Телебачення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кількість телевізорів на 1000 людей
   1000+
   500-1000
   300-500
   200-300
   100-200
   50-100
   0-50
   Немає інформації

Телеба́чення (від грец. τῆλε - далеко) — загальний термін, що охоплює всі аспекти технології та практичної діяльності, пов'язаних з передачею зображень із звуковим супроводом на далекі віддалі. Телебачення є потужним засобом комунікації, засобом масової інформації. Водночас, у вужчому сенсі під телебаченням розуміють галузь техніки і відповідної технічної науки (див. Телебачення (техніка)). Телебаченням називають також виробництво аудіовізуальних програм та передач або комплектування (пакетування) придбаних аудіовізуальних програм та передач і їхнього поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження[1].

Телебачення було винайдене в 20-их роках 20 століття і відтоді поступово стало звичним в оселях людей та в різних областях діяльності, служачи для передачі інформації, розваг, реклами, моніторингу. З винадохом лезерних дисків та інших компактних засобів запису й відтворення зображень, телевізори використовуються не тільки для прийому телепередач, а й для перегляду записаної інформації. З винаходом Інтернету з'явилося й розвивається Інтернет-телебаченння.

Зміст

[ред.] Історія телебачення

Перші передачі телевізійного сигналу здійснено у 1925 в Англії й США, згодом у Німеччині й СРСР (1931). В Україні працювали короткометрові механічні телепересилачі в Одесі, Києві й Харкові, з 1932 телефільми, з 1934 зі звуковим супроводом.

Перше регулярне телебачення з'явилося в Німеччині 1935 року[2].

Перші телевізійні передачі з використанням електронної системи з високою чіткістю зображення розпочато 1951 у Харкові (у Москві з 1946) групою радіоаматорів під керівництвом В. Вовчанка. З кінця 1951 почав діяти телецентр у Києві. З лютого 1960 почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 між Києвом й іншими містами СРСР. З 1967 телецентри УРСР тільки приймали кольорові передачі, а з 1969 Київський, а з 1976 також і Львівський телецентри пересилають кольорові програми. З 1978 всі передачі центральної програми з Москви кольорові.

[ред.] Технічні принципи

Отримання телевізійного сигналу базується на скануванні зображення від оптичної системи телевізійних камер й перетворення коливань світлового потоку в електричний сигнал. Результатом сканування є одновимірний сигнал, що розбивається на кадри й рядки. Послідовність рядків і кадрів може записуватися на носій інформації або, в традиційному ефірному телебаченні, поступати до передавачів, де низькочастотний телевізійний сигнал зазвичай модулюює високочастотні коливання, які випромінюються в простір за допомогою антен. Модульований високочастотний сигнал збуджує коливання в антенах приймальних пристроїв, і від антен поступають на вхід телевізора, де сигнал демодулюється, в ньому виділяються кадри й рядки, і відображається на екранах телевізорів.

[ред.] Застосування телебачення

Разом з радіомовленням телебачення є одним з найбільш масових засобів інформації, освіти, політичного і культурного виховання людства; також одним з основних засобів зв'язку, широко використовуваним у наукових дослідженнях при обсервації об'єктів з віддалі, в техніці, промисловості, транспорті, будівництві, сільському господарстві, метеорології, космічних і нуклеарних дослідженнях, у військовій справі тощо. Телебачення буває монохроматичним (чорно-білим) і кольоровим.

[ред.] Телебачення в незалежній Україні

З 01.11.2011 - в Україні стартувало мовлення цифрового телебачення у форматі DVB-T2

[ред.] Історія HD-телебачення в Україні

  • 01.12.2010 - Телеканал Інтер почав тестово мовити у HD (Супутник та Воля). У високій чіткості (1920х1080і) він транслював серіали Свати 4, Котовський та Новорічне звернення Президента України.
  • 10.01.2011 - Телеканал "Інтер HD" припинив мовлення.
  • 18.08.2011 - На конкурсі цифрового телебачення "DVB-T2", право мовити у HD отримали телеканали: Інтер, Україна, Кіноточка, Tonis, Мега, Enter music, MTV - Україна та Банк ТV. Ще 2 канала, яки мовитемуть у HD оберуть пізніше. На ці місця претендують: ICTV, Новий канал, М1, СТБ, «Хокей», НТКУ (Перший).

Ці 8 (у майбутньому 10) каналів будуть мовити у "DVB-T2" - безкоштовно.

  • 01.12.2011 - Телеканал "Tonis" - першим з 8 обраних каналів почне мовити у HD.

[ред.] Стандарти і системи

Системи телебачення країн світу

Стандартом телевізійного мовлення прийнято називати сукупність числа рядків розкладання кадру, частоту зміни кадрів, або полів і тип розгортки. Вже кілька десятиліть у світі переважають три стандарти:

Зараз їм на зміну приходить телебачення високої чіткості (ТВЧ). Є два стандарти, вони можуть мати розгортку через рядок (з розміром кадру 1080 рядків), або порядкову розгортку (прогресивну, з розміром кадру 720 рядків):

  • 720 рядків/50 полів, 60 полів, 30 кадрів, 25 кадрів, 24 кадри;
  • 1080 рядків 50 полів, 60 полів, 30 кадрів, 25 кадрів, 24 кадри.

Під системою телебачення розуміють спосіб кодування інформації про колір. Є три системи (у порядку розробки):

  1. NTSC
  2. PAL
  3. SÉCAM

Наземне телебачення — система передачі телевізійного сигналу до споживача за допомогою інфраструктури телевізійних вишок і передавачів в діапазоні 47-862 МГц. Для прийому сигналу використовується внутрішньокімната або зовнішня антена.

[ред.] Телебачення і віра

Будівля телестанції. Залізні роги на дахах будинків

У будь-якого явища є як позитивні так і негативні сторони. Телебачення не є винятком. Тому частина віруючих людей (православні, католики, мусульмани, іудеї) виступають проти наявності телебачення в будинках. Для цього використовують різні аргументи, від звертання до релігійних догматів до досліджень, які стосуються впливу телебачення на фізичне і психічне здоров'я людей.

[ред.] Література

  1. Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
  2. Пащин М. Як створюються телевізійні передачі. К. 1957;
  3. Канюка М., Каштанов В. Біля голубого екрана. К. 1963;
  4. Індюков М. Специфіка розмовних жанрів телевізійного мовлення. К. 1965;
  5. Домбругов Р. Розповіді про телебачення. К. 1971;
  6. Косач Ю. Проблеми сучасного укр. документального фільму. К. 1974;
  7. Григораш Д. Журналістика у термінах і виразах. Л. 1974;
  8. Вакуленко К. Людина в кадрі (нотатки режисера про документальне телебачення). К. 1974;
  9. Юровский О. Телевидение — поиски и решения. М. 1975.

[ред.] Див. також

[ред.] Джерела

Commons
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:
  1. Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.


Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами