Факт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Факт (від лат. factum — зроблене) — поняття, що має виражену суб'єкт-об'єктну природу, що фіксує реальну подію або результат діяльності (онтологічний аспект) і, що вживається для характеристики особливого типу емпіричного знання, яке, з одного боку, реалізує вихідні емпіричні узагальнення, будучи безпосереднім базисом теорії або гіпотези (в окремих випадках й самої теорії), а з другого боку — несе у своєму вмісті сліди семантичного впливу останніх (логіко-гносеологічний аспект).

Поняття факту[ред.ред. код]

Факт (від лат. factum — зроблене) означає, як відомо, дійсність, подію, те, що реально відбулося. Під словом Факт прийнято також розуміти судження або в інший спосіб зафіксований реальний факт. Численні варіації на теми «факти підтвердилися», «факти не підтвердилися», «факти спростовані» є нічим іншим, як елементарною плутаниною. Якщо це реальний факт, тобто те, що відбулося а житті, то він не може бути ні спростований, ні підтверджений.

У логіці й методології науки емпіричні факти виконують різноманітні функції стосовно теорії: є основою її виникнення, відіграють роль перевірки і підтвердження або спростування гіпотези (в окремих випадках й самої теорії). Наукова теорія в саморозгортанні генерує можливість виникнення нових фактів, описує і пояснює їх, виконує функцію передбачення. Таким чином, емпіричні факти й теорія діалектично взаємозалежні в процесі розвитку наукового знання. Протиставлення або ототожнення їх веде до крайностей фактуалізму та теоретизму — протилежним підходам до розуміння ролі фактів у саморусі наукового знання.

В останні десятиліття відбувається процес руйнування типу раціональності і теоретичності, сформованих у науці і філософії Нового часу, намічається тенденція переосмислення онтологічної й гносеологічної природи факту.

Факт у контексті класичної раціональності — елемент емпіричного знання, що формується за допомогою ряду складних пізнавальних операцій. Ціль такої діяльності — виключити з вихідних даних реального спостереження й експерименту суб'єктивні моменти — помилки спостерігачів, перешкоди, перекручування приладів. Для цього дані спостереження (т. зв. протокольні твердження в термінології логічного позитивізму) піддаються порівнянню, перевірці, раціональній обробці для виявлення стійкого, інваріантного змісту. Отримане емпіричне знання — факт — оцінюється як об'єктивне і достовірне. Такого роду науково-дослідна діяльність, втілюючи ідеали раціональності Нового часу, припускає можливість тільки однієї об'єктивної істини, однієї логіки, одного суб'єкта і (як онтологічно даного) єдино можливого буття.

У сучасному гуманітарному й особливо історичному пізнанні проблема фіксації факту в історико-культурній реконструкції вирішується на користь переосмислення традиційних підходів. Факти культури й історії розглядаються як незамкнуті, відкриваючі свої різноманітні властивості в спілкуванні (а не тільки в узагальненні) з іншими історичними і сучасними подіями та фактами. У природознавстві дані тенденції детермінуються синергетикою, осмисленням природно наукового і філософського статусу т. зв. антропного принципу й інших підходів, що включають фактор часу, історичність у традиційні об'єкти природознавства.

В основі будь-якого журналістського твору лежать факти — своєрідні цеглинки, з яких складається вся його структура.Факт — мікроскопічна частка реальної дійсності. За його допомогою журналіст може вказати на зв'язок реальної конкретної ситуації з масштабною суспільною проблемою, продемонструвати ступінь своєї зацікавленості ситуацією, визначити варіанти розвитку подій.Факт в журналістиці можна визначити як достовірне відображення фрагмента реальності, що володіє соціальною репрезентативністю. Саме за допомогою фактів журналісти створюють модель різноманітної дійсності. Для журналістів об'єктивне висвітлення подій означає суворе дотримання фактів.

Види фактів[ред.ред. код]

У сучасній науці утвердилась певна практика класифікації фактів на відповідні групи. Прийнято розрізняти: одиничні факти і систему, тобто групу фактів, які відносяться до певного питання. Особливим різновидом фактів є статистика. Широко використовуються статистичні дані у соціологічній інформації, яка дає відомості про ставлення громадян до тих чи інших суспільних явищ, репрезентує не так самі явища, як узагальнену, виражену у цифрах та відсотках думку громадськості.

Дехто з дослідників виділяє також і художній факт. Йдеться про художні узагальнення (картини, типові характери). Художній факт, якщо користуватись цим терміном, — результат вивчення митцем великої кількості одиничних фактів, втілених в узагальненому образі. Близько до нього стоїть так званий буденний факт. В основі буденного факту лежать не тільки якісь моменти дійсності, але й реальні вчинки людей, які можуть стати предметом журналістського відображення. Головна особливість буденних фактів — їх життєподібність. На відміну від фактів науки вони носять синкретичний характер і через це не здатні розкрити суть того або іншого явища. Звернення журналістів до подібного роду фактів може бути зумовлено наступними причинами: по-перше, з їх допомогою можна відтворити звичний і впізнаваний читачами фон того або іншого фрагмента дійсності; по-друге, виявити мотиви поведінки людей; по-третє, підкреслити ті або інші сторони події.

Наукові факти завжди засновані на численних емпіричних спостереженнях, експериментах, дослідах. Вони завжди є «результатом узагальнень, провірених абстрактним знанням. При цьому чим більше вимог до точності та об'єктивності, тим більша кількість емпіричних спостережень і вимірювань і тим більш необхідно застосування статистичних методів їх обробки». В аналітичних та публіцистичних творах журналісти охоче звертаються до фактів науки. Особливо часто використовуються матеріали соціологічних досліджень, експертні висновки, статистичні виклади, результати експериментів і т. д. Подібного роду фактичні дані використовуються як ілюстративний матеріал або в якості основних чи додаткових аргументів, надаючи авторським роздумам особливу переконливість.

Гумористичний факт. Газета «Факты и комментарии» у номері від 5 березня 1999 року надрукувала таку замітку: «Принцеса Діана» — таке ім'я отримала дівчинка, яка народилась у Харкові, від своїх батьків. За повідомленням агентства Інтерфакс-Україна, молоде подружжя, харків'янка і громадянин Нігерії, зіткнулись із труднощами при реєстрації імені в загсі, оскільки, за українськими нормами, ім'я повинне виражатись одним словом. Для молодих батьків зробили виняток — зареєстрували «подвійне» ім'я дочки».

Одиничний факт. «Успішно закінчилася перша частина експедиції науково-дослідного судна „Горизонт“ із Севастополя до берегів Антарктиди.

Полярники і моряки постаралися, щоб за рекордно короткий термін розвантажити судно, поповнюючи запаси української антарктичної станції „Академік Вернадський“, передати вахту новій зміні зимувальників. Після п'ятиденної стоянки на антарктичному рейді „Горизонт“ взяв курс до рідних берегів»

Помилки та виправлення[ред.ред. код]

Докладніше: Логічні хиби

Див. ще: фактична та логічна помилка

Журналіст повинен розуміти головні причини спотворення деформації повідомлень на фактологічному рівні, коли автор вдається до всіх трьох методів збору і вивчення інформації: спостереження, вивчення документів та інтерв'ю. Спотворення, перекручення, замовчування, «продукування» фактів може бути навмисним, коли журналіст, керуючись власними інтересами чи амбіціями або під тиском редакції чи засновника, влади чи партії, окремої особи чи угрупування, йде проти правди. Це великий гріх, протиправний, аморальний вчинок, на який журналіста штовхає влада, капітал, злочинний світ, чинити опір якими він не може або не бажає.

Але журналістська практика знає немало випадків ненавмисного перекручення, спотворення фактів. Умовно причини таких помилок можна звести до декількох груп:

а) неуважність, незосередженість журналіста. У журналістику йдуть, у більшості випадків, люди поетичного складу мислення, не завжди точні у фіксації події, явища, навіть просто у передачі фрази. Такі, часто дрібні, неточності спричиняють немало клопотів і неприємностей;

б) технічні неточності. Часто трапляються, коли інформація сприймається на слух у багатолюдній аудиторії, фіксуються прізвища, назви, особливо по телефону;

в) некомпетентність, невміння розібратись у складних речах, скажімо, науковій термінології тощо;

г) ненадійність джерела інформації. Журналістові нерідко важко оперативно визначити достовірність джерел, з яких доводиться черпати факти. Золоте правило журналістики — бути учасником звершення події, про яку доводиться писати, — може бути реалізоване далеко не завжди;

д) помилки «логічного мислення». Вони трапляються навіть із найдосвідченішими журналістами. Суть їх у тому, що об'єкт, про який пише автор, йому добре знаний, логіка і послідовність розвитку подій теж передбачувані. Тому журналіст вважав зайвим ще раз перевірити фабулу розгортання події, керуючись самою логікою, а вона, як свідчить досвід, може підвести;

е) надмір суб'єктивізму, невміння і небажання відділити факт від коментаря, про що йшлося вище. Сюди слід віднести фривольний, пародійний виклад факту, певної події, чужих думок, які можуть викликати образу. Це складне питання і потребує окремого розгляду в плані жанрових особливостей стилю.

Американські науковці виділяють шість категорій помилок, які трапляються найчастіше:

  • Помилка в деталях — ім'я, вік, адреса тощо
  • Обмовка — хиба загалом правильного звіту
  • Розіграші й містифікації — вся публікація є вигадкою
  • Помилка в контексті — неправильна передісторія або ніякої, що спотворює суть
  • Упущення — зміст викривлюється через брак якоїсь частини
  • Хибне тлумачення -— до двох додають два й дістають п'ять

Згідно з дослідженнями, проведеними відомими американськими виданнями, репортери були винні в половині тих помилок, які потрапили до друку (випускові редактори винні лише в одній помилці з п'яти). Це важлива інформація для газет і навіть ще важливіша — для самих журналістів, бо ніщо не руйнує репутацію швидше (і надійніше), ніж хвіст припущених помилок. Є вісім основних причини появи в публікаціях помилок:

Хибна інформація від джерела Існує думка, що у випадку простих фактів, як-от імена, дати, вік, відвернути помилку внаслідок неправильної інформації неможливо. Але це не так, тому що потрібно зробити подвійну перевірку, запитати себе, чи справді джерело може знати те, про що розповідає; дослухатися до зворотів, які виказують непевність(«я думаю…», «…можливо…», або «…так казали…» тощо) і запитати, чи достовірна ця інформація. Ще один, пов'язаний з джерелом спосіб пропустити помилку — взяти надану вам інформацію (можливо, за непевної ситуації) і подати її не як чиєсь твердження, а як безіменний факт. Саме цієї помилки припустилися з «Титаніком», коли газета довірилась запевненням власників судна, компанії «Байт Стар Лайн», і не назвала джерело інформації про те, що нібито всіх пасажирів врятовано.

Погане нотування Сумнівні записи — від нерозбірливого стенографування до написаного звичайним письмом слова, яке може бути тим чи іншим — часто мають наслідком сумнівні публікації. І не намагайтеся вгадати, що інформатор хотів сказати, — запитайте в нього знов. І звикніть просити їх називати імена по буквах чи писати.

Брак подвійної перевірки «фактів» із джерел Часто трапляється, що сказане наступним джерелом суперечить словам попереднього. Перевірте двічі або й тричі, якщо треба. Те саме стосується роботи з документами. Кілька секунд, витрачених щоб перевірити, чи точно ви переписали імена та цифри, відведуть велику біду.

Небажання перевіряти «сенсаційні» факти й події Є в журналістській натурі така самовпевненість, яка утримує репортерів від надто ретельної перевірки найскандальніших частин історій, щоб ніхто не спростував їх чи не применшив.

Небажання перечитати написане Усі ми припускаємось похибок, коли швидко друкуємо, а крім того, всі маємо в голові якісь «факти», які не підтверджуються нашими записами. Вичитування з метою виявлення хиб (окремо від перевірки стилю й можливих розривів) дозволяє позбавитись більшості таких помилок. Небажання дослухатись до внутрішнього занепокоєння Кожному досвідченому репортерові знайоме це відчуття, коли маєш «сенсаційну» історію, яка зробить великі заголовки, але стосовно якої відчуваєш занепокоєння. Щось у ній не так, щось не збігається з вашим уявленням про цей світ абощо. Дослухайтесь до своїх сумнівів. Найчастіше вони виявляються обґрунтованими. Робити висновки, перш ніж ви зібрали всі факти — одна з найбільших пасток, якої кожний журналіст має постійно прагнути уникнути. Класичний випадок — заколот у Стрейнджвейській в'язниці у Манчестері, катастрофа літака, на борту якого перебував британський чиновник підрозділу ООН по боротьбі з наркотиками.

Поспіх з публікацією Саме цієї помилки припустилися у випадку зі щоденниками Гітлера. Страх бути випередженим спонукав головного редактора Мердока затвердити публікацію, попри погані передчуття, що їх відверто висловили кілька провідних журналістів «Сандей Тайм».

Як реагувати на помилки? Відповідь: «Швидко й щиро». Це діє в тих випадках, які трапляються часто, коли ви виявили свою помилку раніше, ніж будь-хто інший. Покваптесь, можливо, ще є час виправити її, перш ніж історія потрапить до друку, або ж у більших газетах між випусками (наприклад, ранковим і вечірнім). Навіть якщо це зробити запізно, швидке визнання (і, у разі серйозної помилки, контакт з джерелом, яке вона зачепила) допоможе пом'якшити правові наслідки для газети і для вас особисто. Діставши скарги з-поза газети, насамперед треба визначити, чи справді «помилка» такою є. Джерела часто блефують, особливо ті, кому відвертість з вами може обернутися проблемами на роботі. Чимало претензій, особливо про неточне цитування, виявляються лише спробами замести сліди.

Провідні українські газети теж практикують чіткість зі спростуваннями і вибаченнями, скажімо «Факты» має для цього спеціальну рубрику «Чтоб да, так нет».

Якщо помилка виявлена, треба швидко опублікувати виправлення, бажано на звичному місці. Швидкість — іще одна чеснота виправлень, але було кілька випадків, коли час, що минув, не злякав газету. 1920 року «Нью-Йорк Таймс» публічно насміялася з професора Роберта Ґодарда, батька дослідження космосу, за його твердження, що ракети ніби-то можуть літати в вакуумі. Через якихось 49 років, коли ракета «Аполлон 11» доправила перших людей на Місяць, газета «Таймс» надрукувала таке: «Тепер остаточно встановлено, що ракети можуть працювати у вакуумі. „Тайм“ шкодує про свою помилку». Однак рекордний час — 199 років — минув між тим, як лондонський «Обзевер» сповістив, що Моцарт помер 5 грудня 1791 року, і виправленням дати на 3 грудня на початку 1991 року.

Оскільки заголовки — це вітрина не лише матеріалу, але й газети у цілому, у контексті підтримки авторитетності і довіри до газет і журналів справедливими виступають специфічні вимоги до заголовків. Передусім, неправдиві заголовки, які є обманом читача. «Розлучення Пугачової і Кіркорова», «Тимошенко йде у відставку» — галасують заголовки окремих видань. Читач «купується», тобто купує газету у кіоску, і почуває себе обдуреним, оскільки або підзаголовок, або контекст матеріалу пояснює, що певне зіркове подружжя розлучилося тільки за сценарієм їхнього нового кліпу, а прем'єр-міністр піде у відставку лише за умови невиконання взятих зобов'язань. «Погибла одна из сестер Уильямс», пише спортивне видання «Команда» про знаменитих тенисисток. Насправді з замітки з'ясовується, що у автокатастрофі загинула їхня далека родичка. Шкодить авторитетності друкованого видання практика надмірного вживаня у заголовках теми статевих відносин, ненормативної лексики, жаргонізмів. Наприклад, публікація в тижневику «2000» називається "Позиция «женщина сверху». Здогадайтеся, про що вона? Пояснює підзаголовок: «Прекрасный пол и власть», отже йдеться про роль жінок в державному управлінні. Нічого поганого нібито немає, але якщо газета підтримує реноме солідної й авторитетної, такі заголовки знижують його до рівня жовтої преси.

Журналістська качка[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. [1]
  2. http://uastudent.com/fakt-i-pryroda-faktiv-u-zhurnalistyci-chastyna-2/

Джерела[ред.ред. код]

  1. Бебик В. М. ЗМІ в посткомуністичній Україні. — К., 1996.
  2. Бочковський І. О., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби / Упорядкування і передмова М.Присяжного. — Мюнхен, 1993.
  3. Вайшенберг Зігфрід. Новинна журналістика: Навчальний посібник / За заг. ред. В. Ф. Іванова. — К.: Академія Української преси, 2004. — 262 с.
  4. Владимиров Владимир. Теория и методика журналистского творчества: Учебн. пособие. — Луганск, 1997.
  5. Гриценко О., Кривошея Г., Шкляр В. Основи теорії журналістської діяльності. — К., 2000.
  6. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Навчальний посібник. — Львів: ПАІС, 2000. — 180 с.
  7. Здоровега Володимир. Вступ до журналістики: Текст лекцій. — Львів, 1998.