Дія препарату

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Дія ліків (дія препарату) на організм людини (або організм будь-якого іншого тіла) називається фармакодинамікою, а реакція організму на ліки — фармакокінетикою. Ліки, які потрапляють в організм людини, мають властивість стимулювати певні рецептори, іонні канали, впливати на ферменти або транспортувальні білки. В результаті вони викликають певну реакцію організму людини.

Залежно від дії ліків на рецептори розрізняють базові 2 типи препаратів:

  • Агоністи — стимулюють і активують рецептори
  • Антагоністи — не дозволяють агоністам стимулювати рецептори

Після того, як рецептори активовані, вони або викликають певну реакцію безпосередньо в організмі, або викликають вивільнення гормонів та/або інших ендогенних ліків в організмі, щоб стимулювати певну реакцію.

Коротка довідка про рецептори[ред. | ред. код]

Ліки взаємодіють з рецепторами шляхом кріплення в певних місцях зв'язування. Більшість рецепторів складаються з білків, тому препарати можуть взаємодіяти з амінокислотами, змінюючи конформацію рецепторних білків.

Ці взаємодії дуже прості, як і інші хімічні зв'язки:

Іонні зв'язки[ред. | ред. код]

В основному виникають через притягання між протилежними зарядами; наприклад, між протонованим аміно (у сальбутамолі) або четвертинним амонієм (наприклад, ацетилхоліном) і дисоційованою групою карбонової кислоти. Подібним чином, дисоційована група карбонової кислоти в препараті може зв'язуватися з аміногрупами на рецепторі.

Цей тип зв'язку дуже міцний і змінюється залежно від відстані між атомами, тому він може діяти на великих відстанях.

Взаємодії катіон-π[en] також можна класифікувати як іонні зв'язки. Цей тип взаємодії відбувається, коли катіон, наприклад ацетилхолін, взаємодіє з негативними π-зв'язками на ароматичній групі рецептора.

Іоно-дипольні та диполь-дипольні зв'язки мають подібні взаємодії, але складніші та слабкіші, ніж іонні.

Водневі зв'язки[ред. | ред. код]

Існує невелике, але значне притягання між атомами водню та полярними функціональними групами (наприклад, гідроксильною [-OH] групою). Ці так звані водневі зв'язки діють лише на короткій відстані та залежать від правильного розташування між функціональними групами.

Рецептори розташовані на всіх клітинах організму. Один і той же рецептор може розташовуватися на різних органах і навіть на різних типах тканин. Існують також різні підтипи рецепторів, які викликають різні ефекти у відповідь на той самий агоніст. Наприклад, існує два типи рецепторів гістаміну: H1 і H2. Активація рецептора підтипу Н1 викликає скорочення гладкої мускулатури, тоді як активація рецептора Н2 стимулює секрецію шлунка.

Саме це явище зумовлює специфіку препарату. Звичайно, ліки діють не лише на рецептори: вони також діють на іонні канали, ферменти та клітинні білки-переносники. Ці водневі зв'язки потужніші ніж іонні зв'язки.

Як форма молекул ліків впливає на дію ліків[ред. | ред. код]

Коли говорять про форму молекул, біохіміки[en] в основному стурбовані тривимірною конформацією молекул ліків. Існує багато ізомерів певного препарату, і кожен з них матиме свій ефект. Відмінності в ізомерах впливають не тільки на те, що препарат активує, але й на зміну ефективності кожного препарату.

Потенція[ред. | ред. код]

Докладніше: Потенція (фармакологія)

Потенція — це міра того, скільки препарату потрібно для того, щоб отримати певний ефект.[1] Таким чином, потрібна лише невелика доза сильнодієвого препарату, щоб викликати сильну відповідь. Інші терміни, які використовуються для вимірювання здатності препарату викликати відповідь:

  • Внутрішня активність, яка визначає:
    • Агоністи як такі, що мають внутрішню активність = 1
    • Антагоністи як такі, що мають внутрішню активність = 0
    • і Частковий агоніст, який має внутрішню активність від 0 до 1
  • Внутрішня ефективність також вимірює різний активований стан рецепторів і здатність препарату викликати максимальну реакцію без зв'язування з усіма рецепторами.

Специфіка препаратів[ред. | ред. код]

Фармацевтичні компанії вкладають значні зусилля в розробку ліків, які взаємодіють конкретно з певними рецепторами[джерело?], оскільки неспецифічні препарати можуть викликати більше побічних ефектів.

Прикладом є ендогенний препарат ацетилхолін (АХ). АХ використовується парасимпатичною нервовою системою для активації мускаринових рецепторів і нервово-м'язовою системою для активації нікотинових рецепторів. Однак сполуки мускарин і нікотин можуть переважно взаємодіяти з одним із двох типів рецепторів, дозволяючи їм активувати лише одну з двох систем, де сам АХ активував би обидві.

Спорідненість[ред. | ред. код]

Про специфіку препаратів не можна говорити, не згадуючи про спорідненість (афінність) препаратів. Афінність — це міра того, наскільки міцно лікарський засіб зв'язується з рецептором.[2] Якщо препарат погано зв'язується, то дія препарату буде коротшою, а ймовірність зв'язування також буде меншою. Це можна виміряти чисельно за допомогою константи дисоціації KD. Значення KD таке ж, як і концентрація препарату, коли 50 % рецепторів зайнято.

Рівняння можна записати як

KD =

Але на величину KD також впливають конформація, зв'язок і розмір препарату та рецептора. Чим вище KD, тим нижча афінність препарату.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Neubig RR, Spedding M, Kenakin T, Christopoulos A (December 2003). International Union of Pharmacology Committee on Receptor Nomenclature and Drug Classification. XXXVIII. Update on terms and symbols in quantitative pharmacology. Pharmacol Rev. 55 (4): 597—606. doi:10.1124/pr.55.4.4. PMID 14657418.
  2. ↑ Галузь винаходу С.7

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її. Це повідомлення варто замінити точнішим.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дія_препарату&oldid=40159857