Латинське право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Латинське право (лат. ius Latii, Latinitas чм ius latinum) — правовий статус латинів, населення Лація, що надавався їм римлянами. Цей статус займав проміжне положення між правами переґріна і римського громадянина.

Найважливішими правами латинського громадянина були:

  • Commercium — надавало право володіння нерухомістю в будь-якому поселенні з латинським статусом, право на укладення юридично закріплених угод.
  • Conubium — надавало право на укладення законного шлюбу з представницею родини, що має латинське громадянство. Діти чоловічої статі, народжені в такому шлюбі, автоматично отримували латинське громадянство.
  • Ius migrationis — надавало право вільно переміщатися чи постійно проживати на будь-якій території, на яку поширюється латинське право зі збереженням усіх привілеїв. Носії латинського громадянства захищалися римськими законодавчими органами.
  • Ius adipiscendae civitatis per magistratuum — це право отримання римського громадянства за заслуги в цивільній і муніципальної службі

Історія виникнення[ред.ред. код]

Внаслідок Латинських воєн — серії збройних конфліктів Римської республіки та Союзу латинських міст, Рим розширив свій вплив на весь Лацій. Результатом другої латинської війни (340—338 до н. е.) було захоплення латинянських міст та їх інтегрування до Риму і перетворення у Муніціпії чи колонізація. Деяким поселенням надано привілегії у вигляді обмежених прав у стосунках з римлянами, відомі під загальною назвою Латинське право. З виникненням нових Римських колоній за межами Лацію, це право також поширювалось на ці колонії. Перша латинська колонія Carteia (тепер Сан-Роке, Іспанія) заснована у 171 р. до н.е.

Посилання[ред.ред. код]

George Long, M.A.:Latinitas на LacusCurtius (англ.)