Медіадидактика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. {редагую
Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (січень 2019)


Медіадидактика (англ. media didactics) — розділ дидактики, який вивчає закономірності засвоєння знань, умінь і навичок, формування переконань з опертям на медіаджерела та використанням медіапродуктів. Її метою є розвиток медіаграмотності / медіакомпетентності. Медіадидактика є складником медіапедагогіки і, відповідно, медіаосвіти, котрі займаються викладацьким використанням матеріалів засобів комунікації (ЗМІ, освітні ЗМІ)[1]. Області застосування — освітні заклади (в тому числі — позашкільної освіти). Технології медіадидактики застосовуються упродовж життя — від раннього дитинства, у шкільній і вишівській освіті, при безперервному навчанні і самоосвіті. Пов'язаними напрямками є освіта у сфері ЗМІ та дослідження ЗМІ .

Загальний опис[ред. | ред. код]

Сучасні медіа — канали поширення інформації — поділені на кілька груп: візуальні (друковані видання), аудіальні (радіоканали), аудіовізуальні (телебачення), змішані (мережеві). Функції засобів масової інформації: інформаційна, впливу, коментарійно-оцінювальна, пізнавально-просвітницька та гедоністична (розважальна) (Й.Дзялошинський, 2011) орієнтують на конкретні прийоми і форми роботи з масово-комунікаційними джерелами дозволяють і завдяки цьому досягають водночас навчально-методичних та пізнавально-виховних результатів.

Дослідники відзначають, що сучасному суспільству потрібні медіакомпетентні фахівці, які могли б іти в ногу з темпами технічного розвитку та соціальних змін, за допомогою новітніх медіа відстежувати старіння знань у зв'язку зі зміною наукових та соціальних парадигм, збагачувати себе актуальною інформацією і знаннями за допомогою засобів медіаосвіти. Медіадидактика, її складники орієнтують на продуктивні форми навчання, котрі розвивають індивідуальність особистості, самостійність мислення, стимулюють творчі здібності через безпосереднє залучення до творчої діяльності, сприйняття і засвоєння знань про медіакультуру.

Медіаосвіта — як інструмент підтримки демократії — орієнтує громадянина будь-якої країни світу на вільне самовираження й права на інформацію, котра є частиною основних прав кожного члена суспільства.

Масова медіаосвіта в сучасному світі розглядається як процес розвитку і саморозвитку особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової комунікації (медіа) з метою формування культури спілкування з медіа, розвитку творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, умінь повноцінного сприйняття, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різних форм самовираження за допомогою медіатехніки. Набута в процесі медіаосвіти медіаграмотність / медіакомпетентність допомагає людині активно використовувати можливості інформаційного поля телебачення, радіо, відео, кінематографа, преси, Інтернету, допомагає їй краще зрозуміти мову медіакультури[2].

Дидактика медіа передбачає, що вибір навчального середовища — особливо рішення нетехнічних ЗМІ, з одного боку, і технічних чи електронних ЗМІ — пов'язаний з їх власними цілями, змістом і методами навчання. У деяких сферах культури це припущення відкидається, Часто існують декілька засобів масової інформації для однієї й тієї ж мети. Вчитель, як частину уроку, може надати компактну кількість доступної інформації Викладач вищої школи сам вибірає матеріал, потрібний для того, як донексти тему — читати текст або показувати відео YouTube . Медіадидактика (дидактика засобів масової інформації) забезпечує критерії того, що кожен з цих засобів масової інформації може зробити в даному контексті використання і як він повинен бути оброблений[1].

Історія походження терміну[ред. | ред. код]

Визначення термінів

Медіадидактика — технології використання засобів медіа з освітньою метою — складник медіапедагогіки, хоча на початку 1970-х років деякі педагоги використовували термін "медіадидактика " для позначення " медіаосвіти в цілому. Це лінгвістичне використання було залишено в середині 1970-х років, оскільки набував обертів розвиток медіачинників .[3]

Про найкраще використання навчальних можливостей масової інформації йшлося здавна. У своїй книзі Orbis sensualium pictus (1653/1658) Коменський вже думав про те, які інструменти слід використовувати для передачі змісту навчання дітям і підліткам.[4] , тож не дивно, що його земляки звернули увагу на медіа як навчальний інструмент[5].

Систематично започаткована медіадидактика з'явилася лише в 1960-х роках, коли Пол Хайман — „під впливом зростаючої важливості електронних ЗМІ“- вперше запропонував дидактичне рішення, яке заслуговує на увагу і турботу[6]. Хейман вважав середовище, мету, зміст і метод тісно взаємопов'язаними і базував цю тезу на впливовій моделі Берліна для німецькомовного світу .

У німецькомовному світі, наприклад, наприкінці 1960-х років, як протиборство досі переважаючому викладачеві розуміння викладання, дидактика засобів масової інформації, орієнтована на студента (іноді називається „дія і пов'язана з ними дидактика ЗМІ“), почала враховувати нові когнітивні теорії навчання і медіа більше не були самотніми. Не тільки викладач, а й студенти хотіли використовувати засоби масової інформації, й не тільки пасивно, а активно — як засіб навчання, і навіть могли зайнятися самонавчаням завдки медіа[7].

Складники медіадидактики[ред. | ред. код]

Медіаосвіта — з метою формування медіаграмотності й медіакомпетентності — передбачає різні методики проведення занять, котрі розвивають індивідуальність учня(студента), самостійність його мислення, стимулюють його творчі здібності. „Медіаосвітні“ педагоги нині говорять про відповідні освітні технології, пов'язані із кіно, телебаченням, періодикою, радіо, Інтернетом та ін. Їх об'єднано терміном медіадидактика[8], котра складається з технологій (методик) окремих часткових дидактик —

Цей процес триває.

Часткові (предметні) методики допомагають особистості не тільки володіти необхідною інформацією про саму себе і довкілля, а й навчають ефективно користуватися цією інформацією упродовж усього життя, „усвідомлено будувати своє життя, успішно навчатися упродовж усього життя, працювати, ефективно вирішувати проблеми особистого та суспільного характеру“. Тому йдеться про необхідність їх розвитку, про максимальну підтримку цього процесу.

Перелік основних напрямків медіаосвіти засвідчує необхідність творчого розвитку різних медіатехнологій, а відтак — і перспективу медіадидактики, оскільки дидактика як розділ педагогіки „розробляє моделі соціально організованого навчально-виховного процесу з пошуком у кожний окремий історичний період практичної відповіді, як, якими засобами і способами організовувати діяльнісну сприйнятливість конкретного учня й учнівського співтовариства“ (В. І. Бондар).

Медіадидактика має кілька складників. Основні з них: пресодидактика[21][22], Радіодидактика, Теледидактика, Кінодидактика, Інтернет-дидактика.

Термін „пресодидактика“ введений в обіг Г. В. Онкович минулого століття[23], коли розробляли методику використання масовокомунікаційних матеріалів на заняттях з мови як іноземної. Тоді ж було обґрунтовано терміни „пресодидактика“ і „пресолінгводидактика“. Одним із перших теледидактів на пострадянському просторі стала І. В. Єршова-Бабенко з Одеси. Чимало напрацювань з кінодидактики має наукова школа професора О. В. Федорова. На ХІІ Конгресі МАПРЯЛ, що відбувся у Шанхаї (Китай), було представлено низку напрацювань лінговодидактів з Інтернет-дидактики. Ці напрацювання й лягли в основу медіадидактики.

Медіадидактика, орієнтована на сферу спілкування, перебирає на себе частину понять з ІКТ-технологій, які залишаться у сфері інформатики. Комп'ютерні комунікації суттєво впливають на формування нового змісту освіти, на організаційні форми і методи навчання. Поняття „інформаційно-комунікаційні технології“ належним чином відтворює ці процеси. Однак нині ним послуговуються й фахівці з медіаосвіти, для яких за цим поняттям — технології використання „старих“, традиційних медіа. Залучення до навчального процесу „нових“ медіа актуалізовало поняттям „медіаінформаційні технології“. У будь-якому разі медіазасоби використовуються для комунікації, оскільки для них визначальне — спілкування в соціумі, взаємодія між членами різних утворень і форм спільності людей.

Медіадидактика передбачає продуктивні форми навчання, що розвивають індивідуальність особистості, самостійність мислення, стимулюють творчі здібності через безпосереднє залучення в творчу діяльність, сприйняття, засвоєння знань про медіакультуру.

ЗМІ дидактика як частина медіапедагогіки[ред. | ред. код]

Медіадидактику також визначають через зв'язок з полем, що називається медіапедагогікою . Вона є найбільш розвиненою в Німеччині і складається з трьох основних напрямків: медіаосвіта (у широкому сенсі медіасоціалізації), медіа або медіапедагогічні дослідження та медіадидактика.

У світі медіапедагогіки існує багато напрямків, які відрізняються за системою соціальних цінностей та освітніми цілями, які часто даються контекстом, а також різними соціально-культурними та географічними умовами. Див., наприклад,[24]. Дуже добре відома складна концепція медіапедагогіки (Medienpädagogik) у Німеччині, яка складається з чотирьох основних субдисциплін, які доповнюють та підтримують одна одну. Це дослідження ЗМІ, медіаосвіта, медіаосвіта як офіційна тема в шкільних програмах та медіадидактиці.

Зі зростанням повсюдності медіатехнологій у нашому повсякденному житті, медіадидактика і ширше — медіапедагогіка — стають все більш важливими. Дидактика медіа — системний компонент медіадосліджень у педагогіці. Наразі можна вважати, що медіапедагогіка та дидактика сильно втручаються в природу педагогіки та всіх інших педагогічних областей і піддисциплін.

Попри те, що медіаосвіта є ключовим „продуктом“, метою і наслідком медіаграмотності, медіавикладання є і має бути побічним продуктом (якщо не йдеться про підготовку фахівців у сфері медіа).

Контекст соціально-культурної та географічної обумовленості[ред. | ред. код]

Медіапедагогіка має багато напрямків у світі[25]. Це залежить від системи соціальних цінностей і цілей освіти. Найбільш відомою є німецька модель медіапедагогіки, яка, здається, найкраща і найкраща, як з точки зору теорії, так і в контексті соціальної, шкільної та позашкільної практики. Ця модель структурована в чотири дисципліни, які взаємопов'язані і доповнюють одна одну.

Видатний німецький педагог ЗМІ, Б. Шорб, стверджує, що медіа-педагогіка представляє всі види педагогічної діяльності, що стосуються засобів масової інформації, як у сфері теорії, так і у сфері практики. Серед основних є сфери медіадидактики, медіаосвіти та медіакомпетенцій. У США, Великій Британії, Канаді, Австралії, а також у скандинавських країнах, у зв'язку з медіаосвітою, займається питаннями медіаграмотності. Термін „медіапедагог“ тут дуже рідкісний: Дидактика навчання та викладання через засоби масової інформації характеризується відносно самостійною дисципліною через освітні / навчальні технології[26].

Медіапедагогіка представляє всі види педагогічної діяльності, пов'язані зі ЗМІ як у сфері теорії, так і у сфері практики. У Сполучених Штатах, Великій Британії, Канаді, Австралії, Чехії, Скандинавії та в інших країнах це питання пов'язують із двома напрямками медіапедагогіки, медіаосвіти та дидактики ЗМІ. Педагогіко-дидактичні міркування щодо використання засобів масової інформації можна знайти вже з введенням JA Comenius. Спроби доктринального використання в першу чергу кінематографічного середовища відбувалися до Другої світової війни. В даний час дидактика медіа поступово використовує всі способи інтерактивного, мережевого та глобального спілкування. Поняття учня як особистості, що створює індивідуальне знання з використанням так званих відкритих технологій, також стає сучасною людиною[27].

На початку 1990-х років з'явилася конструктивістська медіадидактика, яка також почалася від студента, але знайшла свою теоретичну основу в конструктивістській психології навчання, заснованої Жаном Піаже . Її головний представник, Керстен Райх, припускав, що навчання — це не збір і зберігання інформації, а активне розумове будівництво, яке стимулюється і підтримується створенням власних навчальних ресурсів. Подібно до дидактики, орієнтованої на студентів, конструктивістська дидактика ставить творчі процеси над чисто сприйнятливим використанням засобів масової інформації[28].

Поза німецьким світом існували різні роозробки, дехто не сприймав термін «медіадидатика». Зокрема, представник навчального проектування Річард Е. Кларк (USC School Росье освіти) вважав, що між вибором засобів масової інформації та іншими дотичними освітніми полями не існує залежності, оскільки процес «може бути організований при більш детальному аналізі кожного змісту, кожної цілі — відповідним методом або середовищем.»[29] В Сполучених Штатах термін "медіадидатика « (Mediendidaktik) досі не набув поширення. У Сполучених Штатах в кінці 1960 — х і в 1970 — ті роки виникла медіатакосономія (Medientaxonomien): Схеми для замовлення, в яких засіб масової інформації були класифіковані відповідно до визначених критеріїв. Таксономія мала зробити ЗМІ простішими для вчителів, щоб визначати відповідне середовище для кожного навчального призначення. Деякі з них започаткував Едгар Дейл, котрий в 1946 році розробив „досвід конус“[30]. Інша впливова систематика була запропонована в 1969 році Робертом Ганьє, який в 1960 — х роках розвивав інструментарій педагогічного дизайну[31].

В Україні понять із складником „медіа“ взагалі не було (через його „буржуазність“), хоча засоби масової інформації активно використовувалися у навчальному процесі[32][33] . Своєрідним замінником став термін „пресодидактика“[34] . Згодом українська медіадидактика стала активно наповнююватися іншими медіатермінами, і поняття „медіадидактика“ стало парасольковим для них[35].[36]

Емпіричні дослідження медіадидактики[ред. | ред. код]

Емпіричні дослідницькі підходи важливі для відповіді на питання, які поняття для використання засобів масової інформації в процесах навчання-навчання можна диференціювати і які міркування беруть участь. Тут досліджують загальні медіаефекти і специфічні медіаособливості, орієнтовані на взаємодію досліджень і оцінокрізний. Крім того, ці дослідницькі підходи пов'язані з різними теоретичними припущеннями та підходами до дизайну засобів масової інформації, а саме до медіа-таксономічних підходів (диференціація засобів масової інформації з точки зору їх характеристик та схильностей до різних навчальних завдань) та підходів до теорії навчання (посилання на різні базові орієнтації). Використання засобів масової інформації: концепція навчального матеріалу, концепція роботи обладнання, концепція будівельного блоку, концепція системи, концепція середовища навчання[37]. У процесі навчання присутні різноманітні технології використання мас-медіа, що дає підставу говорити про медіадидактику як про узагальнене поняття, як новий напрям у педагогіці. Завдяки їй сьогодні професійно-орієнтовані медіа інтегруються в підготовку майбутніх фахівців, що свідчить про доцільність вести мову про різні медіаосвітні технології. При залученні у навчальний процес друкованих видань — говоримо про пресодидактику і використовуємо пресу для представлення мас-медіа як знаків національної культури, країнознавчих об'єктів, професійно орієнтованих знань тощо. Медіаосвітні технології пресолінгводидактики допомагають вивчати власне мову, як рідну, так й іноземну: пресолінгвістика виділилася в самобутню і самостійну галузь науки.

Медіаосвіта — як інструмент підтримки демократії — орієнтує громадянина будь-якої країни світу на вільне самовираження й права на інформацію, котра є частиною основних прав кожного члена суспільства.

Саме за допомогою медіаосвіти особистість здобуває інформаційну свободу — право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку та професійної діяльності, висловлювати свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій, передавати інформацію (і що більш важливо — знання) іншим людям. Можливості розвитку громадянського суспільства засобами медіаосвіти в останні роки привертають усе більше уваги провідних міжнародних організацій та освітянської спільноти.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Онкович Г. В. Медіаосвітні технології у навчанні іноземних мов / Г. В. Онкович // Викладання мов у вищих навчальних закладах освіти на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки: тези ХІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Харків, 5–6 черв. 2008 р. / М-во освіти і науки України, Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна, Центр міжнар. освіти. — Харків, 2008. — С. 193—195.
  • Медиаобразовательные технологии в современном преподавании / А. В. Онкович, А. В. Морозова, А. Д. Онкович Национально-культурный компонент в тексте и языке: материалы IV Междунар. науч. конф., Минск, 3–5 дек. 2009 г.: в 2 ч. / [отв. ред.: Н. П. Баранова, А. М. Горлатов, С. М. Прохорова]; М-во образования Республики Беларусь, Минск. гос. лингвистич. ун-т. — Минск: МГЛУ, 2009. — Ч. 1. — С. 221–223. (рос.)
  • Онкович Г. В. Прессодидактика и прессолингводидактика в обучении русскому языку как иностранному / А. В. Онкович // Лексико-грамматические инновации в современных славянских языках: материалы IV Междунар. науч. конф., Днепропетровск, 9–10 апр. 2009 г. / сост. Т. С. Пристайко. — Днепропетровск: Пороги, 2009. — С. 393—396. (рос.)
  • Онкович Г. В. [http: //window.edu.ru/resource/779/62779/files/media03-09.pdf Прессодидактика как одна из медиаобразовательных технологий] / А. В. Онкович // Медиаобразование. Media Education: рос. журн. истории, теории и практики медиапедагогики. — 2009. — № 3. — С. 8–20. (рос.)
  • Духаніна Н. М. Педагогічні умови застосування медіаосвітніх технологій у підготовці магістрів комп'ютерних наук: автореф. дис.… канд. пед. наук. — 2011. — 22 с.
  • Онкович Г. В., Онкович А. Д. Вікідидактика: формування і розвиток у системі професійної освіти // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Педагогічні науки. — Житомир: Вид-во Євенок О. О., 2017. — Вип. 2 (88). — 311 с. — С. 208—212.
  • Онкович Г. В. Новітні терміни медіаосвіти та медіадидактики //Лінгвістика. Лінгвокультурологія. Кроскультурна і міжкультурно комунікація: проблеми, питання, рішення. — Дніпро, ДНУ ім. Олеся Гончара, 2018. — № 12. — Частина 2. — С. 277—291.
  • Сахневич І. А. Педагогічні умови використання медіаосвітніх технологій у професійній підготовці майбутніх фахівців нафтогазового профілю. — К.: ІВО АПН України, 2012. — 22 с
  • Сахневич І. А. Педагогічні умови застосування блогодидактики в процесі вивчення англійської мови професійного спрямуванняі формування медіа культури студентів ВТНЗ // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди» , 2017. — Т. 6. — № 37-1. — С. 237—247.
  • Volodymyr Biletsky, Hanna Onkovych, Olha Yanyshyn Media Education Technologies in Developing Students' Professional Competence // WEST-EAST: Scientific Journal. — Tbilisi, Georgia: Publishing House «UNIVERSAL», 2019. — Т. 2. — № 1. — P. 110—114. (англ.)
  • Robert Murauer Mobile Medien und die Kompetenzen oberösterreichischer Lehrkräfte: Eine empirische Analyse. — Gamburg: Disserta Verlag, 2013. — 140 s. — S. 17. — ISBN 978-3-95425-236-7. (нім.)
  • Чашко Л. В. Кіно, радіо, телебачення у виховній роботі. — К.: Радянська школа, 1979. — 152 с.
  • Чемерис І. М. Преса як засіб формування професійної компетентності // Вісник Черкаського університету, 2006. — Серія: педагогічні науки. — Том 81. — С. 155—159.
  • Чемерис І. М. Можливості використання іншомовних періодичних видань у процесі формування професійної компетентності майбутніх журналістів // Імідж сучасного педагога. — 2013. — № 4. — С. 42—45.
  • Янишин О. К/ Пресодидактика та пресолінгводидактика крізь призму медіаосвіти // Релігієзнавство. Культура. Філософія: Наук. часоп. НПУ ім. М. П. Драгоманова. — 2007. — вип. 11 (24). — С. 226—228.
  • Янишин О. К. Іншомовні періодичні видання у формуванні комунікативних умінь працівників інформаційної сфери (медіадидактичний підхід) // Вища освіта України. — 2007. — № 3. — С. 428—434.
  • Brigitte Armbruster, Otmar Hertkorn Allgemeine Mediendidaktik. Eine Studienanleitung für die Lehrerausbildung und Lehrerfortbildung (Materialien zur Mediendidaktik; Bd. 6) Greven Verlag, Köln 1978. (нім.)
  • Wolfgang Maier Grundkurs Medienpädagogik. Mediendidaktik; ein Studien- und Arbeitsbuch. — Beltz, Weinheim 1998. — ISBN 3-407-25210-2. (нім.)
  • Helmut Meschenmoser Lernen mit Medien. Zur Theorie, Didaktik und Gestaltung von interaktiven Medien. Schneider-Verlag Hohengehren, Baltmannsweiler 1999. — ISBN 3-89676-187-0 (zugl. Dissertation, Universität Hamburg 1998). (нім.)
  • Claudia de Witt, Thomas Czerwionka Mediendidaktik. (Studientexte für Erwachsenenbildung). Bertelsmann Verlag, Bielefeld 2007. — ISBN 978-3-7639-1914-7. (нім.)
  • Dominik Petko Einführung in die Mediendidaktik. Lehren und Lernen mit digitalen Medien. — Weinheim, Basel (Beltz), 2014. — ISBN 978-3407256782. (нім.)
  • Sloboda Zdeněk 2013 !Praxe mediální pedagogiky III: mediální didaktika — jak učit (s) médii (historie, různost přístupů, ICT ve vzdělávání)», [přednáška]. Plzeň: Západočeská univerzita, 15. listopadu 2013. (v přípravě: Sloboda, Zdeněk 2015. Geschichte und Gegenwart der tschechischen Medienpädagogik. Leipzig: Universität Leipzig.) (чеськ.)
  • Качуровська Г. М., Дейбук Л. І. Вплив освітньої програми Вікіпедії на формування нових освітніх навичок в учнів та педагогів під час позакласної роботи // Вісник професійно-технічної освіти Вінниччини. Збірник науково-методичних праць. — № 17. — 2020. — 263 с. — С. 24—31.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б [Gerhard Tulodziecki: Medien in Erziehung und Bildung. 3. Auflage. Bad Heilbrunn 1997, S. 45.; Wilhelm Hagemann: Von den Lehrmitteln zu den Neuen Medien — 40 Jahre schulbezogener Medienentwicklung und Mediendiskussion. In: Bardo Herzig (Hrsg.): Medien machen Schule. Grundlagen, Konzepte und Erfahrungen zur Medienbildung. Bad Heilbrunn 2001, S. 31.]
  2. ↑ Фёдоров А. В. Медиаобразование: история, теория и методика. — Монография. — Ростов-на-Дону: ЦВВР, 2001. — 708 с. — ISBN 5-94153-011-0..
  3. ↑ [Robert Murauer: Mobile Medien und die Kompetenzen oberösterreichischer Lehrkräfte: Eine empirische Analyse. disserta Verlag, Hamburg 2013, ISBN 978-3-95425-236-7, S. 17 (eingeschränkte Vorschau in der Google-Buchsuche)].
  4. ↑ Konzepte zur Verwendung von Medien in Lehr- und Lernprozessen. Abgerufen am 16. Dezember 2015
  5. ↑ Mašek, Jan. 2009. Mediální didaktika: významná subdisciplína české mediální pedagogiky?. In: Mašek, Sloboda, Zikmundová. 2009. Mediální pedagogika v teorii a praxi. Plzeň
  6. ↑ [ Paul Heimann: Didaktik als Theorie und Lehre. Die Deutsche Schule, H. 9, 1962, S. 407—427]
  7. ↑ J. Hüther: Mediendidaktik. In: J. Hüther, B. Schorb (Hrsg.): Grundbegriffe Medienpädagogik. kopaed, München 2005, S. 234—240 (hier: S. 236).
  8. ↑ Онкович Г. В. Медіадидактика як парасольковий термін // Сучасна наука та освіта Волині: зб.матеріалів наук.-практ.конф., 22 листоп. 2018 р., м. Володимир-Волинський / Упоряд., голов. ред. Б. Є. Жулковський. — Луцьк: Волиньполіграф, 2018. — 569 с. — С.533 — 536.
  9. ↑ Онкович Г. В. Пресодидактика. Читаймо газету разом!–Частина І.–Навч. посібник. — К.: ІСДО, 1993 (GV Onkovych Read the newspaper together: Press-didactic: Teachers' guide. Kiev, 1993
  10. ↑ Онкович А. В. Теледидактика как одна из медиаобразовательных технологий (1970–1980-е годы) // Медиаобразование. Media Education: рос. журн. истории, теории и практики медиапедагогики. — 2010. — № 4. — С. 18–25. — Сведения доступны также по Интернету: http: //window.edu.ru/resource/843/72843/files/82345.PDF.
  11. ↑ Онкович А. В. Интернет-дидактика в обучении русскому языку как иностранному (по материалам ХП конгресса МАПРЯЛ) // Научный диалог: https://cyberleninka.ru/article/n/internet-didaktika-v-obuchenii-russkomu-yazyku-kak-inostrannomu-po-materialam-hii-kongressa-mapryal [Архівовано 25 березня 2020 у Wayback Machine.]
  12. ↑ Боголюбова М. М. Технології вікідидактики у формуванні професійної компетентності майбутніх фахівців // Гуманітарні проблеми вищої освіти: зб. наук. пр. — Харків: ХНАДУ, 2018. — Вип. 9. — 114 с. — С.9-17,
  13. ↑ Онкович Г. В., Онкович А. Д. Вікідидактика: формування і розвиток у системі професійної освіти // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Педагогічні науки. — Житомир: Вид-во Євенок О. О., 2017. — Вип. 2 (88). — 311 с. — С. 208—212.
  14. ↑ Онкович Г. В. Нове в медіаосвіті: вікідидактика //Актуальні дослідження в соціальній сфері: матеріали десятої міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, 17 листопада 2017 р.) / гол. ред. В. В. Корнещук. — Одеса: ФОП Бондаренко М. О., 2017. — 236 с. — С. 146—148. ISSN 2409—1359
  15. ↑ Onkovych H. Knyhospalah (flashbook) didactics as media education technology (Книгоспалах- (flashbook) дидактика як медіаосвітня технологія) // Актуальні дослідження в соціальній сфері: матеріали восьмої міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, 17 травня 2017 р.) / гол. ред. В. В. Корнещук. — Одеса: ФОП Бондаренко М. О., 2017. — 332 с. — С. 309—310.
  16. ↑ Блогодидактика
  17. ↑ Онкович Ганна, Онкович Артем Нове в медіаосвіті: блогодидактика // Практична медіаграмотність: міжнародний досвід та українські перспективи: Збірник статей Шостої міжнародної науково-методичної конференції. — Київ. : Центр Вільної Преси, Академія української преси, 2018. — 240 с. — С.163-169.
  18. ↑ Онкович Г. В. Новітні терміни медіаосвіти та медіадидактики //Лінгвістика. Лінгвокультурологія. Кроскультурна і міжкультурно комунікація: проблеми, питання, рішення. — Дніпро, ДНУ ім. Олеся Гончара, 2018. № 12. — Частина 2. — С.277-291.
  19. ↑ Онкович Г. В., Онкович А. Д. Нове в медіаосвіті: блогодидактика та іі складники// Медиасфера и медиаобразование: специфика взаимодействия в современном социокультурном пространстве [Электронный ресурс]: сборник статей / Министерство внутренних дел Республики Беларусь, учреждение образования „Могилевский институт Ми-нистерства внутренних дел Республики Беларусь“ ; редкол.: С. В. Венидиктов (отв. ред.) [и др.]. — Могилев: Могилев. институт МВД, 2018. — 1 электрон. опт. диск (CD-R). ‒ Загл. с экрана. ISBN 978-985-7155-17-0. С.124-132.
  20. ↑ Onkovych Ganna, Onkovych Artem. Media Information Literacy and Media Didactics of Street Art// The Fifth European Conference on Information Literacy (ECIL)/ September 18th-21st, 2017, Saint-Malo, France. Abstracts. Editors: Sonja Špiranec, Serap Kurbanoğlu, Joumana Boustany, Esther Grassian, Diane Mizrachi, Loriene Roy, Denis Kos Publisher: Information Literacy Association (InLitAs) / http://ecil2017.ilconf.org/wp-content/uploads/sites/6/2017/09/ECIL-2017-Book-of-abstracts.pdf/ [Архівовано 10 березня 2018 у Wayback Machine.] - P.213.
  21. ↑ Онкович Г. В. Прессодидактика как одна из медиаобразовательных технологий / А. В. Онкович // Медиаобразование. Media Education: рос. журн. истории, теории и практики медиапедагогики. — 2009. — № 3. — С. 8–20. — Сведения доступны также по Интернету: http: //window.edu.ru/resource/779/62779/files/media03-09.pdf.
  22. ↑ Янишин О. К. Пресодидактика та пресолінгводидактика крізь призму медіаосвіти // Релігієзнавство. Культура. Філософія: Наук. часоп. НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007, вип. 11 (24). — С.226 — 228.
  23. ↑ Онкович Г. В. Прессодидактика и прессолингводидактика: от грамматики до логоэпистемы / А. В. Онкович // Медиаобразование. Media Education: рос. журн. истории, теории и практики медиапедагогики. — 2009. — № 4. — С. 26–31. — Сведения доступны также по Интернету: http://window.edu.ru/resource/351/65351/files/61353.pdf [Архівовано 29 січня 2018 у Wayback Machine.].
  24. ↑ Федоров А. В., Онкович Г. В., Левицкая А. А. Светское и теологическое медиаобразование // Scholars' Press, 2018. — 320 с.
  25. ↑ Федоров А. В. , Новикова А. А. Медиаобразование в ведущих странах Запада. — Таганрог: Изд-во Кучма, 2005. — 270 c.
  26. ↑ Paul Heimann: Didaktik als Theorie und Lehre. Die Deutsche Schule, H. 9, 1962, S. 407—427.
  27. ↑ Sloboda, Zdeněk. 2013 !Praxe mediální pedagogiky III: mediální didaktika — jak učit (s) médii (historie, různost přístupů, ICT ve vzdělávání)», [přednáška]. Plzeň: Západočeská univerzita, 15. listopadu 2013. (v přípravě: Sloboda, Zdeněk 2015. Geschichte und Gegenwart der tschechischen Medienpädagogik. Leipzig: Universität Leipzig.)
  28. ↑ Claudia de Witt, Thomas Czerwionka: Mediendidaktik. Abgerufen am 17. Dezember 2015.
  29. ↑ Zitiert nach: Michael Kerres: Medienentscheidungen in der Unterrichtsplanung. Zu Wirkungsargumenten und Begründungen des didaktischen Einsatzes digitaler Medien. Bildung und Erziehung, H. 1, 2000, S. 19–39 (hier: S. 34).
  30. ↑ Edgar Dale: Audio-visual methods in teaching. The Dryden Press, New York 1946.
  31. ↑ Robert Mills Gagné: Learning and Communication. In: R.V. Wiman, W.C. Meierhenry (Hrsg.): Educational Media: Theory and Practice. Charles E. Merrill pub. Company, Columbus 1969.
  32. ↑ Чашко Л. В. Кіно, радіо, телебачення у виховній роботі. — К.: Радянська школа, 1979. — 152 с.
  33. ↑ Онкович, Анна. Медиадидактика: масс-медиа в учебном процессе по русскому языку как иностранному: [монография] / Saarbrücken: LAP Lambert Academic Publishing, 2012. — 332 с.
  34. ↑ Онкович Г. В. Пресодидактика. Читаймо газету разом!–Частина І.–Навч. посібник. — К.: ІСДО, 1993 (GV Onkovych Read the newspaper together: Press-didactic: Teachers' guide. Kiev, 1993
  35. ↑ Чемерис І. М. Преса як засіб формування професійної компетентності // Вісник Черкаського університету, 2006. Серія: педагогічні науки. — Том 81. — С. 155—159
  36. ↑ Янишин О. К. Пресодидактика та пресолінгводидактика крізь призму медіаосвіти // Релігієзнавство. Культура. Філософія: Наук. часоп. НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007, вип. 11 (24). — С.226 — 228
  37. ↑ Gerhard Tulodziecki: Medien in Erziehung und Bildung. 3. Auflage. Bad Heilbrunn 1997, S. 45.; Wilhelm Hagemann: Von den Lehrmitteln zu den Neuen Medien — 40 Jahre schulbezogener Medienentwicklung und Mediendiskussion. In: Bardo Herzig (Hrsg.): Medien machen Schule. Grundlagen, Konzepte und Erfahrungen zur Medienbildung. Bad Heilbrunn 2001, S. 31.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Медіадидактика&oldid=38702434