діючу телевізійну систему з електронними як скануванням, так і пристроєм відображення.[11] Цю систему він вперше продемонстрував для преси 1 вересня 1928 року.[11][12]

Справжній прорив у техніці електронного телебачення здійснив учень Б. Розінга В. К. Зворикін (емігрував після революції в Америку і працював на RCA) — в 1923 році він подав заявку на телебачення, засноване повністю на електронному принципі, а в 1931 році створив першу в світі передавальну електронну трубку з мозаїчним фотокатодом, названу «іконоскопом», поклало початок розвитку електронного телебачення. Іконоскоп — перша електронна передавальна телевізійна трубка, що дозволила почати масове виробництво телевізійних приймачів. Далі Зворикін зайнявся створенням повністю електронної телевізійної системи. Для повного успіху потрібно було провести велику роботу з удосконалення іконоскопа і кінескопа (приймальної трубки), систем перетворення і передачі електричних сигналів, рішенням технологічних проблем, пов'язаних з отриманням необхідної фоточутливої ​​структури, тощо.

У 1936 році Олімпійські ігри в Берліні передавалися кабелем до телевізійних станцій в Берліні і Лейпцизі, де публіка могла подивитися ігри наживо.[13]

У 1935 році німецька фірма Fernseh AG і американська фірма Farnsworth Television, яка належала Філо Фарнсворту підписали угоду про обмін патентами і технологіями, щоб прискорити розвиток телевізійних передавачів і станцій у своїх країнах.[14]

Регулярне телебачення з'явилося в Німеччині 1935 року[15]. Націонал-соціалістичне телебачення проіснувало з березня 1935-го до вересня 1944-го. Його сигнал приймали біля 700 телевізійних апаратів по всій Німеччині.

2 листопада 1936 BBC почало передачі першого у світі публічного регулярного телебачення високої чіткості з вікторіанського Александра-палас на півночі Лондона. [16] У зв'язку з цим, BBC стверджує, що є батьківщиною телебачення у сучасному розумінні.[16]

У 1936 році Кальман Тіганий описав принцип плазмового дисплея, перший дисплея з плоскою панеллю.[17][18]

Мексиканський винахідник Гільєрмо Гонсалес Камарена також відіграє важливу роль у ранній історії телебачення. Його експерименти з телебаченням почалися у 1931 році і призвели до патенту на "«trichromatic field sequential system» (систему кольорового телебачення) в 1940 році[19], а також до винаходу дистанційного керування.[джерело?]

В Україні працювали короткометрові механічні телепередавачі в Одесі, Києві й Харкові, з 1932 телефільми, з 1934 зі звуковим супроводом.

Перші телевізійні передачі з використанням електронної системи з високою чіткістю зображення розпочато 1951 у Харкові (у Москві з 1946) групою радіоаматорів під керівництвом В. Вовчанка. З кінця 1951 почав діяти телецентр у Києві. З лютого 1960 почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 між Києвом й іншими містами СРСР. З 1967 телецентри УРСР тільки приймали кольорові передачі, а з 1969 Київський, а з 1976 також і Львівський телецентри пересилають кольорові програми. З 1978 всі передачі центральної програми з Москви кольорові.

В 1996 році 21 листопада встановлено Всесвітнім днем телебачення на честь дати проведення першого Всесвітнього телевізійного форуму в Організації Об'єднаних Націй.

Технічні принципи[ред.ред. код]

Отримання телевізійного сигналу базується на скануванні зображення від оптичної системи телевізійних камер й перетворення коливань світлового потоку в електричний сигнал. Результатом сканування є одновимірний сигнал, що розбивається на кадри й рядки. Послідовність рядків і кадрів може записуватися на носій інформації або, в традиційному ефірному телебаченні, поступати до передавачів, де низькочастотний телевізійний сигнал зазвичай модулюює високочастотні коливання, які випромінюються в простір за допомогою антен. Модульований високочастотний сигнал збуджує коливання в антенах приймальних пристроїв, і від антен поступають на вхід телевізора, де сигнал демодулюється, в ньому виділяються кадри й рядки, і відображається на екранах телевізорів.

Застосування телебачення[ред.ред. код]

Разом з радіомовленням телебачення є одним з наймасовіших засобів інформації, освіти, політичного і культурного виховання людства; також одним з основних засобів зв'язку, широко використовуваним у наукових дослідженнях при обсервації об'єктів з віддалі, в техніці, промисловості, транспорті, будівництві, сільському господарстві, метеорології, космічних і нуклеарних дослідженнях, у військовій справі тощо. Телебачення буває монохроматичним (чорно-білим) і кольоровим.

Фінансування[ред.ред. код]

Кількість телевізорів на 1000 осіб (2008):
   1000+
   200–300
   0–50
   500–1000
   100–200
   Немає даних
   300–500
   50–100

У всьому світі джерелами фінансування телевізійного мовлення є суспільні кошти (державне фінансування), реклама, телевізійний абонемент (форма податку), підписка або будь-які їх комбінації. Щоб захистити доходи компаній, підписні канали ТБ, як правило, зашифровані, щоб тільки платники могли розшифрувати сигнал. Незашифровані канали відомі як канали FTA (англ. free to air).

У 2009 році глобальний світовий ринок ТБ був представлений 1 217 мільйонами домогосподарств, які мали принаймі один телевізор, а загальний дохід склав 268,9 мільярдів євро (зниження на 1,2% в порівнянні з 2008 роком).[20] Найбільша частка ринку телевізійних доходів припадає на Північну Америку з показником 39%, далі ідуть Європа (31%), Азіатсько-Тихоокеанський регіон (21%), Латинська Америка (8%) і Африка та Близький Схід (2%).[21]

У всьому світі, за різними джерелами, доходи ТБ на 45—50% походять з телевізійної реклами, від 40 до 45% з підписки і 10% з державного фінансування.[22][23]

Екологічні аспекти[ред.ред. код]

Електронно-променеві трубки (ЕПТ) телевізорів старого типу містять свинець. Деякі з нових дисплейних технологій (LCD) використовують лампи, що містять ртуть. Оскільки телевізори в розвинених країнах вимінюються раз на кілька років, то зростає занепокоєння з приводу відповідних електронних відходів (викинутих телевізорів). Існують також проблеми, пов'язані зі здоров'ям та охороною праці професійних дизасемблерів, які видобувають мідні дроти та інші матеріали з ​​ЕПТ. З екологічними проблемами пов'язані також щораз жорсткіші вимоги щодо енергозбереження нових телевізорів.[24]

Телебачення в незалежній Україні[ред.ред. код]

З 01.11.2011 - в Україні стартувало мовлення цифрового телебачення у форматі DVB-T2.[Джерело?]

Кабельне телебачення[ред.ред. код]

Супутникове телебачення[ред.ред. код]

Спутникове телебачення доступне у віддалених районах. (Закарпатська область)

Супу́тникове телеба́чення — система передачі телевізійного сигналу від передавального центру до споживача через штучний супутник Землі, розташований на геостаціонарній навколоземній орбіті над екватором.[Джерело?]

Станом на початок 2010 року в Україні діяло чотири оператора надання послуг супутникового телебачення:[25]

  • ООО «Диджиталфлай Юкрейн» (марка Digital Fly Ukraine, або MYtv): передає пакет власних каналів через супутник Thor-6, загальний пакет через супутники Hot Bird, Sirius-4, Thor та Amos 3;
  • «Віасат Україна»: використовує супутник Sirius-4, можливе отримання додаткових даних з HotBird та Amos;
  • «Поверхность +»: здійснює мовлення з супутника Eutelsat W4;
  • «НТВ-плюс Україна»: також використовує Eutelsat W4.

За даними маркетингових досліджень, в Україні приблизно 2.9 мільйони користувачів супутникового телебачення, але через поширене піратство, кількість комерційних абонентів оцінюють на рівні близько 80 тис. чоловік.[25]

В Україні наземну передавальну станцію має лише «Поверхность +», решта операторів використовує закордонні: MYtv — в Словенії, «Віасат Україна» — в Німеччині, «НТВ-плюс Україна» передає сигнал через російську станцію компанії «НТВ-плюс».[25]

Цифрове телебачення[ред.ред. код]

Цифрове́ телеба́чення (англ. Digital Television, DTV) — галузь телевізійної техніки, в якій передача, обробка та зберігання телевізійного сигналу відбувається у цифровій формі.[26]

Окрім систем телевізійного мовлення, методи та засоби цифрового телебачення лягли в основу сучасних систем відеозв'язку, до яких відносяться відеоконференції та відеотелефон. Методи кодування сигналів в системах відеозв'язку описані в спеціальних стандартах, таких як H.261, H.262, H.263 та інші. В кінці 1998 року був затверджений стандарт MPEG-4, який забезпечував передачу відео та звуку по вузькосмугових каналах передачі даних.[26]

У 2008 році було вирішено, що в Україні поступово буде впроваджено стандарт цифрового телебачення DVB-T.[27]

У травні 2009 почалися передачі на постійній основі програм цифрового телебачення в Києві, Київській, Житомирській і Одеській областях[28]. Згідно з програмою НКТР, з 2012 року до відкриття Євро-2012 українське телебачення має перейти на винятково цифрове мовлення.

З 4 лютого 2010 року у 12 областях (Київська, Одеська, Житомирська, Дніпропетровська, Львівська, Чернігівська, Вінницька, Запорізька, Миколаївська, Тернопільська, Закарпатська та Крим) почали передачу цифрового телебачення[29]. Однак на ці частоти концерн РРТ не мав ліцензій і був змушений невдовзі припинити мовлення.

Навесні 2011 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення вирішила змінити стандарт цифрового телебачення на DVB-T2. А восени нею було прийнято рішення про шифрування сигналу. Через шифрування сигнал зможуть приймати лише спеціальні декодери конкретних виробників, а не будь-які декодери DVB-T2. У державному бюджеті на 2012 рік було виділено 350 мільйонів гривень на закупівлю цих конкретних декодерів.[27] 21 березня 2012 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення населення засобами приймання сигналів цифрового телерадіомовлення».[30]

До вересня 2011[31] компанія Зеонбуд побудує національну цифрову телемережу DVB-T2, що міститиме у собі 32 канали, включаючи канали високої чіткості (до 2,5 Мбіт/с).

Історія HD-телебачення в Україні[ред.ред. код]

  • 01.12.2010 — Телеканал Інтер почав тестово мовити у HD (Супутник та Воля). У високій чіткості (1920х1080і) він транслював серіали Свати 4, Котовський та Новорічне звернення Президента України.
  • 10.01.2011 — Телеканал «Інтер HD» припинив мовлення.
  • 18.08.2011 — На конкурсі цифрового телебачення «DVB-T2», право мовити у HD отримали телеканали: Інтер, Україна, Кіноточка, Тоніс, Мега, Enter music, MTV-Україна та Банк TV. Ще 2 канала, яки мовитемуть у HD оберуть пізніше. На ці місця претендують: ICTV, Новий канал, М1, СТБ, «Хокей», НТКУ (Перший).

Ці 8 (у майбутньому 10) каналів будуть мовити у «DVB-T2» — безкоштовно.

  • 01.12.2011 — Телеканал «Тоніс» — першим з 8 обраних каналів почне мовити у HD.

Стандарти і системи[ред.ред. код]

Системи телебачення країн світу (2006 рік)

Стандартом телевізійного мовлення прийнято називати сукупність числа рядків розкладання кадру, частоту зміни кадрів, або полів і тип розгортки. Вже кілька десятиліть у світі переважають три стандарти:

Зараз їм на зміну приходить телебачення високої чіткості (ТВЧ). Є два стандарти, вони можуть мати розгортку через рядок (з розміром кадру 1080 рядків), або порядкову розгортку (прогресивну, з розміром кадру 720 рядків):

  • 720 рядків/50 полів, 60 полів, 30 кадрів, 25 кадрів, 24 кадри;
  • 1080 рядків 50 полів, 60 полів, 30 кадрів, 25 кадрів, 24 кадри.

Під системою телебачення розуміють спосіб кодування інформації про колір. Є три системи (у порядку розробки):

  1. NTSC
  2. PAL
  3. SECAM

Наземне телебачення — система передачі телевізійного сигналу до споживача за допомогою інфраструктури телевізійних вишок і передавачів в діапазоні 47-862 МГц. Для прийому сигналу використовується внутрішньокімната або зовнішня антена.

Телебачення і віра[ред.ред. код]

Будівля телестанції. Залізні роги на дахах будинків

У будь-якого явища є як позитивні так і негативні сторони. Телебачення не є винятком. Тому частина віруючих людей (православні, католики, мусульмани, іудеї) виступають проти наявності телебачення в будинках. Для цього використовують різні аргументи, від звернень до релігійних догматів до досліджень, які стосуються впливу телебачення на фізичне і психічне здоров'я людей. Також існують і люди, які відмовляються від телебачення не з релігійних причин, а з метою кращого управління власним часом та його економії[32]. Також існує думка, що телебачення має створювати громадянина, а не спотворювати його бачення щодо реальності в цілому і зокрема.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. zakon.rada.gov.ua Закон України "Про телебачення і радіомовлення"
  2. «History of the Cathode Ray Tube». About.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2012-03-23. 
  3. R. W. Burns, Television: An International History of the Formative Years, p. 264.
  4. R. W. Burns, John Logie Baird: television pioneer, IET, 2000 ISBN 0-85296-797-7 pp. 73, 88 (наведено за англійською вікіпедією)
  5. Mr ali283280 says: (2009-10-08). «World's First TV Recordings». Tvdawn.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 18 січня 2010. 
  6. «Hungary – Kálmán Tihanyi's 1926 Patent Application 'Radioskop'». Memory of the World. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization (UNESCO). Процитовано 23 березня 2012. 
  7. United States Patent Office, Patent No. 2,133,123, Oct. 11, 1938.
  8. United States Patent Office, Patent No. 2,158,259, May 16, 1939
  9. «Vladimir Kosma Zworykin, 1889–1982». Bairdtelevision.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2012-03-23. 
  10. Glinsky, Albert. Theremin: ether music and espionage. University of Illinois Press, 2000. pg. 46. (наведено за англійською вікіпедією)
  11. а б «Philo Taylor Farnsworth (1906-71)», The Virtual Museum of the City of San Francisco
  12. Farnsworth, Elma G., Distant Vision: Romance and Discovery on an Invisible Frontier, Salt Lake City, PemberlyKent, 1989, p. 108.
  13. «TV History». Gadgetrepublic. 2009-05-01. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2009-05-01. 
  14. «Exchange of Patients Speed Home Television» Popular Mechanics, July 1935 pp.24-25
  15. 1935: гітлерівське телебачення — вар'єте і пропаганда
  16. http://www.teletronic.co.uk/tvera.htm Teletronic — The Television History Site
  17. http://ewh.ieee.org/r2/johnstown/downloads/20090217_IEEE_JST_Trivia_Answers.pdf
  18. http://www.scitech.mtesz.hu/52tihanyi/flat-panel_tv_en.pdf
  19. http://www.google.com/patents?id=sQBkAAAAEBAJ&dq=2296019 Patent 2296019 Chromoscopic Adapter for Television Adapter. Google patents
  20. Global TV 2010 – Markets, Trends Facts & Figures (2008–2013) International Television Expert Group
  21. Global TV Revenues (2008–09) International Television Expert Group
  22. iDate's Global TV Revenue Market Shares International Television Expert Group
  23. OFCOM's Global TV Market Report 2009 International Television Expert Group
  24. «The Rise of the Machines: A Review of Energy Using Products in the Home from the 1970s to Today» (PDF). Energy Saving Trust. 2006-07-03. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2012-03-28.  англ.
  25. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок dsnews не вказаний текст
  26. а б А. В. Смирнов. Основы цифрового телевидения. с. 99. ISBN 5-93517-059-0. 
  27. а б Цифрове телебачення в Україні: завтрашні загрози сьогоднішніх помилок (рос.)
  28. Держадміністрація зв'язку: Для впровадження цифрового телебачення в Україні необхідно 3 млрд грн
  29. «12 областей Украины перешли на цифровое телевидение». 2010-02-04. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-02-04. 
  30. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення населення засобами приймання сигналів цифрового телерадіомовлення» від 21.03.2012 № 245
  31. Зеонбуд побудує національну цифрову телемережу до Вересня 2011
  32. Життя без телевізора

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Пащин М. Як створюються телевізійні передачі. К. 1957;
  • Канюка М., Каштанов В. Біля голубого екрана. К. 1963;
  • Індюков М. Специфіка розмовних жанрів телевізійного мовлення. К. 1965;
  • Домбругов Р. Розповіді про телебачення. К. 1971;
  • Косач Ю. Проблеми сучасного укр. документального фільму. К. 1974;
  • Григораш Д. Журналістика у термінах і виразах. Л. 1974;
  • Вакуленко К. Людина в кадрі (нотатки режисера про документальне телебачення). К. 1974;
  • Юровский О. Телевидение — поиски и решения. М. 1975.


Телекомунікації Це незавершена стаття про телекомунікації.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.