Італійська мова
| Італійська мова italiano |
|
|---|---|
 Поширеність італійської мови: Мова більшості
Мова меншості
|
|
| Поширена в: | Італія, Швейцарія, Мальта, Ватикан, Сан-Марино, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Лівія, Ерітрея та ін. |
| Місце: | 19-20 |
| Класифікація: | Індо-європейська Італійська група |
| Офіційний статус | |
| Державна: |  Італія |
| Регулює: | Accademia della Crusca |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | it |
| ISO 639-2 | ita |
| SIL | ita |
Італійська мова (італ. italiano 
прослухатиопис файлу ) — мова романської групи індоєвропейської сім’ї. Офіційна мова Італії, Ватикану (поряд з латиною), Сан-Марино, Швейцарії (поряд з німецькою, французькою і швейцарською ретороманською). Писемність на основі латинського алфавіту.
Зміст |
[ред.] Історія
Італійська мова походить безпосередньо від живої розмовної латинської мови. Особливість її походження у порівнянні із іншими романськими мовами полягає в тому, що вона виникла на території римської метрополії, де латина ще задовго до утворення Римської імперії поширилась по всьому Апеннінському півострові, витіснивши зрештою мови інших його мешканців.
В Італії довше, ніж у інших романських країнах, латинська мова слугувала мовою офіційних паперів. Цим можна пояснити факт, що існування італійської мови, що оформилась після розпаду Римської імперії, було задокументовано досить пізно. Перші тексти датують другою половиною 10 сторіччя (960-963 роки) і вони становлять фрази на одному з італійських діалектів, що були частиною юридичних показів, складених латинською мовою. Літературні пам’ятки із різних районів Італії з’являються лише у 12 сторіччі. В 13 ст. посеред літературних творів, написаних на різних місцевих діалектах, виділяється поезія Сицилійської школи. Поети цієї школи намагались зблизити окремі місцеві діалекти і на їх основі створити літературну мову.
В 11 — 12 століттях швидко розвиваються міста на півночі Італії. До кінця 13 ст. посеред інших міст виділяється Флоренція, яка стає культурним та економічним центром. Це було причиною посилення флорентійського діалекту, який на той час був найпоширенішим діалектом північної Італії. Посиленню ролі флорентійського діалекту як основи літературної мови сприяла творчість великого італійського поета Данте Аліґ'єрі (1265 — 1321). Славнозвісні послідовники Данте — Франческо Петрарка (1304 — 1374) і Джованні Боккаччо (1313 — 1375) утвердили авторитет флорентійського діалекту як основи літературної мови країни. Великими зусиллями граматистів, серед яких особлива роль належить П’єтро Бембо, на початку 16 ст. була уніфікована морфологічна система італійської мови, котра збереглась до наших часів.
Важливим етапом в історії італійської мови було створення у Флоренції академії Круска, котра в 1612 році опублікувала перший великий словник італійської мови.[1]
Суспільний та економічний розвиток, розквіт літератури та мистецтва у 17 столітті викликає необхідність створення єдиного для всієї Італії літературної мови. Найвагоміший внесок у справу уніфікації та оновлення літературної італійської мови вніс Алессандро Мандзоні (1785 — 1873), який закликав до мовної єдності італійської нації та і своєю творчістю підтвердив тосканський, флорентійський характер італійської мови.
У результаті перемоги у боротьбі за національну незалежність, котра завершилась об’єднанням всіх земель Італії, італійська літературна мова стала мовою національною.
[ред.] Класифікація
Італійська мова разом із двома італо-датматинськими мовами, сицилійською та вже мертвою далматинською, формує частину італо-західної групи романських мов, котрі є підгрупою італійських мов індоєвропейської мовної сім'ї.
[ред.] Лінгвістична характеристика
Будова італійської мови досить типова для романської мовної сім'ї. Від нових романських мов її відрізняє фонологічне збереження протиставлення по довготі приголосних. В лексиці, окрім базового латинського фонду, є багато пізніх, «книжних» запозичень.
[ред.] Італійська абетка
| Буква | Вимова | Назва |
|---|---|---|
| A a | [a] (а) | a |
| B b | [b] (б) | bi |
| С с | [k], [ʧ] (к, ч) | ci |
| D d | [d] (д) | di |
| E e | [e], [ɛ] (е) | e |
| F f | [f] (ф) | effe |
| G g | [g], [ʤ] (г, дж/ж) | gi |
| H h | не читають | acca |
| I i | [i], [j] (і, й, ь) | i |
| L l | [l] (ль) | elle |
| M m | [m] (м) | emme |
| N n | [n] (н) | enne |
| O o | [o], [ɔ] (о) | o |
| P p | [p] (п) | pi |
| Q q | [k] лише у буквосполученніqu [kw] |
cu |
| R r | [r] (р) | erre |
| S s | [s], [z] (с, з) | esse |
| T t | [t] (т) | ti |
| U u | [u], [w] (у) | u |
| V v | [v] (в) | vi, vu |
| Z z | [ʦ], [ʣ] (ц, дз/ѕ) | zeta |
| Для запису слів іншомовного походження використовують | ||
| J j | [j] (й) | i lungo |
| K k | [k] (к) | cappa |
| X x | [ks] (кс) | ics |
| W w | [v] (в, у) | vu doppia |
| Y y | [i] (и, й) | ipsilon, i greca |
Італійська мова використовує латинську абетку із додатковими діакритиками (надрядковими). В італійському алфавіті 26 букв, 5 з яких є неактивні, тобто використовуються лише у словах іншомовного походження., іноземних прізвищах, назвах, тощо.
[ред.] Основні правила читання букв та буквосполучень
І. a, b, f, m, o, p, r, u, v,e вимовляють так само, як і українські
а, б, ф, м, о, п, р, у, в,e.
ІІ.
- 1. с перед а, o, u та приголосними вимовляють як українське к:
- cáro [каро] дорогий
- 2. c перед е, і вимовляють як ч:
- cérto [черто] звісно
- 3. Подвійне с перед а, о, u вимовляють як кк, а перед е,і як чч:
- la múcca [ла мукка] корова
- 4. Буквосполучення сі перед a, o, u = ч (букву і не читають):
- la pronúncia [пронунча] вимова
- 5. Буквосполучення ch перед е, і читають як к:
- ché [ке] що
III. d перед е,і не пом’якшується, як в українському слові діти, а вимовляється твердо, як у слові дим:
-
- dentro [дентро] всередині
IV.
- 1. g перед a, o, u та перед приголосними вимовляють як українське ґ:
- la gallína [ла ґаліна] курка
- 2. g перед е, і = злите дж:
- gentíle [джентіле] ввічливий
- 3. Подвійне g перед а,о, u вимовляють як гг, а перед е,і як дж:
- léggo [леґо] я читаю
- 4. Буквосполучення gi перед a, o, u вимовляють як дж (букву i не вимовляють):
- giá [джа] вже
- 5. Буквосполучення gh перед e,i читають як ґ:
- la ghirlánda [ла ґірланда] гірлянда
- 6. Буквосполучення gn читають як нь:
- ógni [оньї] кожен
- 7. Буквосполучення gl завжди вживається із буквою i та вимовляється як ль:
- égli [ельї] він
V. Буква h не має свого звукового значення. Вона використовується лише у диграфах ch, gh, (і sch) та для розрізненнях омонімічних слів.
-
- ho [о] я маю
VI.
-
- б) якщо входить в склад префікса:
- riarmáre [ріармаре] переозброювати
- б) якщо входить в склад префікса:
- 2. і перед наголошеним голосним звуком, котрий складає з ним один дифтонг, вимовляють як й:
- iéri [йері] вчора
VII. l вимовляють твердіше, ніж українське л у слові біль, але м’якше, ніж у слові вал:
-
- la távola [ла тавола] стіл
VIII. n перед c [к] і g [ґ] утворює носовий звук:
-
- lúngo [лунго] довгий
IX.
- 1. s вимовляють як:
-
- a) як українське с:
- sí [сі] так
- a) як українське с:
- 2. sc перед a, o, u вимовляють як ск:
- la scála [ла скала] драбина
- 3. sc перед e, i вимовляють як м'який звук ш:
- uscire [ушіре] вийти
X. q вживається лише у дифтонгу qu та читається як к:
- il quádro [іль куадро] картина[2]
[ред.] Морфологія
[ред.] Синтаксис
[ред.] Лексика
[ред.] Діалекти
Посеред всіх мов романської групи італійська мова виділяється своєю діалектичною роздрібненістю. Численні діалекти італійської мови можна розділити на три групи: північні, центральні та південні.
Північні:
- галло-італійські діалекти
- ломбардський
- п’ємонтський
- генуезький
- емільянський
- венеціанські діалекти
Центральні:
- тосканський
- умбрійський
- діалект Північного Лаціо
- діалект області Марке
Південні:
- неаполітанський
- абруцський
- калабрійський
- апулійський
- група сицилійських діалектів
Таке різноманіття діалектів, частина з яких має свою окрему літературу, можна пояснити розмаїтістю населення древньої Італії, умовами романізації Апеннінського півострова та столітньою політичною роздрібненістю країни.
[ред.] Приклад
«Заповіт» Т.Г. Шевченка італійською мовою (переклад Євгена Крацевича)
|
(Джерело: Т.Г.Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)
[ред.] Зноски
- ↑ Итальянский язык: Учебник для І курса ин-тов и фак. иностр. яз. 2-е изд. испр. и доп. М.: Высш. шк. 1991. — 350 с.
- ↑ Добровольская Ю. А. Приктический курс итальянского языыка. — М.:Цитадель, 2001. — 496 с.
[ред.] Посилання
 |
Подивіться Категорія:Італійська мова у Вікісловнику, вільному словнику. |
|
|||||||||||||||||||||||||||||
|
|||||
