Елісон Брейдінг
| Елісон Брейдінг | |
|---|---|
| Народилася | 26 лютого 1939 |
| Померла | 7 січня 2011 (71 рік) |
| Діяльність | фізіолог, фармакологиня |
| Alma mater | Бристольський університет |
| Галузь |
фізіологія фармакологія |
| Нагороди | медаль Святого Петра |
Елісон Брейдінг (нар. 26 лютого 1939 — пом. 7 січня 2011) — британський вчений у галузі фізіології та фармакології гладких м'язів, зокрема сечовивідних шляхів.
Освіта та молодість[ред. | ред. код]
Елісон Брейдінг народилася в Бексгілл-он-Сі та здобула освіту в школі Мейнард, Ексетер, де досягла успіхів у навчанні та спорті, ставши переможницею змагань[1][2]. Підлітком, відвідуючи своїх батьків у Нігерії, вона захворіла на поліомієліт[3], з наслідками якого жила все своє життя. Її порятунком став апарат штучного дихання, привезений в Нігерію її батьком, бригадним генералом Норман Брейдінгом[2].
18-місячний період відновлення у шпиталі Вінгфілд (Оксфорд; нині Наффілдський ортопедичний центр)[4] після гострої фази її хвороби означав, що вона не змогла прийняти пропозицію вивчати медицину в Оксфордському університеті. Натомість вона вивчала зоологію в Бристольському університеті, який закінчила з відзнакою. Вона продовжила навчання в Бристолі, здобувши ступінь доктора філософії, вивчаючи функцію м'язів цистид (аскариди людської) під керівництвом Пітера Колдвелла.
Дослідження та кар'єра[ред. | ред. код]
У 1965 році вона переїхала до Оксфордського університету, щоб працювати з Едіт Бюльбрінг. У 1968 році вона стала дійсним членом і викладачем фізіології в Коледжі Леді Маргарет, Оксфорд, з 1972 року читала лекції з фармакології, а у 1996 році стала професором[3].
Її дослідження були зосереджені на функції гладких м'язів, зокрема тих, які контролюють скорочення сечового міхура та сечовипускного каналу. У своїх ранніх роботах вона досліджувала роль іонів (зокрема хлориду) у регуляції гладких м'язів, розробці нових способів вимірювання концентрації іонів у клітинах[2].
У середині кар'єри вона вивчала функцію ліків, які розслаблюють гладкі м'язи, зокрема активаторів калієвих каналів, налагодивши важливі зв'язки з хірургами-урологами в Оксфорді для створення Оксфордської групи утримання[2]. Її подальша робота стосувалася лікування нестабільного сечового міхура, обструкції відтоку сечового міхура, функції анального сфінктера (зокрема, ролі оксиду азоту), ролей тазового дна в підтримці сечовипускання та клітин Кахаля в урогенітальному тракті[2][5].
Роль у навчанні та вихованні[ред. | ред. код]
У лабораторії професор Брейдінг відіграла важливу роль у навчанні лабораторних методів цілого покоління хірургів-урологів, а також надихнула на фундаментальні наукові дослідження. Вона особливо пишалася своїм внеском у вивчення гладких м'язів в Японії, де троє з її колишніх студентів доктори філософії, постдокторанти або дійсні члени згодом стали професорами-очільниками відділів (зокрема Хікару Хасітані (Нагоя) і Норійоші Терамото (Сага))[2]. Вона продовжувала регулярну роботу в Оксфордському відділі фармакології до моменту своєї останньої хвороби. Її внесок визнається в Коледжі Леді Маргарет стипендіальним фондом[6].
Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]
У 2006 році її нагородили медаллю Святого Петра Британської асоціації хірургів-урологів[2][7]. Їй надали звання почесного члена Фізіологічного товариства (2008)[8] та почесного члена Британського фармакологічного товариства[3].
Взаємодія з професійними товариствами[ред. | ред. код]
Вона була редактором «Журналу фізіології» та входила до керівної ради Фізіологічного товариства[1].
Книги[ред. | ред. код]
- Гладкі м'язи, з Едіт Бюльбрінг, Т. Томітою та А. В. Джонсом[9].
- Вегетативна нервова система та її ефекти[10].
Особисте життя[ред. | ред. код]
Надалі вона жила біля каналу в Траппі, графство Оксфордшир, де вона була капітаном свого власного нерроубоута, їй допомагали сім'я, друзі та колеги[1].
У Елісон розвинувся постполіомієлітний синдром, що означало, що їй було важко стояти без сторонньої допомоги та проблеми з диханням, які прогресували з віком. Ще активно займаючись науковими дослідженнями, у вересні 2010 року вона захворіла на пневмонію, яку не змогла подолати протягом багатьох місяців, проведених у лікарні, що можна стверджувати через її слабкість зумовлену постполіомієлітним синдромом. Як писав біограф[2]:
Роль королеви-войовниці - безперечно її: лідер чоловіків і жінок, люта захисниця та піклувальниця тих, хто знаходиться під її опікою, проникливий та критичний суддя. Життєрадісна, оптимістична, відчайдушно незалежна, діловита та безпосередня, з особливим відношенням до своїх друзів-науковців і друзів з лікарні.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Alison Brading 1939-2011. Physiology News (Summer): 56—59. 2011. Процитовано 11 вересня 2015.
- ↑ а б в г д е ж и Brain, K.L. (March 2011). Obituary: Professor Alison Brading, PhD. Neurourology and Urodynamics. 30 (3): 282—283. doi:10.1002/nau.21086.
- ↑ а б в PROF ALISON BRADING: A medical pioneer. Oxford Mail. 10 лютого 2011. Процитовано 11 вересня 2015.
- ↑ Parekh, Anant B. (15 квітня 2011). Alison F. Brading (1939-2011). The Journal of Physiology. 589 (8): 1871—1872. doi:10.1113/jphysiol.2011.207589. PMC 3090588.
- ↑ Brading, AF; McCloskey, KD (November 2005). Mechanisms of Disease: specialized interstitial cells of the urinary tract--an assessment of current knowledge. Nature Clinical Practice Urology. 2 (11): 546—54. doi:10.1038/ncpuro0340. PMID 16474598.
- ↑ Professor Alison Brading (1939-2011). Lady Margaret Hall. University of Oxford. Архів оригіналу за 24 April 2016. Процитовано 11 вересня 2015.
- ↑ Medals and Awards: St Peter’s Medal. British Association of Urological Surgeons. Процитовано 11 вересня 2015.
- ↑ Current Honorary Members. Physiological Society. Процитовано 11 вересня 2015.
- ↑ Bülbring, Edith (1970). Smooth muscle. London: E. Arnold. ISBN 0713141638.
- ↑ Brading, Alison (1999). The autonomic nervous system and its effectors. Oxford: Blackwell Science. ISBN 0632026243.
Посилання[ред. | ред. код]
|
