Дріянський Єгор Едуардович

Дріянський Єгор Едуардович
Народився	5 (17) травня 1812 Кошари, Кошарська волость, Конотопський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер	29 грудня 1872 (10 січня 1873) (60 років) Москва, Російська імперія
Країна	Російська імперія
Діяльність	письменник
Знання мов	російська

Єгор Едуардович Дріянський (*5 травня 1812, с. Кошари, Конотопський район, Сумська область.- †10 січня 1873, Москва) — український російськомовний письменник.

Біографія

Народився у козацькому селі Кошари колишньої Голінської сотні Прилуцького полку (нині Сумської області). У 1829—1831 роках навчався в Ніжинській гімназії вищих наук. Український побут, в якому виріс майбутній письменник, потяг до «малоросійської» творчості Миколи Гоголя стали визначальними у його творчості. Щоправда, всю літературну кар'єру Дріянський робив поза Україною — переважно у Москві. Там же вийшов його перший твір з українського побуту — повість «Одарка Квочка» (1850, журнал «Московитянин»). Ця публікація відкрила для нього двері однойменного гуртка, який гуртувався коло особи драматурга Олександра Островського. З 1850 року Дріянського та Островського пов'язувала щира дружба, хоча останній не раз нарікав на складність українського характеру Дріянського.

Фактично на замовлення Островського Дріянський написав п'єсу з провінційного життя «Комедія в комедії» (1855). Її схвально оцінила критика, відзначивши достовірність етнографічного матеріалу і природність характерів.

Дріянський намагався працювати у різних жанрах. Він автор повістей «Квартет» (1858), «Амазонка» (1860), детектив «Ізумруд Сердоліковим» (1863), автобіографічна повість «Цукерка» (1863), роман «Туз» (1867), в якому розповідається про життя міського купецтва, мисливська повість «Записки шелкотравчатого» (1857).

Критики наполягають: Дріянському притаманні самобутність і творча самостійність. Так, у комедії «Бог не видасть, свиня не з'їсть» (1872) автор у в українському бароковому стилі критикує підступність і захланність людської природи. На жаль, зануреність у московське літературне середовище не дало змоги автору піднятися над ідеями «загальноросійськості» його роботи і попрацювати у царині питомо української літератури. Однак характер, образи та стилістика творчості автора вповні виказують українське коріння, яке дають право критикам вміщувати його в курс української літератури XIX століття.

Помер у крайній бідності 10 січня 1873 р. Перед його смертю про Дріянського клопотався Олександр Отсровський перед своїм рідним братом — міністром Російської імперії:

«Милый Миша, — писал А. Н. Островский брату в декабре 1872, — Егор Эдуардович Дриянский при последнем издыхании: нужда, сырые квартиры сломили его железное здоровье и довели до лютой чахотки. В темном углу, за Пресней, без куска хлеба, без копейки денег умирает автор „Одарки Квочки“, „Квартета“, „Туза“, „Паныча“, „Конфетки“ и пр., таких произведений, которые во всякой, даже богатой литературе были бы на виду, а у нас прошли незамеченными и не доставили творцу-художнику ничего, кроме горя. Теперь уж поздно бранить его за непрактичность, за хохлацкое упрямство, за неуменье показать товар лицом; теперь надо помочь ему. Сделай милость, напиши кому-нибудь из членов Литературного фонда, чтобы поспешили помощью несчастному Дриянскому (формальности на этот раз можно и обойти)…»

Похований у Москві за сприяння давнього друга-росіянина Олександра Островського.

Джерела

• Альманах «Охотничьи просторы», 1957, № 8, 1958, № 9,10 (в № 8 ст. Ник. Сирнова «„О Записках мелкотравчатого“ и их авторе»).
• Григорьев Аполлон. Обозрение наличных литературных деятелей. — «Москвитянин», 1855, т. 4, № 15—16.
• Курас І. Ф. Провідники духовності в Україні. Бібліотека українських підручників.