Юстиніан I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юстиніан I. Сучасна мозаїка в церкві Сан-Вітале

Фла́вій Петро Савва́тій Юстиніа́н (лат. Flavius Petrus Sabbatius Iustinianus, грец. Φλάβιος Πέτρος Σαββάτιος Ιουστινιανός), більше відомий як Юстиніа́н I (* 483 (за іншими даними 482), Тавресій, Верхня Македонія — † 13 чи 14 листопада 565, Константинополь) — візантійський імператор з 1 серпня 527 до своєї смерті в 565. За легендами Юстинін мав слов'янське коріння, і вже за часів правління свого дядька Юстина І грав ключову роль у політичному житті Візантії[1].

Біографія[ред.ред. код]

Юстиніан І швидше за все був іллірійцем, народився у сім'ї селян в Таурезіум, Македонія, проте завдяки дядьку Юстину І отримав освіту в Константинополі. Бездітний Юстин І швидко прив'язався до розумного племінника, котрий, за сприяння впливового родича, зробив стрімку кар'єру до звання командувача столичного військового гарнізону (magister equitum et peditum praesentalis). Згодом Юстин І усиновив хлопця та зробив його своїм правонаступником[2].

Як і Наполеон, Юстиніан І мало спав, був надзвичайно енергійним та уважним до дрібниць. Крім того, Юстиніан І був чудовим уособленням «візантійської політики». Нещирий, лицемірний, зверхній та підступний, він злегка нехтував укладеними договорами та обіцянками заради досягнення власних цілей. На нього справляла сильний вплив його дружина Феодора, колишня танцівниця та куртизанка.[2].Після її смерті він став менш рішучим як правитель.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Юстиніан І одразу ж започаткував загальну програму відродження величі Риму. Цій ідеї була підпорядкована вся політика імператора. Саме тому проводились адміністративні, релігійні, військові, податкові реформи, а також кодифікація права. Оточений виключно місцевими найталановитішими радниками Юстиніан І майже не відчував іноземного впливу, він повністю опирався на ідею єдиної та непохитної візантійської держави.

Для початку слід було вирішити перське питання, щоб уладнати конфлікт на східних кордонах імперії. Давня ворожнеча між персами та греками вилилась в 527 році у війну за контроль над кавказьким регіоном. Спочатку візантійський полководець Велізарій отримав перемогу над персами в Месопотамії в 530 році, але вже через рік зазнав поразки в Сирії. В результаті з приходом нового царя на трон, Хосрова І, Юстиніан І в 531 владнав ситуацію на Сході: підписав "Вічний мир" у 532 році між Візантією та Персією, за умовами якого візантійський імператор виплачував Персії 4000 фунтів золота на утримання кавказьких фортець, а також відмовлявся від контролю над Іберією[2].

Вже у вересні 553 року Юстиніан І впевнено йде на королівство вандалів в Африці, користуючись вдалою ситуацією. Саме в той час королівство вандалів було як ніколи слабке через послаблення стосунки з остготами в VI ст., котрі поступово ще більше занепадали за активного сприяння візантійської дипломатії. Крім того, планам Юстиніана І сприяли внутрішній неспокій в державі та упадок вандальського флоту. В 534 році Юстиніан І здолав короля вандалів Гелімера, котрий попередньо узурпував владу, що стало офіційною причиною для початку бойових дій зі сторони Візантії. Проте колишнє королівство вандалів стало для імператора головним болем, адже там постійно відбувались заколоти та повстання, попри активну реформаторську політику в регіоні, котра лягла на плечі євнуха Соломона (539-544 рр.)[3].

Наступним етапом у зовнішній політиці Юстиніана І став Захід, в першу чергу ж остготи. Остготський король Теодат вбив Амаласунту, дочку великого Теодориха, що фактично стало причиною для початку війни. Велісарій, полковедець Юстиніана І, котрий, до речі, ніколи сам особисто не брав участі у військових кампаніях, провів ряд успішних походів - поступово було окуповано Далмацію, Сицілію, Неаполь, Рим, Піцен, Мілан, останньою впала Равенна у 540 році, а Італія була названа римською провінцією. Проте до 551 готський король Тотіла відвоював значні території, залишивши Візантії лише декілька плацдармів на узбережжі Італії, проте цього виявилось достатньо, щоб молодий талановитий полководець-євнух Нарсес розбив готів у фінальній битві біля підніжжя гори Везувій(533 році), відновивши візантійський вплив у регіоні та знищивши остготське королівство.

Також Юстиніан І підкрипив західне узбережжя Іспанії та південні береги Галлії. Проте головні інтереси імператора все-таки були на Сході, у Фракії та Малій Азії.

Активна зовнішня політика на Заході зумовила послаблення позицій на східних кордонах Візантії, що зумовило початок нової війни з Персією в 540 році. Бої велися від Колхіди на узбережжі Чорного моря до Месопотамії та Ассирії. Одразу ж персам вдалось розграбувати Антіохію та ряд інших міст, проте грекам вдалось відкупитись. В 545 році Юстиіану І довелось виплатити 2000 фунтів золота за мир, але ця подія не торкнулась Колхіди, де бойові дії продовжувались до 562 року. В кінці кінців, питання було врегульоване шляхом виплати Юстиніаном І щорічно 30 000 aurei (золотих монет) щорічно,а Персія зобов'язувалась захищати Кавказ та залишити християн в спокої[2].

551 року, у зв'язку з небезпекою для Константинополя від племені кутригурів під проводом князя Кініалона, Юстиніан I направив послів на північ Чорного моря до вождя утигурів (оногурів) Сандала, що були сусідами кутригурів. Посли зробили багаті дари грошима і зброєю, і переконали Санділа напасти на столицю кутригурів на західному березі Дону. Оскільки армія кутригурів була у Фракії, війська Санділа легко перейшли Дон і розбили загони супротивника. Дізнавшись про напад, війська кутригурів відступили з Фракії, й небезпека минула.

Правління Юстиніана І ознаменувалось активною дипломатією, котра була направлена на створення союзів з одними державами чи то племенами проти інших. Це допомагало підтримувати необхідний баланс сил на кордонах імперії, а також сприяло проведенню успішних воєнних кампаній. Проте подібні дії мали і негативні наслідки для Візантії: зростаючі виплати союзним племенем лягли значним тягарем на державну казну[2].

Внутрішня політика[ред.ред. код]

За правління Юстиніана І особливого розмаху набуває будівництво. За словами Прокопія будь-яке земельне володіння було укріплене фортецею або ж поблизу нього був військовий пост[3]. Бажаючи перевершити самого Соломона і його легендарний Єрусалимський храм, Юстиніан наказує побудувати в Константинополі, на місці зруйнованого пожежею старого храму, найграндіозніший собор Візантії — собор Святої Софії.[4] А мозаїки церкви Сан-Вітале в Равенні містять унікальні зображення Юстиніана І, Феодори та найвідоміших вельмож[3].

Зовнішньополітичні амбіції Юстиніана І змушували його продоводити внутрішні реформи. Найбільш вдалою та популярною вважається кодифікація права. Імператор прагне централізації влади, запровадження єдиної форми суспільного устрою та непохитного авторитету монарха. Таким чином, у світ виходить «Кодекс Юстиніана» в 12 томах (529–534 рр.)[5].

Прагматичним рішенням 554 року Юстиніан запровадив застосування своїх законів в Італії. Саме тоді копії його кодифікації римського права потрапили до Італії. Хоча вони і не мали негайного впливу, принаймні один рукописний примірник Дигестів (його знайшли пізніше в Пізі, а згодом зберігали у Флоренції) був використаний наприкінці XI століття для відродження досліджень римського права в Болоньї.

Юстиніан І був ревним християнином, а також вважав себе богословом. Тому боровся з іновірцями та єретиками. До монофізитів ставився позитивно, адже ці погляди розділяла його жінка, Феодора. Виступив де-факто ініціатором п'ятого Вселенського собору 553 року в Константинополі, на котрому монофізитство було офіційно схвалено[2].

Примітки[ред.ред. код]


Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Візантійська імперія Історичний Портал
Орел Палеологів
Орел Палеологів
Візантійські імператори | Візантійська імперія: культурамистецтвомонети
Константинополь | Константинопольський патріархат | Фема