Комуністична партія України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Комуністична партія України
Kpu logo.png
Голова партії Петро Симоненко
Заснована/зареєстрована 1918
1993[1]
Штаб-квартира Київ
Політична ідеологія Соціалізм (Марксизм-ленінізм)[2][3][4][5][6]
Неокомунізм[7]
Союзники, блоки Блок лівих і лівоцентристських сил, Україна Партія Регіонів[8][9]
Кольори
Кількість членів 111 323
Кількість депутатів у ВР
0 / 450
[Джерело?]
Веб-сторінка www.kpu.ua

Комуністи́чна па́ртія Украї́ни — політична партія в Україні, до 1952 — Комуністична Партія (більшовиків) України (КП(б)У) — частина Комуністичної Партії Радянського Союзу, що об'єднувала осередки останньої в межах України, керувала всіма ділянками суспільного життя, посідаючи абсолютну владу. Ідеологічно КП(б)У ґрунтувалася на марксизмі-ленінізмі, проголошувала своєю метою побудову комуністичного суспільства.

Політична програма

  • Політична сфера. Скасування інституту президентства, демократизм державного і суспільного життя; реформа виборчого законодавства, забезпечення частки представництва у ВР України, органах місцевого самоврядування робітників, селян, інтелігенції тощо; право відкликання депутатів і суддів виборцями; виборність суддів низової ланки громадянами; система народного контролю в країні; створення рад трудових колективів; боротьба з корупцією, організованою злочинністю; ліквідація пільг і привілеїв держслужбовців; федералізація України; всебічний розвиток української мови і культури, надання статусу державної російській мові; зміна символіки України, тексту та музики Державного гімну.[10]
  • Духовна сфера. Якісна молодіжна політика; збереження історичної та культурної спадщини, в тому числі радянської; посилення покарання за розповсюдження наркотиків, торгівлю людьми, проституцію, пропаганду порнографії, насильства; протидія аморальності, вульгарності, цинізму, націонал-шовінізму, ксенофобії, фальсифікації історії, фашизму, неонацизму, антикомунізму, антирадянщини; заборона неонацистських організацій в Україні, кримінальне покарання за прояви фашизму; свобода світогляду та віросповідання, світська держава.[10]
  • Зовнішня політика. Позаблоковий військовий статус, незалежний зовнішньополітичний курс, активна позиція щодо створення нової загальноєвропейської системи колективної безпеки, реформа ЗСУ, перегляд міжнародних угод із СОТ і МВФ, членство і активна позиція в СНД, МС і ЄЕП РФ, Білорусі та Казахстану.[10]

Історія

Передумови

КПУ виникла з більшовицьких осередків Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії (РСДРП), які діяли в українських губерніях Російської Імперії. До революції 1917 року вони не були об'єднані в окрему всеукраїнську організацію. Більшовики визнавали існування української нації — її права на самовизначення.

З активізацією діяльності більшовицьких організацій в Україні після Жовтневого збройного повстання керівництво РСДРП(б) погодилось створити загальноукраїнський більшовицький центр і відправило до Києва членів ЦК Зінов'єва і комісара Румунського фронту Рошаля. 3 грудня 1917 року у Києві відкрився з'їзд, що увійшов в історію як Крайовий (Обласний) з'їзд РСДРП(б). З'їзд проголосив утворення всеукраїнської більшовицької організації під назвою РСДРП(б) — Соціал-демократія України та обрав її керівний центр — Головний комітет соціал-демократії України (ГК СДУ).

До Головного комітету було обрано дев'ять членів: Євгенію Бош, Георгія Лапчинського, Олександра Горвіца, Володимира Ауссема та інших. За деякими спогадами головою комітету стала Євгенія Бош, згідно з іншими джерелами посаду секретаря Головного комітету обійняв Лапчинський. Фактично керівний центр виявився недієздатним. Причин цього декілька. Одна — невизнання Донецько-Криворізьким обкомом РСДРП(б) Головного комітету як всеукраїнського партійного центру; друга — переобтяженість членів ГК СДУ роботою в ЦВК і Народному Секретаріаті; третя — невизначеність позиції ЦК РСДРП(б).

Виникнення. І зїзд КП(б)У

КП(б)У утворена 18-20 квітня 1918 р. у Таганрозі (що входив до Запоріжжя і пізніше до Землі Донського війська, а нині — Росія) на нараді представників більшовицьких організацій України за ініціативою Миколи Скрипника під назвою Комуністична партія (більшовиків) України.

Радянські джерела у офіційному виданні зазначали, що КП(б)У: «Формально заснована у квітні 1918 як самостійна компартія, але вже через 3 міс., на свомєу I з'їзді, КП(б)У увійшла до РКП(б) з підпорядкуванням загальним партійним з'їздам і ЦК»[11]. На І з'їзді КП(б)У, який відбувся у липні 1918 в Москві на вимогу російських більшовиків ухвалила рішення про входження до складу РКП(б) із збереженням власної назви.

З'їзд КП(б)У ухвалив наступну резолюцію:

І з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України вважає, що завданням нашої партії на Україні є: рішуче порвавши з помилками минулого, боротися за революційне об'єднання України з Росією на засадах пролетарського централізму, в межах Російської Радянської Соціалістичної Республіки, на шляху до утворення всесвітньої пролетарської комуни[12]

Спочатку партію очолював Георгій П'ятаков (липень-вересень 1918 р.), потім — Серафима Гопнер (вересень-жовтень 1918 р.), Емануїл Квірінг (жовтень 1918 р. — березень 1919 р.), Станіслав Косіор (травень 1919 — листопад 1920 р.).

Пріоритетність українських національних питань виборювалась, а не падала як манна небесна, у міжнародному комуністичному русі. Так, повстання у Таврійській губернії у травні 1919 р. 6-ї радянської дивізії під командуванням Григор'єва спонукало до того, щоб Українська комуністична партія (боротьбистів) (члени — Шумський, Довженко та інші), яка стояла у джерел створення УНР, інтегрувалась у лави КП(б)У.

Після серії військових поразок та в зв'язку з ризиком втрати України на початку липня 1919 замість ЦК КП(б)У було створене Зафронтове бюро для керівництва підпільними організаціями у тилу генерала Денікіна. Чільником залишався Косіор, а місце перебування бюро постійно змінювалося. Деякий час Зафронтове бюро квартирувало у Брянську, потім — у Серпухові. В грудні 1919 року воно припинило свою роботу.

Навесні 1920 року відбулась значна подія в історії Комуністичної партії України: IV конференція КП(б)У, що проходила у Харкові з 17 по 23 березня. З доповіддю на ній виступив російсько-грузинський комуніст Сталін, який виклав тези ЦК РКП(б) до IX з'їзду партії. Після бурхливої дискусії за тези ЦК РКП(б) проголосувало 86 чоловік, проти — 117. Більшість отримало революційно-пролетарське крило партії — «децисти», а основу більшості складала Харківська партійна організація. Меншість в знак протесту залишила конференцію. Усі рішення IV конференції КП(б)У не було визнано московським керівництвом РКП(б), Центральний комітет, обраний на конференції, — розпущено, а 5 квітня призначено тимчасовий ЦК.

20 березня 1920 року відбулося спільне засідання IV конференції КП(б)У та конференції УКП(б). Так під тиском Комінтерну до КП(б)У приєдналася Українська комуністична партія (боротьбистів), а згодом — і Українська Комуністична Партія. До 1925 року змінилося ще три партійних керівника — Вячеслав Молотов (листопад 1920 р. — грудень 1921 рр.), Дмитро Мануїльський (грудень 1921 р. — квітень 1923 р.) і ще раз Емануїл Квірінг. У 1925 році першим секретарем ЦК КП(б)У став Лазар Каганович, який проводив подвійну політику — формально партія підтримувала курс на українізацію, неформально — усі її чільні провідники ізолювалися і усувалися від впливу на ухвалення рішень. У 1928 році Кагановича було зміщено, а його посаду став обіймати Станіслав Косіор, який був першим секретарем ЦК КП(б)У аж до 1938 року.

Незалежність КП(б)У відмічає помічник-ренегат Сталіна у контексті конкуренції у російській ВКП(б) 1920-х років між керівником апарату ВКП(б) Сталіним і керівником Ленінградського губкому ВКП(б) Зінов'євим:

Выдвинув весной 1922 года Сталина на пост генерального секретаря партии, Зиновьев считал, что позиции, которые он сам занимал в Коминтерне и в Политбюро, явно важнее, чем позиция во главе партийного аппарата. Это был просчет и непонимание происходивших в партии процессов, сосредоточивавших власть в руках аппарата. В частности, одна вещь для людей, боровшихся за власть, должна быть совершенно ясной. Чтобы быть у власти, надо было иметь свое большинство в Центральном Комитете. Но Центральный Комитет избирается съездом партии. Чтобы избрать свой Центральный Комитет, надо было иметь свое большинство на съезде. А для этого надо было иметь за собой большинство делегаций на съезд от губернских, областных и краевых партийных организаций. Между тем эти делегации не столько выбираются, сколько подбираются руководителями местного партийного аппарата — секретарем губкома и его ближайшими сотрудниками. Подобрать и рассадить своих людей в секретари и основные работники губкомов, и таким образом будет ваше большинство на съезде. Вот этим подбором и занимаются систематически уже в течение нескольких лет Сталин и Молотов. Не всюду это проходит гладко и просто. Например, сложен и труден путь ЦК Украины, у которого несколько губкомов. Приходится комбинировать, смещать, перемещать, то сажать на ЦК Украины первым секретарем Кагановича, чтоб навел в аппарате порядок, то перемещать, выдвигать и удалять строптивых украинских работников. Но в 1925 году основное в этом рассаживании людей проделано. Зиновьев увидит это тогда, когда уже будет поздно.


Борис Бажанов[13]

У роки Другої світової

Під час Другої світової війни — в умовах нацистської окупації — КП(б)У діяла в підпіллі, а після повернення на територію України Червоної Армії швидко відновила свою структуру. Найяскравішими комуністичними діячами українського підпілля були Сидір Ковпак в північних областях України та представники Молодої гвардії у південно-східних областях.

Українські лідери радянського комуністичного підпілля не зламалися, але й, навпаки, підняли свій авторитет після зради російського комуніста і сталінського сподвижника генерала Власова у 1942 році.

Післявоєнна відбудова

У березні 1947 р. на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У знову повернули Лазаря Кагановича, у грудні того ж року його вкотре змінив Микита Хрущов, а з грудня 1949 р. українськими комуністами керував Леонід Мельников. З приходом до керівництва КПРС самого Хрущова і в СРСР, і в Україні почалася «відлига».

Народжений на території Російської Імперії у селі, яке розташоване сьогодні в Росії поруч з українським кордоном, Хрущов став одним з найвпливовіших про-українських політиків світового масштабу. Його прізвище має українське коріння (слова «хрущ» немає в російській мові), його дружина — українка-галичанка родом з міста Перемишль, а більша частина його трудової діяльності пов'язана з Україною.

Однак політика керівництва Компартії України — Олексія Кириченка (1953-57 рр.), Миколи Підгорного (1957–1963 рр.) і Петра Шелеста (1963–1972 рр.) послідовністю не відзначалися. На часи Шелеста припадає кілька кампанії по боротьбі з дисидентами, які традиційно звинувачувалися в «українському націоналізмі», але й самого керівника КПУ усунули з посади з майже аналогічною аргументацією. Врешті решт, Підгорний і Шелест зрадили Хрущова, підтримавши закулісний переворот Брежнєва у 1964 році.

Застій

З приходом до керма партії Володимира Щербицького у відносинах з керівництвом КПРС встановилося повне взаєморозуміння, яке пізніше назвали «застоєм». Щербицький відіграв значну роль в приході до влади в Москві Михайла Горбачова, але з ним в очільників КПУ відносини не склалися.

Перебудова

Врешті решт у жовтні 1989 р. Горбачов домігся призначення на посаду першого секретаря ЦК Компартії України свого протеже Володимира Івашка. У квітні 1990 р. Івашка обрали ще й головою Президії Верховної Ради України. Але обидві посади він обіймав недовго. Вже влітку 1990 р. він переїхав на роботу до Москви. Компартію очолив Станіслав Гуренко, а на посаді спікера парламенту Івашка змінив другий секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук. За іронією долі саме Кравчук — як голова Президії Верховної Ради України — підписав не лише Акт проголошення незалежності України, але й документи про припинення діяльності, а потім і заборону КПУ у серпні 1991 року.

Список з'їздів і конференцій (на правах з'їзду)

26 серпня 1991 р. Президія Верховної Ради України видала указ «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України», а 30 серпня — указ «Про заборону діяльності Компартії України».

Відновлення партії

Після заборони КПУ частина колишніх комуністів вступила до новоствореної Соціалістичної партії України. 6 березня 1993 р. на конференції в Макіївці, 19 червня 1993 р.- на з'їзді у Донецьку Компартія була відновлена (формально — заново створена). Очолив КПУ Петро Симоненко.

КПУ офіційно зареєстрована у жовтні 1993 р.. З того часу постійно декларувала свою опозиційність — до президентів Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми та Віктора Ющенка.

РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним поданням 139 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) указів Президії Верховної Ради України «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України» і «Про заборону діяльності Компартії України» (справа про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року)
м. Київ
27 грудня 2001 року
N 20-рп/2001 Справа N 1-2/2001

Комуністична партія України як громадське об'єднання була зареєстрована Міністерством юстиції Української РСР 22 липня 1991 року. Діяльність цього об'єднання поширювалась на територію Української РСР (Свідоцтво про реєстрацію статуту громадського об'єднання N 107 від 22 липня 1991 року).

Згідно зі Статутом Компартія України — політична організація, «що діє на засадах самоврядування згідно з Конституцією та законами Української РСР».

Реєстрацію цього громадського об'єднання було проведено як новоствореної політичної партії на підставі Постанови Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок реєстрації громадських об'єднань» від 29 вересня 1990 року N 281-XII та в порядку, встановленому Тимчасовими правилами розгляду заяв про реєстрацію статутів громадських об'єднань, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР від 21 грудня 1990 року N 385.

У зв'язку із закінченням Генеральною прокуратурою України розслідування можливої причетності керівництва Компартії України до подій 19 — 21 серпня 1991 року Президія Верховної Ради України зазначила, що «не встановлено кримінальних звинувачень керівництва Компартії України у підтримці своїми діями державного перевороту 19 — 21 серпня 1991 року і сприянні тим самим його здійсненню на території України» (Постанова Президії Верховної Ради України від 14 травня 1993 року).

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України вважає, що Компартія України мала статус самостійної політичної організації України і її програмні цілі та дії в період з 19 по 21 серпня 1991 року (що стали підставою для тимчасового припинення та заборони її діяльності) не суперечили визначеним на конституційному рівні умовам утворення і діяльності політичних партій та громадських організацій (частина перша статті 37 Конституції України).

У зв'язку з цим Конституційний Суд України вважає, що Комуністична партія України, яка була зареєстрована 22 липня 1991 року саме як об'єднання громадян, не є правонаступником КПРС і Компартії України у складі КПРС.

Центральний друкований орган партії — газета «Комуніст».

Парламентська партія

Після парламентських виборів 1994 року КПУ перетворилася на потужну політичну силу Верховної Ради, комуністи фактично сформували керівництво парламенту та отримали портфелі керівників ключових парламентських комісій. Самостійної участі в президентських виборах 1994 року Компартія участі не брала, підтримавши кандидатуру лідера Соціалістичної партії України Олександра Мороза.

Підтримка КПУ на парламентських виборах 1998 (червоний колір)

На парламентських виборах 1998 року комуністи здобули 123 мандати (84 — за списком (отримавши 24,65% голосів виборців) і 39 — в одномандатних округах). Згодом чисельність фракції скоротилася до 110 депутатів. Проте це не заважало КПУ бути основою парламентської більшості, яка діяла до 2000 року. Перша п'ятірка виборчого списку виглядала так:

  1. Симоненко Петро Миколайович (КПУ)
  2. Парубок Омелян Никонович (КПУ)
  3. Наливайко Анатолій Михайлович (КПУ)
  4. Олійник Борис Ілліч (КПУ)
  5. Заклунна-Мироненко Валерія Гавриїлівна (КПУ)

Під час виборів керівника держави у 1999 році лідер КПУ Петро Симоненко в першому турі виборів отримав 22,24% голосів і посів друге місце, в другому турі здобув 37,8% голосів, поступившись Леоніду Кучмі.

На виборах до Верховної Ради 2002 року комуністи отримали 19,98% голосів (друге місце після «Нашої України»). Перша п'ятірка виборчого списку виглядала так:

  1. Симоненко Петро Миколайович (КПУ)
  2. Парубок Омелян Никонович (КПУ)
  3. Герасимов Іван Олександрович (позапартійний)
  4. Олійник Борис Ілліч (КПУ)
  5. Заклунна-Мироненко Валерія Гавриїлівна (КПУ)

Під час президентських виборів у 2004 році Петро Симоненко в першому турі виборів здобув 5% голосів (4-е місце).

Підтримка КПУ на парламентських виборах 2006 р.

Під час парламентських виборів у 2006 році за КПУ проголосували 3,66% виборців (5 місце, найгірший результат за всю історію партії). Проте це не завадило комуністам вперше з 2000 р. увійти до парламентської більшості (разом з СПУ та Партією регіонів). Перша п'ятірка виборчого списку виглядала так:

  1. Симоненко Петро Миколайович (КПУ)
  2. Мартинюк Адам Іванович (КПУ)
  3. Герасимов Іван Олександрович (КПУ)
  4. Самойлик Катерина Семенівна (КПУ)
  5. Парубок Омелян Никонович (КПУ)
Результат КПУ на парламентських виборах 2012 р.
Результат КПУ на парламентських виборах 2012 р.

На позачергових парламентських виборах у 2007 році отримала 5,39% голосів, що дозволило отримати 27 місць у Верховній Раді. Перша п'ятірка виборчого списку виглядала так:

  1. Симоненко Петро Миколайович (КПУ)
  2. Волинець Євген Валерійович (КПУ)
  3. Перестенко Марина Володимирівна (КПУ)
  4. Герасимов Іван Олександрович (КПУ)
  5. Гайдаєв Юрій Олександрович (позапартійний)

На парламентських виборах у 2012 році отримала 13,18% голосів виборців, але не виграла у жодному одномандатного окрузі, і отримала у Верховній Раді 32 місця. Перша п'ятірка виборчого списку була такою:

  1. Симоненко Петро Миколайович (КПУ)
  2. Цибенко Петро Степанович (КПУ)
  3. Кілінкаров Спірідон Павлович (КПУ)
  4. Спіріна Ірина Дмитрівна (КПУ)
  5. Присяжнюк Олександр Андрійович (КПУ)

11 березня 2010 р. партія увійшла до правлячої коаліції «Стабільність і реформи».[14]

27 квітня 2010 р. всім складом голосувала за ратифікацію угоди Януковича — Медведєва, тобто за продовження перебування ЧФ Росії на території України до 2042 р.

30.01.2013 лідером КПУ Петром Симоненком спільно з депутатами від КПУ Ігорем Алексєєвим та Ігорем Калєтніком зареєстровано проект закону № 2128 про повернення до смертної кари.

16 січня комуністи в повному складі підтримали введення «законів про диктатуру», а 28 січня не голосували за їх скасування[15] 20 лютого фракція Компартії стала єдиною з-поміж парламентських фракцій, що не дала жодного голосу за Постанову про засудження застосування насильства[16], натомість вже 22 лютого підтримала Постанову про самоусунення Януковича від виконання конституційних повноважень[17]

Результати виборів до ВР України. 2014 рік.

В 2014 році, після перемоги Євромайдану, Комуністична партія України почала співпрацювати з проросійськими сепаратистськими терористичними угрупуваннями, що дало підставу в.о. Президента О. Турчинову ставити питання про заборону її діяльності[18][19]

На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року Комуністична партія України посіла восьме місце за кількістю голосів виборців (611 923 голоси — 3,88%) і, не подолавши 5-відсоткового бар'єру, вперше не пройшла до українського Парламенту[20].

Злочинна діяльність і заборона діяльності КПУ

28 листопада 2006 року український Парламент прийняв Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», в першій статті якого вказується: «Голодомор — це геноцид Українського народу», а друга стаття зазначає, що публічне заперечення цього злочину визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв, приниженням гідності Українського народу, і є протиправним[21]. 13 січня 2010 року Апеляційний суд м. Києва розглянув кримінальну справу по факту вчинення злочину проти людства[22] — «геноцид», погодився з висновками слідства в тому, що керівництво більшовицького режиму — Йосип Сталін та інші — спланували і здійснили в 19321933 роках геноцид української національної групи, і визнав винними в безпосередньому вчиненні цього злочину Сталіна та інших осіб[23]. Менш ніж через 4 місяці після даної події, 5 травня 2010 року Запорізький обком КПУ встановив в місті «пам'ятник Сталінові» і урочисто, із залученням преси та громадськості його відкрив. Дане безпрецедентне рішення призвело до того, що під час відкриття «пам'ятника Сталінові» від спеки знепритомніли троє літніх людей і померла одна жінка. Під час цих трагічних подій, що супроводжували відкриття пам'ятника, представники компартії перешкоджали діяльності журналістів, супроводжуючи це нецензурною лайкою[24].

Докладніше у статті Пам'ятник Сталінові (Запоріжжя)

Сприяння сепаратистській діяльності

Щонайменше з 2006 року Донецький осередок КПУ на постійній основі надавав матеріально-технічну допомогу сепаратистській (зараз[Коли?] — терористичній[25]) організації «ДНР», яка в наметах компартії розповсюджувала друковані за сприяння КПУ інформаційні матеріали сепаратистської спрямованості авторства ідеолога донецького інтернаціоналізма Дмитра Корнілова[26], що був братом Володимира Корнілова, а також агітувала за порушення територіальної цілісності України, збираючи підписи за «незалежність Донбасу», вихід кількох областей зі складу України і об'єднання їх в одне квазі-державне утворення на базі Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Херсонської і Запорізької «республік»[27]. Навіть після того, як 6 листопада 2007 року діяльність «ДНР» було заборонено Донецьким окружним адміністративним судом за позовом Головного управління юстиції Донецької області на підставі матеріалів СБУ[28], Донецький відділ комуністичної партії не припиняв надавати свої намети та друкарські потужності сепаратистам, періодично проводячи з ними і спільні акції[29][30][27].

Докладніше у статті Донецька народна республіка
  1. 6 квітня 2014 року у місті Дніпропетровську за ініціативи Дніпропетровського міського комітету Комуністичної партії України та за участі партії Руський блок, рухів «Народно-освободітєльноє двіженіє», «Боротьба», «Сопротівлєніє Днєпр», «Славянскій рубєж», «Союз комуністів (більшовиків) України», «ВУСРО» відбувся мітинг під назвою «КПУ проти кабального співробітництва з МВФ». Під час заходу за ініціативи активістки Союзу радянських офіцерів України О. Кулик проголошено звернення до президента Російської Федерації з проханням допомогти «звільнити країну та регіон» від діючої влади[31].
  2. 7 квітня 2014 року у Слов'янську в наметі Комуністичної партії України збирали грошові кошти та продукти харчування для сепаратистів «ДНР», які захопили будівлю СБУ в Донецьку[32]. Акція допомогла зібрати близько двох тисяч гривень, безліч продуктових наборів і упаковок з питною водою, які за допомоги транспорту доставили сепаратистам[33].
  3. 18 квітня 2014 року у місті Слов'янську за участю керівника місцевого осередку Комуністичної партії України А. Хмельового та самопроголошеного мера міста В. Пономарьова відбувся мітинг, за результатами якого було прийнято рішення щодо заборони існування на території Слов'янська партійних осередків партій Свобода, УДАР та Батьківщина[31].
  4. 26 квітня 2014 року у місті Горлівці проведено акцію на підтримку «референдуму» в Донецькій області; до числа організаторів входили представник так званої «Донецької народної республіки» В. Колоснюк, керівники осередку Комуністичної партії України в місті Горлівці О. Карпушев та активіст «народного ополчення Донбасу» О. Філіпов[31].
  5. 27 квітня 2014 року у місті Луганську за ініціативою так званої «Народної ради Луганщини» проведений масовий захід, організатори якого повідомили, що на виконання рішення так званого «Народного схода представителей Юго-Востока» (відбувся 21 квітня 2014 року у місті Луганську) розроблені проекти «декларації про незалежність» та «акта про державний суверенітет» Луганської народної республіки. Тексти вказаних документів були прийняті учасниками мітингу. У своєму виступі секретар Рубіжанського міського комітету Комуністичної партії України Н. Задирака наголосила на тому, що до президента Російської Федерації В. Путіна планується направити звернення про введення на територію області «миротворчих військ» задля забезпечення проведення вищезазначеного «референдуму»[31].
  6. 28 квітня 2014 року у місті Луганську відбувся так званий «3-й обласний з'їзд територіальних громад, політичних партій та громадських організацій Луганської області». До оргкомітету з'їзду увійшли Н. Задирака (Комуністична партія України), М. Альошин (Комуністична партія України), К. Абасова (представник сепаратистського руху), О. Виноградський (представник сепаратистів, громадянин Російської Федерації). У ході заходу зазначені особи зачитали «декларацію про суверенітет Луганської народної республіки»[31].
  7. 28 квітня 2014 року у місті Луганську керівництвом «Армії південного сходу» на місцевому поліграфічному підприємстві Кераміст-Максим поновлено друк газети антиукраїнського змісту «Луганский формат» (наклад — 1 тис. примірників). Розповсюдження газети організовує депутат Луганської міської ради від Комуністичної партії України С. Мельников[31].
  8. 6 травня 2014 року до будівлі Волноваської районної державної адміністрації Донецької області (місто Волноваха) увійшло 40 неозброєних осіб на чолі з керівником місцевого осередку Комуністичної партії України С. Філіндашем, який намагався взяти на себе керівництво містом і районом, вимагав звільнити з посади начальника райвідділу міліції та надрукувати в місцевих засобах масової інформації повідомлення про проведення 11 травня 2014 року «референдуму»[31].
  9. 10 травня 2014 року керівник Донецького обласного осередку Комуністичної партії України О. Шинкаренко шляхом погроз вимагав від керівників навчальних закладів та ЖЕКів у містах Артемівську та Горлівці надати приміщення для проведення «референдуму»[31].
  10. Проведення голосування 11 травня 2014 року у місті Сватове було організовано міським осередком Комуністичної партії України шляхом установлення виборчої скриньки біля будівлі районної державної адміністрації та виготовлення бюлетенів на звичайному принтері. Після закінчення виготовлених таким способом бюлетенів охочим взяти участь у голосуванні видавали шматки чистого паперу, на яких вони самостійно проставляли слова «Так» чи «Ні».
  11. На порушення конституційних принципів цілісності, недоторканності єдності території України, за даними засобів масової інформації, Слов'янський міський комітет Комуністичної партії України на чолі з його першим секретарем А. Хмельовим також брав безпосередню участь (за повідомленням Інтернет-видання tvplus.dn.ua) у підготовці та проведенні 11 травня 2014 року так званого «референдуму» про проголошення «державної незалежності Донецької Народної Республіки»[34]. Донецький осередок Комуністичної партії України організовував та проводив 1 травня 2014 року мітинг на підтримку вищеназваного псевдореферендуму[31].
  12. 14 травня 2014 року Перший секретар Горлівського міськкому КПУ Олексій Карпушев заявив, що підтримує ідею «націоналізації» «ДНР» найбільших підприємств Донбасу і назвав це спільною метою сепаратистів і комуністів. «Я повністю згоден з „народним мером“ Слов'янська В'ячеславом Пономарьовим, який говорить виключно про націоналізацію найбільших підприємств Донбасу» — сказав Перший секретар КПУ[35].

Сприяння окупації і анексії Криму

Як тільки комуністи кримського республіканського комітету КПУ досягли своєї мети, над чим за їхніми ж твердженнями вони працювали всі роки незалежності України, а саме — анексії Росією Кримської частини України — вони відкрито перепідпорядкувалися російській КПРФ[36].

КПУ в Криму під російським прапором збирає гроші для бойовиків, березень 2014[37]

«Всі ці роки ми робили все можливе, щоб наблизити цей щасливий день», — урочисто заявив колишній секретар кримського комітету КПУ, член ЦК КПУ Олег Соломахін з трибуни пленуму ЦК КПРФ в Підмосков'ї 12.04.2014 р. І додав: «приєднання Криму до Росії — яскрава подія, на яку в Криму чекали 23 роки»[38].

«КПРФ продовжує справу КПРС і є її ідейним наступником», — інформує сайт організації. КПРФ є зареєстрованою юридичною особою на Росії. Місцезнаходження постійно діючого керівного органу партії — ЦК КПРФ — місто Москва[39].

Колишній секретар кримського комітету КПУ Соломахін[40] є членом центрального комітету КПУ, тобто вищого керівного органу партії[41].

Таким чином, «всі ці роки» КПУ веде скоординовану на найвищому рівні роботу з КПРФ, відкрито отримує вказівки з Москви, працюючи на підрив української державності[42][43][44][45].

Так, 13 березня 2014 року, незважаючи на зупинення Указом Президента України від 7 березня 2014 року № 261 дії Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 6 березня 2014 року № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму», за безпосередньої участі першого секретаря Республіканського (в Автономній Республіці Крим) комітету Комуністичної партії України О. Соломахіна у Верховній Раді Автономної Республіки Крим було підписано меморандум про спільні дії чотирьох політичних партій, представлених у Верховній Раді Автономної Республіки Крим (серед яких і Комуністична партія України), спрямовані на успішне проведення 16 березня поточного року так званого загальнокримського референдуму. У цьому меморандумі за підписом, зокрема, представника Комуністичної партії України було рекомендовано членам своїх організацій і всім своїм політичним прихильникам підтримати перше питання, винесене на загальнокримський референдум: «1) Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації?»

Згідно з наданою Службою безпеки України інформацією, протягом 20122013 років функціонери Комуністичної партії України долучались до акцій проросійських сил («Руський блок», «Русскоє єдінство», «Руське віче», «За єдину Русь», «Православний вибір»), що відбувались у містах Києві, Донецьку, Миколаєві, Одесі, Севастополі, Сімферополі, Харкові, Херсоні, Ялті та Сєвєродонецьку Луганської області, зокрема з нагоди «Дня руської єдності» (4 листопада), які фінансувалися українським представництвом «Федерального агентства по делам Содружества Независимых Государств, соотечественников, проживающих за рубежом», и по «международному гуманитарному сотрудничеству (Россотрудничество)» — федеральним органом виконавчої влади Російської Федерації.[31].

1 липня 2014 року у Баку, під час голосування у ПА ОБСЄ за резолюцію, якою було засуджено військову агресію Росії проти України, окупацію та анексію Криму, комуністка Калетник єдина зі всієї української делегації голосувала «проти» прийняття резолюції[46]. Резолюцію було прийнято більшістю голосів, Росію було визнано військовим агресором[47]. Озброєний напад однієї держави на іншу вважається міжнародним злочином проти світу і безпеки людства.

Сприяння терористичній діяльності

  1. 9 травня 2014 року у центральній частині міста Слов'янська Донецької області, навпроти будівлі відділу внутрішніх справ було споруджено барикади із залізобетонних блоків; крім того, на 1-му та 2-му поверхах прилеглого будинку було розташовано кулеметні позиції. Цими підготовчими заходами керував Перший секретар Слов'янського міського відділу Комуністичної партії України А. Хмельовий, якого сепаратисти обрали «Головою координаційної ради Слов'янська»[31].
  2. 10 травня 2014 року 16 озброєних осіб увірвалися в магазин «Military» у місті Свердловську Луганської області і забрали 20 комплектів уніформи (камуфляж, черевики, жилети розвантаження, ремені й шоломи). Зазначену групу очолює член Комуністичної партії України О. Гайдей. 50 його бойовиків, озброєних АК і СВД, захопили 4-х поверховий будинок у центрі міста[31].
  3. 6 червня 2014 року один з посібників терористів, затриманий на блокпості українських військ біля міста Рубіжне, розповів про безпосередню причетність до терористичної організації «ЛНР» функціонерів Партії Регіонів та КПУ. Затриманий повідомив, що усіма сепаратистськими справами керують місцеві осередки Партії регіонів і КПУ. Зокрема, згідно до протоколу допиту затриманого, організатором нападу на учасників Антитерористичної операції, внаслідок якого двоє військових загинули і сім отримали поранення[48], була Перший секретар міського комітету КПУ Неля Задирака[49]. Також, за даними з протоколу, в нарадах сепаратистів брав участь і інший член компартії — Дмитро Хорошилов, депутат Рубіжненської міської ради від КПУ[50].
  4. 22 червня 2014 року у Харкові обласне угруповання КПУ, за підтримки ПСПУ та інших сепаратистських організацій, в порушення судової заборони, під радянськими, партійними прапорами КПУ, ПСПУ і прапорами Російської імперії гербових кольорів провели мітинг проти «українських фашистів» і націоналістів. Крім того, вони вимагали зупинити антитерористичну операцію на Донбасі, тобто залишити Донецьку і Луганську області України захопленою терористами і російськими диверсантами[51].

Юридична ліквідація КПУ

13 травня 2014 року тодішній виконувач обов'язків Президента України, голова Верховної Ради Олександр Турчинов пообіцяв заборонити діяльність компартії у разі, якщо Міністерство юстиції доведе їхню причетність до сепаратизму. Оскільки «є дуже багато інформації та матеріалів щодо співучасті представників КПУ в організації терористичної та сепаратистської діяльності», сказав Турчинов[52].

14 червня 2014 року СБУ передала до Міністерства юстиції докази протиправної діяльності Комуністичної партії України та її представників. «Служба безпеки, за останні 3 місяці всі докази протизаконної діяльності Компартії та її представників не тільки зібрала, а й передала в Мін'юст офіційно, як доказову базу для того, щоб, по-перше, раз і назавжди була знята з реєстрації ця організація в Україні, по-друге — за рішенням суду — (щоб була) заборонена її діяльність», — сказав голова служби Наливайченко[53].

8 липня 2014 Міністерство юстиції звернулося до Окружного адміністративного суду Києва з метою заборони діяльності Комуністичної партії[54].

Подача таких позовів передбачена ч. 3 ст. 19 КАСУ, ст. 5 Закону «Про політичні партії в Україні». Хоча в першому законі судом, що розглядає справу про заборону політичної партії, визначено Окружний адміністративний суд міста Києва, а в другому — Верховний Суд України.

Доказова база протиправної діяльності КПУ складається з близько 120 сторінок, а також відео- і аудіоматеріалів. Зокрема, зібрані докази причетності представників партії до дій, які призвели до окупації Криму Росією, до постачань зброї і фінансування терористів у східних регіонах, до проведення сепаратистських референдумів у Луганській і Донецькій областях. Задокументовано факти безпосередньої участі представників КПУ в активних бойових діях проти українських сил антитерористичної операції[55].

24 липня 2014 року під час засідання Верховної Ради України, Олександр Турчинов оголосив про розпуск фракції Компартії у Верховній Раді 7 скликання. Наголосивши, що ця фракція нараховує менше ніж 23 депутати, що згідно з регламентом дозволяє її розпуск. Також одразу після оголошення про розпуск фракції КПУ, окружний адміністративний суд Києва розпочав розгляд позову Міністерства юстиції про заборону Комуністичної партії України.[56]

Незважаючи на спроби ліквідації Компартії, ЦВК зареєструвала її для участі у позачергових парламентських виборах (які, втім, Компартія провалила, вперше не потрапивши до парламенту).

22 жовтня відбулося чергове засідання суду. Розгляд справи був перенесений через неявку представників Компартії[57].

5 листопада справу було зупинено до закінчення розгляду пов'язаних із нею інших справ[58].

Позиція адвоката

На думку адвоката[Якого?], існують факти викривленого висвітлення фактів щодо КПУ, порушення її прав.

«Наприклад, під час першого засідання Окружного адміністративного суду Києва представники СБУ заявили, що зараз щодо КПУ порушено 300 кримінальних справ. Ми, в свою чергу, попросили СБУ представити відповідні офіційні документи, в яких вказується, щодо кого з членів КПУ складено обвинувальний акт і чи є рішення суду з цих справ. Нам дали чітку відповідь — на сьогоднішній день обвинувальних вироків щодо членів Компартії немає».[59]

Міжнародна дільність

Коммуністична партія України бере участь у з'їздах Союзу комуністичних партій — Комуністичної партії Радянського Союзу: XXXV з'їзді у Мінську (1 листопада 2014 року)[60]

Див. також

Примітки

  1. Реєстрація в якості партії України.
  2. Програма КПУ
  3. Петр Симоненко: Порошенко, прежде всего, должен был немедленно остановить войну
  4. Затриманий бойовик: Незаконне постачання зброї на територію Луганської області організовують керівники регіонального осередку КПУ
  5. Відкритий лист-звернення Президенту України П.О.Порошенку — заклик до припинення АТО та передача влади проросійським терористам, що діють у Донецькій і Луганській областях
  6. П.Симоненко вважає що в терористичному акті у ніч з 13 на 14 червня, коли Луганську терористами був збитий український військово-транспортний літак Іл-76, винні не терористи, а українські військові
  7. Неокомунізм в Вікіпедії
  8. Фесенко: КПУ вже союзник ПР.
  9. В КПУ дивляться на ПР як на союзників, але вважають, що ті мало каші з'їли.
  10. а б в г д Програма Комуністичної партії України
  11. Малая Советская Энциклопедия. Том четвертый. Ковальская—массив. — М.: Акционерное общество «Советская энциклопедия», 1929. — С. 278.
  12. З рішень І з'їзду Комуністичної партії (більшовиків) України (5-12 липня 1918 р.). — В кн: Національні процеси в Україні: Історія і сучасність: Документи і матеріали. У 2-х ч. — К.: Вища школа, 1997. Ч.1.//Цит.по: C.Губський. Створення та діяльність державного центру УНР в екзилі.
  13. Борис Бажанов. Воспоминания бывшего секретаря Сталина Изд."Всемирное слово", Санкт-Петербург, 1992. (с) «Третья Волна», Париж, 1980. Подготовка электронного текста — А. Панфилов.
  14. «Повідомлення про сформування Коаліції депутатських фракцій «Стабільність і реформи» у Верховній Раді України шостого скликання». 
  15. «Поіменне голосування про визнання такими, що втратили чинність, деяких Законів України, прийнятих Верховною Радою України 16 січня 2014 року». 
  16. «Поіменне голосування про прийняття в цілому проекту Постанови про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі мирних громадян України (№4158)». 
  17. «Поіменне голосування про проект Постанови про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень». 
  18. Підстави для заборони Компартії: версія Турчинова і СБУ
  19. СБУ передала Мін'юсту документи про антиконституційну діяльність Компартії
  20. Позачергові вибори народних депутатів україни 26 жовтня 2014 року. Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів україни у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. «10» листопада 2014 року
  21. Про Голодомор 1932–1933 років в Україні
  22. Голодомор в Україні — злочин проти людства
  23. Постанова Апеляційного суду міста Києва за кримінальною справою, порушеною за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932–1933 роках
  24. (рос.) Коммунисты об умершей женщине: Она умерла достойной смертью, перед Сталиным
  25. ГПУ оголосила так звані ДНР і ЛНР терористичними організаціями. ТВі. 16.05.2014.
  26. (рос.) Власти Донецка открыто поддерживают сепаратизм и славяно-фашизм
  27. а б (рос.) В ДОНЕЦКЕ СОБИРАЮТ ПОДПИСИ ЗА ОТДЕЛЕНИЕ ОТ УКРАИНЫ
  28. (рос.) Запрещённая «Донецкая республика» заявляет
  29. (рос.) Провозглашение государственного суверенитета
  30. (рос.) 09.05.2009 г, боевики-нацболы на совместной акции КПУ и ДНР
  31. а б в г д е ж и к л м н Турчинов назвав факти антиукраїнської діяльності КПУ
  32. Сепаратисти вночі захопили штурмом СБУ в Донецьку
  33. (рос.) ФОТОФАКТ. Славянские коммунисты собирают деньги и продукты для тех, кто захватил СБУ в Донецке
  34. (рос.) В Славянске для референдума практически все готово
  35. (рос.)Главный коммунист Горловки считает, что «ДНР» должна «отжать» бизнес Ахметова
  36. (рос.) На базе 27 организаций компартии Украины в Крыму будут созданы партийные структуры КПРФ — Зюганов
  37. (рос.) Как КПУ помогала оккупировать Крым (фотофакт)
  38. (рос.) Крымские коммунисты «гуськом» побежали к Зюганову
  39. (рос.) Устав КПРФ
  40. (рос.) Олег Соломахин
  41. (рос.) Первым секретарем крымского рескома КПУ избран Соломахин
  42. (рос.) Петр Симоненко принял участие в работе Пленума ЦК КПРФ и в заседании Исполкома СКП-КПСС
  43. (рос.) Информационное сообщение о работе III (октябрьского) Пленума ЦК КПРФ
  44. (рос.) Игорь Алексеев: Крым — форпост борьбы с украинским фашизмом
  45. (рос.) ТОВАРИЩ МАКСИМ ПОЗДРАВИЛ НАРОДЫ КРЫМА И РОССИИ: МЫ ВМЕСТЕ НАВСЕГДА!
  46. У Баку нардеп Калетник голосувала проти резолюції ПА ОБСЄ, яка засуджує дії РФ як окупанта
  47. ПА ОБСЄ визнала Росію військовим агресором
  48. У БОЯХ БІЛЯ РУБІЖНОГО ЗАГИНУЛО ДВОЄ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ
  49. Затриманий під Рубіжним бойовик: до «ДНР» причетні партійці ПР та КПУ
  50. (рос.) Луганщина: Коммунисты добились выплаты зарплат рубежанским дворникам
  51. (рос.) В Харькове 200 человек митинговали против огня на Донбассе
  52. Турчинов хоче заборонити Комуністичну партію в Україні
  53. СБУ передала до Мін'юсту докази злочинів Компартії
  54. Мін'юст просить суд заборонити КПУ / УП, 8 липня 2014, 13:45
  55. Мін'юст приніс до суду 120 сторінок доказів провини КПУ / УП, 08 липня 2014, 15:54
  56. (рос.) Фракция КПУ в парламенте расформирована: «Это историческое событие»
  57. КПУ не заборонять до виборів / УП, 22 жовтня 2014, 14:45
  58. Суд призупинив розгляд позову про заборону КПУ / УП, 05 листопада 2014, 18:26
  59. У КПУ розповіли, як проти партійців «шиють» справи
  60. Компартія провела з'їзд у Мінську: Симоненко лякав усіх листівкою ПС. INSIDER. 02.11.2014.

Література

Джерела інтернет

Посилання