Зелена кофта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зелена кофта
The Green Jacket
Жанр психологічний трилер
драма
Режисер Володимир Тихий
Продюсер Денис Іванов
Ігор Савиченко
Володимир Тихий
Сценарист Володимир Тихий
У головних
ролях		 Олександра Петько
Юрій Одинокий
Борис Гавриленко
Тарас Ткаченко
Леся Калинська
Ярослав Гаврилюк
Іван Баклан
Кінокомпанія Arthouse Traffic
Дистриб'ютор Arthouse Traffic (Україна)
Тривалість 104 хв.
Мова українська
російська
Країна Україна
Рік 2013
Дата виходу 26 вересня 2013 (SSIFF)
20 березня 2014 (Україна)
Кошторис ₴6,9 млн.
IMDb ID 3175580

«Зелена кофта» — український психологічний трилер режисера Володимира Тихого. Це історія юної дівчини, що намагається добитися справедливості у сучасній Україні, це історія про корупцію і байдужість українського суспільства. За фактологічну основу історії узято певні особливості поведінки серійних вбивць, а саме їх вразливість стосовно яскравих кольорів-подразників: саме зелений колір кофтинки, що головна героїня силоміць вдягнула на молодшого братика, провокує подальший трагічний розвиток подій у фільмі.

Міжнародна прем'єра стрічки відбулася 26 вересня 2013 року в Іспанії на конкурсній програмі секції «New directors» 61-го Сан-Себастьянського міжнародного кінофестивалю.[1] Допрем'єрні покази фільму в Україні відбулися 18 березня 2014 року у київському кінотеатрі «Київ», а 20 березня 2014 року стрічка вийшла в обмежений прокат у містах-мільйонниках України.[2][3][4]

Опис фільму[ред. | ред. код]

Синопсис[ред. | ред. код]

Фільм розповідає про наші дні. Події трилера обертаються навколо зникнення маленького 7-річного хлопчика. Коли міліція закриває справу, так і не розкривши її, старша сестра хлопчика вирішує взяти справу в свої руки і знайти брата сама. У неї є підозри на рахунок того, хто вбивця, і кому вона хоче помститися. Вона хоче вловити і покарати винного досить жорстокими методами.[5]

Подробиці сюжету[ред. | ред. код]

У головної героїні стрічки, старшокласниці Олі, серед білого дня, під час прогулянки по двору зникає семирічний брат. Оля не може розповісти, що сталося, оскільки хлопчик пропав з її поля зору, коли вона відволіклася на спілкування з хлопцем. Поблизу шастав якийсь підозрілий суб'єкт, але чи є він винуватцем викрадення, або просто проходив повз — незрозуміло, й Оля і не може його описати.

Минають місяці — ні вимог про викуп, ні нових свідоцтв, ні тіла. Іноді навідується слідчий, начебто гідна людина, незважаючи на зовнішню стриманість, приймає справу близько до серця. Здається, і він зайшов у глухий кут зі своїми розшуковими заходами. Зникнення хлопчика і можлива страшна розправа над ним, схоже, не надто позначається на рідних Олі.

Мати-істеричка зловживає заспокійливими не більш, ніж до трагедії, батько, що живе з новою сім'єю, незграбно намагається виконувати батьківські обов'язки, але, звичайно ж, не збирається через Олю псувати стосунки з молодою дружиною, а дідусь, який приїхав з провінції, щоб підтримати Олю і її мати, навіть радий можливості погостювати, влаштувавшись на звільненому ліжку онука.

Лише Оля не може прийти до тями після зникнення брата. Одного разу на людній вулиці поруч з героїнею, що зупинилася, щоб зав'язати шнурки, на мить затримується якийсь чоловік. Провівши поглядом його постать, дівчина вирішує простежити за ним, спочатку запідозривши, а потім, сповнившись упевненості, що він-то і є зловісним викрадачем. Коли допит чоловіка слідчим не дає результатів, Оля вирішує діяти самостійно[6]…

У ролях[ред. | ред. код]

Виробництво[ред. | ред. код]

Кошторис[ред. | ред. код]

Бюджет «Зеленої кофти» склав приблизно 6,85 мільйонів гривень. Половину коштів надало Держкіно.[7]

Зйомки[ред. | ред. код]

Документаліст Володимир Тихий, режисер стрічки, зазначив, що робота над фільмом тривала чотири роки. Як зазначив Тихий «Все починалося з ідеї фільму, який ми планували зняти абсолютно своїми силами. Тоді, у 2010 році ми сподівалися знайти грант і зняти за 40 тисяч євро повнометражний фільм, користуючись послугами друзів».[8]

Фільмування в основному проходило у 2012 році в Києві — зокрема, на Старій Дарниці та Харківському шосе.[9][10][7]

Участь у кінофестивалях[ред. | ред. код]

Стрічка «Зелена кофта» була учасником багатьох фестивалів та отримала позитивні відгуки від деяких критиків.

Загалом «Зелена кофта» брала участь у наступних кінофестивалях:[11]

Реліз[ред. | ред. код]

У 2013 році фрагменти картини були представлені в рамках роботи Українського національного павільйону на Каннському МКФ[19] та у секції Work-in-Progress 4-го Одеського кінофестивалю.[20]

Допрем'єрні покази фільму в Україні відбулися 18 березня 2014 року у київському кінотеатрі «Київ», а 20 березня 2014 року стрічка вийшла в обмежений прокат у містах-мільйонниках України.[2][3][4]

Відгуки кінокритиків[ред. | ред. код]

Фільм отримав змішані відгуки від українських кінокритиків.[21][22][23][24][25] Серед позитивних аспектів фільму, оглядач видання «Наше слово» зауважив, що авторам стрічки «дуже добре вдалося передати атмосферу сучасної України, людей, які до кінця не розуміють, де вони живуть і що навколо відбувається. Російськомовні підлітки розмовляють про „дєнь пабєди“ та українських фашистів, службовці спілкуються українською мовою, а суспільство, залежно від контексту, раз говорить українською, а раз російською, або двома мовами одночасно.»[25]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Трилер «Зелена кофта» братиме участь у конкурсі 61-го Міжнародного кінофестивалю у Сан-Себастьяні. Держкіно, 13/08/2013
  2. ↑ а б «Зелена кофта» — нове українське кіно скоро в прокаті // soli.com.ua — 16 березня 2014
  3. ↑ а б Трилер «Зелена кофта» у прокаті з 20 березня // Гуртом — 10 березня 2014
  4. ↑ а б «Зелена кофта» виходить в український прокат // unuj.org — 19 березня 2014
  5. ↑ Сценарій повнометражного ігрового фільму «Зелена кофта» //screenplay.com.ua — 7 березня 2011 (Переможець Конкурсу сценаріїв Національно спілки кінематографістів України 2011 року)
  6. ↑ «Зелена кофта» Володимира Тихого вивертає реалії сучасного Києва // Телекритика — 19 березня 2014
  7. ↑ а б Трилер «Зелена кофта» Володимира Тихого виходить у прокат 20 березня. БУК, 7 березня 2014
  8. ↑ «Зелена кофта» Володимира Тихого вивертає реалії сучасного Києва. Детектор медіа, 19 березня 2014
  9. ↑ У Києві знімають жорсткий трилер «Зелена кофта» // ipress.ua, 10.11.2012
  10. ↑ Оксана Зьобро. «Зелена кофта» — трилер по-українськи. Високий замок, 24.09.2012
  11. ↑ 'The Green Jacket': Awards [Архівовано 27 березня 2016 у Wayback Machine.]. IMDb, 2014 (англ.)
  12. ↑ Zelena Kofta / The Green Jacket. San Sebastian Film Festival, 2013 (англ.)
  13. ↑ Володимир Тихий: «Фільм „Зелена Кофта“ вийшов поза український контекст» [Архівовано 13 грудня 2014 у Wayback Machine.]. i3grants.org
  14. ↑ Тарас Шумейко. «Зелена Кофта» у конкурсі 29 Варшавського Кінофестивалю. polradio.pl — 19.10.2013
  15. ↑ Zielona kurtka / Zelena kofta. WIFF, 2013 (пол.)
  16. ↑ Archive 2014. Curitiba International Film Festival, 2014 (англ.)
  17. ↑ Festival Internacional de Curitiba 2014. Curitiba Convention & Visitors Bureau, 2014 (порт.)
  18. ↑ Зелена кофта. OIFF, 2014
  19. ↑ На Каннському кінофестивалі показали українські «Толоку», «Поводир» та «Зелену кофту» // tyzhden.ua — 23 травня, 2013
  20. ↑ Оголошено список фіналістів професійної секції Одеського Кінофестивалю. OIFF, 2013
  21. ↑ Анастасія Осипенко. Роздуми над «Зеленою кофтою», або сезон українського кіно // Кінополіс, 2 квітня 2014/
  22. ↑ Андрій Кокотюха. «Зелена кофта» в жанрі антитрилера // Детектор медіа, 12 квітня 2014/
  23. ↑ Оксана Волошенюк. Кіно без авторського контролю // Детектор медіа, 18 липня 2014/
  24. ↑ Ігор Грабович. «Зелена кофта»: екран не встигає за народним гнівом // Сценарна майстерня, 11 квітня 2014
  25. ↑ а б Чекаючи на чудо // Наше слово, № 44, 2013-11-03

Посилання[ред. | ред. код]

Зовнішні відеофайли
Зелена кофта
Офіційний тизер на YouTube
Офіційний трейлер на YouTube
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зелена_кофта&oldid=39344188