Врубель Михайло Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Олександрович Врубель
Михаил Александрович Врубель
Vrubel Self Portrait 1885.jpg
Автопортрет, 1885
Дата народження 5 (17) березня 1856(1856-03-17)
Місце народження Омськ
Дата смерті 1 (14) квітня 1910(1910-04-14) (54 роки)
Місце смерті Санкт-Петербург
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Сайт http://vrubel-world.ru

Миха́йло Олекса́ндрович Вру́бель (* 5 (17) березня 1856(18560317) — 1 (14) квітня 1910) — художник, символіст. Визначний майстер акварельного і олійного живопису, рідкісний художник. Робив ілюстрації до книжок, монументальні роботи, портрети, займався сценографією. В кожній з областей мистецтва залишив шедеври.

Початок життя[ред.ред. код]

Музей Врубеля в м. Омськ

Михайло Олександрович Врубель народився 5 (17 березня) 1856 в місті Омськ. Він третя дитина в родині.

Батько художника, Олександр Михайлович, поляк за походженням, був військовим юристом. Прізвище Врубель з польської означає «горобець». Як і багато військових, батько часто переїжджав з місця на місце за військовим наказом, тому сім'я постійно мешкала в різних містах — Саратов, Астрахань, Петербург, Омськ. Мати Михайла померла, коли сину виповнилося три роки. Вихованням хлопчика займалися батько і мачуха, бо батько одружився вдруге. Мачуха Єлизавета Христианівна добре грала на роялі і прищепила малому Михайлові смак до музики та театру. Михайло мав дуже теплі дружні відносини зі своєю старшою сестрою Олександрою.

Як і всі діти, Михайло багато малював в дитинстві. Батьки не забороняли йому малювати, навіть наймали йому приватних вчителів, але призначали парубку кар'єру юриста. Слухняний син приїхав в Петербург і став студентом юридичного факультету Петербурзького університету. Але Михайло Врубель був байдужим до юридичних наук, і став студентом, поступившись тиску родини.

Академія мистецтв в Петербурзі[ред.ред. код]

На Університетську набережну Петербурга виходять фасади і університету, і Академії мистецтв. То ж не дивно, що студент-юрист ходив і в академію. Вечорами тут приймали всіх бажаючих. Після закінчення університету, весною та влітку 1880 року Врубель намагається займатися юридичною практикою, яка викликає в нього лиш відразу.

Восени цього ж року Михайло поступає до Академії мистецтв. На екзаменах він знайомиться з п'ятнадцятирічним Серовим Валентином. Михайло записався у клас професора Павла Петровича Чистякова. Слабенький як художник, Чистяков виявився здібним і наполегливим викладачем. Його з вдячністю згадували учні, що виявилися талановитішими за вчителя (Сєров Валентин Олександрович, Михайло Врубель, Полєнов Василь Дмитрович, Васнецов Віктор Михайлович). Відчуваючи недостатність знань і навичок, Врубель займається у класі Іллі Рєпіна, якого на той час вважали першим художником Росії, де опановує акварель. Згодом Врубель стане одним з видатних акварелістів Росії кінця 19 століття.

Київський період[ред.ред. код]

Божа матір (Кирилівська церква)

Чимала частина життя і творчості Михайла Врубеля пов'язана з Києвом.

У 1884 році в Академію мистецтв приїхав відомий київський археолог, історик мистецтв, професор Адріян Вікторович Прахов і розповів Чистякову про намір створити візантійський іконостас та реставрувати фрески Кирилівської церкви. Потрібен був талановитий художник — а Чистяков умів розпізнавати таланти, художник мав бути молодий, тому що грошей на гонорари було обмаль. Чистяков порадив йому взяти з собою Врубеля. Так Михайлові і не довелось закінчити Академію, де він провчився з 1880 по 1884 роки.

Втручання в стінописи Кирилівської церкви 12 століття було досить стриманим. Наново створили фрески в тих місцях, де вони були повністю знищені. Перша ж проба Врубеля — зображення архангела на одному з стовпів церкви — викликала загальне схвалення. Також для Кирилівської церкви Врубель створив фреску «Сходження Святого Духу на Апостолів» (1885). Звичайно ж, він малював не як художник 12 століття, а як сучасний майстер, що знає досягнення живопису Західної Європи, але не зрікається візантинізму.

Восени того ж року Михайло їде у Венецію, щоб працювати над великими вівтарними образами та вивчати мозаїки Равени та венеціанських майстрів. Чотири ікони було виконано на важких цинкових пластинах. Прообразом Богоматері стала Емілія Львівна Прахова, дружина професора. Врубель працював в Італії по пам'яті, без моделі — ні натурщиць, ні манекенів в нього не було. На початку 1885 року Врубель повертається до Києва. Але відносини з родиною Прахових загострюються через захоплення Врубеля Емілією Львівною, тому Михайло від'їжджає в Одесу, де проводить півроку. Саме в Одесі Врубель починає працювати над темою Демона — яку без перебільшень можна вважати найважливішою в його творчості.

Наприкінці 1885 року Врубель знову повертається до Києва. Він дає приватні уроки малювання, працює над ескізами для роспису Володимирського собору. У Володимирському соборі за ескізами Врубеля виконано орнаменти на внутрішніх стінах храму і арках двох нефів, але ескізи великого розпису «Плач надгробний» та «Ангел з кадилом і свічкою» (1887) не були затверджені і реалізовані, тому що були виконані в незвичній новаторській манері і не відповідали церковним канонам. Пізніше для розпису собору було запрошено молодого Васнецова.

Серед світських робіт київського періоду визначним твором став «Портрет дівчини на тлі перського килиму», де Врубель дав волю своїм колористичним здібностям. Також у Києві художник написав картини «Східна казка», «Автопортрет», велику кількість акварелей з квітковими мотивами та ін.

Пізніше Врубель приїздив до міста разом з дружиною в 1901, відомою оперною співачкою Н. І. Забелло (Забілою)-Врубель, яка була вихованкою Київського інституту шляхетних дівчат. Відвідав Київ 1903 разом з дружиною і сином (син помер у місті, похований на Байковому кл.).

Акварелі Врубеля Київського періоду[ред.ред. код]

  • Натюрморт. Тканини
  • Портрет Олени Мурашко
  • Квіти
  • Ольга Дмитрівна Замирайло
  • Шипшина
  • Портрет Ємілії Прахової
  • Божа матір
  • Голова св. Кирила
  • Голова пророка

Ескізи для Володимирського собору в Києві[ред.ред. код]

  • Надгробний плач
  • Воскресіння
  • Христос
  • Сходження св. Духа
  • Ангел з кадилом та свічкою
  • Два ангела
  • Моління про чашу
  • Ангел
  • Мотив орнаменту з ангелами

Московський період[ред.ред. код]

З 1889 року Врубель в Москві. Важливою подією було зближення Врубеля з меценатом С. І. Мамонтовим, художник прийняв запрошення Савви Івановича і оселився в його маєтку на Садово-Спаській. Тут вже працювали знайомі Врубеля художники Валентин Серов та Костянтин Коровін. Так митець отримає мецената, а мільонер нового майстра-універсала.

Морська цариця

Продовжуються пошуки образу демона. Зовнішнім поштовхом нібито був конкурс пам'ятника поету Лермонтову, а Врубель зажадав бути учасником. Митець ліпив демона, а потім малював. З пам'ятником Лермонтову у Врубеля не вийшло, але художнику замовили ілюстрації до творів Лермонтова. Так з'являються аркуші з малюнками до «Герою нашого часу», до поеми «Ізмаїл-Бей» та улюбленого «Демона». В 1890 році, в садибі Абрамцево, в кабінеті Савви Мамонтова був написаний «Демон сидячий» — перша картина з серії картин про демона. Але не можна й забувати, що до нас дійшли далеко не всі варіанти зображення демона — Врубель часто переписував картину, не вдовольняючись результатом, деякі варіанти просто пропали. Близькі художника згадують, як він був захоплений цією темою, як розповідав, що «демон», це не біс і не диявол, а з грецької означає «дух», «душа», цитував на пам'ять поему Лермонтова.

Мамонтов замовляє Врубелю тетрально-декораційні роботи для свого театру (ескіз завіси «Ніч в Італії»). З 1890 року в Абрамцево відкрито керамічну майстерню, де Врубель створює керамічні твори Лєль, Волхова, Купава, Берендєй. З 1892 року він вже керує цією майстернею.

Дружина художника, 1898

Мамонтов запросив Врубеля з собою в подорож до Європи. І Врубель з родиною Мамонтова побував в Римі, Флоренції, Венеції, Мілані, Парижі. Подорож спонукала для малювання картин і акварелей — «Іспанія», «Ворожка», «Венеція», можливо, самих радісних в усьому його творчому надбанні.

В 1896 році Врубель приймає замовлення створити два великих панно для художнього павільону Всеросійської виставки в Нижньому Новгороді. Це були два величезних панно, площиною більше ста метрів квадратних, Врубель брався за роботу сповнений надій і з великим натхненням. На одному полотні він писав «Принцесу Грьозу», як символ прекрасного, до якого прагнуть всі художники, на другому полотні змалював «Микулу Селяниновича», як символ сили руської землі. Але панно не було прийняте сучасниками і Петербургською Академією мистецтв. Панно купив Савва Мамонтов і зробив окремо виставку Врубеля, де на художника чекав перший довгоочікуваний успіх.

В 1896 році Врубель закохався знову — Надія Іванівна Забела була оперною співачкою, художник побачив ії на сцені Панаєвського театру під час репетицій. Швидке зближення завдяки мистецтву завершилося весіллям в Швейцарії влітку 1896 року.

В 1897 році Михайло Олександрович потрапив на виставку Олександра Іванова, яка проходила в Москві, роботи якого справили велике враження на Врубеля. В 1898 році Врубель разом з Коровіним, Левітаном, Васнецовим бере участь у «Виставці руських і фінляндських художників», де його розуміють і приймають дуже доброзичливо. Також в цьому році він завершує чотири великих панно для маєтка С. Т. Морозова, і звертається до пушкінської теми — пише картину «Пророк».

1901 року в подружжя Врубелей народився син.

Портрети роботи Врубеля[ред.ред. код]

Худ. Врубель, « Дівчинка на тлі перського килима », 1886 р.
Квіти
  • Автопортрет, 1883, акварель
  • Дівчина на тлі перського килиму, (портрет Дахнович), 1886
  • Художниця Єлизавета Бем
  • портрет матері, 1883, малюнок
  • Художник Сєров Валентин Олександрович, профіль, малюнок
  • Марія Яківна Симонович, 1883, малюнок
  • Художник Шамшин, 1883, малюнок
  • Олена Мурашко, 1884, малюнок
  • Емілія Львівна Прахова, малюнок
  • Прахов Адріян Вікторович, малюнок
  • Архітектор Котов Григорій Іванович, малюнок
  • портрет В. С. Мамонтова, 1891
  • портрет дружини в стилі ампір, 1898
  • портрет М. Арцибушевої, 1897
  • Портрет Савви Мамонтова, 1897
  • Портрет Костянтина Арцибушева, 1897
  • автопортрет, 1904, малюнок
  • Портрет поета В. Брюсова, 1906, малюнок
  • портрет письменника Володимира Кігна (Київ)
  • портрет художника Миколая Пимоненко (Київ)
  • портрет чоловіка в старовиному вбрані (з І. Н. Терещенко) (Київ)
  • портрет художника Аполінарія Васнецова
  • портрет скульптора Бориса Вардса (Київ)
  • портрет Марії Єршової — Косяченко (Київ)
  • портрет художника Самуїла Гайдука (Київ)
  • портрет Миколи Мурашко (Київ)
  • портрет Дмитра Менделеєва (Київ)
  • портрет вірменського художника Шамшиняна
  • портрет Федора Усольцева
  • портрет Віри Усольцевої
  • портрет Інокентія Усольцева
  • портрет скульптора П. Бромирського
  • портрет Павла Карпова
  • портрет акторки Тетяни Любатович
  • портрет Мари Олив (Мамонтової)
  • портрет художника Сергія Костенка
  • портрет художника Віктора Замирайло

Графічні автопортрети[ред.ред. код]

Врубель належить до художників, портретів якого не створили інші митці. Частково це було компенсовано власними автопортретами, але всі вони графічні. Він почав вивчати власне обличчя і фіксувати його в акварелях ще під час навчання в Академії. Він був безоплатною моделлю для самого себе. Але вони лише фіксували його обличчя і були здебільшого штудіями, маловдалими, маловиразними. В подальшому він звертався до різноманітних технік - від малюнків пером і плямою до імітації в олівцевому малюнку штрихування гравюри. При цьому і саме штрихування носило у Врубеля відбиток його індивідуальної графічної манери — то з драматичним освітленням, то з пригніченим настроєм особи, що зазнала невизнаності і розчарувань в коханні і в художній практиці.

В аркуші-малюнку 1905 року він вже подав себе як фінансово успішного буржуазного художника, хоча це мало відповідало реальності. Він старанно приховав тепер в автопортреті власну тривогу через невиліковну хворобу.

Акварелі Врубеля[ред.ред. код]

Врубель. М. О. Італія. Неаполітанська ніч , 1891 рік.


Вже в перших своїх акварелях Врубель виявив майстерність і неабиякий хист до мистецтва. Теми традиційні для академії з її непохитним культом римлян і Біблії. На біблійний сюжет Врубель створив «Введення діви Марії у храм», на історичну тему «Бенкетуючі римляни».

Писати акварелі Врубель буде й надалі, серед них натюрморти («Квіти в синій вазі», 1887; «Квітка шипшини», 1884; «Троянда», 1904) портрети («Художник Костенко С. П.», 1880; «Портрет Олександри Станкевич», 1906). Коли Врубель почав займатись сценографією, то написав ескіз театральної завіси саме аквареллю («Італія. Неаполітанська ніч», 1891). Завісу зробили і вона слугувала театру Солодовнікова, поки той не згорів у 1898 році. Але акварелі збереглися.

Аби посилити виразність акварелі, художник змішував різні техніки, додавав розчини гумміарабіку, білила, художнє чорне вугілля. Вже в акварелях виявився потужний колористичний талант Врубеля.

До рятування графічних творів художника Врубеля в роки 2-ї світової війни доклала зусиль відомий музейник з Києва — Поліна Кульженко.

Малюнки Михайла Врубеля[ред.ред. код]

«Голова демона», Третьяковська галерея.

Майоліка 1899–1900[ред.ред. код]

  • Цар Берендей
  • Лель
  • Мизгир
  • Купава
  • Весна
  • Садко
  • Волхова
  • Єгиптянка

Врубель і літературно-драматичні твори[ред.ред. код]

Гамлет і Офелія 1883

Великий вплив на творчість Врубеля мали літературно-драматичні твори. Був період захопленням «Гамлетом» Шекспіра. В роки навчання в академії Врубель не одноразово звертався до теми Гамлета і Офелії, змальовуючи себе в образі Гамлета.

Успішними виявилися його графічні інтерпретації до п'єси Пушкіна «Моцарт і Сальєрі» з циклу «Маленькі трагедії». Якщо свого Гамлета він робив кольоровим, то ілюстрації до "Моцарта і Сальєрі " зроблені художнім вугіллям. Оксамитові штрихи передають усю трагедію людської заздрості і людського падіння Сальєрі, що наважився на вбивство людини, колеги, що талановитіший за нього.

Треба зауважити особливу привабливість драматичних тем для митця. Невдоволення навколишньою дійсністю було притаманно і самому Врубелю, і саме цим темам в літературі відгукувалася його душа. За однією з версій зустріч з поемою Лермонтова «Демон» підштовхнула Врубеля до пошуків образу Демона, що стала темою творчості художника майже на все життя.

Ілюстрації до поеми «Демон»[ред.ред. код]

  • Демон, який летить
  • Танець Тамари
  • Вершник
  • Тамара і Демон
  • Демон під стінами монастиря
  • Тамара
  • Ангел з душею Тамари
  • Монастир на Казбеці
  • Демон, який дивиться в долину

Декорації до опер[ред.ред. код]

  • Микула Селянович
  • Садко
  • Фауст
  • Рогнеда
  • Наречена царя
  • Кавказький полонений
  • Казка про царя Солтана
  • Чародійка
  • Ізмаїл-Бей
  • Моцарта і Сальєрі

Портрет Мамонтова[ред.ред. код]

Портрет Савви Мамонтова, 1897, Третьяковська галерея

Врубель почав писати портрети ще в часи навчання в академії. Він автор декількох дуже вдалих автопортретів і портретів (наприклад, портрет К. Арцибушева.) Але портрет Савви Івановича Мамонтова єдиний в своєму роді.

Мамонтова Врубель писав в інтер'єрі, де модель сиділа в кріслі. На картині начебто змальована боротьба між художнім темпераментом Врубеля та потужною життєвою силою Савви. На картині Савву наче спіткала страшна звістка чи несамовите натхнення. Він у корчах намагається зрозуміти щось важливе для себе, а може й для світу. Обличчя Мамонтова сприймається незвичайним обличчям — так міг би виглядати Мефістофель. Спокійного портрету в інтер'єрі не вийшло — зафіксовано неординарну людину неординарним художником.

Савва позував і іншим майстрам. Зберігся портрет Іллі Репіна, учня Репіна — Серова Валентина в Одесі. Загіпнотизований ім'ям віртуозного Андерса Цорна, Мамонтов позуватиме і йому. І вийшли саме спокійні, нудьгуваті портрети. Врубелевський Мамонтов став найправдивішим зображенням талановитої людини з нехудожнього світу.

Хвороба Врубеля[ред.ред. код]

Врубель і раніше дивував поведінкою, незвичним одягом. Невдоволення навколишнім світом притаманне багатьом художникам — з цього невдоволення роблять теми для творчості. У Врубеля це йшло і від бажання жити повнокровно і сильно зараз і тут, і від хвороби. Ще в Києві була спроба різати вени, про що писав художник Костянтин Коровін. Часто бували перепади настрою, періодами дратівливості, перезбудження. З 1901 року настало погіршення, а в 1902 році уславлений психіатр Володимир Бехтерєв ставить страшний діагноз — хвороба Врубеля невиліковна. Смерть маленького сина в 1903 році стає новим ударом для художника — з тих пір Врубель майже весь час проводить у клініках, тільки зиму 1904–1905 року він провів вдома. Саме в ці роки майстер багато займається малюнком, часто працює з натури. Саме в малюнку виконано й портрет поета Валерія Брюсова (1906 р.) — остання робота Врубеля. Коли художник працював над цим портретом, він остаточно втратив зір.

Врубель помер в 1910 році в Петербурзі і був похований на цвинтарі Новодівочого монастиря, що біля Московського проспекту. Невеличкий надгробок з чорного мармуру показує, де знайшов спокій неспокійний геній на ім'я Врубель. Могила художника збережена.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Михаил Александрович Врубель. Выставка произведений. Каталог ГТГ., М, «Искусство», 1957 (рос)
  • Константин Коровин вспоминает…,М, «Изобразительное искусство», 1990,(рос)
  • «Акварели Врубеля» А.Михайлов ж «Юный художник», № 2,1986 (рос)
  • Михаил Врубель. Каталог. Автор вступительной статьи, летописи жизни и творчества М. Ю. Герман., Ленинград, «Аврора», 1989 (рос)

Посилання[ред.ред. код]