Клинський проспект
Набережна річки Фонтанки Росія | |
|---|---|
| рос. Клинский проспект | |
 Кут Клинського та Московського проспектів | |
| Населений пункт | Санкт-Петербург |
| Район | Адміралтейський |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 665 ± 1 м |
| Координати | 59°54′52″ пн. ш. 30°19′18″ сх. д. / 59.9147200000277778° пн. ш. 30.32194000002778012° сх. д.Координати: 59°54′52″ пн. ш. 30°19′18″ сх. д. / 59.9147200000277778° пн. ш. 30.32194000002778012° сх. д. |
| Поштові індекси | 190013 |
| Транспорт | |
| Найближчі станції метро |
 Технологічний інститут  Пушкінська Технологічний інститут |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | ↑337422 ·R (Санкт-Петербург) |
| Мапа | |
 | |
 Клинський проспект у Вікісховищі | |
Клинський проспект (рос. Кли́нский проспект) — проспект в Адміралтейському районі Санкт-Петербурга. Проходить від Рузовської вулиці до Московського проспекту.
Історія назви[ред. | ред. код]
Спочатку вулиця на місці сучасного проспекту носила назву Середня перспектива (проходила від Звенигородської вулиці до Московського проспекту). Ця назва відома з 1769 року, пов'язано з тим, що вулиця перетинала посередині слободу Семенівського полку. У 1791 році перейменований в Середній проспект, також вживалися варіанти Середній Семенівський проспект, Велика Середня вулиця, Середня вулиця[1].
9 грудня 1857 року проспекту надана сучасна назва Клинський проспект, згідно місту Клин в ряду інших вулиць Московської поліцейської частини, що називались відповідно до повітових міст Московської губернії[1].
Вулиця на місці сучасного проспекту виникла в першій половині XVIII століття. 20 серпня 1739 року вона була названа Ізмайловська (проходила від Роз'їжджої вулиці до Московського проспекту, включаючи сучасну вулицю Марата)[1].
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Сад Олімпія.
- Будинок № 2 (Рузовська вулиця, 17) — прибутковий будинок О. П. Максимової, 1910 р, арх. О. Ф. Барановський.
- Будинок № 17 — «Будинок із соняшниками», 1913, арх. О. О. Захаров. Будівля в стилі модерн відрізняється багатством оформлення, в інтер'єрі зберігся камін, виконаний за ескізом Михайла Врубеля[2].
- Будинок № 25 — Тютюнова фабрика О. М. Шапошникова (1879—1880, арх. П. С. Самсон)[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Топонимическая энциклопедия Санкт-Петербурга. — СПб.: Информационно-издательское агентство ЛИК, 2002. — С. 157
- ↑ Глезеров С. (27 вересня 2019). Модерн начинался с парадных. Как интерьеры петербургских домов стали шедеврами искусства. Санкт-Петербургские ведомости. Архів оригіналу за 14 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020.
- ↑ Штиглиц М. С., Лелина В. И., Гордеева М. А., Кириков Б. М. Памятники промышленной архитектуры Санкт-Петербурга. — СПб : Белое и Чёрное, 2005. — С. 192. — 224 с.
Література[ред. | ред. код]
- Горбачевич К. С., Хабло Е. П. Почему так названы? О происхождении названий улиц, площадей, островов, рек и мостов Ленинграда. — 3-е изд., испр. и доп. — Л.: Лениздат, 1985. — С. 158. — 511 с.
- Городские имена сегодня и вчера: Петербургская топонимика / сост. С. В. Алексеева, А. Г. Владимирович, А. Д. Ерофеев и др. — 2-е изд., перераб. и доп. — СПб.: Лик, 1997. — С. 55. — 288 с. — (Три века Северной Пальмиры). — ISBN 5-86038-023-2.
- Зодчие Санкт-Петербурга. XIX — начало XX века / сост. В. Г. Исаченко; ред. Ю. Артемьева, С. Прохватилова. — СПб.: Лениздат, 1998. — 1070 с. — ISBN 5-289-01586-8.
- Горбачевич К. С., Хабло Е. П. Почему так названы? О происхождении названий улиц, площадей, островов, рек и мостов Санкт-Петербурга. — СПб.: Норинт, 2002. — 353 с. — ISBN 5-7711-0019-6.
- Кириков Б. М. Доходный дом Захаровых // Архитектура Петербургского модерна. Особняки и доходные дома. — 4-е. — СПб. : Коло, 2012. — С. 527—531. — ISBN 978-901841-76-1.
Посилання[ред. | ред. код]
- Клинський проспект в енциклопедії Санкт-Петербурга [Архівовано 18 грудня 2016 у Wayback Machine.]
