Телебачення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цей термін має також інші значення

Дана стаття чи розділ містить застарілі чи неактуальні дані. Матеріал може потребувати доповнення чи випралення. Будь ласка, відредагуйте статтю чи помістіть Ваші зауваження на сторінку обговорення.

Телеба́чення — 1) галузь культури ("масмедіа"), найпотужніший аудіовізуальний засіб масової комунікації. 2) — галузь техніки (і відповідної технічної науки) (Дивись Телебачення)

[ред.] Застосування телебачення

Разом з радіомовленням телебачення є одним з найбільш масових засобів інформації, освіти, політичного і культурного виховання людства; також одним з основних засобів зв'язку, широко використовуваним у наукових дослідженнях при обсервації об'єктів з віддалі, в техніці, промисловості, транспорті, будівництві, сільському господарстві, метеорології, космічних і нуклеарних дослідженнях, у військовій справі тощо. Телебачення буває монохроматичним (чорно-білим) і кольоровим.

[ред.] Історія телебачення

Перші телевізійні пересилання здійснено у 1925 р. в Англії й США, згодом у Німеччині й СРСР (1931); в Україні працювали короткометражні механічні телепересилачі в Одесі, Києві й Харкові , з 1932 телефільми, з 1934 зі звуковим супроводом. Перші телевізійні пересилання за електронною системою з високою чіткістю зображення розпочато 1951 у Харкові (у Москві з 1946) групою радіоаматорів під керівництвом В. Вовчанка. З кінця 1951 почав діяти телецентр у Києві. З лютого 1960 почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 між Києвом й іншими містами СРСР. З 1967 телецентри УРСР тільки приймали кольорові пересилання, а з 1969 Київський, а з 1976 також і Львівський телецентри пересилають кольорові програми. З 1978 всі пересилання центральної програми з Москви кольорові.

[ред.] Організаційна структура телебачення в СРСР і УРСР

Телепересилання здійснюється через розгалужену систему центрів, студій, ретрансляційних станцій за допомогою радіорелейних ліній зв'язку (Київський телецентр з Кишинівським) або кабельних телемаґістралей (Київський з Львівським, Московським, Ленінградським телецентрами). Через Україну пролягає комбінована східно-європейська телевізійна лінія «Інтервізія», яка сполучає СРСР з країнами комуністичного блоку (країни Західної Європи поєднані лінією «Евровізія»). В Україні 1976 було 13 потужних двопрограмових й один (Київський) трипрограмовий телецентр та 10 ретрансляційних станцій. Вони пристосовані також до обміну між містами СРСР, зокрема до приймання телепрограм з Москви.

Українські телецентри працюють на основі радянсько-французької системи СЕКАМ (SECAM): звук — частотна модуляція, зображення — амплітудна модуляція (існують також американська - NTSC, британська PAL, європейська PAL, французька SECAM і японська NTSC системи). Сучасний телестандарт УРСР має досить високу чіткість: 625 рядків (ліній), кадрова частота 25 кадрів (циклів) на секунду, ширина канала 6,5 МегаГерц, 12 каналів від 49,75 до 227,95 МегаГерц. Потужність передавача типового українського телецентру — до 20 кілоВат для зображення і 4 кіловати для звуку. 1975 у систему зв'язку міжнародних організацій Інтельсат включено потужну телекомунікаційну станцію Термінал біля Львова (Золочів). Вона обладнана апаратурою типу Спейд (Spade), на якій працюють 25 станцій Атлантійського Конгломерату. Через Львівську станцію СРСР може зв'язуватися з кожною з цих 25 станцій за допомогою сателітів мережі Інтельсат.

Найвищим органом управління телебачення СРСР був союзно-республіканський Державний комітет Ради Міністрів СРСР для справ телебачення і радіомовлення, а в систему радянського телебачення входять центральне, республіканські та місцеві (крайові й обласні) телемовлення. Республіканські й обласні могли частину телепрограм пересилати українською мовою, але переважають пересилання російських, як трансльовані з Москви, так і роблені на Україні. Центральне московське телепересилання відбуваються на 6 програмах. Перша, основна, була присвячена подіям політичного, економічного, культурного життя в СРСР і за кордоном; її пересилають усі республіканські центри і до неї пристосовують республіканські і місцеві програми, тематика і зміст яких мають бути погоджувані з московським центром. Питома вага українського телебаченя у всесоюзній програмі досить мала, яких 4 год. на тиждень, переважно казки для дітей, фільми, музика, знаменні дати. Друга (інформаційно-публіцистична і мистецька) та третя (наукова і науково-популярна) також призначені для трансляції в національній республіканській європейській частини СРСР.

УРСР щойно з 1974 мала 2 телевізійні програми з роздільними союзними й респубіканським пересиланнями, а з 1976 і третю програму для Києва і Київської області У програмах республіканського і місцевого телебачення, крім інформації, репортажів, пропагандивних пересилань, велике місце відводиться мистецьким пересиланням: музичні фільми, фільми-концерти, кіно- і телефільми. Телефільми в УРСР продукують Укрфільм, Київська кіностудія ім. О. Довженка, Одеська студія художніх фільмів, Українська студія хронікальнодокументальних фільмів і Донецька, Запорізька, Львівська, Одеська і Харківська обласні студії. За рік в УРСР продукується понад 600 художніх і документальних телефільмів, у тому числі й зафільмованих вистав Київського театру ім. І. Франка, Київського ТЮГ, Львівського ім. М. Заньковецької та ін. Сценаристами й режисерами українських телефільмів працюють С. Зелікін, А. Караваєв, Р. Синько, Ю. Суярко, І. Кривохатько, Е. Дмитрієв, Р. Єфименко та ін.

Кількість телевізорів (у млн) і забезпечення ними населення (кількість осіб, на які припадає 1 телевізор у дужках) такі:

Забезпечення населення телевізорами в різних областях України не на той час не виявляло значних різниць: найкраще воно було в Донецькій (1 телевізор на 3,4 особи), найслабше в Івано-Франківській (6,1) області.

На значне зростання телевізорів впливало зростання їх виробництва в УРСР. їхня продукція в тис. та частка УРСР порівняно з усім СРСР (у дужках) така: 1960 — 98,7 (5,7%); 1965 — 519,1 (14,2%); 1970 — 1981 (29,7%); 1975 — 2402 (34,5%).

Частину продукції телевізорів експортувала Україна до інших республік СРСР та поза її кордони. Найбільшим був Львівський телевізійний завод (пізніше ВО «Електрон»), який постав 1958, один з найбільших в СРСР (перші телевізори марки «Львів», «Верховина А» і «Україна», потім «Огоньок», «Електрон» та ін.). Менші заводи: Симферопільський телевізійний завод («Крим 218»), Київський радіозавод («Славутич 212» і «Славутич 218»), Дніпропетровський («Весна») та Харківський («Берьозка»).

[ред.] Телебачення в незалежній Україні

Згідно програми НКТР, з 2015 року українське телебачення має перейти на винятково цифрове мовлення.

[ред.] Література

1. Енциклопедія українознавства
2. Пащин М. Як створюються телевізійні передачі. К. 1957;
3. Канюка М., Каштанов В. Біля голубого екрана. К. 1963;
4. Індюков М. Специфіка розмовних жанрів телевізійного мовлення. К. 1965;
5. Домбругов Р. Розповіді про телебачення. К. 1971;
6. Косач Ю. Проблеми сучасного укр. документального фільму. К. 1974;
7. Григораш Д. Журналістика у термінах і виразах. Л. 1974;
8. Вакуленко К. Людина в кадрі (нотатки режисера про документальне телебачення). К. 1974;
9. Юровский О. Телевидение — поиски и решения. М. 1975.

[ред.] Дивись також

• Українські телеканали
• Телевізор
• Масмедіа
• Преса
• SCART

Це незавершена стаття з Енциклопедії українознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.