Кишковопорожнинні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кишковопорожни́нні або Радіа́льно-симетри́чні (Coelenterata, Radiata) — група тварин невизначеного таксономічного рангу, до якої належать типи Кнідарії та Реброплави, які мають найпростішу тканинну організацію тіла.

Будова та функціонування кишковопорожнинних[ред.ред. код]

Кишковопорожнинні — група двошарових багатоклітинних організмів, що мають радіальну (променеву) симетрію. Кишковопорожнинні живуть у морях та океанах, рідше в прісних водоймах; є як прикріплені та малорухомі форми, так і ті, що активно плавають (в багатьох відбувається чергування прикріпленої та рухомої стадій життєвого циклу). Розміри тіла від 1 мм (деякі поліпи) до 30 м (ціанея арктична). Всього нараховується близько 9 тис. видів кишковопорожнинних.

Стінка тіла обмежує внутрішню гастральну (кишкову) порожнину і складається з ектодерми (зовнішній покрив, що виконує в основному функцію захисту) і ентодерми (внутрішній шар, що виконує травну функцію), між якими знаходиться драглистий шар — мезоглея (секретується клітинами екто- і ентодерми).

Травлення[ред.ред. код]

Частково порожнинне. Остаточно їжа перетравлюєтся в епітеліальніх і епітеліально-мязових клітинах (внутрішньоклітинне травлення).

Історія класифікації[ред.ред. код]

Раніше вчені виділяли тип Кишковопорожнинні, після розформування якого кнідарії та реброплави отримали ранг окремих типів. Термін «кишковопорожнинні» лишився для позначення одного з розділів підцарства Справжні багатоклітинні.

Розмножуються кишковопорожнинні як статево так і вегетативно, здатні до регенерації. Класифікація кишковопорожнинних:

  1. Гідроїдні(гідра прісноводна)
  2. Сифоїдні (аурелія, коренерод)
  3. Поліпи (коралові поліпи (колоніальні)), актинії або морські квіти (поодинокі поліпи, що не мають скелета).

Згідно з класифікацією, яку ввела в 1997 році Лінн Марґуліс, що є переробленою моделлю Томаса Кавалье-Сміта, кнідарії та реброплави після розформування типу Кишковопорожнинні були вміщені в групу радіально-симетричних (Radiata) підцарства Справжні багатоклітинні (Eumetazoa). Дана класифікація наразі не є офіційно затвердженою, але, тим не менше, широко використовується в науковій літературі.До типу Кишковопорожнинні належать нижчі багатоклітинні двошарові тварини, їх налічується близько 9 тис. видів. Це переважно морські організми, і лише небагато з них живе в прісних водах. Тіло кишковопорожнинних схоже на мішок. Воно складається з двох добре розвинених шарів — ектодерми і ентодерми. Між ними знаходиться тонкий, майже позбавлений клітин шар — мезоглея (зачаток третього зародкового листка), що виконує опорну функцію. Порожнина тіла цих тварин сполучена із зовнішнім середовищем ротовим отвором. Для більшості кишковопорожнинних спільною ознакою є наявність жалких клітин та променевої (радіальної) симетрії тіла, тобто радіальне розміщення частин тіла і органів відносно осі тіла. Через тіло таких тварин можна провести багато площин симетрії. Цих тварин названо так тому, що вони мають кишкову, або гастральну, порожнину, яка є одночасно і "порожниною" тіла. Клітини кишковопорожнинних диференційовані не лише морфологічно, а й функціонально. Вперше у них з'являються залозисті, нервові, епітеліальном'язові й статеві клітини, а також нервова система. Хоча кишковопорожнинні побудовані досить просто, зовні вони дуже різноманітні. Багато з них утворюють колонії, а окремі їх особини мають форму поліпа чи медузи. Поліпи — малорухливі або прикріплені тварини. Часто вони утворюють колонії. Медузи — це поодинокі плаваючі організми, їхнє тіло має вигляд парасольки зі щупальцями по краях. Розміри різних видів кишковопорожнинних становлять від 1 мм до 2 м у діаметрі. Класифікація кишковопорожнинних:Класифікація кишковопорожнинних Тип Кишковопорожнинні поділяють на класи: Гідроїдні, або Гідрозої, Сцифоїдні, або Сцифомедузи, і Коралові поліпи. Клас Гідрозої Гідра (мал. 1) — типовий представник класу — досягає 1 см завдовжки. Форма її тіла циліндрична і має вигляд мішечка. На одному полюсі є рот, оточений віночком із 6—12 щупальців. На протилежному кінці тіла знаходиться підошва, якою вона прикріплюється до водяних рослин, каміння чи інших предметів. Щупальці виконують не лише функцію дотику, а й захоплення поживи — різних дрібних водяних тварин. В ектодермі гідри є жалкі, або кропив'яні, клітини, які виконують функцію захисту і нападу. Крім цитоплазми та ядра у ній є міхуроподібна жалка капсула, всередині якої згорнута тонка трубочка — жалка нитка. Назовні з клітини стирчить чутлива волосинка. Якщо яканебудь дрібна тварина доторкнеться до волосинки, тонкі нитки раптово викидаються назовні і, ніби стріли, впинаються в тіло здобичі. При цьому з капсули в ранку виливається отрута, що паралізує жертву. Як правило, вистрелюють одразу багато жалких клітин. Риби та інші тварини гідр не їдять. Основну масу екто і ентодерми становлять зовнішні та внутрішні епітеліальном'язові клітини. Завдяки скороченню м'язових волокон цих клітин гідра пересувається, по черзі "ступаючи" то підошвою, то щупальцями. Нервові клітини, що утворюють сітку по всьому тілу, розміщені в мезоглеї, а всередину і назовні тіла гідри відходять їхні відростки. Такий тип будови нервової системи називають дифузним. Особливо багато нервових клітин розміщується в гідри навколо рота, на щупальцях і підошві. Отже, у кишковопорожнинних з'являється координація Функцій. Мал. 1. Гідра: я, б — поздовжній і поперечний розрізи тіла; в — окрема епітеліальном'язова ектодермальна клітина; г — частина стінки тіла за великого збільшення; д — нервові клітини; е — жалкі клітини; 1 — ротовий отвір; 2, 8 — клітини ектодерми; 3, 11 — клітини ентодерми; 4 — сім'яник; 5 — яйцеклітина; 6 — опорна пластинка (мезоглея); 7, 13 — чутливі відростки нервових клітин; 9 — проміжна клітина; 10 — нервова клітина; 12 — залозиста клітина В ектодермі гідри є проміжні клітини, з яких у разі пошкодження тіла утворюються нервові, епітеліальном'язові та інші клітини.

Література[ред.ред. код]



В арктичних морях водяться ціанея і аурелія. Помітити ціанею дуже легко завдяки її розміру та яскравому забарвленню. Вона часто піднімається до самої поверхні води. Краї оранжево-червоної парасольки ціанеї вирізані гарни­ми фестонами, вниз у вигляді полотнин або завісок спуска­ються складчасті ротові лопаті яскравого малиново-червоного кольору. Крім того, в неї є вісім груп світло-рожевих щупальців. Коли ціанея скорочує парасольку й коливається на хвилях, її щупальця, химерно звиваючись, нагадують пасма сплутаного волосся.

Щупальця ціанеї, як усіх взагалі кишковопорожнинних тварин, мають жалкі клітини, призначені для захоплення їжі й для захисту. Саме цю медузу, Шерлок Холмс зви­нувачував у смерті вчителя Макферсона та його собаки. Конан Дойль в оповіданні «Лев’яча грива» писав: «Вона така ж небезпечна, як кобра, а рани, завдані нею, болючіші за укуси змії». Треба сказати, Що письменник значно пере­більшив небезпеку ціанеї. Той, хто доторкався до неї, від­чував лише легке свербіння між пальцями рук і поколю­вання, схоже на слабкий опік кропивою. Але для ніжних морських тварин, якими живляться ціанеї,— планктонних рачків, дрібних медуз інших ви­дів, реброплавів, деяких рибок — отрута медузи справді смер­тельна. Побоюються її щупальців і великі риби, які, мабуть, чутливі до дії жалких клітин. Щоправда, інколи щупальці ціанеї служать захистом не тільки самій медузі, а й дрібній рибі. Під парасолькою великої ціанеї майже завжди можна побачити кілька мальків пікші, які ховаються в густій сітці її щупальців. Тут вони перебувають у безпеці й підгодовуються залишками їжі медузи.

Ціанея — найбільша медуза в океані: її парасолька інколи досягає понад двох метрів у діаметрі, а довжина витягнутих щупальців становить понад ЗО м. Ціанею не можна назвати рід­кісною твариною, але вона ніколи не зустрічається у великій кількості. На противагу їй аурелія часто утворює масові скуп­чення. Цю плоску, як тарілка, напівпрозору медузу легко пізна­ти за чотирма фіолетовими кільцями або дугами в центрі пара­сольки — статевими залозами. По нижньому краю парасольки аурелії проходить складна сітка травних каналів, рожевуватого або бузкового кольору. Чотири ротові лопаті також напівпрозо­рі й нагадують за формою вуха осла, звідси й видова назва ме­дузи — вухата аурелія. По краю парасольки міститься кілька сотень тонких рожевих щупальців.

Улітку на Білому морі в тиху погоду, ставши на якір, можна спостерігати, як під дном човна проносяться припливною те­чією тисячі й тисячі аурелій, кожна діаметром ЗО—40 см. До такого розміру медуза встигає вирости за дуже короткий строк: усього за півтора-два місяці.

На відміну від ціанеї аурелія зовсім не обпікає. І все-таки рибалки не люблять цих медуз, оскільки вони часто забивають сіті. Інколи їх туди потрапляє так багато, що сіті не витримують і розриваються, коли їх витягують.