Інтернет

Кількість точок доступу до мережі Інтернет на 10000 жителів.

Часткова мапа мережі Інтернет станом на початок 2005 року. Проект Opte Project.

Інтерне́т (від англ. Internet) — всесвітня система взаємосполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж. Інтернет складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Інтернет становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, таких як взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітньої павутини (World Wide Web — WWW) та електронна пошта.

В повсякденній мові слово Інтернет найчастіше вживається в значенні Всесвітньої павутини і доступної в ній інформації, а не у значенні самої фізичної мережі. Також вживаються терміни Всесвітня мережа, Глобальна мережа чи навіть одне слово Мережа, Іне́т, Тенета, Міжмережжя, Інтерне́трі або Не́трі. Все частіше Інтернет вживається і з малої літери, що можна пояснити паралелями з термінами «радіо», «телебачення», які пишуть з малої.

Історія Інтернету сягає досліджень 1960-х років, які проводилися на замовлення уряду США і мали на меті створення надійних розподілених комп'ютерних мереж, стійких до пошкоджень. Попередницею Інтернету стала мережа ARPANET (англ. Advanced Research Projects Agency Network), яка почавши функціонувати в кінці 1960-х, в кінці 1970-х об'єднувала близько 200 вузлів.

Урядове фінансування магістральної мережі Національного наукового фонду США в 1980-х, а також приватне фінансування для інших комерційних магістральних мереж в усьому світі призвело до участі в розробці нових мережевих технологій і злиття багатьох мереж. Комерціалізація в 1990-х міжнародної мережі привела до її популяризації та впровадження в практично кожен аспект сучасного життя людини. З 2011 року більше 2,1 мільярда людей користуються послугами Інтернету.

Інтернет не має централізованого управління, правил використання чи доступу. Кожна складова мережа встановлює свої власні стандарти. Централізовано визначаються правила використання адресного простору Інтернет-протоколу та Системи доменних імен. Керує цим Інтернет корпорація з присвоєння імен та номерів (англ. Internet Corporation for Assigned Names and Numbers, або ICANN), міжнародна некомерційна організація з головним офісом у США. Технічне обґрунтування і стандартизацію основних протоколів (IPv4 та IPv6) проводить Internet Engineering Task Force (IETF), некомерційна організація, відкрите міжнародне співтовариство проектувальників, учених, мережевих операторів і постачальників послуг.

Мережа побудована на використанні протоколу IP і маршрутизації пакетів даних. В наш час Інтернет відіграє важливе значення у створенні інформаційного простору глобального суспільства, слугує фізичною основою доступу до веб-сайтів і багатьох систем (протоколів) передачі даних.

Історія

У 1962 році Джозеф Ліклайдер (1915-1990), керівник Агентства передових оборонних дослідницьких проектів США (англ. Defense Advanced Research Projects Agency) висловив ідею Всесвітньої комп'ютерної мережі. У 1969 році Міністерство оборони США започаткувало розробку проекту, котрий мав на меті створення надійної системи передачі інформації на випадок війни. Агентство (англ. DARPA) запропонувало розробити для цього комп'ютерну мережу. Розробка була доручена Каліфорнійському університету Лос-Анджелеса, Стенфордському дослідному центрові, Університету штату Юта та Університету штату Каліфорнія в Санта-Барбарі. Ця мережа була названа ARPANET (англ. Advanced Research Projects Agency Network — Мережа Агентства передових досліджень). В рамках проекту мережа об'єднала названі заклади. Всі роботи фінансувались за рахунок Міністерства оборони. ARPANET почала активно рости й розвиватись; її дедалі ширше почали використовувати вчені із різних галузей науки.

Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анжелесі. Комп'ютер «Honeywell 516» мав 12 кілобайт оперативної пам'яті.

До 1971 року була розроблена перша програма для відправки електронної пошти мережею, котра відразу стала дуже популярною.

У 1973 році до мережі через трансатлантичний кабель були підключені перші іноземні організації з Великобританії та Норвегії — мережа стала міжнародною.

У 1970-х роках мережа загалом використовувалась для пересилки електронної пошти, тоді ж появились перші списки поштових розсилок, групи новин та дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими мережами, котрі були побудовані на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали активно розвиватись протоколи передачі даних, що були стандартизовані у 1982—1983 роках.

1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об'єднання мереж. Саме у 1983 році за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет».

У 1984 році була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET з’явився серйозний суперник — Національний науковий фонд США (NSF) заснував міжуніверситетську мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), котра була сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під'єдналось близько 10 тисяч комп'ютерів; звання «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.

У 1988 році було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).

У 1989 році в Європі, в стінах Європейського центру ядерних досліджень (франц. Conseil Européen pour la Recherche Nucléaire, CERN) народилась концепція тенет. Її запропонував знаменитий британський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифікатори URI.

У 1990 році мережа ARPANET припинила своє існування, програвши конкуренцію NSFNet. Тоді ж було зафіксовано перше підключення до Інтернету телефонною лінією (так зване «дозво́нювання» англ. Dial-up access).

У 1991 році тенета стали доступні в Інтернеті, а в 1993 році з'явився знаменитий Веб-браузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою.

У 1995 році NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер займались мережеві провайдери (постачальники послуг), а не суперкомп'ютери Національного наукового фонду.

В тому ж році тенета стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши за обсягом трафіку протокол передачі файлів FTP; було сформовано Консорціум всесвітньої павутини (англ. WWW Consorcium, W3C). Можна сказати, що тенета перетворили Інтернет і створили його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».

Протягом 1990-х років Інтернет об'єднав у собі більшість існуючих на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керуючого центру, а також завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об'єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів комп'ютерів і було зареєстровано більше мільйона доменних назв. Інтернет став дуже популярним засобом обміну інформацією.

У 1998 році Папа Римський Іоанн Павло II заснував Всесвітній день Інтернету 30 вересня.

У наш час Інтернет став доступним не лише через комп'ютерні мережі, але й через супутники зв'язку, радіосигнали, кабельне телебачення, телефонні лінії, мережі стільникового зв'язку, спеціальні оптико-волоконні лінії і електропроводи. Всесвітня мережа стала невід'ємною часткою життя у розвинутих країнах, та країнах, котрі розвиваються.

У 2000 р. нараховувалося близько 327 млн користувачів, з них тільки в США чисельність перевищувала 100 млн чоловік.

У 2004 р. Інтернет нараховував 700 млн користувачів, і найближчим часом їхня кількість зросте до 1 млрд. Число сайтів, що складало в 1993 р. 26 тис., сьогодні перевищує 5млн.

5 січня 2011 року кількість інтернет-користувачів у світі сягнула 2 мільярдів.

Основи організації мережі Інтернет

Ключові принципи Інтернету

Інтернет складається з багатьох тисяч корпоративних, наукових, урядових та домашніх мереж. Об'єднання різнорідних за архітектурою мереж стало можливо завдяки протоколу IP (англ. Internet Protocol) і принципу маршрутизації пакетів даних. Протокол ІР був спеціально створений агностичним у відношенні до фізичних каналів зв'язку. Тобто будь-яка мережа передачі цифрових даних може передавати інтернет-трафік. На стиках мереж спеціальні маршрутизатори займаються сортуванням та перенаправленням пакетів даних, базуючись на ІР-адресах одержувачів цих пакетів. Протокол ІР утворює єдиний адресний простір у масштабах всього світу, але в кожній окремо взятій мережі може існувати свій власний адресний підпростір. Така організація ІР-адрес дозволяє маршрутизаторам однозначно визначати подальший напрямок для кожного, навіть найменшого, пакету даних. У результаті між різними мережами Інтернету не виникає конфліктів і дані точно і без перешкод передаються від мережі до мережі по всій планеті.

Сам протокол ІР був народжений в дискусіях всередині організації IETF (англ. Internet Engineering Task Force, Task force — група спеціалістів, покликана вирішити певну задачу), назву котрої можна перекласти як «Група для вирішення задач проектування Інтернету». IETF і її робочі групи досі займаються розвитком протоколів Всесвітньої мережі. Вона відкрита для публічної участі та обговорень. Комітети цієї організації публікують т.зв. документи RFC (англ. Request for Comments — запит коментарів). В цих документах даються технічні специфікації і точні пояснення багатьох питань. Деякі документи RFC організація IAB (англ. Internet Architecture Board — Рада з архітектури Інтернету) оголошує Стандартами Інтернету. З 1992 року IETF, IAB та ряд інших організацій утворюють Товариство Інтернету (англ. Internet Society, ISOC) — організаційну основу для різноманітних дослідницьких та консультативних груп, що займаються розвитком Інтернету. На думку багатьох науковців Інтернет це початок нової ери і продуктивно займаються розвитком і удосконаленням міжнародної системи Інтернет.

Протоколи Інтернету

В даному випадку протокол — це спосіб взаємодії, обміну даними між комп'ютерами при роботі у мережі. Щоб різні комп'ютери могли разом працювати, вони повинні «розмовляти однією мовою», тобто використовувати однакові протоколи. Сукупність цих протоколів називають стеком протоколів TCP/IP.

Нижче у алфавітному порядку перелічено найпоширеніші мережеві протоколи відповідно до моделі OSI:

1. На прикладному рівні: DNS FTP HTTP HTTPS IMAP LDAP POP3 SMTP SSH Telnet XMPP (Jabber)

2. На сеансовому рівні: SSL TLS

3. На транспортному рівні TCP UDP

4. На мережевому рівні BGP ICMP IGMP IP OSPF RIP EIGRP IS-IS

5. На канальному рівні Ethernet Frame relay HDLC PPP SLIP

Окрім того існує цілий ряд ще нестандартизованих, але вже доволі популярних протоколів. Як правило, це протоколи децентралізованого обміну файлами та текстовими повідомленнями; на деяких з них побудовані цілі файлообмінні мережі. Це такі протоколи, як:

• OSCAR
• CDDB
• eDonkey
• BitTorrent
• Gnutella
• Skype

Служби мережі Інтернет

У наш час найпопулярнішими службами Інтернету є:

• Веб
  • Веб-форуми
  • Блоги
  • Вікі-проекти (в тому числі й Вікіпедія)
  • Інтернет-магазини
  • Інтернет-аукціони
  • Інтернет події
  • Інтернет-час
• Електронна пошта та списки розсилки
• Групи новин (в основному, Usenet)
• Файлообмінні мережі
• Електронні платіжні системи
• Інтернет-радіо
• Інтернет-телебачення
• IP-телефонія
• Системи обміну повідомленнями
• FTP-сервери
• IRC

Субкультура мережі Інтернет

Сучасний Інтернет має також дуже багато соціальних та культурних граней. Він є універсальним середовищем для спілкування, розваг та навчання. За допомогою Інтернету стало можливо робити покупки та оплачувати послуги. Для багатьох людей Інтернет — це спосіб заробітку. А в цілому Інтернет — це віддзеркалення сучасного суспільства та світосприйняття.

Інтернет-товариства

Інтернет пропонує широкі можливості для спілкування; в ньому легко знайти людей зі спільними інтересами, хобі та світоглядом. Окрім того, в мережі психологічно значно простіше спілкуватись, аніж при особистій зустрічі. Ці причини обумовлюють створення та активний розвиток інтернет-товариств — груп людей зі спільними інтересами, котрі спілкуються переважно через Інтернет. Такі товариства поступово грають все важливішу роль у житті всього сучасного суспільства.

Інтернет-залежність

Із зростанням популярності Інтернету стали проявлятись і негативні сторони його застосування. Зокрема, дехто настільки захоплюється віртуальним простором, що проводить за комп'ютером до 18 годин на добу. Таку залежність багато хто порівнює з тютюнопалінням чи наркоманією. Визначення інтернет-залежності звучить так: «Це наполегливе бажання вийти в Інтернет, перебуваючи off-line, і нездатність вийти з Інтернету, знаходячись on-line». Згідно з даними різноманітних досліджень, сьогодні інтернет-залежними є близько 10 % користувачів у всьому світі. Фахівці вже розробили методики позбавлення від цієї залежності.

Інтернет-знайомства

Знайомства в Інтернеті зазвичай пов'язують із розвагами або пошуком чоловіка за кордоном. Обидва напрямки нерідко стають своєрідною залежністю. Дуже рідко можна знайти службу знайомств, що здійснює виключно серйозні знайомства для шлюбу, зокрема, знайомства для християн чи, взагалі, людей з традиційними поглядами на шлюб.

Тролінг

Тролінг — це психологічний та соціальний феномен, що зародився в Інтернеті протягом 1990-х років. Інтернет-тролями, або просто тролями у Всесвітній мережі називають людей, котрі спеціально публікують провокаційні статті чи повідомлення (на форумах, в групах новин Usenet, у вікі-проектах), завдання яких — викликати конфлікти між учасниками, флейм, образи тощо. Такі статті чи повідомлення також іноді називають тролями, а процес їх написання — тролінгом. Сьогодні будь-який популярний ресурс (форум, група новин, вікі-проект) стикається з цим явищем.

Кіберпанк

Інтернет, кіберпростір і віртуальна реальність знайшли свій відбиток і в сучасному мистецтві. Ще в середині 1980-х років сформувався особливий жанр наукової фантастики, що фокусується на комп'ютерах, високих технологіях і проблемах, що виникають у суспільстві у зв'язку із застосуванням плодів технічного прогресу. Сюжетом творів цього жанру часто стає боротьба хакерів із могутніми корпораціями. Жанр набув широкої популярності в літературі, кінематографі, графічних творах (особливо аніме) та в комп'ютерних забавах. Сам термін кіберпанк придумав письменник Брюс Бетке, який 1983 року опублікував однойменне оповідання.

Цензура в мережі Інтернет

У деяких країнах є серйозні обмеження на функціонування мережі: на державному рівні блокується доступ до деяких веб-сайтів (англ. web-sites).

Китай

У Китаї діє так звана «Велика китайська інформаційна стіна» (Great_Firewall_of_China), яка блокує ІР-адреси веб-сайтів «сумнівного змісту». При цьому обов'язки блокувати такі веб-сайти китайський уряд переклав на місцевих провайдерів. У громадських інтернет-кафе, де переважно користується інтернетом китайський робочий клас, люди повинні здати посвідчення особи перед тим, як сісти за комп’ютер.

Показовим є блокування сайту «Google», скасоване лише у січні 2006 року. Однак, згідно з домовленостями з китайським урядом, результати пошуків для китайських користувачів будуть «дещо обмежені». Заборонена у Китаї і Вікіпедія. Що цікаво, китайський уряд зробив це під приводом «боротьби з пропагандою насильства».

У липні 2011 р. китайським урядом було видано нові постанови вимагають від кафе, пабів, книгарень та готелів Пекіну встановити програмне забезпечення – для відстеження дій відвідувачів, які вирішили скористатися WiFi-інтернетом. У разі невиконання цих вимог обумовлено штраф у $2,300 або позбавлення ліцензії на ведення бізнесу. Вартість самого програмного забезпечення складає близько $3,100. Подібна стратегія, а також ціна програмного пакету, змусила власників багатьох пекінських закладів відмовитися від надання своїм відвідувачам послуги безкоштовного WiFi.

Як відомо, Китай – світовий лідер із цензурування всесвітньої мережі. Крім закриття більше мільйона порнографічних сайтів, під повною або частковою забороною знаходиться декілька надзвичайно популярних ресурсів – зокрема соціальна мережа Facebook, сервіс мікроблогів Twitter та відеохостинг YouTube .

Північна Корея

Незважаючи на наявність каналу зв'язку з Інтернетом, Північна Корея не має на своїй території доступних серверів тенет; декілька веб-сайтів, що належать північнокорейському урядові, фізично перебувають за межами країни ([1], [2]). Тим не менш, з 2004 року в КНДР працює електронна пошта, доступна обмеженому колу осіб. Водночас на території країни діє не зв'язана з Інтернетом власна комп'ютерна мережа «Кванмен» ([3]).

Куба

На Кубі Всесвітньою павутиною можуть користуватись лише лікарі; іншим громадянам країни це заборонено на законодавчому рівні.

Іран

Починаючи з 3 грудня 2006 року для користувачів Ірану було закрито доступ до низки сайтів, серед яких Вікіпедія, YouTube, IMDb. Вважається. що це пов'язано з розгорнутою в країні кампанією боротьби зі згубним впливом західної культури.

Український сегмент Інтернету

Історія українського cегменту Інтернет починається 19-го грудня 1990 року коли сектор Юрія Янківського з Міжгалузевого Наукового Центру Технології Програмування «Технософт» (керівник Ігор Вельбицький) під'єднався до світової мережі Інтернет, ставши першим українським абонентом Демос/КІАЕ (мережа RELCOM). З реєстраційного запису RELCOM:

• It shouldn't belong here, but...
• The .ua domain is not officially registered yet. Route these addresses via ussr.eu.net
• N ts.kiev.ua
• S 286 box; MS DOS
• O TechnoSoft
• C Yuri Yankovski
• E postmaster@ts.kiev.ua
• T +7 044 266 0089
• P 44 prospekt akad. Glushkova, SU-252207 Kiev, Ukraine, USSR
• L
• W dvv@hq.demos.su 901219, dvv@hq.demos.su 901219

За практичної недоступності автоматичного телефонного зв`язку в країні, коли надіслати звичайний факс займало майже чотири години, можливість не тільки передати електронну пошту у світову мережу всього за 30 хвилин (UUCP), а й брати участь у відкритих світових форумах USENET, стала дійсним інформаційним проривом спочатку для інженерів Технософт, а незабаром і для багатьох інших першопрохідників Інтернет з України. Першим абонентом вже українського сегменту Інтернет стала організація Миколи Роєнка (Інститут кібернетики), а вже до кінця 1991-го року Інтернет вузол Технософт обслуговував абонентів не тільки Києва, а і багатьох інших міст України.

Історія домену (так би мовити, «виключно українського», УАнет) інтернету починається восени 1991 року, коли українські фахівці розпочали переговори з IANA про виділення для України власного домену, осібно від загального для всього колишнього Радянського Союзу .su. 1 грудня 1992 року представник IANA Джонатан Постел делегує домен першого рівня коду країни .ua провідним українським Інтернет-фахівцям, обраними Інтернет-співтовариством — Олегові Волощуку й Ігорю Свиридову. Обов'язки адміністраторів виконувались на громадських засадах.

Дволітерний код країни UA встановлено міжнародним стандартом ISO 3166 для ідентифікації географічної території, і не є засобом ідентифікації держави Україна та/або української нації.

У січні 1993 року у м. Славське проведено конференцію українських інтернет-фахівців, на якій було делеговано 27 регіональних доменів — для кожної з областей України та окремо для міст Київ і Севастополь.

1995 року адміністратором .UA ccTLD делеговані цільові публічні домени COM.UA, GOV.UA, NET.UA. Домен GOV.UA призначений для обслуговування державних установ і організацій України, що здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України. Домен COM.UA делегований в інтересах заздалегідь не визначеного співтовариства користувачів. Тому публічний домен COM.UA є одночасно доменом загального призначення (англ. generic domain). Домени третього рівня в домені NET.UA делегуються юридичним особам, які зареєстровані на території України і декларуюють надання мережевих послуг на території України як провідний вид діяльності. Делеговані короткі (двох-літерні) географічні домени-синоніми (km.ua = khmelnytsky.ua і ін.).

21 лютого 2001 року неформальне товариство UA NCG ухвалює створити ТОВ «Хостмайстер» — юридичну особу, основною метою якої є практичне втілення принципів діяльності адміністратора .UA ccTLD. Діючі адміністратори .UA ccTLD — Дмитро Кохманюк і Ігор Свиридов разом з іншими адміністраторами публічних доменів *.UA, входять до складу засновників товариства. Директором товариства призначений Борис Мостовий.

1 грудня 2002 року виповнилося 10 років з часу офіційного делегування Україні домену .UA. За 10 років у 51 публічному домені зареєстровано понад 100 тисяч доменних імен, а в домені .UA — понад 500 приватних доменних імен.

У березні 2009 року українська аудиторія користувачів Інтернету (користувачі, які зробили більше одного перегляду сторінки за березень 2009 року, й користувачі, які переглядали сторінки в березні й у попередньому місяці) становила 11,96 млн. осіб, що на 9,4% більше, ніж у лютому 2009 року.

У регіональному розподілі користувачів зі значним відривом лідирує Київ, на який припало 60,14% усіх користувачів Інтернету в Україні. Далі йдуть Одеса (5,14%), Харків (5,39%), Дніпропетровськ (4,92%), Донецьк (4,82%), Львів (2,83%), Крим (2,80%), Запоріжжя (1,80%). Сумарна частка цих регіонів становила 24,9%. На решту регіонів України припало 13,26% користувачів.

Аутсайдерами за рівнем проникнення Інтернету згідно з даними березня 2009 року були Луцьк (0,18%), Житомир (0,21%), Чернівці (0,32%) і Закарпаття (0,31%).

Станом на початок 2009 року в домені України .ua(включно з доменами другого, третього і т.д. рівнів) зареєстровано 390197 імен.

Див. також

• ARPANET
• Usenet
• NSFNet
• Міжнародна електронна комерція

Посилання

Навчальні ресурси

• Портал знань — Відкритий навчальний курс «Мережа Internet та її сервiси»

Організації, котрі займаються розвитком Інтернету та мереж

• Веб-сайт ТзОВ «Хостмайстер» — адміністратора домену .ua
• Internet Society, ISOC — Товариство Інтернет
• World Wide Web Consortium, W3C — Консорціум Всесвітньої павутини
• Internet Architecture Board, IAB — Вивіска архітектури Інтернет
• The Internet Engineering Task Force, IETF — Робоча група з проектування Інтернет
• OpenStandards.net — Відкриті стандарти
• International Organization for Standardization, ISO — Міжнародна організація з стандартизації
• Internet Corporation For Assigned Names and Numbers, ICANN — Корпорація Інтернет з присвоєння доменних назв та номерів
• Internet Assigned Numbers Authority, IANA — Організація з присвоєння номерів Інтернет
• Internet Mapping Project — Проект картографії Інтернет
• Web Standards Group, WSG — Група стандартів Тенет
• The Web Standards Project — Проект стандартів Тенет
• Unicode Organization — Організація Юнікод
• The Semantic Web Community Portal — Портал спільноти семантичних тенет
• internet2.edu — Веб-сайт консорціуму Інтернет-2
• РосНИИРОС Російський науково-дослідний інститут розвитку суспільних мереж

Статистика

• Статистика вітчизняного Інтернету
• Статистика Інтернету від «Internet World Stats»
• Статистика Інтернету від «Clickz»
• Статистика Інтернету за країнами
• Статистика Інтернету за мовами
• Найпопулярніші ресурси Всесвітньої павутини за даними «Alexa»
• «Рубрикатор» Всесвітньої павутини «lii.org — Librarians' Internet Index» («Інтернет-показчик бібліотекарів»)

Історія

• Грудень 1990-го. Реєстраційний запис першого українського вузла Інтернет в домейнi .su
• Документальний фільм «Завантаження — правдива історія Інтернету»
• Історія розвитку вітчизняного Інтернету
• Архів першого у світі веб-сайту
• Історія інтернету від ISOC
• Як народжувався Інтернет
• Хронологія Інтернету «Hobbes' Internet Timeline» v7.0

Різноманітні аспекти Інтернету

• Використання Інтернету (відео)(укр.)
• Що таке інтернет? (відео)(укр.)
• eLook.org «Internet Encylopedia» — Енциклопедія функціонування Інтернету
• Історія Інтернету та Мережі та еволюція веб-стандартів
• Шахрайство в Інтернеті
• Науково-популярне пояснення інфраструктури Інтернету на веб-сайті «How Stuff Works» («Як все працює»)
• «Сплітаючи павутиння: витоки та майбутнє Всесвітньої мережі» — знаменита книга Тіма Бернерса-Лі
• Ландэ Д.В., Снарский А.А., Безсуднов И.В. Интернетика: Навигация в сложных сетях: модели и алгоритмы. — M.:Либроком (Editorial URSS), 2009. — 264 с. ISBN=978-5-397-00497-8.